Роль та місце Стратегії кібербезпеки України у забезпеченні інформаційної безпеки держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль та місце Стратегії кібербезпеки України у забезпеченні інформаційної безпеки держави

Ящук В.І., Львівський державний університет безпеки життєдіяльності

Вступ

У сучасному світі інформаційна безпека держави стає одним із ключових чинників її стійкості та розвитку. Кіберзагрози, такі як кібератаки, кібершпигунство, кібертероризм, кіберсаботаж, дезінформація, постійно зростають, що робить необхідним розробку та впровадження ефективної стратегії кібербезпеки. Україна, як і інші країни світу, стикається з численними кіберінцидентами, які можуть мати значний вплив на її економіку, політику та суспільство.

Інформаційна безпека є одним із ключових факторів стійкості та розвитку держави. Кібербезпека є невід'ємною складовою інформаційної безпеки. У сучасному світі кіберзлочинність та кібератаки постійно зростають за масштабами та складністю. Україна перебуває у складному геополітичному середовищі, що може сприяти кібератакам та іншим формам цифрової агресії з боку інших країн.

Війна на сході України, яка розпочалась у 2014 році, стала складним гібридним конфліктом, включаючи збройні дії, інформаційну війну та кіберагресію. Військові події на сході України, зокрема в Донецькій та Луганській областях, супроводжувалися активними кібератаками та інформаційною війною.

В умовах цього конфлікту в контексті стратегії кібербезпеки Україна приділяла значну увагу захисту своїх критичних інформаційних інфраструктур та протидії кіберзагрозам. Ключові аспекти такої стратегії включали захист критичних інфраструктур, розвиток кіберзахисту, інформаційну безпеку, міжнародне співробітництво, експертну та освітню роботу. Зусилля зосереджувались на захисті критичних об'єктів, таких як енергетичні системи, телекомунікаційні мережі, фінансові установи тощо від кібератак. Створювались та вдосконалювались систем кіберзахисту, які включають в себе розробку захисного програмного забезпечення, моніторинг та реагування на кіберінциденти. Проводилась робота із запобіганню дезінформації та пропаганді, яка може посилити дестабілізацію суспільства та підірвати довіру до державних інституцій. Відбувалось посилення взаємодії з міжнародними партнерами та організаціями з метою обміну інформацією та кращого реагування на кіберзагрози. Проводились заходи із підвищення рівня кіберграмотності населення та професіоналів у сфері кібербезпеки, щоб покращити виявлення та реагування на кіберзагрози.

Україна активно переходить до цифрової економіки, що робить її ще більш уразливою перед кіберзагрозами. Збільшення кількості підключених до Інтернету пристроїв і послуг також збільшує потенційні точки вразливості. Нові технології, такі як штучний інтелект, Інтернет речей (IoT), блокчейн тощо, принесли не лише нові можливості, але й нові загрози для кібербезпеки. Втрата довіри до інформаційних систем та ресурсів може призвести до значних економічних та соціальних проблем.

Інформаційні операції та пропаганда в інтернеті стали невід'ємною частиною сучасної гібридної війни. Досвід показує, що з початком повномасштабного вторгнення, правильна стратегія кібербезпеки може визначати інформаційну перевагу. Чинна Стратегія кібербезпеки України затверджена у 2016 році [1]. За цей час ситуація у сфері кібербезпеки значно змінилася, тому виникла потреба у вдосконаленні Стратегії. Впровадження ефективної Стратегії кібербезпеки стає критично важливим завданням для України, яке має на меті захистити національні інтереси та забезпечити стійкість інформаційної і кібернетичної інфраструктури держави.

Питаннями, які торкаються найрізноманітніших аспектів стратегії кібербезпеки та забезпеченні інформаційної безпеки досліджувались у наукових працях Арістова І.В., Березовської І.Р., Дзьобаня О.П., Калюжного Р.А., Кормича Б.А., Ліпкана В.А., Марущак А.І., Цимбалюка В.С., Юдіна О.К., а також регламентуються численними законами, указами та доктринами [1-14].

