Нормативно-правове забезпечення діяльності педагогічних коледжів та училищ як вишів і-іі ступенів акредитації: європейська візія 2002-2014 років
Аналіз процесу формування нормативно-правового забезпечення діяльності педагогічних коледжів та училищ як вишів І-ІІ рівнів акредитації у 2002-2014 рр. Вдосконалення діяльності їх правонаступників згідно з Законом України "Про фахову передвищу освіту".
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 09.06.2024 |
| Размер файла | 29,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Нормативно-правове забезпечення діяльності педагогічних коледжів та училищ як вишів і-іі ступенів акредитації: європейська візія 2002-2014 років
Вінтоняк Оксана Василівна кандидат філологічних наук, завідувач кафедри педагогіки та методик навчання освітніх галузей і технологій початкової освіти, Коломийський педагогічний фаховий коледж, м. Коломия, Івано-Франківська обл.
Анотація
нормативно-правовий педагогічний коледж училище
У статті досліджується процес формування нормативно-правового забезпечення діяльності педагогічних коледжів та училищ як вишів І-ІІ рівнів акредитації в 2002-2014 рр. Вивчення цього питання має важливе значення для вдосконалення діяльності їх правонаступників, що постали згідно з ухваленим 2019 р Законом України «Про фахову передвищу освіту».
Проаналізовано ухвалений у січні 2002 р. Закон України «Про вищу освіту», який визначив відповідність між типом вищих закладів освіти (університет, інститут, коледж, технікум, училище), рівнем їх акредитації (І- ІІ, Ш-IV) та освітньо-кваліфікаційними рівнями (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр), за якими здійснювалася підготовка майбутніх фахівців. Показано значення «Державної програми вчитель» (березень 2002 р.) у вдосконаленні ступеневої педагогічної освіти. З'ясовано зміст і значення ухвалених у грудні 2004 р. «Концептуальних засад розвитку педагогічної освіти України та її інтеграції в європейський освітній простір», які передбачали реорганізацію педагогічних училищ і технікумів у педагогічні коледжі, що мали діяти як структурні підрозділи педагогічних та класичних університетів або як самостійні заклади освіти. Розкрито зміст документів. які свідчить, що Україна стала дієвим учасником нового етапу європейської освітньої політики, який організаційно оформила ухвалена Єврокомісією рамкова програма «Освіта та професійна підготовка 2010» (Лісабон, 2000). З'ясовано перебіг наукового дискурсу початку 2000-х рр. щодо сутності, шляхів, механізмів удосконалення системи ступеневої вищої освіти України. Показано, що багато актуалізованих у 1990-х рр. та назрілих у 2002-2014 рр. проблем і викликів щодо функціонування і вдосконалення ступеневої професійної педагогічної освіти не були розв'язані за наступних років, тож залишаються злободенними до сьогодні. Це стосується узгодження рівнів освіти і освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти, рівнів Національної, Європейської рамок кваліфікацій тощо.
Ключові слова: нормативно-правове забезпечення, педагогічний
коледж, педагогічне училище, виші І--ІІ і Ш-IV рівнів акредитації, професійна підготовка педагогічних кадрів, заклади вищої освіти, зміст освіти, майбутні вчителі початкової школи, молодший спеціаліст, бакалавр.
Abstract
Vintonyak Oksana Vasylivna candidate of philological sciences, head of the department of pedagogy and teaching methods of educational fields and technologies of primary education, Kolomyia Pedagogical College, Kolomyia,
REGULATORY AND LEGAL FRAMEWORK FOR THE
ACTIVITIES OF PEDAGOGICAL COLLEGES AND VOCATIONAL SCHOOLS AS HIGHER EDUCATION INSTITUTIONS OF I-II ACCREDITATION LEVELS: EUROPEAN VISION 2002-2014
The article examines the process of forming the regulatory and legal framework for the activities of pedagogical colleges and vocational schools as higher education institutions of I-II accreditation levels in 2002-2014. The study of this issue is important for improving the activities of their successors, which emerged following the adoption of the Law of Ukraine «On Professional Pre-Higher Education» in 2019.
The article analyzes the Law of Ukraine «On Higher Education» adopted in January 2002, which defined the correspondence between the type of higher education institutions (university, institute, college, technical school, vocational school), their accreditation level (I-II, III-IV), and the educational and qualification levels (junior specialist, bachelor, specialist, master) for which future professionals were trained. The significance of the «State Teacher Program» (March 2002) in improving the degree-based teacher education system is demonstrated. The content and importance of the «Conceptual Foundations for the Development of Teacher Education in Ukraine and its Integration into the European Educational Space» adopted in December 2004 are clarified. These foundations envisaged the reorganization of pedagogical vocational schools and technical schools into pedagogical colleges, which were to operate as structural units of pedagogical and classical universities or as independent educational institutions. The content of the documents indicates that Ukraine became an active participant in the new stage of European educational policy, which was organizationally formalized by the European Commission's framework program «Education and Vocational Training 2010» (Lisbon, 2000). The course of the scientific discourse of the early 2000s regarding the essence, ways, and mechanisms for improving the degree-based higher education system in Ukraine is examined. The article shows that many problems and challenges related to the functioning and improvement of the degree-based professional teacher education system, which were actualized in the 1990s and became pressing in 2002-2014, were not resolved in the following years and remain relevant today. This concerns the harmonization of educational levels and educational and qualification levels of higher education, levels of the National and European Qualifications Frameworks, and other related issues.
