Поняття, природа, види та форми кримінального сепаратизму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття, природа, види та форми кримінального сепаратизму

Євгенія Олексіївна Гладкова,

доктор юридичних наук, старший дослідник (Харківський національний університет внутрішніх справ, м. Харків)

У статті здійснено аналіз поняття кримінального сепаратизму як соціально-політичного явища, його природи, виду та форм його реалізації. З'ясовано, що головною вадою функціонуючої в Україні системи протидії сепаратизму є розрізненість її суб'єктів. Діяльність держави та суспільства вимагає консолідації спільних, скоординованих зусиль, формування загальнонаціональної системи протидії цьому явищу. Наголошено, що вдосконалення законодавства є основою державної політики з протидії екстремізму. Обґрунтовується необхідність прийняття Закону України «Про основи протидії сепаратизму в Україні». Він визначатиме правові та організаційні засади протидії сепаратизму на основі реалізації системи заходів із звільнення державного, суспільно-політичного, економічного та гуманітарного життя України від проявів сепаратизму, подолання наслідків сепаратистської діяльності на всій території України та запобігання загроз сепаратизму в майбутньому.

Ключові слова: національна безпека, територіальна цілісність, сепаратизм, агресія, злочинність, протидія злочинності.

Yevgenia Ol. HLADKOVA,

Doctor of Science in Law, Senior Researcher

(Kharkiv National University of Internal Affairs, Kharkiv, Ukraine)

CONCEPT, NATURE, TYPES AND FORMS OF CRIMINAL SEPARATISM

The article is devoted to analysis of criminal separatism as a socio-political phenomenon, its nature, type and forms of its implementation. It was found that the main flaw of the system of combating separatism functioning in Ukraine is the diversity of its subjects. The activity of the state and society requires the consolidation of joint, coordinated efforts, the formation of a national system of counteraction to this phenomenon. It was emphasized that the improvement of the legislation is the basis of the state policy on countering extremism. The need to adopt the Law of Ukraine «On the Basics of Combating Separatism in Ukraine» is substantiated. It will determine the legal and organizational principles of combating separatism based on the implementation of a system of measures to liberate the state, socio-political, economic and humanitarian life of Ukraine from manifestations of separatism, overcome the consequences of separatist activity throughout Ukraine and prevent threats of separatism in the future.

Key words: national security, territorial integrity, separatism, aggression, crime, combating crime.

Постановка проблеми

Сепаратизм - один із найбільших ризиків непорушності національних кордонів і тому виходить за межі внутрішньої політики будь-якої держави. Світовий досвід показав, що сепаратизм, як явище, має глибоке історичне коріння, яке, з одного боку, стосується історії взаємовідносин між державами на принципах національного суверенітету та недоторканності, пов'язане з наявністю протиріч між традиційними традиції. З іншого боку низка визнаних нормативно-правових документів з Міжнародного права засвідчує право націй та народів на національне самовизначення й утворення незалежних держав. Такі протиріччя часто призводять до домінування принципу етнічного самовизначення в інтересах національної безпеки держав, у тому числі територій з етнічними анклавами.

Прояви сепаратизму зачіпають будь-які сфері життєдіяльності держави та суспільства і часто є інструментами тиску на внутрішню політику окремої держави. Ми повністю погоджуємося із висловлюванням М. Т. Степика, який вважає, що «сучасне бачення проблеми прав людини, етноконфесійних меншин вимагає перегляду погляду на сепаратизм як суто внутрішньої справи окремої держави та потребує розробки нових критеріїв та оцінок, адекватних механізмів, міжнародного співробітництва в цілому до проблеми сепаратизму з метою пошуку шляхів справедливого та мирного їх вирішення»¹.

На жаль, проблеми сепаратизму зараз дуже актуальні для української реальності, оскільки саме сепаратизм є підґрунтям російської агресії проти нашої держави. Як справедливо підкреслює К. О. Литвиненко, «у деяких випадках сепаратистські рухи користуються прямою чи опосередкованою підтримкою третіх сторін, зацікавлених у дестабілізації відповідних держав з метою посилення свого впливу на їх внутрішню політику. Так, одним із способів ведення такої війни є створення умов для активізації сепаратистських рухів на території певної держави, а також використання широкого кола засобів, спрямованих на послаблення її гуманітарної безпеки Степико М. Т. Українська ідентичність: феномен і засади формування : монографія / К. : НІСД, 2011. С. 69-70. Литвиненко К. О. Гуманітарні чинники генерування сепаратистських рухів в Україні : дис. ... канд. юрид. наук : 21.03.01 / Національний інститут стратегічних досліджень. Київ, 2018. С. 12.. Показовим прикладом цьому слугує російська анексія Автономної Республіки Крим на підставі незаконно проведеного «референдуму», який відбувся 16 березня 2014 року під дулами автоматів російських солдатів, утисків за національною ознакою українців та кримських татар. Наприклад, за даними української влади, станом на середину березня 2023 року Росія незаконно позбавила волі та утримує близько 180 людей з Криму, з них 116 - кримські татари. Їх заарештували в Криму, чи у справах пов'язаних з Кримом. Україна вважає їх політичним в'язнями. Переслідування кримських татар триває з моменту окупації Криму у 2014 році, що визнано і відповідними резолюціями Генеральної Асамблеї ООН. Міжнародний Суд ООН 19 квітня 2017 року зобов'язав Москву «утримуватися від обмежень на права кримськотатарського народу зберігати свої представницькі інституції, включаючи Меджліс», але окупаційна влада ігнорує це рішення суду Світ має покарати Росію за геноцид, інакше він повторюватиметься - Рефат Чубаров. Радіо

Свобода. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/refat-chubarov-intervyu-moskva-henotsyd-

krym/32418586.html (дата звернення: 15.03.2024).. Сказане стосується й квазідержавних утворень, так званих «ЛНР» та «ДНР». Усі ці події дали новий поштовх для висвітлення проблеми сепаратизму як суспільно-політичного явища, що становить найбільшу загрозу стабільності системи міжнародних відносин.

