Особливості вирішення спорів про визначення місця проживання малолітньої дитини у період воєнного стану

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра цивільно-правових дисциплін

Національна академія внутрішніх справ

Особливості вирішення спорів про визначення місця проживання малолітньої дитини у період воєнного стану

Тихомиров Денис Олександрович

доктор юридичних наук, доцент

Білянська Наталія Володимирівна

кандидат юридичних наук, професор

Пилипенко Світлана Анатоліївна

кандидат юридичних наук, професор

Анотація

У статті досліджуються особливості вирішення спорів про визначення місця проживання малолітньої дитини у період воєнного стану та обґрунтовується актуальність досліджуваної тематики. Аналізуються ситуації, пов'язані із переміщенням дитини одним із батьків за кордон, коли другий із батьків залишається проживати в Україні. Відзначається, що непоодинокість таких випадків призвела до формування нової судової практики. Відповідно, у статті розглядаються правові позиції, викладені в останніх постановах Верховного Суду, що стосуються розгляду досліджуваної категорії справ. Авторами присвячено увагу визначенню складових принципу якнайкращого забезпечення інтересів дитини. Визначається, що в умовах воєнного стану, пов'язаному зі збройною агресією проти України, безпека середовища, у якому проживає дитина, має одне з ключових значень, що відповідає положенням Конвенції ООН про права дитини 1989 року та практиці Європейського суду з прав людини. На основі аналізу судової практики робиться висновок, що при вирішенні спорів про місце проживання дитини, переміщеної за кордон, суди враховують безпекову ситуацію в Україні та обмеження, пов'язані із запровадженням воєнного стану та їх наслідками.

Обґрунтовується можливість тимчасового обмеження права того з батьків, хто проживає окремо, на спілкування із дитиною, якщо її проживання разом із другим з батьків за межами України відповідає інтересам дитини та забезпечує її право на мир, життя, фізичне та психічне здоров'я. У статті розглядається також питання підсудності досліджуваної категорії справ національним судам, оскільки у міжнародних договорах та двосторонніх угодах часто міститься пряма вказівка на застосування законодавства та компетенції судів країни громадянства дитини. Відзначаються особливості доказування, пов'язані з відсутністю висновку органів опіки та піклування про визначення місця проживання дитини разом з одним із батьків та необхідність проведення судово-психологічної експертизи для визначення психоемоційного стану дитини.

Ключові слова: місце проживання дитини, найкращі інтереси дитини, воєнний стан, судова практика, юрисдикція.

Tykhomyrov Denys Oleksandrovych Doctor of law sciences, Associate professor of the department of theory of law and state, National Academy of Internal Affairs, Kyiv

Bilianska Nataliia Volodymyrivna Candidate of law sciences, Professor, Professor of the department of civil and legal disciplines, National Academy of Internal Affairs, Kyiv

Pylypenko Svitlana Anatoliivna Candidate of law sciences, Professor, Professor of the department of civil and legal disciplines, National Academy of Internal Affairs, Kyiv

PECULIARITIES OF RESOLVING DISPUTES ABOUT DETERMINING THE PLACE OF RESIDENCE OF A MINOR CHILD DURING MARTIAL LAW

Abstract

The article explores the peculiarities of resolving disputes about the determination of the place of residence of a minor child during the period of martial law and substantiates the relevance of the researched topic. Situations related to the transfer of a child abroad by one of the parents, when the other parent remains living in Ukraine, are analyzed. It is noted that the uniqueness of such disputes led to the formation of new court practice. Accordingly, the article examines the legal positions set forth in the latest Supreme Court rulings related to the consideration of the studied category of cases. The authors pays attention to the definition of the components of the principle of the best possible provision of the child's interests. It is determined that in the conditions of martial law associated with armed aggression against Ukraine, the safety of the environment in which the child lives has one of the key values, which corresponds to the provisions of the 1989 UN Convention on the Rights of the Child and the practice of the European Court of Human Rights. Based on the analysis of judicial practice, it is concluded that when resolving disputes about the place of residence of a child displaced abroad, the courts take into account the security situation in Ukraine and the restrictions associated with the introduction of martial law and their consequences. The possibility of temporarily restricting the right of the parent who lives separately to communicate with the child is substantiated, if living with the other parent outside Ukraine meets the interests of the child and ensures his right to peace, life, physical and mental health. The article also examines the issue of jurisdiction of the investigated category of cases to national courts, since international treaties and bilateral agreements often contain a direct indication of the application of the legislation and competence of the courts of the child's country of citizenship. The particularities of the evidence related to the absence of a conclusion of the guardianship and care authorities on the determination of the place of residence of the child together with one of the parents and the need to conduct a forensic psychological examination to determine the psycho-emotional state of the child are noted.

