Особливості комунікативного впливу під час позасудового врегулювання правових спорів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості комунікативного впливу під час позасудового врегулювання правових спорів

(Крамаренко Ю.М., Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ)

Вступ

Міф про Вавилонську вежу дає можливість дійти висновку, що гординя і марнославство завадили людям розуміти однин одного. По суті, саме ці риси характеру, доведені до крайніх форм прояву у сторін правового спору, роблять його врегулювання практично неможливим. Крім того, переконання, сформовані під впливом цих рис, навряд чи узгоджуватимуться з правомірною поведінкою чи духом закону. Вони ж ускладнюють роботу юриста, який допомагає сторонам (або одній із них) «мирним» шляхом вирішити правову проблему. Ця складність проявляється не так з огляду можливостей застосування правових механізмів для її вирішення, як із наявності протилежних переконань і бажань, що продукують спір, а іноді й конфлікт. позасудове врегулювання правовий спір

Однак буде неправильним стверджувати, що всі правові спори пов'язані виключно з гординею та марнославством. В основі спору найчастіше знаходяться нерозуміння (непорозуміння) та небажання узгоджувати свої інтереси та бажання з іншими. Небажання чи невміння узгоджувати свої дії з іншими, ставити себе на їх місце, переслідування виключно своїх інтересів та прагнення самоствердитися за рахунок інших породжують масу складнощів для взаємин. Але, незважаючи на певні та цілком природні труднощі, зрозуміти один одного та скоординувати взаємні дії все ж таки можливо.

Виклад основного матеріалу

Сучасне суспільство навряд чи можна віднести до такого, де переважає повага один до одного та схильність до співпраці - скоріше навпаки. Цінності та орієнтири, зазначені в роботах щодо «суспільства споживання» [1], «суспільства вражень» [2] або «кризи нашого часу», яка «полягає в розпаді основних форм західної культури та суспільства останніх чотирьох століть» [3, с. 19], «коли одна форма культури та суспільства (чуттєва) зникає, а інша форма лише з'являється» [3, с.22] дають нам певне уявлення про можливі прогнози. Описуючи різні сторони по суті одних і тих же або суміжних процесів та об'єктів, автори пишуть про відчуженість, ілюзорність, соціальну дезорієнтацію та інші явища, які продукують нерозуміння і неадекватність сприйняття.

Хоча сам по собі спір, як наявність різних точок зору, це цілком природне явище для взаємин, проте породжені ним суперечки та конфлікти, швидше за все, стануть буденними. Слід констатувати, що у суспільстві (принаймні, у його суттєвій частині) сформувалася модель поведінки, яку можна охарактеризувати як нав'язування своєї волі. Вона проявляється переважно у вигляді агресивного відкритого (публічного) тиску на опонента чи конкурента або ж прихованого (завуальованого) маніпулювання іншими у своїх інтересах. Це не нова модель поведінки, але істотна відмінність теперішнього її прояву у тому, що раніше вона була прерогативою чинної влади, тобто обмеженого і, так чи інакше, скоординованого та керованого числа учасників суспільних відносин. Зараз ця модель стала загальнодоступною як на рівні розуміння її механізмів, так і використання інструментів для досягнення бажаного.

Зазначена модель поведінки та переконаність у її ефективності для досягнення бажаного, підкріплена розтиражованою ЗМІ та лідерами думок інформацією про «успішні кейси» тиску на владу та інших учасників відносин «із добрих спонукань», продукують хибне уявлення про дійсність та сутність відносин. Це провокує у суспільстві неправомірну поведінку, зловживання правом, створює відчуття безкарності та вседозволеності. У свою чергу це формує ще одну особливість поведінки, яка проявляється у скритності та недовірі один до одного. З проявами та відлуннями цих явищ доводиться неодноразово стикатися практикуючим юристам при наданні правової допомоги.

