Дерадянізація законодавства України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дерадянізація законодавства України

Романенко Є.О., Національний Авіаційний Університет

Вступ

У травні 2015 року в Україні розпочалась засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні - процес позбавлення від радянської ідеології. У рамках закону під забороною опинилася вся радянська символіка, а населені пункти, названі на честь "червоних" діячів, були перейменовані. Після прийняття рішення про декомунізацію по всій Україні пройшла хвиля повалення пам'ятників Леніну. [1,2]

У липні 2019 року КСУ підтвердив конституційність закону. Тоді автори рішення наголосили на тотожності комуністичного й нацистського режимів, оскільки обидва заперечували існування незалежної України та переслідували її прихильників.[3]

Виклад основного матеріалу

Питання внесення відповідних змін до існуючих законів, так і визнанням такими, що не застосовуються на території України деяких нормативно-правових актів (або їх положень) органів державної влади і управління Союзу РСР і Української РСР (Української СРР) підіймалися у Верховній Раді (реєстр. № 4650 від 11.05.2016; реєстр. № 6480 від 22.05.2017; реєстр. № 1075 від 29.08.2019; реєстр. № 2605 від 16.12.2019) але так і не були розглянуті.

29 жовтня .2020 р. у Верховній Раді було зареєстровано підготовлений більше 50 народних депутатів разом із Головою Верховної Ради України Русланом Стефанчуком проект закону №4284 про дерадянізацію законодавства України. У висновках Головного науково-експертного управління ВР було зауваження що в назві і тексті проекту вживається термін «дерадянізація», який не визначений у чинному законодавстві України. Використання цього терміну у назві призводить до того, що назва проекту не дає правильного уявлення про наміри законодавця та зміст законопроекту. З огляду на це пропонуємо уточнити назву законопроекту (наприклад, «Про очищення законодавства України від застарілих норм і термінів радянського періоду»). Але це не було зроблено.[4]

У Пояснювальній записці було вказано, що Проєкт Закону України «Про дерадянізацію законодавства України» розроблено на виконання пункту 1 розділу XV Конституції України, згідно з яким закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України.

Метою проєкту Закону України «Про дерадянізацію законодавства України» є відрадянщення актів законодавства України, як шляхом внесення відповідних змін до існуючих законів, так і визнанням такими, що не застосовуються на території України деяких нормативно-правових актів (або їх положень) органів державної влади і управління Союзу РСР і Української РСР (Української СРР), які, формально зберігаючи свою чинність, не здійснюють регулюючого впливу або, навпаки, є такими, що донині регулюють певне коло суспільних відносин, хоча і застосовувана термінологія в них та підходи до предметного врегулювання є застарілими, неактуальними й концептуально несумісними із законодавством України.

Так, згідно із даними офіційного веб-сайту Верховної Ради України статус чинних законодавчих актів зберігають ті нормативно-правові акти Союзу РСР і Української РСР (Української СРР), що мають чітко визначені часові межі своєї дії. Тобто за темпоральными характеристиками такі закони є рамковими у часі, зі спливом якого пов'язується вичерпність їхньої дії, проте не виведені із переліку законодавчих актів у встановленому законом порядку (приміром, Закон Української РСР від 6 грудня 1984 року № 8068-X «Про Державний план економічного і соціального розвитку Української РСР на 1985 рік» (Відомості Верховної Ради УРСР, 18.12.1984, № 51, ст.1117); Закон Української РСР від 6 грудня 1984 року № 8070-X «Про Державний бюджет Української РСР на 1985 рік» (Відомості Верховної Ради УРСР, 18.12.1984, № 4, ст.1119), Закон Української РСР від 12 червня 1986 року № 2515-XI «Про Державний план економічного і соціального розвитку Української РСР на 1986-1990 роки» (Відомості Верховної Ради УРСР, 22.07.1986, № 29, ст.582) та ін.).

Це стосується і радянських законодавчих актів, якими вносилися зміни до відповідних законів, що вже припинили свою дію, а також якими затверджувалися відповідні кодифіковані акти, які вже втратили чинність (наприклад, Закон Української РСР від 8 липня 1970 року № 2874-VII «Про затвердження Земельного кодексу Української РСР» (Відомості Верховної Ради УРСР, 17.07.1970, № 29, ст.205), Закон Української РСР від 9 червня 1972 року № 771-УШ «Про затвердження Водного кодексу Української РСР» (Відомості Верховної Ради УРСР, 16.06.1972, № 24, ст.200) та ін.).

Норми інших актів стосуються організаційно- розпорядчих питань утворення, реорганізації, ліквідації тощо системи органів державної влади, що функціонували на той час. Беручи до уваги послідовність інституційно- функціональної трансформації системи публічного управління, зокрема в контексті створення передумов і правових наслідків для формування та діяльності відповідних органів державної влади України, такі акти також вичерпали свою регулюючу функцію на певному історичному етапі (як то, Закон Української РСР від 5 липня 1991 року № 1308-XII «Про порядок дії на території Української РСР в 1991 році Закону СРСР «Про податки з підприємств, об'єднань і організацій» (Відомості Верховної Ради УРСР, 22.10.1991, № 43, ст.570) та ін.). Як за предметом правового регулювання, так і за колом суб'єктів, на яких поширюється їх дія, такі акти не відповідають сучасним реаліям суспільного та державного життя, а сучасні правовідносини вже регулюються відповідними законами України.

Інші акти наразі мають обмежене застосування, їх положення змістовно застарілі та у загальному вигляді не відповідають сучасним реаліям життя в Незалежній Україні. Наприклад, це стосується Постанови Президії Верховної Ради Української РСР від 10 грудня 1990 року № 538-XII «Про порядок звільнення деяких категорій осіб від примусового лікування, кримінального покарання або адміністративного стягнення» (Відомості Верховної Ради УРСР, 25.12.1990, № 52, ст. 654). На сьогоднішній день цей акт, зберігаючи свою чинність, не має самостійного регулятивного значення, має застарілий та такий, що не відповідає сучасним реаліям, характер. Відносини, які становлять предмет його регламентації, врегульовані більш пізніми актами кримінального, кримінально-процесуального характеру. Це ж стосується і низки Основ законодавства Союзу РСР та союзних республік у різних галузях, які також не мають такого, що юридично припиняє їх реалізацію нормативно-правового акта.

Таким чином, в Україні існує значний масив законодавства Союзу РСР та Української РСР (Української СРР), застосування яких не відповідає рівню суспільного життя, принаймні, тим реаліям, за якими живе сучасне українське суспільство. Більше того, така ситуація створює правові колізії у випадках, коли певне коло суспільних відносин регулюється актами законодавства Союзу РСР та Української РСР (Української СРР) й узагалі не регулюється чинним законодавством України або регулюється фрагментарно.

Це породжує ситуації, за якої у разі відсутності відповідного нормативно-правового акту України автоматично може бути застосоване законодавство Союзу РСР та Української РСР (Української СРР), оскільки українським законодавцем відповідна сфера відносин залишається поза законодавчим врегулюванням. Красномовно це ілюструється змістом чинного Житлового кодексу Української РСР (Відомості Верховної Ради УРСР, 1983, додаток до № 28, ст. 573), у Преамбулі якого досі возвеличуються результат перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції та ленінські ідеї побудови комуністичного суспільства, й зокрема, обраний курс Радянської держави на реалізацію Комуністичною партією програми житлового будівництва.

На прикладі чинного Житлового кодексу Української РСР, який діє, починаючи з 1983 року, практично не зазнаючи змін, порушена проблема не знайшла належного законодавчого регулювання і практично ігнорувалася законотворцями за всі роки незалежності України.

Саме тому для остаточного вирішення питання скасування застарілого законодавства, і для формування відповідних Додатків, до яких увійшли залишки законодавства часів СРСР, авторами проєкту Закону було проаналізовано понад 20000 нормативно-правових актів різного ієрархічного рівня та сфери застосування. До цих цифр також увійшли акти, які стосуються міжнародних договорів.

Враховуючи велику кількість та різноманітність нормативно-правових актів, для формування Додатків проекту Закону з цієї цифри були відібрані нормативно- правові акти, прийняті органами державної влади і управління Союзу РСР, що не застосовуються на території України. Наразі їх налічується 979 (Додаток № 1).

Також були відібрані чинні нормативно-правові акти та ті, які втратили чинність частково або лишаються чинними як винятки, видавником яких є Верховна Рада та Президія Верховної Ради Української РСР. Таких нормативно- правових актів налічується 249 (Додаток № 2).

Окремо наголошую, що блок нормативно-правових актів, пов'язаних із набуттям Україною незалежності, та тих, що стосуються її кордонів, адміністративно-територіального устрою, а також деяких інших, варто залишити чинними. Це й Акт проголошення незалежності України (1991 року), і Декларація про державний суверенітет України (1990 року), і ратифікація Статуту ООН (1945 року), й акти про передачу Кримської області до складу України (1954 року), і закони, що регулюють права репресованих, переселенців, постраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС; осіб, нагороджених орденами та медалями, -- та багато інших залишатимуться частиною законодавства України.

Вищевикладене дає усі підстави вважати такими, що не застосовуються на території України, зазначених у Додатках № 1 та № 2 до проєкту Закону актів, без негативного впливу на якість та стан вітчизняного законодавства.[4]

21 квітня 2022р. Верховна Рада України ухвалила Закон про дерадянізацію законодавства України (№4284). За це рішення проголосували 293 народних депутати.

Беручи до уваги пункт 1 розділу XV Конституції України, згідно з яким закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України, зважаючи на статтю 3 Закону України «Про правонаступництво України», згідно з якою закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою Української РСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України, та з метою дерадянізації законодавства України і його систематизації, для досягнення поставлених цілей Закон передбачається:

1. Внести зміни до Кодексу законів про працю України (Відомості Верховної Ради УРСР, 1971 р., додаток до № 50, ст. 375), Житлового кодексу Української РСР (Відомості Верховної Ради УРСР, 1983, додаток до № 28, ст. 573).

2. Скасувати дію нормативно-правових актів радянського періоду, визнати такими, що не застосовуються на території України акти органів державної влади і управління Союзу РСР Української РСР і (Української СРР) за відповідними Додатками № 1, № 2 до Закону, окрім їх положень, що не суперечать Конституції України і Закону України «Про правонаступництво» та стосуються:

а) суверенітету України та її територіальної цілісності в межах існуючого державного кордону України, визначеного Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

б) адміністративно-територіального устрою України;

в) опису, нагородження, вручення, правил носіння та передачі орденів, медалей, орденських стрічок та стрічок медалей на планках, знаків розрізнення, почесних звань, звань СРСР [4].

Таким чином можна зробити висновки, що наявність значного масиву актів, які не застосовуються на території України тільки «засмічує» вітчизняне законодавче поле, що власне стає перепоною до ефективного здійснення систематизації та кодифікації українського законодавства, гальмує його адаптацію до законодавства Європейського Союзу, що виступає одним із пріоритетних напрямів зовнішньої політики України. Прийняття Закону відповідатиме цілям європейської інтеграції.

Висновки

Враховуючи неефективність дії та невідповідність сучасним реаліям деяких нормативно-правових актів (або їх положень) органів державної влади і управління Союзу РСР та Української РСР (Української СРР), а також, зважаючи на пункт 1 розділу XV Конституції України, згідно з яким закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України, прийнятий Закон має на меті скасування дії нормативно-правових актів, указаних у Додатках № 1, № 2 до Закону, застосування яких є неможливим, непотрібним та має дезорієнтуючий вплив.

Реалізація Закону також передбачає розроблення та затвердження міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади нормативно-правових актів, зокрема, обов'язок Кабінету Міністрів України в установлені строки розробити та внести на розгляд Верховної Ради України проєкти Житлового кодексу України, Трудового кодексу України та Адміністративного деліктного кодексу України.

Список використаних джерел

дерадянізація законодавство ідеологія

1. Про засудження комуністичного та націонал- соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки: Закон України від 9 квітня 2015 року № 317-VIII

2. Головатий Микола, Романенко Євген. Політика: реальність і гра: монографія / М. Ф. Головатий, Є. О. Романенко. Київ : Міжрегіональна Академія управління персоналом, 2021. - 276 с. Бібліогр.: с.263-275.

3. Рішення Конституційного суду України по справі № 1-24/2018(1919/17) від 16 липня 2019 року № 9-р/2019 https://ccu.gov.ua/dokument/9-r2019

4. Проект Закону про дерадянізацію законодавства України: від 29.10.2020 №4284 http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/ webproc4_1?pf3511=70276

Размещено на Allbest.ru