Keywords: place of residence of the child, best interests of the child, martial law, court practice, jurisdiction.

Вступ

Постановка проблеми. З моменту повномасштабного військового вторгнення в Україну нашій державі довелося зіштовхнутися із новими випробуваннями, спричиненими збройною агресією країни-окупанта. Проведення загальної мобілізації, ракетні удари по всій території України, знищення цілих населених пунктів вплинули не лише на долю цілої країни, але й роз'єднали тисячі сімей. Вимушене переміщення дітей у пошуках безпечніших умов проживання, служба у Збройних силах України одного з батьків та інші фактори, пов'язані із особливостями правового режиму воєнного стану, все частіше призводять до втрати емоційного зв'язку між подружжям, розірвання шлюбу, а відповідно і виникнення необхідності визначення місця проживання малолітніх дітей з одним із батьків. Однак, зважаючи на те, що у разі введення на території України воєнного стану виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, особливої актуальності набуває питання визначення місця проживання малолітньої дитини, яка перебуває за кордоном. Так само дещо іншого забарвлення в умовах збройної агресії набуває поняття «найкращих інтересів дитини». Оскільки чинне законодавство України не передбачає спеціального правового регулювання зазначеного питання у період воєнного стану, суди формують власну практику, яка також буде проаналізована у межах цієї наукової роботи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичною основою дослідження стали праці К. М. Аніщенко, О. В. Губанової, Н. Добрянської, Л. Д. Елрод, Б. К. Левківського, О. О. Мельника, І. В. Озерського, О. В. Розгон, А. Ю. Тульвінської, Ю. Г. Халявки та інших. Із останніх наукових досліджень варто відзначити докторську дисертацію «Захист сімейних прав та інтересів дитини у цивільному судочинстві», захищену у 2023 році Н. В. Волковою, у якій також присвячено увагу деяким аспектам визначення місця проживання малолітньої дитини з точки зору найкращого забезпечення її інтересів. Однак, не зважаючи на наявність наукових напрацювань у досліджуваній сфері, визначення місця проживання дитини у судовому порядку в період дії воєнного стану потребує подальшого дослідження.

Метою статті є дослідження різних аспектів розв'язання судом спорів між батьками малолітньої дитини щодо визначення її місця проживання у період воєнного стану.

Виклад основного матеріалу

місце проживання малолітня дитина

Положеннями статей 160, 161 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначається, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо ж мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Варто відзначити, що у разі незгоди одного з батьків із рішенням органу опіки та піклування, можливе оскарження його у судовому порядку, тому вирішення спору судом є найбільш поширеним позадоговірним способом вирішення питання про місце проживання малолітньої дитини.

Як відзначає К. М. Аніщенко, у судовій практиці виокремлюються такі спори щодо визначення місця проживання: 1) між батьками про визначення місця проживання дитини; 2) між батьками про відібрання дитини та про повернення її за попереднім місцем проживання; 3) між батьками та бабою/дідом про визначення місця проживання дитини [1, с. 126]. Водночас, незалежно від виду спору при вирішенні питання щодо місця проживання малолітньої дитини нормами сімейного законодавства визначається, що до уваги має братися ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Зокрема, не може бути передана дитина для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Такий підхід відповідає положенням Конвенції ООН про права дитини 1989 року, яка гарантує, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, якими органами вони здійснюються, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини [2]. Як вказує Н. Добрянська, цей принцип є фундаментальним при вирішенні сімейних спорів щодо визначення місця проживання дитини, у тому числі для Європейського суду з прав людини, у рішеннях якого визначається, що основними складовими принципу щодо врахування найкращих інтересів дитини під час визначення місця її проживання є: безпека та стабільність середовища, в якому постійно або переважно проживає дитина; наявність достатнього емоційно-психологічного зв'язку з тим із батьків або іншим родичем, з яким визначено місце проживання дитини; можливість забезпечення у місці проживання дитини її належного розвитку, освіти, задоволення фізичних і психічних потреб тощо [3, с. 53, 56].

