Кваліфікація шахрайства щодо чужої нерухомої речі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського, м. Кременчук

Кваліфікація шахрайства щодо чужої нерухомої речі

Митрофанов Ігор Іванович

доктор юридичних наук, професор

професор кафедри фундаментальних і

галузевих юридичних наук

Анотація

обман зловживання довіра шахрайство

У статті розглядаються питання кваліфікації шахрайства щодо чужої нерухомої речі. Актуальність кваліфікації пов'язана з тим, що легальним фундаментом кваліфікації кримінального правопорушення визнається його склад, тобто система встановлених КК України об'єктивних і суб'єктивних характеристик, які описують суспільно небезпечне діяння як кримінальне правопорушення. Метою цього наукового дослідження є з'ясування сутності та правової природи обману та зловживання довірою в складі шахрайства, які характеризують способи заволодіння чужого нерухомого майна. Аналізується судова практика щодо розуміння всіх ознак шахрайства. Вивчаються точки зору вчених на розуміння понять «обман» і «зловживання довірою. Робить висновок щодо існування невизначеності в розмежуванні понять «обман» і «зловживання довірою». Справа в тому, що порівнюються різні поняття. Обман є способом розкрадання речі, а довіра умова. Ці поняття непорівнянні, оскільки побудовані на різному логічному підґрунті. Наявність довіри може бути умовою здійснення обманів і, як правило, є цією умовою, хоча і не в усіх випадках. Крім того, із суб'єктивної сторони обмани відрізняються від зловживання довірою моментом формування наміру, при обмані він виникає до одержання речі, а при зловживанні довірою - після.

Об'єктивна сторона складів злочинів, передбачених ст. ст. 190 і 191 Кримінального кодексу України, має два альтернативні способи вчинення кримінального правопорушення - шляхом обману або зловживання довірою. Причому останній спосіб справедливо вважається самостійним, але під час учинення кримінального правопорушення зловживання довірою може бути поєднуватися з обманом. Із огляду на те, що зловживання довірою як самостійний спосіб учинення кримінального правопорушення, він в складі кримінального правопорушення є не факультативною, а обов'язковою ознакою, тобто має значення необхідної умови для застосування покарання.

Ключові слова: шахрайство, кваліфікація шахрайства, обман, зловживання довірою, чужа нерухома річ, розкрадання.

Mytrofanov Ihor Ivanovych Doctor of Law, Professor, Professor of the Department of Fundamental and Branch Legal Sciences, Kremenchuk Mykhailo Ostrohradskyi National University, Kremenchuk

Qualification of fraud regarding another's real estate

Abstract

The article deals with the issues of qualification of fraud in relation to someone else's immovable property. The relevance of qualification is related to the fact that the legal basis for qualification of a criminal offence is its composition, i.e. the system of objective and subjective characteristics established by the Criminal Code of Ukraine which describe a socially dangerous act as a criminal offence. The purpose of this research is to clarify the essence and legal nature of deception and breach of trust as part of fraud, which characterise the methods of seizing someone else's real estate. The author analyses the case law on understanding all the signs of fraud. The author examines the views of scholars on the understanding of the concepts of "fraud" and "breach of trust. The author concludes that there is uncertainty in the distinction between the concepts of "fraud" and "breach of trust". The fact is that different concepts are being compared. Fraud is a way of stealing something, and trust is a condition. These concepts are incomparable because they are built on different logical foundations. Trust can be a condition for committing fraud and usually is, although not in all cases. In addition, from the subjective side, fraud differs from breach of trust by the moment of intent formation: in case of fraud, it occurs before the receipt of the thing, and in case of breach of trust - after.

The objective side of the corpus delicti of crimes under Articles 190 and 191 of the Criminal Code of Ukraine has two alternative ways of committing a criminal offence - by deception or breach of trust. The latter is rightly considered to be an independent method, but in the course of committing a criminal offence, breach of trust may be combined with fraud. Given that breach of trust is an independent method of committing a criminal offence, it is not an optional but a mandatory feature of a criminal offence, i.e. it is a necessary condition for the application of punishment.

Keywords: fraud, qualification of fraud, deception, breach of trust, someone else's immovable property, theft.