Згідно до положень Закону України «Про національну безпеку

України»¹ та інших нормативно-правових актів, демонстрація сепаратизму становить загрозу національній безпеці України. Як зазначено у названому документі, «Сучасна модель глобалізації уможливила поширення міжнародного тероризму та міжнародної злочинності, зокрема у кіберпросторі, наркоторгівлі, торгівлі людьми, релігійного та ідеологічного фундаменталізму та екстремізму, підживлюваного з-за кордону сепаратизму, нелегальної міграції, легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, розповсюдження зброї масового ураження тощо».

Визначення ефективної національної стратегії протидії сепаратизму вимагає глибокого розуміння причин цього негативного соціального явища.

Сепаратизм як соціально-політичне явище став предметом розгляду у працях таких вчених, як: О. А. Агарков, В. Ф. Антипенко, А. Ю. Бабій, В. С. Батиргареєва, М. М. Вівчарик, В. В. Дівак, О. О. Кваша, О. В. Картунова, І. О. Кресіна, О. М. Литвинов, К. О. Литвиненко, В. В. Олішевська, Н. М. Парасюк, Ю. І. Римаренко, О. О. Скрильник, Г. В. Татаренко, В. І. Тимошенко, О. О. Цеберко, В. Я. Явір та інші. У роботі названих науковців враховано міжнародний досвід протидії сепаратиським проявам, досліджено його типологічну характеристику, досліджено політико - конфліктологічні основи. При цьому мають бути визначені істотні елементи та особливості цього поняття.

Саме тому метою статті є розгляд поняття кримінального сепаратизму як соціально-політичного явища, його природи, виду та форми.

Виклад основного матеріалу

Природа сепаратизму складна і формується під впливом багатьох чинників. Існують різні підходи до визначення поняття «сепаратизм», але всі вони виокремлюють головну рису сепаратизму - прагнення відокремлення частини держави від цілого Про національну безпеку України : Закон України від 21.06.2018 р. № 2469-VIII. Відомості Верховної Ради. 2018. № 31. Ст. 241. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2469-19#Text (дата звернення: 15.03.2024). Дрьомов С. В. Проблеми законодавчого забезпечення протидії сепаратизму в Україні : аналіт.

записка. URL: http://www.niss.gov.ua/content/artides/files/separatuzm-0bc80.pdf (дата звернення:

15.03.2024)..

Як зазначено в Аналітичній доповіді «Міжнародний досвід боротьби з сепаратизмом: висновки для України» Аналітична доповідь «Міжнародний досвід боротьби із сепаратизмом: висновки для України». URL: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/Separatism_druk-8a53a.pdf (дата звернення: 15.03.2024)., «за своєю суттю діяльність т.зв. ДНР і ЛНР та їх організаторів є злочинною і має ознаки сепаратизму, оскільки вона спрямована на зміну меж території або державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також передбачає фінансування таких дій, публічні заклики або розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій Кримінальний кодекс України : Закон України від 05.04.2001 р. № 2341-III. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1452614476360738 (дата звернення: 29.03.2024)..

Для досягнення зазначених цілей сепаратисти, зокрема, застосовують вчинення терористичних актів і проведення диверсій на території України, особливо на життєво важливих об'єктах інфраструктури. Проте сепаратизм на Донбасі має низку особливостей. По-перше, він не є результатом внутрішньодержавного конфлікту на міжетнічному, міжконфесійному або іншому ґрунті. Протягом усієї історії незалежної України на цій території не спостерігалися системні організовані сепаратистські рухи з визнаними лідерами та широкою підтримкою з боку населення, а також відсутні райони компактного проживання представників окремих народів, етнічної або конфесійної групи.

По-друге, ідеологічні основи такого сепаратизму були розроблені за межами України у вигляді проекту «Русский мир». Організаційне і фінансове забезпечення діяльності квазідержавних утворень «ДНР» та «ЛНР» також здійснюється переважно з території Росії за постійного контролю з боку кураторів від уряду РФ і ФСБ. Безпосередню участь у бойових діях на території Донбасу беруть регулярні підрозділи ЗС РФ, що відповідно до міжнародного права розцінюється як неспровокована збройна агресія РФ проти України... По-третє, якщо на перших етапах гібридної агресії проти України лідери самопроголошених республік закликали до їх виходу зі складу України, то останнім часом риторика їх виступів дещо змінилася. Проте, декларуючи невід'ємність «ДНР» і «ЛНР» від України (у т.ч. підтверджуючи наміри провести місцеві вибори на цих територіях за українським законодавством), на практиці вони продовжують активне «державотворення», використовують в обігу російську валюту, запроваджують російські стандарти в різних сферах. Продовження дезінтеграційних процесів з боку квазідержавних утворень «ДНР» і «ЛНР» та їх «лідерів» не має нічого спільного з пошуком шляхів мирного врегулювання, який відбувається в рамках Мінського процесу. Можна очікувати, що найбільш радикально налаштовані екстремістські елементи «ДНР» і «ЛНР» після завершення активної фази збройного конфлікту можуть вдатися до продовження боротьби партизанськими методами за прихованої чи явної підтримки і сприяння РФ. І головне - дестабілізація суспільно-політичної ситуації, підрив основ громадянського миру в Україні, забезпечення можливості постійного впливу на внутрішню та зовнішню політику України через маріонеткові режими на Донбасі, контрольовані з Москви, є частиною геополітичної стратегії РФ щодо України. По суті, на Донбасі Україна має справу з гібридним сепаратизмом, який є частиною гібридної війни РФ. Його основу становить політичний сепаратизм, інспірований та підтримуваний ззовні»¹.

