Комплекс професійних політик щодо відповідальності медіатора, як спосіб зміцнення довіри до інституту медіації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет “Одеська юридична академія”

Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича

КОМПЛЕКС ПРОФЕСІЙНИХ ПОЛІТИК ЩОДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ МЕДІАТОРА, ЯК СПОСІБ ЗМІЦНЕННЯ ДОВІРИ ДО ІНСТИТУТУ МЕДІАЦІЇ

Чайка Алла Валеріївна магістр права юридичного факультету

адвокатури та антикорупційної діяльності,

магістр права юридичного факультету, провідний професіонал

Центру медіації та посередництва ІР офісу

Анотація

Стаття зосереджується на аналізі низького рівня довіри до процесу медіації серед громадськості, що визначається як значний бар'єр для подальшого розвитку інституту медіації. В роботі досліджено, як можливість притягнення медіатора до відповідальності впливає на формування загальної довіри до медіації як до ефективного інструменту вирішення конфліктів. Автор розглядає кореляцію між законодавчою чіткістю механізмів притягнення медіаторів до відповідальності та етичними стандартами їх діяльності з одного боку, та рівнем довіри до даного інструменту з іншого боку. медіація відповідальність етичний професійний

Автор розглянула етичні стандарти, що наразі регулюють професійну діяльність медіаторів в Україні, висвітлюючи актуальну потребу в їх вдосконаленні та гармонізації з міжнародними нормами і практиками.

Особлива увага приділяється можливим ризикам розгляду справи щодо відповідальності медіатора у суді, зокрема питання доказування, яке є вразливим аспектом, оскільки процедура медіації має конфіденційний характер. Також автор звертає увагу на місце і роль держави у зміцненні довіри до медіації, підкреслюючи необхідність розробки та впровадження комплексу професійних політик щодо відповідальності медіатора.

Детальний методологічний підхід роботи базується на аналізі законодавчих актів, вивченні наукових публікацій та використанні досвіду міжнародної практики. Застосування компаративного аналізу дозволяє не лише виявити сильні та слабкі сторони існуючих регуляторних механізмів у сфері медіації, але й визначити оптимальні шляхи для їх удосконалення. В роботі наголошується на необхідності врахування міжнародного досвіду для забезпечення високої якості медіаційних послуг, підкріплення правових рамок етичними стандартами та врегулювання професійної відповідальності медіаторів.

Ключові слова: Медіація, відповідальність медіатора, етичні стандарти, довіра до медіації, альтернативні способи врегулювання спору.

Annotation

Chaika Alla Valeriivna Master of Laws, National University "Odesa Law Academy"; Master of Laws, Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University, Leading Professional of the Mediation Centre, IP Office

A COMPREHENSIVE SET OF PROFESSIONAL POLICIES ON MEDIATOR ACCOUNTABILITY AS A WAY TO STRENGTHEN TRUST IN THE MEDIATION INSTITUTE

The article focuses on the analysis of the low level of public trust in the mediation process, identified as a significant barrier to the further development of the mediation institute. It investigates how the possibility of holding a mediator accountable influences the formation of overall trust in mediation as an effective tool for conflict resolution. The author examines the correlation between the legislative clarity of mechanisms for holding mediators accountable and their ethical standards on one hand, and the level of trust in this tool on the other.

The author also reviews the ethical standards currently regulating the professional activity of mediators in Ukraine, highlighting the urgent need for their improvement and harmonization with international norms and practices. Special attention is given to the potential risks of legal proceedings regarding mediator accountability, particularly the issue of proof, which is a vulnerable aspect since the mediation process is confidential. Furthermore, the author addresses the state's role in strengthening trust in mediation, emphasizing the necessity of developing and implementing a comprehensive set of professional policies on mediator accountability.

The detailed methodological approach of the work is based on the analysis of legislative acts, the study of scientific publications, and the use of international practice experience. The application of comparative analysis not only reveals the strengths and weaknesses of existing regulatory mechanisms in the field of mediation but also identifies optimal paths for their improvement. The work stresses the importance of considering international experience to ensure the high quality of mediation services, reinforcing legal frameworks with ethical standards, and regulating the professional accountability of mediators.

