Комунікації та взаємодія між органами місцевого самоврядування та громадськістю

Размещено на http://www.allbest.ru/

Комунікації та взаємодія між органами місцевого самоврядування та громадськістю

Стешенко Тетяна Віталіївна доцентка, кандидатка юридичних наук, доцентка кафедри державного будівництва, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, м. Харків,

Мацнєва Олександра Василівна студентка 5 курсу, факультету прокуратури, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, м. Харків

Шмига Вікторія Олександрівна студентка 5 курсу, факультету прокуратури, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, м. Харків

Анотація

У межах наукової статті розглянуто основні засади комунікації та взаємодії органів місцевого самоврядування з громадськістю з огляду на їх важливість для зміцнення демократії та гармонійного розвитку суспільства. Акцентовано увагу на тому, що налагодження відносин між такими суб'єктами сприяють врахуванню громадської думки під час вирішення важливих питань місцевого значення.

Авторами статті з'ясовано сутність і зміст таких понять як комунікація та взаємодія в контексті їх відношення до діяльності органів місцевого самоврядування й громадськості. Зокрема визначено, що процес комунікації має велике значення саме у забезпеченні розуміння і сприйняття інформації, а взаємодія - у забезпеченні реалізації функцій і виконання завдань органами місцевого самоврядування, з однієї сторони, та реалізації прав й інтересів територіальної громади, з іншої. Підкреслено, що залучення громадськості до участі у місцевому самоврядуванні для спільного розв'язання посталих проблем допомагає у пошуку оптимальних рішеннь, які задовольнятимуть обидві сторони.

У даній статті проаналізовано основні форми взаємодії між органами місцевого самоврядування та громадськістю, серед яких місцевий референдум, загальні збори громадян, місцеві ініціативи, громадські слухання, органи самоорганізації населення. Проте незважаючи на їх закріплення українським законодавством, наголошується на необхідності детальнішого врегулювання деяких з них.

За результатами дослідження зроблено висновок про те, що тісна взаємодія й комунікація органів місцевого самоврядуванння з громадськістю є запорукою забезпечення інтересів територіальної громади, а врахування поглядів та ідей місцевого населення дає поштовх до здійснення якісної, орієнтованої на суспільні проблеми, публічної влади задля добробуту громадян. комунікація самоврядування громадськість

Ключові слова: комунікативні відносини, участь громадян на місцевому рівні, взаємодія, органи місцевого самоврядування, громадськість, форми взаємодії, місцевий референдум.

Steshenko Tetiana Vitaliivna Associate Professor, Candidate of Law, Associate Professor of the Department of State Building, Yaroslav Mudryi National Law University, Kharkiv

Matsnieva Oleksandra Vasylivna is a 5th year student of the Faculty of the Prosecutor's Office Yaroslav Mudryi National Law University, Kharkiv

Shmyha Viktoriia Oleksandrivna is a 5th year student of the Faculty of the Prosecutor's Office Yaroslav Mudryi National Law University, Kharkiv

COMMUNICATIONS AND INTERACTION BETWEEN LOCAL GOVERNMENT BODIES AND THE PUBLIC

Abstract. The article examines the basic principles of communication and interaction between local self-government bodies and the public, given their importance for strengthening democracy and harmonious development of society. Attention is focused on the fact that the establishment of relations between such subjects contributes to the consideration of public opinion when solving important issues of local importance.

The authors of the article clarify the essence and content of such concepts as communication and interaction in the context of their relation to the activities of local self-government bodies and the public. In particular, it is determined that the process of communication is of great importance in ensuring understanding and perception of information, and interaction is essential for ensuring the implementation of functions and tasks of local self-government bodies, on the one hand, and the realisation of the rights and interests of the territorial community, on the other. It is emphasised that involvement of the public in local self-government to jointly address the problems encountered helps in finding optimal solutions that will satisfy both parties.

This article analyzes the main forms of interaction between local selfgovernment bodies and the public, including local referendums, general meetings of citizens, local initiatives, public hearings, and bodies of self-organization of the population. However, despite their consolidation by Ukrainian legislation, the need for more detailed regulation of some of them is emphasized.

Based on the results of the research, it was concluded that the close interaction and communication of local self-government bodies with the public is the key to ensuring the interests of the territorial community, and taking into account the views and ideas of the local population gives an impetus to the implementation of high- quality, social problem-oriented, public power for the well-being of citizens.

Keywords: communication relations, citizen participation at the local level, interaction, local self-government bodies, public, forms of interaction, local referendum.

Постановка проблеми. Комунікації та взаємодія органів місцевого самоврядування з громадськістю є важливим елементом демократичного розвитку держави й становлення громадянського суспільства. Він сприяє створенню умов для широкої залученості населення у формуванні та реалізації державної політики, уможливлення громадського контролю та зміцнення довіри громадськості до органів державної влади в цілому.