Разом з тим, не існує комплексного наукового дослідження, яке б аналізувало роль та місце Стратегії кібербезпеки України у забезпеченні інформаційної безпеки держави. Продовжує залишатись актуальною необхідність у подальших дослідженнях низки питань щодо ефективності реалізації Стратегії через постійний моніторинг її виконання та системи індикаторів стану кібербезпеки. Проблеми, перераховані вище, їхня актуальність обумовили вибір теми дослідження, визначили її мету й завдання.

Метою дослідження є визначення методичних підходів до формування ролі та місця Стратегії кібербезпеки України у забезпеченні інформаційної безпеки держави, що є основою захисту національних інтересів та забезпечення стійкості інформаційної і кібернетичної інфраструктури держави в умовах гібридної війни.

кібербезпека інформаційний війна

Виклад основного матеріалу

Чинна стратегія кібербезпеки України визначає пріоритети, цілі та завдання забезпечення кібербезпеки України з метою створення умов для безпечного функціонування кіберпростору, його використання в інтересах особи, суспільства і держави [1]. Сьогодні кібербезпека є одним із пріоритетів у системі національної безпеки України. Реалізація зазначеного пріоритету буде здійснюватися шляхом посилення спроможностей національної системи кібербезпеки для протидії кіберзагрозам у сучасному безпековому середовищі. Формуючи нову Стратегію кібербезпеки України, потрібно враховувати світові тренди в глобальному кіберсередовищі, як фактори впливу на розбудову національної системи кібербезпеки.

У зв'язку з появою нових системних загроз національній безпеці 21 червня 2018 р. було ухвалено новий Закон України «Про національну безпеку України» [2]., який відобразив сучасні безпекові реалії та стратегічні напрямки розвитку сектора безпеки України. Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 цього Закону національна безпека -- це захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу й інших національних інтересів України від реальних і потенційних загроз. Складові частини національної безпеки наведено на рис. 1.

Рис. 1. Структура національної безпеки України

За вказаними напрямами безпеки здійснюється планування. Документи, що містять довгострокові плани, отримали назву стратегії. Відповідно в законі описуються в загальному вигляді стратегії національної безпеки, воєнної безпеки, громадської безпеки та цивільного захисту України тощо. Окремим нормативним актом затверджено Стратегію кібербезпеки України [1] -- документ довгострокового планування, що визначає загрози кібербезпеці України, пріоритети та напрями забезпечення кібербезпеки України з метою створення умов для безпечного функціонування кіберпростору, його використання в інтересах особи, суспільства і держави [3]. Докладніше структуру вказаного документа наведено на рис. 2.

Рис. 2. Основні елементи стратегії кібербезпеки України, розроблено автором на основі [3].

ХХІ століття знаменується активним формуванням шостого технологічного укладу (біо-, нано-, інфо-, когнотехнологій, їх конвергенцією) та ризиками, з якими стикається цивілізація внаслідок упровадження новітніх технологій, зокрема їх використання у кіберпросторі.

Питома вага кіберзагроз у сфері загроз національній безпеці країн змінюється, і ця тенденція в процесі розвитку інформаційних технологій та їх конвергенції з технологіями штучного інтелекту зростає. Посилення такого впливу на функціонування структур управління як національних, так і транснаціональних формує повністю нову безпекову ситуацію з викликами нового технологічного рівня. Міжнародні центри сили зазнають перерозподілу сфер впливу у кіберпросторі, збільшується їх бажання через такий поділ забезпечити втілення власних геополітичних інтересів. Структуру Національної системи забезпечення кібербезпеки у розрізі рівнів управління наведено на рис.3.

Рис.3. Національна система забезпечення кібербезпеки, розроблено автором на основі [4].

Кіберпростір разом з іншими територіями визнано одним з потенційних театрів воєнних дій, тому здатність держави захищати свої національні інтереси в ньому розглядається як важлива складова кібербезпеки. Набирає сили тенденція до створення нового типу військ - кібервійськ, до завдань яких входить не лише забезпечення захисту критичної інформаційної інфраструктури від кібератак, а також проведення превентивних наступальних операцій у кіберпросторі, спрямованих на ураження обчислювальних мереж та інформаційних систем збройних сил противника, а також виведення з ладу критично важливих об'єктів противника шляхом руйнування інформаційних систем, що керують такими об'єктами.