Термін «сепаратизм» має латинське коріння (франц. separatisms, від лат. separatus - окремий). У тлумачних словниках це поняття розглядається як «прагнення до відокремлення, відособлення» Аналітична доповідь «Міжнародний досвід боротьби із сепаратизмом: висновки для України». URL: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/Separatism_druk-8a53a.pdf (дата звернення: 15.03.2024). Словник. UA. URL: https://slovnykua/mdex.php?swrd=сепаратизм (дата звернення: 15.03.2024)., або «рух за територіальне відокремлення тієї чи іншої частини держави з метою створення нового державного утворення або надання певній частині держави автономії за національними, релігійними чи мовними ознаками»¹ Інші довідкові видання наводять такі визначення: «політика і практику відокремлення, відділення аборигенного, тубільного субетносу поліетнічної держави із частиною належної цьому етносу території» Короткий словник політологічних термінів. URL: http://politics.enib.org.ua/encydopedia-term- 409.html (дата звернення: 15.03.2024). Сепаратизм. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Сепаратизм (дата звернення: 15.03.2024).; «відділення частини території (сецесію) держави з метою створення суверенної країни, дезінтеграцію держави, перехід до складу іншої держави (іредентизм) чи набуття статусу дуже широкої автономії» Політологічний енциклопедичний словник / Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін.; за ред. М. П. Требіна. Х. : Право, 2015. 816 с. URL: http://pravo-izdat.com.ua/image/data/Files/143/1-32.pdf (дата звернення: 15.03.2024).; «рух, спрямований на відокремлення від держави частини її території та населення» Сепаратизм // Юридична енциклопедія: в 6 т. / за ред. Ю. С. Шемшученка. К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2003. Т. 5. URL: http://leksika.com.ua/15460225/legal/separatizm (дата звернення: 15.03.2024)..

У Великому тлумачному словнику української мови термін «сепаратизм» розглянуто як «рух до відособлення. У багатонаціональних державах - політичний рух національних меншостей, скерований на відокремлення від державного цілого і утворення самостійної держави» Великий тлумачний словник сучасної української мови : 250000 / уклад. та голов. ред. В. Т. Бусел. Київ ; Ірпінь : Перун, 2005. VIII. С. 1305..

У законодавстві України цим терміном послуговуються доволі часто, втім, у жодному нормативно-правовому акті немає дефініції поняття сепаратизму. (підкреслено нами). І це на одинадцятий рік війни (!). Є декілька нормативно-правових актів, де присутній цей термін: Закон України «Про національну безпеку України», постанова Верховної Ради України «Про запобігання проявам сепаратизму та іншим посяганням на основи національної безпеки України» від 22 лютого 2014 р. № 756-VII та деяких інших.

Якщо розглядати сепаратизм як окремі дії, то вони передбачені у своїй сукупності у нормативно-правових актах. Почнемо з основного закону, Конституції України Конституція України : Закон України від 28.06.1996 р. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр#Text (дата звернення: 15.03.2024).. Вона зазначає, що Україна є унітарною державою, територія якої в межах наявного кордону - цілісна і недоторканна. Крім того, стаття 157 Основного Закону визначає, що Конституція не може бути змінена, якщо такі зміни спрямовані, зокрема, на порушення територіальної цілісності України. Водночас Конституцією передбачено можливість зміни території України шляхом всеукраїнського референдуму. Однак, по-перше, не вказується, які зміни маються на увазі (приєднання, автономізація, реформування областей тощо), а по-друге, із сукупності інших норм законодавства та тієї самої Конституції можна зробити висновок, що сепаратизм, м'яко кажучи, не вітається. Навіть якщо скористатися законодавчою прогалиною, вимагати проведення референдуму про «відокремлення» і, як наслідок, внесення змін до Конституції, то варто взяти до уваги таке: створення будь-якої автономії у складі України можливе лише на підставі ухвалення такого рішення на всеукраїнському референдумі. При цьому, згідно зі статтею 156 Конституції, такий референдум призначається тільки Президентом України і може бути проведений після того, як відповідні зміни до Основного Закону будуть ухвалені не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Якщо звернутися до положень Кримінального кодексу України, то бачимо, що окрема стаття «Сепаратизм» у ньому відсутня. Хоча навіть на сайті Президента України знаходиться петиція наступного змісту: «Просимо внести зміни в ч.1 ст. 110 Кримінального кодексу України поняття «пасивний сепаратизм». Пасивний сепаратизм - участь у незаконних референдумах, виборах, у яких підіймаються питання щодо відокремлення частини державної території або надання їй статусу автономії з наступною зміною територіального устрою країни. Також до пасивного сепаратизму відносяться - позитивне висловлення цих думок, відображення їх у блогах, статтях в мережі Інтернет, «лайки» подібних статей осіб, що перебувають за кордоном. Вказані зміни несуть за собою санкцію у вигляді заборони іноземним громадянам у перетинанні державного кордону України, а для громадян України- депортація за межі країни, зняття громадянства України та конфіскація майна» Петиція. URL: https://petition.president.gov.ua/petition/12569 (дата звернення: 15.03.2024)..

Натомість існує низка статей, де окремі елементи кримінального сепаратизму присутні. Це, зокрема: ч. 1 ст. 109, ст. 110, ст. 110-2, ст. 111, ст. 111-1, ст. 437, ст. 447 КК України та ін. Встановлюючи кримінальну відповідальність за вказані суспільно небезпечні діяння, законодавець виходив з того, що ці діяння не лише порушують конституційний лад України, її територіальну цілісність й недоторканність, а й завдають тяжкої шкоди суспільному устрою та окремим громадянам, що обов'язково спричинить порушення прав людини на расовому, релігійному, мовному ґрунті. Наприклад, за Січень-Квітень 2024 року було обліковано кримінальних правопорушень, проти основ національної безпеки України - 2 450. Звісно, не всі вони мають ознаки сепаратизму, але загальна цифра вражає.

Стосовно більшості злочинів, які зачіпають територіальну цілісність, недоторканність або територіальний лад держави, законодавець визначив кваліфікуючі та/або особливо кваліфікуючі ознаки, що, порівняно з основним складом злочину, суттєво підвищує рівень суспільної небезпечності цих злочинів.

