Конституційні засади запровадження обмежень інформаційних прав людини

Размещено на http://www.allbest.ru

Конституційні засади запровадження обмежень інформаційних прав людини

Слід зазначити, що проблема юридичних обмежень інформаційних прав людини унікального характеру не має і повинна розглядатися в контексті обмежень прав людини, їх засад і принципів, в цілому.

Аналізуючи проблеми обмеження прав людини, Конституційний Суд України у своїх численних тлумаченнях виходить з вимог верховенства права і базового розуміння обмежень як «звуження змісту та обсягу конституційних прав і свобод», зокрема:

обмеження допустимі тільки якщо відповідають Конституції, переслідують легітимну мету, є суспільно-необхідними, домірними (пропорційними) 1;

додаткові обмеження, необхідність яких може зумовлюватися надзвичайними умовами (правовий режим воєнного або надзвичайного стану), і які встановлюються окремо, тобто в контексті ч. 2 ст. 64 Конституції України, інтерпретується як «не передбачене конституційними нормами звуження обсягу прав і свобод, встановлення додаткових норм, якими нівелюється свобода...» 1;

обмеження повинні ґрунтуватися на принципі правової визначеності, відповідно до якого «обмеження основних прав і свобод людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями» Рішення Конституційного Суду України від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009. URL: http://www.ccu.gov.ua/sites/default/files/ndf/26-rp/2009.doc (дата звернення: 23.02.2023). Рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010. URL: http://www.ccu.gov.ua/sites/default/files/ndf/17-rp/2010.doc (дата звернення: 21.02.2023).;

дотримання принципу правової визначеності дозволяє не допустити свавілля і несправедливості в обмеженні прав людини, тому обмеження мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, а правове регулювання обмежень певного права, запровадження чого завданням законодавця, має забезпечити «оптимальне досягнення легітимної мети» з «мінімальним втручанням в реалізацію цього права» і «не порушувати сутнісний зміст такого права» Рішення Конституційного Суду України від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016 (справа про судовий контроль за госпіталізацією недієздатних осіб до психіатричного закладу). URL: http://www.ccu.gov.ua/sites/default/files/ndf/2-rp2016.pdf (дата звернення: 13.02.2023)..

Верховенство права являє собою й відповідні вимоги до діяльності органів публічної влади. Зокрема, як зазначає М.В. Савчин, неприпустимість зловживань, непропорційних обмежень у реалізації прав людини і надмірного формалізму, необхідність балансу інтересів в процесі здійснення прав людини зумовлюються самим сутнісним змістом права Савчин М. Права людини. С. 8-9. URL: https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/bitstream/ lib/ (дата звернення: 23.02.2023)..

Конституція України і європейські документи з прав людини наголошують на тому, що обмеження прав людини можуть існувати лише як виняток, передбачений законом. Однак законність обмежень не має суто формального характеру, тобто самої вказівки в законі про можливість обмеження прав людини не достатньо для того щоб такі обмеження вважалися законними з точки зору вимог верховенства права. На цьому моменті зауважують українські науковці, розкриваючи проблеми обмежень прав людини і наводячи відповідну практику міжнародних судів (А.В. Левченко 1, С.О. Кузніченко Левченко А.В. Обмеження права на таємницю кореспонденції в умовах воєн-ного стану: українські реалії та закордонний досвід. Baltic Journal of Legal and Social Sciences. 2022. № 2. С. 116-122. Кузніченко С.О. Концепт обмеження прав людини в умовах воєнного стану. Пів-денноукраїнський правничий часопис. 2022. № 1-2. С. 32-36.).

Так, ЄСПЛ у своїх рішеннях методично звертається до трактування «законності» як ключової вимоги верховенства права. У справі Олександр Волков проти України (Oleksandr Volkov v. Ukraine), визначаючи «загальні принципи щодо законності втручання», Суд наголосив: «Вираз «відповідно до закону» означає, по-перше, те, що оскаржуваний захід повинен мати певну основу в національному законодавстві. По-друге, це стосується якості відповідного закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавленої особи, яка, крім того, повинна бути в змозі передбачити його наслідки для себе, і відповідав верховенству права» European Court of Human Rights. Case of Oleksandr Volkov v. Ukraine (Application no. 21722/11). 9 January 2013. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-115871 (дата звер-нення: 23.02.2023)..

Окремо слід звернути увагу на проблему законності обмеження тих прав людини, які ще не набули безпосереднього конституційного визнання в Україні, що безпосередньо стосується новітніх проявів інформаційних прав людини.

Існування та, відповідно, перелік прав людини не обмежуються будь- якими формалізованими юридичними актами, зокрема й конституційними. Про це йдеться у ст. 22 Конституції України, а також в тлумаченнях Конституційного Суду України. Зокрема, з огляду на конституційні принципи свободи, рівності, гідності, непорушності та невідчужуваності прав людини Конституційний Суд України зазначив, що «...свобода (вільність) людини apriori є визначальною та пріоритетною для шанування державою загалом, органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб'єктами» Рішення Конституційного Суду України від 22 червня 2022 року № 5-р(ІІ)/2022 (щодо дискримінації у реалізації права на житло). URL: http://www.ccu.gov.ua/sites/ default/files/docs/5-r_2_2022.pdf (дата звернення: 23.02.2023)..