Водночас все більш і більш активно застосовується поєднання традиційних та нетрадиційних стратегій і тактик з використанням цифрових інформаційних технологій. Зокрема, Російська Федерація ефективно реалізує концепцію інформаційного протиборства, базовану на симбіозі бойових дій у кіберпросторі та інформаційних операцій, механізми якої успішно використовуються в процесі гібридної війни проти України. Країни ЄС, НАТО, провідні міжнародні компанії та експерти одностайно визнають Російську Федерацію і її дії у кіберпросторі головною загрозою міжнародній кібер- безпеці. Її розвідувально-підривна діяльність у цифровому просторі є частиною гібридної війни, яку вона проводить проти України. Така деструктивна активність створює реальну загрозу вчинення актів кібертероризму та кібердиверсій стосовно національної інформаційної інфраструктури.

Прогнозується зростання інтенсивності міждержавного протиборства і розвідувально-підривної діяльності у цифровому просторі, що проявлятимуться, насамперед, у розширенні кола країн, які намагатимуться створити власну кіберрозвідку, оволодіти передовими технологіями розвідувально-підривної діяльності у кіберпросторі, посилити державний контроль за національними сегментами мережі Інтернет. При цьому отримуватиме поширення розроблення інструментарію, що передбачає накопичення великих масивів даних щодо поведінки людини, соціальних груп та використання передових досягнень у сфері штучного інтелекту. Негативною ознакою технологічного розвитку, пов'язаного із загальним поширенням цифрових технологій, розширенням Інтернет-середовища, є критично зростаючий технічний рівень інструментарію втілення кіберзагроз, від чого ландшафт таких загроз охоплює все більше сфер життєдіяльності. Кібератаки, їх різновиди стають все більш інтелектуальними та небезпечними, створюючи реальну загрозу критичній інфраструктурі.

Зловмисники активно працюють над пошуком вразливостей у активах (систем управління) і розробляють для цього унікальні за своїми характеристиками: універсальне шкідливе програмне забезпечення, віруси-шифрувальники, ботнети, які виконують розподілені атаки (DDoS) на операційні мережі, виробничі системи, що використовують хмарні сервіси, а також атаки на ланцюги поставок. З урахуванням прогресу у технологіях штучного інтелекту протягом наступних 5-10 років масштаби та наслідки таких втручань будуть зростати. Розширення використання кіберпростору терористичними організаціями (кібертероризм) стає глобальним трендом. Цьому сприяє загальна цифрова трансформація систем управління та життєзабезпечення, що безперервно розширює кількість об'єктів кібертеро- ризму та потенційних об'єктів кібератак. Об'єктами терористичних кібератак вважаються об'єкти атомної енергетики, системи управління електропостачанням, авіаційний та залізничний транспорт, магазини стратегічних видів сировини, системи водопостачання, а також хімічні й біологічні об'єкти.

Нові виклики приносить перехід на 5О-мережі, робота яких в суттєвій мірі залежить від правильної роботи програмного забезпечення, що через новизну технології може створити нові, не повністю передбачені загрози. Технології «Інтернету речей», «розширеної реальності», «розумних міст» активно доповнюються новими - «гіперавтоматизацією», «розумним компонуванням бізнесу», «кібербезпековою мережею», «розподіленою хмарою», «Інтернет-поведінкою» тощо.

Радикально змінюючи глобальний лад, пандемія коронавірусу COVID-19 матиме тривалий вплив на світовий порядок. Зростає залежність від цифрових засобів спілкування, що ставить під загрозу обмін інформацією, захист персональних даних. Кіберзлочинці, експлуатуючи пандемію, все більше застосовують нові методи кібератак, що примушує уряди впроваджувати додаткові механізми протидії, забезпечуючи доступ до необхідних пристроїв, функціонування електронних ресурсів і систем. Поширення загроз та ускладнення їх впровадження змушує уряди провідних країн удосконалювати архітектуру національних систем кібербезпеки, змінювати стратегію протидії. Зміни до моделі протидії пов'язані з розумінням неможливості побудувати абсолютно невразливі системи захисту. Практика показує, що будь-які інформаційно-комунікаційні системи можуть бути пошкоджені кібератакою, тому важливо виявляти вразливості та реагувати на них для мінімізації можливих збитків.

