Право на доступ до Інтернету як фундамент цифрових прав

Размещено на http://www.allbest.ru

Право на доступ до Інтернету як фундамент цифрових прав

У комплексі цифрових прав право на доступ до Інтернету відіграє особливу роль оскільки виступає базовою умовою (вимогою) реалізації прав людини в Інтернет-середовищі. Позбавлення сучасної людини доступу до Інтернету фактично унеможливить здійснення нею низки основних прав найбільш оптимальним на даний час чином. Це право в історичному контексті відображає об'єктивні потреб людського життя, які водночас є незмінним змістом основних прав людини. Саме тому право на доступ до Інтернету як таке, безвідносно комплексу цифрових прав, стало об'єктом міжнародного і національного правового регулювання.

Так, у 2014 році Парламентська асамблея РЄ встановила, що «право на доступ до Інтернету включає право на доступ, отримання та поширення інформації та ідей через Інтернет без втручання з боку державних органів, незалежно від кордонів і з урахуванням обмежень, встановлених ст. 10 Європейської конвенції з прав людини; ... держави-члени повинні визнати основне право на доступ до Інтернету в законодавстві та на практиці» Custers B. New digital rights: Imagining additional fundamental rights for the digital era. Computer Law & Security Review. 2022. Vol. 44. URL: https://www.sciencedirect.com/ science/article/pii/S0267364921001096#cit_17 (дата звернення: 21.02.2023). The right to Internet access. Parliamentary Assembly Resolution 1987 (2014). Final version. URL: https://assembly.coe.int/nw/xml/XRef/Xref-XML2HTML-en.asp?fileid= 20870&lang=en (дата звернення: 21.02.2023).. Тобто, з одного боку, було вказано на зв'язок та підкреслено визначальну залежність здійснення прав людини від доступу до Інтернету, а з іншого, - визнано необхідність легалізації права на доступ до Інтернету.

Утім, проблема співвідношення права на доступ до Інтернету з основними правами людини, або ж його визнання як права людини (основного права людини) чи визначення місця в системі прав людини і досі залишається дискусійною. цифровий право інтернет

З цього приводу Джессі Томалті (Jesse Tomalty), висловлюючи сумніви щодо можливості належного його обґрунтування як основного (природного) права людини, зазначає, що «законне право людини на доступ до Інтернету може випливати з більш базових природних прав на свободу вираження поглядів і свободу асоціацій, так само, як законне право людини на громадянство може бути отримано з більш базового природного права на свободу пересування» 1. Такі роздуми вкотре є аргументом на користь ідеї сприйняття цифрових прав в системі прав людини як похідних (в аспекті виникнення) та інструментальних (в аспекті функціонального призначення).

Останніми роками популярності цій дискусії додатково надав виступ засновника Інтернету Тім Беренцс-Лі (Tim Berners-Lee) який, виходячи із загальносоціального значення мережі як необхідної умови для багатьох цілей сталого розвитку, наголосив на необхідності визнання права на доступ до Інтернету безпосередньо як права людини Tomalty J. Is There A Human Right To Internet Access? URL: https://philosophynow.org/issues/118/Is_There_A_Human_Right_To_Internet_Access (дата звернення: 21.02.2023). Berners-Lee T. It's time to recognise internet access as a human right. URL: https://webfoundation.org/2020/10/its-time-to-recognise-internet-access-as-a-human-right/ (дата звернення: 22.02.2023)..

Проте, таке ставлення до цього права почало формуватися значно раніше. Вже з 2010 року опитування демонстрували, що доступ до Інтернету більш ніж 80 % респондентів розцінюють на рівні прав людини. А серед тих хто не мав можливості використовувати Інтернет більш ніж 70 % вважали, що вони повинні мати право на доступ до Інтернету Four in Five Regard Internet Access as a Fundamental Right: Global Poll. 2010. URL: http://news.bbc.co.uk/2/shared/bsp/hi/pdfs/08_03_10_BBC_internet_poll.pdf (дата звер-нення: 23.02.2023).. Важливість Інтернету як іноді навіть безальтернативного засобу соціальної комунікації стала очевидною під час пандемії COVID-2019, коли із введенням умов соціального дистанціювання було відмічено значне підвищення попиту на послуги широкополосного Інтернету, а також зростання Інтернет-трафіку на 60 % 1.

Наведене доводить безпрецедентне соціальне значення доступу до Інтернету, проте не наявність його юридичного обґрунтування як права людини. Чи є доступ до Інтернету автономним правом, чи лише передумовою для здійснення інших прав? - це питання на яке відповідь ще доведеться надати через міжнародні домовленості, поширення легалізації національними законодавствами, опрацювання юридичною практикою.

Наразі Європарламент предметно вивчає юридичні перспективи права на доступ до Інтернету, зокрема його можливі проектні та робочі параметри як потенційного фундаментального права, переваги та недоліки його потенційного визнання та формує варіанти дизайну Keeping the Internet up and running in times of crisis. URL: https://www.oecd. org/coronavirus/policy-responses/keeping-the-internet-up-and-running-in- times-of-crisis-4017c4c9/ (дата звернення: 21.02.2023). Internet access as a fundamental right. Exploring aspects of connectivity. URL: https://www.europarl.europa.eu/thinktank/en/document/EPRS_STU(2021)696170 (дата звернення: 22.02.2023)..

Важливо те, що впровадження юридичного права на доступ до Інтер- нету не суто декларативно, а з очікуваним позитивним ефектом, вимагає достатніх соціально-економічних та технологічних умов у вигляді базової гарантованої державою комунікаційної інфраструктури. Приміром, Фінляндія стала першою країною світу, яка у 2010 році закріпила право саме на швидкісний Інтернет (з мінімальною швидкістю 1 Мб/с), але на той час до нього вже було підключено близько 96 % населення Фінляндії Finland makes broadband a legal right'. URL: https://www.bbc.com/news/10461048 (дата звернення: 21.02.2023).

¹ Improving the protection of social rights in Europe. Volume I. Analysis of the legal framework of the Council of Europe for the protection of social rights in Europe. URL: https://rm.coe.int/droits-sociaux-volume-i-eng/1680a0770a (дата звернення: 23.02.2023).. Сьогодні у числі країн, які де-юре закріпили право на доступ до Інтернету національними юридичними засобами, - Швеція, Німеччина, Франція, Греція, Іспанія, Естонія, Канада, Мексика, Грузія. Однак юридичне визнання ними права на доступ до Інтернету не означає досягнення однакового рівня його забезпечення.

Таким чином, гарантування права на доступ до Інтернету не тільки базується на його юридичному визнанні, навіть як конституційного права, а й залежить від реальних можливостей створення умов для його здійснення і дій в цьому напрямі. За такими ознаками в дискурсі про права людини право на доступ до Інтернету близьке до групи соціальних прав.

Згідно з ЄКПЛ, визнається суттєва економічна залежність деяких аспектів соціальних прав, які через це не можуть бути забезпечені миттєво, що створює позитивні зобов'язання поступової реалізації з боку держави. У виконанні таких зобов'язань державам надається широке поле розсуду щодо засобів, найбільш релевантних у контексті Європейської соціальної хартії, «які вимагають позитивних заходів для виконання і іноді можуть бути повністю реалізовані лише з часом, з огляду на їх складність та необхідність істотних бюджетних ресурсів» 1.

Як засвідчує світовий досвід, спектр державних зобов'язань щодо забезпечення права на доступ до Інтернету залежить від унікальних соціальних, культурних, економічних умов кожної конкретної держави і може бути достатньо широким. Серед основних з них сьогодні особливо виділяються:

загальне сприяння цифровій грамотності та формування цифрових навичок у різних вікових групах;

сприяння гендерній рівності;

усунення перешкод у доступі до Інтернету для людей з обмеженими можливостями;

усунення нерівності в доступі, спричиненої нерівномірністю інфра- структурного покриття та якості Інтернет-з'єднання;

створення засобів вільного доступу до Інтернету в громадських місцях;

підтримка економічно вразливих категорій населення (соціальний тариф на доступ до швидкісного Інтернету, субсидії тощо).

Размещено на Allbest.ru