Історичний генезис державної символіки України

Размещено на http://allbest.ru

Історичний генезис державної символіки України

Згідно з Конституцією України, державними символами України є Державний прапор України, Державний герб України і Державний гімн України [152]. Як показано у додатку рис. А.25, Державний прапор України -- це стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Конституція визначає, що Державний герб України складається із великого та малого Державних Гербів України. Витяг статті 20 Конститутції наведено у додатку В.1. Згідно з положеннями цієї статті Великий Державний герб України встановлюється з урахуванням малого Державного герба України та герба Війська Запорізького, а головним елементом його є Знак Княжої Держави Володимира Великого, що і є малим Державним Гербом України (додаток рис. А.24). Безперечно, ці державні символи є основою утворення як системи військової символіки, так і інших підсистем символіки суспільного життя країни.

Конституція України декларує, що Державним Гімном України є національний гімн України на музику Михайла Вербиць- кого зі словами першого куплету та приспіву пісні Павла Чубин- ського «Ще не вмерла Україна». Офіційно його музичну редакцію ухвалила Верховна Рада України 5 січня 1992 року.

Документальний аналіз засвідчив, що законодавчо вирішеним у відповідності до Конституції України є питання Державного Гімну України. Президентом України Л. Кучмою 6 березня 2003 року було підписано прийнятий Верховною Радою України закон «Про Державний Гімн України», який наведено у додатку В.4. Цей закон підтримали 334 народних депутати з 433, що зареєструвалися для голосування -- тобто не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, як того потребує Конституція України. Відповідно до норми статті 20 Конституції України Державний Гімн України на музику Михайла Вербицького отримав слова, затверджені законом.

За цим законом Державним Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького із словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського в такій редакції:

«Ще не вмерла України і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми браття, козацького роду».

Обидва славетні сини України -- автор слів українського державного гімну, видатний український вчений, етнограф, фольклорист Павло Платонович Чубинський та автор музики до гімну України Михайло Михайлович Вербицький написали не прості слова і музику до пісні, а створили нашу духовну зброю, національний, державний символ незалежної України. Його виконують під час урочистостей і під час збройного захисту нашої держави, його співають патріоти і навіть малюки в дитячих садочках. Священні слова Державного гімну увійшли в душу й тіло кожного українця.

Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюється законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Відсутність такого закону стосовно Державного Прапора України та Державного герба України свідчить, що процес розробки зовнішніх атрибутів держави ще не відбувся, а отже, державотворчий процес у цій частині не завершено. На період до законодавчого врегулювання питання щодо використання державних символів України Президентом України Л. Кучмою у лютому 2001 року пропонувалося Кабінетові Міністрів України розробити у місячний строк проект тимчасового порядку їх застосування. Відповідний указ наводиться у додатку В.6. Це не перший указ Президента України з цього питання. Ще раніше у травні 2000 року Л. Кучма пропонував Кабінетові Міністрів України внести на розгляд Верховної Ради України проект закону про державні символи України. Відповідне рішення наведене у додатку В.8.

Такий проект закону був опрацьований Міністерством юстиції України, однак, не був реалізований.

Аналізуючи умови утвердження Державного Прапора України, слід відзначити тенденцію наслідування історичних традицій державотворення та використання символіки. Визначальними у розвитку української символіки були події, пов'язані з національно-визвольним рухом на західноукраїнських землях під час революції 1848 -- 1849 рр. в Австрійській імперії. Створена у травні 1848 року у Львові перша українська громадсько-політична організація -- Головна Руська Рада -- ініціювала прийняти за національну символіку галицьких українців традиційний синьо-жовтий прапор і герб -- жовтий (золотий) лев на синьому полі, що спинається на скелю, і закликала український народ до створення загонів національної гвардії -- «народної стражі» [75, с. 1 -- 2].