Разом із тим, відсутність визнання певного права Конституцією України вочевидь істотно впливає на юридичні можливості забезпечення цього права в Україні, якщо воно дійсно існує.

У цьому контексті можна зауважити, що текст ст. 22 Основного закону формує широку модель представлення прав людини, в якій: права і свободи людини і громадянина, закріплені Конституцією, «не є вичерпними», але гарантуються і не можуть бути скасовані «конституційні права», водночас, в процесі законотворчості не допускається звуження змісту і обсягу «існуючих прав». Разом із тим, ст. 64 Конституції України, встановлюючи засади можливих обмежень прав людини, використовує лише одну категорію - «конституційні права і свободи людини і громадянина» 1. Конституційний Суд України з цього приводу надав своє тлумачення, згідно з яким вимоги

ч. 3 ст. 22 щодо недопустимості обмежень «існуючих прав» необхідно розуміти «...як такі, що поширюються на всі існуючі права і свободи людини, гарантовані Конституцією України» Конституція України : Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр (дата звернення: 21.02.2023). Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/ 2018. URL: http://www.ccu.gov.ua/sites/default/files/docs/5_p_2018.pdf (дата звернення: 22.02.2023)..

Таким чином, конституційна концепція обмежень прав людини в Україні виходить із захищеності саме конституційних прав і свобод, оскільки саме конституційне визнання прав людини дійсно робить їх юридично визначеними, гарантованими. Інші ж права людини, через відсутність безпосереднього юридичного визнання на конституційному рівні, можуть такими де-юре не вважатися та не потрапляти в фокус державного забезпечення. обмеження інформаційний право

У світі наразі існує доктринальна суперечка щодо перспектив розширення системи прав людини «новими правами». Основним аргументом проти поповнення визнаних прав часто-густо є сумнівна ефективність забезпечення «нових прав», що негативно впливатиме на ціннісне сприйняття прав людини в цілому, з чим варто погодитися. Але в інформаційній сфері розширення змісту прав людини усе ж таки відбувається, про що свідчить розвиток і юридичне, зокрема в деяких країнах конституційне, оформлення «цифрових прав». Не в останню чергу просування таких прав пов'язано з поступовим визнанням необхідності міжнародної стандартизації зобов'язань держав щодо них.

Однак, відсутність безпосереднього зазначення певного права у Конституції не означає відмови держави від його забезпечення, в тому разі якщо діяльність держави базується на повазі до прав людини і верховенстві права. Приміром, щодо права на доступ до Інтернету, права на доступність і надійність цифрових технологій, права на доступ до ключових державних послуг он-лайн, Україна ще не взяла на себе безпосередніх зобов'язань в контексті конституційних прав і свобод людини. Утім державна діяльність в цьому напрямі системно здійснюється і активно розвивається на всіх рівнях, зокрема на стратегічному 1, навіть у надскладних умовах воєнного стану.

Тому можна констатувати актуальність поступових кроків щодо юридичного, зокрема конституційного, визнання й оформлення нових проявів інформаційних прав людини в Україні. Недостатня увага до них законодавця буде посилювати відставання національного законодавства від наявних і сьогодні вже визнаних в європейському правовому просторі ключових потреб людини в інформаційному суспільстві.

Звертаючись до актів Міжнародного права прав людини як до фундаментальних засад у сфері обмеження прав людини варто відзначити, що відповідні положення документів ООН, зокрема Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Ради Європи - Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також Американської конвенції про права людини істотно не відрізняються. Відступ держав від своїх зобов'язань, визначених цими актами, можливий лише у надзвичайних умовах, що створюють загальнонаціональні загрози, змінюючи баланс приватних і публічних інтересів. Аналогічні гарантії непорушності прав людини визначені й Конституцією України.

Не припускається відступ, навіть під час збройних конфліктів, від низки прав і вимог, якими є: право на життя, крім правомірної смерті під час бойових дій; заборона катування, або ж нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання; заборона рабства; неприпустимість покарання без закону (nullum crimen, nullum poena) Про затвердження завдань Національної програми інформатизації на 2022-2024 роки : Постанова Верховної Ради України від 08.07.2022 № 2360-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2360-20 (дата звернення: 23.02.2023). Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Європей-ська конвенція з прав людини) : міжнародний документ, Рада Європи, протокол від 04.11.1950. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004 (дата звернення: 22.02.2023)..

Як видно, ці права не мають іманентного інформаційного характеру, тому можна стверджувати, що всі інституалізовані інформаційні права людини, як би їх не визначали чи позиціонували в системі прав людини (як окремі, самостійні права, чи складові вже визнаних прав), можуть обмежуватися на окреслених вище засадах.

Размещено на Allbest.ru