Конституційний аспект цифрових прав

Размещено на http://www.allbest.ru/

Конституційний аспект цифрових прав

У сучасному дискурсі щодо співвідношення цифрових прав з правами людини осмислення їх з позицій конституційного захисту і гарантування видається особливо важливим і корисним.

Як зазначає Едоардо Селесте (Edoardo Celeste), «неможливо уявити, що людська діяльність, просто перетнувши поріг віртуального світу, втрачає конституційний захист» 1.

Тому просування цифрових прав на шляху загального визнання логічно веде до пошуків визначення їх конституційно-правових гарантій і механізмів захисту, що наразі відбувається у двох форматах:

інтерпретаційному - як виведення певного цифрового права (як не явного права) з конституційних прав людини і, відповідно, доведення того, що це право охоплюється наявними конституційними гарантіями;

безпосереднього визначення цифрового права (як нового права) у текстах конституційних актів.

Так, через інтерпретаційний підхід до висловлювань спеціального доповідача ООН Френка Ла Рю (Frank La Rue) Celeste E. The Irish Constitution and the Challenges of the Digital Age. Is It Time for a Bunreacht na hEireann 2.0? Report of the special rapporteur on the promotion and protection of the right to freedom of opinion and expression, Frank La Rue, A/HRC/17/27, Human Rights Council, 16 May 2011. проблема доступу до Інтернету перейшла в площину його розуміння саме як певного права. У своєму виступі він не стверджував про таке право, але наголосив, що будь-які обмеження доступу, якщо вони не є пропорційними, порушують свободу вираження поглядів, гарантовану Міжнародним пактом про громадянські та політичні права.

Згодом, Лукаш Шошкевич (Lukasz Szoszkiewicz) Szoszkiewicz E. Internet Access as a New Human Right?, Adam Mickiewicz University Law Review. Vol. 8, 2018. запропонував відправним положення для концептуалізації права на доступ до Інтер- нету вважати право на користування результатами наукового прогресу та їх практичне застосування, визначене статтею 15(1)b Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права.

Також в контексті застосування інтерпретаційного підходу, як показова нерідко згадується справа «Ахмет Йилдирим проти Турції» (Ahmet Yildirim v. Turkey) European Court of Human Rights. Case of Ahmet Yildirim v. Turkey (Application no. 3111/10). , в якій Європейський суд з прав людини підтвердив, що право на доступ до Інтернету є невід'ємним компонентом права на доступ до інформації та комунікації, яке вже захищене національними конституціями, і охоплює право кожної особи брати участь в інформаційному суспільстві та зобов'язання держав гарантувати доступ до Інтернету своїм громадянам. Схожу логіку суджень демонстрував у своїх рішеннях Федеральний конституційний суд Німеччини 1.

Утім, універсальність інтерпретаційного підходу не надає безмежних можливостей його застосування щодо цифрових прав. Дедалі більше реалізація майже кожного з основних прав людини зумовлюється використанням цифрових технологій, виявляючи відповідні взаємозв'язки з цифровими правами. Тому, подальше обґрунтування конституційних гарантій цифрових прав винятково інтерпретаційним способом призведе до охоплення ним усе ширшого обсягу прав людини. Як і у випадку з «інформатизаціює» прав людини, така «цифровізація конституційних прав» фрагментує ідею цифрових прав на конституційному рівні, що не сприятиме формуванню її цілісної концепції та буде негативно позначатися на практиці забезпечення.

Розмірковуючи про цифрові права та їх конституалізацію в Ірландії, Едоардо Селесте (Edoardo Celeste) відзначає, що такі принципи як свобода інформації, захист даних та інформаційне самовизначення, доступ до Інтернету, навіть якщо визнані тільки на законодавчому рівні (не закріплені в тексті Конституції), походять із визнаних конституційних прав і часто включені в інші національні чи наднаціональні конституційні документи, а тому є «дуже близькими до конституційного кордону» Leitsatze zum Urteil des Ersten Senats vom 27. Februar 2008. Leitsatze zum Urteil des Ersten Senats vom 9. Februar 2010. Celeste E. The Irish Constitution and the Challenges of the Digital Age. Is It Time for a Bunreacht na hEireann 2.0? .