Keywords: regulatory and legal support, pedagogical college, pedagogical vocational school, education institutions of I-II and III-IV accreditation levels, professional training of teaching staff; institutions of higher education, content of education, future primary school teachers, junior specialist, bachelor.
Постановка проблеми
Українська суверенна держава успадкувала від радянської України розвинену систему середньої спеціальної освіти, що була орієнтована на формування пpoфecioнaлiв середнього викoнaвчoгo рівня, зокрема й учителів-практиків здебільшого початкової школи та вихователів дошкільних закладів освіти. Через виразну практичну cпpямoвaнicть у їхній професійній підготовці виявилася слабким фундаментальний теоретичний складник, влacтивий вищій ттткрлі. Щоб вийти з такого становища, у 1990-x рр. взяли курс на інтеграцію педагогічних училищ, технікумів і коледжів у систему вищої освіти (ВО). Це мало неоднозначні, суперечливі наслідки.
Ухвалений у січні 2002 р. перший за доби національної незалежності Закон України «Про вищу освіту» стимулював новий етап розвитку означених типів закладів освіти, що тривав до появи нового Закону України «Про вищу освіту» у липні 2014 р. Часовий відрізок між ухваленням цих законодавчих актів - 2002-2012 рр. - становить окремий відносно цілісний період пошуку нових нормативно-правових і управлінських рішень щодо реформування педагогічних училищ, технікумів і коледжів як вишів І-ІІ рівнів акредитації. Поряд з вишами ІІІ-IV рівнів акредитації пріоритетним орієнтиром і лейтмотивом їх розвитку стала інтеграція у європейський освітній простір. Адаптація до освітніх стандартів країн, що входили до Болонського процесу, до якого 9 травня 2005 р. офіційно приєдналася Україна, передбачали реформування вітчизняного законодавства в галузі вищої освіти в напрямах підвищення конкурентоспроможності випускників національних вишів на ринку праці, розвитку академічної мобільності, використання найкращого світового досвіду тощо.
Утім, відтоді залишилося багато нерозв'язаних проблем, які не спроможний розв'язати і профільний Закон України «Про фахову передвищу освіту» (2019). Отже, порушена проблема відзначається науковою актуальністю та практичною значущістю, адже вивчення попереднього досвіду є важливим чинником успішного сучасного розвитку.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивчення наукового доробку з порушеної проблеми виявило, що, по-перше, вітчизняні історики освіти сфокусували увагу на дослідженні ретроспективи розвитку передусім університетів та інститутів, тоді як коледжі, технікуми, інші заклади освіти, які за колишнім поділом відносилися до вишів І-ІІ рівнів акредитації, опинилися на маргінесі їх наукових інтересів. По-друге, українські науковці зосередилися на осмисленні різних аспектів навчальної і виховної діяльності фахових коледжів (С. Борисюк, П. Горкуненко, А. Мартинюк, С. Слюсарук- Літвін, Л. Терлецька та ін.) та публічного управління їх розвитком (М. Братко, Н. Букало, Є. Волошина Є. Легеза, Г. Лемко, П. Лютіков, Л. Сумбаєва, В. Стельмашенко та ін.). Таким чином розвиток педагогічних училищ, технікумів, коледжів за доби української державності не став предметом спеціального дослідження. Отже, існує потреба ліквідації означеної прогалини.
Мета статті полягає в здійсненні аналізу процесу формування нормативно-правового забезпечення діяльності педагогічних коледжів та училищ як вишів І-ІІ рівнів акредитації у 2002-2014 рр. для вдосконалення діяльності їх правонаступників, що постали згідно з Законом України «Про фахову передвищу освіту» (2019).
Виклад основного матеріалу
У другій половині ХІХ - 80-х рр. ХХ ст. була створена розгалужена мережа закладів середньої спеціальної освіти педагогічного профілю, які стали організаційною, інфраструктурною основою становлення та розвитку педагогічних училищ і коледжів у 90-х рр. ХХ ст., коли взяли курс на їх інтеграцію в систему вищої освіти. Після ухвалення 4 червня 1991 р Закону «Про освіту» та проголошення 24 серпня 1991 р. державного суверенітету України розпочався національно-трансформаційний етап, коли успадковану від УРСР систему вищої освіти стали реформувати відповідно до пріоритетів розбудови української державності та в напрямі вдосконалення ступеневого характеру вищої освіти.
Ці процеси продовжилися та набули нового характеру і спрямованості на наступному етапі, який започаткував ухвалений Верховною Радою 17 січня 2002 р. Закон України «Про вищу освіту» 2002 р. У процесі його аналізу принципове значення має врахування відмінностей між автентичним, опублікованим відразу після підписання Президентом текстом документа [5], та істотно модифікованим унаслідок ухвалених станом на 20 травня 2014 р. близько 20 поправок до тексту [6], на який переважно покликаються сучасні дослідники. Вища освіта в ньому визначалася як рівень освіти, який здобуває особа у вищому навчальному закладі (ВНЗ; уважаємо науково доцільними використовувати в тексті статті термінологію досліджуваного періоду, яка відображає його специфіку і реалії. - Авт.) унаслідок послідовного, системного, цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, що ґрунтується на повній загальній середній освіті та завершується здобуттям кваліфікації за підсумками державної атестації (Стаття 1) [5].