Швидкоплинний цифровий світ потребує формування більш збалансованої та ефективної національної системи кібербезпеки, яка зможе гнучко адаптуватися до змін безпекового оточення, забезпечуючи громадянам України безпечне функціонування національного сегмента кіберпростору та створюючи нові можливості для цифровізації всіх сфер суспільного життя. Україна розвивається здатною забезпечити свій соціально-економічний прогрес у цифровому світі, що вимагає здобуття здатності ефективно стримувати деструктивні втручання в кіберпросторі, досягнення кіберстійкості на всіх рівнях та сприяння взаємодії всіх суб'єктів забезпечення кібербезпеки на основі партнерства та співпраці.

Все, викладене вище зумовлює необхідність дослідження засад розбудови національної системи кібербезпеки, відповідно до якої Україна прагне створити максимально відкритий, вільний, стабільний і безпечний кіберпростір, де враховуються права і свободи людини, підтримуються соціальний, політичний і економічний розвиток. На рис. 4 наведено структурну схему взаємодії складників системи кібербезпеки для цифрової держави. В процесі реалізації Стратегії кібербезпеки України за період з 2016 по 2020 роки, державі вдалося сформувати основу національної системи кібербезпеки. Україна значно розширила свій потенціал, що дозволяє подальшу розбудову національної системи кібербезпеки на основі стримування, кіберстійкості та сприяння взаємодії.

Рис. 4. Кібербезпека для цифрової держави, розроблено автором на основі [4].

При розбудові національної системи кібербезпеки на основі стримування, кіберстійкості та сприяння взаємодії в Україні відбулось посилення спроможностей національної системи кібербезпеки для запобігання збройній агресії проти України у кіберпросторі або через нього, нейтралізації розвідувально-підривної діяльності, мінімізації загроз кіберзлочинності та кібертероризму (стримування); набуття здатності швидко адаптуватися до внутрішніх і зовнішніх загроз у кіберпросторі, підтримання стабільного функціонування національної інформаційної інфраструктури, зокрема об'єктів критичної інформаційної інфраструктури (кіберстійкість); забезпечення розвитку комунікації, координації та партнерства між суб'єктами забезпечення кібербезпеки на національному рівні, розвитку стратегічних відносин у сфері кібербезпеки з ключовими іноземними партнерами, насамперед з Європейським Союзом і НАТО та їх державами-членами, співробітництво у цій сфері з іншими державами та міжнародними організаціями на основі національних інтересів України (взаємодія). Розвиток національної системи кібербезпеки на таких принципах дасть можливість розширити запропоновані та рекомендовані дії на всі галузі економіки та сфери діяльності. З цією метою держава залучає до вирішення завдань щодо забезпечення кібербезпеки в національному масштабі крім основних суб'єктів національної системи кібербезпеки, на яких базувалася на початковій стадії формування національної системи кібербезпеки, широке коло суб'єктів забезпечення кібербезпеки, у тому числі суб'єктів господарювання, громадські об'єднання та окремих громадян України. Ключову об'єднувальну та координаційну роль у цьому процесі відіграє Національний координаційний центр кібербезпеки.

Сьогодні держава розвиває національну систему кібербезпеки, спираючись на такі принципи [1, 4-7, 14], як розуміння та аналіз цифрового середовища і глобальних трендів у сфері кібербезпеки, з урахуванням особливостей нашої країни, та невідступне захист національних інтересів; заходи щодо удосконалення законодавства у галузі кібербезпеки та оперативна актуалізація відповідно до плинних безпекових умов; орієнтація на суспільство з метою сприяння його економічному і соціальному зростанню, встановлення правил безпечного використання Інтернету; забезпечення балансу між потребами держави і правами громадян, дотриманням законності та основних цінностей, включаючи права людини і свободу слова; відкритість і створення умов для активної участі всіх зацікавлених сторін з урахуванням їхніх потреб і зобов'язань; розподіл матеріальних і фінансових ресурсів для вирішення конкретних завдань у сфері кібербезпеки; проактивний підхід, включаючи застосування систем попередження кібератак та вжиття випереджувальних заходів; забезпечення демократичного цивільного контролю за роботою національної системи кібербезпеки. Реалізація цих принципів спрямована на посилення кібербезпеки та захисту прав громадян та держави в цифровому середовищі.

Прискорений розвиток та взаємопроникнення інформаційних технологій приносить за собою не лише значні соціальні переваги, але й збільшення кіберзагроз у всіх сферах життєдіяльності. Україна має відповідний потенціал для розширення своїх можливостей у сфері кібербезпеки для адекватного протистояння сучасним викликам і загрозам.

Деякі з цих викликів для України у сфері кібербезпеки включають активне використання кіберзасобів у міжнародній конкуренції за світове лідерство, що супроводжується змагальним розвитком засобів кібербезпеки та реалізацією кіберзагроз під час швидких змін інформаційно- комунікаційних технологій.

Мілітаризація кіберпростору та збільшення технологічних можливостей кіберзброї дозволяє проведення прихованих кібератак та взяття під контроль критичних інформаційних систем. Зростає технологічний рівень протиправних посягань на інтереси держави та суспільства з використанням методів соціальної інженерії та криптотехнологій. Вплив пандемії COVID-19 на економічну діяльність та соціальну поведінку через широке використання електронних сервісів та інформаційно-комунікаційних систем посилило загрозу порушення прав громадян у кіберпросторі.

Цифрова трансформація, яка є одним із пріоритетів розвитку України, створює нові виклики у сфері кібербезпеки. Впровадження нових технологій та цифрових послуг вимагає системного підходу до кібербезпеки та оцінки ризиків. Без цього існує ризик втрати довіри громадян до процесів цифрової трансформації.

Сучасні світові тренди в розвитку кібербезпекового середовища створюють різноманітні виклики для України, які виявляються у внутрішніх процесах та явищах країни. Одним із головних джерел загроз є активне використання кіберпростору в гібридній агресії з боку Росії. Росія відома своєю активною кіберагресією проти України, спрямованою на деструктивний вплив на органи державної влади, системи управління військами, а також на об'єкти критичної інфраструктури. Ця діяльність включає в себе розвідувальні операції, кібершпигунство та кібердиверсії, які мають серйозний потенціал для завдання шкоди Україні. Також зростає загроза кібертероризму, що пов'язано з кіберможливостями Росії та використанням кіберпростору для фінансування терористичних груп. Недостатня взаємодія з міжнародними партнерами у сфері кібербезпеки ускладнює боротьбу з цією загрозою.

У зв'язку з цим, Україні необхідно посилити свої зусилля у напрямку кібербезпеки, зокрема шляхом нарощування кіберзахисту критично важливих об'єктів інфраструктури, збільшення співпраці з міжнародними партнерами та розвитку власних кіберзбройних сил. Таким чином можна ефективно протистояти сучасним кіберзагрозам та забезпечити безпеку та стабільність в кіберпросторі.

Зростання кіберзлочинності в Україні становить серйозну загрозу для державних інформаційних ресурсів, суспільних процесів і особистих даних громадян. Це призводить до значних матеріальних втрат і підриву довіри суспільства до інформаційних технологій. Основні проблеми, які спричиняють цю ситуацію, наведено в табл. 1.

Таблиця 1 Основні проблеми зростання кіберзлочинності в Україні

Для зменшення цих загроз Україні необхідно вдосконалити свою стратегію кібербезпеки, покращити кіберграмотність населення, зміцнити захист державних інформаційних ресурсів, сприяти розвитку внутрішніх кіберзахисних стандартів та механізмів контролю, а також активно співпрацювати з міжнародними партнерами у цій сфері.

Сьогодні в Україні стикаються зі значними викликами у сфері кібербезпеки, які породжують різноманітні загрози та проблеми. Наведені в табл. 2.

Таблиця 2 Виклики у сфері кібербезпеки