Концепт "цифрові права людини"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концепт «цифрові права людини»

Цифровізація людського життя набирає обертів і веде до еволюції соціуму не тільки в технологічній, а й у багатьох інших площинах - інтелектуальній, соціальній, правовій, економічній, культурній тощо. Істотність цифрової трансформації суспільства сягнула меж, коли відбувається вплив на засади правового регулювання, його пріоритети, ідеали, ключові ідеї, до яких насамперед належать права людини.

Як вже продемонстровано в процесі дослідження ґенези концепту інформаційних прав людини, в антропологічному і соціологічному ракурсі цифровізація є поточним етапом соціальної інформатизації, потенціал якого ще не вичерпаний. Це означає що цифровий період інформатизації і надалі буде визначати актуальні зміни у різних сферах життя людини.

Система прав людини певною мірою змінюється під впливом цифро- візації - виникають нові права, ефективні механізми здійснення вже відомих прав, обмеження й вимоги, принципи побудови відносин. Проте ці зміни варто сприймати як органічні, як такі, що мають знайти своє невід'ємне місце в загальному дискурсі про права людини, зокрема в межах розвитку інформаційних прав - як їх сучасний прояв.

Для європейського правового простору категорія «цифрові права людини» не є новою і сьогодні вже можна констатувати, що вона поступово набуває прагматичних юридичних обрисів на міжнародному рівні та легітимізацію й легалізацію - на національному.

У правовому сенсі актуальність цифрових прав людини зумовлена насамперед акцентами на «правах і свободах в Інтернеті». Вона значно зросла з появою низки документів декларативного характеру, ключовим з яких можна вважати Резолюцію ООН щодо заохочення, захисту та реалізації прав людини в Інтернеті 1.

Нерідко згадану резолюцію вважають першим міжнародним документом з цифрових прав людини, позаяк саме розвиток Інтернету і технологій з ним пов'язаних спонукав до виникнення ідей єдності визнаних стандартів прав людини незалежно від сфери їх здійснення - реальної чи електронної (віртуальної, кібернетичної), «offline» чи «online». Тому перші варіації нині цифрових прав людини набули популярності як «Інтернет права» (Internet Rights), «е-права людини» (е-Human Rights), «кібер- права» (Cyber-rights).

З часом технології Інтернету змінили людській світ настільки, що стали невід'ємною його частиною та необхідною умовою існування прав людини і в реальному вимірі, створивши, по-перше, технологічні форми реалізації прав, які завдяки своїй зручності, швидкості, ефективності та сприянню демократизації стали домінантними, а по-друге - глобальний простір комунікативних можливостей з потенційними новими виявами прав людини.

Тому сучасні уявлення про цифрові права не можуть ґрунтуватися на їх альтернативності як прав «online», що важливі тільки у разі долучення людини до Інтернет-комунікацій. Навпаки, відсутність доступу до швидкісного Інтернету з позицій прав людини сьогодні з впевненістю вважається елементом соціальної нерівності (цифрової нерівності, цифрового розриву) і може бути дискримінаційною. Виникнення дійсно нових за змістом цифрових прав людини як конкретних суб'єктивних можливостей наразі продовжує викликати дискусії, як мінімум, щодо того чи можливі вони взагалі, а якщо можливі, то чи коректно такі нові права відносити саме до прав людини. цифровий прагматичний юридичний легітимізація

Отже комплекс цифрових можливостей людини, життєво важливих для існування і розвитку в сучасному світі, доволі складним чином інтегрується в систему прав людини, утворюючи різні компоненти і взаємозв'язки, глибину яких ще належить осягнути.

Зважаючи на сказане, зміст поняття «цифрові права людини» не варто звужувати тільки до конкретизації суб'єктивних юридичних можливостей, зумовлених розвитком цифрових технологій, і пошуків їх поєднання з визнаними правами людини та відповідними обов'язками держави - такий шлях буде штучним. Ідея цифрових прав як вияв прав інформаційних і продовження прав людини в цифровому середовищі є більш гармонійною та дозволяє розглядати цифрові права в усіх ракурсах прав людини - як благ, умов, засад, принципів, можливостей, які є правовими засадами існування людини в інформаційному суспільстві на сучасному етапі його еволюції. Вочевидь ІТ будуть розвиватися й надалі, що виведе суспільство на новий етап розвитку з новими акцентами у правах людини.