Викладені в цьому законодавчому акті базові дефініції («зміст вищої освіти», «державна атестація», «стандарт вищої освіти», «освітній рівень вищої освіти», «освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти», «професійна підготовка», «освітня діяльність», «ліцензований напрям», «ліцензована спеціальність», «рівень акредитації», «акредитована спеціальність», «якість вищої освіти», «професійний стандарт» та ін.) визначали ландшафт та орієнтири модернізації діяльності педагогічних вишів незалежно від їхнього рівня і типу.
Закон України «Про вищу освіту» 2002 р. створював нове нормативне поле та стимулював модернізацію нормативно-правового забезпечення діяльності вишів І--ІІ і Ш-IV рівнів акредитації, згідно із сучасними параметрами державної політики в галузі вищої освіти та змінами в її структурі (порівняно з Законом України «Про освіту» 1991 р.). Зокрема, у систему ВО включалися нові освітні рівні (неповна вища освіта; базова вища освіта; повна вища освіта»), з якими узгоджувалися три освітньо-кваліфікаційні рівні (ОКР): молодший спеціаліст; бакалавр; спеціаліст, магістр. Неповна вища освіта характеризувалася сформованістю інтелектуальних якостей особистості, що є достатніми для здобуття кваліфікацій за ОКР молодшого спеціаліста. Базова вища освіта за ОКР бакалавра на основі повної загальної середньої освіти передбачала набуття фундаментальних і спеціальних умінь та знань щодо об'єкта діяльності, достатніх для виконання завдань та обов'язків певного рівня професійної діяльності, які передбачені в основному виді діяльності. Підготовка фахівців ОКР бакалавра могла здійснюватися на основі ОКР молодшого спеціаліста (Стаття 8). Їхнє здобуття засвідчували дипломи молодшого спеціаліста та бакалавра (Стаття 9) [5].
Дещо посилювалися повноваження центральних органів виконавчої влади, Закон 2002 р. консервував високий ступінь централізації управлінні галуззю ВО. При цьому (що важливо для створення, діяльності та зміни статусу комунальних педагогічних коледжів) чітко визначалися і дещо розширювалися повноваження їх власників (засновників): розробка статуту і організація ліцензування; призначення керівника вишу, здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю тощо (Стаття 21) [5].
Для функціонування педагогічних училищ і коледжів у статусі відокремлених структурних підрозділів важливе значення мало підтвердження прописаних у деяких передніх нормативних документах права ВНЗ Ш-IV ступенів акредитації створювати навчальні та навчально-науково-виробничі комплекси. Варто визнати, що положення Закону, згідно з яким усі учасники цих добровільних об'єднань зберігали статус юридичних осіб (Стаття 23) [5], не враховувалися та були відсутні в установчих документах, що визначали діяльність педагогічних колежів та училищ як складників структури університетів. Урешті, принципово важливе значення для вивчення порушеної проблеми має встановлена, згідно зі статтями 24 і 25 Закону України «Про вищу освіту» (2002), чітка відповідність (кореляція) між типом ВНЗ, рівнем його акредитації та ОКР, за яким здійснювалася підготовка майбутніх фахівців за напрямами (таблиця 1) [6].
Таблиця 1Установлена Законом України «Про вищу освіту» (2002) відповідність між типом ВНЗ, його рівнем акредитації та освітньо- кваліфікаційним рівнем, за яким здійснювалася підготовка [6]
|
Тип ВНЗ |
Рівень акредитації |
Освітньо-кваліфікаційний рівень |
|
|
Університет |
IV |
Спеціаліст, магістр |
|
|
Академія |
IV |
Спеціаліст, магістр |
|
|
Інститут |
III або IV |
Спеціаліст, магістр |
|
|
Коледж |
ІІ |
Молодший спеціаліст, бакалавр |
|
|
Технікум, училище |
І |
Молодший спеціаліст |
Документ чи не вперше на законодавчому рівні визначав сутність і статус коледжу як ВНЗ ІІ рівня акредитації (як самостійного комунального закладу освіти, що є юридичною особою. - Авт.) або структурного підрозділу ВНЗ ІІІ-IV рівнів акредитації (складником навчально-науково-виробничого комплексу. - Авт.), що здійснює освітню діяльність, пов'язану зі здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації в споріднених напрямах підготовки (як структурний підрозділ) або за кількома спорідненими спеціальностями (як самостійний заклад освіти), якщо має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення. Подібно визначалися і вимоги та завдання технікумів та училищ як вишів І рівня акредитації або структурних підрозділів ВНЗ ІІІ-IV рівнів акредитації (Стаття 25) [6].
