Концептуальні підходи до визначення конституційно-правових гарантій права обирати та бути обраним

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концептуальні підходи до визначення конституційно-правових гарантій права обирати та бути обраним

Вступ

На сучасному етапі державотворення України спостерігається значна увага органів публічної влади, політичних партій, міжнародних експертів і громадськості до інститутів прямої демократії. Особливо в останні роки очевидний прогрес в удосконаленні конституційно-правового регулювання інституту виборів, а також механізмів його реалізації на загальнонаціональному і місцевому рівнях.

Не дивлячись на періодичне акцентування на необхідності вивчення певних аспектів виборчого права, джерел і гарантій його забезпечення, все ж таки законодавча основа у сфері виборів в Україні не відзначалася стабільністю, а існуючі дослідження не завжди послідовні й системні. Варто згадати науковий доробок з даної проблематики Л. Гудзь, В. Демиденка, Н. Камінської, В. Кампа, Ю. Ключковського, Р. Князевича, М. Козюбри, В. Кравченка, А. Магери, О. Марцеляка, В. Нестеровича, А. Селіванова, С. Серьогіна, М. Смоковича, О. Совгирі, М. Ставнійчук, А. Стрижака, Ю. Тодики, В. Федоренка, О. Фрицького, В. Шаповала та ін. Права і свободи людини, їх гарантії певною мірою також досліджують і представники політичної, історичної науки, державного управління тощо.

Виклад основного матеріалу

Поняття як конституційно-правових гарантій, так і гарантій у сфері виборчого права є достатньо вживаними у юридичних джерелах. Однак, аналіз наукових праць із вказаної тематики свідчить про різноманітність наукових підходів до розуміння категорій «юридичні гарантії» та «конституційно-правові гарантії». Певною мірою така ситуація зумовлена відсутністю визначення цього поняття у вітчизняному законодавстві. У цьому контексті зазначимо, що деякі країни навпаки активно використовують цю категорію у своїй правотворчості.

Наприклад, перший розділ Конституції Мексики має назву «Про права людини та їх гарантії» (ісп. De los Derechos Humanos y sus Garantias). Розділ 2 Конституції Бразилії називається «Фундаментальні права та гарантії», а у її тексті у багатьох статтях права людини закріплюються через проголошення гарантування цих прав. Зокрема, як показує аналіз Основного закону Бразилії, слово «гарантування» зустрічається у його тексті 82 рази.

У 2002 р. у Російській Федерації прийнято Федеральний Закон №67-ФЗ «Про основні гарантії виборчих прав і права на участь у референдумі громадян Російської Федерації». У цьому законі закріплене визначення гарантій виборчих прав, розкрито їх зміст та встановлено загальний порядок проведення виборів та референдумів на території РФ. У Туркменістані та Узбекистані тривалий час діяли закони про гарантії виборчих прав громадян, у яких визначалися їх поняття, види та система таких гарантій, але на сьогодні вони замінені відповідними виборчими кодексами.

Варто зазначити, що в Україні також пропонувалося прийняття Закону України «Про гарантії виборчих прав громадян» (реєстр. № 3434), який презентувався як спроба уніфікувати як визначення, так і механізми здійснення основних виборчих прав громадян України у всіх виборах та референдумах, проведення яких передбачено Конституцією України, та встановити єдині механізми реалізації разом із можливостями судового захисту, які створюють гарантії здійснення виборчих прав громадян [1]. У червні 2004 р. цей законопроект був прийнятий у першому читанні, але подальший його розгляд не відбувся.

Неоднозначність наукових підходів щодо сутності ключових понять інституту гарантій, відсутність їх нормативного дефініціювання та наявність проблеми співвідношення обсягів цих понять, обумовлює необхідність розпочати наш аналіз поняття та змісту конституційно-правових гарантій права обирати та бути обраним з розгляду таких родових понять, як конституційно-правові гарантії та юридичні гарантії.

Юридичні гарантії є фундаментальною та дуже складною категорією права, яка досі не має уніфікованого підходу до розуміння її правової природи. Як слушно зазначає Н.А. Боброва: «В юридичній науці немає, мабуть, іншої такої категорії, яка б настільки часто згадувалася і мала б разом з тим настільки широку семантичну форму, що в неї вкладається самий різний зміст. Категорія ця -гарантії. В одних випадках ми говоримо про гарантії законності, в інших - про законність як гарантію, про гарантії правопорядку і про правопорядок як гарантію, про гарантії прав і свобод громадян та про права особистості як гарантії її свободи, про гарантії діяльності та про діяльність як гарантії, про гарантії компетенції і компетенції як гарантії, про гарантії відповідальності і відповідальність як гарантії і т.д» [2, с. 8]. Зазначену категорію розглядають як на загальнотеоретичному рівні, так і в межах окремих інститутів та галузей права (інститут прав і свобод людини, юридичної відповідальності, трудове право, виборче право тощо).

В юридичній енциклопедичній літературі під гарантіями прав і свобод людини та громадянина розуміються умови, засоби, способи, які забезпечують здійснення в повному обсязі та всебічну охорону прав і свобод особи. Поняття «гарантії» (франц. garantie - забезпечення, порука) охоплює всю сукупність об'єктивних і суб'єктивних чинників, спрямованих на практичну реалізацію прав і свобод, на усунення можливих перешкод їх повного або належного здійснення. Держава, яка закріплює права та свободи особи в законодавстві, бере на себе певні зобов'язання зі створення сприятливих умов для ефективного забезпечення останніх.

Розрізняють чотири види гарантій: економічні, політичні, ідеологічні та юридичні. Неухильне дотримання гарантій прав і свобод людини та громадянина є однією з умов розвитку демократії, законності, прогресу в усіх сферах суспільного життя [3, с. 555]. У цьому об'ємному визначенні поєднується тріада елементів змісту гарантій (умови, засоби, способи) та їх функціональне призначення (повна реалізація прав та їх охорона).

У теорії права під гарантіями розуміють систему умов, засобів, і способів, які забезпечують усім та кожному рівні правові можливості для виявлення, набуття та реалізації своїх прав та свобод [ 4-5]. Відповідно правові гарантії виступають компонентом теорії правового статусу особи, механізму реалізації права, системи державних органів із забезпечення прав і свобод особи, інституту права на працю, виборчого права тощо. У зв'язку з чим зміст правових гарантій часто розкривається крізь призму цих інститутів, відтворюючи структуру загальнотеоретичного розуміння гарантій.

Так, О.Ф. Скакун під гарантіями прав і свобод людини та громадянина пропонує розуміти систему соціально-економічних, моральних, політичних, юридичних умов, засобів і способів, які забезпечують їх фактичну реалізацію, охорону та надійний захист. Без гарантій права та свободи людини і громадянина перетворюються на своєрідні «заяви про наміри», що не мають ніякої цінності ні для особи, ні для суспільства. Вчена зазначає що, проголошення будь-якого права людини, навіть закріпленого відповідними актами держави та її органів, - ніщо без реальних гарантій його здійснення [6, с.187]. У цьому визначенні додатково визначаються види умов, засобів і способів забезпечення та вказується на ще одну таку функцію гарантій, як захист прав і свобод людини та громадянина.

На переконання О.С. Мордовця гарантії - це система соціально-економічних, політичних, моральних, юридичних, організаційних передумов, умов, засобів і способів, які забезпечують рівні можливості особі для здійснення своїх прав, свобод та інтересів [ 7, с. 275].

Схожу позицію відстоює О.В. Петришин, який визначає гарантії прав і свобод людини та громадянина в якості системи загальних (політичних, економічних, духовних тощо) і спеціально юридичних засобів та інститутів, спрямованих на створення умов для реалізації прав людини, а також забезпечення їх всебічної охорони та захисту від порушень [8, с. 456]. Зазначена дефініція вказує на розвиток проблеми різновидів інструментів забезпечення прав і свобод людини та громадянина та включає не тільки їх перелік, а і поділ на загальні та спеціально юридичні.

Дещо вужчий підхід до змісту поняття гарантій використовують вчені С.П. Коталейчук та П.Я. Пісной, зокрема вони вказують, що гарантії прав і свобод особи - це юридичні засоби забезпечення повного, неухильного та безперешкодного здійснення кожним своїх прав і свобод, охорони прав і свобод від можливих протиправних посягань та їх захисту від будь-яких незаконних порушень. При цьому вчені констатують, що часто під гарантіями розуміють також певні фактори або різноманітні умови забезпечення прав і свобод особи. Проте, фактори та умови самі по собі не належать до гарантій, вони виступають лише загальними передумовами забезпечення прав і свобод особи [9, с. 493]. Вузькість зазначеного підходу полягає у тому, що система умов та засобів забезпечення реалізації прав, яка становить зміст гарантій, обмежується лише юридичними засобами забезпечення відповідних прав.

М.В. Баглай під гарантіями розуміє правові засоби, що забезпечують реалізацію того чи іншого права людини і громадянина. Кожне право тільки тоді може бути реалізоване, коли йому відповідає чийсь обов'язок його забезпечити. Гарантії, по суті, і є обов'язки, стосовно конституційних прав і свобод це обов'язок держави» [10, с.247]. Такі учені як Н.М. Оніщенко та Н.М. Пархоменко, визначають сутність гарантій основних прав і свобод людини та громадянина як умови, які повинна створити держава для їх реалізації. За змістом гарантії основних прав і свобод є системою заходів, спрямованих на реалізацію прав (органи охорони здоров'я, соціального забезпечення тощо) [11, с. 14, 21].

Аналіз вищезазначених понять гарантій прав і свобод людини та громадянина свідчить про те, що при їх формулюванні було застосовано так званий системний підхід, який дозволив закласти в їх основу систему компонентів забезпечення реалізації прав. Водночас достатньо поширеним є розуміння гарантій крізь призму одного чи декількох компонентів такого забезпечення прав і свобод.

Так, В.В. Кравченко також вказує, що гарантії прав і свобод людини та громадянина - це умови та засоби, що забезпечують ефективну реалізацію прав і свобод кожною людиною та громадянином. Найвищою гарантією прав і свобод людини та громадянина є конституційний лад України, заснований на неухильному дотриманні Конституції і законів України, принципах природного права та загальновизнаних нормах міжнародного права [12, с.152].

У свою чергу, Т.М. Заворотченко під гарантіями прав і свобод особи потрібно, по-перше, певні умови, за яких можлива найповніша та всебічна реалізація прав і свобод особи; по-друге, засоби, які ефективно забезпечують охорону та захист прав і свобод особи в разі їх незаконного порушення. Тобто, гарантії прав і свобод людини та громадянина як загальне поняття представляють собою основні умови і засоби, за допомогою яких кожна особа має можливість реалізувати свої права. При цьому поняття гарантій відрізняється від конституційно-правових гарантій тим, що останні встановлюються Основним Законом держави та іншими законодавчими актами [13, с.29].

Продовжуючи розгляд наукових підходів до розуміння гарантій прав і свобод людини та громадянина увагу привертає дуалістичний підхід, який забезпечує їх розгляд одночасно у двох напрямах: політичному (соціальному) та юридичному.

Наприклад, О.С. Мордовець стверджує, що гарантії представляють собою складне соціально-політичне та юридичне явище, яке характеризує щонайменше три аспекти: 1) пізнавальний; 2) ідеологічний; 3) практичний [ 6, с. 275].

Поряд з проаналізованою вище категорією «гарантії прав і свобод людини та громадянина» у юридичній науці активно досліджується сутність та розробляються категорії «гарантії забезпечення» та «гарантії реалізації», у зв'язку з чим виникає потреба у розгляді останніх та встановленні їх співвідношення з іншими поняттями.

Зокрема, вчені С.Д. Гусарєв, А.Ю. Олійник та О.Л. Слюсаренко зазначають, що гарантії забезпечення прав і обов'язків - це відповідні умови та засоби, що сприяють перетворенню в життя проголошених прав і свобод та виконанню обов'язків [14, с. 241]. Словосполучення «гарантії забезпечення» часто зустрічаються і у назвах наукових праць, однак, з огляду на етимологію слова «гарантії», виникає питання змістовності та доцільності використання вказаного словосполучення.

Так, слово «гарантія» походить від фр. garantie, що у перекладі українською означає «забезпечення; запорука; умова, що забезпечує що-небудь». У тлумачних словниках наводиться кілька значень цього терміна: як забезпечення здійснення чого-небудь (порука) і як умова, яка забезпечує, підтверджує здійснення, виконання чого-небудь; гарантування як дія розглядається в якості синоніму захисту, забезпечення [15-16]. Отже, гарантія означає забезпечення чого-небудь, тому ці лексеми можна розглядати як синонімічні. На підтвердження цього слід розглянути і значення терміна забезпечення, зокрема у юридичній науці під правовим забезпеченням, як правило, і розуміють систему гарантій, засобів, способів, умов тощо. Що стосується «гарантій реалізації», то це поняття набуло поширення у дослідженнях інституту правового статусу особи та гарантування конституційних прав людини та громадянина.

А.М. Колодій та А.Ю. Олійник характеризують гарантії реалізації прав, свобод та обов'язків людини і громадянина як систему умов і засобів, що забезпечують у сукупності здійснення конституційних прав, свобод та обов'язків людини і громадянина.

Ефективність цієї системи залежить від різних чинників, але основним серед них є наявність визначених елементів у системі функціонування державної влади. До них належать: а) наявність Основного Закону, дія якого не може бути припинена довільно;

б) визнання державної влади похідною від влади народу та Конституції; в) закріплення на конституційному рівні основних прав, свобод та обов'язків, засобів та умов їх здійснення; г) наявність незалежної судової влади; ґ) можливість захисту своїх прав в Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та міжнародних правозахисник організаціях. Система гарантій прав, свобод та обов'язків особи містить передумови політичного, економічного, соціального, ідеологічного, правового характеру, необхідні для їх реалізації, зокрема механізм їхньої охорони, захисту та відтворення [17, с. 261].

На думку К.Г. Волинки, слід розкривати категорію «гарантії реалізації прав і свобод людини» та її зміст через певні умови та засоби, які забезпечують реальне (фактичне) здійснення її прав і свобод - це сукупність установлених Конституцією норм, які виступають основним засобом захисту прав і свобод людини, а також певна система встановлених Конституцією правозахисних інститутів разом з основними принципами їх діяльності [18, с. 18].

Зазначимо, що у юридичній науці вже усталеними є категорії «гарантії захисту» та «гарантії охорони» прав і свобод. Виходячи із функціонального змісту гарантування, який становлять реалізація, охорона та захист, використання поняття гарантії реалізації, охорони чи захисту видається допустимим, та таким, що спрямовані на акцентування відповідного напряму забезпечення. Тобто гарантування прав охоплює і гарантування реалізації цих прав, і, відповідно, ці поняття співвідносяться як ціле та частина.

Продовжуючи визначення обсягу поняття гарантування прав і свобод людини варто встановити підходи до розуміння його видового поняття - гарантування конституційних прав і свобод людини та громадянина. Так, у тлумачному словнику з конституційного права однойменні гарантії прав і свобод визначаються як сукупність установлених Конституцією процесуальних та інституціональних засобів захисту прав і свобод людини та громадянина, а також меж і умов їх можливих обмежень [19, с.121]. Зазначене поняття вирізняється тим, що його зміст включає лише таку функцію гарантування, як захист, а також достатньо спірний елемент гарантування - умови обмеження прав.

В.Ф. Погорілко та В.Л. Федоренко гарантіями конституційних прав і свобод людини розуміють систему умов і засобів, юридичних механізмів забезпечення належної реалізації визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини та громадянина. Система гарантій конституційних прав і свобод представлена загальними і спеціальними (юридичними) гарантіями. Загальні гарантії визначаються рівнем розвитку основних сфер суспільного та державного життя - політичної, економічної, соціальної, культурної (духовної) та інших [20, с. 235].

З наведених дефініцій вбачається, що при їх формулюванні автори зосередили увагу лише на одному з трьох основних напрямів гарантування - реалізації прав і свобод і не зазначили про охорону та захист таких прав. Як нами було встановлено вище, у випадках наголошення на конкретному напрямі гарантування, який і утворює його зміст, вчені часто відображають це у самому понятті гарантій, уточнюючи їх вид (гарантії реалізації, гарантії захисту тощо). Такий підхід видається вірним, оскільки через різноманітність авторських визначень поняття правових гарантій може виникнути концептуальна плутанина.

