Право постійного землекористування: проблемні аспекти правового регулювання та їх вирішення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Право постійного землекористування: проблемні аспекти правового регулювання та їх вирішення

Худоб'як Діана, здобувач вищої освіти ІІІ курсу спеціальності «Право» науковий керівник канд. юрид. наук Заплітна І.А.

Феномен постійного користування земельною ділянкою не є новим для земельного законодавства України: дефініція та правове регулювання такого виду землекористування знаходить місце ще у Земельному кодексі Української Радянської Соціалістичної Республіки від 8 липня 1970 року та наступній редакції закону - Земельному кодексі УРСР від 18 грудня 1990 року (далі - ЗК УРСР), які є попередниками сучасного законодавства України. У першій редакції кодифікованого нормативно-правового акту було детально описано суб'єкти права постійного користування, його суть та регламентовано порядок надання земель у користування, а також визначено права та обов'язки землекористувачів.

В свою чергу стаття 15 регламентувала два види землекористування: постійне та тимчасове. Поняття постійного землекористування також було закріплено у положеннях, інша його назва - безстрокове [2].

Суб'єктний склад права землекористування був значно розширений - даному явищу посприяла ліквідація колгоспів та радгоспів, що складали основну частину суб'єктів, які користувалися правом постійного землекористування. На зміну ним прийшли такі форми юридичних осіб як підприємства, установи та організації.

Модерне поняття права постійного користування земельною ділянкою знаходить своє місце у статті 92 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року (далі - ЗК України). Так, право постійного землекористування - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку [3].

Порівнюючи погляди на теперішні та колишні формулювання, які стосуються даного явища, можна зробити висновок, що сучасна нормативно-правова оцінка є більш широкою та детальніше розкриває аспекти, які слід розуміти під поняттям «право постійного користування земельною ділянкою».

До таких аспектів слід віднести:

право постійного землекористування включає в себе ЛИШЕ право володіння та користування - відповідно можемо зробити висновок, що розпорядження земельними ділянками, наданими у постійне користування, є заборонено законом.

Земельна ділянка, що виділяється для постійного користування перебуває у державній чи комунальній власності - із даної дефініції зрозуміло, що земельне законодавство не передбачає надання у право постійного землекористування ділянок, що перебувають у приватній власності громадян чи юридичних осіб;

на відміну від договорів тимчасового користування, постійним визначається таке землекористування, яке не має встановленого строку.

Під час укладення передачі права тимчасового користування ділянкою важливу роль відіграє закріплене у законодавстві відношення до певної категорії, що впливає на строк укладення договору, умов використання землі та можливого дотримання сервітутів чи спеціальних режимів, пов'язаних із об'єктами, розташованими на такій земельній ділянці. Праву постійного користування на відміну від права оренди землі виділено лише одну статтю - ст. 92 ЗК України. Пов'язаний із правом постійного користування земельною ділянкою Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року № 1952-IV (далі - ЗУ №1952-IV), у ст. 28 розкриває нормативно-правові норми що дозволяють ознайомитися із державною реєстрацією права на постійне користування через низку особливостей оформлення прав на ділянки державної та комунальної власності [4].

Право постійного користування земельною ділянкою як і право власності та право тимчасового землекористування має свої особливості правового регулювання, що визначається нормами чинного на території України законодавства.

Наприклад, Земельним кодексом України не встановлено матеріального, юридичного та фінансового переходу права постійного користування громадян та юридичних осіб, що не входять до переліку ч. 2 ст. 92.

При цьому спеціальні обмеження за колом осіб, що набувають право постійного користування щодо, наприклад, земель водного фонду регламентуються положеннями не тільки загального земельного законодавства у положеннях ст. 59 Земельного кодекс, а ще й ст. 85 Водного кодексу України. Щодо земель лісогосподарського призначення такі обмеження встановлюються ст. 57 ЗК України та ст. 17 Лісового кодексу України. Ще одною особливістю набуття права постійного землекористування є процес отримання земельної ділянки у користування для власних потреб держави, територіальної громади чи інших підприємств, установ і організацій, вказаних у ч. 2 ст. 92 Кодексу.

Важливою особливістю правового регулювання постійного землекористування є момент його виникнення. В порівнянні із правом власності та правом тимчасового землекористування (оренди), право постійного користування земельною ділянкою виникає лише після державної реєстрації, яка відповідно до ч. 1 ст. 4 ЗУ №1952-IV є обов'язковою [4].

Деякі науковці, такі як А. М. Мірошниченко, О. Ф. Мельниченко, М. О. Мельниченко вважають, що інститут постійного користування земельними ділянками не тільки визначається особливими процесами правового регулювання, утворюючи низку колізійних питань щодо діяльності держави та територіальних громад, але й втрачає свою актуальність в порівнянні із вимогами, наданими Європейським Союзом (далі - ЄС) для реформування законодавчих норм, що відповідатимуть стандартам альянсу [5].

Гостро постає питання спадкування величезних угідь та земельних ділянок, що належать селянським (фермерським) господарствам чи громадянам, що ведуть особисте селянське господарство на праві постійного землекористування. Воно підтверджується державним актом, виданим відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, адже надання земельних ділянок у постійне користування із земель державної чи комунальної власності не передбачає укладення жодних договорів.

Звідси випливає проблематика спадкування права постійного землекористування: без укладання додаткового договору із ОДВ чи ОМС, державний акт найчастіше припиняє свою дію після реорганізації, ліквідації юридичної особи або смерті фізичної особи, не надаючи права спадкоємцям отримати земельні ділянки у користування.

Проте, норм права, які б регулювали спадкування права постійного користування земельною ділянкою у цивільному та земельному законодавстві не передбачається. [6].

Розглядаючи постанови Верховного Суду України щодо розгляду касаційних скарг у справах про право постійного користування земельними ділянками, неважко було помітити тенденцію відмови у задоволенні вимог щодо успадкування такого права у складі селянського (фермерського) господарства (далі - СФГ) або ж у вигляді земельної ділянки, що не входить до складу СФГ та належала фізичній особі.

Кабінетом Міністрів України ще у 2018 році були здійснені спроби внесення законопроекту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо передачі права власності фермерським господарствам на земельні ділянки, надані засновникам таких господарств у постійне користування, довічне успадковуване володіння для створення та/або ведення фермерського господарства (селянського (фермерського) господарства)» від 05.04.18 на розгляд Верховної Ради України. Проте, після більше, ніж року, даний законопроект було відкликано.

Проблематика припинення постійного користування земельною ділянкою викликає настільки ж багато запитань через непослідовність правових норм та їх регулювання, скільки й спадкування та перехід цього права в порядку реорганізації чи ліквідації юридичних осіб, яким вдалося зберегти його у первісному вигляді без проведення процедури безоплатної приватизації чи переоформлення у право власності.

У сьогодення підставами припинення права користування земельними ділянками, до категорії якого безпосередньо входить право постійного землекористування слід вважати вичерпний перелік, наданий законодавцем у ст. 141 ЗК України, що згадувався нами у попередньому підрозділі «Проблематика спадкування права постійного користування земельною ділянкою».

Дехтяренко В. у своїй праці під назвою «Як захистити своє право постійного користування земельною ділянкою» визначає, що одними із найбільш актуальних питань судової практики, які пов'язані напряму із правом постійного землекористування слід вважати наступні: спори щодо припинення права постійного користування особами, які згідно із чинною редакцією ст. 92 ЗК України не мають права на постійне користування; перехід права постійного користування до фермерських господарств після їх створення на підставі акта на постійне користування, виданого фізичній особі, в тому числі питання спадкування цього права; перехід права постійного користування при реорганізації, зміні організаційно-правової форми, правонаступництві юридичних осіб [7].

Ще одним проблематичним аспектом, що стосується права постійного користування земельними ділянками є питання про перехід земель на баланс юридичних осіб, які були ліквідованими чи реорганізованими.

Так, Кулиничем О. П. зазначається, що перехід права постійного користування від державного підприємства, яке припинило свою діяльність в результаті його реорганізації, до його правонаступника, що може бути юридичною особою приватної форми власності, яке утворилося в результаті процесу приватизації шляхом зміни (найчастіше - перетворення) не відбуватиметься в силу приписів п. «в», ч. 1 ст. 141 ЗК України, що прямо вказує на припинення права користування шляхом припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, що є суб'єктами постійного користування [8].

На даний момент чинне земельне законодавство не передбачає настання таких випадків та не регламентує процесу автоматичного переходу права постійного користування від реорганізованої юридичної особи до її прямого правонаступника.

Згідно з викладеним вище, у даного явища, на нашу думку, є лише один альтернативний розвиток: реформування інституту постійного землекористування: наближення поняття постійного користування до стандартів ЄС, зміна правових норм та нормативних актів, що стосуються регулювання питань даного виду права користування, усунення законодавчих прогалин щодо правового регулювання постійного користування, визначення чіткого переліку законодавчих норм, які б регулювали питання надання такого права, його припинення, переоформлення та спадкування, утворення земельних правовідносин.

Список використаних джерел

користування земельною ділянкою законодавство

1. Земельний кодекс Української РСР: Закон Української РСР від 8.07.1970 р. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2874%D0%B0-07#o125 (дата звернення: 27.02.2023)

2. Земельний кодекс УРСР: Закон УРСР від 18.12.1990 р. URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/561-12#o211 (дата звернення: 27.02.2023)

3. Земельний кодекс України: Закон України від 25.10.2001 р. URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n631 (дата звернення: 27.02.2023)

4. Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень: Закон України від 01.07.2004 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1952-15#n319 (дата звернення: 27.02.2023)

5. Мельничук О. Ф., Мельничук М. О. Особливості права постійного користування земельною ділянкою. International scientific journal «Internauka.» Series: «Juridical Sciences». URL: http://socrates.vsau.org/repository/getfile.php/19879.pdf

6. Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2001 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2 (дата звернення: 27.02.2023)

7. Дехтяренко В. Як захистити своє право постійного користування земельною ділянкою. Землевпорядний вісник. 2021. №7, с. 7-13

8. Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо скасування інституту права постійного користування земельними ділянками: Законопроект від 15 квітня 2021 р. URL:http://w1.c 1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=71680 (дата звернення: 27.02.2023)

Размещено на Allbest.ru