Визначаючи базові елементи, які підлягають врахуванню при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини, Верховний Суд у постанові від 04.08.2021 у справі № 654/4307/19 вказав: погляди дитини; індивідуальність дитини; збереження сімейного оточення і підтримання відносин; піклування, захист і безпека дитини; вразливе положення; право дитини на здоров'я; право дитини на освіту. Дитина не може бути залишена у небезпечній для її фізичного та психічного здоров'я ситуації. Отже, серед інших обставин, що мають істотне значення, судам слід досліджувати безпекову ситуацію та обмеження, пов'язані із проведенням бойових дій та їх наслідками [4].

Таким чином, безпека дитини є однією з невід'ємних складових принципу якнайкращого забезпечення інтересів дитини. В умовах збройної агресії питання безпеки дитини в Україні постає ще більш гостро. У 1996 році правозахисниця Ґраса Машел підготувала детальну доповідь Організації Об'єднаних Націй про вплив збройних конфліктів на дітей, у якому відзначила що війна становить серйозну небезпеку для фізичного та психічного здоров'я дітей. Діти у зоні бойових дій зазнають катувань, отримують серйозні травми, що призводять до інвалідності, залучаються до участі у бойових діях. Брак їжі негативно впливає на імунну систему та розвиток організму, а погані житлові умови сприяють розповсюдженню інфекційних хвороб. Нестача медикаментів та недостатність медичного персоналу (якості послуг) збільшують рівень захворюваності та смертності. Діти втрачають рідних та друзів, можуть примусово залучатися до робіт. В умовах війни також підвищується ризик зловживання алкоголем чи вживання наркотичних засобів. Знищення цивільної інфраструктури обмежує можливості у навчанні. У доповіді також відзначено, що у нових умовах ведення бойових дій діти є найвразливішою групою. За межами безпечного середовища, де захист дітей є пріоритетом, їм загрожують усі вищезгадані негативні наслідки збройних конфліктів. При цьому дитинство є недоторканим, тому пропонувалося втілювати в життя природний інстинкт батьків захищати дітей, а також визнати, що наші діти мають право на мир, і мир є правом кожної дитини [5].

У період воєнного стану фактор безпеки був узятий до уваги Верховним Судом при вирішенні справи № 753/572/20, який вказав у своїй постанові від 09.02.2023, що позивач не надав достатніх належних і допустимих доказів на підтвердження необхідності визначення місця проживання дитини з батьком з огляду на інтереси самої дитини, які переважають над інтересами й бажаннями її батьків, а також, що в умовах воєнного стану в Україні дитині безпечніше залишатися з матір'ю в Румунії [6].

У постанові Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 607/20787/19 також відзначено, що першочерговим завданням держави є забезпечення безпеки і права на життя дитини, що проголошено статтею 6 Конвенції про права дитини, а тому, розглядаючи справи про визначення місця проживання дитини з урахуванням особливостей, спричинених введенням в Україні воєнного стану, вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, судове рішення має бути спрямованим на забезпечення її безпеки і права на життя. Враховуючи вказані положення Конвенції про права дитини, факт перебування дитини з матір'ю в Королівстві Іспанія, бажання самої дитини, малолітній вік, соціальні зв'язки та психологічну прив'язаність, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову батька [7].