При повній відсутності у законодавчому полі України визначення «сепаратизм» як кримінальний феномен, спроби заповнити «білі плями законодавства» все ж існують. Наприклад, до Верховної Ради подані декілька Законопроєктів, в яких містяться доволі цікаві підходи до вирішення окремих питань щодо протидії сепаратизму в Україні.

Наприклад, проєкт Закону України «Про протидію і запобігання сепаратизму та подолання наслідків сепаратистської діяльності на території України (десепаратизацію)» (реєстр. № 4300а 2014 року) від 27.11.2014) містить доволі оригінальне законодавче визначення поняття «сепаратизм». Автори законопроекту під сепаратизмом пропонують розуміти діяльність, спрямовану на відокремлення частини території України з етнічних, мовних, релігійних мотивів для створення нової держави, наділеної політичною самостійністю або широкою автономією. Під десепаратизацією в цьому Законі розуміється комплекс заходів, що здійснюються з метою звільнення органів законодавчої, виконавчої, судової влади, правоохоронних органів, Збройних Сил України, Служби безпеки України, органів місцевого самоврядування, політичних партій та громадських об'єднань, вищих навчальних закладів, засобів масової інформації, підприємств, установ і організації усіх форм власності від будь-яких проявів сепаратизму та запобігання загрозам сепаратизму в майбутньому. Десепаратизація в Україні спрямована на забезпечення територіальної цілісності України, недоторканності її державних кордонів, зміцнення єдності та незалежної державності України, гарантування права громадян України жити у вільній суверенній державі К Поряд із зазначеним, автори законопроекту розробили низку законодавчих новел, а саме: досягнення визначеної в цьому Законі мети десепаратизації базується на комплексній реалізації державою люстраційних, ліквідаційних, конфіскаційних, освітніх та інформаційних заходів.

У проєкті Закону України «Про внесення змін до статті 110 Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за сепаратизм» (реєстр. № 4236 2014 року), пропонується посилити кримінальну відповідальність за посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (стаття 110 КК України) Проект Закону про протидію і запобігання сепаратизму та подолання наслідків сепаратистської діяльності на території України (десепаратизацію) / Верховна рада України. Офіційний веб-портал. URL: https://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2?pf3516=4300а&skl=8 (дата звернення: 15.03.2024). Верховна рада України. Офіційний веб-портал. URL:

http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=52391 (дата звернення: 10.04.2024).. Ми погоджуємося з фахівцями, що потреби у розгляді парламентом цього законопроекту немає, оскільки запропоновані зміни є тотожними тим, що у квітня 2014 року внесені до КК України Законом України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України» (реєстр. № 1183-VII), який передбачає посилення кримінальної відповідальності за злочини проти основ національної безпеки України Проблеми законодавчого забезпечення протидії сепаратизму в Україні. URL: https://niss.gov.ua/sites/default/files/2016-03/separatuzm-0bc80.pdf (дата звернення: 10.04.2024)..

Дуже цікавим видається інший проєкт Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо припинення громадянства України осіб, котрі вчинили злочини проти основ національної безпеки України» (реєстр. № 1297 2014). Автор згаданого документу пропонує передбачити у Кримінальному кодексі України новий (додатковий) захід кримінально-правового переслідування вигляді припинення громадянства за вчинення злочину проти основ національної безпеки. При цьому він зазначає, що «...світова практика свідчить, що окремі держави вже застосовують аналогічні санкції до своїх громадян, які вчиняють дії проти держав, громадянами яких вони є. Наприклад, згідно статті 98 Кодексу законів про громадянство Франції, особа може бути позбавлена громадянства в разі якщо вона притягнута до кримінальної відповідальності за злочин проти «безпеки держави»¹. У цьому зв'язку ми повністю погоджуємося із правниками, які зазначають, що «запропонована новела суперечить конституційним принципам громадянства - неможливості позбавлення громадянина України громадянства України та запобігання випадків без громадянства (стаття 25 Конституції України, пункти 2, 3 частини 1 статті 2 Закону). Також слід нагадати, що Україна 20.09.2006 року ратифікувала (із застереженням та заявою) Європейську конвенцію про громадянство (Страсбург, 6 листопада 1997 року), у стаття 7 якої записано, що: «.1. Держава-учасниця не може передбачати у своєму внутрішньодержавному праві втрату її громадянства ex lege або на ініціативу самої держави-учасниці, за винятком таких випадків:

а) добровільне набуття іншого громадянства;

в) набуття громадянства держави-учасниці внаслідок шахрайських дій, подання неправдивих відомостей або приховування будь-якого суттєвого факту, що має відношення до заявника;

c) добровільна служба в іноземному військовому формуванні;

d) поведінка, яка серйозно зашкоджує життєво важливим інтересам держави-учасниці;

e) відсутність справжнього зв'язку між державою -учасницею та її громадянином, який постійно проживає за кордоном;

f) якщо під час неповноліття дитини встановлено, що визначені у внутрішньодержавному праві умови, які дозволили їй набути ex lege громадянства держави-учасниці, більше не виконуються;

g) усиновлення дитини, якщо дитина набуває іноземного громадянства або має іноземне громадянство одного чи обох усиновителів» Верховна рада України. Офіційний веб-портал. URL:

http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?id=&pf3511=52759 (дата звернення: 10.04.2024). Верховна рада України. Офіційний веб-портал. URL:

http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/994_004p://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=52391 (дата звернення: 10.04.2024)..

Пункт 3 цієї статті також підкреслено, що «. держава-учасниця не може передбачати у своєму внутрішньодержавному праві втрату її громадянства згідно з пунктами 1 і 2 цієї статті, якщо відповідна особа стане внаслідок цього особою без громадянства, за винятком випадків, зазначених у підпункті «Ь» пункту 1 цієї статті» Там само..

Ці законопроєкти не були прийняті народними обранцями.

Проаналізувавши науковий доробок українських та закордонних фахівців з цього питання, мусимо підкреслити, що єдиної думки стосовно визначення поняття «сепаратизм» на сьогодні не існує.