Keywords: Mediation, mediator's responsibility, ethical standards, trust in mediation, alternative dispute resolution.

Постановка проблеми

В реєстрі судових рішень немає жодної справи, у якій відповідачем фігурував би медіатор щодо здійснення своєї професійної діяльності. Можливо, це зумовлено відсутністю помилок з боку медіаторів, проте причина може також полягати і в труднощах доказування відповідальності медіатора. Це питання досліджував канадський вчений Дженніфер Л. Шульц у своїй науковій праці «Відповідальність медіатора: використання звичаїв для визначення стандартів надання допомоги». Вчений зазначає, що в Канаді для того, щоб притягнути «фасилітаційного медіатора» до відповідальності за недбалість, необхідно довести, що поведінка медіатора була нижче певного визнаного стандарту, або що медіатор порушив умови договору про проведення медіації. Проте постає питання щодо встановлення стандарту поведінки для медіаторів та його законодавчого визначення [1].

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Наукові дослідження присвячені вивченню питання професійної відповідальності медіаторів є відносно малодослідженим. Серед науковців, які безпосередньо висвітлювали дану проблематику у своїх наукових працях можливо виділити А.В. Біцай, О.А. Файєра, С.Л. Сотнікова, С.І. Курпякову та Т.А. Попову.

Метою статті є дослідження та аналіз існуючих етичних стандартів, які регулюють діяльність медіаторів в Україні, та вивчення питання наявності кореляційного зв'язку між рівнем довіри до медіації та відсутністю нормативної чіткості у питаннях відповідальності медіатора.

Виклад основного матеріалу

Поняття довіри вперше було введено у вітчизняний науковий дискурс напр. ХХ - поч. ХХІ ст. Так, у 1997 році була проведена українсько-канадська конференція на тему: «Громадська довіра: неупереджене правосуддя та юстиція» [2]. З тих пір у численних наукових працях було досліджено питання довіри у юридичному контексті, однак все ще недостатньо уваги було приділено дослідженню рівня довіри до інституту медіації. Адже довіра до медіації, як до процедури та послуги відіграє критичну роль у виборі даного інструменту сторонами конфлікту.

Медіація в Україні почала розвиватися значно раніше, ніж було створено законодавче регулювання даної галузі. Тож цілком зрозумілим є те, що у разі відсутності законодавчих норм регулювання даної сфери, але за наявності реального застосування медіації, правила та норми будуть формуватися через механізм саморегулювання з боку громадськості.

Джонатан Кроу виокремлює дві моделі професійної етики та розглядає їхню придатність для медіації. Перша модель, яку він називає «регуляторною», відводить центральну роль у застосуванні та забезпеченні дотримання етичних кодексів поведінки професійним асоціаціям і об'єднанням. Ця модель була прийнята юридичною професією в Австралії та багатьох європейських країнах. Другу модель автор називає "практична модель", що розглядає професію як спільноту практиків, де виникають етичні стандарти, які органічно змінюються з часом. Ці стандарти можуть бути кодифіковані, але в основному забезпечуються соціальним тиском з боку професійної спільноти [3]. Якщо застосувати класифікацію Джонатана Кроу до реалій нашої держави, то можна констатувати, що в Україні «регуляторна» модель професійної етики.

Громадські об'єднання - це одна з форм вираження громадської думки та її вираження в діях. В 1994 році було створено ГО «Одеська обласна група медіації», 2014 році - ГО «Національна асоціація медіаторів України», ГС «Українська академія медіації», 2015 р. - «Львівський центр медіації», 2017 р. - ГО «Ліга медіаторів України», 2019 р. - ГО «Асоціація сімейних медіаторів», ГО «Буковинський центр медіації» тощо. Звісно, це далеко не повний перелік громадських об'єднань, які діяли в інтересах розвитку, популяризації та впровадження медіації. Не менше значення відігравали приватні організації, яких в Україні більше тридцяти. Наприклад, ТОВ «Український центр медіації» забезпечував професійну підготовку медіаторів ще з 2007 року. Закономірно, що перші правила, котрі встановлювали порядок проведення медіації, були розроблені громадськими об'єднаннями та приватними організаціями. ГО «Одеська обласна група медіації» створили перший прецедент застосування медіації у цивільному судочинстві ще у 1997 році [4]. Тож ще до визначення медіації на законодавчому рівні у 2022 році Законом України «Про медіацію», різними громадськими об'єднаннями вже було розроблено кодекс етики медіаторів, засади навчання базовим навичкам медіатора, засади навчання базовим навичкам сімейного медіатора, рекомендації для медіаторів щодо підготовки та проведення онлайн-медіації тощо. Отже, професійна спільнота демонструвала значні показники саморегуляції та, певною мірою втілювала законодавчу владу в даній галузі.