Відомий дослідник геральдики А. Гречило відзначає, що у період національно-визвольної боротьби українського народу XVI -- XVII ст. активно розвивалося прапорництво та емблематика, базовані на народному образотворчому і декоративному мистецтві. Досягнення цього періоду мали значний вплив і на пізніше формування національної символіки -- і в часи Української Народної Республіки початку ХХ століття, і при становленні незалежної України наприкінці цього ж століття [77, с. 51].

У період Центральної Ради мало місце використання як жовто-блакитних, так і блакитно-жовтих прапорів. Переважали жовто-блакитні. У часи Української Держави гетьмана П. Скоропадського відбулася зміна порядку кольорів на блакитно-жовтий [76, с. 10 -- 11], а у роки Директорії та ЗУНР використовувалися «за інерцією» блакитно-жовті чи синьо-жовті прапори. Взагалі поширенню національних прапорів в Україні «значно сприяло, -- вважає А. Гречило -- візуально-асоціативне сприйняття прапора та його тлумачення, як «блакитне небо і жовтий лан пшениці» [76, с. 10 -- 11]. Хоча сучасний прапор України визначений чинним законодавством як «синьо-жовтий».

Знавець української символіки М. Битинський ґрунтовно й розлого описує розвиток прапорництва в Україні з прадавніх часів до середньовіччя та козацтва і від козацтва до Визвольних змагань початку XX століття. Зокрема, він стверджує, що синьо-жовті або жовто-блакитні прапори виникають у козацьку епоху і отримують своє державницьке визнання в період Центральної

Ради та Гетьманату П. Скоропадського [19, ч. 109, с. 13]. Червоний колір притаманний війську і символізує запеклість збройної боротьби та пам'ять про загиблих побратимів, його широко вживали у часи Київської Русі, а також козаки. В армії Української Народної Республіки таке полотнище мали 3-тя Залізна і 6-та Стрілецька дивізії. М. Битинський розглядає прапор війська не тільки як засіб означення місця керівника чи роду зброї, а і як символ непереможності. П. Тарнавецький поділяє думку про важливість цього символу для ведення боротьби за незалежність [418, с. 47]. україна символіка гімн тизуб прапор

Доктор В. Трембіцький разом із дослідником А. Вовком порушує питання визначення кольорів українського національного та державного прапора [432, с. 41], що продиктовано потребою усталення барв через вживання різних відтінків жовтої -- від «цитринової до сильної жовтої або блідо-помаранчевої» та синьої -- від «дуже блідого відтінку до темного чи глибокого». Вони відзначають, що над проблемами визначення і усталення кольорів історичних прапорів України працювали в минулому дослідники української символіки доктор Р. Климкевич і професор В. Січин- ський.

Хоча своїм завданням В. Трембіцький і А. Вовк ставлять надати «специфікації для українського прапора, вживаючи а) кодових визначень системи Універсального Назовництва Кольорів, б) даючи приклади зразками комерційних кольорів», з чим вони успішно впоралися, проте їхнє дослідження також цікаве поданою інформацією про історію використання синьо-жовтих кольорів у прапорництві.

Відомо, що ці кольори вживалися ще за часів Київської Русі. У Галицько-Волинському князівстві побутувало зображення золотого лева на блакитному полі щита. Офіційно ці барви стали державними з 18 січня 1918 року від дня встановлення законом Української Народної Республіки державного прапора.

Отже, утвердження 28 січня 1992 року постановою Верховної Ради України, що наведена у додатку В.2, як Державного прапора України національного прапора із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів є закономірним явищем, що має історичні витоки і символізує процес державного утвердження української нації.

Нову сторінку української геральдики відкрила ухвалена 19 лютого 1992 р. Верховною Радою України постанова «Про Державний Герб України», якою затверджено тризуб як малий герб України i головний елемент великого герба [331]. Ця уxвала найвищого законодавчого органу, що наведена у додатку В.3, засвідчила не тільки тяглість та історичну вагу геральдичної i мистецької традицій, але також реалізоване в гострій політичній боротьбі прагнення нацiонально-державницькиx сил забезпечити правову й політичну спадкоємність різних форм української державності.