Таким чином, на тлі драматичних подій на території нашої держави, з мотивів забезпечення безпеки для життя і здоров'я дитини, в Україні формується нова судова практика щодо фактичного визначення місця проживання дитини з одним із батьків за кордоном. З одного боку, такий підхід є виправданим, оскільки часті повітряні тривоги у зв'язку з ракетними обстрілами, атаками безпілотників та загрозами застосування балістичного озброєння навіть в областях, віддалених від лінії фронту, впливають на психоемоційний стан дитини. Крім того, така ситуація порушує тривалість і якість навчального процесу, адже більшість шкіл в Україні вимушені чергувати очне навчання з дистанційним в залежності від того, на яку кількість дітей розраховані їхні бомбосховища, відповідно, право дитини на освіту суттєво обмежується, чого вдається уникати за кордоном. З іншого боку, як відзначено у постанові Верховного Суду від 04.08.2021 у справі № 654/4307/19, сам факт запровадження на території України воєнного стану не є достатньою підставою для визначення місця проживання дитини з одним із батьків, зокрема з тим, який проживає за межами України [4]. Для виявлення дійсних найкращих інтересів дитини судам важливо також з'ясовувати емоційно-психологічну прив'язаність дитини до батьків, залучаючи до розгляду справи органи опіки та піклування і психологів [3, с. 56]. Як влучно зауважує І. В. Озерський, важливим чинником у взаємодії матері (батька) з дитиною є усвідомлення та відчуття того, що різноманітні способи, якими вона (він) стимулює дитину, впливають на загальний розвиток останньої, призводять у гармонію вербальну та невербальну взаємодію і сприяють її гармонійному розвитку [8, с. 19]. Як приклад, науковець наводить постанову Верховного Суду від 06.06.2019 у справі № 495/2106/17, де суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, у частині врахування ним результатів психологічних досліджень та спостережень здійснених під час психокорекційної роботи психолога з дитиною, згідно яких місце проживання дитини було бути визначено разом із матір'ю, оскільки нею було створено більш сприятливі умови для проживання дитини [9]. Тобто під час визначення місця проживання малолітньої дитини, зважаючи на вікову категорію дитини, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків [10, с. 300-301].

Відповідно, важливе значення для визначення місця проживання малолітньої дитини з одним із батьків у період воєнного стану має судово- психологічна експертиза, за допомогою якої можна визначити не лише психоемоційний зв'язок малолітньої дитини з кожним із батьків, але і вплив факторів збройного конфлікту на психічний стан дитини.

У будь-якому разі, вітчизняна судова практика ґрунтується на тому, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Як зазначається у постанові Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 712/11527/17, похідний характер означає відсутність пріоритету інтересів батьків над інтересами дитини та переважність права захисту прав дитини, а тому у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин кожної конкретної справи, а вже тільки потім - права батьків [11].

Така правозастосовна практика у досліджуваному питанні в цілому відповідає європейським стандартам, на відміну від підходів, характерних для судів США, де питання зміни місця проживання з точки зору прав дітей є не занадто поширеним. Як зазначає Л. Д. Елрод, інтереси дітей здебільшого розглядаються американськими судами як такі, що слугують батьківським, або такі, що збігаються з батьківськими інтересами [12, с. 281]. Водночас, окреслюючи американську судову практику, Л. Д. Елрод зачіпає дуже важливе питання, що стосується конфлікту двох конституційних прав батьків, оскільки право на свободу пересування того з батьків, з ким проживає дитина, суперечить праву іншого з батьків на спілкування з дитиною. Декілька американських судів встановили, що конституційне право батька/матері на свободу пересування обмежується зобов'язаннями, які витікають з умов опіки. Таким чином конституційне право одного з батьків на свободу пересування нейтралізується правом іншого на спілкування з дитиною, залишаючи найкращі інтереси дитини як єдиний правовий стандарт [12, с. 281].

У світлі сучасних українських реалій та практики вирішення спорів про визначення місця проживання дитини, яка знаходиться за кордоном, як раз право на спілкування з дитиною того з батьків, хто проживає окремо, може обмежуватися на користь права дитини і другого з батьків змінити місце проживання на більш безпечне та таке, де можуть бути створені кращі умови для навчання та психічного здоров'я дитини.

