Комплексний підхід до формування національної соціально орієнтованої стратегії розвитку охорони здоров’я

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

Класичний приватний університет

Комплексний підхід до формування національної соціально орієнтованої стратегії розвитку охорони здоров'я

Андрющенко К.А.

Шалько М.Н.

Вступ

охорона здоров'я державний гарантія

Об'єктивну необхідність науково-технологічного прогнозування визначення пріоритетів розвитку охорони здоров'я за умов ринкової економіки зумовлюють дві основні обставини:

суспільний характер виробництва;

нездатність ринку медичних послуг до саморегулювання. До того ж, не слід забувати, що в рамках державного на економіку країни викликають побоювання дві крайності:

регулювання тих економічних процесів, які можуть керуватися ринковими механізмами з більшою ефективністю;

виняткове покладання на ринкові механізми навіть у випадках, коли втручання держави необхідне.

Використовуючи науково-технологічне прогнозування як науковий напрямок економіки та управління системою охорони здоров'я, можна пов'язати задум планованих реформ охорони здоров'я з реальним втіленням їх у життя.

Методологію науково-технологічного прогнозування та планування розглянемо на прикладах розробки територіальної програми державних гарантій надання громадянам України безкоштовної медичної допомоги, державних замовлень медичних установ та місцевих замовлень на реалізацію Програми, комплексних цільових медико-соціальних програм.

Виклад основного матеріалу

Для початку проаналізуємо наукові засади прогнозування громадського здоров'я та охорони здоров'я.

Все життя та діяльність людства постійно пов'язані з вибором рішень, що обумовлює бажання зазирнути у майбутнє.

Правильний вибір не можна зробити, не передбачаючи всіх його бажаних та небажаних наслідків. Постійне бачення перспективи та здатність передбачати події дозволяють своєчасно вживати превентивних заходів та уникати небажаних результатів.

Значення прогнозування постійно зростає з допомогою ускладнення завдань управління державі, посилення невизначеностей у світі, вибуховим розвитком технологій, які впливають розвиток економіки країн світу.

Прогнозування, по суті, означає передбачення, що випереджає відображення дійсності, і ґрунтується на пізнанні законів природи, суспільства, людського мислення. Орієнтуючись на ступінь конкретизації і характер впливу перебіг досліджуваних процесів (об'єктів), виділяють: гіпотезу, прогноз і план. Залежно від характеру впливу і тісноти зв'язку з об'єктом, що досліджується, прогноз знаходиться між гіпотезою і планом. Гіпотеза реалізує наукове передбачення лише на рівні теорії, виявляючи загальні закономірності. Прогноз є більш певним та достовірним джерелом, що має і якісні, і кількісні параметри. Прогнозування можна віднести і до стадії планування, з огляду на те, що воно описує контури майбутнього, без чого неможлива розробка програми дій.

Поряд з цим прогноз є імовірнісним та багатоваріантним джерелом, що обумовлює наявність невизначеностей у відображуваній їм у майбутньому насправді. Від початкової точки відліку прогнозу (прийняття рішення) до його завершення можлива зміна середовища прогнозованого явища, пріоритетності сформульованих раніше цілей.

Отже, прогноз рамково визначає умови, за яких може з високою ймовірністю відбутися подія, розкриває можливі альтернативи розвитку, але не визначає конкретні параметри розвитку системи з абсолютною точністю. Залежно від імовірнісного впливу різних факторів прогноз може мати кілька варіантів.

За наявності можливості, яка передбачає наявність кількох шляхів реалізації задуму, розробляються сценарії можливого розвитку. Сценарій є описом майбутнього, складеного з урахуванням правдоподібних положень, що розробляється для певної сукупності умов майбутнього розвитку явища чи системи. Оскільки прогноз ґрунтується на ймовірнісному та варіантному розвитку подій, то, як правило, він може мати декілька сценаріїв: оптимістичний, песимістичний, оптимально-реалістичний.

Сценарієм встановлюється логічна послідовність подій, поряд із механізмом виростання з існуючої ситуації майбутнього. Сценарій розробляють функціонально-логічним методом, що має системний характер, який виявляє фактори, за допомогою яких можливе досягнення поставленої мети.

Науково-технологічне прогнозування засноване на знанні об'єктивних закономірностей, логіки, достовірної інформації, математичних методів. Воно радикальним чином відрізняється від передбачень, які базуються на ясновидінні, інтуїції та мають евристичний характер, або на астрології та різних способах ворожіння, проте сучасна наука і не заперечує здатність творчого бачення майбутнього як природного дару. Ясновидіння можна розглядати як сприйняття, екстрасенсорну, тільки йому доступну здатність людини отримувати інформацію.

Великою популярністю останнім часом у нашій країні користується така наука, як футурологія. Футурологами розглядається майбутнє як величина, що змінюється залежно від прийнятих людьми рішень.

Звідси випливає можливість впливати на своє майбутнє, приймати такі рішення, які спрямують розвиток подій у бажане русло. Їх передбачення ґрунтуються на раціонально побудованій системі аналізу, яка не виходить за межі лінійної екстраполяції виявлених тенденцій. Досить багато людей спираються на передбачення футурологів, плануючи своє життя, ділову кар'єру, бізнес.

Відповідно до встановленого порядку в Україні розробляються державні прогнози та програми соціально- економічного розвитку. Прогнози соціально-економічного розвитку мають кілька варіантів, які розраховані на довгострокову, середньострокову та короткострокову перспективи.

Прогноз соціально-економічного розвитку на довгострокову перспективу розробляється на 10 років та більше. Він є необхідною основою, передусім, визначення стратегії народногосподарського комплексу, як у цілому, і окремих галузей. Даними прогнозу соціально-економічного розвитку на довгострокову перспективу користуються для вироблення концепції та програм соціально-економічного розвитку на середньострокову перспективу [1, с. 97].

Прогноз соціально-економічного розвитку на середньострокову перспективу виробляється на період від 3 до 5 років та підлягає щорічному коригуванню. Прогноз соціально-економічного розвитку на короткострокову перспективу розробляється щорічно.

Прогноз є комплексом аргументованих припущень (виражених у якісній та кількісній формах) щодо майбутніх параметрів системи Завдання прогнозу - дати об'єктивне, достовірне уявлення про те, що буде із системою за тих чи інших умов [2, с. 83]. Для досягнення поставленого завдання слід розробляти пошуковий прогноз, який показує, яким може бути розвиток системи охорони здоров'я при заздалегідь заданих умов (обсяг фінансування, рівень захворюваності, стан законодавчої бази та ін.).

Науково-технологічне прогнозування полягає не тільки в пасивній ролі передбачення того, що може статися в майбутньому, тому також розробляються і цільові прогнози, які визначають цілі, поставлені державою, суспільством перед охороною здоров'я та можливі шляхи їх досягнення.

Необхідно науково-технологічне прогнозування, яке розробляється для будь-якого рівня управління системою охорони здоров'я, для різних служб або з будь-якої проблеми. Прогнози розробляються за такими ключовими напрямами: якість здоров'я населення; удосконалення фінансового забезпечення охорони здоров'я; розвиток окремих видів медичної діяльності та ін.

Незважаючи на те, що такі прогнози розробляються для окремих служб у охороні здоров'я, вони тісно пов'язані між собою.

На етапі розвитку теорії управління методологія прогнозування тісно пов'язана з математичним моделюванням процесів, розвиток сценаріїв яких передбачається у майбутньому. Щоб побудувати такі математичні моделі, як прогнозування структури та рівня захворюваності, смертності, показників фізичного розвитку населення, потреби в окремих видах ресурсного забезпечення та ін., потрібна наявність вичерпної інформації за тривалий (мінімум 10-12 років) ретроспективний період спостереження [3, с. 17]. Основою розробки таких математичних моделей є регресійний аналіз, поряд з побудовою та аналізом динамічних рядів, при використанні різних способів їх екстраполяції.

Втім, щоб отримати якісні та достовірні прогнози щодо з приводу розвитку якоїсь ситуації, не варто обмежуватись математичним моделювання. Побудова математичних моделей доцільно поєднувати з іншими способами побудови прогнозів, насамперед із методами експертні оцінки. Експерти, використовуючи методи якісного та кількісного аналізу, відбирають найважливіші чинники, оцінюють їх взаємозв'язку, впливом геть тенденцію у розвитку тієї чи іншої явища і визначають цим ймовірність досягнення тих чи інших результатів у майбутньому.

Залежно від поставлених завдань, керуючи системою охорони здоров'я, на стратегічному рівні можна виділити такі типи прогнозів:

ієрархія рівня системи охорони здоров'я: глобальні, країнові, національні, регіональні, місцеві, окремих організацій та груп населення;

період прогнозування: довгострокові (10 років та більше), середньострокові (від 5 до 7 років), короткострокові (1 рік), поточні;

цілепокладання: нормативні (стратегічний, програмний, цільовий), науковий (пошуковий, трендовий);

характер впливу на об'єкт прогнозування: активний та пасивний;

складність об'єктів прогнозування: складні з великою кількістю зв'язків показників та факторів, що впливають на кінцеве рішення, прості (враховуються лише парні зв'язки), надпрості (враховуються лише окремі показники без оцінки їхнього впливу один на одного).

В даний час розроблено та використовується понад 150 методів прогнозування, які можна об'єднати у чотири групи: експертні оцінки; екстраполяція; моделювання; комбіновані прогнози [4, с. 417].

Методикою прогнозування та планування включено проведення аналітичного дослідження, підготовка бази даних, вивчення та поєднання інформації в єдине ціле. При правильному та повному обліку ситуації, що склалася, факторів і тенденцій, що сприяють її зміні в перспективі, майбутнє можна спрогнозувати.

Розробляючи початковий етап прогнозів застосовують системний аналіз та синтез. Як система виступають системи охорони здоров'я України, місцевих утворень. Вирізняються такі стадії системного аналізу: постановка задачі; визначення цілей та критеріїв оцінок; структурний аналіз факторів, тенденцій, їх взаємодій; розробка концепції та варіантів розвитку системи [5, с. 37].

При аналізі досліджувані чинники класифікують так:

пов'язані із загальноекономічною ситуацією в країні;

залежні від діяльності безпосередньо системи охорони здоров'я;

формовані під впливом ринкових відносин та державного регулювання.

Кожен фактор зумовлює підвищуючу, знижувальну та стабілізуючу тенденцію.

Під час проведення аналізу можна використовувати такі методи: морфологічний; прогнозування за аналогією; регресійний аналіз; кореляційний аналіз; метод моделювання; метод екстраполяції; метод ковзного середнього; індексний метод; метод експертної оцінки [6, с. 55.

З погляду громадського здоров'я та охорони здоров'я різняться такі види планування: стратегічне; перспективне; поточний.

Стратегічне планування. Основним документом, в якому відображені принципи стратегічного планування розвитку охорони здоров'я в Україні, є Концепції розвитку електронної охорони здоров'я, схвалена розпорядженням Кабінетом Міністрів України № 1671-р від 28 грудня 2020 р.

Стратегічним плануванням визначено цілі, завдання, пріоритети, порядок та умови діяльності охорони здоров'я, його суб'єктів, місцевих утворень та окремих медичних установ на перспективу 10 років і більше [7, с. 111].

Стратегічне планування складається на національному і регіональному рівнях.

Національний рівень. Міністерство охорони здоров'я України розробляє та затверджує:

пріоритети розвитку охорони здоров'я країни, стратегічні цілі та завдання;

цільові показники та індикатори, що характеризують зміни системи охорони здоров'я;

стандарти, норми, єдині нормативи надання медичної допомоги, методики адаптації заявлених умов до особливостей України;

державні цільові програми, які забезпечують досягнення стратегічних цілей.

Регіональний рівень. Органи управління охороною здоров'я регіональним та місцевих утворень:

розробляють плани та програми розвитку охорони здоров'я, у тому кількості окремих програм надання медичної допомоги. Ця робота здійснюється на основі державних вимог та з урахуванням регіональних особливостей;

будується прогноз зміни стану здоров'я населення регіону;

встановлюються пріоритети розвитку охорони здоров'я з урахуванням державних стандартів та умов соціально- економічного розвитку регіону;

затверджуються регіональні норми та нормативи, засновані на типових, запропонованих міністерством охорони здоров'я України;

визначаються цільові показники та індикатори здоров'я населення на території регіону;

аналізуються та фіксуються ресурси, які необхідні для розвитку охорони здоров'я на території регіону;

розробляються та затверджуються комплекс заходів, регіональних цільових програм та проектів, які забезпечують досягнення стратегічних цілей та завдань;

встановлюються цільові значення для планування розвитку охорони здоров'я місцевих утворень.

Перспективним плануванням передбачається розробка планів та програм розвитку охорони здоров'я регіону та місцевих утворень. Період реалізації таких програм та планів становить 3-5 років [8 с. 299]. Методологія складання програм і планів лише на рівні міської адміністрації загалом збігаються з підходами, застосовуваними для планування на регіональному і національному рівнях. Але при цьому враховує особливості соціально-економічного розвитку територій України.

Висновки

Основними принципами побудови Програми є: відповідальність органів влади всіх рівнів за реалізацію Програми; відповідність структурі та рівню захворюваності населення затвердженим обсягам медичної допомоги, що надається; відповідність фінансових коштів, що виділяються на лікування витрат на надання безкоштовної медичної допомоги.

Відповідно до Програми державних гарантій медичного обслуговування населення розробляються відповідні територіальні програми.

Список використаних джерел

1. Воронкова А.Е., Калюжна Н.Г., Оленко В.І. Управлінські рішення в забезпеченні конкурентоспроможності підприємства: організаційний аспект: монографія. Харків: ВД «ІНЖЕК». 2008. 512 с.

2. Андрющенко К.А., Шалько М.Н. Особливості зовнішніх комунікації публічного управління охорони здоров'я з громадськістю. Публічне управління і адміністрування в Україні. Одеса. № 34. 2023. 82-85.

3. Алькема В.Г., Щадило М.І. Економічне зростання через підвищення ефективності управління якістю в умовах міжнародної конкурентоспроможності підприємства. Актуальні питання у сучасній науці. No 4(10). 2023. С. 11-19.

4. Yusuf S., Collins R., Peto R., Yusuf S. Why do we need some large, simple randomized trials? Statistics in Medicine. No 3(4). 1984. РР. 409-422.

5. Farrell B., Kenyon S., Shakur H. Managing clinical trials. Trials. No 11(1). 2010. Р 78.

6. Campbell M.K., Snowdon C., Francis D., Elbourne D., McDonald A.M., Knight R., Entwistle V., Garcia J., Roberts I., Grant A. Recruitment to randomised trials: strategies for trial enrolment and participation study. The STEPS study. Health Technology Assessment. No 11 (48). 2007. P. 105.

7. Андрющенко К.А., Шалько М.Н. Публічне управління та адміністрування процесами гуманізації медіаконтенту охорони здоров'я. Інвестиції: практика та досвід. № 15. 110-114.

8. Мороз С.Г. Визначення конкурентного положення підприємства на фармацевтичному ринку. БІЗНЕСІНФОРМ. 2015. No 3. С. 298-303.

Размещено на Allbest.ru