Документальний аналіз показав, що основи ідейної конструкції герба держави заклала ст. 20 Kонституцiї України 1996 року. Вона визначила обов'язковими складовими майбутнього великого Державного герба малий Державний герб України (як його головний елемент) і герб Війська Запорізького.

Історіографічний аналіз проблеми дуалізму державного герба свідчить, що використання малого та великого гербів у державній символіці стосується періоду Української революції та Визвольних змагань 1917 -- 1921 років. Ухвалений Центральною Радою 22 березня 1918 р. закон створив правовий прецедент використання великого і малого державних гербів в Україні [99, с. 104; 429; 524, с. 44 -- 45]. Обидва герби мало різнилися композиційно. З самого початку вони стали об'єктом аргументованої критики В. Модзалевського і Г. Нарбута. Ці авторитетні знавці геральдики висловили слушний закид авторові -- відомому мистцеві професорові В. Кричевському, що він, малюючи герб, робив це тільки як художник, «не звертаючи ніякої уваги на вимоги геральдики і навіть цілком незнайомий з нею» [236].

Зазначимо, що не був досконалим і сам березневий закон 1918 року, зокрема в його тексті не дано опису гербів, їхніх розмірів тощо. На це вказав у праці «Історичні та правові основи українського державного герба» професор В. Трембіцький. Прагнучи заповнити наявні в законі прогалини, автор сформулював приписи технічного оформлення українського державного герба і радив, як це узвичаєно у світовій практиці, з пошаною і «повною точністю» відтворювати державні символи [430, с. 131 -- 133].

В. Трембіцький також висловив ідею повернення хреста до Тризуба на верху середнього зуба, «як це було на тризубі в монеті князя Володимира Великого» [434, с. 27].

Дослідник зазначає, що «справа хрестика в тризубі як у державному знамені у гербі була дискутована дуже поважно» у березні 1918 року, коли остаточно оформлювався герб Української Народної Республіки. Він підкреслює, що на той час «це була складна проблема, бо в гербі мала бути вміщена вся історичність всієї України за всі її століття. Хрест був темою також, бо в ньому виражується вся символіка християнства нації та держави. З хрестом була зв'язана вся наша культура, а через неї наша пов'язаність із европейським світом. Із хрестом чи через нього прийшло поєднання народу русинів із европейськими християнськими націями й політично. Із християнством прийшло до народження в Русі її «золотого віку» -- культурного, цивілізаційного, а при цьому й політичного росту русинів, творців Руської Землі -- держави, яка стала рівною з рівними европейськими державами та династіями».

Великий і малий герби 1918 р. стали першим втіленням ідеї дуалізму українського державного герба, яка згодом набула свого розвитку. Так, наприкінці 30-x рр. XX ст. відомий український геральдист M. Битинський на замовлення Уряду УНР в екзилі розробив проект державних відзнак України, серед них великого, середнього і малого державних гербів. Лейтмотивом цієї праці

— справжнього шедевра українського геральдичного мистецтва

— стала соборність українських земель. Проекти M. Битинського здобули суспільне визнання й прихильність. Вони є визначною пам'яткою української геральдичної культури та політичної історії і, очевидно, надихнули на утвердження в Конституція України 1996 р. норми про великий і малий герб.

Питання впровадження державного герба викликало гостру дискусію як через ідейні розбіжності та політичні уподобання, так і відмінні наукові погляди. Щодо символу тризуба та його значення на шпальтах газет і журналів в Україні точилися полеміка. Важливою є публікація О. Пастернака, у якій автор намагається подати оригінальне трактування походження тризуба та його змісту. Він висловлює думку, що для українського населення тризуб має потрійне значення: символ державної влади, герб державний або знак національний і знак релігійний [312, с. 5]. Одначе його аргументи, на думку Б. Якимовича [527, с. 5], слід розглядати лише як одну із версій, що розтлумачує походження і значення тризуба. Хоча й він сам вважає, що впродовж віків у тризубі органічно поєднувалися язичницькі і християнські символи, і цей останній став не тільки ознакою князівської адміністрації, а почав нести в собі державне, національне і релігійне навантаження.

Ретельно проаналізували історію дослідження тризуба з початку ХІХ ст. до початку ХХІ ст. вчені О. Белов та Г. Шаповалов з Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України [15]. Вони довели походження малого Державного герба України від поєднання двох прадавніх язичницьких і християнських символів -- хреста та якоря.

На виконання постанови Верховної Ради України «Про державні символи України» від 3 вересня 1996 р. і постанови Кабінету Міністрів України від 2 листопада 1996 р. «Про проведення конкурсу на кращий ескіз великого Державного герба України і кращий текст Державного Гімну України» спеціально створена Державна комісія з підготовки та проведення конкурсу на кращий ескіз великого Державного герба України 11 червня 1997 р. схвалила проект, підготовлений авторським колективом у складі М. Дмитрієнко, О. Івахненка, В. Мітченка та Ю. Савчука [99, с. 105].

Як основні елементи головного символу країни обрано ті, що відображають історичний шлях нашої державності й водночас відповідають канонам світової геральдики та правовим нормам. Для означення державності Української Народної Республіки було обрано тризуб, Української Держави -- зображення козака з мушкетом, а Західноукраїнської Народної Республіки -- лева [525, с. 44 - 45].

Найавторитетніші вчені, серед них академік М. Грушевський, віддавали козакові з мушкетом першість поміж історичних державних гербів [362, с. 17 -- 18]. Пріоритетність цього символу визнали й Г. Нарбут та В. Модзалевський [99, с. 106]. Часом появи геральдичного образу козака з мушкетом історики схильні вважати 1576 р., коли польський король Стефан Баторій разом з іншими клейнодами надав запорізькому гетьманові «на печаті герб -- рицар з самопалом і на голові ковпак перекривлений» [206, с. 26]. На печатках двадцяти гетьманів упродовж 1595 -- 1764 рр. був образ козака з мушкетом. Він фігурує на печатках Генеральної військової канцелярії (1735--1767 рр.), інших вищих урядових установ Гетьманщини. За Гетьманщини козак з мушкетом остаточно утверджується як державний герб, набуває ознак загальнонаціонального символу і іменується «гербом Нації», «гербом Малоросійським», «Національним» [346, с. 217 -- 218; 345, с. 18].

Інший символ у державному гербі -- Лев -- є одним із традиційних і найдавніших українських символів. Спочатку лев з'являється на печатках галицьких князів, згодом цей династичний знак стає територіально-династичним. Цілком ймовірно, що символ лева ще вживався Романом Мстиславовичем, котрий 1199 р. об'єднав Галицьке і Волинське князівства [80, с. 31]. Правдоподібно, що традиція використання цього символу зародилася після отримання Данилом Романовичем королівського титулу у 1253 р. [80, с. 36]. В період найбільшого розквіту Галицько-Волинської держави знак лева набуває значення державного герба і відтоді таке його сприйняття лишається незмінним. Лев є не тільки символом Галицько-Волинської держави, що успадкувала державницьку традицію від Київської Русі, а й носієм геральдичної ознаки для західних земель України.