Ще одне питання, яке доцільно розглянути у межах досліджуваної теми - це підсудність спору про визначення місця проживання дитини за кордоном у період воєнного стану.

У постанові Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 607/20787/19 вказано, що нормами чинного законодавства України не передбачено імператив-ної умови про те, що перебування дитини за межами України є підставою для відмови у задоволенні позову про визначення місця проживання такої дитини, а сама по собі обставина проживання дитини за кордоном (незалежно від того чи вивезена дитина за кордон до звернення до суду з позовом про визначення місця її проживання чи після) не впливає на вирішення судами України спору про визначення місця її проживання [7].

Крім того, визначаючи підсудність такої категорії справ, необхідно звертатися до положень міжнародних договорів та двосторонніх угод. Наприклад, Договором між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах передбачається, що у разі, коли місце проживання будь-кого з батьків та дітей знаходиться на території другої Договірної Сторони, то правовідносини між ними визначаються законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є дитина. Відповідно для винесення рішень щодо таких правовідносин компетентні суди Договірної Сторони, законодавство якої застосовується у цих випадках (ст. 27) [13]. Такі ж положення містить ст. 28 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах [14], ст. 33 Договору між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах [15]. Таким чином, якщо дитина є громадянином України, незалежно від її місцезнаходження, справи про визначення місця проживання дитини будуть вирішуватися судами України.

У такому разі логічно постає питання доказування у справах про визначення місця проживання малолітньої дитини з одним із батьків за кордоном, з урахуванням того, що статтями 19 СК України та 56 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що у спорах між батьками про визначення місця проживання малолітньої дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, яким має бути надано до суду письмовий фаховий висновок щодо розв'язання спору. Але у випадку, якщо дитина проживає за межами України, орган опіки та піклування не може здійснити обстеження умов місця проживання дитини та поспілкуватися із нею, аби надати відповідний висновок. Тому важливо, що в постанові Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 607/20787/19 було зроблено висновок про те, що коли з певних причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у справі, де за приписами частин 4-5 статті 19 СК України надання ним такого висновку є обов'язковим, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступі до правосуддя і означав би порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [7]. Відповідно, у такому разі суд повинен формувати свою позицію щодо суті спору на підставі доступних доказів, таких як довідки і характеристики з місця навчання дитини, висновки судово-психологічної експертизи, афідевіти тощо.

Висновки

Вирішення спорів про визначення місця проживання малолітньої дитини в період воєнного стану частіше стало ускладнюватися тією обставиною, що дитина на момент розгляду справи вже знаходиться за кордоном разом з одним із батьків (здебільшого з матір'ю). Другий з батьків, не маючи змоги виїхати за межі України, звертається до суду із позовом про визначення місця проживання малолітньої дитини разом із ним в Україні. Однак, як свідчить судова практика, у зв'язку із триваючим збройним конфліктом на території нашої держави, якнайкращий захист інтересів дитини полягає у забезпеченні права дитини на безпеку її життя та здоров'я, належних умов для навчання та розвитку і, врешті-решт, права на мир. Тому в умовах воєнного стану видається виправданим тимчасове обмеження права того з батьків, хто проживає окремо, на спілкування з дитиною на користь інтересів самої дитини. Водночас, крім аналізу безпекової ситуації, важливо з'ясовувати також емоційно-психологічний зв'язок та відношення дитини до кожного з батьків, а також вплив переміщення дитини за кордон на її психоемоційний стан.

Література

1. Аніщенко К. М. Засади визначення місця проживання дитини. Юридичний науковий електронний журнал. 2023. № 3. С. 124-128.

2. Конвенція ООН про права дитини, прийнята резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1989. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_021#Text (дата звернення: 07.03.2024).

3. Добрянська Н. Встановлення місця проживання дитини Європейським судом з прав людини. Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. 2024. № 1. С. 51-59.

4. Постанова Верховного Суду від 04.08.2021 у справі № 654/4307/19. URL: https:// reyestr.court.gov.ua/Review/98911478 (дата звернення: 07.03.2024).

