Міжнародні стандарти політичних прав людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра теорії та історії держави і права

Державний податковий університет

Міжнародні стандарти політичних прав людини

Косілова Ольга Іванівна

кандидат політичних наук, доцент

Анотація

В статті аналізуються питання формування та закріплення універсальних міжнародних стандартів прав людини та міжнародних стандартів політичних прав і свобод. Аналізуються положення міжнародних договорів та конвенцій щодо визначення переліку політичних прав і свобод; визначаються вимоги щодо дотримання міжнародних стандартів політичних прав країнами-підписантами конвенцій. У статті проаналізовано основні наукові підходи щодо визначення змісту та сутності поняття «міжнародні стандарти прав людини», здійснено їх предметний аналіз щодо сфери політичних прав і свобод. Парадигма універсальності міжнародних стандартів прав людини полягає в тому, що вони є єдиними для усіх держав, що приєдналися до відповідного міжнародно-правового акта (у разі, коли останній є джерелом їх закріплення), а вимоги, встановлюванні ними, мають ідентичний ступінь імперативності незалежно від того, у якій державі вони застосовуються. Міжнародні організації, які можуть забезпечити міжнародні гарантії політичних прав і свобод, включають Організацію Об'єднаних Націй (ООН), Раду Європи та Організацію з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ). Ці організації встановлюють стандарти та механізми захисту прав людини на міжнародному рівні.

Проведений аналіз норм основних, прийнятих більшістю країн світу міжнародних договорів та угод дозволив виділити нами перелік найбільш загальних політичних прав і свобод: право на мирні збори; право на свободу асоціацій; право брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників; право голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального і рівного виборчого права при таємному голосуванні і забезпечують свободу волевиявлення виборців; право допуску в своїй країні на загальних умовах рівності до державної служби; свобода слова, свобода вираження поглядів; право на громадянство.

Ключові слова: права і свободи, міжнародні стандарти, універсальність прав людини, виборче право, право на участь в державних справах, право на громадянство, міжнародні договори, міжнародні конвенції.

Kosilova Olga Ivanivna Candidate of Political Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Theory and History of the State and Law, State Tax University, Irpin

INTERNATIONAL POLITICAL HUMAN RIGHTS STANDARDS

Abstract

The article analyzes issues of formation and consolidation of universal international standards of human rights and international standards of political rights and freedoms. The provisions of international treaties and conventions regarding the definition of the list of political rights and freedoms are analyzed; the requirements for compliance with international standards of political rights by the signatory countries of the conventions are determined. The article analyzes the main scientific approaches to defining the content and essence of the concept of "international standards of human rights", carried out their objective analysis in the field of political rights and freedoms.

The paradigm of the universality of international standards of human rights is that they are uniform for all states that have joined the relevant international legal act (in the case when the latter is the source of their consolidation), and the requirements established by them have an identical degree of imperative regardless of of the state in which they are applied. International organizations that can provide international guarantees of political rights and freedoms include the United Nations (UN), the Council of Europe and the Organization for Security and Co-operation in Europe (OSCE). These organizations establish standards and mechanisms for the protection of human rights at the international level.

The analysis of the main norms of international treaties and agreements adopted by most countries of the world allowed us to highlight the list of the most general political rights and freedoms: the right to peaceful assembly; the right to freedom of association; the right to participate in the conduct of state affairs both directly and through the mediation of freely elected representatives; the right to vote and be elected in real periodic elections, which are held on the basis of universal and equal suffrage by secret ballot and ensure the freedom of expression of voters; the right to admission in one's country under general conditions of equality to civil service; freedom of speech, freedom of expression; the right to citizenship.

Keywords: rights and freedoms, international standards, the universality of human rights, the right to vote, the right to participate in state affairs, the right to citizenship, international treaties, international conventions.

Вступ

Постановка проблеми. Процес формування міжнародних стандартів прав людини тісно пов'язаний з універсалізацією прав людини як закономірного результату розвитку глобалізаційних процесів у світі. Універсальні міжнародні стандарти прав людини сьогодні є базисом для подальшого розвитку всієї системи прав людини з урахуванням поглибленого їх тлумачення та нових соціальних реалій.