Разом із тим, питання виникнення та вживання лева як княжого герба, а згодом держави та західних земель вивчене недостатньо. У наукових дослідженнях знаходимо зокрема інформацію про використання лева у першій половині XIV ст. як династичного, княжого символу волинським князем Любартом (Дмитрієм у православному віросповіданні). На своїх монетах динаріях Любарт зображав свій герб -- крокуючого лева -- та герб Волинської землі -- хрест [435, с. 53]. Відомо, що до поняття Волинської землі як при князях роду Романовичів, так і при литовських князях входили землі Галичини, Холмщини, Белза, Володимира і Луцька. Іпатіївський літопис Волинським князем називає князя Лева, що правив у Галичині. Такі міста як Львів, Перемишль, Галич, Самбір у руських літописах іменуються Волинськими [435, с. 6]. Можна припустити, що спорідненість земель та княжих родів могла призвести до розвитку застосування лева як династичного знака, і згодом для Галичини почали використовувати не крокуючого лева, а лева, що спинається на гору, зважаючи на географічну близькість Карпатських гір [142, с. 726].

Історик Ю. Мицик, досліджуючи прапори і герби української козацької держави в перший рік після її відродження, подає відомості про зображення лева на козацьких прапорах. Йдеться про похід на Білорусь і Литву козаків під проводом полковника Іллі Голоти, його поразку та загибель під Загалем у ніч проти 17 червня 1649 р. Після поразки повстанців ворогові дісталися три прапори, котрі, як вважає Ю. Мицик, вірогідно належали кожній окремій повстанській тисячі. Прапор, переданий Богданом Хмельницьким козакам, під яким бився до останнього подиху І. Голота, був адамашковий, тобто з шовку цінного ґатунку. На ньому було зображено орла, який в одній лапі тримає меча. Другий прапор -- червоного кольору і містив зображення лева та білий хрест [234, с. 5], що є подібним до Волинських символів.

У Синьожупанній та Сірожупанній дивізіях, у січових стрільців Є. Коновальця на відзнаках зображено лева, поверненого за геральдичними правилами праворуч, що спинається на скелю [176, с. 10].

Отже, у великому Державному гербі України роль щитотримача виконує зображення лева, що здіймається на гору. Використання зображення лева здійснювалося й у козацьку добу та у період національного відродження на початку ХХ століття. Тризуб, за задумом авторів проекту великого Державного герба України M. Дмитрієнко, О. Івахненка, В. Мітченка і Ю. Савчука, вказує на першовитоки нашої державності -- Київську Русь -- вершину розквіту першої держави на українських землях. Він -- виключно згадка про величне минуле й ознака найвищого достоїнства великого герба, символ суверенітету та вікових державних традицій. У цьому сенсі становить інтерес матеріал А. Портнова про походження Тризуба, який є головною складовою державної символіки України [329, с. 8].

Таким чином, дослідження процесу опрацювання великого Державного Герба України підтверджує думку про те, що він має стати символом новітньої української держави, який фокусує в собі головні етапи її становлення й багатовікового розвитку і втілює провідну національну ідею -- соборності українських земель, їхньої багатовікової державної традиції і демократичного, республіканського державного ладу. Однак, на думку екс- Президента України Леоніда Кравчука, час на запровадження великого герба вже пройшов і слід відмовитися від цього та залишити малий герб як єдиний Державний герб України.

В результаті дослідження процесу утвердження Державного герба України встановлено, що його правовий статус, як і статус Державного прапора України, не закріплений окремим законом, як того вимагає Конституція України. Можна припустити, що проблема законодавчої невирішеності правового статусу Державного прапора України лежить у політичній площині, а великого Державного герба не тільки у політичній площині, а й у самій ідеї «дуалізму» -- наявності малого та великого герба.

Загалом, слід відзначити, що при опрацюванні символів держави за основу було взято символи, що використовувалися в історії українського народу як знаки утвердження національної окремішності та самобутності, споконвічного прагнення власної державності та владарювання на своїй землі вольній. Законодавча невирішеність статусу державного прапора і герба є ознакою культурологічної кризи -- протиставлення культурних цінностей базованих на радянських традиціях та споконвічних національних устремлінь.

Для наукового дослідження важливо з'ясувати місце державної символіки в структурі символіки України та їх співвідношення. Важливість даної проблеми продиктована необхідністю визначення джерел формування військової символіки. До поняття «державна символіка України» відносяться символи, що відображають її суть -- герб, прапор і національний гімн, що, як з'ясовано, визначено та закріплено законодавчо. З точки зору означення державності вони цілком виконують свою роль. Проте, вважається за можливе зауважити на тому, що таке розуміння державної символіки трактується у його «вузькому» значенні, адже, у першу чергу, герб і прапор є базисним елементом утворення інших структурних частин системи державної символіки.

У «широкому» значенні цього поняття до структури державної символіки відносимо символіку державних інституцій у формі центральних органів виконавчої влади і їх структурних підрозділів, різноманітних управлінських відомств на кшталт таких як державні обласні та районні адміністрації, символіку державних корпорацій у промисловості, навчальних закладів різного типу та рівня в освітній галузі, установ у культурній сфері тощо.

Символіка таких інституцій має відомчий характер і носить ознаку приналежності до певного державного відомства за його функціональним призначенням. І це не тільки військова символіка, що є складовою державної, а й корпоративна, регіональна (символіка державних адміністрацій областей і районів), територіальна (символіка державних адміністрацій міст).

Регіональна та територіальна символіка, окрім символіки державних адміністрацій, включає в себе також символіку сільських, селищних, міських, районних у містах, районних та обласних місцевих рад. Більшість областей, районів і міст мають власну символіку у формі прапора та герба. За адміністративно-територіальною ознакою усього таких комплексів символіки може бути 30 448 одиниць серед яких 24 відносяться до рівня областей, 490 представляють райони, 118 -- райони у великий містах, 459 міст, 885 селищ міського типу і 28 471 -- сільський населений пункт.

І хоча ці органи самоврядування відносяться до сфери публічного управління, однак представляють її недержавну частину. Не усі вони мають у своїй основі державну символіку, а відображають історичні реалії своїх територій та регіонів, їх самобутність. Характеризуючи цей вид символіки слід зазначити, що вона виконана в основному у відповідності до правил геральдики, хоча в окремих випадках не дотримано геральдичної колористики та рангового оздоблення, а деякі герби носять ознаку емблеми. Як зазначає знаний дослідник геральдики Андрій Гречило, райони і районні центри використовують однакові символи, хоча представляють різні адміністративні одиниці. [453, 5]. Проте, наявність регіональної і територіальної символіки засвідчує розвиненість української геральдичної школи та її досягнення на початковому етапі її формування.

Символіка регіонів та територіальних громад очевидно, що не відноситься до державної символіки і не являється її складовою частиною. Хоча й відзначається вплив характеру державної символіки на регіональну символіку та символіку територіальних громад все ж слід розрізняти ці поняття та види, які утворюють єдину систему символіки в Україні. Створення цілісної системи місцевих символів слід розглядати як частину загального процесу формування символіки України у значенні державного утворення. Впровадження місцевих гербів і прапорів та повернення їм первісного значення символів місцевого самоврядування є свідченням відродження історичних традицій українського народу.

Системоутворюючим елементом української символіки є суспільна символіка, яка відображає усі аспекти діяльності громадянського суспільства. Сюди відноситься символіка громадських організацій, політичних партій, релігійна, приватних навчальних закладів, спортивних та професійних організацій. Набула популярності в Україні особистісна або приватна символіка.

Отже, державна символіка, є частиною великої системи символіки України загалом, її базовою основою. Військова символіка відноситься до структури державної символіки.

Символіка України носить системний характер та відзначається бурхливим розвитком. Протягом чверті століття незалежності було створено велику кількість символів у вигляді гербів, прапорів, нагород, грамот скільки не було за весь історичний період державних утворень України. Становлення та розвиток військової символіки відбувалося у руслі цього загальноукраїнського процесу.

Размещено на Allbest.ru