5. Promotion and protection of the rights of children. Impact of armed conflict on children. Report of the expert of the Secretary - General, Ms. Gra9a Machel, submitted pursuant to General Assembly resolution 48/157. A/51/306 26 August 1996. URL: https://documents-dds-ny.un.org/doc/ UNDOC/GEN/N96/219/55/PDF/N9621955.pdf?OpenElement (дата звернення: 07.03.2024).

6. Постанова Верховного Суду від 09.02.2023 у справі № 753/572/20. URL: https:// reyestr.court.gov.ua/Review/108893173 (дата звернення: 07.03.2024).

7. Постанова Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 607/20787/19. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/116606725 (дата звернення: 07.03.2024).

8. Озерський І. В. Урахування соціально-психологічної оцінки родинних взаємин як один із чинників внутрішнього переконання судді під час ухвалення рішення про визначення місця проживання дитини. Економіка. Фінанси. Право. 2021. № 3. С. 17-19.

9. Постанова Верховного Суду від 06.06.2019 у справі № 495/2106/17. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/82264465 (дата звернення: 07.03.2024).

10. Халявка Ю. Г., Тульвінська А. Ю. Судово-психологічна експертиза у справах щодо спірних питань виховання та визначення місця проживання дитини. Інновації в криміналістиці та судовій експертизі: матеріали міжвідом. наук.-практ. конф. (Київ, 25 листоп. 2021 р.). Київ: Нац. акад. внутр. справ, 2021. C. 298-301.

11. Постанова Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 712/11527/17. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/93835748 (дата звернення: 07.03.2024).

12. Елрод Л. Д. Зростання національного та міжнародного інтересу до прав дитини у судових справах про зміну місця проживання. Право США. 2012. № 1-2. С. 277-290.

13. Договір між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах від 23.05.1995: ратифіковано Законом від 22.11.1995 № 452/95-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/428_627#Text (дата звернення: 07.03.2024).

14. Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24.05.1993: ратифіковано постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 № 3941-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/616_174#Text (дата звернення: 07.03.2024).

15. Договір між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах від 28.05.2001: ратифіковано Законом від 10.01.2002 № 2927-III. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/203_018#Text (дата звернення: 07.03.2024).

References

1. Anishchenko, K. M. (2023). Zasady vyznachennya mistsya prozhyvannya dytyny [Principles of determining a child's place of residence]. Yurydychnyy naukovyy elektronnyy zhurnal - Legal scientific electronic journal, 3, 124-128 [in Ukrainian].

3. Konventsiya OON pro prava dytyny, pryynyata rezolyutsiyeyu 44/25 Heneral'noyi Asambleyi OON vid 20.11.1989 [The UN Convention on the Rights of the Child, adopted by resolution 44/25 of the UN General Assembly from 20.11.1989]. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021#Text [in Ukrainian].

4. Dobryans'ka, N. (2024). Vstanovlennya mistsya prozhyvannya dytyny Yevropeys'kym sudom z prav lyudyny [Establishment of a child's place of residence by the European Court of Human Rights]. Zovnishnya torhivlya: ekonomika, finansy, pravo - Foreign trade: economy, finance, law, 1, 51-59 [in Ukrainian].

5. Postanova Verkhovnoho Sudu u spravi № 654/4307/19 [Resolution of the Supreme Court in the case № 654/4307/19]. (2021, August 04). reyestr.court.gov.ua. Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/98911478 [in Ukrainian].

6. Promotion and protection of the rights of children. Impact of armed conflict on children. Report of the expert of the Secretary - General, Ms. Gra9a Machel, submitted pursuant to General Assembly resolution 48/157. A/51/306 (1996, August 26). Retrieved from: https://documents-dds- ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N96/219/55/PDF/N9621955.pdf?OpenElement [in English].

7. Postanova Verkhovnoho Sudu u spravi № 753/572/20 [Resolution of the Supreme Court in the case № 753/572/20]. (2023, February 09). reyestr.court.gov.ua. Retrieved from https:// reyestr.court.gov.ua/Review/108893173 [in Ukrainian].