Зауважмо, що означене в Законі України «Про вищу освіту» (2002) трактування коледжів не відповідало західній, зокрема, європейській практиці їх розвитку, а таким типам закладів освіти, як технікум, училище, у ній взагалі важко знайти аналоги. Натомість, в європейському дусі визначався університет як багатопрофільний заклад [IV рівня акредитації], що здійснює діяльність, пов'язану зі здобуттям вищої освіти та кваліфікації широкого спектра природничих, гуманітарних, економічних, технічних, інших напрямів науки, техніки, культури і мистецтва, проводить фундаментальні та прикладні дослідження, є провідним науково-методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, належний рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення, сприяє поширенню наукових знань, здійснює культурно-просвітницьку діяльність. Університети поділялися на класичні та профільні, зокрема педагогічні, та ін. Від них вирізняли інститут як ВНЗ ІІІ- IV рівнів акредитації або структурний підрозділ університету (Стаття 25) [6].
Логічним стала поява через два місяці після ухвали цього Закону «Державної програми вчитель» (березень 2002 р.). Документ містив докладний аналіз гострих соціальних і професійних проблем та викликів, що стояли перед учителями та закладами освіти через недостатність фінансування, слабке використання бібліотечного фонду, відсутність належного навчально- методичного забезпечення, регіональні диспропорції в розміщення закладів освіти різних типів і рівнів тощо. Серед викладеної в ньому комплексної програми заходів пріоритетного значення надавалося вдосконаленню ступеневої педагогічної освіти. Зокрема, акцентувалося на потребі узгодження навчальних програм та спеціальностей, за якими готували майбутні фахівців у ВНЗ I--II та III--IV рівнів акредитації, що також мало стимулювати випускників коледжів, технікумів і училищ продовжувати навчання в університетах та інститутах. Для оптимізації мережі вишів, у яких готували педагогічних працівників, передбачалося створення інтегрованих моделей навчальних об'єднань на кшталт ВНЗ різних рівнів акредитації; навчальних, навчально- наукових комплексів у складі університетів і педагогічних інститутів тощо [2]. Означені в Законі 2002 р. напрями і пріоритети реформування та розбудови вищої освіти в профільному ракурсі конкретизували затверджені Міністерством освіти України в грудні 2004 р. «Концептуальні засади розвитку педагогічної освіти України та її інтеграції в європейський освітній простір». Стрижнева візія документа полягала у формуванні вчителя нової генерації, здатного працювати за умов інформаційно-технологічного суспільства та якісної модернізації вищих педагогічних навчальних і наукових закладів. Система педагогічної освіти визначалася як частина системи ВО, що складається з ВНЗ, профільних закладів післядипломної освіти і органів управління. Одне з ключових завдань її модернізації полягало в запровадженні двоциклової підготовки педагогічних працівників за ОКР бакалавра і магістра. Підготовка майбутніх фахівців покладалася на педагогічні коледжі та педагогічні і класичні університети за умов відповідності галузевим стандартам. З цією метою педагогічні училища і технікуми мали реорганізуватися в педагогічні коледжі, які діятимуть як структурні підрозділи педагогічних та класичних університетів або як самостійні заклади освіти [8].
У педколеджах мала здійснюватися підготовка майбутніх фахівців ОКР бакалавра (на основі повної загальної середньої освіти) за напрямом «Освіта» зі спеціальностей «Дошкільна освіта», «Початкова освіта», «Музичне мистецтво», «Образотворче мистецтво», «Технології», «Фізичне виховання», «Професійна освіта»; у педагогічних університетах - підготовка і перепідготовка фахівців ОКР бакалавра та магістра, а в класичних і педагогічних університетах - підготовка і перепідготовка фахівців ОКР бакалавра і магістра за згаданим та ін. напрямами. Вона повинна була відбуватися за освітніми рівнями «базова вища освіта» і «повна вища освіта», які відповідали ОКР бакалавра (3-4 роки) та магістра (1-2 роки) [7].
Означений документ концептуалізував зміст, характер, інші аспекти організації освітнього процесу, але фактично не окреслював перспектив розвитку педагогічних вишів у контексті інтеграції у європейський освітній простір. Стратегії, принципи, підходи, механізми, інші аспекти розв'язання цієї стрижневої цілі знайшли відображення в окремому комплексі документів (див: [1]). Цю проблему всебічно розкрито в низці ґрунтовних аналітичних студій (див., напр.: «Інтеграція в європейський освітній простір: здобутки, проблеми, перспективи» (Ужгород,, 2011), «Модернізація вищої освіти України і Болонський процес» (Київ, 2004) та ін.). Їхнє прочитання свідчить, що Україна активно включилася і стала чинним учасником нового етапу європейської освітньої політики, який організаційно оформила ухвалена Єврокомісією рамкова програма «Освіта та професійна підготовка 2010» (Лісабон, 2000). Документ акцентував на реалізації концепцій тричленної освіти впродовж життя (формальна, неформальна, інформальна); трициклової вищої освіти (бакалавр, магістр, доктор); компетентнісного підходу; навчальних кредитів; інтеграції вищої освіти та наукових досліджень на всіх циклах ВО; сумісності європейської та національної систем кваліфікацій та їх описів (дескрипторів); забезпечення якості ВО (стандарти, процедури та ін.); визнання різноманіття систем вищої школи та досягнення їх зрозумілості й узгодженості [1].