Міжнародним стандартам прав людини притаманний універсалізм, оскільки міжнародні стандарти поширюються на всіх без винятку людей незалежно від будь-яких ознак, що відображається у нормах міжнародних договорів, конвенцій тощо. Поняття міжнародних стандартів у сфері захисту прав людини часто ототожнюють з правами людини, із зобов'язаннями держав-учасниць щодо дотримання норм міжнародно-правових договорів, проводити внутрішню державну політику відповідно до принципів міжнародного права у сфері забезпечення прав людини тощо.

Дослідження даної тематики є важливою, оскільки міжнародні стандарти прав людини є основою для забезпечення захисту прав та свобод кожної людини незалежно від її походження, статусу чи релігії. Вони визначають мінімальний набір стандартів, які мають бути забезпечені усіма державами світу нести відповідальність при порушенні прав і свобод людини і громадянина. Дослідження питань про міжнародні стандарти прав людини допомагає підтримувати дотримання міжнародних стандартів, відновлювати справедливість при їх порушенні та розвивати нові механізми їх захисту.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання міжнародних стандартів прав людини раніше були об'єктом досліджень таких вчених, як М. Новицького, В. Бурчи, М. Вітрука, Д. Гребенюка, А. Грабільникова, Л. Грудціна, І. Дробиша, А. Колодія, П. Рабінович, Т.Слінько, О. Наливайко, Н. Братішко; питання міжнародних гарантій політичних прав і свобод людини й громадянина досліджувала Т. Заворотченко. Водночас, питання щодо формування та забезпечення міжнародних стандартів політичних прав і свобод є малодослідженим і потребує додаткового наукового аналізу.

Метою статті є визначення змісту та сутності поняття «міжнародні стандарти прав людини», їх конкретизація щодо сфери політичних прав і свобод, визначення універсальних міжнародних стандартів політичних прав і свобод.

Виклад основного матеріалу

Міжнародні стандарти політичних прав людини певною мірою обмежують суверенітет держави, вважаючи, що людина, її права і свободи мають вищу цінність, ніж держава, а її громадяни є джерелом її влади. Таким чином, міжнародні стандарти мають тісний взаємозв'язок з народовладдям шляхом реалізації політичних прав і свобод. Міжнародні стандарти прав людини - це угоди і конвенції, що встановлюють універсальні стандарти та принципи для захисту прав та свобод людини на міжнародному рівні. Вони забезпечують кожній людині рівні права та захищають від дискримінації на будь-якій підставі. Такі стандарти включають у себе права на життя, свободу, безпеку, дійсність, та недоторканність особистого життя. Вони є загальними принципами, які регулюють поведінку держав, організацій та осіб у відношенні до прав людини. Міжнародно-правові акти в галузі прав людини, як правило, розглядають як міжнародні стандарти, бо вони розробляються на підставі звичаєвих норм, що сформувалися внаслідок визнання державами юридичної сили правил поведінки, які були проголошені Г енеральною Асамблеєю ООН у вигляді декларацій чи рекомендацій.

У сучасній юриспруденції зустрічаються різні оцінки універсальних стандартів прав людини. Прибічники універсалізму в галузі прав людини, які вважають, що міжнародні стандарти, вироблені на міждержавному рівні, застосовні до всіх без винятку держав, переважно виходять із концепції, у межах якої людина розглядається як біологічна істота, крізь призму природних, а не культурологічних чинників [1].

Т.М. Слінько зазначає, що міжнародні стандарти в галузі прав людини - це загальновизнані міжнародно-правові норми, які закріплюють на загальнолюдському рівні статус особистості і встановлюють перелік основоположних прав і свобод, обов'язок держав їх дотримуватися цих прав і свобод, а також межі можливого або припустимого їх обмеження [2]. Іншими словами, міжнародно-правові стандарти у галузі прав людини можна також визначити як встановлені в договірному порядку правові норми мінімально допустимого поводження держав з проживаючими на її території людьми.

О.І. Наливайко та Н.А Братішко вважають, що міжнародно-правові стандарти були створені в результаті тривалої роботи багатьох держав з метою вироблення прийнятих позицій у сфері прав людини. Держави спрямовують свою діяльність на дотримання певних універсальних цінностей, забезпечуючи повагу та захист прав людини всіма доступними засобами. Вони несуть відповідальність за виконання своїх зобов'язань перед своїм населенням та міжнародним співтовариством у сфері прав і свобод людини і громадянина [3, с.411 ].

