Конституції деяких країн світу і Європи про засадничі положення щодо внесення поправок до основних законів держав

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Конституції деяких країн світу і Європи про засадничі положення щодо внесення поправок до основних законів держав

Вступ

Суспільне і державне життя більшості країн світу, їх динамічний розвиток неминуче породжує необхідність внесення змін до конституцій. Це здійснюється з тим, щоб основні закони відповідали новій суспільно-політичній ситуації кожної країни в конкретно - історичному періоді, їх прогресивному розвитку, потребам часу. Модернізація конституцій країн світу, в тому числі країн Європи, внесення до них поправок часте явище. В основному вони відбуваються під впливом змін в головних сферах суспільного розвитку і мають відповідати положенням, зафіксованим в самих Основних законах держав. Такий досвід вартий уваги органів державної влади України, її вчених, оскільки Україна чітко визначилася з європейським вектором свого розвитку. І політична асоціація та економічна інтеграція України з Євросоюзом залежатиме від прогресу в імплементації Угоди про асоціацію між Україною і Європейським Союзом та їхніми державами-членами, в наближенні України з Євросоюзом як у політичній й економічній, так і у правовій сферах. Україна зобов'язана забезпечити поступову адаптацію свого законодавства до аcquis communautaire ЄС відповідно до визначених напрямів.

Тому вивчення конституційних засад про внесення змін до конституцій країн світу і Європи, в тому числі Європейського Союзу, котрі визначають сучасний суспільний розвиток у світі, досвіду їх втілення на практиці сприятиме Україні швидше адаптувати своє законодавство до законодавства Європейського Союзу і з даного питання. Ця проблема досліджується лише частково в загальному плані. Їй певну увагу приділили провідні вчені Національної академії правових наук України, Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Інституту законодавства Верховної Ради України, судді Конституційного Суду України, окремі вчені юридичних закладів вищої освіти [1]. Проте проблема конституційних засад про внесення змін до конституцій країн світу в Україні ще не стала предметом спеціального вивчення. Про неї не згадується і в більшості підручників з конституційного(державного) права зарубіжних країн, виданих в Україні. Тому автор зосередив головну увагу на аналізі положень конституцій деяких цивілізованих країн світу, в тому числі Європейського Союзу, повноправним членом котрого прагне стати Україна, на визначенні основних стандартів щодо внесення поправок до конституцій країн світу та відповідності їм положень Конституції України

Виклад основного матеріалу

Нині у світі нараховується більше ста чинних конституцій, серед котрих чимало таких, що прийняті ще понад сто років тому. Проте більшість із них були схвалені в післявоєнні роки, а частина після розпаду Союзу Радянських Соціалістичних Республік і до багатьох із них вносилися поправки. Так, за даними Експертного інституту соціальних досліджень (ЕІСІ)(Москва, 2020 р.) лише в XXI столітті в 57 країнах світу були прийняті нові конституції, 785 разів державні органи країн світу розглядали питання про поправки до Основного закону держави, причому окремі з них - двічі (в Конго, Сербії, Чорногорії тощо), тричі (в Киргизстані). Конституційні реформи відбувалися у 95 країнах світу: у 86 країнах вони були успішними, а в 9 країнах натрапили на політичні проблеми і протидію частини політичних еліт [2 ]. Кожній конституції окрім деяких загальних рис властиві свої індивідуальні специфічні риси, зумовлені соціальними, політичними, національними, історичними, релігійними та іншими особливостями відповідних країн. Сучасні конституції за різними критеріями класифікуються на види. Так, серед інших за порядком змін, внесення поправок і доповнень до конституцій вони поділяються на жорсткі і гнучкі. Зміни і доповнення до гнучких конституцій вносяться як і до звичайних законів без особливих процедур(конституції Великобританії, Нової Зеландії та ін.) Жорсткими конституціями прийнято вважати такі, що змінюються і доповнюються в особливому порядку, з дотриманням ускладненої процедури порівняно зі звичайною законодавчою процедурою. Серед вчених відсутній єдиний підхід щодо поділу жорстких конституцій на види. При цьому у різних країнах конституційні вимоги щодо внесення змін, поправок чи доповнень до жорстких конституцій різняться. Внесення змін до таких конституцій в кінцевому результаті можливі лише на підставі результатів: голосування кваліфікованої більшості складу парламенту, повторного голосування парламенту того ж скликання через певний термін, декількох послідовних обговорень з перервою, повторного прийняття поправок парламентом наступного скликання, схвалення поправок суб'єктами федерації, внесення змін спеціально скликаним органом, затвердження поправок на референдумі тощо. Такі високі вимоги щодо внесення змін до конституцій виступають стримуючим елементом, перешкодою внесення не якісних, не завжди обґрунтованих поправок. Відповідно до конституції Данії, наприклад, передбачається, що для внесення поправок до неї спочатку має проголосувати більшість в Фолькетингу (парламенті) і якщо цього бажає уряд, проводяться нові вибори парламенту, котрий у новому складі своєю більшістю приймає законопроект про поправки і передає його протягом шести місяців на референдум для затвердження або відхилення. І якщо більшість, котра бере участь в голосуванні і становить не менше 40 % від загального числа виборців, голосує на підтримку законопроекту, прийнятого парламентом, і законопроект отримує схвалення Короля, поправки стають невід'ємною частиною конституції (ст. 88)[3]. Ось такою складною є процедура внесення поправок до конституції Данії, котра з 1849 р.(вперше набула чинності) змінювалася лише тричі. Жорсткі вимоги стосовно внесення поправок передбачені Конституцією США. Поправку до Основного закону спочатку повинні затвердити дві третини обох палат Конгресу, а потім ратифікувати три чверті штатів [4]. Тому із запропонованих з 1789 по 2019 рік 11 770 поправок було прийнято лише 27 [5 ].