У більшості наукових праць виділяються наступні форми сепаратизму, як сецесія (відділення частини території держави зі створенням суверенної держави), іредентизм (приєднання до складу іншої держави), енозіс (возз'єднання з історичною Батьківщиною) та різноманітні розширення прав певної території за відсутності мети від'єднання: федералізація, автономізація (деволюція) тощо¹.

Деякі автори під сепаратизмом розуміють лише найбільш радикальні його форми, не відносячи до них автономізацію (деволюцію), оскільки остання не порушує територіальної цілісності держави Енциклопедичний словник з державного управління / уклад. : Ю. П. Сурмін, В. Д. Бакуменко,

А. М. Михненко та ін. ; за ред. Ю. В. Ковбасюка, В. П. Трощинського, Ю. П. Сурміна. К. : НАДУ, 2010. С. 639. URL: https://shron1.chtyvo.org.ua/Surmin_Yurii/Entsyklopedychnyi_slovnyk_z_derzhavnoho_upravlinnia.pdf

(дата звернення: 10.04.2024); Сьомій С. В. Сепаратизм як загроза національній безпеці України. Стратегічні пріоритети. 2014. № 3 (32). С. 144; Юридична енциклопедія: в 6 т. Т. 5: П-С / НАН України. Інститут держави і права ім. В. М. Корецького; Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана; ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. К. : Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2004. С. 469. Дівак В. Сепаратизм як феномен сучасної політики: політологічні та правові аспекти :

монографія. К. : Логос, 2010. С. 10. URL:

https://books.google.com.ua/books/about/Сепаратизм_як_феномен.html?id=QHXtZwEACAAJ&redir_esc=y (дата звернення: 10.04.2024)..

Наприклад, О. О. Цебенко підкреслює, що «вогнище сепаратизму формується під впливом комплексу тісно взаємопов'язаних факторів, серед яких є етнічно-конфесійний, соціально-економічний, геополітичний, а також чинник природних кордонів, наявність потенційно панівної еліти, політичної організації та популярного лідера, історичного досвіду державності. При цьому ключове місце займає фактор етнополітичної мобілізації суспільства, без прояву якого видається неможливим розгортання конфлікту та його перехід з латентної фази в актуалізовану» Цебенко О. О. Феномен сепаратизму у сучасних міжнародних відносинах. Humanitarian vision. 2017. Vol. 3. Num. 1. С. 57..

В. В. Рахмайлов підкреслює, що сепаратизм «не може проявлятися лише на ґрунті утисків, які здійснює панівний етнос щодо непанівного, оскільки він також обумовлений політичною нестабільністю, соціально - економічною кризою в державі, геополітичними та історичними чинниками, підвищенням рівня недовіри до влади, рівнем незадоволення умовами життя, впливом інших держав тощо. А тому відбувається зіткнення інтересів, сторін і сил, а відтак так званий поділ на «своїх» і «чужих». Тобто йде усвідомлення неможливості подальшого спільного функціонування в межах єдиної державної спільноти Рахмайлов В. В. Типологія та ґенеза сепаратизму в науковій літературі: до постановки проблеми. Соціальні технології: актуальні проблеми теорії та практики. 2013. Вип. 59-60. С. 305..

В. В. Дівак розуміє під ним «випадки політичного відчуження від центральної влади та ослаблення контролю цієї влади на певній території, а також вимоги додаткових прав з боку регіональних (національних) еліт або автономності прийняття рішень у певних сферахhttps://books.google.com.ua/books/about/Сепаратизм_як_феномен.html?id=QHXtZwEACAAJ&redir_esc=y (дата звернення: 10.04.2024).. При цьому науковець зауважує, що поняття «сепаратизм» є ширшим, ніж «сецесія», «оскільки воно стосується не лише відокремлення, а й послаблення на певній території контролю центральної влади, різних випадків відчуження від неї, прагнення до автономії, федералізації. Сецесія ж, на переконання дослідника, є вужчим поняттям вужчим та означає «вимогу формального виходу з держави, розриву зв'язків із центральною владою з боку якоїсь частини державного утворення на підставі прагнення до створення суверенної держави» С

І. О. Рафальський розглядає сецесію як «форму політичного сепаратизму та політичний процес, у ході якого від державного утворення відокремлюється певна його частина, у межах якої створюється нова держава². Дослідник розробив певні етапи розвитку сецесійного руху - латентну, фазу радикалізації, фазу формування руху, розроблення ідеології, зростання руху та інституціалізації. Таким чином, сецесію можна вважати однією з фаз розвитку сепаратизму або однією з його форм. Її нарівні з інкорпорацією (добровільним об'єднанням однієї нації з іншою в межах однієї держави, проте з правом самостійно вирішувати національно важливі питання³) та автономізацією розглядають також як одну з форм реалізації права на самовизначення.

Якщо розглядати поняття «самовизначення», можна побачити, що воно також є досить не однозначно, розуміючи як «право кожного народу на визволення чи об'єднання та утворення власної самостійної держави або добровільне влаштування взаємин з іншими державами на основі федерації чи автономії», «як принцип, за яким кожна нація природно має право на вільне облаштування свого громадського й політичного життя, визначення форми свого правління».

Реалізація цього права національними меншинами, тобто спільнотою людей, які через різні історичні обставини відокремлені від панівної держави, мають власну мову, культуру та спосіб життя (оточення), чи проживають у різних етнічних середовищах на своїй території, можуть спричинити проблеми в інших державах і викликати активні сепаратистські настрої та рухи, воно є незаконним без юридичного визначення цих порушень прав меншин. Право народів на самовизначення передбачене міжнародним правом, наприклад, Статутом Організації Об'єднаних Націй, заключним актом Організації з безпеки і співробітництва в Європі, проте «право на відокремлення перебуває поза нормами міжнародного права»⁴.