Національна асоціація медіаторів України є досить унікальною громадською організацією, адже виконує певну самоврядну функцію, не зважаючи на те, що немає відповідного статусу. На офіційному веб-сайті ГО «НАМУ» зазначено: «Медіатор має дотримуватись чинних норм законодавства, як громадянин та особа, що надає допомогу чи послуги на комерційній основі. За порушення цих норм медіатор несе цивільну, адміністративну, кримінальну, дисциплінарну відповідальність відповідно до чинного законодавства на загальних підставах». Однак разом з тим, ГО «НАМУ» не розглядає скарги на медіаторів, натомість сторони мають право звернутися з позовною заявою до суду. Також рішенням Загальних зборів ГО «НАМУ» від 19 лютого 2022 р., протокол №2 1/2022 було затверджено Правили професійної етики медіатора.

Правила професійної етики медіатора були розроблені та опубліковані різними організаціями серед яких, Міжнародний арбітражний суд при ТПП України, Морська арбітражна комісія при ТПП України, Міжнародний Центр Медіації Бізнес Школи КРОК, Український центр медіації тощо (Табл.1). Незважаючи на те, що всі вони не мають обов'язкової законодавчої сили, практика їх застосування має важливе значення для завоювання довіри громадськості до медіації та, у свою чергу, заохочення більш широкого використання медіації.

Таблиця 1

Процес розгляду скарг, поданих на адвокатів, здійснюється кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури, що діє в межах визначеного регіону. Аналогічна процедура застосовується у контексті дисциплінарної відповідальності прокурорів, де дану функцію виконує кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів. Водночас, процедура притягнення медіаторів до відповідальності має істотні відмінності, адже можливість їх відповідальності передбачена лише на основі судового рішення або рішення відповідної ГО, в якій медіатор здійснює професійну діяльність. У контексті, де судовий порядок виступає ледь не єдиним механізмом захисту прав та інтересів, необхідно забезпечити наявність відповідного законодавчого регулювання, яке надасть чіткі та ефективні інструменти для доказування.

Існує певний ризик у принципі конфіденційності, який захищає посередницькі комунікації від розголошення та прийняття, як доказ в суді.

Інформаційна асиметрія між медіаторами та їхніми клієнтами у поєднанні з конфіденційністю кокусів додає перешкод для порушення судових процесів.

Отже, наразі відсутній законодавчий механізм забезпечення дотримання медіаторами етичних норм. Постає питання: чи існує кореляційний зв'язок між рівнем довіри до процесу медіації та відсутністю належних механізмів притягнення медіаторів до відповідальності? Та чи є потреба у впровадженні такого механізму в Україні?

Враховуючи відсутність української практики щодо притягнення медіаторів до відповідальності, актуальним є аналіз міжнародного досвіду в даній сфері. Дослідження відповідних міжнародних кейсів дозволить виявити різноманітні підходи до регулювання професійної відповідальності медіаторів.

Річард Маршалл Ланге був медіатором у справі про розлучення між подружжям, з яким був особисто знайомий. Угода була досягнута в психіатричному відділенні лікарні, де колишня дружина проходила лікування від депресії через сімейні конфлікти. Після укладення угоди, подружжя відкликало справу з суду. Згодом дружина подала позов проти медіатора за професійну недбалість, зокрема за ненадання повної консультації та допомоги під час переговорів, що призвело до невигідних умов угоди для неї. Суд присяжних визнав вимоги дружини обґрунтованими та присудив їй компенсацію у розмірі 74 000 доларів США. Однак, рішення було оскаржено, і Апеляційний суд штату Міссурі під головуванням судді Сміта Дж., за підтримки суддів Сац П. Дж. та Саймон Дж., скасував вердикт присяжних [5].