Широке визначення міжнародних стандартів прав людини пропонує І. Путраймс. На його думку під поняттям «міжнародні стандарти» якими слід розуміти систему правових норм (матеріальних і процесуальних, технологічних/технічних) і нормативних вимог, що мають різну юридичну силу (загальнообов'язкові, рекомендаційні), в яких узагальнюється накопичений міжнародно-правовою практикою досвід регламентації й регулювання суспільних відносин у сфері прав людини, їх реалізації та захисту, спрямованих на забезпечення суспільних відносин у сфері прав людини та їх одноманітного розуміння і застосування [4, с. 12].

Відповідно до міжнародних стандартів, то П. Рабінович пропонує класифікувати їх за такими критеріями: 1) залежно від їх онтичного статусу: номінальні, до яких належать самі лише назви прав і свобод людини, що вжиті у міжнародних актах та фактичні, до яких відносять зафіксовані у вказаних джерелах змістові й обсягові показники таких прав і свобод; 2) за простором дії: світові та регіональні; 3) за суб'єктом їх встановлення: стандарти ООН, ЮНЕСКО, Ради Європи, ЄС тощо [5. с. 24-25].

Відносно класифікації міжнародно-правових стандартів прав людини, то слід зазначити, що у правовій доктрині незафіксований єдиний критерій розподілу, і з огляду на це, правильним буде зазначити єдину найбільш узагальнену класифікацію. Спільний критерій, що склався на історичному досвіді є права людини першого покоління та права людини другого покоління. До першої групи відносяться особисті та політичні права, до другої - соціально-економічні та культурні. До особистих прав і свобод Загальна декларація прав людини 1948 р. відносить такі: право на життя, на свободу й особисту недоторканість, рівність перед законом, право на розгляд справи прилюдно незалежним і безстороннім судом, право на громадянство. До політичних прав і свобод декларація відносить: свободу думок, совісті, релігії, свободу мирних зборів і асоціацій, право брати участь в управлінні своєю країною. До соціально-економічних прав відноситься: право людини володіти майном, право на соціальне забезпечення, право на працю, право на відпочинок і довкілля. Культурні права - це право на освіту, право вільно брати участь у культурному житті суспільства [3, с.411 ].

Стосовно функцій, то П. Рабінович та О.Венецька зазначають, що міжнародні стандарти прав людини мають наступні функції: 1) визначення переліку прав і свобод людини, які в обов'язковому порядку повинні бути визнані державами-учасниця тієї або іншої конвенції; 2) формулювання змісту прав і свобод, які повинні одержати уособлення в конституціях і законах держав-учасників конвенції. Зокрема, Міжнародний Пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966 р. розкриває судження достатнього життєвого рівня і дане формулювання включає в себе достатнє харчування, одяг і житло для людини та її сім'ї; 3) фіксація обмежень і заборон, пов'язаних з реалізацією прав і свобод людини; 4) встановлення зобов'язань держав по забезпеченню реалізації проголошуваних прав і свобод. Приміром, приєднавшись до Європейської Конвенції по захисту прав людини і основних свобод, Україна була зобов'язана відмінити смертну кару як вид кримінального покарання [6, с. 23-24].

Формування міжнародних стандартів політичних прав і свобод людини передбачає наявність однакових (уніфікованих) вимог для всіх держав та закріплення у їх внутрішньому законодавстві можливостей участі особи у політичному процесі та реалізації форм народовладдя.