Постановка проблеми

Теорія кваліфікації кримінальних правопорушень розглядається як конгломерат наукових підходів, ідей, поглядів, концепцій щодо нормативів кримінально-правового оцінювання суспільно небезпечних деліктів, визначення відповідності суспільно небезпечного діяння складу або складам кримінальних правопорушень, передбачених Кримінальним кодексом (далі - КК) України. По-перше, встановлення покарання та потенційне його застосування до винного за кожне вчинене кримінальне правопорушення за відповідною статтею (частиною статті) КК України спряє реалізації засади неминучої реакції з боку держави на кожне кримінальне правопорушення, повному врахуванню характеру та ступеня суспільної небезпеки вчиненого, по-друге, не має призвести до необґрунтованого ставлення у вину сукупності кримінальних правопорушень, подвійного обліку тих самих обставин, порушення принципу справедливості.

Легальним фундаментом кваліфікації кримінального правопорушення визнається його склад, тобто система встановлених КК України об'єктивних і суб'єктивних характеристик, які описують суспільно небезпечне діяння як кримінальне правопорушення, що вмотивовано вважаються необхідними та достатніми для визнання особи, яка винно вчинила протиправний делікт.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблемам кримінально- правового оцінювання шахрайства приділяли увагу як вітчизняні, так і зарубіжні вчені: Н.О. Антонюк, П.С. Берзін, І.Б. Газдайка-Василишин В.Г. Гончаренко, Ю.А. Дорохіна, О.О. Дудоров, В.П. Ємельянов, В.М. Киричко, П.М. Коваленко, М.Й. Коржанський, Л.М. Кривоченко, П.С. Матишевський, М.І. Мельник, В.Р. Мойсик, К.Л. Попов, В.І. Шакун, М.Д. Шаргородський, М.І. Панов, О.І. Перепелиця, С.Ю. Романов О.В. Смаглюк, Є.Л. Стрельцов, В.Я. Тацій, Ю.В. Філей, А.Ю. Швець й інші. Проте в кримінально-правових поглядах питання щодо обману та зловживання довірою, як способів учинення шахрайства, не одержало глибокого висвітлення, хоча й згадується в працях багатьох учених-криміналістів. Поза пильної уваги науковців залишається дослідження окремих видів обману, особливостей їх прояву в заволодінні чужого нерухомого майна, тому числі і в житловій сфері.

Метою цього наукового дослідження є з'ясування сутності та правової природи обману та зловживання довірою в складі шахрайства, які характеризують способи заволодіння чужого нерухомого майна.

Виклад основного матеріалу

Серед інших об'єктивних характеристик спосіб учинення кримінального правопорушення набуває важливого значення не лише для кримінально-правової науки, а й практики застосування норм і нормативів кримінального права. Законотворець в ст. 190 КК України безпосередньо фіксує спосіб, що прямо впливає на кримінально-правове оцінювання вчиненого та відображення в формулі кваліфікації. Саме тому необхідно проаналізувати питання кваліфікації суспільно небезпечних діянь, поєднаних з обманом і зловживанням довірою та відмежування шахрайства від інших кримінальних правопорушень проти власності.

Основою відмежування форм розкрадання (викрадання (заволодіння, придбання права - далі розкрадання) чужої нерухомої речі законотворцем покладений спосіб учинення кримінального правопорушення.

Шахрайство відрізняється від інших форм розкрадання чужої речі специфічним способом дії, яким є обман або зловживання довірою. Але обман нерідко застосовується при крадіжці, грабежі, розбої, вимаганні. Наприклад, якщо під час розбійного нападу злочинець загрожує іграшковим пістолетом, видаючи його за справжній, він вводить потерпілого в оману. Цим шляхом пішли і розробники проєкту КК України, які в статтях 6.1.4--6.1.6 встановили ступені тяжкості різних викрадень чужої рухомої речі, що спричинило різну (істотну, значну та тяжку) майнову шкоду, а в статтях 6.1.7--6.1.9 - незаконних заволодінь чужою нерухомою річчю або правом на річ, що спричинило різну (істотну, значну та тяжку) майнову шкоду [1]. Щоправда, не називаючи відповідні заволодіння шахрайством, але вказуючи на спосіб їх учинення - з обманом потерпілої чи іншої особи або зловживанням їх довірою. Справедливо до складів викрадень розробники проєкту КК України включили і обман, і зловживання довірою, оскільки ці способи можуть супроводжувати багато майнових кримінальних правопорушень. Тому встановлення одного лише факту застосування обману або зловживання довірою при викраданні чужої нерухомої речі є недостатнім для кримінально-правового оцінювання вчиненого як шахрайства (незаконного заволодіння чужою нерухомою річчю або правом на річ).

При цьому чужа річ розробниками проєкту КК України розглядається річ, яка: а) має власника чи законного володільця та не знаходиться у власності чи законному володінні винної особи або б) має власника та знаходиться в законному володінні винної особи [1]. Стаття 177 Цивільного кодексу України серед об'єктів цивільних прав виділяє речі [2].

