Кримінальна відповідальність у сфері інформаційних прав людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кримінальна відповідальність у сфері інформаційних прав людини

Заходи кримінальної відповідальності є необхідною реакцією держави на правопорушення, що становлять найбільшу суспільну небезпеку - заподіюють або можуть заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. Сьогодні, у відповідності до чинного законодавства України, їх називають кримінальними правопорушеннями.

Визнана законом небезпечність кримінальних правопорушень зумовлює особливий характер і обсяг кримінально-правових санкцій, процесу їх застосування, а також наслідків притягнення до кримінальної відповідальності, зокрема судимості. На відміну від усіх інших видів юридичної відповідальності, кримінально-правові санкції безпосередньо виконують функцію покарання правопорушника. Проте кримінальне покарання має на меті не тільки власне кару, а й виправлення правопорушника - виховна функція відповідальності, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень - превенція.

Превентивна функція, що притаманна юридичної відповідальності в цілому, кримінальною відповідальністю теж здійснюється особливим чином: загальна превенція полягає в утриманні інших від учинення кримінальних правопорушень шляхом покарання правопорушника, що слугує прикладом негативних для порушника наслідків криміналь- но-караної поведінки; спеціальна превенція - у разі необхідності, обмеження можливостей особи, що вчинила кримінальне правопорушення, вчинити інші небезпечні протиправні діяння шляхом ізоляції цієї особи від суспільства. При цьому в сучасній правовій демократичній державі кримінальне покарання не може мати на меті завдання фізичних страждань або приниження людської гідності. кримінальне правопорушень відповідальність

Законодавство України не містить дефініції кримінальної відповідальності. Як і інші види юридичної відповідальності кримінальна відповідальність може розглядатися у різних площинах, що формують відповідні наукові підходи до неї. Зокрема кримінальну відповідальність визначають як:

- встановлений нормами права обов'язок особи, що вчинила кримінальне правопорушення, бути підданим певним заходам негативного впливу та перетерпіти передбачені законом обмеження (П.С. Матишевсъкий) 1;

- своєрідні суспільні відносини, врегульовані кримінально-правовими нормами (Л.В. Багрий-Шахматов) Матишевсъкий П.С. Кримінальне право України : Загальна частина : підруч. для студ. юрид. вузів і фак. Київ : А.С.К., 2001. 347 с. Багрий-Шахматов Л.В. Социально-правовые проблемы уголовной ответствен-ности и форм ее реализации. Одесса, 2000. 412 с.;

- покарання за суспільно небезпечне, винне діяння, передбачене кримінальним законом (Н.В. Чернишова) Чернишова Н.В. Кримінальне право України (Загальна частина) : навч. посіб. Київ : Атіка, 2003. 288 с.;

- особливий правовий інститут, у межах якого здійснюється офіційна оцінка (осуд) поведінки особи як злочинної (М.І. Мельник, М.І. Хавронюк) Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / за ред. М.І. Мельника, М.І.Хавронюка. Київ : Канон, А.С.К, 2001. 1102 с..

Зазначені трактовки не суперечать, а взаємодоповнюють одна одну, розкривають кримінальну відповідальність у різних аспектах як складне явище правової дійсності.

Разом із тим кримінальна відповідальність, будучи правовим наслідком суспільно-небезпечного діяння, чітко зумовлена перед- баченістю цього діяння нормами кримінального закону. В Україні кримінальна протиправність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються Кримінальним кодексом України (КК України), а застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією забороняється.

КК України надає таку дефініцію кримінального правопорушення - «передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом кримінального правопорушення». Водночас «не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі» (ст. 11 КК України) 1.

Законодавство України про кримінальну відповідальність становить КК України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Отже, КК України передбачає склади всіх правопорушень, визнаних на даний час кримінально-кара- ними, зокрема й інформаційних правопорушень, що несуть в собі особливу суспільну небезпеку.