Щодо формування міжнародних стандартів політичних прав і свобод, слід зазначити що не має єдиного спеціалізованого міжнародного акту, спрямованого на їх визначення та закріплення, натомість містяться окремі статті щодо їх закріплення містяться у низці міжнародних договорів та конвенцій. Зокрема, основоположними діючими міжнародними правовими документами у сфері становлення та захисту прав людини та громадянина, та зокрема, у сфері політичних прав, є Загальна декларація прав людини і громадянина (1948 р.), Європейська конвенція з прав людини (1950 р.), Перший додатковий протокол до ЄСПЛ (1952 р.), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966 р.), Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1965 р.), Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1979 р.), Європейська конвенція про захист прав всіх трудящих -мігрантів та членів їх сімей (1977 р.), Конвенція про статус апатридів (1954 р). та інші. Для визначення загального переліку прав, які можна віднести ло групи політичних, то за основу можемо взяти Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, де у ст. 5, п. С чітко визначено що до групи політичних прав, належать: права брати участь у виборах - голосувати і виставляти свою кандидатуру - на основі загального і рівного виборчого права, права брати участь в управлінні країною, так само як і в керівництві державними справами на будь-якому рівні, а також права рівного доступу до державної служби [7].

Політичні права і свободи становлять особливу групу прав, яку дослідники відносять по першого покоління прав людини та до так званих «негативних прав», маючи на увазі те, що держава не зобов'язана вживати якихось позитивних дій для їх забезпечення, а повинна утриматися від зазіхань на права і свободи, тобто вони розглядаються як свобода людини від держави, як право людини на невтручання з боку держави. Політичні права людини і громадянина є важливою складовою прав людини, вони допомагають забезпечити рівноправ'я громадян. Політичні права і свободи гарантують громадянам можливість висловлювати свою думку, обирати своїх представників у владу, брати участь у прийнятті рішень, а також захищати свої права та інтереси; вони відповідають фундаментальним принципам демократії, сприяють стабільності суспільства та розвитку країни. Таким чином, політичні права можна визначити як права, які гарантують індивідуальну свободу та участь в політичному житті суспільства та держави. До них найчастіше відносять: право на свободу слова, зборів, асоціацій, виборче право, право на участь у державних справах та інші права, які є необхідними для забезпечення громадянських свобод і демократії.

Забезпечення політичних прав і свобод в державі - це складний процес, який потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод. До основних форм забезпечення політичних прав і свобод відносяться нормативно-правові та організаційні. До нормативно-правових відносимо систему нормативно-правових актів, яка здатна забезпечити реалізацію та гарантування політичних прав і свобод, зокрема прав громадян на участь у політичному процесі і вираженні своєї волі через демократичні засоби. До організаційних форм (інституційно-організаційних) відносимо всю систему державних та недержавних органів, діяльність яких спрямована на забезпечення політичних прав і свобод, забезпечення свободи слова та вираження думки, рівність політичних прав і свобод, залучення громадськості до прийняття рішень та забезпечення прозорості та відкритості у політичних процесах.

Для нормативного закріплення та реалізації політичних прав та свобод важливе концептуальне значення мають положення Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Відповідно до ст.5 вказаного документу, держави-підписанти конвенції зобов'язуються заборонити і ліквідувати расову дискримінацію в усіх її формах і забезпечити рівноправність кожної людини перед законом, без розрізнення раси, кольору шкіри, національного або етнічного походження, особливо щодо здійснення всіх груп прав і свобод [7]. З метою дотримання принципу рівності та усунення дискримінації жінок, зокрема у сфері політичних прав і свобод жінок була прийнята Конвенція Організації Об'єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1979 р.) Україна ратифікувала конвенцію у 1980 році [8]. У ст.7 Конвенції закріплено зобов'язання всіх держав-сторон вживати відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок у політичному та суспільному житті країни і, зокрема, забезпечують жінкам на рівних умовах з чоловіками право: а) голосувати на всіх виборах і публічних референдумах та бути обраними до всіх публічно виборних органів; b) брати участь у формуванні та здійсненні політики уряду та займати державні посади, а також здійснювати всі державні функції на всіх рівнях державного управління; с) брати участь у діяльності неурядових організацій і асоціацій, що займаються проблемами громадського та політичного життя країни [8].

Зважаючи на рекомендаційний характер більшості норм міжнародних договорів та значну варіативність при їх реалізації, при законодавчому регулюванні забезпечення політичних прав і свобод, ці норми мають бути взяти за основу у національному законодавстві для конструювання усіх інших юридичних норм стосовно політичних прав людини. Аналізуючи положення основних міжнародних договорів та конвенцій у сфері забезпечення прав і свобод людини і громадянина, зокрема, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Загальну декларацію прав людини, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенцію про статус апатридів, Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Конвенцію Організації Об'єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок можемо визначити найбільш поширені підходи до закріплення політичних прав і свобод, які ми можемо визначити як міжнародні стандарти політичних прав і свобод.