При відмежуванні шахрайства від інших форм розкрадення необхідно враховувати те, що в складі шахрайства обман відіграє роль обставини, під упливом якої сам потерпілий або особа, в законному володінні якої перебуває річ, передає її винній особі. У разі, якщо обман застосовується лише для того, щоб полегшити здійснення розкрадання, вчинене має кваліфікуватися залежно від застосування способу заволодіння майном.

Як форма розкрадання, шахрайство має всі його ознаки. Розкрадання - протиправне, безкоштовне вилучення чужого майна з фонду (володіння) власника або особи, що його заміщує, з метою обернення цього майна на свою користь або користь інших осіб [3, с. 61-62]. Відрізняючись від інших форм розкрадання, в першу чергу, особливим способом: винна особа заволодіває річчю (або набуває права на неї) через обман або зловживання довірою власника або особи, в законному володінні або під охороною якої вона перебуває.

Від шахрайства потрібно відрізняти, насамперед, заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою за відсутності ознак шахрайства (ст. 192 КК України). У Огляді судової практики Верховний Суд зазначив, що ст. 190 КК установлює покарання за заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство). Характерною ознакою об'єктивної сторони цього складу злочину є те, що особа (власник, володілець, особа, якій ввірене майно чи під охороною якого воно перебуває) внаслідок обману чи довіри добровільно передає винній особі майно, яке в неї є, або право на нього. Разом із тим ст. 192 КК встановлює покарання за заподіяння значної майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою за відсутності ознак шахрайства. Однією з форм об'єктивної сторони цього злочину, як правило, треба вважати звернення на свою користь або на користь інших осіб платежів, що мали надійти власникові. У цьому разі об'єктивна сторона складу злочину, передбаченого ст. 192 КК, полягає в тому, що потерпіла особа внаслідок обману або зловживання довірою не отримує відповідні кошти (чим їй і завдається шкода), на відміну від складу злочину, передбаченого ст. 190 КК, де потерпілий добровільно передає майно, яке вже є в його володінні, віданні чи під його охороною, або передає право на майно, яке в нього є [4].

Крім того, склад злочину, передбачений ст. 192 КК, слід відмежовувати від складу злочину, передбаченого ст. 191 КК. Зокрема, привласнення чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні (ч. 1), від привласнення або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем. У цьому разі кваліфікація дій винної особи буде залежати від того, чи була наділена така особа повноваженнями на отримання й оприбуткування наданих їй платежів. Якщо особа була наділена такими повноваженнями, то відповідно її дії слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 191 КК, оскільки з моменту отримання такою особою відповідних платежів вони стають власністю підприємства, установи чи організації. Однак якщо особа не була наділена відповідними повноваженнями, але отримувала відповідні платежі та в подальшому не передавала їх адресату, застосовуючи обман або зловживаючи довірою останнього, то такими діями вона завдає йому шкоди, а її дії слід кваліфікувати за ст. 192 КК (за умови, що завдана майнова шкода є щонайменше значною, як це передбачено диспозицією цієї статті) [4].

У кримінальному провадженні в справі № 761/29684/15-к сторона обвинувачення спочатку кваліфікувала дії обвинуваченого за ч. 1, ч. 3 ст. 191 КК, але згодом змінила обвинувачення на ч. 1 та ч. 2 ст. 190 КК, посилаючись на те, що грошові кошти, якими заволоділа «Особа_1», не були ввірені їй, не перебували в її законному володінні, не знаходилися в неї на законних підставах і стосовно цих грошових коштів вона не здійснювала повноваження щодо розпорядження, управління, використання або зберігання тощо, а отже її дії не містять складу злочину, передбаченого ст. 191 КК [4].

Разом із тим, як встановлено судом першої інстанції, «Особа_1», перебуваючи в офісі ТОВ, отримала від «Особа_2», «Особа_3», «Особа_4», «Особа_5», «Особа_6» та «Особа_7» грошові кошти, які останні надали йому як працівнику ТОВ як оплату за відповідними договорами з централізованої охорони об'єктів, а «Особа_1», зловживаючи довірою вказаного підприємства, внесла на його рахунок лише частину з наданих їй коштів, а рештою заволоділа. При цьому ТОВ не припиняло виконувати свої договірні зобов'язання з охорони об'єктів, незважаючи на виникнення заборгованості через те, що вказану заборгованість було віднесено на рахунок товариства [4].