Зазначені та інші базові документи, що визначали зміст і пріоритети чергового етапу реформування вищої освіти, на початку 2000-х рр. активізували науковий дискурс щодо сутності, шляхів, механізмів удосконалення її ступеневого складника. Учені акцентували на об'єктивній детермінованості та значущості вищої освіти для всього суспільного розвитку країни. За думкою М. Фіцули, виникнення і реалізація концепції ступеневої освіти зумовлювалися процесами демократизації суспільства; формуванням соціально-економічних структур, орієнтованих на ринкові відносини; загостренням конкуренції на ринку праці; потребою стимулювати випускників вишів перспективами кар'єрного зростання на принципах справедливості, відповідальності, моралі; диференціацією вимог до змісту професійної підготовки фахівців вищої освіти різних рівнів; запровадженням механізмів педагогічного контролю за результати навчальних досягнень тощо [11, с. 93].
У контексті інтеграції України до європейського освітнього простору стверджувалося, що реалізація ступеневої професійної підготовки майбутніх педагогів зумовлюється потребою підвищення їх конкурентоспроможності та мобільності в контексті утвердження внутрішніх ринкових і демократичних відносин та зовнішніх змін, які відбуваються у світі під впливом глобалізації і розвитку інформаційного суспільства (М. Євтух [4, с. 3-4]).
Концептуальне бачення сутності та перспектив розвитку системи ступеневої вищої освіти авторитетні вчені В. Кремінь, С. Ніколаєнко, М. Степко обґрунтовували необхідністю відмовитися від однорівневого принципу її функціонування, який уніфікує мислення і діяльність особистості. Натомість пропонувалася система диференціації процесу і результатів професійної підготовки за ступенями (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр) у горизонтальній (часовій за роками навчання) та вертикальній (освітній і професійний компоненти) площинах [2, с. 80-91].
В унісон такому баченню проблеми розвивалася візія ресурсного потенціалу та гнучкості системи ступеневої освіти як такої, що здатна підвищити якість ВО та забезпечити її оптимальний зв'язок з наукою і виробництвом на основі гуманізації і фундаменталізації освітніх програм, поєднання загальноосвітньої і профільної підготовки майбутніх фахівців та формування їх ідейних переконань, моральних якостей, самостійності, дисциплінованості, відповідальності. Ці підходи й аспекти відстежуємо в численних захищених у першому десятилітті ХХІ ст. дисертацій про особливості підготовки майбутніх фахівців різних спеціальностей у системі ступеневої освіти (С. Вітвіцька, 2011, С. Власенко, 2002, О. Галус, 2009, О. Кисла, 2008, Г. Козлакова, 2005, Л. Старовойт 2000, Л. Хомич, 1999, О. Шквир, 2011 та ін.). Більшість таких студій присвячено підготовці майбутніх учителів початкової школи.
Їх експериментальний характер свідчить про намагання науковців обґрунтувати та показати практичні переваги і потенційні можливості ступеневої системи ВО в підготовці майбутніх педагогів. У такому контексті висвітлювалися і розроблялися її історичні та науково-теоретичні аспекти. Зокрема, узагальнювався досвід функціонування моделі підготовки майбутніх фахівців у навчально-науково-виробничих комплексах за схемою «учень - молодший спеціаліст - бакалавр - спеціаліст - магістр». Вона сприяла підвищенню якості добору майбутніх фахівців і рівня їх самостійної роботи, забезпеченню послідовності і наступності організації навчального процесу у вишах тощо (М. Євтух [4]; С. Мамрич, 2001 [9, с. 5-6] та ін.).
Утім, як уже зазначалося, багато актуалізованих у 1990-х рр. та назрілих в 2002-2014 рр. проблем і викликів щодо функціонування і вдосконалення ступеневої професійної педагогічної освіти не були розв'язані за наступних років, тож залишаються злободенними досі. Зокрема, це стосується узгодження рівнів освіти і ОКР вищої освіти, рівнів Національної, Європейської рамок кваліфікацій, підстав обіймати певні посади і виконувати різні професійні обов'язки тощо. Ідеться як про нормативні акти, що з'явилися за доби державної незалежності, так і про чинні в радянській Україні. Ця проблема складна, тож потребує спеціального ґрунтовного аналізу. Як показовий приклад її розв'язання за досліджуваного періоду відзначмо Лист-відповідь Міністерства освіти і науки, молоді та спорту від 10 березня 2011 р. на запит Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва щодо співвідношення середньої спеціальної освіти, здобутої за часів існування Радянського Союзу та чинних освітньо-кваліфікаційних рівнів і освітніх рівнів вищої освіти. У ньому роз'яснювалося, що, згідно із Законом УРСР «Про народну освіту» 1974 р., технікуми та училища належали до середніх спеціальних навчальних закладів, що готували кваліфікованих фахівців із середньою спеціальною освітою, які здобули необхідні теоретичні знання і практичні навички за спеціальністю. З набуттям чинності законів
України «Про освіту» (1991) та «Про вищу освіту» (2002) технікуми та училища віднесено до ВНЗ І рівня акредитації. У них готують фахівців ОКР молодшого спеціаліста, який відповідає рівню неповної вищої освіти. Таким чином, середня спеціальна освіта, здобута за радянського періоду в технікумах та училищах, прирівнюється до неповної вищої освіти ОКР молодшого спеціаліста [10].