Зокрема, це:

- право на мирні збори (ст.21 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права; ст.20 Загальної декларації прав людини; ст.11 ЄКПЛ);

- право на свободу асоціацій (ст.22 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права; ст.20 Загальної декларації прав людини; ст.11 ЄКПЛ;

- ст.15 Конвенції про статус апатридів); ст.7 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок; ст.5 Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації);

- право брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників (ст.25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права; ст.21 Загальної декларації прав людини; ст.7 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок; ст.5 Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації;

- право голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального і рівного виборчого права при таємному голосуванні і забезпечують свободу волевиявлення виборців (ст.25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права; ст.21 Загальної декларації прав людини; ст.3 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод Париж, 20.III. 1952; ст.7 Конвенція Організації Об'єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок; ст.5 Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації);

- право допуску в своїй країні на загальних умовах рівності до державної служби (ст.25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права; ст.21 Загальної декларації прав людини; ст.7 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок; ст.5 Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації;

- свобода слова, свобода вираження поглядів (ст.18-19 Загальної декларації прав людини; ст. 18-19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права; ст. 10 ЕКПЛ);

- право на громадянство (ст. 15 Загальної декларації прав людини; ст. 32 Конвенції про статус апатридів).

Щодо останнього права, права на громадянство у юридичній науці не має чітко визначеної позиції щодо розуміння що собою являє це право: чи виключно правовий статус особи, який закріплює її положення у державі, особливий зв'язок між державою та особою, що передбачає наявність прав та обов'язків, чи власне право на громадянство, як політичне право, яке є вихідним для більшості існуючих політичних прав, якими володіють у державі виключно її громадяни (право доступу до державної служби, виборче право, право на об'єднання у політичні партії тощо). Це є питання для окремого наукового дискурсу.

Висновки

міжнародний стандарт політичне право

У міжнародному праві сформовані єдині стандарти до визначення переліку та змісту різних груп прав людини. Міжнародні стандарти прав людини є універсальними; вони поширюються на всіх без винятку людей незалежно від будь-яких ознак, що відображається у низці міжнародних правових актів. Міжнародні стандарти прав людини встановлюють, власне, єдиний обов'язковий, визнаний усіма державами «мінімальний стандарт», є «мінімально допустимим консенсусом», вони не лише закріплюють перелік назв загальновизнаних прав, а й фіксують їх певний необхідний обсяг, мінімальний рівень, на якому останні мають реалізовуватись. Проведений аналіз норм основних, прийнятих більшістю країн світу міжнародних договорів та угод дозволив виділити нами перелік найбільш загальних політичних прав і свобод: право на мирні збори; право на свободу асоціацій; право брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників; право голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального і рівного виборчого права при таємному голосуванні і забезпечують свободу волевиявлення виборців; право допуску в своїй країні на загальних умовах рівності до державної служби; свобода слова, свобода вираження поглядів; право на громадянство. Визначений загальний перелік політичних прав і свобод конкретизується у положеннях національного законодавства кожної держави, але має зберігати сутність та призначення визначених можливостей особи, формування складу державних органів, здійснення контролю за їх діяльністю, можливість вільно висловлювати свою думку, у тому числі і для критики діяльності державних органів та окремих посадовців, участь у державних справах, свобода асоціацій тощо.

Важливо також пам'ятати, що забезпечення політичних прав і свобод є неперервним процесом, який потребує постійної уваги та дій з боку уряду і громадськості. Забезпечення міжнародних гарантій політичних прав і свобод можливе шляхом укладення міжнародних угод, прийняття декларацій та конвенцій, співпраці між країнами та взаємодії з міжнародними організаціями. Це також передбачає здійснення моніторингу та контролю за дотриманням цих прав і свобод, вжиття заходів у разі їх порушення, а також освіту громадян щодо їх прав і можливостей для їх захисту.

Література

1. Основи міжнародно-правових стандартів прав людини: навчальний методичний посібник / за ред. завідувача кафедри міжнародного та європейського права О. В. Бігняка. Херсон: Видавничий дім «Гельветика», 2019. 168 с.