У сучасних умовах безліч злочинних діянь так чи інакше можуть вчинятися з використанням ІТ (Інтернету), що відбувається передусім шляхом дистанційної комунікації. Такий спосіб, зазначає Н.А. Савінова, забезпечує можливість суб'єкта бути на необмеженій відстані від місця події, забезпечуючи йому алібі. Хоча цей факт здебільшого не може безпосередньо вплинути на суспільну небезпечність правопорушення, він істотно ускладнює його виявлення і розкриття, чим підвищує суспільну небезпечність особи правопорушника. «Однак, крім цього, вчинення злочину у спосіб дистанційних комунікацій переважно підвищуватиме суспільну небезпечність вчинення транснаціональних злочинів, оскільки, користуючись неоднаковістю криміналізації їхніх діянь, а також практичною складністю екстрадиції, злочинці можуть почуватися практично невразливими, продовжуючи вчинювати подібні дії дистанційовано» Кримінальний кодекс України : Закон України від 05.04.2001 № 2341-III. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 (дата звернення: 15.02.2023). Савінова Н.А. Кримінально-правова відповідальність за інформаційний делікт. Інформаційний злочин. Юридична відповідальність за правопорушення в інформацій-ній сфері та основи інформаційної деліктології : монографія / І.В. Арістова, О.А. Бара-нов, О.П. Дзьобань та ін. ; за заг. ред. проф. К.І. Бєлякова. Київ : КВІЦ, 2019. С. 224..

Отже, вчинення інформаційного кримінального правопорушення у спосіб дистанційних комунікацій потенційно збільшує небезпеку, має розглядатися як обтяження вини та відповідним чином враховуватися при призначенні покарання.

Цілком очевидно, що дистанційна комунікація значно спрощує реалізацію злочинних намірів чим підвищує суспільну небезпечність кримінального правопорушення. Попри відсутність законодавчого реагування на цей факт, учені - фахівці з кримінального права звертають увагу на те, що легка і широка доступність різних засобів комунікації загалом спрощує способи й умови реалізації злочинності. Це вимагає ґрунтовних досліджень і розробки й впровадження відповідних нормативно-правових змін.

Так, серед основних ознак вчинення протиправного діяння шляхом дистанційних комунікацій Н.А. Савінова виділяє такі:

«1) можливість масового, «пучкового» спрямування посягання на низку об'єктів одночасно;

2) можливість масового спрямування посягань, що здійснюються різними, зокрема віддаленими один від одного, суб'єктами;

3) вчинення діянь у подібний спосіб усуває необхідність фізичного перебування у місці його вчинення, внаслідок чого не лише ускладнюється розшук злочинця, а й спрощується механізм використання результатів злочинної діяльності;

4) істотне підвищення швидкість вчинення діяння - внаслідок можливостей сучасних ІТ навіть складені злочини можуть вчинятися у мінімальних обсягах часу;

5) можливість передавання функцій виконавця в момент припинення посягань з його боку іншій особі, внаслідок чого вчинення діяння може продовжуватися нескінченно» Савінова Н.А. Кримінально-правова відповідальність за інформаційний делікт. Інформаційний злочин. Юридична відповідальність за правопорушення в інформацій-ній сфері та основи інформаційної деліктології. С. 224..

Таке посилення «злочинного потенціалу» через використання можливостей сучасних ІТ має розцінюватися як одна з основних загроз колективним і суб'єктивним інформаційним правам людини, оскільки інформаційна безпека в цьому ракурсі становить необхідну умову реалізації усіх інформаційних прав.

Отже, протиправне використання ІТ як засобу досягнення злочинної мети може мати місце в багатьох протиправних діяннях, передбачених КК України, що здебільшого не змінює юридичного змісту цих діянь і, відповідно, не впливає на їхню кваліфікацію. Аналіз таких кримінальних правопорушень як певною мірою інформаційних, винятково через використання ІТ, з позицій кримінального права не вбачається доцільним.

Іншою є ситуація, коли йдеться про кримінальні правопорушення, які, маючи своєрідні інформаційні компоненти, виділяються серед інших відповідними юридичними складами і кваліфікуючими ознаками. Саме їх варто розглядати як кримінальні інформаційні правопорушення. У цьому ж контексті може йтися про «традиційні» кримінальні правопорушення, які раніше не сприймалися як інформаційні, але в умовах правового розвитку інформаційного суспільства реалізуються переважно в інформаційному просторі.

Диференціація таких діянь може бути різною. Не применшуючи значення альтернативних варіантів виділення інформаційних кримінальних правопорушень, за Особливою частиною КК України їх можна згрупувати таким чином.

1. Кримінальні правопорушення, що безпосередньо посягають на ключовий об'єкт інформаційних відносин - інформацію. При цьому форма представлення інформації для віднесення правопорушення до групи інформаційних значення не має. Об'єктивна сторона таких правопорушень виражається в формі різних неправомірних діянь щодо інформації, наприклад:

1) незаконне збирання і використання інформації, порушення режиму інформації з обмеженим доступом, зокрема різного роду таємниць - «Державна зрада» у формі шпигунства (ст. 111), «Шпигунство» (ст. 114), «Розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби» (ст. 132), «Незаконне розголошення лікарської таємниці» (ст. 145), «Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передається засобами зв'язку або через комп'ютер» (ст. 163), «Розголошення таємниці усиновлення» (ст. 168), «Порушення недоторканності приватного життя» (ст. 182), «Порушення таємниці голосування» (ст. 159), «Умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» у частині розголошення таємниці фінансового моніторингу (ч. 2 ст. 209¹), «Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю» (ст. 231), «Розголошення комерційної або банківської таємниці» (ст. 232); «Незаконне використання інсайдерської інформації» (ст. 232¹). «Розголошення державної таємниці» (ст. 328), «Передача або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави» (ст. 330), «Розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості» (ст. 422);

2) надання неякісної інформації (невчасної, недостовірної, неповної тощо) - «Умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» у частині умисного неподання, несвоєчасного подання або подання недостовірної інформації про фінансові операції (ч. 1 ст. 209¹), «Приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворювання населення» (ст. 238), «Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів власності» (ст. 259);

3) фальсифікація документів - «Фальсифікація виборчих документів, документів референдуму чи фальсифікація підсумків голосування» (ст. 158), «Фальсифікація фінансових документів та звітності фінансової організації, приховування неплатоспроможності фінансової установи або підстав для відкликання (анулювання) ліцензії фінансової установи» (ст. 220²);

4) порушення порядку ведення баз даних - «Порушення порядку ведення бази даних про вкладників або порядку формування звітності» (ст. 220¹), «Порушення порядку ведення реєстру власників іменних цінних паперів» (ст. 223²);

5) незаконне використання інформаційних позначень - «Незаконне використання знака для товару та послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару» (ст. 229); «Незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала» (ст. 445).

2. Правопорушення, які, не зважаючи на різну протиправну мету, являють собою інформаційно-психологічний вплив на людину, суспільство або реалізуються через такий вплив. Об'єктивна сторона складу цих правопорушень виражається в закликах, погрозах, залякуванні, введенні в оману, забороненій пропаганді тощо, зокрема: «Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади» у формі закликів до таких дій, зокрема через ЗМІ (ст. 109), «Доведення до самогубства» (ст. 120); «Умисне тяжке тілесне ушкодження» за ознакою «спричинення психічного розладу» (ст. 121), «Погроза вбивством» (ст. 129), «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної приналежності або ставлення до релігії» в частині закликів (ст. 161), «Посягання на здоров'я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів» (ст. 181), «Погроза знищити майно» (ст. 195), «Погроза або насильство щодо начальника» (ст. 405), «Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою» (ст. 192), «Публічні заклики до вчинення терористичного акту» (ст. 258²), «Масові заворушення» у частині закликів (ст. 294), «Заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку» (ст. 295), «Схиляння до вживання одурманюючих засобів, психотропних речовин або їх аналогів» (ст. 315), «Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу» (ст. 323), «Пропаганда війни» (ст. 436), «Виготовлення, поширення комуністичної, нацистської символіки та пропаганда комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів» (ст. 436¹).

3. Правопорушення, що в своєму об'єктивному виразі як діяння є протиправним використанням засобів і систем збору, зберігання, обміну інформацією, або мають на меті завдання шкоди таким засобам і системам наприклад: «Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, електронними грошима, обладнанням для їх виготовлення» (ст. 200); «Незаконній обіг дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва» (ст. 203¹), «Незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації» (ст. 359), «Умисне пошкодження або руйнування телекомунікаційної мережі» (ст. 359).

4. Група правопорушень, передбачених розділом XVI КК України «Злочин у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку»: «Несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку» (ст. 361); «Створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут» (ст. 361¹); «Несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або на носіях такої інформації» (ст. 361 Конвенція про кіберзлочинність : міжнародний документ. Ратифікація від 07.09.2005. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_575 (дата звернення: 21.02.2023). ^{Про ратифікацію Конвенції про кіберзлочинність : Закон України від 07.09.2005 № 2824-IV. URL:} https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2824-iv (дата звернення: 16.02.2023).); «Несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї» (ст. 362); «Порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється» (ст. 363); «Перешкоджання роботі електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку шляхом масового розповсюдження повідомлень електрозв'язку (ст. 363¹).

Своєрідність останньої групи правопорушень, як вже згадувалося раніше, полягає в тому, що їх криміналізація є результатом прийняття Конвенції про кіберзлочинність ¹, ратифікації її Україною ² та відповідної імплементації положень Конвенції в українське законодавство. Саме тому правопорушення, передбачені розділом XVI КК України, нерідко називають «кіберзлочинами». Утім наразі КК України не оперує цим терміном, хоча дефініція «кіберзлочин» і має місце в Законі України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України».

Варто зважати, що сама Конвенція про кіберзлочинність не дає дефініцій кіберзлочину чи кіберзлочинності, а лише визначає прояви протиправної поведінки, що мають бути криміналізовані національним законодавством держав - учасників, а саме:

1) правопорушення проти конфіденційності, цілісності та доступності комп'ютерних даних і систем - незаконний доступ, нелегальне перехоплення, втручання у дані, втручання у систему, зловживання пристроями;

2) правопорушення, пов'язані з комп'ютерами - підробка, пов'язана з комп'ютерами, шахрайство, пов'язане з комп'ютерами;

3) правопорушення, пов'язані зі змістом - правопорушення, пов'язані з дитячою порнографією;

4) правопорушення, пов'язані з порушенням авторських та суміжних прав 1.

За цими ознаками до кіберзлочинів можуть бути віднесені не тільки правопорушення, передбачені розділом XVI КК України, а й інші, наприклад, «Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, електронними грошима, обладнанням для їх виготовлення» (ст. 200 КК України), «Шахрайство» вчинене шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки (ст. 190 КК України), «Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю» (ст. 231 КК України) та інші.

У зв'язку з цим, Н.А. Савінова виділяє: кіберзлочини у вузькому сенсі - «суспільно небезпечні діяння, які посягають на дистанційні комунікації та їх складові у кіберпросторі (ст. 361-362 КК України); кіберзлочини широкому сенсі - «всі діяння, які можуть вчинятися у кіберпросторі з використанням дистанційних комунікацій». Водночас, Н.А. Савінова підкреслює, що таке розділення має переважно кримінологічний характер, з чим необхідно погодитися Конвенція про кіберзлочинність : міжнародний документ. Ратифікація від 07.09.2005. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_575 (дата звернення: 23.02.2023). ^{Савінова Н.А. Кримінально-правова відповідальність за інформаційний делікт. Інформаційний злочин. Юридична відповідальність за правопорушення в інформацій-ній сфері та основи інформаційної деліктології. С. 217-218.}.

Цей ракурс орієнтує на прогностичну функцію кримінального права, зокрема осмислення нових небезпечних діянь (приміром як кібернетична інтервенція, інформаційна експансія), своєчасна криміналізація яких є частиною політики забезпечення безпеки кіберпростору, тобто безпечного технологічного простору найсучасніших проявів інформаційних прав людини і форм їх реалізації.

Размещено на Allbest.ru