Якщо вдаватися до пошуків дефініції цифрових прав, то в різних джерелах їх вже запропонована значна кількість, є пропозиції і українських науковців. Зокрема:

О.Б. Братасюк, Н.Ф. Ментух цифрові права людини визначають як «окрему групу прав людини, які пов'язані з використанням та/або реалізовуються в мережі Інтернет за допомогою спеціальних пристроїв (комп'ютерів, смартфонів тощо)» 1;

О.Я. Мединська, Г.П. Синоруб - як окрему категорію прав - «права людей на доступ, використання, створення і публікацію цифрових творів, доступ і використання комп'ютерів та інших електронних пристроїв, а також комунікаційних мереж, зокрема, мережі Інтернет» Братасюк О.Б., Ментух Н.Ф. Поняття та класифікація цифрових прав в Україні. Юридичний науковий електронний журнал. 2021. № 10. С. 58-61. Мединська О.Я., Синоруб Г.П. Права людини та цифрова трансформація. Людина в українському суспільстві в системі цінностей прав людини: сучасний вимір медіадіяльності : матер. Всеукр. наук.-практ. конф., (Київ, 14 трав. 2021 р.). Київ : Інститут журналістики, 2021. С. 192-196.;

Н.В. Верлос подає їх переліком (право на доступ до електронних пристроїв та телекомунікаційних мереж (Інтернет), право на захист персональних даних, право на інформаційне самовизначення (ідентифікацію), право на анонімність, право на забуття, право на вільну передачу та поширення інформації та ін.), наголошуючи на необхідності виділення «цифрових прав» як окремої групи Верлос Н.В. Конституціоналізація цифрових прав людини: вітчизняна практика та зарубіжний досвід. Часопис Київського університету права. 2020. № 2. С. 129-133..

Утім жодна дефініція, навіть наукова, не може охопити всієї повноти змісту поняття, яке вона пояснює. Основний науковий інтерес у подібних визначеннях представляють авторські акценти - ті орієнтири, що подаються як ключові, істотні, визначальні. Щодо цифрових прав ними є:

можливість виокремлення цифрових прав як групи, виду, категорії, що демонструє ознаки сформованої спільності та потенційної інституалізації;

зумовленість цифрових прав використанням Інтернет-технологій, передусім доступом до Інтернету;

наступність цифрових прав як вияв прав людини в процесі використання цифрових технологій.

Наведені аспекти важливі та збігаються з первинними орієнтирами цифрових прав, які у 2021 році, з прийняттям Португальської хартії прав людини в цифрову епоху 1 та Лісабонської декларації (Lisbon Declaration - Digital Democracy with a Purpose) Carta Portuguesa de Direitos Humanos na Era Digital. Lei n.° 27/2021, de 17 de maio. Digital democracy with a purpose. Lisbon declaration. , вийшли на новий загальноєвропейський рівень визнання.

Подальші наукові розробки вимагають врахування того розвитку цифрових прав, що вже відбувся в процесі їх легітимізації, а також прогнозованих перспективних змін. Тому в цьому дослідженні свідомо не надаватиметься власна дефініція цифрових прав задля уникнення необгрунтованого звуження їх змісту, який на сучасному етапі не уявляється незмінним.

Широкий підхід до цифрових прав має ґрунтуватися на ідеї їх гнучкого сприйняття, здатного вловлювати еволюційні зміни у сфері прав людини, а також політичні, економічні, культурні, глобальні та регіональні й інші впливи, тобто унікальність і мінливість суспільних потреб в цифровому середовищі та неоднорідність стану цифрової трансформації різних суспільств.