Однак якщо «уряд певної держави проводить політику дискримінації Там само. Рафальський І.О. Самовизначення та сепаратизм. Питання теорії. Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса Національної академії наук України. К., 2014. Вип. 4-5. С. 78-93. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nzipiend_2014_4-5_7 (дата звернення: 10.04.2024). Національне самовизначення. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Національне_самовизначення (дата звернення: 10.04.2024). Рафальський І.О. Самовизначення та сепаратизм. Питання теорії. Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса Національної академії наук України. К., 2014. Вип. 4-5. С. 78-93. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nzipiend_2014_4-5_7 (дата звернення: 10.04.2024). й масштабного порушення прав національних меншин, у тому числі на користування досягненнями своєї культури, сповідання своєї релігії, використання своєї мови в щоденному житті й побуті, участі в громадсько- політичному житті цієї держави, то рухи щодо відокремлення можуть бути цілком виправданими. Водночас варто зазначити, що так звані субетноси мігрантів на створення свого окремого територіального осередку (локації) за рахунок територій титульної нації чи територій історичних субетносів права не мають, хіба що можуть мігрувати до материнської держави етнічного походження»¹. Тобто право на самовизначення також не є тотожним сепаратизму, його можна розглядати, скоріше, як передумову сепаратизму, адже право на територіальне відокремлення зазвичай ґрунтується на апеляції до права народу на самовизначення Національне самовизначення. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Національне_самовизначення (дата звернення: 10.04.2024). Сепаратизм. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Сепаратизм (дата звернення: 10.04.2024)..

Для визначення сутності сепаратизму необхідно, також, зупинитись на аналізі його істотних чинників та ознак. Як справедливо зазначається у юридичній літературі, по-перше, «сепаратизм полягає у прагненні відокремитись від єдиної державної спільноти. При цьому таке відокремлення може бути як зовнішнім (метою якого є відокремлення від території певної держави й утворення нової незалежної держави або ж приєднання до іншої держави), так і внутрішнім (спрямований на отримання більшої автономії зі збереженням регіону у складі держави), що може полягати або у прагненні одержати більшу автономію у певній сфері життєдіяльності держави, зокрема культурній, релігійній, етнічній, економічній (наприклад, стосовно формування дохідної та видаткової частини бюджету певного регіону), політичній (прагнення до децентралізації влади)» Батиргареєва В. С., Нетеса Н. В. Щодо проблеми визначення кримінальноправових форм сепаратизму. Право і безпека. 2014. № 1. С. 67..

У фахових закордонних дослідженнях зазначається, що «сепаратизм є неминучою рисою державного розвитку і не завжди означає досягнення сецесії. З огляду на це розглядають три типи поведінки сепаратистських груп, залежно від їх вимог, а саме: «голос» (вимога культурної автономії), «лояльність» (відмова від конфлікту в обмін на увагу і визнання), «вихід» (вимоги самовизначення, які можуть бути також пов'язані з федералізацією)» Gurr T. R. Minorities at Risk. A Global View of Ethnopolitical Conflicts. Wash., 1993. P. 47..

Дуже часто у наукових дослідженнях простежується думка, що сепаратизм може виникнути «абсолютно ні з чого, не ґрунтуючись на релігійних, расових чи інших межах», просто певні уявлення про деякі особливості регіону або належність етносу до певної окремої спільноти часто є «вигаданими або спеціально сконструйованими кимось» Що таке сепаратизм: причини, технології, історичний контекст. URL: https://hromadskeradio. org/programs/rankova-hvylya/vid-syanu-do-donuseparatyzm-ta-imperskyy-mif-v-ukrayini (дата звернення: 10.04.2024).. Ми абсолютно не згодні з цією позицією, оскільки «за наявності історичних, соціально-політичних, етнічних, релігійних передумов будь-який гостро напружений сепаратистський рух має своїх «авторів» - ініціаторів та організаторів протесту¹.

По-друге, наступною суттєвою ознакою сепаратизму є те, що він призводить до розділення держави внаслідок дії політичних чинників. Наприклад, основними причинами сепаратизму можуть бути підміна чи розширене трактування правових підстав на законний сепаратизм Римаренко С. Ю. Індивідуальні і колективні права: етнополітичний контекст : монографія. К. : Світогляд, 2013. 246 с. URL: http://www.ipiend.gov.ua/?mid=83 (дата звернення: 10.04.2024). Сепаратизм. URL: https://uk.wikipedia.oгg/wiki/Сепаратизм (дата звернення: 10.04.2024)..

Наприклад, В. А. Горенкин з цього приводу стверджує, що «що такий стан речей призводить не лише до розпаду багатонаціональних держав, але й породжує ланцюгову реакцію етнополітичних конфліктів, сприяє зростанню можливостей розповсюдження зброї масового ураження, послабленню контролю над поширенням звичайного озброєння тощо» Горенкин В. А. Сепаратизм як соціально-політичне явище : автореф. дис. ... канд. політ. наук : 23.00.02 / Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського. Сімферополь, 2004. С. 2..

О. О. Цебенко зазначає: «Ідеологія сепаратизму повинна спиратись на історичний досвід незалежності нації, що мала місце в даному регіоні ... або ж на незалежність ідентичних територій чи близьких за походженням етносів». При цьому вчений зауважує, що «прибічники націоналістичних ідей можуть домовитися з представниками центральної влади, виторгувавши певного рівня автономію для своєї нації чи регіону» Цебенко О.О. Ідеологічні засади сепаратизму. Актуальні проблеми міжнародних відносин. К.: Ін- т міжнар. відносин КНУ ім. Т. Шевченка, 2011. Вип. 99. Ч. 2. С. 90-94. URL: http://journals.iir.kiev.ua/index. php/apmv/artide/viewFile/1586/1503 (дата звернення: 10.04.2024)...

Вивчаючи дану проблематику, Є. В. Рябінін підкреслює, що «сепаратизм ґрунтується на основі націоналізму та визначає політичні процеси, що відбуваються в тій чи іншій державі або регіоні, наводячи при цьому приклад європейських країн, до парламенту яких проходять право радикальні політичні сили, що мають значний вплив на національну політику» Рябінін Є. В. Типи та причини прояву сепаратизму: теоретичний аспект. Філософія і політологія

в контексті сучасної культури. 2013. Вип. 6(II). С. 101-106. URL:

http://nbuv.gov.ua/UJRN/filipol_2013_6%282%29__24 (дата звернення: 10.04.2024).. При цьому дослідник виділяє декілька хвиль (етапів) етнічних конфліктів: дві стались у минулому столітті; кінець третьої хвилі спостерігається сьогодні, коли завершується проектування середовища міжнародної безпеки й кожна держава повинна визначитися щодо системи безпеки, до якої вона хоче приєднатись, що у свою чергу може зумовити появу внутрішньо-національних протиріч через відмінності в баченні різними етносами однієї держави її геополітичного вектору; четверту хвилю можуть викликати завершальні етапи політичного, фінансово - економічного, ідеологічного та цивілізаційного структурування світу Там само..

По-трете, на виникнення та розвиток сепаратиських течій завжди суттєвий вплив справляє так званий «закордонний чинник». Його можна розглядати у двох взаємозалежних аспектах: 1) це вплив на національний сепаратиський рух не тільки місцевих елементів, а також дія зовнішніх факторів, тому що кожна структура має свій бюджет та спонсорів, які власне формують і впливають на її ідеологію, діяльність і подальший розвиток. 2) це відповідність положенням національного та міжнародного законодавства. Наприклад, у ст. 6 Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам від 14 грудня 1960 р. вказується, що «будь - яка спроба, спрямована на те, щоб частково або повністю зруйнувати національну єдність і територіальну цілісність держави, несумісна з цілями і принципами Статуту ООН Declaration on the Granting of Independence to Colonial Countries and Peoples : 14 December 1960. General Assembly resolution 1514 (XV). URL: https://www.ohchr.org/en/instruments-

mechanisms/instruments/declaration-granting-independence-colonial-countries-and-peoples (дата

звернення: 10.04.2024).. Подібні положення викладені у с.17 Конституції України, де вказується, що «захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави забороняється (ст.37).

Висновки

Провівши аналіз поняття кримінального сепаратизму як соціально-політичного явища, його природи, виду та форм його реалізації, хочемо зазначити наступне:

По-перше, на нашу думку, головною вадою функціонуючої в Україні системи протидії сепаратизму є розрізненість її суб'єктів. Фактично органи державної влади, громадські організації та ЗМІ (як виразники громадської думки) у цій сфері діють розрізнено, іноді навіть у супереч один одному. Діяльність держави та суспільства вимагає консолідації спільних, скоординованих зусиль, формування загальнонаціональної системи протидії цьому явищу.

По-друге, вдосконалення законодавства є основою державної політики з протидії екстремізму. Ми вважаємо за необхідне прийняття Закону України «Про основи протидії сепаратизму в Україні». Цей Закон визначатиме правові та організаційні засади протидії сепаратизму на основі реалізації системи заходів із звільнення державного, суспільно-політичного, економічного та гуманітарного життя України від проявів сепаратизму, подолання наслідків сепаратистської діяльності на всій території України та попередження загроз сепаратизму в майбутньому. Особливо актуальним цей нормативно-правовий акт виявляється у протидії збройній агресії рф проти нашої держави.

Крім цього, доцільним є подальше посилення відповідальності не тільки за сепаратистську діяльність, а й за невжиття заходів щодо її профілактики та припинення. Політичні процеси, пов'язані з екстремізмом, формуються протягом тривалих періодів і, як правило, на очах у органів місцевого самоврядування та державної влади. Недооцінка розвитку подібних процесів, а тим більше їх ігнорування, закінчуються, як правило тяжкими наслідками у вигляді втрати суверенних територій.

Крім того, законодавство не працюватиме, якщо воно не буде підкріплене ефективною реалізацією його на практиці. У даному випадку йдеться про комплекс заходів, насамперед, політичного та адміністративного характеру, спрямованих на попередження та припинення екстремістської діяльності.

По-трете, з метою заповнення «білих плям», які існують у чинному законодавстві України, необхідно закріпити на рівні законодавчої діяльності визначення поняття «сепаратизм», адже це зумовлено політичними, етнічними, мовними, релігійними та іншими реаліями життя країни та розбудови в Україні правової держави.

Список використаних джерел

кримінальний сепаратизм протидія екстремизму

1. Аналітична доповідь «Міжнародний досвід боротьби із

сепаратизмом: висновки для України». URL: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/Separatism_druk-8a53a.pdf (дата звернення: 15.03.2024).

2. Батиргареєва В. С., Нетеса Н. В. Щодо проблеми визначення кримінальноправових форм сепаратизму. Право і безпека. 2014. № 1. С. 6569.

3. Великий тлумачний словник сучасної української мови : 250000 / уклад. та голов. ред. В. Т. Бусел. Київ ; Ірпінь : Перун, 2005. VIII, 1728 с.

http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/994_004p://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb 2/webproc4_1?pf3511=52391 (дата звернення: 10.04.2024).

4. Верховна рада України. Офіційний веб-портал. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=52391 (дата

звернення: 10.04.2024).

5. Верховна рада України. Офіційний веб-портал. URL:http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1 ?id=&pf3511=52759 (дата

звернення: 10.04.2024).

6.Верховна рада України. Офіційний веб-портал. URL

7. Горенкин В. А. Сепаратизм як соціально-політичне явище : автореф. дис. ... канд. політ. наук : 23.00.02 / Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського. Сімферополь, 2004. 18 с.

8. Дівак В. Сепаратизм як феномен сучасної політики: політологічні

та правові аспекти : монографія. К. : Логос, 2010. 224. URL:

https://books.google.com.ua/books/about/Сепаратизм_як_феномен.html?id=Q HXtZwEACAAJ&redir_esc=y (дата звернення: 10.04.2024).

9. Дрьомов С. В. Проблеми законодавчого забезпечення протидії

сепаратизму в Україні : аналіт. записка. U RL:

http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/separatuzm-0bc80.pdf (дата звернення: 15.03.2024).