У форматі чинних у більшості європейських країн практик залишається нереалізованою визначена ще документом «Концептуальні засади розвитку педагогічної освіти України» 2004 р. [8] модель двоциклової підготовки майбутніх педагогів за ОКР бакалавра і магістра лише в педагогічних коледжах та педагогічних і класичних університетах. Сформована на перетині ХХ-ХХІ ст. мережа педагогічних вишів I-II рівнів акредитації (табл. 2) за досліджуваного періоду, згідно з нашим аналізом, майже не зазнала змін. Лише з ухвалою 2019 р. Закону України «Про фахову передвищу освіту» завершився розтягнений майже на три десятиліття процес реорганізації педагогічних училищ, але створенні на їх місці коледжі та фахові коледжі мають різний статус та здійснюють підготовку майбутніх фахівців за різними освітніми програмами і ступенями освіти.
Таблиця 2Заклади вищої педагогічної освіти I--II рівнів акредитації станом на 1999/2000 навчальний рік (складено: [7, арк. 91] та за матеріалами сайтів зазначених закладів освіти)
Педагогічні училища (22):
Артемівське; Барське; Бердичівське; Бериславське; Бродівське; Володимир- Волинське; Запорізьке; Кременчуцьке; Корсунь-Шевченківське; Коростишівське; Красноармійське; Лебединське; Луцьке; Макіївське; Мукачівське; Прилуцьке; Самбірське; Сімферопольське; Чортківське; Уманське; Чернівецьке; Шахтарське
Педагогічні коледжі (13):
Богуславський; Донецький; Київський педагогічний коледж ім. К. Д. Ушинського; Київський міський педагогічний коледж; Кременецький; Лисичанський; Новобузький; Одеський; Олександрійський; Путивльський; Стахановський; Харківський; Хмельницький гуманітарно-педагогічний
Індустріально-педагогічні технікуми (5):
Дніпропетровський (Дніпровський), Коломийський; Конотопський; Ржищівський; Харківський
Відокремлені підрозділи університетів (12)
Балаклійський коледж Харківського національного педагогічного університету; Балтське училище Південноукраїнського державного педагогічного університету; Білгород-Дністровське училище Південноукраїнського державного педагогічного університету; Білоцерківське педагогічне училище Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів; Дубенський коледж Рівненського державного гуманітарного університету; Жовтоводське училище Криворізького державного педагогічного університету; Красноградський коледж Харківського державного педагогічного університету; Львівський педагогічний коледж Львівського державного університету ім. І. Франка; Педагогічне училище Вінницького педагогічного університету; Педагогічне училище Дніпропетровського державного університету; Педагогічний коледж Головного управління освіти держадміністрації м. Києва при Київському університеті ім. Т.Г. Шевченка; Сарненський коледж Рівненського державного педагогічного університету
Висновки
Отже, 2002-2014 рр., що окреслюються часовими рамками ухвалення першого та другого Законів України «Про вищу освіту», стали важливим, складним, неоднозначним за наслідками етапом формування нормативно-правового забезпечення діяльності педагогічних коледжів та училищ як вишів І-ІІ рівнів акредитації. Ухвалені тоді законодавчо- нормативні акти визначили відповідність між типом вищих закладів освіти (зокрема, коледж, технікум училище), рівнем їх акредитації (І-ІІ) та освітньо- кваліфікаційними рівнями (молодший спеціаліст, бакалавр), окреслили стратегічну лінію реорганізації як самостійних закладів освіти або структурних підрозділів університетів. Чимало актуалізованих у цей час проблем, зокрема, щодо узгодження рівнів освіти і ОКР вищої освіти, рівнів Національної, Європейської рамок та ін., не були розв'язані та залишаються актуальними досі. Подальшого дослідження потребує процес формування нормативно- законодавчої бази діяльності педагогічних коледжів у 2014-2024 рр., зокрема особливості їх становлення, пов'язані з ухваленням Закону України «Про фахову передвищу освіту» (2019), та ін.
Література
1. Болонський процес. Нормативно-правові акти про організацію освіти у вищих навчальних закладах ІІІ-ІУ рівнів акредитації/ уклад., ред.. М. І. Панов та ін. Харків: Право, 2006. 688 с.
2. Вища освіта в Україні: навчальний посібник / В. Г. Кремень, С. М. Ніколаєнко, М. Ф. Степко та ін. Київ: Знання, 2005. 257 с.
3. Державна програма вчитель. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2002 р. N 379. URL: https://ips.ligazakon.net/document/view/ KP020379?an=668&ed=2002_03_2
4. Євтух М. Б. Науково-організаційні проблеми ступеневої професійної підготовки педагогів. Вісник Львівського університету. Серія педагогічна. 2005. Вип. 19. Ч. І. С. 3-8.
5. Закон України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 р. № 2984-Ш // Відомості Верховної Ради України. 2002. № 20. С. 506-536.