Інший випадок - справа McCosh, в якій Апеляційний суд Нової Зеландії також виявився на боці медіаторів. У цій справі фермер і три його дочки призначили Девіда Вільямса посередником для вирішення спору щодо прав на певне майно сільськогосподарської ферми. За допомогою медіатора адвокати, які представляють сторони, склали мирову угоду після медіації. Мирова угода передбачала, серед іншого, передачу 21 530 акцій компанії New Zealand Dairy Group Ltd від батька дочкам. Через п'ять днів доньки заявили, що замість цього вони повинні отримати 59 430 акцій. Батько виступав проти цього. Доньки попросили, щоб посередник вирішив це питання. Тоді батько розпочав провадження проти медіатора, звинувачуючи його у недбалих діях. Суддя зауважив, що навіть якби позивач міг довести, що поведінка посередника відійшла від належного стандарту, йому було б важко довести, що таке порушення справді призвело до заявлених збитків [5].

В контексті судового розгляду пов'язаного з відповідальністю медіатора, основним викликом є конфіденційний характер медіаційного процесу. Конфіденційність забезпечує безпечне середовище для обговорення сторонами проблем, що виникли, та дає змогу досягти взаємовигідного рішення без страху публічного розголошення озвученої інформації. Втім, коли виникає необхідність притягнути до відповідальності медіатора за порушення етичних норм або за інше неналежне виконання своїх обов'язків, сторони стикаються з проблемою доказування. Адже договір про проведення медіації, що містить положення про конфіденційність, обмежує можливість використання в суді інформації, отриманої під час медіаційного процесу.

Для вирішення зазначеної проблематики можуть бути імплементовані наступні стратегії. Перш за все, у договорі про проведення медіації можна включити спеціальні положення, що передбачають можливість розголошення інформації в контексті судового процесу. Такі положення дозволяють, наприклад, у контексті угод про проведення медіації, визначити чіткі винятки, у разі яких можливе розголошення конфіденційних даних. Це надає сторонам можливість аргументувати свою позицію у суді, опираючись на конкретну інформацію, не порушуючи при цьому домовленостей про конфіденційність.

Якщо згоди між сторонами щодо часткового або повного розголошення певних даних для потреб судового розгляду було досягнуто вже після виникнення спору щодо відповідальності медіатора, то існує потенційний ризик відмови медіатора погодитися на такі умови.

Другою стратегією, яка знаходить застосування у міжнародній практиці, є видача судового наказу про розголошення конфіденційної інформації. Наприклад, суд у Великій Британії може вимагати розкриття конфіденційних даних як умову для залучення альтернативного експерта, незалежно від фази процесу, на якій було залучено початкового експерта. Згідно з законодавством Великої Британії, судове рішення або наказ про розкриття конфіденційної інформації є обов'язковим до виконання і видається з метою надання доступу до документів чи даних, важливих для розгляду справи сторонами. Суди в цій країні мають великий діапазон дискреційних повноважень у контексті видачі таких наказів [6].

Ще одне питання етичних стандартів стосується міркування про те, що «різні категорії справ і різні обставини потребують різних вимог до медіатора, що сприятиме не лише ретельному розгляду справи та пошуку найкращих варіантів вирішення спору чи конфлікту, а й створенню комфортних умов і високому рівню довіри до інституту медіації. Наприклад, якщо йдеться про фіскальні спори, було б добре, якби медіатор розумівся на низці економічних питань» [7]. Разом з тим, в Законі України «Про медіацію» чи інших законах, не прописано, що для проведення сімейної, ІР чи бізнес-медіації потрібно мати відповідну спеціалізацію в тій чи іншій галузі.

У науковому дискурсі професійної спільноти існують дебати щодо необхідності спеціалізації медіаторів, що, з одного боку, потенційно обмежує їхню участь у ролі медіатора в різноманітних конфліктах. Однак, з іншого боку, встановлення чітких спеціалізацій та вимог щодо наявності відповідних сертифікатів як підтвердження певної кваліфікації можуть слугувати засобом забезпечення високого рівня компетентності медіатора, що, в свою чергу, може сприяти зміцненню довіри до професіоналів у даній сфері.

Аналіз положень Кодексу етики медіатора, розробленого НАМУ, а також етичних стандартів інших громадських організацій, дає підстави встановити потребу у формулюванні чітко визначених підстав для притягнення медіаторів до відповідальності за порушення етичних стандартів у своїй професійній діяльності. Окрім того, є необхідність встановлення процедурного механізму притягнення до відповідальності та створення відповідних структурних підрозділів в рамках професійних асоціацій медіаторів, котрі б здійснювали розгляд і регулювання таких питань.

В Італії, надійність та ефективність організацій, що надають послугу медіації, покладається на Міністерство юстиції, котре здійснює їх реєстрацію. Медіаційна організація ідентифікується як структура, що належить державному або приватному органу, або як певне вираження цього (наприклад, торгові палати створили власні організації в особі примирних палат). Гарантії надійності такої організації перевіряються під час її реєстрації Міністерством юстиції [8].

В Нідерландах з 1 січня 2014 р. шляхом об'єднання різних асоціацій медіаторів, була заснована «Федерація медіаторів Нідерландів» (Mediators federate Nederland), По суті вона є правонаступником Нідерландського інституту медіації (the Nederlands Mediation Institut), створеного ще 1993 році. Саме цей інститут вперше започаткував реєстр медіаторів у Нідерландах. З часу свого заснування Нідерландський інститут медіації активно співпрацював з урядом, що мало своїм наслідком фінансування останнім низки пілотних проектів по впровадженню медіації у процес вирішення судових спорів із широким залученням бюро правової допомоги. Процес об'єднання різних організацій в одну «Федерацію медіаторів Нідерландів» є значущим прогресом у напрямку структуризації та підвищення професійного рівня галузі [9].

Попри те, що медіація, як новітня технологія і інститут вирішення спорів у суспільстві, народилась і сформувалась передусім у США та інших країнах прецедентного права, у цих країнах відсутні нормативні акти, які регулюють вимоги до медіаторів, їх навчання, акредитації, сертифікації та інші питання професійної діяльності. Всі ці питання регулюються ринком через репутаційні механізми, співвідношення попита та пропозиції, тощо. Медіація в США характеризується високим рівнем саморегуляції, де професійні організації відіграють ключову роль у визначенні етичних норм і стандартів практики, що впливають на якість та доступність медіаційних послуг. Два найвідоміших центра медіації у США, які мають розвинуту структуру і присутність в усіх штатах, а також закордоном, є організація Судовий Арбітраж і Медіаційні Послуги (Judicial Arbitration and Mediation Services - JAMS) та Американська Арбітражна Асоціація (ААА). Ці організації встановлюють професійні стандарти, забезпечують навчання та сертифікацію, а також ведуть саморегулювання професії. Основною вимогою для отримання статусу «медіатор ААА» має не менше 10 років професійного стажу на вищих посадах у бізнесі, на виробництві або в інших професіях, а також освіта, яка необхідна для таких вищих посад (зазвичай ступені вищої освіти, і не один). Крім того, щоб отримати дану акредитацію необхідно пройти навчання з медіації у обсязі 140 годин; надати докази проведених медіацій (не менше 5 медіацій за 3 роки); і обов'язково мати членство в одній з професійних бізнес або торгових асоціацій [10].

На сьогодні у жодній країні світу не введено обов'язкове державне ліцензування діяльності медіаторів. Міжнародна медіаторська спільнота послідовно виступає проти ліцензування. Спроби уніфікувати вимоги до професійного рівня медіаторів на національному рівні робилися у США, Канаді і Австралії. Однак, ці спроби залишилися у вигляді рекомендацій або у вигляді необов'язкових (добровільних) акредитаційних програм.

Важливо підкреслити, що в контексті медіаційного процесу, сторонам конфлікту бажано зосереджуватись на позитивних аспектах взаємодії з медіатором, а не на потенційній можливості його притягнення до відповідальності. Зосередження на можливості "покарання" медіатора може несприятливо впливати на психологічний клімат переговорів, викликаючи недовіру та спрямовуючи увагу сторін на вину, а не на пошук спільного рішення. З психологічної точки зору, побоювання щодо відповідальності медіатора можуть призвести до небажаного перекладання відповідальності за вирішення конфлікту зі сторін на медіатора, що суперечить одному з основних принципів медіації - відповідальності учасників за досягнення взаємовигідного рішення.

Висновки

Медіація в Україні використовується вже більше 30 років, проте, на жаль, доводиться констатувати наявність певної недовіри до даного інструменту з боку потенційних клієнтів. Встановлення детально визначених правил та процедур притягнення до відповідальності медіаторів може виконувати значну стимулюючу функцію. Ці норми мають потенціал запобігати порушенням етичних стандартів у професійній практиці медіаторів, виступаючи своєрідним превентивним інструментом, що мінімізує ризик негативних наслідків від таких порушень. Встановлення чіткого механізму відповідальності сприяє підвищенню професійних стандартів серед медіаторів, водночас забезпечуючи захист інтересів учасників медіаційного процесу. Встановлення процедурного механізму притягнення до відповідальності та створення відповідних структурних підрозділів в рамках професійних асоціацій медіаторів, котрі б здійснювали розгляд і регулювання таких питань, могло б значно підвищити рівень довіри до медіації.

Разом з тим, не слід забувати проблематику пов'язану з можливим надмірним регулюванням медіації. Зайва формалізація процедур та інституту медіації загалом може обмежити гнучкість та адаптивність медіаційного процесу, що є одними з ключових переваг цієї форми вирішення конфліктів. Внаслідок цього, може статися зниження ефективності медіації як альтернативного методу вирішення спорів. У світовій практиці держави, визнаючи цю проблематику, намагаються дотримуватися принципу мінімального втручання у регулювання інституту медіації, спрямовуючи свої зусилля на створення сприятливих умов для її розвитку без зайвого обмеження свободи та творчого підходу медіаторів.

Отже, враховуючи важливість саморегуляції в контексті медіації, слід підкреслити, потенціал таких процесів для забезпечення ефективності інституту медіації. Однак державна підтримка в розвитку медіації через консолідацію довіри є невід'ємною. Для зміцнення довіри до медіації, слід застосувати комплексні заходи, зокрема, гарантування можливості притягнення медіаторів до відповідальності, яке включає:

1. Розгляд скарг структурними підрозділами професійних асоціацій медіаторів.

2. Судовий розгляд з забезпеченням належних інструментів доказування.

Література

1. Mediator Liability: Using Custom to Determine Standards of Care, 2002 CanLIIDocs 620 Author(s): Jennifer L Schulz Source(s): College of Law, University of Saskatchewan. URL: https://www.canlii.org/en/commentary/doc/2002CanLIIDocs620#!fragment/zoupio-_Tocpdf_bk_ 4/BQCwhgziBcwMYgK4DsDW szIQewE4BUBTADwBdoAvbRABwEtsBaAfX2zhoBMAzZgI 1TMALAEoANMmylCEAIqJCuAJ7QA5KrERCYXAnmKV6zdt0gAynlIAhFQCUAogBl7AN QCCAOQDC9saTB80KTsIiJAA (дата звернення: 24.03.2024).

2. В.В. Новоселова. Феномен довіри в сучасній юридичній науці. URL: http:// pravoisuspilstvo.org.ua/ archive/2017/4_2017/part_2/8.pdf (дата звернення: 24.03.2024).

3. Two Models of Mediation Ethics (2017). Sydney Law Review. URL: https://papers.ssrn.com/ sol3/papers.cfm?abstract_id=3090546 (дата звернення: 24.03.2024).

