Незалежність суддів: практика Європейського суду з прав людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Незалежність суддів: практика Європейського суду з прав людини

Стовба Олексій Вячеславович, доктор юридичних наук, головний науковий співробітник, Національний науковий центр «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса»

Анотація

Правові реформи в Україні є необхідною умовою на задекларованому шляху до вступу України до ЄС. Зазначені реформи мають бути системним і комплексним явищем, яке пронизує усі сфери суспільного життя. Кінцевим підсумком зазначених трансформацій має стати адаптація законодавства України та стандартів захисту прав і свобод людини до рівня законодавства ЄС, зокрема вимог, встановлених Європейською конвенцією про захист прав і основоположних свобод людини від 04.11.1950 р., яка ратифікована Україною 17.07.1997 р. та конкретизованих у рішеннях Європейського суду з прав людини. Положення ЄКПЛ і рішення ЄСПЛ у своїй сукупності складають єдину систему європейських стандартів прав людини.

Разом з тим найбільш прогресивні норми законодавства можуть бути порушені або не визнані. Відтак органічною складовою будь-якої реформи є діяльність судів, яка має бути спрямована насамперед на захист прав і свобод людини. Однак, як показує практика, чи не найбільшим порушником прав і свобод людини зазвичай є держава, чиї службові і посадові особи схильні зловживати своїми правами, перевищувати надані їм повноваження та безпідставно обмежувати права і свободи громадян. Тому діяльність адміністративних судів є невід'ємною складовою механізму захисту прав людини.

У цьому контексті особливої актуальності набуває проблема незалежності судової влади в цілому і суддів зокрема. Адже положення судді є амбівалентним. З одного боку, судова влада є гілкою державної влади, суд - державним органом, а суддя - державним службовцем. З іншого боку, згідно прийнятого у 2005 р. Кодексу адміністративного судочинства саме на зазначених осіб покладається завдання протидії порушенням прав і свобод людини з боку держави та розгляд справ за участі суб'єктів владних повноважень. Відтак діяльності суддів, особливо адміністративних судів, органічно притаманний певний конфлікт інтересів, коли їх діяльність вступає у суперечність із інтересами певних державних органів і посадових осіб, коли останні намагаються впливати на судову владу. Тому питання незалежності суддів є вельми актуальним і таким, що нерозривно пов'язане із правовою реформою і ефективним механізмом захисту прав і свобод людини. Осторонь зазначених змін, трансформацій і процесів не може залишатися і практика ЄСПЛ. Відтак розгляд відповідних кейсів, пов'язаних із захистом суддів і незалежності судової влади є актуальним і потребує вивчення.

Ключові слова: службові правопорушення, професійна діяльність, відповідальність, незалежність суддів, права і свободи людини.

Abstract

Judicial independence: case law of the European court of human rights

Stovba Oleksiy Vyacheslavovich Doctor of Legal Science, Chief Scientific Officer, National Scientific Center «Hon. Prof. M.S. Bokarius Forensic Science Institute»

Legal reforms in Ukraine are a prerequisite for Ukraine's declared path to EU membership. These reforms should be a systemic and comprehensive phenomenon that permeates all spheres of public life. The end result of these transformations should be the adaptation of Ukrainian legislation and standards of human rights and freedoms protection to the level of EU legislation, in particular the requirements set out in the European Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms of 04.11.1950, ratified by Ukraine on 17.07.1997, and specified in the judgments of the European Court of Human Rights. The provisions of the ECHR and the judgments of the ECHR together constitute a single system of European human rights standards.

At the same time, the most progressive provisions of the law may be violated or not recognized. Therefore, an organic component of any reform is the work of the courts, which should be aimed primarily at protecting human rights and freedoms. However, as practice shows, perhaps the biggest violator of human rights and freedoms is usually the state, whose officials and officers tend to abuse their rights, exceed their powers and unreasonably restrict the rights and freedoms of citizens. Therefore, the activities of administrative courts are an integral part of the human rights protection mechanism.