Сьогодні слід визнати, що маючи тривалу історію цивілізації та досвід використання мовлення, а також великі можливості для комунікації ми так і не навчилися будувати комфортні взаємини на основі поваги, співпраці та взаєморозуміння. Переконання у власній правоті, винятковості чи праві домінування одних по відношенню до інших сформовані та вкорінені у значної частини суспільства та не мають тенденцій зниження.

Сфера вирішення правових спорів є однією з тих, де існують певні правила, обмеження та альтернативи, які дозволяють ставити крапку у багатьох проблемних ситуаціях. Але через некоректне тлумачення вимог закону учасниками відносин, тиражування не завжди об'єктивних роз'яснень «лідерами думок» та «експертами», реформування законодавства та системи управління, а також інших продуктів «інформаційного суспільства», норми права втрачають свою роль, стаючи при цьому менш чіткими та однозначними. У таких умовах питання створення якісної комунікації між сторонами правового спору та особливості комунікативного впливу на їх поведінку та відносини набувають першочергового значення.

Питання формування переконань та вибудовування взаємовідносин сторін правового спору, а також деякі рекомендації щодо переходу їх у більш продуктивні форми було розглянуто у попередніх роботах [4; 5, с.57-66]. Тут буде зроблено акцент на комунікативній складовій врегулювання правового спору та деяких особливостях комунікативного впливу на переконання сторін та їх поведінку. Для цього буде окреслено структуру комунікаційного процесу позасудового врегулювання правового спору, виділено його етапи (стадії), основні цілі та завдання на кожному з них, а також можливі способи їх досягнення.

Перш ніж переходити до суті нашого питання, розглянемо правовий спір як проблемну ситуацію для кожної зі сторін. Правовий спір - це ситуація, в якій одна сторона обмежена іншою у своїх діях щодо досягнення, на її погляд, легітимного бажаного. Можна також стверджувати, що в такій ситуації наявність однієї сторони (або її поведінка) розглядається іншою як суттєва чи непереборна перешкода для досягнення конкретного бажаного - реалізації права та/або здійснення інтересів у різних формах (придбання майна чи корпоративних прав, участь у вихованні дітей тощо). По суті, це деяка «модель ситуації вибору», яка існує в розумінні кожної зі сторін і в силу незручності вимагає від них її вирішення - прийняття конкретного рішення та здійснення дій, що дозволить отримати певний результат, який однозначно ними не визначений наперед.

Р. Акофф і Ф. Емері у своїй роботі «Про цілеспрямовані системи» вказували, що «індивід конструює свою модель ситуації вибору на основі своїх переконань щодо: 1) доступних для нього способів дій; 2) можливих результатів цих способів дій; 3) можливих станів оточення вибору (можливих значень некерованих змінних, які можуть вплинути на результати доступних способів дії); 4) ймовірностей того, що кожен можливий стан оточення вибору виявиться істинним; 5) ефективностей кожного доступного способу дій щодо кожного можливого результату в кожному можливому стані оточення вибору; 6) питомій цінності кожного можливого результату» [6, с.87-88].

Звісно, навряд чи кожна зі сторін так детально розглядає свою ситуацію, проте в цьому діапазоні і щодо цих категорій знаходяться їх переконання. Метою врегулювання правового спору є поєднання (узгодження) переконань і дій сторін, орієнтованих на вихід із проблемної ситуації, а, по суті, пошуку альтернативного варіанту, який би їх задовольняв.

Досягнення цієї мети відбувається за допомогою певного процесу, який умовно можна поділити на три стадії (етапи). Перша полягає в оцінці ситуації, що склалася - визначенні точок зору сторін, їх потреб та бажань, причин та умов розбіжностей, фактів та обставин, які їх обґрунтовують, наявності ресурсів та можливостей для подальших дій, можливих перспектив розвитку спору та їх взаємовідносин тощо. Друга - пошук альтернатив та ухвалення рішення. Третя - втілення прийнятих рішень у вигляді скоординованих і спланованих дій, а також оформлення їх результатів з урахуванням ситуації, що іноді змінюється.

Комунікація відіграє ключову роль на всіх стадіях такого процесу, при цьому вважаємо, що комунікативний вплив і прийоми можуть істотно відрізнятися. Комунікативний вплив це, фактично, єдиний інструмент для фахівця, який допомагає врегулювати правовий спір у позасудовому порядку. За допомогою спілкування зі сторонами можна змінити їх переконання та спонукати до узгоджених дій для вирішення спірної ситуації. З погляду комунікативного впливу метою юриста, який надає допомогу (адвоката, медіатора, посередника тощо), є формування такого дискурсу, який би дозволив змінити ситуацію шляхом зміни переконань та поведінки її учасників.

У вищевказаній роботі Р. Акофф і Ф. Емері звертали увагу на те, що «мінімальне двостороннє спілкування може мати одну з таких форм: а) каже - каже; б) питає - каже, в) питає - питає; г) каже - питає». При цьому вони підкреслюють те, що, виходячи із задоволення запиту співрозмовника, спілкування може бути «завершеним, або незавершеним» [6, с.185].

Метою ідеального спілкування можна вважати повне розуміння співрозмовника і відсутність продукування негативного ставлення один до одного. Як кожен може переконатися на власному досвіді, хоча це не є неможливим, але досягається не завжди. Оскільки спілкування відбувається шляхом передачі деяких вербальних та невербальних сигналів, примітною у цьому плані буде робота Ю.В. Кнорозова щодо особливостей сигналізації. Він вказував: «По відношенню до сигналу серед членів асоціації (колектив людей - прим. авт.) слід розрізняти індуктора (той,

що подає сигнал), адресата (той, кому адресований сигнал), свідка (випадково приймає сигнал) та перехоплювача (навмисно перехоплює сигнал, адресований іншому члену асоціації). Індуктор зазвичай один. Адресат часто множинний, тобто сигнал адресований групі членів асоціації» [7, с.30].

У разі позасудового врегулювання правового спору, слід зазначити також посередника як учасника комунікаційного процесу. Посередник, як влучно зазначено в роботі Р. Акоффа та Ф. Емері, може «змінювати зміст, що вкладається у повідомлення відправником (шляхом цензури, редагування або якось інакше), щоб змінити вплив повідомлення на одержувача» або «виконувати функцію фільтра та скорочувати повідомлення, а не тільки спотворювати, накопичувати чи передавати їх» [6, с.186]. Особливо це актуально стосовно процедури примирення, яка ще називається «човниковою дипломатією» [8, с.63].

Розглянемо особливості комунікативного впливу на різних стадіях (етапах) вирішення правового спору. На першому, оціночному етапі, ключовим є переведення спору в раціональну площину, що максимально виключає емоційну складову та відсікає другорядні фактори впливу (наприклад, відмова сторін від публічного обговорення їх проблеми шляхом підписання згоди про конфіденційність тощо). Завданням юриста є чітке і однозначне формулювання вихідних даних (очікувань, фактів тощо) як з огляду правової термінології, так і змісту та значення їх для учасників. Іншими словами, необхідно досягти такого стану, коли зміст і значення тверджень щодо проблемної ситуації (формулювання очікувань, встановлених фактів та обставин тощо) не лише відповідатимуть вимогам закону та ситуації, а й сприйматимуться сторонами однаково без негативних емоцій та відношення. Способи досягнення можуть бути різними - від побудови опитувальників окремо для кожної із сторін та «човникової дипломатії» до спільної дискусії із залученням фахівців.

Другу стадію можна охарактеризувати як максимально творчу. Завдання цієї стадії - сформувати таке спілкування, яке дозволить максимально розкрити потенціал можливостей кожної зі сторін. Єдиним обмеженням залишається заборона на негативну конотацію та оціночні судження щодо учасників чи інших осіб (ця вимога обов'язкова для всіх стадій). Для цього необхідно деяке «перемикання» (переведення) уваги учасників з їх проблеми на пошук наявних альтернатив, тобто формування їх цілеспрямованої поведінки не «від проблеми», а «до рішень» (бажаного майбутнього). Істотною перешкодою тут може бути «укорінене» переконання (упередження) щодо свого опонента і суті спору. За своєю суттю це деяка пам'ять і звичка, яку необхідно «відключити», «змінити» чи «обійти». Примітним у цьому сенсі буде зауваження Й.М. Фейгенберга, який вказував, що «пам'ять, зовсім позбавлена забування, була б далеко не ідеальною». Він писав: «Ми живемо у мінливому середовищі, характеристики нашого оточення (зокрема імовірнісні) не залишаються незмінними. Щоб бути достатньо пристосованим до умов, що змінюються, ми повинні вміти не тільки вчитися, а й переучуватися. А це означає не лише запам'ятовувати, а й забувати». При цьому він також звертав увагу, що «повного забування немає» і «що пішло зі сфери свідомості за деяких особливих умов знову може спливти у свідомості» [9, с.96].

Отже, можна припустити, що існують природні механізми нашої свідомості та психіки, які дозволяють у необхідний момент «забути» одне переконання та сформувати інше шляхом переведення уваги та надання цінності новим вихідним даним (очікуванням, цілям тощо). По суті ці ж механізми використовуються в рекламі і тих технологіях і процесах, які іноді прийнято називати «стратегічна комунікація». Для юриста, який надає допомогу, достатнім і необхідним буде розуміння не стільки глибинних механізмів цих процесів, скільки можливостей використання додаткових інструментів та способів.

У цьому плані корисною буде вищезазначена робота Ю.В. Кнорозова, який говорив про таку властивість сигналу («властивість сигнального ряду») як «затирання раніше прийнятої інформації», яке він позначав терміном «фасцинація» (він перший, хто його застосував - прим. авт.) Так, наприклад він вказував, що «неясність і багатозначність опису діє як сильний фасцинуючий засіб» [7, с.25]. Це, до речі, певною мірою перекликається зі спостереженнями та припущеннями Т. Гоббса . У своїй праці Томас Гоббс вказував, що «метафори», «беззмістовні» та «двозначні слова» суть «ignes fatui» («блукаючі вогні» або «вогні дурнів»). Міркування з їх допомогою він прирівнював до того ж, що і «блукати серед незліченних безглуздостей», а «результат, до якого вони призводять, є суперечність і обурення або зневага» [10, с.63].

Ю.В. Кнорозов, розглядаючи «сучасну людську сигналізацію у двох її основних різновидах (звукова і зорова)», підрозділяв її на «нейтральну, в якій переважну роль відіграє інформація (сенс повідомлення), і фасцинуючу, в якій основну роль відіграє фасцинація (властивості сигнального ряду)». Критерієм для віднесення «до другого з них є бажання адресата отримати двічі і більше прийняте повідомлення (наприклад, прослухати вдруге вже відому пісню)» [7, с.36]. Залежно від впливу він виділяв п'ять підрозділів, котрі зазначено у Таблиці 1.

Таблиця 1.

Слід звернути увагу, що оскільки немає абсолютно однакових людей, ситуацій та умов, то знаходження універсальних засобів та методів для вирішення спорів також не можливе. Адекватність і результативність вжитих заходів багато в чому залежить також від особистих якостей фахівця, що допомагає врегулювати проблемну ситуацію. Як зазначав А.Ф. Коні, «освічений юрист має бути людиною, в якій загальна освіта йде попереду спеціальної». Для судових ораторів він виділяв три умови: «знати предмет, про який говориш», «знати свою рідну мову та вміти користуватися її гнучкістю, багатством та своєрідними зворотами» та «не брехати». Відносно останнього він також вказував на те, що «щирість по відношенню до почуттів і до висновку, що робиться, або твердження повинна становити необхідну належність гарної тобто такої, що претендує на вплив, промови» [12].

Можна констатувати, що щирість особи, яка допомагає у позасудовому порядку врегулювати правовий спір є істотним фактором поряд з компетентністю. Бути щирим означає вірити в те, що робиш, і бути готовим до наслідків своїх вчинків, як при позитивному, так і негативному результаті. Це означає вірити в себе та людей, яким допомагаєш. Це, по суті, і є віра в людину. Проте слід визнати, що її іноді не вистачає. Ми стали вірити в силу зброї, технологій, науки, силу віри і багато ще чого, що є похідним від людини, але не є вона сама.

Використовуючи негативні факти з нашої біографії як цивілізації, навішуючи ярлики та поширюючи забобони та спотворену інформацію, ми фактично підміняємо орієнтири та цінності, сковуємо поведінку та обмежуємо можливості. Тому вважаємо, що саме віра в людину, в її здатність виправити ситуацію, є однією з необхідних рис характеру особи, яка сприяє врегулюванню спору чи конфлікту. Без неї арсенал напрацьованих наукою та практикою заходів та інструментів може виявитися непридатними інструкціями та правилами. Справжня щирість у бажанні допомогти, укріплена вірою в людину, допомагає долати складності та перешкоди на шляху до врегулювання спору, що перейшов у конфлікт, та будувати комфортні взаємини.

Список використаних джерел:

1. Бодрийяр Жан. Общество потребления. Его мифы и структуры /Пер. с фр., послесл. и примеч. Е.А. Самарской.-- М.:Республика; Культурная революция, 2006.-- 269 с.

2. Gerhard Schulze. (2005). Die Erlebnisgesellschaft. Kultursoziologie der Gegenwart. N.Y.: Campus Verlag, 612 p.

3. Сорокин П.А. Кризис нашего времени. Россия и Соединенные Штаты /Сост., подгот. текста, вступ. ет. и коммент. В.В. Сапова. - Сыктывкар: ООО «Анбур», 2018. - 640 с.

4. Крамаренко Ю. Складності застосування позасудових способів врегулювання правових спорів та шляхи їх вирішення / Ю. Крамаренко// Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. - 2022. - № 1 (116). - С. 64-68; URL: https://er.dduvs.in.ua/handle/123456789/10120;

5. Methodological bases of studying the processes of general mental laws in human interaction with the environment: collective monograph /Kyselov A., Kovalevska O. - etc. - International Science Group. - Boston: Primedia eLaunch, 2022. 194 p. Available at: DOI - 10.46299/ISG.2022.MONO.PSYCHOL.1

6. Акофф Р., Эмери Ф. О целеустремленных системах. Пер с англ. под ред. И.А. Ушакова. М.: 1974, - 272 с.

7. Кнорозов Ю.В. Избранные труды. Составитель и ответственный редактор М.Ф. Альбедиль -- СПб.: МАЭ РАН, 2018. -- 594+II с.

8. Ерік М. Рунессон, Марі-Лоранс Гі. Медіація конфліктів і спорів у галузі корпоративного управління. Всесвітній форум з питань корпоративного управління. Фокус 4. 2007 рік, - 68 с.

9. Фейгенберг И.М. Видеть-предвидеть-действовать. - М.: 1986. - 160 с.

10. Томас Гоббс. Левиафан или материя, форма и власть государства церковного и гражданского. С предисловием А. Ческиса. - М.1936 - 504 с.

11. Nicolas Gudguen (2012) The Sweet Smell of ... Implicit Helping: Effects of Pleasant Ambient Fragrance on Spontaneous Help in Shopping Malls, The Journal of Social Psychology, 152:4, 397-400, DOI: 10.1080/00224545.2011.630434

12. Кони А.Ф. Собрание сочинений в восьми томах. Том 3. Судебные речи. Под общей редакцией В.Г. Базанова, Л.Н. Смирнова, К.И. Чуковского. Составитель тома и автор вступительной статьи М.М. Выдря. Комментарии составили С.Б. Михайлова, М.М. Выдря. М.: 1967 URL: http://publ.lib.ru/ ARCHIVE S/K/KONI_Anatoliy_Fedorovi ch/_Koni_A.F ..html

Размещено на Allbest.ru