4. Офіційний вебсайт Одеської обласної групи медіації. URL: https://civilmplus.org/ uk/actors/odeska-oblasna-grupa-mediatsiyi/ (дата звернення: 24.03.2024).

5. Exploring mediator liability in negligence. URL: https://www.researchgate.net/publication/ 309122261_Exploring_Mediator_Liability_in_Negligence (дата звернення: 24.03.2024).

6. Disclosure as a Condition of a Court Order. https://www.lexology.com/library/detail. aspx?g=20241b8f-2f80-4417-9685-962cdddbfe7d (дата звернення: 24.03.2024).

7. Козак В. Чи стане медіація ефективною та затребуваною альтернативою судовому вирішенню спорів / Закон і бізнес. 07.09-13.09.2019. URL: https://zib.com.ua/ua/139131-chi_ stane_mediaciya_efektivnoyu_alternativoyu_sudovomu_viris.html (дата звернення: 24.03.2024).

8. Italian legislation on Mediation. URL: https://www.europarl.europa.eu/RegData/etudes/ note/join/2011/453175/IPOL-JURI_NT(2011)453175_EN.pdf (дата звернення: 24.03.2024).

9. Чи можлива в Україні Федерація Медіації як громадське об'єднання задіяних у проекті «MEDIATS» університетів? URL: https://law.chnu.edu.ua/federatsiia-mediatsii-yakhromadske-obiednannia/ (дата звернення: 24.03.2024).

10. Механізми саморегулювання діяльності медіаторів кращі практики і уроки для України. URL: https://www.researchgate.net/publication/327254468_Mehanizmi_Samoreguluvanna_ Dialnosti_Mediatoriv_Krasi_Praktiki_I_Uroki_Dla_Ukraini_Self-Regulation_of_Mediation_Best_ Practices_and_Lessons_for_Ukraine (дата звернення: 24.03.2024).

References

1. Schulz, J.L. (2002). Mediator Liability: Using Custom to Determine Standards of Care. College of Law, University of Saskatchewan. [in English]. https://www.canlii.org/en/commentary/ doc/2002CanLIIDocs620.

2. Novoselova, V.V. The Phenomenon of Trust in Modern Legal Science. [in Ukrainian]. http://pravoisuspilstvo.org.ua/archive/2017/4_2017/part_2/8.pdf.

3. Two Models of Mediation Ethics (2017). Sydney Law Review. [in English]. https://papers.ssrn.com/sol3/papers.cfm?abstract_id=3090546.

4. Official Website of the Odessa Regional Mediation Group. Retrieved from https:// civilmplus.org/uk/actors/odeska-oblasna-grupa-mediatsiyi/.

5. Exploring Mediator Liability in Negligence. [in English]. https://www.researchgate.net/ publication/309122261_Exploring_Mediator_Liability_in_Negligence.

6. Disclosure as a Condition of a Court Order. Retrieved from. [in English]. https:// www.lexology.com/library/detail.aspx?g=20241b8f-2f80-4417-9685-962cdddbfe7d.

7. Kozak, V. Will Mediation Become an Effective and In-demand Alternative to Court Resolution? Law and Business, [in Ukrainian]. https://zib.com.ua/ua/139131-chi_stane_ mediaciya_ efektivnoyu_alternativoyu_sudovomu_viris.html.

8. Italian Legislation on Mediation. [in English]. https://www.europarl.europa.eu/ RegData/ etudes/note/join/2011/453175/IPOL-JURI_NT(2011)453175_EN.pdf.

9. Is a Mediation Federation as a Public Association of Universities Engaged in the "MEDIATS" Project Possible in Ukraine? [in Ukrainian]. https://law.chnu.edu.ua/federatsiiamediatsii-yak-hromadske-obiednannia/.

10. Self-Regulation of Mediators: Best Practices and Lessons for Ukraine. [in Ukrainian]. https://www.researchgate.net/publication/327254468_Mehanizmi_Samoreguluvanna_Dialnosti_ Mediatoriv_Krasi_Praktiki_I_Uroki_Dla_Ukraini_Self-Regulation_of_Mediation_Best_Practices_ and Lessons for Ukraine.

Размещено на Allbest.ru