Дійсно, якщо окремі цифрові права мають конституційні контури зіставні з усталеними правами людини, то необхідність і можливість їх безпосереднього визначення текстами конституційних актів видається логічною.

Перевагою такого підходу є відсутність базової прив'язки до цілей та обмежень вже існуючих прав. Окремі нові цифрові права можуть бути розроблені і впроваджені гнучко, із застереженнями, притаманними більшості основних прав людини, зокрема щодо можливості їх обмеження у разі потреби балансування суперечливих прав, свобод та інтересів 1.

Приклади визначення окремих цифрових прав у конституціях сьогодні вже є. Так, Конституцією Грузії визначено право на свободу переконань, інформації, засобів масової інформації та Інтернету, в межах якого акцентовано, що «всі мають право на доступ до Інтернету і вільне користування Інтернетом» Internet access as a fundamental right. Exploring aspects of connectivity. The Constitution of Georgia. . Конституцію Греції доповнено ст. 5A(2), яка встановлює - «усі особи мають право брати участь в інформаційному суспільстві. Сприяння доступу до інформації, що передається в електронному вигляді, а також її виробництва, обміну та поширення є обов'язком держави» The Constitution of Greece - Hellenic Parliament.. Конституція Португалії містить ст. 35 «Використання комп'ютерів», якою розкривається право на захист персональних даних та гарантується вільний доступ до комп'ютерних мереж загального користування Portugal's Constitution of 1976 with Amendments through 2005..

Окремим доказом на користь цілком реальної перспективи введення цифрових прав до каталогу визнаних прав людини можна вважати «право на захист персональних даних», виділене у ст. 8 Хартії основних прав ЄС, але яке має нерозривний зв'язок з правом на приватність (ст. 7) і є похідним від нього Charter of Fundamental Rights of the European Union (2000/C 364/01).

¹ Karppinen K. Human rights and the digital. The Routledge Companion to Media and Human Rights. (2017). .

Утім, набуття цифровими правами конституційних властивостей близьких до фундаментальних прав людини є процесом поступовим і багатогранним. Активізація на певному його етапі використання другого підходу і, як наслідок, поширення варіантів оформлення ідеї цифрових прав у текстах національних конституцій, в перспективі може зумовити формування своєрідних стандартів безпосереднього конституційного закріплення положень про цифрові права та відповідного їх сприйняття.

Оглянуті варіанти конституалізації цифрових прав не виключають один одного. Другий підхід більш складний, певною мірою інноваційний та вимагає змін текстів конституцій на основі масштабних дискусій за участю інститутів громадянського суспільства. У будь-якому разі, з одного боку, виявлення змісту нового визначеного права буде неможливим без інтерпретації його взаємозв'язків з іншими правами людини їх гарантіями і механізмами забезпечення, а з іншого, - цифрове право, виведене як неявне (похідне), може успадкувати не притаманні йому обмеження з переосмислених конституційних положень. Тому обидва підходи мають поєднуватися в процесі подальшого осмислення цифрових прав з метою отримання всіх переваг та мінімізації недоліків їх конституційного забезпечення.

Окрім того, варіанти конституційної інтерпретації різних елементів комплексу цифрових прав не можна узагальнювати, оскільки не всі з цих елементів є правами по суті, а тим більше правами з принципово новим змістом. Отже практика їх конституалізації з високою долею імовірності буде йти різними шляхами.

Перспективи розвитку концепту «цифрові права»

Теоретико-методологічна модель цифрових прав і надалі розвиватиметься. Варіанти цієї категорії прав, національна і міжнародна практика їх легалізації та реалізації будуть створювати нові акценти у цій дискусії, які вочевидь сприятимуть гармонізації та оформленню набутих знань. Наразі зберігається усвідомлення того, що цифрові права не виходять поза межі прав людини.

Утім, хоча права людини й забезпечують нормативну основу осмислення цифрових прав, бачення перспектив їх розвитку можна пов'язати з різними відправними позиціями: реальними комунікативними можливостями, розподільчою справедливістю, форматом демократичної участі, новою парадигмою медіа та комунікаційної політики тощо 1.

Так, Рікке Франк Йоргенсен (Rikke Frank Jorgensen) відзначає, що дебати щодо проблем прав людини в контексті Інтернету та інформаційного суспільства включають різні рамки, які висвітлюють різні аспекти прав людини:

інфраструктурний вимір (Інтернет як глобальний комунікаційний ресурс);

вимір публічної діяльності (Інтернет як простір для демократичної участі);

медіавимір (Інтернет як нова медіа-платформа);

культурний вимір (Інтернет як нові соціальні норми і практики) 1.

Варто погодитися із доцільністю саме такого - багатовимірного дискурсу про цифрові права людини, позаяк тільки таким чином виявляються їх ключові властивості та формуються обґрунтовані концепції.

Тому задля підтримання дискурсу в такому форматі, але, водночас, пошуку правових орієнтирів еволюції парадигми цифрових прав, як ключові для розгляду пропонуються такі аспекти.

Прогресивний. Цифрові технології є своєрідним інфраструктурним середовищем та універсальним засобом розвитку людства - економічного та інтелектуального зростання, залучення у політичні процеси, подолання нерівності, що зокрема дає змогу розширювати і просувати орієнтири прав людини як загальносоціальної цінності та цивілізацій- ного надбання.

Цей ракурс, серед іншого, є фундаментом концептуалізації автономного права на доступ до Інтернету, яке, по-перше, виявляється як фундаментальне право в системі цифрових прав (якщо взагалі можна робити таке припущення), по-друге, - стає ключовим позитивним зобов'язанням держави, в контексті перспектив розвитку інформаційного суспільства та прав людини в ньому.

Як зазначається у доповіді Френка Ла Рю (Frank La Rue), через «перетворюючий характер цифрових технологій» доступ до цих технологій та здатність їх ефективно використовувати слід розглядати як «незамінний інструмент для реалізації низки прав людини» Jorgensen R.F. Framing the Net: The Internet and Human Rights, Edward Elgar Pub. Limited. 262 pp. Report of the special rapporteur on the promotion and protection of the right to freedom of opinion and expression, Frank La Rue, A/HRC/17/27, Human Rights Council. 16 May 2011..

Політичний. Цифрові технології надають нові комунікативні можливості людству сприяючи демократизації та реалізації багатьох прав людини (у нових формах) водночас створюють нові ризики для прав людини - стеження, дискримінація, дезінформація, блокування і фільтрація контенту, нові форми нерівності і порушень права на приватність.

У політичному аспекті негативні наслідки використання інформаційних технологій значною мірою зумовлені втручанням держави в суспільну комунікацію, право на приватність та впливами на свободу вираження думок через Інтернет. Це притаманно політичному протистоянню на різних рівнях, зокрема й міжнародному, і особливо яскраво проявляється в умовах авторитаризму і молодих демократій.

Приміром, на африканському континенті у рік прийняття Африканською комісію з прав людини і народу Резолюції про право на свободу інформації та самовираження в Інтернеті в Африці (2016 рік) по всьому континенту було зафіксовано значну кількість масштабних відключень Інтернету. Водночас, відзначалося збільшення кількості законів і політик не сумісних з ідеєю цифрових прав, а також арешти численних блогерів, журналістів та громадян, які скористалися своїм правом на свободу думок та їх вираження в Інтернеті Oladejo S. Digital right: Nigeria and the world. .

Регуляторний. Інтернет є глобальним цифровим середовищем, яке формує власні унікальні підходи до управління мережею та механізмів регулювання відносин, що в ній виникають і розвиваються. Це неодмінно впливає на реалізацію прав людини та визначає своєрідні вектори формування і забезпечення цифрових прав.

Їх захист на традиційних засадах захисту прав людини не буде ефективним або взагалі можливим, позаяк зміни спричинені цифровими трансформаціями і глобалізацією вплинули як на здатність держав здійснювати суверенну політику, так і на ефективність традиційної міжнародної взаємодії, щодо забезпечення суспільних комунікацій та прав людини з цим пов'язаних.

Багатостейкхолдеризм в управлінні мережею значно зміщує акценти з суверенних юрисдикцій та міжнародних договорів на взаємодію з недержавними суб'єктами та різні типи м'якого управління. Іншими словами разом з цифровими правами з'являється проблема екстратериторіальності захисту прав людини в нових умовах правового регулювання в цифровому середовищі, в якому традиційні механізми та інституції із захисту прав людини можуть втрачати свою ефективність.

Інструментальний. Народження комплексу нових прав - суб'єктивних цифрових прав, які деталізують і доповнюють основні права людини, необхідність чого зумовлена новими вимогами та іншими площинами реалізації основних прав людини в цифровому середовищі.

Прикладом тут є група прав, пов'язаних з автоматизованою обробкою персональних даних (право доступ до даних, право на переміщення даних, право бути забутим тощо) 1. Вони вже набули міжнародного визнання і відповідної легалізації та відображають новий формат особистого життя людини, відходячи від усталених тлумачень права на приватність доциф- рового періоду. цифровий конституційний гарантія інтернет

У сучасних технологічних умовах соціальної комунікації захист права на приватність (в аспекті персональних даних) вочевидь буде не можливий без подібних прав (оперативних, інструментальних), що, водночас, кореспондують конкретні обов'язки як елемент забезпечення.

Позитивний ефект від цифрових прав як інструментальних компонентів можна оцінювати по-різному, тому гіпотетично такий вектор розвитку можливий і в рамках інших прав людини, проте він не безспірний. У цьому контексті Пол Де Герт і Даріуш Клоза (Paul De Hert, Dariusz Kloza) стверджують, що поширення нових прав може призвести до інфляції та фрагментації системи прав людини General Data Protection Regulation. Regulation (EU) 2016/679 of the European Parliament and of the Council of 27 April 2016. De Hert P., Kloza D. `Internet (access) as a new fundamental right. Inflating the current rights framework?', European Journal of Law and Technology. Vol. 3. No. 3. .

Отже, цифрові права є складним елементом системи прав людини, який відображає передусім саме функціональний їх бік в цифровому середовищі. Як Інтернет є передусім складним глобальним комунікативним інструментом, так і цифрові права, за своєю природою нерозривно з ним пов'язані, є забезпечувальним, інструментальним компонентом прав людини. Водночас, саме завдяки виникненню, визнанню і юридичній формалізації цифрових прав проглядаються перспективи інституалізації інформаційних прав людини, оскільки цифрові права вже стали відносно самостійним комплексом з первинним (декларативним) юридичним закріпленням.

Згодом можна прогнозувати розвиток своєрідних інституцій з цифрових прав людини, формування і вдосконалення механізмів їх забезпечення і захисту, зокрема формування практик зворотного зв'язку та оцінки стану забезпечення, приміром у вигляді загальновизнаної системи індикаторів цифрових прав за аналогією з правами людини.

Подібні варіанти вже використовуються окремими організаціями щодо деяких цифрових прав (RDR Index 1), зокрема конфіденційності, права вираження поглядів і переконань, доступності Інтернету, як за країнами, так і за окремими цифровими платформами (Google, Facebook, Twitter тощо).

Наведені аспекти формування парадигми цифрових прав можуть доповнюватися іншими, а також контекстами щодо окремих прав, зумовленими подальшим прогресом ІТ та соціальними змінами, до яких вони ведуть. Приміром, розвиток штучного інтелекту (роботів зі штучним інтелектом як кіберфізичних систем) та Інтернету речей зосереджує на новому рівні проблем у сфері прав людини. Ці проблеми актуалізуються вже не тільки у цифровому просторі (кіберпросторі), а також у взаємодії «автономний робот - людина», та, імовірно, «автономний робот - суспільство», і впливатимуть на права людини у звичному нецифровому вимірі.

Размещено на Allbest.ru