Конституції багатьох країн мають змінюватися виключно за рішенням парламенту, котре схвалюється на підставі голосування кваліфікованої більшістю у 2/3, іноді 3/5, 3/4 або 4/5 голосів від конституційного складу парламенту. Такі вимоги передбачені конституціями Грузії, Китаю, Кіпру, Ліхтенштейну, Македонії, Мальти, Монако, Португалії, Словаччини, Угорщини, України, Хорватії, Чорногорії, Чехії та ін.[6 ].

Проте в окремих країнах перше рішення парламенту не є остаточним, оскільки за конституцією потрібний другий вотум парламенту через певний термін після першого (Болгарія, Італія, Україна та ін.). Зокрема, в Італії закони про перегляд конституції приймаються кожною з палат після винесення двох послідовних рішень з проміжком між ними не менше трьох місяців і схвалюються абсолютною більшістю членів кожної палати при другому голосуванні(ст.138 конституції)[7]. Згідно Основного закону Болгарії її Народні збори приймають закон про зміну або доповнення конституції більшістю щонайменше три чверті голосів від загальної кількості народних представників трьома голосуваннями в різні дні(п.1ст.155 конституції) [8]. В окремих конституціях передбачається дотримання складного подвійного вотуму: повторного прийняття поправок лише парламентом наступного скликання (конституції Бельгії, Греції, Фінляндії та ін.). Зокрема, в конституції Греції закріплена норма, що після прийняття парламентом рішення про перегляд конституції парламент наступного скликання на своєму першому засіданні приймає за змістом рішення щодо положень, котрі переглядаються, абсолютною більшістю голосів від загальної кількості його депутатів(п.3ст.110 конституції)[9]. Конституція Королівства Данія також передбачає, що законопроект, метою котрого є прийняття нового конституційного положення, приймається Фолькетингом (парламентом) нового складу (ст.88).

Конституції деяких країн фіксують положення, згідно котрих рішення парламентів про внесення поправок виносяться для затвердження на референдум (конституції Данії, Єгипту, Словенії, України, Швейцарії та ін.). Зокрема, союзна конституція Швейцарської Конфедерації (1999 р.) закріпила, що повністю або частково переглянута Союзна конституція вступає в силу, коли вона прийнята народом і кантонами (ст.195 союзної конституції) [10]. У конституції Словенії зазначається, що зміни Конституції затверджуються на референдумі: Державні збори на вимогу не менш ніж 30 депутатів зобов'язані винести питання про пропоновані зміни конституції на референдум, котрі вважаються ним прийнятими, якщо за зміни проголосувало більшість виборців, котрі взяли участь в референдумі, за умови, що в голосуванні взяла участь більшість від усіх виборців (ст.170)[11].

Особливостями відзначаються конституційні положення про внесення змін до Основних законів федеративних держав. Тут вони остаточно схвалюються суб'єктами федерацій, зокрема в Росії, США та інших країнах. В СЩА, наприклад, після затвердження поправок до конституції Конгресом вони «набувають законної сили у всіх відносинах як частина справжньою Конституції після їх ратифікації легіслатурами трьох чвертей штатів або конвентами трьох чвертей штатів в залежності від того, який порядок ратифікації може запропонувати Конгрес» (ст. V конституції). Окремими конституціями передбачено внесення змін до них спеціально скликаним органом. Так, згідно частин 4, 5 статті 158 конституції Болгарії таку місію здійснюють Великі Народні збори. Лише вони можуть розглядати положення конституції про безпосередній вплив конституційних приписів на приписи інших актів та про відповідність положень ратифікованих міжнародних договорів внутрішньому праву країни(ч.2,4 ст.5), про заборону скасування основних прав громадян або їх обмеження лише під час оголошення війни, військового чи іншого надзвичайного стану (ч.1,3 ст.57 конституції); про зміну і доповнення глави дев'ятої Конституції, котра закріпила положення про зміни і доповнення до конституції та прийняття нової конституції(ст.153-159)[12].

Жорсткість багатьох конституцій країн світу проявилася в тому, що окремі їхні норми забороняють переглядати конкретні положення Основних законів (конституції Бразилії, Німеччини, України, Франції та ін.). Зокрема, визначено широке коло конституційних положень, що не піддаються зміні в Основному законі Німеччини. Його нормами не допускається зміна положень конституції, що зачіпає поділ Федерації на землі, принципи участі земель у законодавстві або принципи, встановлені в статтях 1 і 20 Основного закону (ч.3 ст.79

Основного закону). Так, статтею 1 закону зафіксовані такі принципи: 1) Людська гідність недоторканна. Поважати і захищати його - обов'язок будь-якої державної влади; 2) Німецький народ в силу цього визнає непорушні і невідчужувані права людини як основу всякого людського співтовариства, миру і справедливості в світі; 3)Основні права людини є обов'язковими для законодавчої, виконавчої влади і правосуддя як безпосередньо чинне право (ч.1,2,3 ст.1). Не піддаються зміні і принципи, закріплені в статті 20 Основного закону, а саме, що Федеративна Республіка Німеччина є демократичною і соціальною федеративною державою; що вся державна влада виходить від народу і здійснюється народом шляхом виборів та голосувань і за посередництвом спеціальних органів законодавства, виконавчої влади і правосуддя; що законодавство пов'язано з конституційним ладом, а виконавча влада і правосуддя - законом і правом; що коли інші засоби не можуть бути використані, всі німці мають право на опір будь- кому, хто робить спробу усунути демократичний лад (1,2,3,4 ст.20) [13]. Конституція Бразилії закріпила норми, згідно котрих не можуть бути предметом розгляду будь-які пропозиції поправки, що ведуть до скасування федеративної форми держави; прямого, таємного, загального голосування, що періодично проводиться; поділу влади; особистих прав і гарантій (ч. 4 ст.60) [14]. А положення конституції Франції в категоричній формі гласять: «Ніяка процедура перегляду Конституції не може бути розпочато або продовжена при посяганні на цілісність території. Республіканська форма правління не може бути предметом перегляду» (ч.4,5 ст.89) [15].

У деяких країнах забороняється внесення змін до конституції в період надзвичайного або воєнного стану чи не раніше ніж через 5 років з моменту завершення попереднього внесення змін (Бразилія, Греція, Іспанія, Литва, Португалія, Україна та ін.) Конституція Іспанії, зокрема, закріпила положення, що ніяка ініціатива конституційної реформи не може бути зроблена під час війни або під час станів (загрози, надзвичайного стану і стану облоги) (ст.169), котрі визначає органічний закон і ним же визначаються відповідні положення про обмеження і повноваження в такій ситуацію уряду, ради міністрів, конгресу, його палат, процедуру їх діяльності, територіальні межі і строки відповідних станів (ст.116) [16]. Під час надзвичайного або воєнного стану не можуть вноситися поправки до конституції і Литви (ч.2 ст.147), а в конституції Португалії зазначається, що жодна дія по перегляду конституції не може бути здійснено під час стану облоги чи надзвичайного стану (ст. 289), в Основному законі Бразилії підкреслюється, що конституція не може змінюватися під час діючих федерального втручання, стану оборони або надзвичайного стану (ч.1 ст.60). А конституцією Греції не допускається перегляд її положень раніше ніж через п'ять років з моменту завершення попереднього перегляду(ч.6 ст.110).

Особливістю деяких конституційних положень про внесення змін до основних законів окремих держав є те, що в них вказуються матеріальні межі перегляду. Цього вимагає, наприклад, конституція Португалії. У ній зазначається, що закони про перегляд конституції повинні поважати: а) національну незалежність і єдність держави; b) республіканську форму правління; с) відділення церкви від держави; d) права, свободи і гарантії громадян; е) права трудящих, комісій трудящих і профспілкових об'єднань; f) співіснування державного, приватного, кооперативного і громадського сектора власності на засоби виробництва; g) наявність економічних планів в рамках змішаної економіки; h) загальні і прямі вибори, що періодично проводяться, при таємному голосуванні для призначення виборних посадових осіб органів державної влади, органів автономних областей і місцевої влади, а також систему пропорційного представництва; і) плюралізм думок і політичних організацій, включаючи політичні партії, і право на демократичну опозицію; j) поділ і взаємозалежність органів державної влади; 1) контроль за конституційністю юридичних норм при їх застосуванні або в разі прогалин у законодавстві; m) незалежність судів; п) автономію місцевих самоврядних одиниць; o) політико-адміністративну автономію Азорських островів і Мадейри (ст.288) [17].

Важливим є питання визначення в конституціях суб'єктів внесення змін до Основного закону держави. Залежно від специфіки держаного ладу країни вони визначаються в усіх конституціях. Ними можуть бути народ, глава держави, уряд, група депутатів парламенту, в федеративних державах ще й визначена кількість суб'єктів федерації тощо. Так, Конституція Росії гласить, що пропозиції про поправки та перегляд положень Конституції Російської Федерації можуть вносити Президент Російської Федерації, Рада Федерації, Державна Дума, Уряд Російської Федерації, законодавчі (представницькі) органи суб'єктів Російської Федерації, а також група чисельністю не менше однієї п'ятої членів Ради Федерації або депутатів Державної Думи (ст.134) [18].

Порівняльний аналіз свідчить про різні підходи до встановлення порядку внесення змін до конституції. В одних конституціях встановлені єдині вимоги до процедури внесення змін до них, тобто єдиний порядок (США, Франція, Японія, Словенія та ін.), а в інших - різні вимоги до процедури внесення змін до різних частини тієї самої конституції (Болгарія, Литва, Естонія, Індія, Україна та ін.). Так, єдині вимоги при внесені змін до будь-яких положень конституції зафіксовані в Основному законі Франції. У конституції зазначається, що ініціатива її перегляду належить Президентові, котрий діє за пропозицією Прем'єр-міністра, і членам Парламенту, що проект або пропозиція про перегляд конституції повинні бути обговорені в першому читанні в першій палаті, в котру вони були внесені, тільки після закінчення шеститижневого терміну з моменту внесення, а в наступній палаті - тільки після закінчення чотиритижневого терміну з моменту передачі (абзац третій статті 42) і прийняті в ідентичній редакції обома палатами, що перегляд є остаточним після схвалення його референдумом. Поряд з цим зауважимо, що проект перегляду конституції може не виноситися на референдум, якщо Президент вирішує передати його на розгляд Парламенту, котрий скликається в форматі Конгресу. У такому випадку проект перегляду вважається схваленим лише тоді, якщо за нього проголосує більшість в три п'ятих поданих голосів (ч. 1, 2, 3 ст. 89). Ось таким чином проявляється єдиний порядок внесення змін до конституції.

Інша процедура при внесенні поправок до конституції, наприклад, Литви: вимоги при внесенні змін до окремих її положень і частин різняться. Так, положення статті 1 конституції «Литовська держава є незалежною демократичною республікою» може бути змінено лише шляхом референдуму, якщо за це висловилося не менше як три четвертих громадян Литви, котрі мають виборче право. Лише референдумом можуть змінюватися також положення глави I «Литовська держава» та глави XIV «Зміна Конституції». А от конституційні поправки до інших глав конституції мають розглядатися і голосування щодо них має проводитися у Сеймі двічі і перерва між ними має бути не менш як три місяці. При цьому проект закону про зміну Конституції вважається прийнятим Сеймом, якщо при кожному голосуванні за це голосувало не менше як дві третини усіх членів Сейму. У випадку, коли конституційна поправка неприйнята, вона може бути подана на новий розгляд Сейму не раніше ніж через рік (ст.148) [19]. Отже, тут передбачені різні вимоги до процедури внесення змін до різних частин конституції.

Наявні певні відмінності щодо розміщення внесених змін до конституцій. В одних конституціях поправки заміняють колишні положення або доповнюють і вносяться безпосередньо в текст конституції (Італія, Португалія, Франції, Україна та ін.).

У деяких конституціях поправки вносяться до них окремо і публікуються в кінці конституційного тексту. Найкращим прикладом такого підходу є конституція Сполучених Штатів Америки, де поправки подаються в кінці її тексту.

Висновки

поправка конституція

Отже, аналіз змісту положень конституцій різних країн світу і Європи свідчить, що в самих конституціях закладена можливість внесення до них поправок: визначаються суб'єкти внесення пропозицій про зміни до основних законів і прийняття остаточного рішення, жорсткі вимоги щодо змісту поправок до конституцій і порядку (процедури) та меж їх внесення до основних законів країн світу та Європи. Визначено, що конституційні зміни до конституцій вносяться за рішеннями різних видів: за рішеннями парламентів, за результатами голосування громадян на референдумах, за рішенням скликаного для їх прийняття установчих зборів, за схваленням суб'єктами федерацій у федеративних державах тощо. Встановлено, що стандарти внесення поправок до конституцій проявилися у викладених вище конституційних вимогах щодо змісту і порядку внесення змін до основних законів держав.

Згідно результатів порівняльного аналізу можна констатувати, що міжнародні і європейські стандарти щодо внесення поправок до конституцій шляхом критичного їх переосмислення знайшли своє закріплення в Конституції України 1996 року. Законодавець визначив низку вимог щодо внесення поправок до Основного закону України, згідно котрих Конституцію можна вважати дуже жорсткою, котра у сфері внесення поправок до неї відповідає міжнародним і європейським стандартам, про що свідчать такі вимоги.

1. Конституція не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України, а також в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч.1,2 ст.157).

2. Законопроект про внесення змін до Конституції, котрий розглядався парламентом, і закон не був прийнятий, може бути поданий до нього не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту (ч.1 ст.158).

3. Протягом строку своїх повноважень (п'яти років) парламент не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України (ч.2 ст.158).

4. Законопроект про внесення змін до Конституції розглядається парламентом за наявності висновку Конституційного Суду України щодо його відповідності вимогам статей 157 і 158 Конституції (ст.159).

5. Високі і водночас різні вимоги щодо змісту і процедури внесення змін до різних частин Конституції. Законопроект про внесення змін до Конституції, крім розділу I "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України", може вноситися Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України (ст.154). Він попередньо має бути схвалений більшістю депутатів від конституційного складу парламенту за наявності позитивного висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції. А потім на наступній його черговій сесії, якщо за законопроект проголосує не менш як дві третини від конституційного складу парламенту, він вважатиметься схваленим (ч.1 ст.155) і згідно визначеної процедури набуває чинності. Вимоги про внесення змін до розділу I «Загальні засади», розділу III «Вибори. Референдум» і розділу XIII «Внесення змін до Конституції України» значно підвищені. Законопроект про такі зміни подається до парламенту

Президентом України або не менш як двома третинами депутатів від конституційного складу парламенту і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від його конституційного складу, затверджується уже всеукраїнським референдумом, котрий призначається Президентом України. У разі не схвалення такого законопроекту народом повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів I, III, XIII із одного й того самого питання можливе лише до парламенту України наступного скликання (ч.1,2 ст.156). Ось такими жорсткими і водночас різними є вимоги до змісту і порядку внесення змін до різних частин Конституції України: до однієї частини конституції зміни схвалюються депутатами парламенту України і набувають чинності (в Україні такі зміни до Конституції 1996 року вносилися сім разів), а до іншої частини конституції рішення парламенту про поправки ще виносяться на голосування народом на всеукраїнському референдумі для їх схвалення ([20](таким способом зміни до конституції України не вносилися). І все ж розділ XIII Конституції, на нашу думку, потребує чіткішого викладу його частин, взаємозв'язку між 154, 155 і 156 його статями.

Список використаних джерел

1. Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країн: підручник: Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. 10-те вид., перероб. та допов. Київ: Ін Юре, 2015. 315с. та ін.

2. Эксперты рассказали, как разные страны мира меняли Конституции в XXI веке. URL: https://www.znak.com / 2020-06-25/eksperty_rasskazali_kak _raznye _strany_mira_menyali_konstitucii_v_ xxi_veke.

3. Конституция Королевства Дания от 5 июня 1953 г. URL: https://legalns.com /download/books/cons/denmark.pdf

4. Конституция Соединенных Штатов Америки. URL: http://www.hist.msu.ru/ ER/Etext/cnstUS.htm

5. Е.Сазонова. Поправки к конституции: как и зачем в мире меняют основной закон. URL: https://trends.rbc.ru/trends/social /5efa14a89a79473e9b59ec62

6. Гаранжа А.П. Курс лекций по конституционному праву зарубежных стран. 2008. URL: https://lib.sale/zarubejnyih-pravo-konstitutsionnoe/kurs -lektsiy-konstitutsionnomu-pravu.html; Принятие, изменение и отмена конституций в зарубежных странах //Конституционное право зарубежных стран (Кормушкина Н.В., 2011). URL: https://be5.biz/pravo/k038/04.html

7. Конституция Итальянской Республики от 1 января 1948 г. URL: https://legalns. com/download/books/cons/italy.pdf.

8. Конституция Республики Болгарии от 12 июля 1991 г. URL: https://legalns.com /download/books/cons/bulgaria.pdf

9. Конституция Греческой Республики от 11 июня 1975 г. URL: https://legalns. com/download/books/cons/greece.pdf

10. Союзная конституція Швейцарской Конфедерации от 18 апреля 1999 года. URL:http://www.concourt.am/armenian/legalresources/ world constitutions /constit/swiss/swiss--r.htm

11. Конституция Республики Словения от 23 декабря 1993 г. URL: https://legalns. com /download/books/cons/slovenia.pdf

12. Конституция Республики Болгарии от 12 июля 1991 г. URL: https://legalns. com /download/books/cons/bulgaria.pdf.

13. Основной закон Федеративной Республики Германии от 23 мая 1949 г. URL:https://legalns.com/download/books/cons/germany.pdf.

14. Конституция Федеративной Республики Бразилии от 5 октября 1988 года. URL: https://worldconstitutions.ru/?p=563

15. Полный текст Конституции Франции1958 года с изменениями, внесенными 23 июля 2008 года. URL: https://www.conseil-constitutionnel.fr/sites/default/files/as/ root/bank_mm/constitution/constitution _russe_version_aout2009.pdf.

16. Конституция Королевства Испании от 27 декабря 1978 г. URL:https: //legalns. com/download/books/cons/spain. pdf.

17. Конституция Португальской Республики от 2 апреля 1976 г. URL: https:// legalns.com/ download/books/cons/portugal.pdf.

18. Новый текст Конституции РФ с поправками 2020. URL:duma.gov.ru > news

19. Конституция Литовской Республики от 25 октября 1992 г. URL: https:// legalns.com/download/books/cons/lithuania.pdf.

20. Конституція України від 28 червня 1996 року, із змінами і доповненнями, внесеними законами України. URL:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96- %D0%B2%D1%80# Text

Размещено на Allbest.ru