6. Закон України. Про вищу освіту. Зі змінами внесеними станом на 20.05.2014. Відомості Верховної Ради України. 2002, N 20, ст.134. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 2984-14#Text
7. Звіти педагогічних училищ, коледжів на початок 1999/2000 року, Центральний державний архів вищих органів влади України. Ф. 4621. Оп. 13 Спр. 8754. 162 арк.
8. Концептуальні засади розвитку педагогічної освіти України та її інтеграції в європейський освітній простір. Затверджено: Наказ МОН 31.12.2004 N 998. URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0998290-04#Text.
9. Мамрич С. М. Ступенева підготовка фахівців у навчально-науково-виробничих комплексах (на прикладі радіотехнічних спеціальностей) : автореф. дис. канд..пед. наук: 13.004. Київ: Ін-т педагогіки АПН України, 2001. 24 с.
10 Роз'яснення щодо прирівняння середньої спеціальної освіти, здобутої за часів існування Радянського Союзу в технікумах та училищах, до неповної вищої освіти. Лист Міністерства освіти і науки та спорту України. 16.03.2011 N 4.7-17/674. URL: https://zakon. rada.gov.ua/rada/show/v_674736-11#Text.
11 Фіцула М. М. Педагогіка вищої школи: навчальний посібник. Київ: Академвидав, 2006. 354 с.
References
1. Bolonskyi protses. (2006). Normatyvno-pravovi akty pro orhanizatsiiu osvity u vyshchykh navchalnykh zakladakh III-IV rivniv akredytatsii [Bologna process. Regulatory and legal acts on the organization of education in higher educational institutions of the III-IV levels of accreditation] / uklad., red.. M. I. Panov ta in. Kharkiv: Pravo. 688.
2. Vyshcha osvita v Ukraini. (2005). [Higher education in Ukraine]: navchalnyi posibnyk/ V. H. Kremen, S. M. Nikolaienko, M. F. Stepko ta in. Kyiv: Znannia. 257.
3. Derzhavna prohrama vchytel. (2002). [State teacher program]. Zatverdzheno postanovoiu Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 28 bereznia r. N 379. https://ips.ligazakon.net/ document/view/KP020379?an=668&ed=2002_03_2.
4. Ievtukh M. B. (2005). Naukovo-orhanizatsiini problemy stupenevoi profesiinoi pidhotovky pedahohiv [Scientific and organizational problems of graduate professional training of teachers]. VisnykLvivskoho universytetu. Seriiapedahohichna, 19 (1), 3-8..
5. Zakon Ukrainy «Pro vyshchu osvitu» vid 17 sichnia 2002 r. № 2984-III. (2002). Vidomosti VerkhovnoiRady Ukrainy, 20, 506-536. [in Ukrainian].
6. Zakon Ukrainy. Pro vyshchu osvitu [Law of Ukraine. About higher education]. Zi zminamy vnesenymy stanom na 20.05.2014. (2002). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy, 20, st.134. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2984-14#Text. [in Ukrainian].
7. Zvity pedahohichnykh uchylyshch, koledzhiv na pochatok 1999/2000 roku [Reports of pedagogical schools, colleges for the beginning of 1999/2000]. Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady Ukrainy. F. 4621. Op. 13 Spr. 8754.
8. Kontseptualni zasady rozvytku pedahohichnoi osvity Ukrainy ta yii intehratsii v yevropeiskyi osvitnii prostir. (2004). [Conceptual foundations of the development of pedagogical education in Ukraine and its integration into the European educational space]. Zatverdzheno: Nakaz MON 31.12. N 998. URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0998290-04#Text.
9. Mamrych, S. M. (2001). Stupeneva pidhotovka fakhivtsiv u navchalno-naukovo- vyrobnychykh kompleksakh (na prykladi radiotekhnichnykh spetsialnostei) [Step-by-step training of specialists in educational-scientific-production complexes (on the example of radio engineering specialties)]: avtoref. dys. kand..ped. nauk: 13.004. Kyiv: In-t pedahohiky APN Ukrainy. 24.
10. Roziasnennia shchodo pryrivniannia serednoi spetsialnoi osvity, zdobutoi za chasiv isnuvannia Radianskoho Soiuzu v tekhnikumakh ta uchylyshchakh, do nepovnoi vyshchoi osvity (2011) [Clarification regarding equating secondary special education, obtained during the existence of the Soviet Union in technical schools and colleges, to incomplete higher education]. Lyst Ministerstva osvity i nauky ta sportu Ukrainy. 16.03. N 4.7-17/674. https://zakon.rada.gov.ua/ rada/show/v_674736-11#Text.
11. Fitsula, M. M. (2006). Pedahohika vyshchoi shkoly [Pedagogy of the higher school]: navchalnyi posibnyk. Kyiv: Akademvydav. 354.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
- Законодавче та нормативно-правове забезпечення організаційної діяльності у сфері рекреаційних послуг
Особливість здійснення правового регулювання туристичної діяльності за допомогою підзаконних нормативно-правових актів, які приймаються на підставі законів. Активізація діяльності підприємств у розвитку як внутрішнього, так і міжнародного туризму.
статья [19,9 K], добавлен 07.02.2018 Дослідження особливостей правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні. Вивчення алгоритму реєстрації підприємства як суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності. Огляд схеми акредитації суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності на митниці.
реферат [122,0 K], добавлен 12.11.2014Поняття та принципи рекламної діяльності та її правове забезпечення. Інформаційна політика держави в сфері реклами, її історичні аспекти. Види суб’єктів рекламної діяльності за законодавством. Питання правового регулювання захисту суспільної моралі.
дипломная работа [155,2 K], добавлен 21.07.2009Правові норми в адміністративній діяльності Державної служби зайнятості України. Основні способи та типи правового регулювання. Закон України "Про зайнятість населення", його реалізація. Державний нагляд за дотриманням законодавства у сфері страхування.
реферат [27,6 K], добавлен 29.04.2011Стан та розвиток законодавства у сфері охорони земель. Аналіз правового забезпечення основних заходів у галузі охорони земель. Проблеми правового забезпечення охорони земель в умовах земельної реформи. Шляхи вирішення проблем правового забезпечення.
дипломная работа [346,8 K], добавлен 03.08.2014Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів. Навчання у аспірантурі, докторантурі. Структура побудови науково-дослідницької діяльності в Україні згідно законодавства. Форми і методи державного регулювання науково-технічної діяльності.
контрольная работа [81,9 K], добавлен 28.09.2009Правові засади регулювання відносин, пов’язаних з неплатоспроможністю у сфері господарської діяльності. Проблеми нормативно-правового забезпечення відновлення платоспроможності боржника. Шляхи удосконалення законодавства з запобігання банкрутства.
курсовая работа [37,6 K], добавлен 12.01.2016Аналіз господарсько-правового регулювання страхової діяльності. Аналіз судової практики, що витікає із страхової діяльності. Особливості господарської правоздатності і дієздатності, господарсько-правовий статус страховиків як суб’єктів правових відносин.
курсовая работа [50,2 K], добавлен 30.06.2019Специфіка нормативно-правового регулювання та практика кадрового забезпечення функціонування Національної поліції Ізраїлю. Ознаки та функції даного апарату, фінансовий стан. Кількість осіб, які працюють у поліції. Елементи правового статусу працівників.
реферат [22,0 K], добавлен 04.05.2011Загальні положення про порядок та процедуру проведення виборів Президента України. Правовий статус виборчих комісій. Особливості діяльності виборчих комісій різних рівнів та їх співвідношення. Проблеми та шляхи вдосконалення діяльності виборчих комісій.
курсовая работа [45,9 K], добавлен 02.12.2010Структура і функції центрів управління службою органів державної прикордонної служби України. Адміністративно-правові засади діяльності органів внутрішніх справ України з протидії злочинам, пов'язаним із тероризмом. Дослідження нормативно-правових актів.
статья [22,0 K], добавлен 17.08.2017Історія розвитку охорони прав на винаходи. Характеристика Законів України: "Про охорону прав на винаходи та корисні моделі", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про інноваційну діяльність". Проблеми охорони інтелектуальної власності.
курсовая работа [46,5 K], добавлен 20.10.2010Дослідження основних проблем правового регулювання зайнятості населення та забезпечення соціального захисту безробітних в Україні. Характеристика розробки проектів законів, спрямованих на розвиток трудового потенціалу та його ефективного використання.
реферат [29,5 K], добавлен 28.04.2011Поняття юридичної діяльності як виду соціальної діяльності. Законодавче регулювання та стан дотримання в юридичній практиці принципів юридичної діяльності. Законодавче забезпечення принципів в діяльності судів, правозахисних та правоохоронних органів.
курсовая работа [51,8 K], добавлен 06.03.2015Організаційно-правові засади функціонування системи місцевого самоврядування в Україні. Аналіз сучасного стану формування, діяльності та система функцій місцевих держадміністрацій, структурно-функціональне забезпечення реалізації влади на рівні району.
дипломная работа [273,6 K], добавлен 19.11.2014Забезпечення правової основи діяльності територіальних громад та її органів. Створення виконавчих органів за галузевою і функціональною ознаками. Автономність діяльності органів місцевого самоврядування, неможливість втручання інших суб’єктів влади.
реферат [16,7 K], добавлен 09.07.2009Характеристика діяльності системи органів прокуратури України. Прокурорський нагляд за додержанням законів та його завдання. Правові основи діяльності, структура, функції органів прокуратури, правове становище їх посадових осіб та порядок фінансування.
отчет по практике [56,2 K], добавлен 18.12.2011Закон України "Про метрологію та метрологічну діяльність", якій визначає правові основи забезпечення єдності вимірювань в Україні. Регулювання суспільних відносин у сфері метрологічної діяльності. Основні положення закону щодо метрологічної діяльності.
контрольная работа [20,8 K], добавлен 30.01.2009Поняття та закономірності формування системи Адміністративних судів України. Структура даної системи, її основні елементи та призначення, нормативно-законодавча основа діяльності. Порядок та підстави апеляційного та касаційного оскарження рішень.
отчет по практике [24,7 K], добавлен 05.02.2010Права, обов’язки учасників господарських товариств згідно Цивільного Кодексу України. Порядок відчуження частки у статутному капіталі товариств з обмеженою відповідальністю. Документальне оформлення договора купівлі-продажу частки у статутному фонді ТОВ.
контрольная работа [71,6 K], добавлен 09.02.2014