Отже, майнову шкоду потерпілому у цьому кримінальному провадженні - ТОВ було заподіяно не внаслідок добровільної передачі потерпілим коштів «Особа_1», що характерно для ст. 190 КК, а внаслідок того, що «Особа_1», не маючи на те повноважень, отримувала від клієнтів товариства платежі, частину з яких не вносила на рахунки товариства, в зв'язку з чим потерпілий не отримав ці кошти в своє володіння, що відповідає ознакам об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 192 КК. Разом з тим покарання за цією статтею КК може призначатися лише в разі заподіяння значної майнової шкоди. Відповідно до примітки ст. 192 КК майнова шкода визнається значною, якщо вона в 50 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Згідно з положеннями законодавства, чинного на момент вчинення «Особа_1» інкримінованих їй дії, значна майнова шкода в розумінні ст. 192 КК становила у 2010 році - 21 725 грн, у 2011 - 47 050 грн [4].

Як установлено судами попередніх інстанцій, «Особа_1», отримавши від клієнтів ТОВ гроші, заволоділа їх частиною, а саме грошима, які їй надали «Особа_2» - 6600 грн; «Особа_3» - 900 грн; «Особа_4» - 11840 грн; «Особа_5» - 780 грн; «Особа_6» - 1800 грн та «Особа_7» - 2100 грн, що елімінує кримінальну відповідальність за ст. 192 КК.

Із урахуванням викладеного, оскільки судами попередніх інстанції неправильно відбулося кримінально-правове оцінювання дій «Особа_1» за частинами 1 і 2 ст. 190 КК, а її дії підпадають під ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 192 КК. Однак із огляду на те, що заподіяна шкода є меншою, ніж та, з якої настає кримінальна відповідальність за вказаний злочин, Верховний Суд дійшов висновку, що постановлені в кримінальну провадженні судові рішення підлягають скасуванню, а кримінальне провадження щодо «Особа_1» - закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України за відсутності в діянні складу кримінального правопорушення [4].

На відміну від інших форм розкрадання, передбачених розділом VI КК України, шахрайство відбувається шляхом обману або зловживання довірою, під впливом яких власник майна або інша особа або вповноважений орган державної влади й управління передають майно або право на нього іншим особам або не перешкоджають вилученню цього майна або придбанню права на нього іншими особами. Однак при цьому Пленум Верховного Суду не роз'яснює, в чому полягає відмінність обману або зловживання довірою як способів учинення цих кримінальних правопорушень. Це питання пояснюється тим, що в текстах статей 190 і ст. 92 КК України між обманом і зловживанням довірою використаний розділовий сполучник «або», тобто обман і зловживання довірою зазначені як самостійні способи вчинення цих кримінальних правопорушень, що потрібно враховувати під час їхнього кримінально-правового оцінювання.

Невипадково Пленум Верховного Суду України в п. 17 Постанови № 10 від 6 листопада 2009 року зазначив, що «обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовується винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов'язковості передавання їй майна або права на майно. Обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на майно» [5]. Повідомлені під шахрайства неправдиві відомості (або обставини, про які замовчується) можуть належати до будь-яких обставин, зокрема до юридичних фактів і подій, якості, вартості чужої нерухомої речі в житловій сфері, особи винного, його повноважень, намірів.

У кримінальному праві обманом прийнято вважати як свідоме викривлення справжніх відомостей (активний обман), так і замовчування про істину (пасивний обман). В обох випадках потерпіла особа під упливом омани сама передає речі шахраєві. Зовні така передача виглядає як добровільна, але така «добровільність» уявна тому, що зумовлюється обманом.

Зловживання довірою визначено законодавцем як один із способів учинення шахрайства, відмінне від обману. Однак аналіз правозастосовної практики показує, що органи досудового розслідуванні та суди не розрізняють обман і зловживання довірою, здебільшого підмінюючи один спосіб іншим. Органи досудового розслідуванні в обвинувальних актах, а надалі суди у вироках найчастіше як способи вчинення шахрайства вказують одночасно обман і зловживання довірою, що принципово неможливо, як неможливо в один момент вчинити і крадіжку, і грабіж. Так, Верховним судом було викладено правову позицію, відповідно до якої принциповим є встановлення та доведення поза розумним сумнівом, що особа умисно, з корисливих мотивів заволодіваючи чужим майном або набуваючи права на майно шляхом обману чи зловживання довірою, зокрема й беручи на себе певні зобов'язання, одразу не мала наміру їх виконувати, використовуючи певні правові відносини як спосіб реалізації умислу, спрямованого на заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою [6].

