Кримінально-правова характеристика кримінального правопорушення, передбаченого статтею 118 КК України: порівняльний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кримінально-правова характеристика кримінального правопорушення, передбаченого статтею 118 КК України: порівняльний аналіз

(Скок О.С., Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ; Шевченко Т.В., Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ)

Вступ

Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, належить до так званої групи умисних вбивств з пом'якшуючим або привілейованим складом, оскільки містить обставини, за яких виникає необхідність у пом'якшенні покарання за вчинення діяння. Диспозиція ст. 118 КК України, за видом, є відсильною, так як не містить обґрунтування необхідної оборони та обставин заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення. Тому, виникає необхідність звернутись до інших статей закону про кримінальну відповідальність, з метою з'ясування таких обставин.

Окремі питання умисного вбивства, в тому числі і при перевищенні меж необхідної оброни або перевищенні заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, в своїх роботах розглядали : Андрушко П.П., Баулін Ю.В., Бережний Д.С., Горбачевський В.Я., Дудоров О.О., Коржанський М.Й., Куц В.М., Навроцький В.О., Плисюк Н.М., Сотула О.С. та інші науковці. Однак, незважаючи на проведені дослідження, до сьогодні залишаються деякі питання відкритими. Зокрема, питання розмежування окремих складів умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК України) та умисного вбивства при перевищенні заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення та інші питання, які наразі є спірними.

Так, наприклад, висловлено пропозиції щодо розмежування двох окремих складів вбивства, - умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони і умисне вбивство при перевищенні заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, отже доповнити перелік кримінальних правопорушень проти життя та здоров'я особи ще однією статтею 118-1, що дасть змогу розмежувати санкції згадуваних статей [1]. Тож, можемо зазначити, що тема дослідження є актуальною і потребує комплексного порівняльного аналізу.

Виклад основного матеріалу

Відповідальність за умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення встановлено ст. 118 КК України. Дана кримінально-правова норма передбачає відповідальність за умисне вбивство, вчинене в стані необхідної оборони або при затриманні особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, але: по - перше, при перевищенні меж необхідної оборони; по-друге, при перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.

Потерпілим, у цьому випадку, може бути: особа, яка вчиняє суспільно небезпечне посягання і відносно якої винна особа застосовує заходи необхідної оборони (ст. 36 КК України); особа, дії, якої були неправильно оцінені в конкретній ситуації (ст. 37 КК України); особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, і відносно якої необхідно здійснити затримання та доставлення до відповідних органів (ст. 38 КК України).

З об'єктивної сторони, кримінальне правопорушення характеризується наступним: потерпілий кваліфікація тілесне ушкодження

1) суспільно небезпечним діянням у вигляді посягання на життя іншої особи;

2) наслідками у вигляді настання смерті потерпілого;

3) причинним зв'язком між діяннями та наслідками;

4) обстановкою, для якої характерним є стан необхідної оборони, а також стан затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.

Оскільки в диспозиції ст. 118 КК України не має чіткого визначення у якому випадку буде перевищення меж необхідної оборони або затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, то для детального з'ясування необхідно звернутись до їх конкретизації. Так, ст. 36 КК України (Необхідна оборона); ст. 37 КК України (Уявна оборона); ст. 38 КК України (Затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення).

Умисне вбивство при перевищені меж необхідної оборони.

Перевищення меж необхідної оборони визначається в умисному заподіянні тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ст. 36 КК України). Лише при наявності стану необхідної оборони можна зробити висновок про те, чи перевищила особа межі необхідної оборони, чи ні.

Кримінальна протиправність у стані необхідної оборони полягає у тому, що в смерті нападаючого не було необхідності. Винна особа, в конкретному випадку, могла відвернути напад не заподіюючи смерті потерпілій особі.

Перевищення меж необхідної оборони може настати лише під час оборони, коли винний перебував у стані необхідної оборони і діяв з мотиву захисту, оскільки ст. 118 КК України належить до так званого привілейованого виду умисного вбивства або з пом'якшуючих обставин, що в свою чергу знижує межу покарання порівняно із санкцією умисного вбивства, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України. Тому, дуже важливо правильно визначити, чи знаходився винний в стані необхідної оборони під час умисного вбивства. Якщо ж такого стану ще не було (передчасність), або напад вже закінчився, в такому разі виключається кваліфікація за ст. 118 КК України і потребує кваліфікації на загальних підставах за ч. 1 ст. 115 КК України або за ч. 2 ст. 121 КК України, оскільки винний діяв з інших мотивів, наприклад з мотиву помсти.

