Виклики воєнного часу щодо потреби врегулювання земельних відносин і природокористування в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Виклики воєнного часу щодо потреби врегулювання земельних відносин і природокористування в Україні

Ковалів Олександер Іванович

доктор економічних наук

старший науковий співробітник

Головний науковий співробітник

Інституту агроекології і природокористування НААН

Анотація

корупційний безкарність природокористування

Оцінено стан і доведено конституційно вмотивовані імперативи як нові засади економіко-правового повоєнного врегулювання наявних проблем у земельних відносинах і природокористування в Україні.

Ключові слова: Конституція України, земля та її природні ресурси, імперативи, економіка, право, система, звершення земельної реформи.

Першоосновою проявлення, особливо тепер, конституційно вмотивованого права громадянина на гідну життєдіяльність серед цивілізованих народів світу як головного «справедливого» чинника, що узгоджується із законами природи і суспільства та об'єднує всіх чесних людей -- є беззастережне дотримання в однаковій мірі всіма, починаючи з Президента України, органів державної влади (законодавча, виконавча і судова) та органів місцевого самоврядування, сутності чинних конституційних норм першого розділу Основного Закону України як базових (загальних) засад (імперативів) переможного повоєнного державотворення, у визначеному порядку, особливо, -- суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова, унітарна держава (республіка) -- в межах цілісного і недоторканного існуючого державного кордону, в якій «людина», її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, а «земля» та її природні ресурси як природні об'єкти (стисло «земля») є абсолютною власністю Українського народу (всіх громадян України) -- основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави... При цьому ч. 2 ст. 13 Конституції України імперативно декларує: «Кожний громадянин має право (лише.) користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону». Таке право підсилюється надважливим чинником ч. 4 ст. 13: «Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, соціальну спрямованість економіки» [1] як ключовим пріоритетом діяльності держави, що має стати центральною формулою й водночас інструментом у досягненні мети і завдань справжнього реформування земельних відносин -- в повоєнний час...

Адже, цивілізовані держави також, -- з найвищою загальнонаціональною відповідальністю перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, вшановують, забезпечують і винагороджують своїх воїнів-захисників (їхні сім'ї), особливо учасників бойових (воєнних) дій, в тому числі шляхом безперешкодного (пільгового) наділення їм земельних ділянок (землі) для особистого (сімейного) використання (володіння) -- за відповідним господарським призначенням в процесі природокористування для житлового і дачного будівництва, малого підприємництва, ведення особистого селянського (фермерського) сільського, лісового і рибного господарства та іншої діяльності.

На превеликий жаль, ці та інші питання, що для нас і наших захисників є тепер надважливими та орієнтованими на Європу, органи державної влади і місцевого самоврядування в існуючому корумпованому середовищі -- не розв'язують й, навіть, не пропонують шляхи -- з їхнього вирішення, зачарувавшись «надуманим ринком землі» як панацеєю від усіх бід...

Щоб «узаконити» антиконституційне твердження про, начебто, відсутність абсолютної власності Українського народу на землю та її природні ресурси як на природні об'єкти, і знеособити конституційну норму «Земля є власністю Українського народу та основним національним багатством», «законотворці» по-шулерські замінили конституційну норму щодо права лише «користуватися» природними об'єктами права власності народу (ч. 2 ст. 13 КУ) -- іншими словами, «поширення». Дослівно: «Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб» (ст. 79 ЗКУ та ст. 373 ЦКУ).

У цьому зв'язку нами було доведено, що відсутність Закону України «Про право користування природними об'єктами, права власності Українського народу» як цього вимагає ч. 2 ст. 13 КУ а також, зокрема, Державного кадастру ґрунтів в агроландшафтах України, склали головні неврегульовані передумови щодо самовільного заволодіння основним капіталом нації, погіршуючи якісний стан природних ресурсів, особливо ґрунтів і водних джерел (систем), а головне існування корупційної безкарності стосовно експлуатації всіх категорій землі. Насправді, як на наше розуміння, все це має ознаки прямого злочину на найвищих щаблях влади, оскільки право законодавчої ініціативи належить Президентові України, народним депутатам і Уряду України (ст. 93 КУ).