Органи місцевого самоврядування повинні комунікувати та взаємодіяти з громадськістю для того, щоб враховувати інтереси й потреби останньої у своїй діяльності. Це дозволяє отримувати інформацію про проблеми, які постають перед громадянами та як результат розробляти рішення, спрямовані на їх усунення. Окрім того, активна співпраця з громадськістю допомогає підвищити рівні прозорості та підзвітності влади. За наявності можливості брати участь у процесі прийняття рішень, громадяни стають більш проінформовані про діяльність органів влади та здатні ефективніше її контролювати. Тому здійснення повноцінної комунікації й взаємодії, що зокрема включає надання належного обсягу і якості інформації як від органів місцевого самоврядування, так і від громадськості, має важливе значення у вирішенні місцевих проблем.

На місцевому рівні влада найбільш наближена до населення, що дає змогу налагоджувати тісний зв'язок із кожним зацікавленим громадянином. Більше того, чинне законодавство України надає певні можливості для комункацій та взаємодії органів місцевого самоврядування з громадськістю, які пропонуємо надалі розглянути.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вітчизняна наука і практика приділяє детальну увагу різним аспектам роботи органів місцевого самоврядування. Комунікаціям між місцевою владою та громадянами присвятили свої дослідження Мазур В.Г., Михайловська О. В, Бебик В.М.,

Саханенко С. Є. та інші. Водночас проблеми взаємодії органів місцевого самоврядування з громадськістю в Україні у своїх наукових працях висвітлювали Лиска О.Г., Полішкевич Л. Д., Лазора О. Д, Панченко Г.О. та інші. Деякі з них стали основою для написання статті.

Мета статті - дослідження сутності комунікацій та взаємодії органів місцевого самоврядування з громадськістю в Україні.

Виклад основного матеріалу. У преамбулі Європейської хартії місцевого самоврядування, що підписана всіма державами-членами Ради Європи, одним із демократичних принципів визнається право громадян на участь в управлінні державними справами [1]. Місцеве самоврядування є формою залучення громадян до участі в управлінні місцевими справами та згідно зі статтею 140 Конституції України закріплене як право територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України [2]. Тобто відносини громадськості й органів місцевого самоврядування є фундаментом подальшого вдосконалення інституту публічної влади загалом, що можливо завдяки комунікаціям та тісній взаємодії.

З метою детального розкриття обраної теми, варто звернути увагу та осмислити саме поняття "комунікація". Так, цей термін визначається в державному управлінні як "передача інформації; інструмент діалогу між учасниками процесу керування; частина процесу взаємодії влади та громадянського суспільства" [3]. Комунікація в органах місцевого самоврядування передбачає складний процес, що охоплює низку взаємозв'язаних кроків, кожен з яких відіграє суттєву роль у забезпеченні розуміння і сприйняття інформації іншою особою.

Комунікативні відносини між органами місцевого самоврядування та громадськістю мають вагоме значення, оскільки є необхідною умовою демократичного суспільства. Базовий принцип Ради Європи проголошує: "справжня демократія неможлива без демократії на місцевому рівні". Як зазначає О.В. Михайловська, ефективність демократії має пропорційну залежність від результативності комунікативного процесу. Саме на рівні територіальної громади такий процес може й повинен розвиватися та вдосконалюватися. З однієї сторони, тісна взаємодія з громадянами, яка допомагає владі приймати оптимальні рішення, може здійснюватися саме на місцевому рівні. З іншої - демократична модель публічного управління вимагає активної участі громадян. Учасники комунікативних відносин на засадах партнерської взаємодії можуть значно збільшити ефективність комунікацій, що призведе до якісно нового рівня громадсько-політичного й суспільного діалогу, що можливо лише за умови рівноправної двосторонньої комунікації [4, с. 58].

Окрім того, комунікації на рівні органів місцевого самоврядування є важливими ще з огляду на те, що саме там повинно бути гарантовано конституційне право громадян на інформацію. Тут органи влади встановлюють контакти з цільовими групами населення, погоджують надання державних послуг із потребами громадян, проводять контроль якості цих послуг та оперативно реагують на зміни в інформаційному просторі. На погляд І. Демиди, одним із основних завдань місцевого самоврядування є надання населенню громадських послуг (державних, муніципальних, соціальних, адміністративних, управлінських та інших), які забезпечують задоволення потреб у різних сферах життя. Реалізація цих завдань, зі свого боку, потребує відповідного комунікаційного забезпечення. Інформація та комунікація становлять основу процесу надання послуг [5, с. 56].

На сьогодні питання комунікативних відносин регулюється положеннями Законів України "Про інформацію", "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про доступ до публічної інформації", "Про медіа", "Про державну підтримку медіа, гарантії професійної діяльності та соціальний захист журналіста", "Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації", постанов Кабінету Міністрів України "Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади", "Про заходи щодо створення електронної інформаційної системи "електронний Уряд", "Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики" та іншими нормативно-правовими актами.

Також доцільно приділити увагу з'ясуванню змісту поняття "взаємодія", яке з точки зору управління вчені розглядають як форму зв'язку елементів відкритої системи, за допомогою якої вони, лише взаємно доповнюючи один одного, створюють необхідні умови для успішного функціонування всієї системи загалом. Слід зважати на те, що взаємодія як управлінська категорія проявляється не лише у внутрішньо організаційній діяльності системи, а й зовнішніх функціях [6, с. 178]. Серед основних рис взаємодії виділяють: встановлення зв'язку між суб'єктами взаємодії; погодженість заходів із метою, місцем, часом проведення, методами; спільність головних завдань та функцій, які виконують суб'єкти взаємодії; відповідне становище суб'єктів взаємодії в ієрархії влади; наявність нормативної бази, де будуть відображені такі риси [7, с. 288].

Що стосується взаємодії між органами місцевого самоврядування та громадськістю, то вона полягає в співпраці органів місцевого самоврядування, членів територіальної громади шляхом координації діяльності вирішення їх спільних проблем, спрямованої як на забезпечення успішної реалізації функцій і виконання завдань органами місцевого самоврядування, так і на ефективну реалізацію прав та інтересів територіальної громади [7, с. 288]. При залученні громадськості до процесу прийняття рішень, до спільної взаємодії, влада виступає як суб'єкт, тобто впливає на громадськість з метою активізації її діяльності, створює потрібні для цього умови, організує заходи тощо. У результаті цього процесу громадськість, яка виступала в ролі об'єкта діяльності влади, перетворюється на суб'єкта, тобто починає впливати на владу, контролювати її та вимагати від неї вирішення тих питань, які, на думку громадян, є першочерговими та найнеобхіднішими. Підкреслимо, що залучення громадськості до участі у місцевому самоврядуванні для спільного вирішення проблемних питань допомагає знаходити оптимальні рішення, які задовольняли б обидві сторони, сприяє взаєморозумінню й підвищує відповідальність сторін та загалом свідчить про наявність демократії в країні.

Лиска О.Г. виділяє такі основні рівні взаємодії органів місцевого самоврядування з громадськістю: 1) забезпечення інформацією (населення володіє достовірною, повною та точною інформацією стосовно проблемного питання, діяльності та рішень органів влади. Інформація в односторонньому порядку надходить від органів та посадових осіб місцевого самоврядування до членів територіальної громади. Інформування відбувається до чи після прийняття рішення органами влади); 2) обмін інформацією (налагоджується зворотний зв'язок між органами влади і територіальною громадою); 3) консультування (характеризує ситуацію, коли місцеві жителі пропонують органам влади шляхи вирішення певної проблеми. Водночас міра врахування поглядів населення в управлінському рішенні визначається органами та посадовими особами місцевого самоврядування); 4) участь у прийнятті рішень (рішення приймається спільно органами влади та територіальною громадою, у рішенні обов'язково врахована думка місцевих жителів); 5) безпосереднє ухвалення рішень (відображає ситуацію, коли члени територіальної громади здатні безпосередньо приймати рішення [8, с. 91].

Варто констатувати той факт, що взаємодія між цими суб'єктами має спеціалізований, нормативно регульований характер. Її можна простежити не лише у здійсненні співпраці, але і в неприйнятті, наприклад, вчинених владою дій населенням. Органи місцевого самоврядування є певним центром мережі взаємодій і мають можливість не тільки впливати на громадськість, але й підтримувати таку мережу як цілісну систему. Вони наділені необхідними повноваженнями і статусом, що як наслідок має встановлення, закріплення спеціалізованих взаємодій у вигляді правил і норм реалізації самоврядування.

Отже, участь громадян є систематичним процесом і здійснюється у формах, передбачених законами, постановами органів місцевого самоврядування та відповідно до встановленої практики. Під формами громадянської участі розуміються основні, конкретні цивільні дії, що здійснюються у встановлених правових та організаційних рамках, що "реалізують компетенції членів регіонального співтовариства" [9, с. 34]. Компетенція членів територіальних громад регулюється вже раніше згаданим Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон), ухваленим 21 травня 1997 р.

Цим правовим актом передбачено такі форми участі громадян як місцеві референдуми, загальні збори громадян, місцеві ініціативи, громадські слухання та органи самоорганізації населення [10].

Необхідно зауважити, що наведені форми взаємодії населення та органів місцевого самоврядування в управлінні життям на певній території є досить різними за своєю природою. Кожна із них має характерні особливості, переваги та недоліки, але водночас усі можуть бути ініційовані самими громадянами. Чим частіше окремі громадяни вдаються до використання можливостей взаємодії, тим швидше проходить процес становлення місцевого самоврядування і тим стійкішим стає місцеве співтовариство. Тому зупинимося докладніше на розгляді форм взаємодії між органами місцевого самоврядування та громадськістю.

Відповідно до абз. 4 ст. 1 Закону, місцевий референдум - форма прийняття територіальною громадою рішень з питань, що належать до відання місцевого самоврядування, шляхом прямого голосування. Проблема правового регулювання проведення такого референдуму існує вже багато років, адже законодавцем досі, з моменту втрати чинності Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" у 2012 р., не ухвалено жодного нормативно-правового акта, який встановлював би відповідний порядок. З цього постають запитання: "В яких випадках він може організовуватися?", "Які питання на ньому можуть вирішуватися?". Частково відповідь надає стаття 7 цього ж Закону, в якій вказано, що предметом місцевого референдуму може бути будь-яке питання, віднесене Конституцією України, цим та іншими законами до відання місцевого самоврядування. Однак, на місцевий референдум не можуть бути винесені питання, віднесені законом до відання органів державної влади, що є важливим з точки зору розмежування повноважень останніх з повноваженнями органів місцевого самоврядування. У ч. 5 коментованої статті законодавець фактично відсилає до закону про референдум, який так і не був "перероджений", що становить прогалину у регулюванні цього інституту.

Крім вищезазначеної статті, термін "місцевий референдум" вживається у Конституції України тричі, а саме ч. 3 ст. 38, п. 2 ч. 1 ст. 138, ч. 1 ст. 143. Отже, де-факто, місцевий референдум в Україні на даний момент регулюється виключно конституційними нормами та ст. 7 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" [11, с. 90]. Незважаючи на це, місцевий референдум є однією з найбільш дієвих форм взаємодії з органами місцевого самоврядування, адже його результати є обов'язковими для виконання, а тому думки, пропозиції населення регіону будуть повною мірою впроваджені на відповідній території.

Статтею 8 Закону визначено, що загальні збори громадян є формою участі у вирішенні питань місцевого значення. Проте, у абз. 5 ст. 1 конкретизовано зміст даного поняття із зазначенням, що вони стосуються сіл, селищ та міст. Тобто, загальні збори існують лише на такому рівні й не можуть бути проведені на рівні району чи області, що є цілком логічним, зважаючи на масштаби території та можливу складність їх організації.

Конституція України не містить згадки про загальні збори громадян, що викликає труднощі у визначенні того, як саме слід іменувати цю форму безпосередньої демократії. Петренко А.О. звертає увагу, що у Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" застосовуються одразу 3 поняття: "загальні збори", "загальні збори громадян" і "загальні збори громадян за місцем проживання", й усі є тотожними [12, с. 34]. Аналогічною проблемою правового регулювання, як і з місцевим референдумом, постає відсутність відповідного закону, що більш детально розкривав би зміст інституту загальних зборів громадян. Натомість, вже 30 років існує Постанова Верховної Ради України "Про затвердження Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні" [13]. І хоча в цьому акті конкретизовані положення щодо загальних зборів громадян, він є підзаконним. Позитивним, на нашу думку, є окреслення кола компетенції у ст. 6 вищезазначеного Положення, зокрема, збори розглядають будь-які питання, віднесені до відома місцевого самоврядування, в межах Конституції і законів України, вносять пропозиції відповідним органам і організаціям, обговорюють проєкти рішень місцевих рад та їх органів з важливих питань місцевого життя, а також інформують населення про прийняти рішення такими радами та їх виконавчими органами тощо. Збори скликаються в міру необхідносте, але не менш як один раз на рік і є правомочними за наявності на них більше половини громадян, які проживають на відповідній території і мають право брати участь у зборах (дієздатні громадяни, які досягли 18-річного віку, не перебувають у місцях позбавлення волі чи примусового лікування).

Також право регулювати дане питання надане місцевим радам, які уповноважені на прийняття статуту територіальної громади, яким теж встановлюється порядок проведення зборів на відповідній території. Наприклад, на веб-сайті Харківської міської ради опубліковане Положення "Про загальні збори громадян за місцем проживання в місті Харкові", яке є додатком до статуту територіальної громади і в якому детально регламентована процедура ініціювання, проведення загальних зборів та оформлення їх результатів [14].

Важливим є те, що, відповідно до ст. 7 Постанови Верховної Ради України, збори мають право звертатися з пропозиціями до відповідних місцевих рад, державних органів, інших органів місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ, організацій, а останні повинні розглянути такі пропозиції та надати зворотною відповідь. В цьому простежується ініціативність громадськості, зацікавленість у проблемах місцевого значення та бажання їх вирішити або покращити становище в цілому.

Місцеві ініціативи не є новими, однак не надто відомими громадськості формами співпраці органів місцевого самоврядування і населення, які здійснюються з метою спільної реалізації суспільних завдань на користь громади [15, с. 61]. Метою таких ініціатив є спільне впровадження та реалізація завдань органами місцевого самоврядування та територіальною громадою, покращення добробуту останньої.

Відповідно до ст. 9 Закону, члени територіальної громади мають право ініціювати розгляд у раді (в порядку місцевої ініціативи) будь -якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування. Порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради визначається представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади. Так, у розділі І Положення "Про місцеві ініціативи в місті Харкові" зазначено, що місцева ініціатива - офіційна письмова пропозиція з питань, які мають важливе значення для територіальної громади міста Харкова (далі - громади) та віднесені до відання місцевого самоврядування, яка в порядку, передбаченому цим Положенням, внесена Харківською міською радою для обов'язкового розгляду та прийняття відповідного рішення в межах їхньої компетенції. Ініціатором внесення місцевої ініціативи на розгляд відповідної місцевої ради є ініціативна група членів громади, в кількості не менше 10 осіб та обрана на зборах, де присутні не менше ніж 25 членів відповідної громади, що є дієздатними та досягли 18 років [16, с. 19]. Місцеві ініціативи мають бути зареєстровані у передбаченому порядку, після чого розглядаються на відкритому засіданні ради за участю членів ініціативної групи.

Ще однією формою взаємодії є громадські слухання - зустрічі з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування. На відміну від інших форм взаємодії, щодо громадських слухань законодавець визначив лише статут територіальної громади як акт, який встановлює порядок їх організації.

Громадські слухання виконують ряд функцій. Однією із основних функцій громадських слухань є комунікативна, яка дає змогу реалізувати пряму і безпосередню комунікацію місцевої влади з громадськістю. Громадські слухання стають майданчиком для відкритих консультацій влади з громадськістю щодо вирішення важливих питань розвитку територіальної громади (вивчення громадської думки, покращення розуміння місцевих проблем та отримання альтернативних варіантів їх вирішення). Не менш важливою функцією громадських слухань є організаційна, яка виражає їх роль в організації та мобілізації громадськості для вирішення різноманітних питань місцевого значення (залучення активних груп громадськості до управління розвитком територіальної громади, створення ефекту співвідповідальності за успішність її функціонування). Контрольна функція громадських зборів відображає їх роль в сфері розвитку інституту участі громадськості в управлінні розвитком громади через контроль діяльності органів місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад. Функція представництва громадських інтересів підвищує роль громадських слухань до рівня дорадчого інституту, діяльність якого сприяє врахуванню інтересів та проблем місцевого населення під час реалізації політики місцевого самоврядування [17].

У Положенні "Про громадські слухання в місті Харкові" зазначено, що метою громадських слухань є надання членам територіальної громади міста Харкова інформації про роботу органів та посадових осіб місцевого самоврядування, створення можливості брати участь у обговоренні проблем життєзабезпечення та розвитку територіальної громади міста Харкова, ініціюванні та підготовці рішень щодо них [18, с. 38]. Крім того, цим Положенням визначено предмет обговорення громадських слухань, зокрема, проекти нормативно-правових актів міської ради та її виконавчого комітету, міського голови; звіти депутатів міської ради, міського голови та інших посадових осіб місцевого самоврядування; порушення питань, внесення пропозицій за результатами звітів депутатів місцевих рад та посадових осіб місцевого самоврядування тощо.

Варто зауважити, що кожна рада у статуті вказує хто може бути ініціатором громадських слухань, адже законодавством це прямо не передбачено. Так, у Харкові це може бути ініціативна група в кількості не менше 20 осіб, обрана на зборах, на яких присутні не менше 50 членів громади [18, с. 40]. Положення Розділу ІІІ Статуту територіальної громади м. Луцька передбачають, що громадські слухання з ініціативи міської громади можуть проводитися за умови колективного звернення з відповідною вимогою, яке підписали не менш як 500 лучан [19, с.14].

Останньою з запропонованих до розгляду форм взаємодії є органи самоорганізації населення. Відповідно до ст. 14 Закону сільські, селищні, міські, районні в місті (у разі їх створення) ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна. На відміну від вже проаналізованих форм, ця регулюється окремим законом - Законом України "Про органи самоорганізації населення" [20]. Відповідно до ст. 1 останнього, органи самоорганізації населення - представницькі органи, що створюються жителями, які на законних підставах проживають на території села, селища, міста або їх частин, для вирішення завдань, передбачених цим Законом. Однак, законодавець вивів окрему статтю під назвою "Поняття органу самоорганізації насення", що фактично дає друге легальне визначення в одному акті: орган самоорганізації населення є однією з форм участі членів територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах у вирішенні окремих питань місцевого значення.

З ініціативою про створення органу самоорганізації населення до сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради можуть звернутися збори (конференція) жителів за місцем проживання за умови, якщо в них брало участь (було представлено) не менше половини жителів відповідної території, які мають право голосу. Після голосування ради, на підставі рішення про створення органу самоорганізації населення, створюється відповідне Положення про такий орган, в якому повинні міститися передбачені Законом "Про органи самоорганізації населення" положення. Крім того, такий орган підлягає обов'язковій реєстрації виконавчим комітетом відповідної ради.

Найбільш цікавим у діяльності таких органів є наявність у них власних та делегованих повноважень, що надані їм спеціальним законом. Сільська, селищна або міська рада вправі делегувати частину своїх повноважень органу самоорганізації населення з одночасним фінансовим, матеріально-ресурсним забезпеченням виконання таких делегованих повноважень. Ці положення є аналогічними до тих, що передбачені у сфері здійснення органами місцевого самоврядування делегованих повноважень органів державної влади. Серед власних повноважень варто виокремити такі: сприяння депутатам відповідних місцевих рад в організації їх зустрічей з виборцями, прийому громадян і проведенні іншої роботи у виборчих округах; інформування громадян про діяльність органу самоорганізації населення, організація обговорення проектів його рішень з найважливіших питань. Ці повноваження безпосередньо пов'язані із взаємодією між громадськістю та органами місцевого самоврядування. Формою роботи такого органу є засідання, на яких, шляхом голосування, він може приймати рішення організаційно-розпорядчого характеру.

Таким чином, взаємодія органів місцевого самоврядування з громадськістю покликана підвищити участь останньої у забезпеченні добробуту територіальної громади, сприяти впровадженню нових ідей, реалізації та вдосконаленню існуючих програм діяльності місцевих органів публічної влади.

Висновки

1. Комунікація та взаємодія не є тотожними поняттями, отже, їх треба розрізняти. У сучасному розумінні комунікація є процесом обміну інформацією, доступом до такої інформації і здебільшого регулююється саме таким галузевим законодавством (про інформацію). Взаємна поінформованість породжує правильне розуміння балансу інтересів громадськості та органів місцевого самоврядування. Взаємодія має більш практичний вимір з точки зору здатності її безпосередньо впливати на ситуацію на відповідній території, адже в такому випадку думка громадян має бути врахована, а в деяких формах є обов'язковою для впровадження у суспільне життя.

2. Аналіз форм взаємодії (місцевого референдуму, загальних зборів громадян, місцевих ініціатив, громадських слухань, органів самоорганізації населення) дозволяє констатувати їх спроможність впливу на діяльність органів місцевого самоврядування. Однак, деякі з них потребують суттєвого вдосконалення і ухвалення відповідного інституційного законодавства, зокрема, місцевий референдум, якому законодавцем досі не надано належної уваги. Більшість цих форм взаємодії мають доволі широкий спектр регулювання статутами територіальних громад, що є певною мірою позитивним моментом і дозволяє врахувати радам історичні, культурні, економічні особливості регіону [21].

3. Тісна взаємодія та комунікація органів місцевого самоврядуванння з громадськістю є запорукою забезпечення інтересів територіальної громади. Врахування поглядів та ідей місцевого населення дає поштовх до здійснення якісної, орієнтованої на суспільні проблеми, публічної влади задля добробуту громадян.

Література

1. Європейська хартія місцевого самоврядування: Хартія від 15.10.1985. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/994_036#Text (дата звернення: 31.03.2024).

2. Конституція України: Основний закон України від 28 червня 1996 року № 254к/96- ВР. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1996, № 30, ст. 141. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text (дата звернення: 31.03.2024).

3. Мазур В.Г. Комунікації як механізм взаємодії державних органів влади та громадськості на регіональному рівні. Державне управління: удосконалення та розвиток, 2011. № 8. URL: http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=313 (дата звернення: 31.03.2024).

4. Михайловська О.В. Деякі аспекти комунікативної взаємодії органів місцевого самоврядування та громадськості. Науковий вісник Полісся. 2016. № 1 (5). С. 56-63.

5. Демида І. Взаємовідносини держави та громадського суспільства в зарубіжних країнах: досвід для України. Забезпечення конструктивного діалогу між владою та суспільством: матеріали наук.-практ. конф., м. Одеса, 28 квіт. 2016 р. Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2016. С. 53-73.

6. Завальна Ж. Щодо питання врегулювання взаємодії органів публічної влади у договірних формах. Право України, 2010. №7. С. 176-181.

7. Полішкевич Л.Д. Теоретичні засади взаємодії органів місцевого самоврядування з громадськістю. Ефективність державного управління, 2016. Вип. 4 (49). Ч. 1. С. 282-289.

8. Лиска О.Г. Рівні взаємодії органів влади з громадою. Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть: матеріали наук.-теор. конф. студентів, аспірантів і молодих вчених. м. Тернопіль, 16 квіт. 2008 р. у 2 ч. Ч. 2. Тернопіль: АСТОН, 2008. С. 90-92.

9. Процак О., Костюк М. Громадські слухання. Методичний порадник. Львів: ЛМГО "Інститут політичних технологій", 2001. 56 с.

10. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР. Відомості Верховної Ради (ВВР). 1997, №24, ст. 170. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/280/97-%D0%B2%D1%80#Text (дата звернення 31.03.2024).

11. Толкачова І. А., Літвінчук Б.С. Місцеві референдуми у системі місцевого самоврядування в Україні: порвіняльно-правовий аспект. Юридичний вісник, 2020 р. Вип. 4 (57). С. 89-95 .

12. Петеренко А.О. Загальні збори громадян за місцем проживання: нормативна термінологія. National law journal: teory and practice, 2017. Вип. 6. С. 32-35.

13. Про затвердження Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні: Постанова Верховної Ради України від 17.12.1993 р. № 3748-XII. Відомості Верховної Ради (ВВР). 1994, №6, ст. 30. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/3748-12#Text (дата звернення: 06.04.2024 р.).

14. Положення "Про загальні збори громадян за місцем проживання в місті Харкові": Рішення міської ради від 04.07.2007. №121/07. С. 1-18. URL: https://www.city.kharkov.ua/ assets/files/docs/city/dodstatut.doc (дата звернення 06.04.2024 р.).

15. Онишко О.Б. Правові форми реалізації місцевих ініціатив. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ, 2018. Вип. 2. С. 60-68.

16. Положення "Про місцеві ініціативи у місті Харкові": Рішення міської ради від 04.07.2007. №121/07 С. 19-37. URL: https://www.city.kharkov.ua/assets/files/docs/city/dod_statut.doc (дата звернення 06.04.2024 р.).

17. Букіна Т. В., Лазарева А.О., Губа М. І. Громадські слухання як форма взаємодії влади та громадськості: теоретичні аспекти. Державне управління: удосконалення та розвиток, 2021. Вип. 4. URL: http://www.dy.nayka.com.ua/pdf/4_2021/33.pdf (дата звернення 06.04.2024 р.).

18. Положення "Про громадські слухання в місті Харкові": Рішення міської ради від 04.07.2007. №121/07. С. 38-57. URL: https://www.city.kharkov.ua/assets/fles/docs/city/dod_ statut.doc (дата звернення 06.04.2024 р.)

19. Статут територіальної громади міста Луцька: Рішення міської ради від 23.08.2007 №3. 31 с. URL: https://www.lutskrada.gov.ua/sites/default/files/statut-lutska.pdf (дата звернення 06.04.2024 р.).

20. Про органи самоорганізації населення: Закон України від 11.07.2001 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2625-14#Text (дата звернення 06.04.2024 р.).

21. Rezvorovych, K. (2023). INTERNATIONAL NORMS AND THEIR ROLE IN THE GENDER VECTOR OF UKRAINE IN THE POST-WAR PERIOD: ANALYSIS OF SOCIAL, ECONOMIC AND POLITICAL ASPECTS. PHILOSOPHY, ECONOMICS AND LAW REVIEW. 2023. Volume 3, no. 2. P. 137-146. https://phelr.dduvs.in.ua/wp-content/uploads/files/ 3_2/PhELR_3_2-137-146.pdf

References:

1. Khartiia "Yevropeiska khartiia mistsevoho samovriaduvannia" [Charter: European Charter of Local Self-Government]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_ 036#-Text [in Ukrainian].

2. Osnovnyi zakon Ukrainy "Konstytutsiia Ukrainy" [Constitution of Ukraine: Basic Law of Ukraine]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254k/96-vr/Text [in Ukrainian].

3. Mazur, V. H. (2011) Komunikatsiya yak mekhanizm vzayemodiyi derzhavnykh orhaniv vlady ta hromads'kosti na rehional'nomu rivni [Communication as a mechanism of interaction between public authorities and the public at the regional level]. Derzhavne upravlinnya: udoskonalennya ta rozvytok - Public administration: improvement and development, № 8. Retrieved from http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z= 313 [in Ukrainian].

4. Mykhaylovska O. (2016) Deyaki aspekty komunikatyvnoi vzaemodii organiv mistsevogo samovryaduvannya ta gromadskosti [Some aspects of communicative interaction between local governments and the public]. Naukovyy visnyk Polissya - Polissya scientific bulletin, № 1 (5), 56-63. [in Ukrainian].

5. Demyda I. (2016) Vzayemovidnosyny derzhavy ta hromads'koho suspil'stva v zarubizhnykh krayinakh: dosvid dlya Ukrayiny. [Relations between the state and civil society in foreign countries: experience for Ukraine]. Zabezpechennya konstruktyvnoho dialohu mizh vladoyu ta suspil'stvom - Ensuring a constructive dialogue between the government and society, Odesa: ORIDU NADU, 53-73 [in Ukrainian].

6. Zaval'na ZH. (2010). Shchodo pytannya vrehulyuvannya vzayemodiyi orhaniv publichnoyi vlady u dohovirnykh formakh. [Regarding the issue of regulating the interaction of public authorities in contractual forms]. Pravo Ukrayin - Law of Ukraine, № 7, 176-181 [in Ukrainian].

7. Polishkevych L. D. (2016). Teoretychni zasady vzayemodiyi orhaniv mistsevoho samovryaduvannya z hromads'kistyu [Theoretical principles of interaction of local selfgovernment bodies with the public]. Efektyvnist' derzhavnoho upravlinnya - Efficiency of public administration, № 4 (49), 282-289 [in Ukrainian].

8. Lyska O. H. (2008) Rivni vzaiemodii orhaniv vlady z hromadoiu [Levels of interaction between authorities and the community]. Sotsialno-ekonomichni, politychni ta kulturni otsinky i prohnozy na rubezhi dvokh tysiacholit - Socio-economic, political and cultural assessments and forecasts at the turn of two millennia, Ternopil: ASTON, 90-92 [In Ukrainian]

9. Protsak O., Kostyuk M. (2001) Hromadski slukhannya [Public hearings]. Metodychnyy poradnyk. L'viv: LMHO "Instytut politychnykh tekhnolohiy", 56 [in Ukrainian].

10. Zakon Ukrayiny "Pro mistseve samovryaduvannya v Ukrayini" [The Law of Ukraine "On local self-govern-ment in Ukraine"]. Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 280/97-%D0%B2%D1%80 [in Ukrainian].

11. Tolkachova I.A., Litvinchuk B.S (2020). Mistsevi referendumy u systemi mistsevoho samovriaduvannia v Ukraini: porvinialno-pravovyi aspect [Local referenda in the system of local self-government of Ukraine and foreign countries: comparative and legal aspect]. Yurydychnyi visnyk - Law Herald, № 4 (57), 89-95 [in Ukrainian].

12. Peterenko A.O. (2017). Zahalni zbory hromadian za mistsem prozhyvannia: normatyvna terminolohiia [General meetings of citizens by place of residence: regulatory terminology]. Jurnalul juridic national: teorie §i practica - National law journal: teory and practice, № 6, 32-35 [in Ukrainian].

13. Postanova Verkhovnoi Rady Ukrainy "Pro zatverdzhennia Polozhennia pro zahalni zbory hromadian za mistsem prozhyvannia v Ukraini" [Resolution of the Verkhovna Rada of Ukraine "On approval of the Regulation on general meetings of citizens by place of residence in Ukraine]. Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3748-12#Text [in Ukrainian].

14. Rishennia Kharkivskoi miskoi rady "Polozhennia Pro zahalni zbory hromadian za mistsem prozhyvannia v misti Kharkovi" [Decision of the city council "Regulations on general meetings of citizens by place of residence in the city of Kharkiv"]. Retrieved from: https:// www.city.kharkov.ua/assets/fdes/docs/city/dod_statut.doc [in Ukrainian].

15. Onyshko O.B. (2018). Pravovi formy realizatsii mistsevykh initsiatyv [Legal forms of realisation of the local iniciatives]. Naukovyi visnyk Lvivskoho derzhavnoho universytetu vnutrishnikh sprav - Scientific Bulletin of the Lviv State University of Internal Affairs. № 2, 60-68 [in Ukrainian].

16. Rishennia Kharkivskoi miskoi rady "Polozhennia Pro mistsevi initsiatyvy u misti Kharkovi" [Decision of the city council "Regulations on local initiatives in the city of Kharkiv"]. Retrieved from: https://www.city.kharkov.ua/assets/files/docs/city/dod_statut.doc [in Ukrainian].

17. Bukina T.V., Lazareva A.O., Huba M.I. (2021) Hromadski slukhannia yak forma vzaiemodii vlady ta hromadskosti: teoretychni aspekty [Public hearings as a form of interaction between government and the public: theoretical aspects]. Derzhavne upravlinnya: udoskonalennya ta rozvytok - Public administration: improvement and development, №4. Retrieved from: http://www.dy.nayka.com.ua/pdf/4_2021/33.pdf [in Ukrainian].

18. Rishennia Kharkivskoi miskoi rady "Polozhennia Pro hromadski slukhannia v misti Kharkovi" [Decision of the city council "Regulations on public hearings in the city of Kharkiv"]. Retrieved from: https://www.city.kharkov.ua/assets/files/docs/city/dod_statut.doc [in Ukrainian].

19. Rishennia Lutskoi miskoi rady "Statut terytorialnoi hromady m. Lutsk" [Decision of the city council "Charter of the territorial community of the city of Lutsk"]. Retrieved from: https://www.lutskrada.gov.ua/sites/default/files/statut-lutska.pdf [In Ukrainian].

20. Zakon Ukrayiny "Pro orhany samoorhanizatsii naselennia" [The Law of Ukraine "On Bodies of Self-Organization of Population"] Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/en/2625-14?lang=uk#Text [In Ukrainian].

21. Rezvorovych, K. (2023). INTERNATIONAL NORMS AND THEIR ROLE IN THE GENDER VECTOR OF UKRAINE IN THE POST-WAR PERIOD: ANALYSIS OF SOCIAL, ECONOMIC AND POLITICAL ASPECTS. PHILOSOPHY, ECONOMICS AND LAW REVIEW. 2023. Volume 3, no. 2. P. 137-146. https://phelr.dduvs.in.ua/wp-content/uploads/files/ 3_2/PhELR_3_2-137-146.pdf

Размещено на Allbest.ru