У окремих вироках як єдиний спосіб указується зловживання довірою, що при ретельному розгляді є обманом. Наприклад, Марганецький міський суд Дніпропетровської області у своєму вироку від 14 березня 2024 р. У справі 180/3045/21 зазначає, що, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою, «особа_3», діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, під приводом потреби зателефонувати з мобільного телефону, попросила у «особа_11» належний останній мобільний телефон марки «Samsung». «Особа_11, довіряючи «особі_3», не усвідомлюючи її злочинні наміри, сприйнявши як особу, яка потребує допомоги, передала останній мобільний телефон. Отримавши від потерпілої «особи_11» мобільний телефон, відійшла від місця, де перебувала потерпіла особа, залишивши місце вчинення злочину з мобільним телефоном, яким незаконно заволоділа [7]. Вочевидь, в цьому випадку був застосований обман у намірах, оскільки потерпіла особа, передаючи «особі_3» свій телефон, уважала, що останній його поверне, хоча вона цього робити не мала намір.

Вироком Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 07 березня 2024 р. встановлено, що 02 серпня 2020 року «особа_9 прийшла до магазину «Велоцентр», діючи умисно, повторно з корисливих мотивів, зловживаючи довірою потерпілого «особа_6», залишив паспорт громадянина України на ім'я «особа_4», та грошові кошти у розмірі 500 грн як залог за гірський велосипед торгової марки «GT Avalanhe 1.0», обумовивши час оренди в одну годину, з місця вчинення кримінального правопорушення зник, розпорядившись велосипедом за власним розсудом [8]. Суд визнав, що в цій ситуації способом розкрадання було зловживання довірою. Однак під час вчинення цього шахрайства способом також був обман у намірах (зловживання довірою відсутнє).

Неважко побачити з наведених прикладів, судами фактично не розрізняються поняття «обман» і «зловживання довірою». Через це на практиці органами досудового розслідування інкримінуються підозрюваним (обвинувачуваним) одночасно і обман, і зловживання довірою, вможливлюючи судам надалі обрання одного із способів розкрадання та елімінування іншого. Суди, не маючи чітких роз'яснень щодо правового змісту обману та зловживання довірою, у вироках залишають формулювання, запропоновані їм органами досудового розслідування.

Питання про співвідношення обману та зловживання довірою в складі шахрайства викликає безліч дискусій між ученими-криміналістами та практиками в теорії національного кримінального права. Вітчизняний законотворець, наділяючи термін «шахрайство» статусом юридичного поняття, що визначає відповідне кримінальне правопорушення, не включив до тексту кримінально-правового нормативу, що є підставою потенційного застосування покарання за вчинене суспільно небезпечне діяння, такі значеннєві категорії, як «обман» і «зловживання довірою».

Аналіз спеціальної літератури щодо розуміння «зловживання довірою», як способу заволодіння річчю, надав Ю.А. Дорохіній підстави звести точки зору дослідників до таких груп: а) зловживання довірою - самостійний спосіб учинення кримінального правопорушення, який має низку суттєвих відмінностей від обману; б) зловживання довірою - різновид обману; в) зловживання довірою - тотожне поняття із привласненням чужого майна [9, с. 412]. Так, В.В. Висоцька вважає, що обман «допомагає» вчинити більшість кримінальних правопорушень в сфері економіки. Об'єднує їх та обставина, що обман як спосіб усвідомленої поведінки завжди вказує на умисний характер кримінально протиправного діяння. Таким чином, учена доходить висновку, що обман є самостійним кримінально-правовим явищем, яке необхідно відрізняти від суміжних з ним понять, таких як примус, насильство, зловживання довірою [10, с. 80]. Н.В. Павлова обстоює точку зору, згідно з якою зловживання довірою не може бути різновидом обману, оскільки ці поняття відбивають різний ступінь суспільної небезпеки винного. Навіть в диспозиції статті 190 КК України між вищевказаними поняттями міститься частинка «або», тобто законодавець уможливлює зрозуміння, що шахрайство може вчинюватися або шляхом обману, або зловживанням довірою. З цього робиться висновок, що поглиблене вивчення понять «обман» і «зловживання довірою» допомагає прийняти правильне рішення щодо кваліфікації кримінального правопорушення та відмежувати шахрайство від інших кримінально караних діянь [11, с. 29]. Обман є психічним упливом, а при зловживанні довірою вже визнається психічне переконання потерпілого в добропорядності винної особи. Як уявляється, використання довірливих відносин також вважається формою психічного впливу, що сприятливо накладається на вже підготовлений попередніми відносинами ґрунт.

Окремі вчені сумніваються в устояній в кримінально-правовій науці думки про самостійність зловживання довірою як способу вчинення кримінального правопорушення, уважаючи, що зловживання довірою повною мірою поглинається поняттям обману. Так, К.Л. Попов зазначає, що під час шахрайства використовується також зловживання довірою жертви, яке тісно переплітається з обманом. Аналізуючи сутність зловживання довірою, автор висловлює думку, що зловживання довірою не може бути самостійним способом шахрайства та використовується лише в поєднанні з обманом [12, с. 8].

О.Б. Кушнарьова вказує на те, що зловживання довірою як спосіб шахрайства завжди поєднується з обманом і практично не зустрічається в чистому вигляді. Довіра завжди лише допомагає шахраю здійснити обман. Заволодіваючи майном на основі довіри, винна особа замовчує про свої кримінально протиправні наміри та тим самим обманює потерпілого, що довірився їй [13, с. 161]. Про те ж саме пише Г.М. Собко, що без довіри обман неможливий [14, с. 47]. Отже, якщо довіра тільки сприяє вчинення кримінального правопорушення, то вона не може виступати як спосіб його вчинення, а є умовою, за якої уможливлюється вчинення кримінального правопорушення.

С.Ю. Романов указує на те, що зловживання довірою є особливим різновидом обману в широкому розумінні, тобто обманом у довірі. Шахрай, здійснюючи обман, умисно вводить в оману, застосовуючи при цьому інтенсивні засоби впливу на волю потерпілої особи. Винна особа отримує майно, користуючись довірою власника, а згодом завдає шкоду його законним інтересам, тобто вчиняє обман у довірі (у взаємних відносинах). При цьому довіритель упевнений в його добропорядності, щирості, чесності [15]. Із погляду О.В. Лисодєда, зловживання довірою можливо тільки після встановлення між шахраєм і власником житла особливих довірливих стосунків. Як правило, шахрай намагається встановити довірчі стосунки з жертвою саме для того, щоб було легше здійснити обман [16].

Ю.Л. Шуляк наголошує на тому, що за кордоном найпоширенішим способом вчинення шахрайства є обман, однак він також може бути взагалі єдиним способом вчинення цього кримінального правопорушення (зокрема, як у КК Республіки Молдова) або окремим, відмінним від шахрайства діянням (зокрема, як у КК Іспанії, КК Голландії або КК Республіки Сан-Марино). Щодо конструкції «зловживання довірою», то на цей спосіб вчинення кримінального правопорушення іноземний законодавець зазвичай не вказує при конструюванні норм про шахрайство (більше того, подекуди шахрайство прямо відмежовується від зловживання довірою - зокрема, в КК Франції, КК ФРН, КК Австрії, КК Туреччини, КК Японії). Однак, більшість КК країн СНД асоціює шахрайство саме із «зловживанням довірою» (поряд з «обманом»), при цьому судова практика не має якихось труднощів щодо кваліфікації шахрайства в такий спосіб. Враховуючи це, а також традиційність конструкції «зловживання довірою» в національному кримінальному праві, слід залишити її в межах ст. 190 КК України [17, с. 11-12].

Розробники проєкту КК України у пунктах 37 і 18 ст. 1.4.1 визначають обман як повідомлення завідомо неправдивих відомостей або приховування певних відомостей, які особа зобов'язана була і могла повідомити, а зловживання як використання службових повноважень, професійного чи опікунського статусу або пов'язаних із ними можливостей з метою отримати неправомірну вигоду або хабар для себе чи іншої особи та/або спричинити шкоду правомірним інтересам іншого суб'єкта - фізичної чи юридичної особи, територіальної громади, держави або Європейського Союзу [1].

Висновки

Аналіз же точок зору вчених наочно демонструє, що між обманом і зловживанням довірою багато спільного, що уможливлює їх ототожнення в кримінально-правій науці. З одного боку, шахрай прагне спочатку завоювати довіру особи, обраної ним як потерпілу особу. У разі, якщо потерпілий довіряє винній особі, то будь-який обман з боку останнього має вигляд водночас як зловживання довірою. З іншого боку, шахрай може обманювати для того, щоб установити довірливі відносини з потерпілою особою, а згодом зловжити ними. Однак для ототожнення понять «обман» і «зловживання довірою» та вилучення на цьому ґрунті з тесту нормативу, що міститься в ст. 190 КК України, спосіб розкрадання (зловживання довірою) немає адекватних аргументів.