2. Слінько Т.М. Міжнародно-правові стандарти в галузі прав людини та їх відображення в конституції України URL: https://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/ 15177/1/Slinko_30-34.pdf

3. Наливайко О.І., Братішко Н.А. Поняття та особливості міжнародно-правових стандартів прав людини. Електронне наукове видання «Аналітично-порівняльне правознавство», 2023, № 5 С.411-416 URL: file:///C:/Users/User/Downloads/282301-%D0% A2%D0%B5%D0%BA%D 1%81%D 1%82%20%D 1%81%D 1%82%D0%B0%D 1%82%D 1%8 2%D 1%96-650661-1-10-20230618.pdf

4. Путраймс І.І. Ефективність імплементації міжнародних стандартів прав людини у законодавство України: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.11. К., 2013. 20 с.

5. Рабінович П.М. Міжнародні стандарти прав людини: властивості, загальне поняття, класифікація. Вісник Національної академії правових наук. 2016. № 1 (84). С. 19-29

7. Рабінович П.М., Венецька О.Ю. Міжнародні стандарти прав людини: загальні ознаки, класифікація. Вісн. Акад. прав. наук України. 2012. № 4. С. 18-28

8. Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. URL: https://zakon.rada.gov.ua/l aws/ show/995_105#Text

9. Конвенція Організації Об'єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_207#Text

References

1. Bihniaka O. V. (2019) Osnovy mizhnarodno-pravovykh standartiv prav liudyny: navchalno-metodychnyi posibnyk [Basics of international legal standards of human rights: teaching and methodology manual]. Kherson: Vydavnychyi dim «Helvetyka» [in Ukrainian].

2. Slinko T.M. Mizhnarodno-pravovi standarty v haluzi prav liudyny ta yikh vidobrazhennia v konstytutsii Ukrainy [International legal standards in the field of human rights and their reflection in the constitution of Ukraine]. Retrieved from https://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/ 15177/1/Slinko_30-34.pdf [in Ukrainian].

3. O.I. Nalyvaiko, N.A. Bratishko (2023). Poniattia ta osoblyvosti mizhnarodno-pravovykh standartiv prav liudyny [Concepts and features of international legal standards of human rights]. Elektronne naukove vydannia «Analitychno-porivnialne pravoznavstvo» - Electronic scientific publication «Analytical and comparative jurisprudence». Retrieved from file:///C:/Users/User/ Downloads/282301 -%D0%A2%D0%B5%D0%BA%D 1%81%D 1%82%20%D 1%81%D 1%82% D0%B0%D 1%82%D 1%82%D 1%96-650661-1-10-20230618.pdf [in Ukrainian].

4. 1.1. Putraims (2013) Efektyvnist implementatsii mizhnarodnykh standartiv prav liudyny u zakonodavstvo Ukrainy [The effectiveness of the implementation of international standards of human rights in the legislation of Ukraine]. Extendad abstract of candidats thesis. Kyiv. [in Ukrainian].

5. P.M. Rabinovych (2016) Mizhnarodni standarty prav liudyny: vlastyvosti, zahalne poniattia, klasyfikatsiia [International standards of human rights: general characteristics, classification]. Visnyk Natsionalnoi akademii pravovykh nauk - Bulletin of the National Academy of Legal Sciences [in Ukrainian].

6. P.M. Rabinovych, O. Iu. Venetska (2012) Mizhnarodni standarty prav liudyny: zahalni oznaky, klasyfikatsiia [International standards of human rights: general features, classification]. Visnyk Natsionalnoi akademii pravovykh nauk - Bulletin of the National Academy of Legal Sciences [in Ukrainian].

7. Mizhnarodna konventsiia pro likvidatsiiu vsikh form rasovoi dyskryminatsii [International Convention on the Elimination of All Forms of Racial Discrimination]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_105#Text [in Ukrainian].

8. Konventsiia Orhanizatsii Obiednanykh Natsii pro likvidatsiiu vsikh form dyskryminatsii shchodo zhinok [United Nations Convention on the Elimination of All Forms of Discrimination against Women]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_207#Text [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru