Ґенеза концепту "інформаційні права людини"

Размещено на http://www.allbest.ru

Ґенеза концепту «інформаційні права людини»

Витоки та основні тенденції становлення інформаційних прав людини

Осмислення будь-якого явища у праві є неможливим без встановлення його історичних взаємозв'язків з іншими явищами, подіями, факторами, які чинили чи продовжують чинити вплив як на право в цілому, так і на його окремі компоненти і прояви.

Зважаючи на це ґенеза інформаційних прав людини, з одного боку, зумовлюється власне своєрідними інформаційними соціальними і правовими трансформаціями, а з іншого - є невіддільною як від становлення прав людини в цілому, так і від історичного поступу права (науки і практики), зміни його парадигм, домінуючих доктринальних течій, розвитку ідеологічного і соціокультурного базису.

Загалом розвиток концепції прав людини перебуває під впливом тенденцій, що сягають в глибоку історію правової організації суспільства у різних культурних цивілізаціях. Сьогодні це виявляється не стільки у юридичному змісті самих прав, скільки у їх сприйнятті як системи загальновизнаних цінностей крізь призму національних традицій і світоглядів, зокрема уявлень про місце людини в природі, соціумі, світі.

Сучасне юридичне сприйняття прав людини як універсальних прав та принципів органічного співіснування людини, суспільства і держави, знайшло втілення в багатьох міжнародних домовленостях та національних законодавствах демократичних держав. При цьому ідея юридичного оформлення прав людини базується на поглядах західної правової доктрини з притаманними їй лібертанськими та індивідуалістичними акцентами, зумовленими своєрідністю формування поглядів про взаємодію людини і держави в європейській культурі.

Утім, існування у світі різних історично сформованих центрів правового розвитку з власними унікальними світоглядами не може не впливати на просування прав людини саме як загальносвітової універсальної ідеї.

Зародження концепції прав людини відбулося завдяки антропоцентризму античної філософії, з якої вийшли ідеї рівності, автономії людини як суб'єкта та пошуки витоків права в природі самої людини, що і стало основою західної доктрини прав людини, на якій базується сучасне Міжнародне право прав людини (МППЛ).

Філософія Стародавнього Сходу спиралася на інші, до певної міри, протилежні західним уявлення щодо ролі людини у світі, людської природи і сутності. Даосизм і конфуціанство сприймали людину в єдності з природою, з позицій первинності внутрішнього, духовного самовдосконалення та необхідності виконання вимог, створених природою, вищою силою, державою. Людина тоді є більше виконавцем законів природи і держави ніж носієм власної волі.

Як зазначає Д.А. Гудима, «Давньосхідне природне право має на меті повне підпорядкування людини силам природи (природним явищам, Богу) і державній владі (вождю, фараону, царю, імператору), легітимованій через посередництво таких сил, а європейське природне право, навпаки, спрямоване або на добровільне самообмеження вродженої (природної) людської свободи через формування державної влади, або на обмеження такої влади з огляду на зазначену свободу» 1. Очевидно, що такий «антагонізм» з плином історії та збільшенням міжкультурної взаємодії розмивається, впливаючи, утім, на глибинні засади права як надбання людства.

Так, у середині ХХ-го століття глобалізаційні процеси зумовили формування ідеї прав людини як загальновизнаного стандарту і поширення домінуючої «індивідуалістичної» західної доктрини прав людини у світі через декларації ООН. Але, під впливом давньої філософії, що зберігається і в наш час, це часто-густо приводить до певного дисонансу, передусім на сході, через наявні світоглядні і моральні розбіжності, зумовлені своєрідністю різних культур. Майже з моменту прийняття Загальна декларація прав людини піддається критиці щодо недостатньої наповненості тими положеннями, які поряд з автономією і рівністю, що транслюються через права, окреслювали б універсальну соціально-необхідну роль людини в своєму суспільстві і світі в цілому (обов'язки, відповідальність).

Однак не тільки східне світосприйняття зосереджується на відповідальності людини як засаді гармонії співіснування. В абстрактній формі правові наголоси на обов'язках людини перед собою, сім'єю і суспільством містилися зокрема і в регіональних американських деклараціях з прав людини 1.

Результатом універсалізації цих ідеї стала, запропонована на розгляд ООН у 1997 році Загальна декларація обов'язків людини American Declaration of the Rights and Duties of Man. URL: https://www.cidh.oas.org/ basicos/english/basic2.american%20declaration.htm (дата звернення: 02.02.2023) ; American Convention on Human Rights “Pact of San Jose, Costa Rica” (B-32) URL: https://www.oas.org/ dil/access_to_information_American_Convention_on_Human_ Rights.pdf (дата звернення: 02.02.2023). A Universal Declaration of Human Responsibilities URL: https://www.interactioncouncil.org/publications/universal-declaration-human-responsibilities (дата звернення: 02.02.2023)., підготовлена міжнародною організацією - Радою взаємодії колишніх глав держав і урядів (InterAction Council). І хоча згадана ініціатива не набула офіційної підтримки в ООН, вона є показником впливових доктринальних течій у сфері прав людини та свідчить про існування проблеми універсальних обов'язків людини, які у взаємозв'язку з правами утворюватимуть загальновизнаний стандарт. Розвиток подібних ідей в умовах глобального інформаційного суспільства може доповнюватися новим інформаційним змістом.

Іншим вагомим чинником зменшення домінування індивідуалістичних акцентів у концепції прав людини, є виникнення нових, здебільшого когні- тивних, концептів «колективних прав людини» The evolution of human rights. COMPASS: Manual for Human Rights Education with Young people. URL: https://www.coe.int/en/web/compass/the-evolution-of-human-rights (дата звер-нення: 02.02.2023)., які не маючи юридичного оформлення своєї загальновизнаності широко обговорюються як права нових поколінь, або ж як права народу, нації Римаренко С.Ю. Права нації та права людини: між Сціллою та Харібдою. Київ : Світогляд, 2005. 78 с., людства Іванків І.Б. Права людства : монографія. Київ : Ваіте, 2020. 158 с.. Такими є право на мир, сталий розвиток, безпечне довкілля, користування спільним культурним спадком. Усі вони можуть набувати своєрідних інформаційних проекцій на сучасному і подальших етапах становлення інформаційного суспільства.

У площині забезпечення колективних прав лежать також відповіді на основні виклики інформаційної епохи - подолання інформаційної нерівності, подальша демократизація через інформатизацію діяльності держави, створення безпечного інформаційного середовища, формування національних інформаційних просторів як засад збереження національної ідентичності і суверенності тощо. У зв'язку з цим обговоренню підлягають можливі нові інформаційні прояви прав людини, такі як право на інформаційну безпеку, інформаційний розвиток, доступність ІТ, якісний і безпечний контент, послуги із застосуванням ІТ.

Виділення таких прав має прагматичний юридичний сенс передусім з позицій формування механізмів їх забезпечення та розвитку відповідного культурно-ідеологічного підґрунтя, що в глобалізованому світі вимагає консолідації зусиль міжнародних і національних організацій, державного і приватного сектору, суспільства і кожної людини. Тобто, «колективність» в контексті створення і підтримання сприятливого інформаційного середовища може розглядатися як іманентна властивість цих прав, а також багатьох інших прав людини, зміст і сфера реалізації яких трансформується під впливом сучасних ІТ.

В європейському правовому просторі «інформатизація» прав людини, окрім наукових дискусій, відобразилася в прийнятті декларативних документів міжнародного права, що засвідчують актуальні зміни суспільних пріоритетів, зумовлені розвитком ІТ - Декларація про права людини і верховенство права в інформаційному суспільстві 1, Лісабонська декларація (Цифрова демократія з метою) Declaration of the Committee of Ministers on human rights and the rule of law in the Information Society. CM(2005)56 final 13 May 2005. URL: https://www.coe.int/tZdgap/ goodgovernance/Activities/Public_participation_internet_governance/Declaration-Information- Society/011_DeclarationFinal%20text_en.asp (дата звернення: 02.02.2023). Digital Democracy with a Purpose. Lisbon Declaration. URL: https://www. lisbondeclaration.eu/ (дата звернення: 03.02.2023)., Європейська декларація цифрових прав і принципів цифрового десятиліття European Declaration on Digital Rights and Principles for the Digital Decade. Brussels, 26.1.2022 COM(2022) 28 final. URL: https://digital-strategy.ec.europa.eu/en/library/declaration- european-digital-rights-and-principles#Declaration (дата звернення: 02.02.2023)., а також у формуванні й удосконаленні етичних принципів професійних інформаційних агентів (ЗМІ, журналістів, провайдерів комунікаційних послуг) Стандарти Ради Європи у сфері медіа. Законодавчий бюлетень. Київ : IREX UMedia, 2005. 88 с. ; Європейські стандарти у галузі суспільного мовлення / за ред. Шев-ченка Т.С., Сушко О.А. Київ : Тютюкін, 2010. 264 с. ; Recommendation CM/ Rec(2022)11 of the Committee of Ministers to member States on principles for media and communication governance. URL: https://search.coe.int/cm/Pages/result_details.aspx?0bjectId=0900001680a61712; Керівні принципи у сфері прав людини для інтернет-провайдерів. URL: https://rm.coe.int/1680599368 (дата звернення: 02.02.2023)..

Згадані вище тенденції «колективізації» та «інформатизації» прав людини, а також акценти на відповідальності і обов'язках, доповнюються багатьма іншими факторами, разом створюючи фон будь-яких новацій, зокрема тих, які ведуть до появи і розвитку інформаційних компонентів системи прав людини та механізмів їх забезпечення, а отже, і відповідної рефлексії в правовій науці і юридичній практиці.

Факторами не юридичного характеру є глобалізація, геополітика, економічні кризи і зростання, екологічні зміни тощо, а також, що найактуальніше, інформаційні протистояння та реальні воєнні конфлікти, формат реалізації і впливу яких істотно змінився в сучасному глобалізованому світі.

У праві ці чинники зумовлюють виникнення нових напрямів правового регулювання, конвергенції правових систем, формування міждержавних регіональних правових просторів, перегляд і формування нових механізмів міжнародного впливу, гарантування й захисту, створення додаткових міжнародних інституцій для вирішення актуальних проблем тощо.

Юридична наука і практика як чинники розвитку інформаційних прав людини

Разом із власними тенденціями становлення та загальними тенденціями розвитку прав людини ідея інформаційних прав та в майбутньому доктринальні положення, що її відображатимуть, формуються в просторі наукової і практичної юридичної діяльності.

Варто підкреслити, що динаміка соціальної інформатизації приводить до такого розвитку подій, коли правова наука не завжди ефективно проявляє себе у ролі провідника практики. Зокрема недовиконаними залишаються задачі прогнозування інформаційних перетворень у праві та розвитку й прагматизації теоретичного базису. Тому юридичні знання про інформаційні права людини продукуються часто-густо саме юридичною практикою, яка вирішує нагальні проблеми інформаційних відносин, створюючи тим самим відокремлені напрями з власними юридичними позиціями. Накопичення знань винятково таким шляхом негативно впливає на їх системність і структурованість, узгодженість і змістову інтерпретацію використовуваних термінів, але, водночас, надає широку емпіричну базу для наукового осмислення інформаційних прав людини як цілісності.

У практичній юриспруденції засади розуміння змісту і механізмів забезпечення інформаційних прав виявляються в процесі правового супроводження (регламентації) соціально важливої діяльності в інформаційній сфері або ж інформаційної складової діяльності в інших сферах. Таким чином інформаційні права і обов'язки різних суб'єктів (людини, держави, приватного сектору тощо) деталізуються, що втілюється в судовій практиці, нормативно-правовому регулюванні (законодавстві), корпоративних засадах інформаційних агентів (етичних принципах діяльності). В результаті утворюються своєрідні напрями інформаційно-правового регулювання до яких належать:

засоби масової інформації, насамперед в контексті права на вільне вираження поглядів і переконань (свободи слова), неприпустимості цензури, захисту і відповідальності журналістів;

обробка даних про особу (персональних даних);

визначення концепту права на інформацію як універсального права різних суб'єктів інформаційних відносин;

доступ до публічної інформації;

електронне урядування і електронні послуги;

впровадження ІТ (комунікаційних, комп'ютерних, цифрових технологій тощо, зокрема ШІ, ІоТ, блокчейн), а також етичні стандарти їх створення і використання;

доступ до Інтернету, цифрових технологій і сервісів;

формування національного інформаційного контенту як складової безпеки в глобалізованому світі.

Серед тенденцій, що зумовлюють подальший розвиток правової науки, відповідні доктринальні зміни та водночас безпосередньо впливають на формування концепту інформаційних прав людини (зокрема його змісту як нових прав, проявів вже визнаних прав, способів їх заохочення й захисту) особливо виділяються: інформаційне право стандарт

удосконалення стандартів прав людини як універсальних і фундаментальних правових вимог відповідно до вимог часу;

нові віхи інформатизації, що зумовлюють інформаційні новації в праві;

становлення глобального інформаційного суспільства;

утворення соціогуманітарної інформології - інтегрованого міждисциплінарного наукового напряму забезпечення інформатизації 1.

розвиток інформаційного права як своєрідного комплексного елементу системи права і законодавства та, відповідно, його інститутів, одним з яких доцільно вважати інформаційні права людини;

трансформації міжнародного права у зв'язку з агресивною геополітикою та збройними конфліктами у новому тисячолітті;

виникнення нових парадигм інформаційної безпеки, зокрема у зв'язку з потребами поєднання соціального, психологічного, юридичного і технологічного (О.О. Тихомиров Енциклопедія соціогуманітарної інформології / коорд. проекту та заг. ред. проф. К.І. Бєляков. Одеса : Вид. дім «Гельветика». 2021. Т. 2. С. 141. Тихомиров О.О. Інформаційна безпека: соціотехнічна парадигма. Інформаційна без-пека людини, суспільства, держави. 2014. № 1. С. 13-20, Р. Банк Банк Р. Сучасна правова парадигма інформаційної безпеки України. Історико-пра- вовий часопис. 2017. № 1. С. 56-61.), забезпечення інформаційного суверенітету (О.М. Солодка Солодка О.М. Інформаційний суверенітет та інформаційна безпека України: діалек-тика понять. Evropsky politicky a pravm diskurz. 2020. С. 233-239 ; Її ж. Забезпечення інформа-ційного суверенітету держави: правовий дискурс. Інформація і право. 2020. № 1(32). С. 80-87.), веденням війн нового типу (О.Ю. Рак Рак О.Ю. Комунікативно-сугестивний вплив інформаційної війни на свідомість соціуму інтроформаційними методами. Нова парадигма. 2014. Вип. 122. С. 182-195., О. Полтораков Полтораков О. Гібридна війна в контексті асиметричного світоустрою. Гілея : науко-вий вісник. 2015. Вип. 100. С. 258-260.).

Размещено на Allbest.ru