Таким чином, стає зрозуміло, чому існує невизначеність в розмежуванні понять «обман» і «зловживання довірою». Справа в тому, що порівнюються різні поняття. Обман є способом розкрадання речі, а довіра умова. Ці поняття непорівнянні, оскільки побудовані на різному логічному підґрунті. Наявність довіри може бути умовою здійснення обманів і, як правило, є цією умовою, хоча і не в усіх випадках. Крім того, із суб'єктивної сторони обмани відрізняються від зловживання довірою моментом формування наміру, при обмані він виникає до одержання речі, а при зловживанні довірою - після. Об'єктивна сторона складів злочинів, передбачених ст. ст. 190 і 190 КК України, має два альтернативні способи вчинення кримінального правопорушення - шляхом обману або зловживання довірою. Причому останній спосіб справедливо вважається самостійним, але під час учинення кримінального правопорушення зловживання довірою може бути поєднуватися з обманом. Із огляду на те, що зловживання довірою як самостійний спосіб учинення кримінального правопорушення, він в складі кримінального правопорушення є не факультативною, а обов'язковою ознакою, тобто має значення необхідної умови для застосування покарання.

Література

1. Контрольний текст проєкту КК України (станом на 25.02.2024 року). URL: https://newcriminalcode.org.ua/criminal-code (дата звернення: 22.03.2024).

2. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 року № 435-IV (редакція станом на 08.03.2024 року). URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/435-15#Text (дата звернення: 22.03.2024).

3. Стрельцов Є.Л. Економічні злочини: внутрідержавні та міжнародні аспекти. Одеса: Астропринт, 2000. 476 с.

4. Огляд судової практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (актуальна практика). URL: https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/Ogljad_KKS_traven_2020.pdf (дата звернення: 22.03.2024).

5. Про судову практику у справах про злочини проти власності: Постанова Верховного Суду України від 06.11.2009 № 10. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0010700-09#Text (дата звернення: 22.03.2024).

6. Огляд судової практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (актуальна практика). URL: https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/Oglyad_KKS_03_2021.pdf (дата звернення: 22.03.2024).

7. Вирок Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 14 березня 2024 р. у справі 180/3045/21. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/117642375 (дата звернення: 22.03.2024).

8. Вирок Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 07 березня 2024 р. у справі 234/14314/20. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/117522112 (дата звернення: 22.03.2024).

9. Дорохіна Ю.А. Злочини проти власності. Теоретико-правове дослідження: монографія. Київ: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2016. 744 с.

10. Висоцька В.В. Обман як спосіб вчинення злочину. Правова держава. 2012. №. 14. С. 78-81.

11. Павлова Н.В. Розслідування шахрайства при укладанні цивільно-правових угод щодо відчуження житла: монографія. Дніпропетровськ: Дніпр. ун-т внутр. справ, 2007. 216 с.

12. Попов К.Л. Жертва шахрайства: віктимологічне дослідження: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. Київ, 2007. 20 с.

13. Кушнарьова О.Б. Питання кваліфікації різних варіантів шахрайства з нерухомістю у житловій сфері та відмежування від суміжних складів правопорушень. Публічне право. 2022. № 4 (48). С. 159-166.

14. Собко Г.М. Обман як спосіб вчинення психічного насильства. Південноукраїнський правничий часопис. 2019. № 2. С. 47-49.

15. Романов С.Ю. Обман як спосіб злочинної діяльності: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. Київ, 1998. 16 с.

16. Лисодєд О.В. Кримінологічні проблеми шахрайства: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. Харків, 1999. 17 с.

17. Шуляк Ю.Л. Кримінальна відповідальність за шахрайство: порівняльно-правове дослідження: дис. ... канд. юрид.: 12.00.08. Київ, 2011. 20 с.

References

1. Kontrolnyi tekst proiektu KK Ukrainy (stanom na 25.02.2024 roku) [Control text of the draft CC of Ukraine (as of 25.02.2024)]. Retrieved from: https://newcriminalcode.org.ua/criminal-code [in Ukrainian].

2. Tsyvilnyi kodeks Ukrainy: Zakon Ukrainy vid 16 sichnia 2003 roku № 435-IV (redaktsiia stanom na 08.03.2024 roku) [Civil Code of Ukraine: Law of Ukraine dated 16 January 2003 No. 435-IV (as of 08.03.2024)]. Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text. [in Ukrainian].

3. Streltsov Ye.L. (2000) Ekonomichni zlochyny: vnutriderzhavni ta mizhnarodni aspekty [Economic crimes: domestic and international aspects]. Odesa: Astroprynt. [in Ukrainian].

4. Ohliad sudovoi praktyky Kasatsiinoho kryminalnoho sudu u skladi Verkhovnoho Sudu (aktualna praktyka) [Review of the judicial practice of the Criminal Court of Cassation within the Supreme Court (current practice)]. Retrieved from: https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/Ogljad_KKS_traven_2020.pdf. [in Ukrainian].

5. Pro sudovu praktyku u spravakh pro zlochyny proty vlasnosti: Postanova Verkhovnoho Sudu Ukrainy vid 06.11.2009 № 10 [On judicial practice in cases of crimes against property: Resolution of the Supreme Court of Ukraine of 06.11.2009 No. 10]. Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0010700-09#Text. [in Ukrainian].

6. Ohliad sudovoi praktyky Kasatsiinoho kryminalnoho sudu u skladi Verkhovnoho Sudu (aktualna praktyka) [Review of the case law of the Criminal Court of Cassation within the Supreme Court (current practice)]. Retrieved from: https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/Oglyad_KKS_03_2021.pdf. [in Ukrainian].

7. Vyrok Marhanetskoho miskoho sudu Dnipropetrovskoi oblasti vid 14 bereznia 2024 r. u spravi 180/3045/21 [The verdict of the Marhanets City Court of Dnipro Region of 14 March 2024 in case 180/3045/21]. Retrieved from: https://reyestr.court.gov.ua/Review/117642375 [in Ukrainian].

8. Vyrok Industrialnoho raionnoho sudu mista Dnipropetrovska vid 07 bereznia 2024 r. u spravi 234/14314/20 [Judgement of the Industrial District Court of the city of Dnipro of 07 March 2024 in case 234/14314/20]. Retrieved from: https://reyestr.court.gov.ua/Review/117522112 [in Ukrainian].

9. Dorokhina Yu.A. (2016) Zlochyny proty vlasnosti. Teoretyko-pravove doslidzhennia: monohrafiia [Crimes against property. A theoretical and legal study: a monograph]. Kyiv: Kyiv. nats. torh.-ekon. un-t. [in Ukrainian].

10. Vysotska V.V. (2012) Obman yak sposib vchynennia zlochynu [Deception as a way of committing a crime]. Pravova derzhava. - The Rule of Law. 14, 78-81. [in Ukrainian].

11. Pavlova N.V. (2007) Rozsliduvannia shakhraistva pry ukladanni tsyvilno-pravovykh uhod shchodo vidchuzhennia zhytla: monohrafiia [Investigation of fraud in the conclusion of civil law transactions on the alienation of housing: monograph]. Dnipropetrovsk: Dnipr. un-t vnutr. sprav. [in Ukrainian].

12. Popov K.L. (2007) Zhertva shakhraistva: viktymolohichne doslidzhennia: avtoref. dys. ... kand. yuryd. nauk: 12.00.08 [Victim of fraud: victimological research: PhD thesis ... Candidate of Law: 12.00.08]. Kyiv. [in Ukrainian].

13. Kushnarova O.B. (2022) Pytannia kvalifikatsii riznykh variantiv shakhraistva z nerukhomistiu u zhytlovii sferi ta vidmezhuvannia vid sumizhnykh skladiv pravoporushen [Issues of qualification of various variants of real estate fraud in the housing sector and distinction from related offences]. Publichnepravo. - Public Law, 4 (48),159-166. [in Ukrainian].

14. Sobko H.M. (2019) Obman yak sposib vchynennia psykhichnoho nasylstva [Deception as a way of committing mental violence]. Pivdennoukrainskyi pravnychyi chasopys. - South Ukrainian Law Journal, 2, 47-49. [in Ukrainian].

15. Romanov S.Yu. (1998) Obman yak sposib zlochynnoi diialnosti: avtoref. dys. ... kand. yuryd. nauk: 12.00.08. [Deception as a method of criminal activity: PhD thesis ... Candidate of Law: 12.00.08]. Kyiv, 1998. [in Ukrainian].

16. Lysodied O.V. (1999) Kryminolohichni problemy shakhraistva: avtoref. dys. ... kand. yuryd. nauk: 12.00.08 [Criminological problems of fraud: PhD thesis ... Candidate of Law: 12.00.08.]. Kharkiv. [in Ukrainian].

17. Shuliak Yu.L. (2011) Kryminalna vidpovidalnist za shakhraistvo: porivnialno-pravove doslidzhennia: dys. ... kand. yuryd.: 12.00.08 [riminal liability for fraud: a comparative legal study: PhD in Law: 12.00.08]. Kyiv. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru