Розслідування правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканності, які були вчинені на окупованій території України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут права ім. Князя Володимира Великого МАУП

РОЗСЛІДУВАННЯ ПРАВОПОРУШЕНЬ ПРОТИ СТАТЕВОЇ СВОБОДИ ТА СТАТЕВОЇ НЕДОТОРКАННОСТІ, ЯКІ БУЛИ ВЧИНЕНІ НА ОКУПОВАНІЙ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

Сиводєд І.С.

Вступ

Всесвітня організація охорони здоров'я визначає сексуальне насильство як статевий акт, спробу вступити в статевий акт, небажані коментарі сексуального характеру, сексуальні домагання або інші дії проти сексуальності особи з використанням примусу будь-якою особою, незалежно від її ставлення до жертви, у будь-яких умовах [1]. Така ознака, як наявність військового конфлікту, значно розширює поняття сексуального насильства, порівняно із цим же поняттям за звичайних умов. Особливо слід звернути увагу на таку обставину, як «добровільність» вступу в сексуальні контакти. Оскільки слід розуміти, що цивільне населення в зоні конфлікту знаходиться в особливій ситуації та не може протистояти військовим. Така обставина робить цивільних вразливими та залежними, що слід враховувати. Також особливістю є те, що сексуальне насильство, пов'язане з конфліктом, не має терміну давності. Вчинення таких злочинів під час воєнного стану є обтяжуючою обставиною.

Метою цієї статті є наукове дослідження та обґрунтування розробки загальної криміналістичної теорії розслідування сексуального насильства та правопорушень, які вчиняються на окупованих територіях України в період проведення бойових дій.

Виклад основного матеріалу

сексуальний насильство розслідування окупований

Що стосується протидії та захисту цивільних від сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом, - ця проблема вирішується комплексно через взаємодію військових, поліції і цивільних учасників процесу.

Основна роль покладається на військових, оскільки вони мають досвід забезпечення безпеки і обов'язок захищати. Наприклад, в доктрині НАТО встановлено, що захист від фізичного насильства та сексуального насильства, має бути в пріоритеті під час планування і виконання операцій. Військові мають право припиняти такі види насильства, в тому числі і включно із застосуванням летальної сили, для запобігання і реагування тоді, коли цивільні страждають від фізичного та сексуального насилля, що пов'язане із збройним конфліктом. Також Рада безпеки ООН ухвалила ряд резолюцій, що спрямовані на протидію сексуальному насильству проти жінок і дівчат, а також визнала, що жертвами такого насильства можуть бути також чоловіки та хлопчики.

Дана процедура розрахована на сторін, що дотримуються правил ведення війни, норм міжнародного права та не воюють із цивільним населенням. Але ситуація в Україні зараз на жаль така, що значна кількість цивільних стає жертвами сексуального та гендерно зумовленого насильства з боку армії загарбника, який не дотримується норм міжнародного права та вчиняє злочини на окупованих територіях.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблемам розслідування правопорушень, які вчияються на сексуальному підґрунті досліджували відомі вітчизняні науковці Кліменко Н.І., Погорецький М.О., Саінчин О.С., Салтевський М. В., Щербаковский М. Г., Шевчук В.М., Шепітько В.Ю, Шмерецький Є.Є., Юхно О.О., Коваль М.М. та інші. Але наукових досліджень статевих правопорушень, які вчиняються на окупованих територіях в період проведення бойових дій проведені не достатньому рівні [2-7].

Офіційної статистики, яка зображала б реальні масштаби сексуального насилля з боку російських окупантів в Україні, наразі немає. Станом на 1 листопада 2022 року Організація Об'єднаних Націй фіксувала 124 випадки насилля щодо дівчат, жінок, хлопчиків і чоловіків, однак цю цифру в ООН назвали «верхівкою айсберга» [8]. Сексуальні злочини дуже латентні: постраждалі часто не хочуть повідомляти про вчинене над ними сексуальне насилля та не готові звертатися до правоохоронців. Водночас, війська РФ застосовують сексуальне насилля як метод ведення війни, зокрема, для залякування, помсти чи «покарання» цивільного населення на окупованих територіях, наголошують в Інституті національної пам'яті. Постраждалі часто не звертаються до правоохоронних органів, бо не почуваються в безпеці в Україні, бояться повторного нападу, мовляв, «якщо я щось розповім, вони [окупанти], якщо повернуться, мене знайдуть і вб'ють». Такі постраждалі готові звертатися за психологічною підтримкою, бо мають у цьому потребу, але не готові звернутися до жодного органу державної влади України.

Другий чинник, який зупиняє постраждалих звертатися за допомогою, це страх бути засудженими. Одна з постраждалих розповіла, що ні до кого не звертатиметься, бо напередодні вона розповіла історію своїй подрузі, а та відповіла щось на кшталт: «А я тобі казала, що треба було виїжджати! А ти сиділа - от і дочекалася». Ці звинувачення накладають значний відбиток на психіку, і тоді людина не готова говорити про те, що з нею сталося, назагал.

У Кримінальному кодексі України є категорія злочинів проти статевої свободи та недоторканості, до якої входить зґвалтування [9]. Водночас ті злочини, які вчиняють російські солдати на тимчасово окупованих територіях, не можна кваліфікувати за статтею 152 КК про зґвалтування, тому що йдеться про метод ведення війни. Його кваліфікують за статтею 438 Кримінального кодексу (Порушення законів і звичаїв війни). Ця стаття передбачає в цілому відповідальність за жорстоке поводження з військовополоненими, цивільним населенням, розграбування національної спадщини, але не визначає окремого складу злочину для сексуального насильства. Зґвалтування є воєнним злочином, згідно з Римським статутом, - це міжнародний договір, що заснував Міжнародний кримінальний суд і який, зокрема, надає суду право розслідувати воєнні злочини. Україна підписала договір ще у 2000-му, але в цій частині так і не ратифікувала його.

Сексуальне насильство внаслідок воєнних дій та збройного конфлікту - не просто кримінальний злочин, це порушення міжнародного гуманітарного права та прав людини. Згідно Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року є наступні форми сексуального насильства: зґвалтування; сексуальне рабство; примушування до зайняття проституцією; примусова вагітність; примусова стерилізація; інші форми сексуального насильства, подібні за тяжкістю (наприклад, погрози зґвалтуванням або сексуальним насильством, каліцтво жіночих або чоловічих статевих органів, тортури сексуального характеру, примусове оголення тощо).

Сексуальне насильство може входити до складу таких міжнародних злочинів: воєнні злочини, злочини проти людяності, геноцид та інші серйозні порушення міжнародного гуманітарного права та права прав людини.

Зґвалтування та інші форми сексуального насильства, скоєні під час війни, належать до воєнних злочинів, що розглядаються Міжнародним кримінальним судом, який наразі збирає докази та здійснює розслідування воєнних злочинів та злочинів проти людяності, вчинених в Україні.

Моніторингова місія ООН оприлюднила оновлені дані щодо сексуальних злочинів, скоєних під час повномасштабної війни Росії проти України за період з лютого до кінця листопада 2022 року [8]. Згідно із цими даними, задокументовано: зґвалтування восьмисот жінок та однієї дівчинки; дитини віком 4 місяця, 15 випадків сексуального насильства як методу тортур або жорстокого поводження із чоловіками; 11 випадків примусу до публічного роздягання як чоловіків, так і жінок, яких вважали "правопорушниками"; вісім випадків інших форм сексуального насильства (примусове оголення, небажані сексуальні дотики, сексуальні домагання та погрози сексуального насильства). В ООН достовірно стверджується, що майже всі правопорушення випадків скоїли Збройні сили Російської Федерації, два - Збройні сили або правоохоронні органи України, 11 - цивільні особи або члени підрозділів територіальної оборони України. Більшість зафіксованих випадків сексуального насильства щодо жінок сталося, коли Збройні сили Російської Федерації базувалися у житлових районах, неподалік своїх військових позицій. У цих випадках жінки зазнавали ґвалтування, зокрема групового, з боку військовослужбовців РФ.

В одному із задокументованих випадків насильства, який трапився в березні у Київській області, двоє російських солдатів прийшли до будинку, де жила пара та їхня чотирирічна дочка. Під дулом зброї вони відвели жінку в іншу кімнату, наказали їй стати на коліна і здійснили групове зґвалтування. Її чоловіка змусили дивитися на це. Потім вони вдарили його каструлею і змусили здійснити з нею статевий акт, поки вони спостерігали за цим. Жінка чула плач дочки в іншій кімнаті, але не бачила, що з нею сталося. Пізніше дочка розповіла матері, що солдат РФ демонстрував дівчині свій статевий орган, що означає, що вона також зазнала акту сексуального насильства. Ідучи, солдати сказали, що "підуть до інших".

