Аспекти співвідношення і визначення інформаційних прав людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аспекти співвідношення і визначення інформаційних прав людини

Інформаційні права людини - це розгалужений в міжнародному і національному праві комплекс засад сучасної інформаційної взаємодії людини-людина, людина-суспільство, людина-держава. Цим взаємозв'язкам властива варіативна соціально-правова природа, але вони мають спільний базис, сформований розвитком ІТ та еволюцією людини і соціальної організації в нових інформаційних умовах.

З огляду на складну багаторівневу інтегрованість інформаційних прав людини в систему уявлень про право, його ціннісні орієнтири та ідеали в інформаційному суспільстві, в контексті понятійного визначення інформаційних прав людини виникає потреба встановлення їх співвідношення як новели з усталеним розумінням прав людини і його окремих інформаційних компонентів. Можна виділити три основні лінії такого співвідношення:

1) інформаційні права людини і права людини;

2) інформаційні права людини і права на інформацію;

3) право людини на інформацію й інформаційні права людини.

1. Із запропонованих напрямів, з огляду на результати дослідження ґенези концепту інформаційних прав людини ¹, співвідношення «інформаційні права людини - права людини» вбачається найбільш очевидним.

Інформаційні права людини є результатом і показником еволюції прав людини в умовах соціальної інформатизації. Вони невіддільні від системи прав людини, можуть розглядатися винятково в межах уявлень про права людини, їх виникнення і розвиток - як елемент цієї системи в різних ракурсах її розгляду (аксіологічному, ідеологічному, феноменологічному, історичному, формально-юридичному тощо).

Зокрема в структурному аспекті, який демонструє різновекторне просування інформаційних прав людини власне як юридично визнаних інформаційних можливостей, в системі прав людини їх можна диференціювати як:

1) основні права людини з іманентним інформаційним змістом - природно інформаційні права людини (право на свободу вираження поглядів і переконань, право на приватність, право на освіту);

2) інформаційні компоненти визнаних прав людини (приміром, право на захист персональних даних як компонент права на приватність);

3) нові інформаційні права людини (зокрема, право на доступ до Інтернету, право на інформаційну безпеку, право на безпечне цифрове середовище).

3. Аналіз наукових джерел не дає однозначної відповіді на питання щодо співвідношення права на інформацію та інформаційних прав людини, але дозволяє виокремити дві наявні наукові позиції.

Згідно першій, інформаційні права - це ширше за змістом поняття, яке об'єднує в собі як право на інформацію в сучасному нормативному його розумінні (право збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію), так і право на свободу думки і слова, право на вільне вираження своїх поглядів і переконань тощо. Тобто інформаційні права і право на інформацію співвідносяться ціле і частка (К.Р. Калюжний Калюжний К.Р. Сутність інформаційних прав людини в науці інформаційного права. Юридичний вісник. 2012. № 4(25). С. 55-58., В. Ліпкан Ліпкан В. Інформаційні права і свободи людини та громадянина. Підприємни-цтво, господарство і право. 2011. № 9. С. 64-68., О.М. Селезньова Селезньова О.М. Теоретико-методологічні засади інформаційного права України як інтегрованої категорії. 38 с.).

Зокрема О.М. Селезньова називає право на інформацію «ключовим ядром» інформаційних прав людини, зважаючи на його «...важливе суспільне значення, перспективне у світовому масштабі та тривале формування в історичному контексті». Як зазначає учена, «воно формує навколо себе складну систему різних інформаційних прав.» 1.

Другій позиції характерне своєрідне змістове поєднання права на інформацію та інформаційних прав, що ґрунтується на сучасному сприйнятті права на інформацію не як певним чином відокремленого самостійного права, а крізь інтегративну призму сучасної інформаційно-правової науки - як універсального конституційного права на інформацію, що містить у собі комплекс можливостей, які в сукупності і становлять так звані інформаційні права суб'єктів. інформаційне право інтегрованість

Дотримуючись подібного підходу, А.І. Марущак суб'єктивне право на інформацію визначає як «гарантовану державою можливість, фізичних, юридичних осіб і держави (державних органів) вільно одержувати, використовувати, поширювати та зберігати відомості необхідні їм для реалізації своїх прав, свобод та законних інтересів, здійснення завдань і функцій, що не порушує права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб» Селезньова О.М. Теоретико-методологічні засади інформаційного права України як інтегрованої категорії. 38 с. ^{Марущак А.І. Інформаційне право України : підручник. Київ : Дакор, 2011. С. 108 ; Його ж. Визначення поняття «інформаційні права людини». Інформація і право : наук. журн. 2011. № 2. С. 21-26.}.

Слід зазначити, що критика наведених підходів, або ж вибір одного з них за єдину наукову основу не має особливого сенсу, оскільки вони відображають різні етапи еволюції прав в інформаційній сфері: перший - усвідомлення права на інформацію як певного особистого блага і наявну сьогодні його нормативно-правову концепцію, а другий - перспективи становлення комплексного правового інституту «права на інформацію», що охоплюватиме всі інформаційні права, зокрема інформаційні права людини.

Отже, в будь-якому разі, інформаційні права людини і право на інформацію поняття не тотожні. Т.А. Костецька підкреслює, що це «підтверджується самою логікою конституційного закріплення права кожного на інформацію та цілої низки прав, свобод людини і громадянина із змістовною інформаційною складовою (об'єктом таких прав є інформація, інформаційні ресурси, інформаційні продукти, послуги тощо), до яких можливо застосовувати термін «інформаційні права» 1. Думку вченої варто цілком підтримати.

Отже, універсальне право на інформацію доцільно сприймати як правовий концепт, який в інформаційному суспільстві має передусім ціннісно-ідеологічне значення. Досконалість юридичного закріплення та ефективність реалізації прав, які стають його «проекціями» у різних правовідносинах, тобто конкретних врегульованих правом різних інформаційних можливостей людини - інформаційних прав людини, є показником зрілості правової системи інформаційного суспільства.

3. З'ясування змісту власне права людини на інформацію в системі прав людини ґрунтується на встановленні його співвідношення як права новітнього, з тими правами, що набули свого визнання історично раніше, але в інформаційну добу в істотній мірі реалізуються завдяки можливостям, які надає право на інформацію. Йдеться зокрема про право на свободу думки і слова та на вільне вираження своїх поглядів і переконань, право на свободу творчості, право на особисте життя та його таємницю, право на індивідуальність, право на таємницю кореспонденції. В інформаційному суспільстві ці права сприймаються як конкретні інформаційні права людини або ж права з невід'ємним інформаційним змістом, а саме право людини на інформацію - як фундаментальна ідея, гарантія реалізації, невід'ємний компонент усіх прав людини, який в системі інформаційних правовідносин виконує системоутворювальну роль.

Щодо надання визначення поняттю «інформаційні права людини», то наразі в авторських інтерпретаціях українських науковців превалює підхід близький до нормативного розуміння права на інформацію українським законодавством, тобто як комплексу певних можливостей, гарантованих державою (О.М. Селезньова Костецька Т.А. Конституційно-правове регулювання інформаційних прав: деякі термінологічні аспекти. С. 114-117. ^{Селезньова О.М. Інформаційні права: теоретичні та системні положення. Інформація і право. 2019. № з(з0). С. 9-15.}, Л. Вакарюк Вакарюк Л. Основні підходи до розуміння поняття «інформаційні права людини». Підприємництво, господарство і право. 2018. № 2. С. 155-159., Н.І. Ткачук Ткачук Н.І. Інформаційні права і свободи людини і громадянина в Україні: визна-чення термінів, співвідношення понять. Інформація і право. 2018. № 2(25). С. 17-30., А.І. Марущак Марущак А.І. Визначення поняття «Інформаційні права людини». С. 21-26., К.Р. Калюжний Калюжний К.Р. Сутність інформаційних прав людини в науці інформаційного права. С. 55-58.).

Для дефініцій регулятивного спрямування, що властиво законодавству, такий підхід є припустимим. Але в науковому дискурсі його можна вважати виправданим тільки на певному етапі розвитку наукової думки, оскільки однобічне ставлення до інтерпретації інформаційних прав людини, за умов плюралізму розуміння прав людини в цілому, закладає методологічні обмеження, що не сприятиме глибині наукового осмислення.

Тому інформаційні права людини як своєрідний комплекс необхідно розглядати і, відповідно, визначати в різних ракурсах у спектрі варіативності сприйняття прав людини, зокрема як зумовлених базовими потребами та інтересами можливостей, соціальних благ, елементарних необхідних умов людського буття, що вже створює підстави для їх своєрідного філософського розмежування.

Такий підхід дає змогу також віднайти знання про інформаційні права людини і у вже звичних дискусійних напрямах полілогу про права людини, приміром в контексті співвідношення прав і свобод людини, прав і обов'язків людини, прав людини і прав громадянина, ідеї визначених і не визначених або усталених і неусталених прав.

Виходячи з цієї ідеї, визначення інформаційних прав людини необхідно давати багатоаспектно, оскільки тільки в різноманітті ракурсів буде виявлятися його багатогранність, природні властивості і сутнісні характеристики. Отже інформаційні права людини можуть визначатися:

у феноменологічному аспекті - як своєрідний правовий феномен, якій відображає сутнісні органічні перетворення у праві і правах людини в інформаційну епоху;

в антропологічному - як результат еволюції людини в інформаційну епоху, її потреб, світогляду, культури, принципів існування та їх правового відображення;

в аксіологічному аспекті як основна правова цінність в інформаційному суспільстві, що визначає суть гідного життя людини, свободи, рівності, справедливості в умовах інформаційної трансформації;

у соціологічному - як правовий і моральний базис системи правових відносин в інформаційному суспільстві;

у природно-правовому - як відображення благ і умов людського життя, які продовжують права людини в інформаційному суспільстві, реально забезпечуються і заохочуються державою в умовах прогресу ІТ;

у формально-юридичному - як сукупність юридично передбачених інформаційних прав, свобод, принципів, гарантій, механізмів захисту тощо, зокрема зобов'язань держави щодо них;

у структурному - як невід'ємний, складно інтегрований комплексний елемент системи прав людини із своєрідним проявом в якості самостійних новітніх прав, компонентів окремих прав людини забезпечувального характеру, нового розуміння деяких визнаних прав людини;

у комунікативному - як сфера правових зв'язків, яка забезпечує реалізацію інформаційних потреб людей і є підґрунтям досягнення злагоди і правового прядку в інформаційному суспільстві;

у когнітивному - як набір інструментів, здібностей і можливостей безпечного і конструктивного «споживання» людиною інформації, перетворення її у відповідні необхідні для життя знання, які ведуть до усебічного розвитку конкретної людини і людства в цілому;

в інструментальному - як своєрідні інформаційно-правові форми і технології здійснення прав людини в умовах інформаційних трансформацій суспільства і права;

у безпековому - як фундаментальна система гарантій, механізмів стримування і захисту, засобів і заходів організації соціальної взаємодії в інформаційному середовищі.

Особливо важливим видається виділення інформаційних прав людини в безпековому ракурсі. Сучасні ризики і загрози людині, створені ІТ, у значній мірі є кореляцією прогалин у розумінні особливостей забезпечення прав людини в інформаційну добу. Тому осмислення, визнання, юридичне оформлення, забезпечення і дотримання інформаційних прав людини як базисних засад вирішення багатьох життєво важливих проблем можна називати пріоритетом теоретичної і практичної юриспруденції сучасного інформаційного суспільства.

У площині проблеми визначення інформаційних прав людини лежить також логічне позиціонування їх відображення як специфічного комплексу в загальній системі правових норм, тобто в системі права, якій властива диференціація на певні структурні елементи (галузі, підгалузі, інститути права тощо).

Очевидно, що проблема інституалізації інформаційних прав людини безпосередньо пов'язана із становленням інформаційного права, яке також є своєрідним утворенням в системі права і, наразі, залишається несистема- тизованим як галузь законодавства.

Розвиток інформаційного права як науки та елементу системи права добігає того етапу, на якому відбувається прагматизація концептуальних ідей на основі відгуків юридичної практики і соціального життя, конкретизація і юридичне оформлення правових інститутів, удосконалення моделей правовідносин, механізмів забезпечення й гарантування тощо.

Зважаючи на формування актуальних напрямів новітнього міжнародного інформаційно-правового регулювання (у сфері ІТ, Інтернету, штучного інтелекту (AI), Інтернету речей (IoT) тощо), відправні позиції яких базуються на концепції «суспільства майбутнього, орієнтованого на людину» (Humancentered Future Society, New Human-centered Society) 1, можна констатувати, що сьогодні вже є передумови для своєрідної інституалізації прав людини.

Ця ідея видається цілком логічною також і з огляду на міжгалузеву інтегративну природу інформаційного права G20 Ministerial Statement on Trade and Digital Economy. URL: https://trade. ec.europa.eu/doclib/docs/2019/june/tradoc_157920.pdf (дата звернення: 22.02.2023). ^{Селезньова О.М. Теоретико-методологічні засади інформаційного права України як інтегрованої категорії. 38 с.}

Див.: Підрозділ 3.1. »Цифровізація» прав людини. та очевидність його подальшого розвитку. При цьому шляхи отримання правами людини інформаційно-правової проекції можуть бути різними, зокрема в форматі окремого інституту інформаційних прав людини, або ж як складової інституту інформаційно-правового статусу людини, який, зокрема, безпосередньо включатиме й інформаційні обов'язки людини.

Утім, виділення цього інституту на стандартних засадах поділу прав людини за сферами життя - на громадянські, політичні, соціальні, економічні, культурні не уявляється можливим через глибоку інтегрованість інформаційних відносин в усі сфери, що вимагає пошуку своєрідних шляхів інституалізації.

У процесі їх осмислення необхідно враховувати, що без відповідного відображення в інформаційному законодавстві виділення інформаційних прав людини як інституту інформаційного права залишатиметься лише на рівні логіки структуризації такої галузі права. Отже можливості і шляхи повної інституалізації інформаційних прав людини (змістової і формальної) визначально залежать від удосконалення інформаційного законодавства, насамперед від його систематизації (що становить окрему досі не вирішену проблему науки і практики) в ході якої, або в межах якої, можна розглядати і формування інформаційних прав людини як інституту інформаційного законодавства.

Оскільки розвиток інформаційного права зумовлюється і спрямовується розвитком ІТ, убачається, що систематизація інформаційного законодавства можлива тільки на базі розроблення і впровадження нового технологічного підходу до упорядкування законодавства. Така систематизація не буде звичним об'єднанням норм законодавства за принципами кодифікації, інкорпорації чи консолідації, а сама по собі становитиме спеціальну інформаційну (цифрову) технологію. З її допомогою законодавство буде представлено як структурований масив нормативно- правової інформації, в якому численність банкетних і відсильних норм вже не становитиме перепон для систематизації, що створить широкі можливості компонування норм законодавства за різними принципами та дасть змогу автоматично відстежувати ланцюжки зв'язків між окремими нормами. У цій системі інститут інформаційних прав людини зможе набути своєрідної формалізації як комплексний глибоко інтегрований інститут законодавства.

Наразі, зважаючи на сталість юридичного закріплення системи прав людини, інституалізація інформаційних прав на рівні законодавства представляється можливою в лише в формі нового відносно самостійного комплексу прав, принципів, вимог і гарантій, із власним видоутворюючим правом. Такі перспективи сьогодні може мати комплекс «цифрових прав» і право на доступ до Інтернету як найактуальніший прояв інформаційних прав людини, що буде розглянуто далі 1.

Інституалізації інформаційних прав людини як «цифрових прав» враховуватиме і їх найближчі перспективи, які сьогодні найчастіше розглядаються саме як цифрові права або у безпосередньому зв'язку з ними. Йдеться про права, зумовлені «віртуалізацією» суспільної комунікації та виходом на новий рівень проблеми захисту персональних даних, а також забезпеченням безпеки людини в глобальному інформаційному суспільстві, зокрема про «право бути забутим», «право на мобільність даних», «право на інформаційну безпеку», «право на інформаційний суверенітет» тощо.

Зважаючи на невпинну інтенсифікацію суспільних процесів «споживання» інформації, в системі ідей інформаційних прав людини убачається актуальною також потреба в обговоренні «права на якість інформації» - права вільно одержувати необхідну, об'єктивну, своєчасну інформацію про навколишній світ та контролювати достовірність і конфіденційність інформації про себе в інформаційному просторі, що змінить акценти в розумінні права на інформацію з кількісних на якісні.

Размещено на Allbest.ru