Так, Карі Карппінен (Kari Karppinen) в межах широкого підходу розглядає цифрові права як нові нормативні принципи для управління середовищем цифрового спілкування і «в цьому сенсі рамка цифрових прав відкрита для багатьох наративів, які відображають різні політичні бачення та інтереси». Учений також зазначає, що «інтерфейс між правами людини та новими цифровими технологіями» охоплює як філософські дебати, конкретні юридичні й політичні аналізи, дослідження соціальних рухів та активності, так і низку більш конкретних аспектів, зокрема пов'язаних з розвитком, тендерними особливостями, захистом дітей або права культурних меншин тощо 1.

На важливості дискурсу щодо цифрових прав людини не тільки суто в юридичному, а й особливо в моральному контексті, що притаманно загалом правам людини, наголошує Кей Матісен (Kay Mathiesen). Він обґрунтовує значення цифрових прав як етичних ідеалів, принципів, які є показником розвитку людства, водночас зазначаючи, що вирішити проблему співвідношення цифрових прав з визнаними правами людини може позиціонування їх як, здебільшого, не фундаментальних, а похідних прав. У такому разі ідея цифрових прав може розглядатися як спосіб концептуалі- зації взаємозв'язків між правами людини і цифровими технологіями Karppinen K. Human rights and the digital. The Routledge Companion to Media and Human Rights (2017), edited by H.Tumber & S.Waisbord. Mathiesen K. Human Rights for the Digital Age, Journal of Mass Media Ethics, 29:1, 2-18..

Утім, дискусія щодо співвідношення цифрових прав з фундаментальними правами людини буде продовжуватися, отже не можна виключати того, що окремі з них згодом будуть частіше асоціюватися саме з фундаментальними, принаймні в контексті розвитку інформаційного суспільства.

Про її незавершеність свідчить помітна дуальність поширеного розуміння, що приховується за словосполукою «цифрові права людини». З одного боку, цифровими правами називають усі права людини, здійснення та захист яких сьогодні у значній мірі зумовлюється використанням цифрових технологій або ж домінуючою online-складовою, а з іншого - лише ті, які виникають або починають претендувати на статус фундаментальних прав у цифрову епоху. Тому, зазначає Ю.С. Размєтаєва, «...до цифрових відносять і такі фундаментальні права, як свобода вираження думки і слова, приватність, право на інформацію, право на участь в управлінні державними справами тощо, і такі, як право бути забутим, право на анонімність чи, навіть, право на Інтернет» Размєтаєва Ю.С. Цифрові права людини та проблеми екстратериторіальності в їх захисті. Право та державне управління. 2020. № 4. С. 12-23..

Визначенню місця дискусії про цифрові права в спектрі проблем прав людини та регулювання нових інформаційних технологій, допоможе акцент на причинах її актуалізації, серед яких передусім необхідно виділити такі:

порушення прав людини в цифровому середовищі, які є трансюрисдик- ційними, не завжди залежать від користування Інтернетом, а також подекуди можуть виникати в процесі використання цифрових технологій offline;

втрата балансу між основними правами в умовах їх здійснення в online середовищі (приміром, між свободою вираження поглядів і правом на приватність);

розвиток механізмів захисту прав людини, що зумовлює виникнення нових принципів та суб'єктивних прав, які можна називати похідними, оперативними, інструментальними (наприклад, права, пов'язані із захистом персональних даних, деталізовані GDPR 1).

Усвідомлення цих чинників сприятиме розумінню змісту, значення і структури того юридичного масиву, який охоплюється сьогодні «цифровими правами».

Отже, осмислення цифрових прав має відбуватися в контексті еволюції уявлень про права людини та механізмів їх забезпечення в умовах утвердження пріоритетів і цінностей інформаційного суспільства як в юридичному, зокрема з урахування вже наявної практики легалізації цифрових прав, так і морально-етичному вимірах.

Тут варто згадати ще один науковий дискурс щодо прав людини - концепцію поколінь, запропоновану Карелом Васаком (Karel Vasak) General Data Protection Regulation. Regulation (EU) 2016/679 of the European Parliament and of the Council of 27 April 2016. Vasak K. A 30-Year Struggle: the Sustained Efforts to give Force of law to the Universal Declaration of Human Rights. The UNESCO Currier, November 1977. 29-32.. Цифрові права, як і будь-які інші новоутворення в системі прав людини можуть осмислюватися з використанням цього поширеного, проте й доволі спірного підходу. Причому його наукова критика приймає як м'які форми (S. Domaradzki, D. Pupovac Domaradzki S., Pupovac D. Karel Vasak's Generations of Rights and the Contemporary Human Rights Discourse. Human Rights Review (2019) 20:423-443. ), так і повністю відкидає раціональність поко- лінневої категоризації прав людини (S. Jensen Jensen S. Putting to rest the Three Generations Theory of human rights.).