Змістовно ширше поняття конституційних гарантій прав і свобод людини та громадянина пропонують Н.К. Шаптала та Г.В. Задорожня, визначаючи їх як об'єктивні умови і засоби, які забезпечують фактичну реалізацію та всебічну охорону прав і свобод особи. Практична реалізація конституційних прав і свобод забезпечується двома категоріями гарантій: загальними та юридичними [ 21, с. 200].

Водночас, зустрічаємо підхід, за яким гарантії прав і свобод людини та громадянина завжди є конституційними, оскільки встановлені Конституцією та законами України, прийнятими на її виконання... [22, с.233]. На наш погляд, твердження про те, що гарантії прав і свобод людини та громадянина завжди є конституційними дисонує з усталеним у науці поділом права на галузі, вченням про загальні та додаткові правові гарантії. Зазначений підхід може невиправдано звужувати перелік таких гарантій, оскільки не всі закони є конституційними.

З вищенаведеного розгляду поняття «правові гарантії», його видових понять «гарантії прав людини та громадянина» та «гарантії конституційних прав і свобод людини» вбачається різноманітність наукових позицій щодо визначення їх сутності. Для цього автори розглянутих дефініцій використовують різні категорії, як-то: «система», «умови», «засоби», «способи», «механізми», «норми», «принципи», «вимоги», «інститути», «реалізація», «охорона», «захист». Водночас у всій сукупності проаналізованих наукових підходів можна виділити спільне у розумінні структури змісту правових гарантій, який складається з переліку інструментів забезпечення (матеріальний зміст) та їх завдань чи спрямування (функціонального призначення). Крім того, в багатьох випадках автори доповнюють свої дефініції ще і переліком видів інструментів гарантування прав та свобод.

Гарантії виборчих прав, їх теоретичні аспекти та практичні проблеми забезпечення, недостатньо розроблені у вітчизняній юридичній науці. Дослідження у цих напрямах є фрагментарними, не цілком відповідають темпам розвитку виборчого законодавства України. Відсутність законодавчого визначення цієї категорії попри часте декларування законодавцем гарантій виборчих прав (наприклад, як слідує з преамбули Виборчого кодексу України, він прийнятий для визначення гарантій права громадян на участь у виборах; у назвах декількох його розділів також використовується ця категорія) сприяє багатоманітності наукових позицій щодо дефініції, змісту та видів виборчих прав громадян.

Так, Л.В. Гудзь під гарантіями суб'єктивного виборчого права розуміє систему соціально-економічних, політичних, юридичних, організаційних передумов, засобів і способів, які створюють рівні можливості та оптимальні умови для безперешкодного здійснення громадянином своїх виборчих прав, свобод та інтересів. Юридичні гарантії охоплюють усі правові засоби, які забезпечують здійснення й охорону виборчих прав громадян. Їх можна розділити на дві групи: а) гарантії реалізації (використання) виборчих прав - юридичні засоби, які забезпечують правомірну реалізацію прав і свобод; б) гарантії захисту виборчих прав - юридичні засоби, які їх охороняють [ 23, с. 51-52].

Водночас О.М. Стаднік виділяє об'єктивні гарантії реалізації виборчих прав та визначає їх як закріплені в нормах Конституції України основоположні норми-гарантії, норми-принципи, які певною мірою гарантують основним суб'єктам виборчого процесу реалізацію своїх виборчих прав - право обирати та бути обраним до органів державної влади чи до органів місцевого самоврядування [24, с. 77]. Як бачимо, автор розглядає гарантії на нормативному рівні і лише в контексті одного напряму гарантування. Зокрема, наведене визначення стосується поняття, яке за обсягом є вужчим, ніж поняття гарантій права обирати та бути обраним, оскільки охоплює лише гарантії реалізації цього права. Що стосується самої дефініції, то на наш погляд, видається спірним твердження про «гарантування певною мірою», особливо коли мова йде про конституційне закріплення таких гарантій. Крім того, питання викликає і визначення гарантій через лексему «гарантування».

Розгляд нормативно-правового аспекту гарантій у сфері виборчого права є поширеним серед вітчизняних науковців. Наприклад, укладачі збірника «Вибори і референдуми в Україні: проблеми теорії і практики» за загальною редакцією М. М. Рябця до нормативно-правових гарантій безпосередньої демократії відносять сукупність відповідно прийнятих норм права, які визначають загальні принципи функціонування інститутів прямого народовладдя і коло суб'єктів здійснення безпосередньої демократії та цілі, яких вона має досягнути [ 25].

У свою чергу, М.І. Ставнійчук визначає механізм гарантування виборів як правове, організаційне, інформаційне, фінансове та матеріально-технічне забезпечення виборчих прав громадян України [ 26, с. 140]. Наведені наукові погляди щодо гарантій безпосередньої демократії та механізму гарантування виборів можуть бути без шкоди екстрапольовані на їх складову - систему гарантій права обирати та бути обраним. Гарантії виборчих прав також розглядаються крізь призму окремих видів виборів. Так, Р.П. Князевич вивчає гарантії виборів Президента України, класифікуючи на національні (загально-соціальні, організаційно-правові та нормативно-правові) і міжнародно-правові гарантії виборів Президента України [ 27, с. 11].

У цілому при розгляді гарантій виборчих прав використовується усталений у юридичній науці підхід до класифікації гарантій на політичні, економічні, організаційні та юридичні. Аналіз наукових позицій В.В. Шабуні, В.В. Масловської, М.І. Воробйова, А.Г. Головіна та ін. свідчать про обрання вузького підходу до класифікації гарантій виборчих прав, який передбачає віднесення наявних у законодавстві принципів, засобів чи механізмів до конкретної групи гарантій (політичні: порядок висунення кандидатів, правила голосування, принцип рівності суб'єктів виборчого права та ін.; організаційні: діяльність уповноважених суб'єктів виборчого права, принципи діяльності виборчих комісій, автоматизованої системи виборів тощо; економічні: умови фінансування виборів, відповідні фінансові заборони тощо). Водночас серед вітчизняних вчених панує більш загальний підхід до диференціації електоральних гарантій, згідно з яким до тієї чи іншої групи гарантій відносяться загальні явища суспільного життя, без прямого зв'язку з нормами виборчого права.

З розвитком інформаційних технологій та впровадження їх у виборчий процес актуалізуються теоретичні та практичні проблеми визначення та реалізації інформаційних гарантій виборчих прав громадян. О.Д. Лізунова розглядає категорію «інформаційне забезпечення виборів» та відносить її певною мірою до складу системи гарантій виборчих прав громадян. Зокрема, автор зазначає, що інформаційне забезпечення виборів є юридичною конструкцією, яка являє собою ідеальну модель виборчих інформаційних правовідносин зі специфічним об'єктом регулювання - електоральною інформацією. За сутністю інформаційне забезпечення виборів автор розуміє як діяльність уповноважених суб'єктів щодо забезпечення можливості доступу учасників виборчого процесу до різнобічної, об'єктивної та неупередженої інформації, потрібної для здійснення усвідомленого, поінформованого, вільного вибору. У свою чергу, продовжує автор, як зміст - слід розуміти визначені законом види діяльності уповноважених суб'єктів [ 28, с. 17, 27].

Такі позиції дещо спірні, оскільки основним значенням терміну «гарантії» і є забезпечення чогось, тому наголошення на приналежності інформаційного забезпечення до системи гарантій лише «певною мірою» не є коректним. По суті, юридична конструкція є технічним терміном юриспруденції, тому навряд чи виправдано на її основі формулювати дефініцію правової категорії.

Висновки

виборче право конституційний

Узагальнення існуючих концептуальних підходів до розуміння конституційно-правових гарантій права обирати та бути обраним дозволяє їх визначити як упорядковану систему законодавчо регламентованих умов і правил, засобів і способів, що забезпечують повною мірою можливості громадян обирати та бути обраним до органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні, організацію і проведення виборів відповідно до чинного законодавства, міжнародно-правових стандартів у даній сфері. Також відзначимо потребу подальшого дослідження визначеної проблематики з урахування їх різновидів, ефективності та доступності, практики зарубіжних країн, національних і місцевих особливостей.

Список використаних джерел

1. Проект Закону України «Про гарантії виборчих прав громадян»: пояснювальна записка від 02.10.2003 р. URL: http:// w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2?pf3516=3434&skl=5.

2. Боброва Н.А. Гарантии реализации государственноправовых норм. Воронеж, 1984.

3. Великий енциклопедичний юридичний словник / за ред. акад. НАН України Ю. С. Шемшученка. 2-ге вид., переробл. і допов. К.: Юридична думка, 2012. 1020 с.

4. Теория государства и права: учеб. для ВУЗОВ. Под ред.

В.М. Корельского и В.Д. Перевалова. М.: НОРМА-ИНФРА, 1998. 570 с.

5. Горун О.В., Камінська Н.В., Фатхутдінова О.В. Теорія держави та права: навч. посіб. К.: КНТ, 2011. 216 с.

6. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підручник; пер. з рос. Х.: Консум, 2006. 656 с.

7. Теория государства и права: курс лекций / под ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. М.: Юристъ, 1997. 672 с.

8. Загальна теорія держави і права: підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. за ред М.В. Цвіка, О.В. Петришина. Х.: Право, 2011. 584 с.

9. Коталейчук С. П., Пісной П. Я. Теорія держави та права в запитаннях і відповідях: навч. посіб. К.: КНТ, 2011. 560 с.

10. Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации: Учебник. М., 1998.

11. Оніщенко Н.М. Соціальний вимір правової системи: реалії та перспективи: монографія / Н.М. Оніщенко, Н.М. Пархоменко; під. ред. Ю.С. Шемшученко. К.: Юридична думка, 2011. 176 с.

12. Гудзь Л. Кравченко В.В. Конституційне право України: навч. посіб. Вид. 6-те, виправл. та доповн. К.: Атіка, 2009. 608 с.

13. Заворотченко Т. М. Конституційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні: дис.... кандидата юрид. наук: К., 2002. 220 с.

14. Гусарєв С.Д. Теорія права і держави: навч. посіб. / С. Д. Гусарєв, А. Ю. Олійник, О. Л. Слюсаренко. К.: Правова єдність, 2008. 270 с.

15. Ожегов С.И., Шведова Н.Ю. Толковый словарь русского языка: 80000 слов и фразеологических выражений. 4-е изд. М., 2006.

16. Большой толковый словарь русского языка / под. ред. С.А. Кузнецова. СПб., 1998.

17. Колодій А. М. Права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні: під- руч. / А. М. Колодій, А. Ю. Олійник. К.: Правова єдність, 2008. 350 с.

18. Волинка К.Г. Правовий статус особи та гарантії реалізації прав і свобод за Конституцією України. К.: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 1998. 34 с.

19. Наливайко Л.Р., Беляєва М.В. Тлумачний термінологічний словник з конституційного права. 2-е вид. допов. Запоріжжя, 2010. 304 с.

20. Погорілко В.Ф. Конституційне право України: підручник / за заг. В. Л. Федоренка. 3-вид., перероб. і доопр. К.: КНТ Ліра К, 2011. 532 с.

21. Шаптала Н. К. Конституційне право України: навч.

посіб. / Н. К. Шаптала, Г. В. Задорожня. Дніпропетровськ: Лізунов-Прес, 2012. 472 с.

22. Скрипнюк О. В. Курс сучасного конституційного права України: академічне видання. Х.: Право, 2009. 468 с.

23. Гудзь Л. В. Гарантії виборчих прав громадян України і досвід їх реалізації в зарубіжних країнах. Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. 2006. № 33. С. 5058.

24. Стаднік О. М. Загальносоціальні та нормативно-правові гарантії реалізації виборчих прав. Часопис Київського університету права. 2010. № 3. С. 77-81.

25. Вибори і референдуми в Україні: проблеми теорії і практики: зб. / редкол.: М. М. Рябець та ін. К.: Центральна виборча комісія, 2001. С. 336.

26. Ставнійчук М. Вдосконалення законодавства про вибори. Держава і право. Юридичні і політичні науки. 2005. Вип. 41. С. 140-144.

27. Князевич Р.П. Конституційно-правові засади виборів Президента України: проблеми теорії і практики: автореф. дис.... канд. юрид. наук: Одеса, 2002. 18 с.

28. Лізунова О.Д. Конституційно-правові основи інформаційного забезпечення виборів в Україні: дис....канд. юрид. наук. Київ, 2019. 237 с.

Размещено на Allbest.ru