Більшість випадків сексуального насильства стосовно чоловіків відбувалися під час їх утримання у місцях несвободи Збройними силами Російської Федерації. Побиття та відрізання геніталій, удари по геніталіях електричним струмом, примус до оголення, необґрунтовані обшуки порожнин та інших ділянок тіла, погрози зґвалтування затриманих та їхніх близьких використовували як метод катувань та жорстокого поводження для залякування, покарання чи примусу до визнання. В ООН наголошують, що поки що не можуть дійти остаточних висновків про масштаби сексуального насильства, яке відбувається під час вторгнення РФ в Україну. Жорстка ситуація з безпекою в деяких частинах

України, стигма і травми, пов'язані із сексуальним насильством, а також брак доступу жертв до послуг - усі ці чинники призводять до низької кількості повідомлень про такі випадки.

ВР на пленарному засіданні 20 вересня 2022 року прийняла постанову “Про утворення Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування фактів сексуального насильства, вчиненого внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України”.

Звернення постраждалого реєструється згідно ст.214 КПК, за ним відкривають кримінальне провадження. Далі призначають низку слідчих дій, які можуть різнитися для кожного окремого провадження. Це може бути допит і низка експертиз, якщо вони потрібні (імунофізіологічна експертиза, якщо наявний біологічний матеріал; судово-медична експертиза, якщо є травми; психолого-психіатрична експертиза, якщо потрібно оцінити психологічний стан постраждалого).

Допит і судово-медична експертиза, якщо ми говоримо про факт сексуального насильства, будуть обов'язково. Можуть призначити й інші слідчі дії: наприклад, упізнання. Після збирання доказів затверджується обвинувальний акт, його направляють до суду. Далі починається судовий розгляд справи, куди постраждалого можуть залучати для спілкування із суддею, який призначає покарання винному.

Щоб належно завершити досудове розслідування, потрібно з'ясувати особу людини, яка вчинила злочин. Якщо це буде кримінальне провадження, під час якого встановили факт злочину, але не встановили особу, яка його вчинила, таке провадження не можна буде передати до суду. В Україні є інформація про те, як розміщувалися в населених пунктах російські підрозділи, це полегшує ідентифікацію осіб, які вчиняли злочини. Коли особа встановлена, матеріали направляють до суду, де відбувається судовий розгляд справи та призначається покарання.

Інша справа, коли потерпілим від сексуального насильства виявляється дитина. За дитину повідомити про злочин може будь-який дорослий, якому стала відома ця інформація, або батьки. Також у дитини має бути законний представник - це особа, яка представляє її інтереси під час досудового розслідування й потім, під час судового слідства. Це необов'язково один із батьків, це може бути навіть орган опіки та піклування, якщо раптом дитина залишилася одна. Постраждалі діти мають право на безоплатну вторинну правову допомогу від держави - послуги адвоката.

Під час досудового розслідування комунікувати з дитиною буде спеціальний психолог, який знає відповідні методики роботи. Це потрібно для того, щоб додатково не травмувати дитину під час слідчих дій і досудового розслідування. Допити з дітьми проводять зазвичай за допомогою ігрових методик із використанням малюнків, наприклад. Так слідство отримує максимальну кількість інформації, зокрема, тієї, яку дитина не змогла передати вербально. Досить часто трапляються випадки, коли дитина на малюнку зображує статеві органи, чоловічі геніталії, зображає місце події, хоча не може його належним чином описати голосом.

Нові підходи до розслідування воєнних злочинів, пов'язаних із сексуальним насильством розроблено офісом Генерального прокурора України. Визначені п'ять ключових принципів роботи, які ми запланували та вже реалізовуємо:

Стратегія. Офіс Генерального прокурора спільно з національними та міжнародними експертами у сфері міжнародного гуманітарного права розробив Стратегію забезпечення підходу, орієнтованого на постраждалих та свідків, для ведення справ щодо сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом [11, 12]. В Україні досі діє так звана "ретрибутивна система". Її мета - покарання особи, яка скоїла злочин. При цьому належної уваги не отримують потерпілі.

Зміни у роботі з постраждалими та свідками означають радикальні зміни усталених практик, які залишились нам у спадок з радянських часів. І, без сумніву, саме зараз -- найкращий час для остаточної декомунізації та деімперіалізації правоохоронної системи. Такі реформи ніколи не відбуваються швидко і є успішними лише за умови стратегічного підходу до їх запровадження. Але ми вже на цьому шляху. Процес імплементації Стратегії розпочнеться найближчим часом. Наступні ж пункти розкривають основні її положення та пріоритети.

Сервіс. Органи прокуратури спільно з партнерами серед державних інституцій, українських та міжнародних неурядових організацій надаватимуть комплексну допомогу постраждалим від воєнних злочинів, зокрема злочинів СНПК. Як би дивно в цьому контексті не звучало слово "сервіс", мова йде про психологічну, медичну, юридичну допомогу постраждалим, забезпечення конфіденційності та безпеки (охорона, зміна місця проживання тощо) і, нарешті, встановлення справедливості.

Крім того, у майбутньому до такого сервісу має бути включена і матеріальна компенсація.

Головний принцип, якого ми дотримуємося на всіх етапах роботи -- у злочині, пов'язаному із сексуальним насильством, винен лише злочинець і ніколи -- постраждалий/а. Для впровадження цього комплексного сервісу, 6 вересня 2022 року в Офісі Генпрокурора створено Управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини, пов'язані із сексуальним насильством. Та ще до створення Управління, прокурори працювали з цією категорією злочинів на деокупованих територіях: знаходили постраждалих, надавали допомогу та мотивували свідчити. Тепер цей процес формалізовано та систематизовано.

Захист. Спільно з органами слідства та міжнародними експертами запроваджуємо найкращі практики та світові стандарти переслідування за воєнні злочини сексуального характеру. Зокрема, це внесення змін до КПК щодо захисту приватного життя, закритих судових засідань, запобігання контакту з правопорушником, можливості допиту потерпілих і свідків особою тієї ж статі, запровадження офіційної ролі особи, яка забезпечує захист і підтримку потерпілих і свідків, обмеження допустимої кількості допитів та інше.

Нещодавно, у ході досудового розслідування в одному з кримінальних проваджень, повідомлено про підозру військовослужбовцю РФ у вчиненні акту сексуального насильства проти цивільної під прицілом вогнепальної зброї. Стороною обвинувачення, враховуючи знання міжнародних експертів, змінено підходи як до проведення безпосередньо слідчих дій, так і до складання самого тексту повідомлення про підозру, яке слугуватиме відповідним новим стандартом. Так, у тексті були змінені анкетні дані постраждалої особи, знеособлені анкетні дані членів її сім'ї, щоб не допустити розголошення їхніх даних та уникнути загрози їхньому життю та здоров'ю.

Розшук та пошук. Враховуючи обмежену, а подекуди взагалі відсутню інформацію щодо осіб, які вчинили воєнні злочини, ми застосовуємо збір та аналіз електронних доказів відповідно до протоколу Берклі. Застосування цього протоколу містить роботу з відкритими джерелами, мобільними застосунками, месенджерами, соціальними мережами.

Компенсації. Ще до початку повномасштабного російського вторгнення Міністерство юстиції України розробило проєкт закону щодо компенсації постраждалим від насильницьких злочинів. Цей проєкт має імплементувати положення Гаазької конвенції, якою передбачаються розміри компенсацій та порядок їх виплати коштом державного бюджету.

Аналіз матеріалів кримінальних проваджень стосовно сексуальних правопорушень які вчинені на окупованих територіях України, а також думок науковців дає можливість класифікувати типові слідчі ситуації за такими критеріями: а) за обстановкою вчинення правопорушення; б) за обставиною правопорушення; в) за механізмом заподіяння смерті потерпілому; г) за підставами внесення відомостей до ЄРДР; д) за даними щодо виявленого правопорушення; є) за даними про особу потерпілого та підозрювану особу.

Важливість аналізу цих ситуацій укладаються в тім, що завдяки йому можливо охарактеризувати обстановку розслідування, що у свою чергу, обумовлює прийняття рішень про напрямки розслідування, плануванні слідчих дій, оперативно-розшукових заходів, залучення сил і засобів відповідних правоохоронних органів.

Говорячи про слідчу ситуацію, як одному з важливих факторів у розслідуванні правопорушень, які вчинені на окупованих територіях України не можна не відзначити її динамічний характер, залежність від ряду суб'єктивних і об'єктивних факторів, що вже у свою чергу обумовлюють індивідуальність слідчої ситуації.

До числа об'єктивних факторів, що впливають на формування конкретної ситуації відносяться:

- наявність і характер в розпорядженні слідчого що орієнтує і доказової інформації;

- наявності у визначений момент у розпорядженні слідчого та оперативного працівника необхідної інформації, наявність необхідних сил і засобів, можливість їхнього використання в найкоротший термін і т.п.

До числа суб'єктивних факторів, можливо, віднести психологічний стан слідчого і оперативного працівника, рівень його знань, практичний досвід, їхня здатність швидко приймати і реалізовувати рішення в несприятливих для нього умовах і т.п. Виходячи з принципу доцільності виділяється три найбільш важливих, взаємозалежних один з одним питання, що визначають позитивний дозвіл будь-якої слідчої і оперативної ситуацій.

1. Наскільки реальна і здійсненна в конкретних умовах розкриття правопорушення поставлена мета?

2. Якими силами і засобами необхідно розташовувати, щоб реалізувати поставлену мету?

3. У яких умовах дані можливості достатні для досягнення поставленої мети (під час бою, або після його закінчення)?

На підставі аналізу матеріалів кримінальних проваджень запропоновано розглянути алгоритм дій слідчого в типових слідчих ситуаціях, які складаються на початковому етапі розслідування кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості дітей залежно від наявності даних про особу (особи) підозрюваних у вчиненні кримінального правопорушення на: підозрюваного затримано на місці вчинення кримінального правопорушення; особа підозрюваного відома, проте його не затримано; особа правопорушника невідома, але є певні дані про нього (опис зовнішності, ім'я, прізвисько тощо); інформації про особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, вкрай обмаль (потерпіла не може описати його зовнішність, свідків кримінального правопорушення немає).

Кожна ситуація, що складається на різних стадіях розслідування правопорушень, має комплекс тільки їй властивих специфічних особливостей, що робить її відмінної від всіх інших.

Криміналістична наука, що аналізує слідчі ситуації, які виникають на конкретні моменти розслідування, визначає ефективні та оптимальні шляхи, організаційні, науково- технічні засоби і методи їхньої зміни в сприятливому для слідчого напрямку. Правильна і своєчасна оцінка слідчих ситуацій сприяє, виробленню конкретних специфічних рекомендацій розслідування, максимально наближених до дійсності.

Визначивши обставини, що підлягають з'ясуванню, слід розпочати проведення першочергових слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Перелік слідчих дій має ситуаційний характер і визначається типовими слідчими ситуаціями. Найбільш типові слідчі ситуації у цих справах такі: а) потерпіла знайома з насильником (зустрічалася з ним, знає його в обличчя); б) потерпіла не знайома з насильником, але запам'ятала його зовнішність і зможе його впізнати; в) потерпіла не знайома з насильником і внаслідок раптовості нападу або вжитих ним заходів маскування не запам'ятала його зовнішності і розпізнати його не зможе; г) у разі зґвалтування групою осіб потерпіла знає одного з учасників злочину, а інших ні; ґ) один з учасників зґвалтування, вчиненого групою осіб, залишившись віч-на-віч з потерпілою, відмовився від вчинення злочину, виявив почуття жалості, турбування, намагався надати допомогу; д) потерпіла добровільно погодилась на статеву близькість зі знайомим, але він, скориставшись цим, привів її туди, де чекала група осіб, які й вчинили групове зґвалтування.

Початок розслідування ситуаційно залежить від чинника попередніх стосунків між потерпілою та насильником. Якщо особа, про яку йдеться у заяві потерпілої, знайома їй, то необхідні слідчі дії спрямовані на встановлення того, чи здійснила дана особа цей злочин. Якщо ґвалтівник потерпілій не знайомий, то перш за все потрібні такі слідчі дії, що сприятимуть встановленню його особи.

Висновки

У системі першочергових слідчих дій та оперативно-розшукових заходів необхідно вирізнити такі, які у справах про зґвалтування рекомендується здійснювати без зволікань (інакше можуть бути безповоротно втрачені важливі докази або нагода негайно затримати злочинця), а саме: а) допит потерпілої особи, розшук та затримання підозрюваного, б) огляд місця події, в) виїмка та огляд одягу потерпілої і підозрюваного, призначення судово-медичної експертизи або освідування потерпілої та підозрюваного. Час, послідовність, спрямованість, сукупність оперативно- розшукових та слідчих дій обумовлені вихідними даними конкретної слідчої ситуації.

Як правило, внаслідок слідчих дій, проведених на початковому етапі, з'ясовано основні обставини щодо події злочину: а) коли, де та в якій обстановці було вчинено зґвалтування; б) у чому виразилося фізичне та психічне насильство; в) чим погрожував насильник потерпілій та чи застосовував при цьому яку-небудь зброю; г) які ушкодження були спричинені потерпілій і чим; д) чи чинила вона опір, у чому це виявлялося; є) чи є сліди її опору на одязі та тілі ґвалтівника; ж) чи був злочин закінчений, якщо ні, то чому; з) які сліди насильства залишилися на тілі та одязі потерпілої; і) чи була дефлорація; к) чи перебувала потерпіла в момент насильства у хворобливому або безпорадному стані; л) чи жила вона раніше статевим життям; м) хто міг бачити її та насильника на місці події до або після того, що сталося, чи знайома потерпіла з насильником, які в них стосунки, чи просив він її відмовитися від заяви про зґвалтування, що за це обіцяв, чим підтверджується цей факт та ін.

Не задаючи метою докладного аналізу існуючих точок зору вчених-криміналістів на суть основ для побудови класифікації ситуацій, відзначимо тільки, що незалежно від тієї чи іншої структури, вони можуть бути підрозділені на індивідуальні і типові. Як відзначається в криміналістичній і фаховій літературі, індивідуальні ситуації у своїй більшості носять приватний характер, тому що дають представлення про положення справ у визначений відрізок часу; типовим же ситуаціям притаманний загальний характер, адже вони є результатом узагальнення слідчої і оперативної практики. Частина з них характерна для певного виду правопорушень, інші для визначеного етапу розслідування, найчастіше для першопочаткового.

Список використаних джерел

1. Sexual violence. World Health Organization: веб-сайт. URL: https://apps.who.int/iris/bitstream/handle/10665/77434/WHO_ RHR_12.37_eng.pdf (дата звернення 30.10.2022).

2. Салтевський М. В. Криміналістика: підручник: у 2-х ч. Харків: Консум, 2001. Ч.2. 528 с.

3. Щербаковский М. Г. Судебные экспертизы: назначение, производство, использование: учебно - практическое пособие. Харьков: Эспада, 2005. 544с.

4. Шевчук В.М. Розслідування зґвалтувань. Криміналістика: підручник: у 2 т. Харків, 2019. Т. 2. Розд. 3. С. 46-65.

5. Криміналістика: підручник / за ред. В.Ю. Шепітько та. ін. Харків: Право, 2008. 464 с.

6. Шмерецький Є.Є. Психологічні особливості допиту потерпілих від зґвалтувань. Юридична психологія. 2016. № 2. С.118-126.

7. Юхно О.О. Проблемні питання проведення огляду місця події та першочергових тактичних дій слідчого при розкритті й розслідуванні зґвалтувань. Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка. 2019. № 1 (85). С. 311-320.

8. Україна: чому так складно розслідувати факти сексуального насильства під час війни. Новини ООН: веб-сайт. URL: https://news.un.org/ru/story/2022/07/1427382 (дата звернення 30.10.2022).

9. Кримінальний кодекс України: Верховна Рада України.: веб-сайт. URL: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/ main.cgi?nreg=2341-14 (дата звернення 30.10.2022).

10. Конвенція про захист цивільного населення під час війни. Женева, 12 серпня 1949 року.: веб-сайт. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/995_154#Text (дата звернення 30.10.2022).

11. Стратегія запобігання та протидії сексуальному насильству, пов'язаному з конфліктом, в Україні. ООН Жінки та Моніторингова Місія ООН з прав людини. 2018.: веб-сайт. URL: https://ukraine.un.org/sites/default/files/2020-09/crsv% 20strategy%20ua_0.pdf (дата звернення 30.10.2022).

12. В ОГПУ презентували стратегію для постраждалих від сексуального насильства під час війни. Суспільне новини.: веб-сайт. URL: https://suspilne.media/294906-v-ogpu-prezentuvali- strategiu-dla-postrazdalih-vid-seksualnogo-nasilstva-pid-cas-vijni/ (дата звернення 30.10.2022).

Размещено на Allbest.ru