10. Енциклопедичний словник з державного управління / уклад. :

Ю. П. Сурмін, В. Д. Бакуменко, А. М. Михненко та ін. ; за ред. Ю. В. Ковбасюка, В. П. Трощинського, Ю. П. Сурміна. К. : НАДУ, 2010. 820 с. URL:

https://shron1.chtyvo.org.ua/Surmin_Yurii/Entsyklopedychnyi_slovnyk_z_derzha vnoho_upravlinnia.pdf (дата звернення: 10.04.2024).

11. Конституція України : Закон України від 28.06.1996 р. Відомості

Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141. URL:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр#Text (дата звернення:

15.03.2024) .

12. Короткий словник політологічних термінів. URL: http://politics.ellib.org.ua/encyclopedia-term-409.html (дата звернення:

15.03.2024) .

13. Кримінальний кодекс України : Закон України від 05.04.2001 р.

№ 2341-III. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-

14/print1452614476360738 (дата звернення: 29.03.2024).

14. Литвиненко К. О. Гуманітарні чинники генерування сепаратистських рухів в Україні : дис. ... канд. юрид. наук : 21.03.01 / Національний інститут стратегічних досліджень. Київ, 2018. 247 с.

15. Національне самовизначення. URL:

https://uk.wikipedia.org/wiki/Національне_самовизначення (дата звернення:

10.04.2024) .

16. Петиція. URL: https://petition.president.gov.ua/petition/12569

(дата звернення: 15.03.2024).

17. Політологічний енциклопедичний словник / Л. М. Герасіна,

В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін.; за ред. М. П. Требіна. Х. : Право, 2015. 816 с. URL: http://pravo-izdat.com.ua/image/data/Files/143/1-32.pdf (дата

звернення: 15.03.2024).

18. Про національну безпеку України : Закон України від 21.06.2018 р. № 2469-VIII. Відомості Верховної Ради. 2018. № 31. Ст. 241. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19#Text (дата звернення:

15.03.2024) .

19. Проблеми законодавчого забезпечення протидії сепаратизму в

Україні. URL: https://niss.gov.ua/sites/default/files/2016-03/separatuzm-

0bc80.pdf (дата звернення: 10.04.2024).

20. Проект Закону про протидію і запобігання сепаратизму та подолання наслідків сепаратистської діяльності на території України (десепаратизацію) / Верховна рада України. Офіційний веб-портал. URL: https://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2?pf3516=4300а&skl=8 (дата звернення: 15.03.2024).

21. Рафальський І.О. Самовизначення та сепаратизм. Питання теорії.

Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса Національної академії наук України. К., 2014. Вип. 4-5. С. 78-93. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nzipiend_2014_4-5_7 (дата звернення:

10.04.2024) .

22. Рахмайлов В. В. Типологія та ґенеза сепаратизму в науковій літературі: до постановки проблеми. Соціальні технології: актуальні проблеми теорії та практики. 2013. Вип. 59-60. С. 303-310.

23. Римаренко С. Ю. Індивідуальні і колективні права: етнополітичний контекст : монографія. К. : Світогляд, 2013. 246 с. URL: http://www.ipiend.gov.ua/?mid=83 (дата звернення: 10.04.2024).

24. Рябінін Є. В. Типи та причини прояву сепаратизму: теоретичний аспект. Філософія і політологія в контексті сучасної культури. 2013. Вип. 6(II). С. 101-106. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/filipol_2013_6%282%29__24 (дата звернення: 10.04.2024).

25. Світ має покарати Росію за геноцид, інакше він повторюватиметься - Рефат Чубаров. Радіо Свобода. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/refat-chubarov-intervyu-moskva-henotsyd- krym/32418586.html (дата звернення: 15.03.2024).

26. Сепаратизм // Юридична енциклопедія: в 6 т. / за ред.

Ю. С. Шемшученка. К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2003. Т. 5. URL: http://leksika.com.ua/15460225/legal/separatizm (дата звернення:

15.03.2024) .

27. Сепаратизм. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Сепаратизм (дата звернення: 15.03.2024).

28. Сепаратизм. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Сепаратизм (дата звернення: 10.04.2024).

29. Словник. UA. URL: https://slovnyk.ua/mdex.php?swrd=сепаратизм (дата звернення: 15.03.2024).

30. Степико М. Т. Українська ідентичність: феномен і засади формування : монографія / К. : НІСД, 2011. 336 с.

31. Сьомін С. В. Сепаратизм як загроза національній безпеці України. Стратегічні пріоритети. 2014. № 3 (32). С. 143-149.

32. Цебенко О.О. Ідеологічні засади сепаратизму. Актуальні проблеми міжнародних відносин. К.: Ін-т міжнар. відносин КНУ ім. Т. Шевченка, 2011. Вип. 99. Ч. 2. С. 90-94. URL: http://journals.iir.kiev.ua/index. php/apmv/article/viewFile/1586/1503 (дата звернення: 10.04.2024)..

33. Цебенко О. О. Феномен сепаратизму у сучасних міжнародних відносинах. Humanitarian vision. 2017. Vol. 3. Num. 1. С. 55-60.

34. Що таке сепаратизм: причини, технології, історичний контекст.

URL: https://hromadskeradio. org/programs/rankova-hvylya/vid-syanu-do-

donuseparatyzm-ta-imperskyy-mif-v-ukrayini (дата звернення: 10.04.2024).

35. Юридична енциклопедія: в 6 т. Т. 5: П-С / НАН України. Інститут держави і права ім. В. М. Корецького; Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана; ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. К. : Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2004. 736 с.

36. Declaration on the Granting of Independence to Colonial Countries and Peoples : 14 December 1960. General Assembly resolution 1514 (XV). URL: https://www.ohchr.org/en/instruments-mechanisms/instruments/declarationgranting-independence-colonial-countries-and-peoples (дата звернення:

10.04.2024) .

37. Gurr T. R. Minorities at Risk. A Global View of Ethnopolitical Conflicts. Wash., 1993. 427 p.

Размещено на Allbest.ru

...