Згідно п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» від 07 лютого 2003 року № 2, відповідальність за ст. 118 або ст. 124 КК України за вбивство чи заподіяння тяжкого тілесного ушкодження в разі перевищення меж необхідної оборони або перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, настає лише за умови, що здійснений винним захист явно не відповідав небезпечності посягання чи обстановці, яка склалася [2].

Також, за ч. 4 ст. 36 КК України не є перевищенням меж необхідної оборони, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане неправомірною поведінкою особи, яка здійснює посягання, особа не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.

Можна погодитись з думкою Сотули О.С., який щодо розмежування складів за ст. 118 КК України та ст. 116 КК України, зазначив наступне: «перевищення меж необхідної оборони виступає в якості пом'якшувальної обставини саме тому, що в екстремальних умовах відвернення суспільно небезпечного посягання той, хто захищається діє, як правило, у стані сильного душевного хвилювання (афекту).

Відповідно, в такій ситуації можуть існувати психофізіологічні проблеми щодо усвідомлення характеру своїх дій та керування ними в повному обсязі особою, яка захищається. Єдиний можливий варіант урахування при необхідній обороні стану сильного душевного хвилювання, передбачений частиною четвертою статті 36 КК України: «Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту» [3].

Відповідно до ч. 5 ст. 36 КК України не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає [4].

Якщо при необхідній обороні випадково вчинено вбивство особи, яка не причетна до нападу, особа, що захищалась, буде нести відповідальність за вбивство через необережність (ст. 119 КК України). Коли при перевищенні меж необхідної оборони потерпілому заподіяно тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, за відсутності умислу на позбавлення життя, дії винного належить кваліфікувати за ст. 124 КК України [5].

Якщо ж особа перебувала в стані уявної, а не дійсної оборони і не усвідомлювала факту відсутності реального посягання, але з урахуванням конкретних обставин повинна була і могла це усвідомлювати і вчинила умисне вбивство потерпілого, перевищивши при цьому межі захисту, допустимого в умовах реального посягання, вона має нести відповідальність за ст. 118 КК України.

Якщо вбивство було вчинено у стані необхідної оборони з перевищенням її меж і той, хто захищався, одночасно перебував у стані фізіологічного афекту, то його дії кваліфікуються за загальними правилами кваліфікації при конкуренції привілейованих норм, а саме за ст. 116 КК України, тобто за більш м'яким законом [5].

Розмежувальною ознакою складів кримінальних правопорушень за ст. 116 та ст. 118 КК України, є час. На відміну від умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення меж, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, дії винного при вбивстві в стані сильного душевного хвилювання, завжди вчиняються винним вже після того, коли насильство фактично відбулося, але винний перебуває в стані необхідної оборони [1].

Заподіяння при перевищенні меж необхідної оборони тяжких тілесних ушкоджень, від яких настала смерть, при відсутності умислу на спричинення смерті потерпілому, кваліфікується за ст. 124 КК України.

Однак, на думку Горностай А.В., у разі спричинення тяжких тілесних ушкоджень при ексцесі оборони чи ексцесі затримання злочинця особою, що захищається, при наявності у неї прямого конкретизованого умислу на вбивство нападника, її дії повинні бути кваліфіковані не за ст. 124 КК України, а за ч. 2 чи ч. 3 ст. 15 та ст. 118 КК України.

Непоодинокими випадками на практиці є кваліфікація, під час досудового розслідування, лише за настанням суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті потерпілій особі за ч. 2 ст. 121 КК України, не враховуючи факультативну ознаку об'єктивної сторони, - стан необхідної оборони.