In this context, the issue of independence of the judiciary in general and judges in particular becomes particularly relevant. After all, the position of a judge is ambivalent. On the one hand, the judiciary is a branch of state power, the court is a state body, and the judge is a civil servant. On the other hand, according to the Code of Administrative Procedure adopted in 2005, these persons are tasked with counteracting violations of human rights and freedoms by the state and considering cases involving public authorities. Therefore, the activities of judges, especially administrative courts, are inherently subject to a certain conflict of interest, when their activities conflict with the interests of certain state bodies and officials, when the latter try to influence the judiciary. Therefore, the issue of judicial independence is highly relevant and inextricably linked to legal reform and an effective mechanism for protecting human rights and freedoms. The ECHR case law cannot remain aloof from these changes, transformations and processes. Therefore, consideration of the relevant cases related to the protection of judges and the independence of the judiciary is relevant and requires study.

Keywords: official offences, professional activity, liability, judicial independence, human rights and freedoms.

Постановка проблеми

Правові реформи в Україні є необхідною умовою на задекларованому шляху до вступу України до ЄС. Зазначені реформи мають бути системним і комплексним явищем, яке пронизує усі сфери суспільного життя. Кінцевим підсумком зазначених трансформацій має стати адаптація законодавства України та стандартів захисту прав і свобод людини до рівня законодавства ЄС, зокрема вимог, встановлених Європейською конвенцією про захист прав і основоположних свобод людини від 04.11.1950 р., яка ратифікована Україною 17.07.1997 р. (далі - ЄКПЛ) [1] та конкретизованих у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Положення ЄКПЛ і рішення ЄСПЛ у своїй сукупності складають єдину систему європейських стандартів прав людини.

Разом з тим найбільш прогресивні норми законодавства можуть бути порушені або не визнані. Відтак органічною складовою будь-якої реформи є діяльність судів, яка має бути спрямована насамперед на захист прав і свобод людини. Однак, як показує практика, чи не найбільшим порушником прав і свобод людини зазвичай є держава, чиї службові і посадові особи схильні зловживати своїми правами, перевищувати надані їм повноваження та безпідставно обмежувати права і свободи громадян. Тому діяльність адміністративних судів є невід'ємною складовою механізму захисту прав людини.

У цьому контексті особливої актуальності набуває проблема незалежності судової влади в цілому і суддів зокрема. Адже положення судді є амбівалентним. З одного боку, судова влада є гілкою державної влади, суд - державним органом, а суддя - державним службовцем. З іншого боку, згідно прийнятого у 2005 р. Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) [2] саме на зазначених осіб покладається завдання протидії порушенням прав і свобод людини з боку держави та розгляд справ за участі суб'єктів владних повноважень. Відтак діяльності суддів, особливо адміністративних судів, органічно притаманний певний конфлікт інтересів, коли їх діяльність вступає у суперечність із інтересами певних державних органів і посадових осіб, коли останні намагаються впливати на судову владу. Тому питання незалежності суддів є вельми актуальним і таким, що нерозривно пов'язане із правовою реформою і ефективним механізмом захисту прав і свобод людини. Осторонь зазначених змін, трансформацій і процесів не може залишатися і практика ЄСПЛ. Відтак розгляд відповідних кейсів, пов'язаних із захистом суддів і незалежності судової влади є актуальним і потребує вивчення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Важливі аспекти питань незалежності судової влади у контексті верховенства права, охорони прав і свобод людини в тому числі в розрізі адміністративно-правових відносин, висвітлюються у працях українських вчених Барабаша Ю., Бориславської О., Головатого С., Рабіновича П., Рабіновича С., Ліщини І. Однак цілісного осмислення проблеми незалежності суддів у контексті практики ЄСПЛ дотепер не проведено, тому вказане питання поки що не систематизоване і не розроблене в повному обсязі.

Мета статті - визначення змісту принципу незалежності суддів, зокрема при розгляді адміністративно-правових спорів, у контексті норм ЄКПЛ. Це, в свою чергу, обумовлює розкриття критеріїв та стандартів незалежності суддів у розрізі судової практики ЄСПЛ.

Виклад основного матеріалу

Як вже неодноразово зазначалося, незалежність судової влади є наріжним каменем конституційного принципу верховенства права (ст.8 Конституції України). Відповідно до ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України. Відтак ратифікація українським парламентом Європейської конвенції з прав людини Законом України від 17.07.1997 р. [1] означає, що стандарти незалежності судової влади, які встановлені нормами ЄКПЛ, є складовою частиною національного законодавства України.

Слід зауважити, що згідно до доктрини «Конвенції як живого інструменту» положення ЄКПЛ втілюються та конкретизуються у кейсах ЄСПЛ. Відповідні норми імпліковано й у законодавстві України. Адже згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р. українські суди застосовують при розгляді справ ЄКПЛ та практику ЄСПЛ як джерело права. [3] При цьому слід підкреслити, що у даному разі мова йде не тільки про судові рішення, які ухвалені по справах за участі України, але й про будь-яку прецедентну практику ЄСПЛ. Зазначена практика є не просто обов'язковою для судів України, але й має пріоритет навіть над нормами національного законодавства. Адже відповідно до ч.2 ст.19 Закону України «Про міжнародні договори» [4] якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Відтак і стандарти незалежності суддів і судової влади, встановлені у рішеннях ЄСПЛ, є керівними при розгляді справ в Україні.

Аналіз практики ЄСПЛ вказує, що звернення суддів до ЄСПЛ зазвичай обумовлені зазіханням на незалежність судової влади і переслідування суддів з боку держави у зв'язку з їх професійною діяльністю. У цьому разі судді обґрунтовують свої скарги посиланнями на ст.ст.6 (право на справедливий суд), 8 (правова визначеність) та 10 (свобода вираження поглядів) ЄКПЛ. Розглянемо зазначені питання більш детально.

Як відомо, ст. 6 ЄКПЛ передбачає, що:

1. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

2. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:

a) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього;

b) мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту;

c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;

d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;

е) якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею, - одержувати безоплатну допомогу перекладача.

Порушення зазначених норм і гарантій з боку держави є підставою для визнання ЄСПЛ порушень своїх зобов'язань з боку держави.

Так, розглядаючи справу «Головін проти України» ЄСПЛ у своєму рішенні від 13.07.2023 р. (заява № 47052/18) визнав порушення п. 1 ст. 6 Конвенції у зв'язку з недостатнім обґрунтуванням Верховним Судом рішення, оскільки він не надав відповідь на питання, чи було звільнення заявника сумісним з конституційними гарантіями незалежності суддів, включно з питанням функціонального імунітету суддів Конституційного Суду, що обмежує обсяг їхньої юридичної відповідальності за результати голосувань як суддів цього суду [5]. У свою чергу, розглядаючи справу «Тулея проти Польщі» ЄСПЛ у своєму рішенні від 06.07.2023 р. (заяви №-№ 21181/19, 51751/20) також встановив порушення ст.6 ЄКПЛ та вказав, що мало місце порушення п. 1 ст. 6 Конвенції щодо права на незалежний і безсторонній суд, встановлений законом. Зокрема, Дисциплінарна палата Верховного Суду, яка розглядала справу щодо зняття із заявника імунітету, не була «судом, створеним на підставі закону».

Таке рішення Суд ухвалив з огляду на актуальність у цій справі висновків по іншій справі (Reczkowicz v. Poland), а саме: 1. Мало місце порушення національного законодавства, оскільки процес призначення суддів до дисциплінарної палати був недосконалим у зв'язку із залученням до нього Національної ради правосуддя, органу, якому бракувало незалежності від законодавчої та виконавчої влади (після змін законодавства у 2017 році члени призначалися Сеймом, а не суддями). 2. Внесення змін до законодавства у 2017 році, які позбавили судову владу права обирати суддів до складу Національної ради правосуддя (права, наданого судовій владі попереднім законодавством і визнаними міжнародними стандартами), призвело до того, що законодавча і виконавча влада отримала вирішальний вплив на склад ради. Закон практично ліквідував не лише попередню представницьку систему, але й гарантії незалежності судової влади в цьому аспекті. За новим режимом судді до дисциплінарної палати призначалися Президентом за рекомендацією оновленого складу Національної ради правосуддя. 3. Національне законодавство не передбачало процедуру, за допомогою якої можливо було оскаржити ймовірні недоліки в процесі призначення суддів до Дисциплінарної палати Верховного Суду [6].

Як можна зауважити, зазначені прецеденти ЄСПЛ вказують на ту обставину, що будь-яке рішення, ухвалене стосовно судді у зв'язку з його професійною діяльністю має бути ухвалене за дотримання наступних умов: 1) таке рішення повинно бути сумісним із конституційними гарантіями незалежності суддів; 2) таке рішення має бути винесене незалежним судом; 3) подібне рішення має передбачати чітку і зрозумілу процедуру оскарження.

У свою чергу, аналіз зазначеної вище судової практики свідчить про те, що скарги суддів до ЄСПЛ також базуються на положеннях ст.8 ЄКПЛ, відповідно до якої:

1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Так, по вже згадуваній справі «Головін проти України» ЄСПЛ у своєму рішенні від 13.07.2023 р. встановив, що наявне порушення ст. 8 Конвенції у зв'язку з недотриманням принципів законності та правової визначеності при використанні владою своїх дискреційних повноважень при звільненні заявника. Зокрема, в законодавстві відсутнє детальне та чітке пояснення складових елементів «порушення присяги», як підстави для припинення повноважень судді Конституційного Суду України, який відіграє вирішальну роль у підтримці верховенства права та демократії. До того ж ані парламент, ані Верховний Суд не здійснили визначальний та необхідний у цій справі аналіз того, чи можна тлумачити положення законодавства про функціональний імунітет суддів відносно результатів голосування як обмеження обсягу відповідальності таких суддів за порушення присяги (також див. Ovcharenko and Kolos v.Ukraine) [5]. Також і у наведеній вище справі «Тулея проти Польщі» ЄСПЛ було визнано порушення ст. 8 Конвенції, оскільки втручання у право заявника на повагу до приватного життя не було здійснено відповідно до закону: 1. відкриття дисциплінарного провадження відносно заявника у зв'язку зі зверненням до Суду Європейського Союзу із запитом про винесення попереднього рішення у справі, яку він розглядав, суперечило вимогам Договору про функціонування Європейського Союзу. 2. Рішення про зняття імунітету із заявника та відсторонення його від посади було прийнято органом (Дисциплінарною палатою Верховного Суду), який не може вважатися «судом» в розумінні Конвенції (див. висновки вище). До того ж тлумачення Дисциплінарною палатою статті кримінального кодексу, яка інкримінувалася заявнику, було непередбачуваним [6]. Відтак слід дійти висновку, що згідно правових позицій ЄСПЛ важливою складовою незалежності суддів є дотримання принципів законності та правової визначеності при здійсненні втручання у життя останніх.

Натомість і положення ст.10 ЄКПЛ є релевантними при розгляді ЄСПЛ справ, пов'язаних із незалежністю суддів. Адже не рідкою є практика, коли судді, привертаючи увагу громадськості до кричущих порушень закону, вдаються до публічних висловлювань і розголосу інформації, що, в свою чергу, дає підстави звинуватити їх у службовому правопорушенні. Як відомо, за змістом ст.10 ЄКПЛ:

1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Цим положенням також надавалася правова оцінка ЄСПЛ у процесі розгляду справ, пов'язаних із незалежністю суддів. Так у вже згадуваному рішенні «Тулея проти Польщі» ЄСПЛ було визнано порушення права заявника на свободу вираження поглядів за ст. 10 Конвенції, оскільки втручання в право не було передбачено законом і не переслідувало жодної з легітимних цілей, дозволених Конвенцією. Зокрема, заявник досить активно та відкрито критикував судову реформу, призначення членів до Національної ради правосуддя. За досить короткий час (два місяці) відносно нього дисциплінарним інспектором було розпочато п'ять попередніх перевірок.

Частина перевірок стосувалися публічних заяв заявника на телевізійному каналі новин та під час двох публічних зустрічей, інші - пов'язані зі здійсненням ним суддівських функцій. Жодна перевірка не призвела до дисциплінарних обвинувачень, при цьому, заявнику не було повідомлено про їх припинення. В подальшому відносно нього було відкрито кримінальне провадження, знято імунітет та відсторонено від посади. Враховуючи всі ці та інші обставини, Суд дійшов висновку, що існували prima facie докази причинно-наслідкового зв'язку між реалізацією заявником свого права на свободу вираження поглядів та відповідними рішеннями (що були свого роду прихованою санкцією за позицію заявника). При цьому, йому не було надано належні гарантії проти свавілля [6]. Відтак слід підсумувати, що і свобода вираження поглядів є важливою складовою незалежності суддів і має бути врахована як один із встановлених ЄКПЛ стандартів.

Висновки

Аналіз судової практики ЄСПЛ дає змогу змістовно наповнити принцип незалежності суддів. Як можна бачити, він конкретизується у згаданих судових рішеннях як комплекс пов'язаних між собою стандартів та вимог, які передбачають те, що будь-яке рішення, ухвалене стосовно судді у зв'язку з його професійною діяльністю має бути ухвалене за дотримання наступних умов: 1) таке рішення повинно бути сумісним із конституційними гарантіями незалежності суддів; 2) таке рішення має бути винесене незалежним судом; 3) подібне рішення має передбачати чітку і зрозумілу процедуру оскарження. Також будь-яке втручання у життя суддів має здійснюватися за умови дотримання принципів законності та правової визначеності. Також судді під час його професійної діяльності має бути забезпечена надзвичайно широка можливість вільного вираження поглядів.

суддя незалежність правовий конвенція

Література

1. Європейська конвенція з прав людини від 04.11.1950 р. Ратифікована: Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР (зі змінами та доповненнями).

2. Кодекс адміністративного судочинства: Закон України від 06.07.2005 р. № 2747- IV (зі змінами та доповненнями).

3. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23.02.2006 р. № 3477-IV (зі змінами та доповненнями).

4. Про міжнародні договори: Закон України від 29.06.2004 р. № 1906-IV (зі змінами та доповненнями).

5. Рішення Європейського суду з прав людини від 13.07.2023 року по справі «Головін проти України» (заява № 47052/18).

6. Рішення Європейського суду з прав людини від 06.07.2023 року по справі «Тулея проти Польщі» (заяви № № 21181/19, 51751/20). Верховенство права. Права людини. Бюлетень № 3. 2023. С.28-29.

References

1. Ievropeiska konventsiia z prav liudyny [European Convention on Human Rights] (4 November, 1950). [in Ukrainian].

2. Kodeks administratyvnoho sudochynstva [Code of administrative proceedings]. (2005, July 6). [in Ukrainian].

3. Pro vykonannia rishen ta zastosuvannia praktyky Yevropeiskoho sudu z prav liudyny [On the implementation of decisions and application of the practice of the European Court of Human Rights]. (2006, February 23). [in Ukrainian].

4. Pro mizhnarodni dohovory [About international agreements]. (2004, June 29). [in Ukrainian].

5. Rishennia Yevropeiskoho sudu z prav liudyny po spravi «Holovin proty Ukrainy» [Decision of the European Court of Human Rights in the case "Holovin v. Ukraine"] [in Ukrainian].

6. Rishennia Yevropeiskoho sudu z prav liudyny po spravi «Tuleia proty Polshchi» [Decision of the European Court of Human Rights in the case "Tuleia v. Ukraine"]. Verkhovenstvo prava. Prava liudyny. Biuleten № 3. 2023. P.28-29 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru