Актуальні засади теорії мовної типології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Актуальні засади теорії мовної типології

Корбозерова Н.М., Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

Вступ

Мова традиційно розглядається як структурована єдність, базовими елементами якої виступають фонеми, морфеми, слова, речення, текстові компоненти.

Цілеспрямований опис зіставлення мов склався з двох основних причин, по-перше, з мотивів оптимізації навчання іноземним мовам, а з іншого боку, передумовою виникнення порівняльного мовознавства виявилася лінгвістична типологія, яка у ХІХ столітті переслідувала єдину мету - створити морфологічну класифікацію мов та виявити національні особливості окремих мов.

Результати порівняльного мовознавства мають прикладне застосування: у лінгводидактиці з метою прогнозування помилок у процесі засвоєння іноземної мови та у перекладацькій діяльності при оптимальному доборі перекладацьких трансформацій та для перекодування інформації.

Виклад основного матеріалу

Поняття типології тлумачать у сучасному мовознавстві як вчення про тип мови, що вивчаються методом зіставлення; як процес виявлення загальних ознак мов; як характеристика структури конкретної мови та принцип організації мовного матеріалу. Тому у задачі типології мов входить виявлення спільних, ізоморфних, рис мов світу, загальних закономірностей, властивих різним мовам, мовних універсалій та можливостей їхніх реалізації у конкретних мовах, а також виявлення аломорфних рис мов та створення типологічних класифікації мов на підставі ізоморфних та аломорфних характеристик мов.

Тип мови являє собою стабільну сукупність провідних рис мови, наявність або відсутність однієї певної риси обумовлює наявність або відсутність інших рис. На підставі виявлення провідних рис конкретну мову відносять до певного мовного типу. Чистих мовних типів на практиці не існує. У структурі кожної мови переплітаються різноманітні риси різних типів. Так, наприклад, романські та германські мови за такою рисою, як наявність закінчень, можна віднести до групи флективних мов, а за наявності фіксованого порядку слів у реченні - до ізолюючого типу.

При порівняльному аналізі мов науковці послуговуються різними методами дослідження.

Порівняльно-історичний метод розроблявся виключно на принципі матеріальної схожості індоєвропейських мов. Він базується на виявленні зовнішніх кореспонденцій між фонетичними, граматичними та лексичними формами, які спостерігаються у різних мовах.

При використанні порівняльно-історичного методу до аналізу залучають генетично споріднені мови в діахронному аспекті. Цей напрямок зароджується у ХІХ ст. Він пов'язаний з іменами Ф. Боппа, Я. Грімма, Р Раскова, А. Мейє, Ф. Діца. Метою порівняльно-історичних досліджень є реконструкція спільних для всіх споріднених мов стародавніх платформ, а також розробка на цій основі мовних архетипів. Спорідненість мов світу встановлюється згідно основної ознаки про їхнє спільне походження, що дає змогу класифікувати мови на сім'ї, гілки та групи.

Порівняльно-типологічний метод базується на трьох основних прийомах, до яких належать підстави для порівняння, порівняльна інтерпретація від опису фактів та мовних явищ до виявлення їхніх фонетичних, граматичних та лексичних контрастів та типологічна характеристика, згідно якої локалізується місце аналізованого явища у загальній системі структурних характеристик конкретної мови або конкретного мовного типу.

Метод типологічного аналізу також належить до порівняльно-типологічних методів, що дає змогу зіставляти не лише споріднені (близько та далеко споріднені), а й неспоріднені мови. Метод орієнтується на співставлення елементів структури мов, які підлягають порівнянню, і підпорядковуються принципам функціональної схожості, наприклад, закінчення -mo та -мо у першій особі множини у наказовому способі Andiamo! (італ. мова), Вивчаймо! (укр. мова).

Лінгвістична, або порівняльна, типологія виникла у межах порівняльно-типологічного мовознавства і пов'язана, в першу чергу, з іменем В. Гумбольдта. На базі вже існуючих типологічних досліджень ХХ ст. виникла лінгвістика універсалій як теоретичний напрям, у якому на базі порівняння досліджуються загальні риси структур різних мов світу, а також зіставна типологія, у якій було запроваджено аналіз як близько і далеко споріднених, так і неспоріднених мов в синхронії та діахронії.

Лінгвістичні універсали - це одне із найважливіших понять типології, оскільки вони являють собою риси, характерні або усім, або переважній більшості натуральних мов. Лінгвістична універсалія презентує собою ізоморфний спосіб вираження внутрішньо-системних співвідношень мовних елементів, які функціонують з великою частотністю у різних мовах світу.

Виявлення мовних універсалій зумовлено декількома факторами, до найбільш важливих з них слід віднести: загальні закономірності функціонування мови як засобу комунікації, артикуляційну базу людини, співвідношення мови та мислення, мови та оточуючого середовища.

У цьому аспекті слід виділити найголовніші мовні універсали, які мають всеохоплюючий характер, наприклад: розподіл звуків на голосні та приголосні, розподіл частин мови, у першу чергу на іменник та дієслово, виділення категорії однини та множині, існування слів однозначних та полісемантичних тощо. У залежності від рівнів мови універсали розподіляються на фонетичні, граматичні та лексичні.

Важливим внеском у теорію лінгвістичних універсалій є розробка синхронних та діахронних універсалій. Так, синхронні універсали мають описовий характер та зумовлюють типологію мови у синхронному плані, а діахронні універсали маніфестують загальні для декількох мов історичні зміни, які відбулися у мові.

У ХІХ ст. вчені, які цікавилися типологічними дослідженнями, змогли запропонувати перші морфологічні класифікації мов. Так, Фрідріх Шлегель розкласифікував мови на афіксуючі, до них він залучив тюркські, полінезійські та китайську та на мови флективні, до яких він залучив семітські, грузинську та французьку. Його брат Август Шлегель дещо уточнив класифікацію за рахунок уведення понять аналітізму та синтетизму і запропонував три класи мов: мови без граматичної структури, мови афіксуючі та мови флективні. Дійсним батьком мовної типології вважається німецький лінгвіст В.Гумбольдт, він є автором сучасної типології мов. Всі мови він розкласифікував на чотири типи: ізолюючі, аглютинуючи, флективні та інкорпоруючі. Теорія В. Гумбольдта не позбавлена помилковості. Вчений висловив наївну думку про те, що порівняння мовних типів є ознакою прогресу людства та віддзеркалює різний культурний рівень розвитку народів. Щодо флективних мов, то лінгвіст запропонував вважати їх єдиною правильною формою, тому що єдність слова в них забезпечується зовнішньою та внутрішньою флексією. А мови, які належать до інших типів, відповідають нижчому рівню розвитку. Представник багатоступеневої типології Е. Сепір зробив висновок про те, що територіально віддалені мови переживають схожі періоди свого розвитку. Вчений створив нову типологічну класифікацію мов у відповідності до чотирьох критеріїв: за ступенем спаяності кореня та афіксів, за ступенем синтезу елементів слова, за реляційними відношеннями між ними, за характером зв'язки морфем: ізоляції, аглютинації або фузії.

Сучасна лінгвістична наука характеризується стрімким розвитком завдяки використанню новітніх методик та технологій. У цьому контексті порівняння мов, або порівняльна лінгвістика, зазнала суттєвих змін і сьогодні вона посідає одну з провідних позицій у науці внаслідок революційного прориву, уточнення поставленої мети, розширення предмету, парадигми і площини дослідження. Сучасна лінгвістика неухильно рухається у напрямку вдосконалення і поглиблення комплексних методологічних підходів та прийомів до застосування новітніх наукових парадигм від генетичної та системно-структурної до комунікативно-функціональної та прагматичної [1]. Так, у сучасній типології порівнянню можуть підлягати усі мови світу, незалежно від їхніх структурних ознак, походження, етапу історичного розвитку та приналежності до певних класифікаційних груп, а також до аналізу можуть залучатися мови у різній кількості.

У сучасну епоху глобалізації та розширення мовних в культурних контактів зростає зацікавленість мовознавців до проведення типологічних досліджень споріднених та неспоріднених мов [2], що дозволяє виявляти та уточнювати національну картину світу у будь-якій мові.

У сфері порівняльних досліджень лінгвістика ХХІ століття характеризується диференціацією різних спрямувань. Успішному проведенню порівняльного аналізу мов сприяє застосування традиційних методик: порівняльно-історичної, порівняльної, зіставної, типологічної, контрастивної, конфронтативної. Останнім часом до них можна додати і новітні продуктивні методи дослідження: типологію ареальну, таксономічну, комунікативно-функціональну, синхронну компаративістику [3], а також лінгвістичну прагматику [4], застосування яких розкриває широкі можливості при виявленні найбільш характерних схожостей та розрізнень у мовній структурі мов, що порівнюються.

Метою зіставного мовознавства (друга половина ХХ ст. - початок ХХІ ст.) є виявлення схожих та диференційних явищ мов для встановлення типологічних рис (зіставна лінгвістика) [5] та у прикладних цілях (контрастивна лінгвістика) [6]. Дослідження мов різних груп на синхронному зрізі свідчить про те, що між деякими мовами існує ціла серія фонологічних, лексичних та граматичних як збігів, так і розбіжностей.

Ряд лінгвістів ототожнюють, не маючи, на наш погляд, для цього підстав, такі терміни, як зіставна та співставна лінгвістика, співставна та контрастивна лінгвістика, контрастивна та конфронтативна лінгвістика тощо. Такі висновки робляться на підставі того, що досі остаточно не визначений термінологічний апарат та не розмежовані між різними методами цілі, об'єкт, мета, предмет, траєкторія і запровадження результатів дослідження.

Так, наприклад, співставний та типологічний аналіз дослідження мов, на думку М. М. Калениченко [7], мають різний ступінь охоплення вивчення мовного явища. Лінгвістична типологія спрямована на встановлення мовного типу у різних мовах з метою їхньої подальшої класифікації. Щодо співставної типології, то вона покликана лише порівнювати факти двох чи декількох мов з метою виявлення їхніх схожостей та розбіжностей. Ототожнення таких понять, як співставна та контрастивна лінгвістика, конфронтативна та контрастивна лінгвістика, є можливим, на думку М.М. Калениченко, на підставі виключно орієнтації дослідження: у випадку використання конфронтативного методу дослідження має суто теоретичний характер, а при використанні контрастивного методу дослідження має практичне спрямування.

Мова як соціально-культурний феномен являє собою самодостатню, синергетичну систему, яка складається з таких одиниць, як звуки, слова та речення, і яка призначена у суспільстві виконувати надскладну функцію обміну думок між людьми.

Мови, незважаючи на їхнє різне походження та на приналежність до різних мовних систем, виявляють здатність зіставлятися між собою за різноманітними параметрами -- фонологічними, лексичними, морфолого-синтаксичними, прагматичними, генетичними тощо. Ефективним та корисним у сучасній лінгвістиці вважається поліпарадигмальний метод зіставлення [8; 9]. Не менш продуктивним, на наш погляд, є метод таксономічного зіставлення мов (або таксоно-зіставний, або зіставно-таксономічний метод), який з високою результативністю можна застосовувати у лінгвоконцептології [10; 11; 12; 13].

Зовнішня схожість мов може бути як закономірною у результаті їхнього генетичного походження, так і випадковою у результаті різного роду мовних запозичень. У першому випадку, ступінь спорідненості/неспорідненості виявляється при застосуванні порівняльно-історичного методу мов, а у другому, - при використанні таксоно-зіставного методу дослідження. У першому випадку, порівнюються мови, які мають спільне генетичне походження, а у другому, порівнюються мови, що належать до різних мовних груп. У першому випадку, до аналізу залучаються мови в історичному аспекті дослідження, а у другому, аналізувати мови можна на будь-якому етапі їхнього розвитку.

У мовознавстві прийнято класифікувати мови за такими угрупуваннями: мовна сім'я, мовна гілка, група мов та саме мова. Базовою мовною структурою є сім'я мов, наприклад, індоєвропейська, яка включає до свого складу романо-германські та балто-слов'янські мовні гілки, розповсюджені на території Західної та Східної Європи. Окремі мови однієї групи (наприклад, або романської, або слов'янської) виявляють схожі між собою риси, їх можна дослідити як у генетичному плані, так і у таксоно-зіставному. Мови різних груп або, навіть, різних мовних сімей з більшою ефективністю доцільно аналізувати лише у таксоно-зіставному аспекті. Мови у першому випадку виявляють близьку мовну схожість, а у другому випадку - далеку схожість або несхожість взагалі.

У цій статті для прикладу залучено іспанську та українську мови, які характеризуються своїм індоєвропейським походженням, проте мають різну приналежність до мовних груп - романської (у випадку іспанської мови) та слов'янської (у випадку української мови). Тому обидві мови мають одночасно багато схожих характерних рис, у першу чергу щодо семантики і структури у морфології та синтаксисі, а також численні несхожі риси фонологічного, лексичного та синтаксичного характеру. Це переводить зазначені мови у розряд далеко схожих мов. До їхнього аналізу доцільно застосовувати таксоно-зіставний метод дослідження.

На граматичному рівні генетично обумовленими і всебічно описаними у романських та слов'янських мовах є такі відмінні риси: відсутність граматичної категорії відмінка і наявність артикля у романських мовах та, навпаки, відсутність артикля і наявність граматичного відмінка імені у слов'янських. Тим не менше, існує варіювання структурних схожих / несхожих рис у структурі іспанської та української мов.

Базою, на яку спирався таксономічний метод дослідження, були природничі науки, в першу чергу, принципи, застосовані у біології. До лінгвістики термін таксономія був запозичений саме з цієї науки у ХХ столітті. У біології він означав класифікацію надскладних систем. У лінгвістиці за аналогією таксономія також представлена у вигляді дерева, яке складає набір певних структур з верховним таксоном. Таксони нижчого рангу підпорядковані таксонам вищого рангу. Таким чином, таксономія отримує можливість врегулювати принципи, методи та правила класифікації одиниць, які залучаються до аналізу. Принципи таксономії використовуються у лінгвістиці виключно з метою упорядкувати лексичні, морфологічні та синтаксичні одиниці однієї мови і порівняти їх зі схожими одиницями іншої мови. У результаті такого порівняння дослідник виявляє мовні типи, мовні універсалії, ізоморфні та аломорфні явища у порівнюваних мовах.

Порівняння таксономічних рис та функційного навантаження окремих мовних одиниць однієї мови з мовними одиницями іншої дозволяє виявити ступінь схожості/відмінності мовного феномена, його мовного генотипу та генетичної моделі, за якою будується конкретна мова. Наприклад, дієвідмінювання дієслів у минулому часі у порівнюваних мовах має схожості (категорії однини, множини, персони) та розбіжності (категорія роду): lei/ leiste/ leyo// leimos/ leisteis/ leyeron; /прочитав, прочитала/ прочитав, прочитала/ прочитав, прочитала // прочитали/ прочитали/ прочитали. Як видно, в обох мовах дієслова у минулому часі ізоморфно змінюються за числами та за персоною, а в українській мові аломорфно в однині відбуваються зміни також і за родом.

мова таксономічний морфологічний

Висновки

Підсумковуючи, слід зазначити, що у сучасному мовознавстві існує цілий ряд загальнолінгвістичних прийомів та методів при проведенні порівняння мовних структур, кожен з яких має своїм головним завданням якнайглибше дослідити внутрішні закономірності мовної системи. Сучасні компаративісти розширюють об'єкт дослідження, останнім часом вони все частіше звертаються до мовленнєвого аспекту, що в решті решт сприяє виходу дослідженню на комунікативний, прагматичний, когнітивний, лінгвокультурний та лінгво-етнічний рівень. Різноплановість методу міжмовного зіставлення свідчить про цінність та безперервний розвиток сучасних досліджень українських вчених у галузі лінгвістики, що безперечно сприятиме інтенсифікації процесу навчання іноземним мовам та поліпшенню у підготовці кваліфікованих перекладачів.

Використання зіставно-таксономічного методу дослідження дає можливість провести багатоаспектний аналіз на будь-якому мовному рівні та віднайти ізоморфні відтінки функціонально-семантичного та структурного плану при порівнянні мовних явищ у двох і більше мовах як на синхронному, так і на діахронному зрізі.

Список використаних джерел

1. Кочерган М.П. Загальне мовознавство. 2006.

2. Кочерган М.П. Основи зіставного мовознавства. Київ: Академія, 2006.

3. Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми: підручник. Полтава: Довкілля-К, 2008.

4. Бацевич Ф.С. Вступ до лінгвістичної прагматики: підручник. Київ : Академія, 2011.

5. Ilko V. Korunets. Contrastive Typology of the English and Ukrainian Languages. Vinnitsya, 2004.

6. Нариси з контрастивної лінгвістики / під заг. ред. Ю. О. Жлуктенка. Київ, 1979.

7. Калениченко М.М. Проблеми та перспективи розвитку співставного, типологічного та порівняльно-історичного вивчення мов.

8. Терехова С.І. Теоретико-методологічні засади зіставного поліпарадигмального вивчення референції (на матеріалі української, російської та англійської мов). Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. Київ, 2016. № 29. С. 227-264.

9. Терехова С.І Поліпарадигмальність як основа сучасних лінгвістичних досліджень координат комунікації. Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. Київ, 2018. № 33. С. 21-37.

10. Скобнікова О.В. Методика аналізу лінгвокультурного концепту (на прикладі концепту FAMILY). Вісник Маріупольського державного університету. Філологія. 2018. Вип. 18. С. 286-293.

11. Бешлей О.В. Лінгвокультурний концепт YOUTH: структура й методика дослідження. Науковий Вісник Міжнародного гуманітарного університету. Філологія. 2015. № 9, т 1. С. 18-20.

12. Гарбера І.В. Лінгвокультурний концепт ЛЮДИНА. Репрезентація освітніх досягнень, мас-медіа та роль філологіїу сучасній системі наук. 1-е вид. Вінниця, 2020. С. 1-12.

13. Myronova N.V. Cod linguoculturel: base thdorique de la recherche. Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. Київ, 2019. № 35. С. 13-25.

Размещено на Allbest.ru