Так, обвинувальним вироком Смілянського міськрайсуду Черкаської області встановлено, що ОСОБА_2 обвинувачується в тому, що вона 31 жовтня 2018 року близько 21 год. 15 хв., перебуваючи на прибудинковій території будинків, під час бійки з ОСОБА3, захищаючись від його ударів, які той наносив ногами в різні частини його тулубу, перевищив межі необхідної оборони та діставши з кишені куртки заздалегідь підготовлений ніж, яким хаотично розмахуючи з метою позбавлення життя, наніс один удар в область правого стегна, спричинивши ОСОБА3 тілесні ушкодження у вигляді проникаючого поранення на переднє-внутрішній поверхні середньої третини правого стегна із ушкодженням всіх стінок його магістральної судини, а саме: глибокої стегнової артерії та поверхневого шару його стегнової кістки, з наявністю рани шкіри в даній області і просяканням кров 'ю тканини стегна по ходу раньового каналу, які згідно висновку експерта відносяться до категорії тяжких, від яких ОСОБА 3 цього ж дня помер.

Дії ОСОБА2 органом досудового слідства були кваліфіковані як умисне тяжке тілесне ушкодження небезпечне для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого за ч.2 ст. 121 КК України, а згодом його дії кваліфіковано за ст. 118 КК України за ознаками умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони.

Вирішуючи питання правильності кваліфікації дій ОСОБА 2 за ст. 118 КК України, суд бере до уваги ч. 3 ст. 27 Конституції України - кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань, положення ст. 36 КК України, відповідні роз 'яснення Пленуму Верховного Суду «Про судову практику у справах про необхідну оборону» від 26.04.2002 р., згідно яких право на необхідну оборону виникає не за будь- якого суспільно небезпечного посягання, а лише за такого, яке викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність в заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання.

Така необхідність виникає там і тоді, де і коли зволікання з боку того хто обороняється, в заподіянні шкоди посягаючому, загрожує негайною і невідворотною шкодою для правоохоронюваних інтересів. При цьому, стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди.

При з'ясуванні такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

В конкретній обстановці, що склалася, поведінка обвинуваченого ОСОБА2 під час захисту від нападу на нього аж ніяк не свідчить, що його дії мали вигляд посягання на життя нападника ОСОБА_3.

Визначальним у поведінці обвинуваченого було захистити своє життя та здоров'я, тобто особисті інтереси, він ніяк не бажав шкоди потерпілому, не мав наміру розправитися з ним, попереджав про наявність у нього ножа, демонстрував його нападнику і застосував його, отримавши щонайменше чотири удари по корпусу та кінцівках і лише захищаючись від п'ятого удару застосував перочинний ніж, відбиваючи напад [6].

У разі не доведення кримінального правопорушення до кінця, з причин, що не залежали від волі винної особи, діяння не може кваліфікуватися за ст. 118 КК України.

Однак, на думку Горностай А.В., замах при перевищенні меж необхідної оборони та заходів, необхідних для затримання злочинця, є цілком можливим. Тому, він має знайти відповідну кваліфікацію за ч. 2 чи ч. 3 ст. 15 та ст. 118 або ст. 124 КК України.

Вбивство, вчинене при обтяжуючих обставинах, а саме: двох і більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України); малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала в стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України); з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України); яка раніше вчинила умисне вбивство (п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України), - також необхідно кваліфікувати за ст. 118 КК України.

Необхідно звернути увагу на умисне вбивство, коли особа знаходилась в стані уявної оборони. В такому випадку, необхідно кваліфікувати за ст. 118 КК України, коли обстановка події давала підстави вважати, що реального нападу не було, але винний перевищив межі тієї шкоди, яка була б необхідною при відповідному реальному посяганні.

У разі, коли обстановка не давала підстав для сумлінної помилки про напад і винний міг розібратись в подіях, але не звернув на це увагу, то необхідна кваліфікація як умисного вбивства за ч. 1 або за ч. 2 ст. 115 КК України при непрямому умислі умисного вбивства.

Позбавлення життя виключає підстави до кримінальної відповідальності, у разі, якщо обстановка події давала достатні підстави вважати, що відбувається реальне посягання і винний не міг усвідомлювати своєї помилки [7, с. 134-135].

Умисне вбивство у разі перевищення заходів, необхідних

для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.

До необхідної оборони прирівнюються випадки заподіяння смерті людині під час правомірного її затримання у зв'язку із вчиненням нею кримінального правопорушення, під час або безпосередньо після його вчинення і доставлення органам влади, якщо при цьому не допущено явної невідповідності засобів затримання характеру і ступеню суспільної небезпечності вчиненого та обставинам затримання.

Об'єктивною стороною вбивства при перевищенні заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, є умисне позбавлення життя особи, що вчинила кримінальне правопорушення, під час дій, спрямованих на її затримання і доставлення відповідним органам влади, коли спричинення смерті не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.

Також, необхідно погодитись з думкою щодо визнання правомірними дії по затриманню злочинця, які мали місце безпосередньо після вчинення кримінального

правопорушення. З цього випливає, що перевищення меж заподіяння шкоди злочинцю при затриманні, через деякий час після закінчення ним посягання, не може кваліфікуватися за раніше зазначеними привілейованими статтями КК України [1].

Суб'єктивна сторона кримінального правопорушення характеризується умисною виною у виді непрямого умислу. Деякі джерела вказують, що можливий і прямий умисел, але це викликає заперечення, бо прямий умисел на вбивство при затриманні особи, яка вчинила кримінальне правопорушення не може відповідати його меті, - затримання і доставлення

особи органу влади, а є самосудом, свавільним усвідомленим вбивством як покарання за кримінальне правопорушення. При цьому у свідомості винної особи повинно охоплюватися, що він знаходиться в стані необхідної оборони або в умовах, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.

Мотив винного повинен обумовлюватися захистом від протиправного посягання охоронюваних прав і законних інтересів. При перевищенні заходів для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, він передбачає мету затримати таку особу і доставити її у відповідні органи.

Так, обвинувальним вироком Смілянського

міськрайсуду Черкаської області зазначено, що крім основного елементу суб'єктивної сторони, інкримінованого ОСОБА_2 злочину - непрямого умислу, стороною обвинувачення не зазначено таких її ознак, як мотив, мета і емоційний стан, які також характеризують внутрішню сторону злочину, а саме психічну діяльність особи, що відображає ставлення її свідомості і волі до суспільно небезпечного діяння, котре нею вчиняється і до його наслідків.

Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є саме специфіка його мотиву. Саме така специфіка мотиву обвинуваченого, відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у постанові від 15 травня 2014 року у справі №5-12кс14 від 1 жовтня 2015 року, визначає особливість злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони [6].

Суб'єктом кримінального правопорушення є особа, яка досягла віку 16 років, особа яка знаходилась в стані необхідної оборони або правомірного затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.

Порівняльний аналіз положень вітчизняного закону про кримінальну відповідальність та кодифікованих актів зарубіжних країн, дасть змогу глибше зрозуміти кримінально- правову природу ст. 118 КК України.

Так, відповідно до ст. 36.3 Кримінального кодексу Азербайджанської Республіки (далі - КК АР) перевищенням меж необхідної оборони визнаються умисні дії, які явно не відповідають характеру і ступеню суспільної небезпеки посягання, а згідно зі ст. 37.2 перевищенням заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин, визнається явна невідповідність засобів і способів затримання ступеню суспільної небезпеки діяння та особи, що його вчинила, а також обставинам затримання, коли особі без необхідності завдається явно надмірна шкода. Таке перевищення тягне за собою кримінальну відповідальність лише у випадках умисного заподіяння шкоди. Так, відповідно до ст. 123 КК АР кримінально караним є умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони або при перевищенні заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин. Зокрема, ст. 123.1 встановлює відповідальність за умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, яке карається виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до двох років. Відповідальність за умисне вбивство, вчинене при перевищенні заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин встановлено у ст. 123.2, що, в свою чергу, карається виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років [8].

Кримінальний кодекс Республіки Таджикистан (далі - КК РТ), у ч. 2 ст. 40, визначає, що захист від посягання, не пов'язаного з насильством, небезпечним для життя особи, яка захищається або іншої особи, або з безпосередньою загрозою застосування такого насильства, є правомірним, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони, тобто умисних дій, які явно не відповідають характеру та небезпеці посягання. Відповідно до ч. 1 ст. 107 КК РТ вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк. Також, відповідно до ч. 2 ст. 41 КК РТ перевищенням заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин, визнається явна невідповідність засобів і методів затримання, небезпеки діяння та особи, яка його вчинила, а також обставинам затримання, внаслідок чого особі умисно заподіюється шкода, яка не викликана необхідністю затримання. Так, відповідно до ч. 2 ст. 107 КК РТ вбивство, вчинене при перевищенні заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин, карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк [9].

Відповідно до ч. 3 ст. 32 Кримінального кодексу Республіки Казахстан (далі - КК РК) перевищенням меж необхідної оборони визнається явна невідповідність захисту характеру і ступеню суспільної небезпеки посягання, внаслідок чого тому, хто посягає завдається явно надмірна шкода, не викликана обстановкою. Таке перевищення тягне за собою кримінальну відповідальність лише у разі умисного заподіяння шкоди. Так, ст. 102 КК РК встановлює покарання у виді обмеження волі на строк до двох років або позбавлення волі на той самий строк за вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони. Закон про кримінальну відповідальність Республіки Казахстан визначає окремими статтями відповідальність за вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони та вбивство, вчинене при перевищенні заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин. Відповідно до ч. 2 ст. 33 КК РК перевищенням заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила посягання, визнається їх явна невідповідність характеру та ступеню суспільної небезпеки вчиненого затримуваною особою правопорушення та обставинам затримання, коли особі без необхідності завдається явно надмірна шкода, не викликана обстановкою. Таке перевищення тягне за собою кримінальну відповідальність лише у випадках умисного заподіяння шкоди. Зокрема, санкція ст. 103 КК РК містить покарання у виді обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк за вбивство, вчинене при перевищенні заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин [10].

Кримінальний кодекс Киргизької Республіки (далі - КК КР), у ч. 3 ст. 46, визначає, що перевищенням меж необхідної оборони визнається невідповідність захисту характеру і ступеню суспільної небезпеки посягання, внаслідок чого особі, яка його вчиняє, завдається надмірна, не викликана обстановкою тяжка шкода. А положення ч. 2 ст. 49 КК КР наголошують на тому, що перевищенням заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила діяння, передбачене КК КР, визнається невідповідність засобів та методів затримання характеру та ступеню тяжкості вчиненого затриманою особою кримінально-протиправного посягання та обставин затримання цієї особи, внаслідок чого особі умисно завдається шкода, не викликана необхідністю затримання. Перевищення заходів, необхідних для затримання особи, тягне за собою відповідальність за злочин лише у випадках, передбачених статтями 124 та 132 КК КР. Заподіяння, при цьому, шкоди з необережності не тягне за собою відповідальності. Так, відповідно до ст. 124 КК КР, встановлено відповідальність за вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, а також при перевищенні заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин. Санкція ст. 124 КК КР передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років [11].

У ч. 2 ст. 37 Кримінального кодексу Республіки Узбекистан (далі - КК РУ), закріплено, що перевищенням меж необхідної оборони визнається явна невідповідність захисту характеру та небезпеки посягання. Також, ч. 2 ст. 39 КК РУ регламентує, що перевищенням заходів затримання є явна невідповідність засобів і методів затримання небезпеки діяння та особи, яка його вчинила, а також обстановці затримання, внаслідок чого особі умисно завдається шкода, не викликана необхідністю затримання. Відповідальність за умисне заподіяння смерті при перевищенні меж необхідної оборони та умисне заподіяння смерті при перевищенні необхідних заходів затримання особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, - визначено різними кримінально- правовими нормами. Так, відповідно до ст. 100 КК РУ умисне заподіяння смерті, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, карається виправними роботами до трьох років або обмеженням волі від одного до трьох років або позбавленням волі до трьох років. Щодо відповідальності за умисне заподіяння смерті, вчинене при перевищенні необхідних заходів затримання особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, то воно визначено ст. 101 КК РУ і карається виправними роботами до трьох років або обмеженням волі від одного до трьох років або позбавленням волі до трьох років [12].

Висновки

З огляду на проведене дослідження, можемо зазначити, що для правильної кваліфікації за ст. 118 КК України «Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення» необхідно детально розглянути визначені обставини. Зокрема, встановлення факту наявності стану необхідної оборони або затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, - є обов'язковим. За загальним принципом кримінального права, в першу чергу, необхідно розглянути можливість відсутності взагалі кримінальної відповідальності, у зв'язку з обставинами, які виключають кримінальну протиправність діяння. Якщо ж встановлений факт перевищення меж необхідної оборони чи заходів для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення є однозначним, необхідно чітко з'ясувати обставини, що передували моменту перевищення вказаних заходів. Шкода, при перевищенні меж необхідної оборони чи заходів для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, для кваліфікації за ст. 118 КК, повинна полягати у заподіянні смерті потерпілій особі.

Проведений порівняльний аналіз, розглядуваних нами норм кримінальних законів зарубіжних країн, показав, що їх більшості притаманна будова статті 118 запропонована в КК України. А саме, диспозиція статті відсильна, в статті прямо вказано обставини перевищення меж необхідної оборони, а також заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення та наслідки у вигляді спричинення смерті. Для деяких норм характерним є акцентування уваги на умислі і виключенні кримінальної відповідальності в разі вчинення вбивства, при зазначених обставинах з необережності.

Слід зазначити, що для кримінальних законів Республіки Узбекистан та Республіки Казахстан характерним є розмежування двох норм, а саме : умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони та умисне вбивство, вчинене при перевищенні заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин. Положення щодо досліджуваного діяння в законі про кримінальну відповідальність Киргизької Республіки регламентовано в одній кримінально-правовій нормі. В кримінальних кодексах Республіки Таджикистан та Азербайджанської Республіки, вказані вище норми, передбачені в межах однієї статті, однак в різних її частинах: перша - умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони та друга - умисне вбивство, вчинене при перевищенні заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин. В свою чергу, таке трактування норм дає змогу більш зважено підходити до призначення судом покарання.

Список використаних джерел :

1. Плисюк Н. Питання застосування покарання за умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. Вісник Національної академії прокуратури України. № 3. 2008. С. 117-124.

2. Про судову практику в справах про злочини проти

життя та здоров'я особи: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 № 2. URL:

https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/v0002700-03#Text (дата звернення 20.02.2022).

3. Сотула О.С. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця: порівняльно-правове дослідження. Вісник Південного регіонального центру Національної академії

правових наук України. 2018. № 16. С. 140-146.

4. Кримінальний кодекс України : Закон України від 05.04.2001 № 2341-Ш. Відомості Верховної Ради України. 2001. № 25-26, ст.131 (дата оновлення 17.11.2021). URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2341-14#Text (дата звернення 23.02.2022).

5. Про судову практику у справах про необхідну оборону: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 № 1. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/v0001700-02#Text (дата звернення 05.04.2022).

6. Вирок Смілянського міськрайсуду Черкаської області від 06.07.2020. Справа № 703/4840/18, 1-кп/703/184/20. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/90223887 (дата звернення 20.02.2022).

7. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів: Навчальний посібник. Видання 3-тє, доповн. та переробл. Київ. Атіка. 2007. 597 с.

8. Кримінальний кодекс Азербайджанської Республіки : Закон Азербайджанської Республіки від 30 грудня 1999 року № 787-IQ. URL : http://continent-online.com/Document/?doc_id= 30420353 (дата звернення 18.03.2022).

9. Кримінальний кодекс Республіки Таджикистан : Закон Республіки Таджикистан від 21 травня 1998 року № 574. URL : http://continent-online.com/DocUment/?doc_id= 30397325#pos=8;-234 (дата звернення 18.03.2022).

10. Кримінальний кодекс Республіки Казахстан : Закон Республіки Казахстан від 03 липня 2014 року № 226-V. URL : https://online.zakon.kz/m/amp/docUment/NULL (дата звернення 18.03.2022).

11. Кримінальний кодекс Киргизької Республіки : Закон Киргизької Республіки від 28 жовтня 2021 року № 127. URL :

https://online.zakon.kzZm/amp/document/36675065 (дата звернення 18.03.2022).

12. Кримінальний кодекс Республіки Узбекистан : Закон Республіки Узбекистан від 22 вересня 1994 року № 2012-ХІІ. URL : https://online.zakon.kz/Document/?doc_id=30421110

(дата звернення 18.03.2022).

Размещено на Allbest.ru