Аргументами такої антиконституційної діяльності є й те, що здійснювана в Україні дотепер так звана «земельна реформа» як аграрна, -- всупереч Декларації про державний суверенітет України (1990 р.) і Конституції України (1996 р.), норми яких декларують абсолютну (неподільну) власність на землю та її природні ресурси як на природні об'єкти (стисло «земля»), що належить Українському народу (всім громадянам України) і є основним національним багатством, була спотворена (30 січня 1992 р.) і заснована на штучному розчленуванні такого права -- на три різні форми власності на землю (державну, колективну і приватну). Тому земельно-аграрна реформа вважається нікчемною, оскільки не введена дотепер в чинне конституційне поле України, і є такою, що сприяє прогресивній деградації, не лише довкіллю, особливо в агросфері (через: ерозію, забруднення, виснаження, зниження родючості ґрунтів; порушення водорегулювання і водозабезпечення; руйнування агроландшафтів тощо), але й самого процесу державотворення...

Проведений аналіз та синтез причинно-наслідкових зв'язків появлення наявних проблем в Українському просторі, також вказав на те, що фактор часу спричинив рух до «хаосу», в якому наочно проявилися наслідки корупційних і олігархічних схем земле-природо-користування (мораторій, рейдерство, самоправство, безвідповідальність тощо) і, який (рух) підкріплено прийняттям антиконституційних законів, починаючи з «колективної власності на землю» (30 січня 1992 року). Цьому сприяло непередбачуване внесення численних змін і доповнення до Земельного кодексу України й інших законів, що невпинно віддаляло і продовжує віддаляти низку прийнятих законодавчих актів від чинних земельних норм Конституції України, поглиблюючи правову прірву.

Антиконституційна діяльність, в такий спосіб, спонукала і спонукає громадян (фактично -- «безправний народ») захищатися і діяти «тут і зараз» -- на основі конституційного прагматизму. Ці чинники наочно презентує логічна схема епістемології існуючого стану природокористування як причинно-наслідкової закономірності, здійснюваної дотепер -- так званої «земельної реформи» в Україні, що сконцентровано показана нами на мал. 1 [2].

Беручи до уваги наявний критичний стан в Україні й те, що розв'язання даної проблематики має загальнонаціональне значення та, враховуючи той факт, що запропоновані нами ґрунтовні напрацювання є конституційно вмотивованими, науково обґрунтованими і вже достатньо висвітленими, в тому числі публічно, ми офіційно надіслали їх до секретаріату РНБО ще навесні 2021 р., а також повторно нагадали про цю потребу публічно теперішньому Президенту України Володимиру Зеленському -- Голові РНБО України -- у відкритому діалозі на шпальтах газети «Урядовий кур'єр» від 02.02.2022 р. № 20 в статті «У кого земля -- в того влада» [3] напередодні агресивної війни.

На превеликий жаль, тепер, до цього всього додалися ще й зовнішня воєнна агресія «рашизму» й окупація частини території України. Внаслідок смертоносної війни проти України відбулася (продовжує відбуватися), жахлива руїна життєдіяльності всіх громадян України -- їхнього життєвого фізичного й матеріального простору, будівель, споруд, інфраструктури та іншого майна. Знищуються (руйнуються, забруднюються, зникають...) природні ресурси як природні об'єкти права власності Українського народу -- головне національне багатство, включаючи довкілля, також ландшафти, ґрунти, водні джерела і цілі природні екосистеми тощо. Спричинився жахливий кризовий демографічний стан, в тому числі через масштабну евакуацію і міграцію населення.

На жаль, всі ці антиконституційні наслідки «цементує» надумана приватна власність на землі сільськогосподарського призначення (природні об'єкти) чужої власності, що введена з 1 липня 2021 року горезвісним Законом України № 552-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення». Дійшло до того, шо також всупереч нашому проєвропейському шляху, «надана» цим законом (з 1 січня 2024 р.) можливість придбавати землі сільськогосподарського призначення фізичними та юридичними особами -- в одні руки -- до 10000 га таких угідь.

У такий спосіб, не лише перекручено сутність конституційного права «користування», але й створено передумови здійснення, немовби «законної», проте системно-монопольної експлуатації чужої власності, завдаючи великої школи справжнім власникам землі. Саме, ця протиправна діяльність дозволила олігархічним кланам ставитися до «землі та її природних ресурсів» як, начебто, до власних об'єктів цивільних прав і буцімто -- до звичайного ринкового товару...

Ми припускаємо, що лише за умов дотримання законів живої і неживої природи та суспільства, -- на підставі конституційних земельних імперативів, відбуватиметься збалансоване функціонування і розвиток нашої держави, або ж продовжуватиметься поглиблення існуючого стану за антиконституційними законами і корупційними схемами, здійснюваної дотепер земельної реформи в Україні, -- в напрямку поза правового «хаосу» і «деградації».

Тому, здійснювана в Україні дотепер так звана «земельна реформа» через «колективну власність на землю», потребує негайного і безболісного (конституційно вмотивованого) повноцінного введення в чинне конституційне поле України, шо є одним із реальних інструментів, який дає можливість виправити помилки поспішної «приватизації» та забезпечити вимоги охорони й раціонального використання землі -- всіх категорій природних ресурсів.

Нами доведено, що безболісно вийти з такого існуючого стану і забезпечити відповідний розвиток в національних інтересах, особливо аграрного сектора та сільських територій, можливий лише за умов повноцінного звершення земельної реформи (нова парадигма) [4], яку обґрунтовано на основі законів неживої і живої природи та суспільства і вимог чинних земельних норм Конституції України. Для цього нами запропоновано комплексні і системні заходи (конкретні механізми), які конституційно вмотивовані, науково обґрунтовані й вже достатньо публічно обговорені (детальніше на сайті: http://www.kovaliv.kiev.ua/).

Зауважимо, що цей історично справедливий крок, починаючи з ГАРАНТА, проявить де-факто, (фіксує вперше в історії людства) -- кожного громадянина України, що є живим і котрий має лише єдине громадянство (ст. 4 КУ), -- «співзасновником» держави «Україна як «республіка» (ст. 5 КУ) і повноправним «співвласником» землі та її природних ресурсів -- основного національного багатства як «об'єктів» права власності (перші частини ст. 13 і 14 КУ). Частка в статутному капіталі нації -- кожного такого громадянина оцінюється нами, на даний момент, в еквіваленті -- 200 тис. дол. США, що є також рушійним інтересом життєдіяльності та державотворення...

Ми переконані, що саме, такі конституційно вмотивовані дії започаткують реальний захист конституційних прав власності Українського народу на землю та її природні ресурси -- основне національне багатство як фундаментальних прав людини, що вважається невідкладною потребою сьогодення, і сприятимуть усуненню наявних проблем також ідентичності культурної спадщини України в умовах російсько-української (московської) війни та у повоєнний період.

Не втрачаючи віри в правду і право, мусимо констатувати й той факт як переконання, що з перемогою над «рашизмом» - в Україні якнайшвидше переможе наша -- «українська конституційна правда» і відбудеться прозріння, не лише в працівників органі державної влади (законодавча, виконавча і судова), але й в наукової та педагогічної еліти, що підтвердить їхнє справжнє служіння і відданість Українському народові -- всім громадянам України, а також проявить реальну боротьбу з корупцією та усуне її першопричини.

Водночас, переконливо стверджуємо й надалі, що Президент України Володимир Зеленський як гарант Конституції України, не очікуючи закінчення війни, -- особливо на окупованих Росією (РФ) територіях України (півострова «Крим» і частини території Сходу та Півня України) -- має взяти під особистий контроль процес прискорення проявлення де-факто конституційного права абсолютної власності Українського народу (всіх громадян України) на землю та її природні ресурси, яка де-юре є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, сприяючи в невідкладному здійсненні таких кроків як першооснови утвердження державності:

Конституційний Суд України -- якнайшвидше видає остаточне рішення (тлумачення) про сутність чинних земельних норм Основного Закону України (ст. 13 і 14) в системному зв'язку з іншими статтями Конституції, розгляд якого розпочато 19 грудня 2019 року (проєкт рішення КСУ -- вже підготовлено).

Рада національної безпеки і оборони України, з урахуванням рішення КСУ, першочергово розглядає і приймає рішення «Про загальнонаціональні засади конституційних норм щодо землі та її природних ресурсів як природних об'єктів права власності Українського народу -- основного національного багатства України» (проєкт рішення РНБО - вже підготовлено).

Верховна Рада України, на виконання і в розвиток таких рішень КСУ і РНБО, невідкладно організовує підготовку відповідних законопроєктів (в пакеті) і першочергово розглядає та приймає їх як Закони України.

Виклики воєнного часу щодо потреби врегулювання земельних відносин і природокористування в Україні Для цього має працювати відповідна фахова група на професійній основі за участю автора, яка відповідально готує (пакетом) остаточні варіанти (в розвиток прийнятих рішень КСУ і РНБО) всі необхідні законопроєкти, а також (дана група) відповідально й системно супроводжує їх до остаточного прийняття Парламентом України і підписання їх Президентом України. Бере, за необхідності, активну участь в здійснені контролю їх виконання [5].

Керуючись наведеною та іншою економіко-правовою аргументацією імперативних чинників норм Основного Закону України (закону прямої дії), і категорично, відкидаючи будь-які спроби продажу в такий спосіб української землі, яка водночас є ареалом нашого існування, та з метою зупинення всіх нас за крок до прірви з непередбачуваними катастрофічними наслідками для українців, ми пропонуємо всім учасникам цієї (на наш погляд надто запізнілої) науково-практичної конференції, в якій беруть участь представники заявлених всеукраїнських та місцевих етнонаціональних, релігійних, політичних, громадських організацій та окремі громадяни -- виступити із рішучою вимогою до Президента України та Верховної Ради України, а саме:

«негайно, -- в термін до 31 грудня 2023 року, зупинити дію усіх законодавчих актів України щодо антиконституційної купівлі-продажу -- В будь-який спосіб -- святої української землі», або, хоча б, як тимчасового компромісу, прийняти до кінця 2023 року закон України.-- на основі законопроекту народного депутата Богданця А.В. та ін., включеного 5 вересня 2023 року до порядку денного ВРУ під номером 3369-IX, і призупинити цю злочинну дію до переможного завершення загарбницької війни -- з терористичною рашиською Московією.

Водночас, вважаємо за доцільне й необхідне переконливо й офіційно просити Європейський Парламент, ООН та усі цивілізовані Народи Світу сприяти сьогоднішній владі (Президентові України та Верховній Раді України) якнайшвидше виправити свою антиконституційну діяльність, забезпечуючи конституційні права українського народу -- громадян України всіх національностей. -- на власну землю...

Список літератури

1. Конституція України. Відомості Верховної Ради України, 1996, № 30.

2. Ковалів О.І. Звершення земельної реформи в Україні за когнітивним принципом позитивної часової преференції. Ефективна економіка, 2021, № 11. URL: http://www.economy.nayka.com.ua/pdf/11_2021/24.pdf.

3. У кого земля -- в того влада! / Урядовий кур'єр. -- 02 лютого. --2022. -- № 20 [7141]. -- С. 4.

4. Ковалів О.І. Звершення земельної реформи в Україні: нова парадигма: Монографія. -- Київ, ДІА, -- 2016. -- 416 с.

5. Ковалів О.І. Основні засади емерджентності системи проявлення власності Українського народу на землю та її природні ресурси / О.І. Ковалів // Агроекологічний журнал, № 1, -- Київ, 2022, -- С. 46--57.

Проект Вимоги відкритий для подальшого підписання іншими організаціями та окремими громадянами...

Вимога всеукраїнських та місцевих етнонаціональних, релігійних, політичних, громадських організацій та окремих громадян -- до всіх українців, Президента України, Верховної Ради України, Європейського Парламенту, ООН та всіх Народів Світу -- у зв'язку з антиконституційною діяльністю органів державної влади України (законодавча, виконавча і судова) -- стосовно розпродажу землі та її природних ресурсів як природних об'єктів права власності Українського народу (своєрідної анексії більшої частини території України), що є черговою злочинною спробою геноциду (винищення) Української етнонації -- ядра-осердя-стрижня «Українського народу -- громадян України усіх національностей, припиняючи існування (розвал) цілісної державності з назвою «Україна».

(прийнята на Всеукраїнській науково-практичній конференції 22 грудня 2023, м. Київ)

МИ, уповноважені представники етнонаціональних, релігійних, політичних, громадських, інших організацій і небайдужих громадян, усвідомлюючи свою відповідальність перед мертвими, живими і майбутніми поколіннями та будучи переконаними і впевненими, що висловлюємо волю абсолютної більшості громадян України всіх національностей, керуючись правовою аргументацією імперативних чинників норм Основного Закону України (закону прямої дії), де:

1. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони (скорочено «земля та її природні ресурси і стисло «земля») є об'єктами права власності Українського народу (ч. 1 ст. 13 КУ) і водночас -- є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ч. 1 ст. 14 КУ) і, які не підлягають купівлі продажу, а лише «користування» відповідно до закону (ч. 2 ст. 13 КУ).

На превеликий жаль, такого закону немає дотепер. Насправді, все це має ознаки прямого злочину на найвищих щаблях влади, оскільки право законодавчої ініціативи належить Президентові України, народним депутатам і Уряду України (ст. 93 КУ).

При цьому не забезпечено декларовані імперативи: «Власність зобов'язує і не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству» (ч. 3 ст. 13 КУ) і «Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (різними громадянами як суб'єктами -- користування природними об'єктами в межах власної ділянки), соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності (на земельні ділянки -- межі) рівні перед законом» (ч. 4 ст. 13 КУ), оскільки правовий тандем «власності і господарювання» є основою формування і функціонування, зокрема, сімейних фермерських господарств -- на зразок європейських.

2. Для законного «користування» (господарювання) природними об'єктними -- конституційно набувається і реалізується громадянами, юридичними особами чи державою право власності на землю (земельні ділянки -- межі як на об'єкти цивільних прав) (ч. 2 ст. 14 КУ), які можуть змінювати свого власника шляхом обігу (купівлі-продажу).

Натомість «законотворці» по-шулерськи замінили конституційну норму щодо права лише «користування» природними об'єктами права власності народу (ч. 2 ст. 13 КУ) -- в Земельному (ст. 79) і Цивільному (ст. 373) кодексах України -- іншим надуманим словом «поширення», начебто право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, що на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб, та пізніше на цій фальшивій основі прийняли норми щодо можливого продажу земель сільськогосподарського призначення як природних об'єктів чужого права власності. Дійшло до того, що з 1 січня 2024 року вводиться антиконституційна норми набуття у власність таких земель (земельних ділянок) сільськогосподарського призначення громадянами України та юридичними особами (резидентами) загальною площею до 10 тисяч гектарів -- в одні руки...

Категорично, відкидаючи будь-які спроби продажу в такий спосіб української землі, яка водночас є ареалом нашого існування, та з метою зупинення всіх нас -- за крок до прірви ймовірного суспільного протистояння з непередбачуваними, важко прогнозованими наслідками, рішуче вимагаємо -- від Президента України як гаранта Конституції України та Верховної Ради України:

«Негайно, -- в термін до 31 грудня 2023 року, зупинити дію усіх законодавчих актів України щодо антиконституційної купівлі-продажу -- в будь-який спосіб -- святої української землі», або, хоча б, як тимчасового компромісу, прийняти до кінця 2023 року закон України -- на основі законопроекту народного депутата Богданця А.В. та ін., включеного 5 вересня 2023 року до порядку денного ВРУ під номером 3369-IX, і призупинити цю злочинну дію до переможного завершення загарбницької війни з терористичною рашиською Московією.

Водночас просимо Європейський Парламент, ООН та усі цивілізовані народи світу сприяти сьогоднішній владі (Президенту України та Верховній Раді України) -- якнайшвидше виправити свою антиконституційну діяльність, забезпечуючи конституційні права і свободи українського народу -- громадян України всіх національностей.

Размещено на Allbest.ru