Сучасний науковий дискурс демонструє, що ідея концепції поколінь, хоча і базується на абстрактному генераційному підході, не завжди використовується як суто еволюційне чи хронологічне представлення прав людини, оскільки може уміщувати й інші аспекти, зокрема функціональні, структурні, системні, які мають враховуватися в процесі осмислення того чи іншого нового права. Це дає змогу віднайти певну послідовність у розвитку прав людини, їх взаємозалежність і взаємодоповнюваність. Тому цифрові права не повинні однозначно позиціонуватися як права одного, а тим більше тільки нового покоління.

Кожне з цифрових прав має власні складні взаємозв'язки з іншими правами людини, що будуть визначати його місце серед поколінь. Приміром, право на доступ до Інтернету через його новизну українські дослідники найчастіше відносять до нового - четвертого покоління прав людини (Б. Довгань, Т. Міхайліна 1, Т. Попович, А. Шаварин Довгань Б., Міхайліна Т. Цифрові права людини четвертого покоління крізь призму трансгуманізму. Підприємництво, господарство і право. 2021. № 1. С. 171-175. Попович Т., Шаварин А. Сутнісне наповнення четвертого покоління прав людини. Підприємництво, господарство і право. 2019. № 12. С. 266-271., Д. Крилова Крилова Д. Четверте покоління прав людини в контексті взаємозв'язку правових і моральних норм. Jurnalul juridic national: teorie $i practica. 2017. № 2. С. 26-30.).

Крім того є дискусія щодо того чи може право на доступ до Інтернету вважатися правом людини в принципі, чи лише інструментом, засобом, умовою здійснення прав людини в цифровому середовищі (V. Cerf Cerf V. Internet access is not a human right. The New York Times. Jan. 4, 2012. P. A25. , S. Tully Tully S. `A Human Right to Access the Internet? Problems and Prospects' Human Rights Law Review. 14 (2014), 175., P. De Hert, D. Kloza De Hert P., Kloza D. `Internet (access) as a new fundamental right. Inflating the current rights framework?' European Journal of Law and Technology. Vol. 3. No. 3. ), або ж визначатиметься за походженням від інших прав (K. Karppinen Karppinen K. Human rights and the digital. The Routledge Companion to Media and Human Rights (2017). , K. Mathiesen Mathiesen K. Human Rights for the Digital Age. Journal of Mass Media Ethics, 29:1, 2-18. ). Тому конкретне цифрове право як засіб, умова, чи то як похідне право, може з певною умовністю укладатися в систему поколінь залежно від первинного визнаного права людини, яке воно забезпечує чи від якого походить. У випадку з доступом до Інтернету це будуть передусім права на вільне виявлення думок та переконань та на інформацію.

Здійснюючи наукове осмислення цифрових прав загалом як своєрідної новітньої групи прав, необхідно враховувати їх наступність щодо категорії «інформаційні права людини», тобто у незавершеному логічному ряду: права людини, інформаційні права людини, цифрові права людини. З огляду на те, що цифрові технології є віхою інформаційних технологій, цифрові права варто розглядати як компонент інформаційних прав людини.

Таким чином, сьогодні до «цифрових прав людини» доцільно застосовувати широку трактовку і сприймати їх як складну еволюційно сформовану категорію в системі прав людини. Ідея «цифрових прав» охоплює особливості (умови) реалізації визнаних прав людини в цифровому середовищі (не тільки online) та за допомогою цифрових інструментів в реальному житті, нові суб'єктивні права як юридичну конкретизацію правових можливостей людини в цифровому середовищі, систему принципів і своєрідних гарантій захисту прав людини в процесі використання цифрових технологій.

Размещено на Allbest.ru