8. Postanova Verkhovnoho Sudu u spravi № 607/20787/19 [Resolution of the Supreme Court in the case № 607/20787/19]. (2023, December 11). reyestr.court.gov.ua. Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/116606725 [in Ukrainian].

9. Ozers'kyy, I. V. (2021). Urakhuvannya sotsial'no-psykholohichnoyi otsinky rodynnykh vzayemyn yak odyn iz chynnykiv vnutrishn'oho perekonannya suddi pid chas ukhvalennya rishennya pro vyznachennya mistsya prozhyvannya dytyny [Taking into account the socio- psychological assessment of family relations as one of the factors of the judge's internal conviction when making a decision on determining the child's place of residence]. Ekonomika. Finansy. Pravo - Economy. Finances. Right, 3, 17-19 [in Ukrainian].

10. Postanova Verkhovnoho Sudu u spravi № 495/2106/17 [Resolution of the Supreme Court in the case № 495/2106/17]. (2019, June 06). reyestr.court.gov.ua. Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/82264465 [in Ukrainian].

11. Khalyavka, YU. H. & Tul'vins'ka, A. YU. (2021). Sudovo-psykholohichna ekspertyza u spravakh shchodo spirnykh pytan' vykhovannya ta vyznachennya mistsya prozhyvannya dytyny [Forensic psychological examination in cases concerning controversial issues of upbringing and determining the child's place of residence]. Proceedings of the Interdepartmental Scientific and Practical Conference '21: Mizhvidomcha naukovo-praktychna konferentsiya «Innovatsiyi v kryminalistytsi ta sudoviy ekspertyzi» - Interdepartmental Scientific and Practical Conference «Innovations in criminology and forensic examination». (pp. 298-301). Kyiv: Natsional'na akademiya vnutrishnikh sprav [in Ukrainian].

12. Postanova Verkhovnoho Sudu u spravi № 712/11527/17 [Resolution of the Supreme Court in the case № 712/11527/17]. (2020, December 23). reyestr.court.gov.ua. Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/93835748 [in Ukrainian].

13. Elrod, L. D. (2012). Zrostannya natsional'noho ta mizhnarodnoho interesu do prav dytyny u sudovykh spravakh pro zminu mistsya prozhyvannya [Growing national and international interest in the rights of the child in court cases on change of residence]. Pravo SSHA - USA Law, 1-2, 277-290 [in Ukrainian].

15. Dohovir mizh Ukrayinoyu ta Latviys'koyu Respublikoyu pro pravovu dopomohu ta pravovi vidnosyny u tsyvil'nykh, simeynykh, trudovykh ta kryminal'nykh spravakh vid 23.05.1995: ratyfikovano Zakonom vid 22.11.1995 № 452/95-ВР [Agreement between Ukraine and the Republic of Latvia on legal assistance and legal relations in civil, family, labor and criminal matters dated 23.05.1995: ratified by the Law from 22.11.1995 № 452/95-ВР]. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/428_627#Text [in Ukrainian].

16. Dohovir mizh Ukrayinoyu i Respublikoyu Pol'shcha pro pravovu dopomohu ta pravovi vidnosyny u tsyvil'nykh i kryminal'nykh spravakh vid 24.05.1993: ratyfikovano postanovoyu Verkhovnoyi Rady Ukrayiny vid 04.02.1994 № 3941-XII [Agreement between Ukraine and the Republic of Poland on legal assistance and legal relations in civil and criminal cases dated 24.05.1993: ratified by the resolution of the Verkhovna Rada of Ukraine from 04.02.1994 № 3941-XII]. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/616_174#Text [in Ukrainian].

17. Dohovir mizh Ukrayinoyu ta Ches'koyu Respublikoyu pro pravovu dopomohu v tsyvil'nykh spravakh vid 28.05.2001: ratyfikovano Zakonom vid 10.01.2002 № 2927-III [Agreement between Ukraine and the Czech Republic on legal assistance in civil cases dated 28.05.2001: ratified by the Law from 10.01.2002 № 2927-III]. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/203_018#Text [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru