Державна символіка незалежної України - фундаментальна основа військової символіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна символіка незалежної України - фундаментальна основа військової символіки

Згідно з Конституцією України, державними символами України є Державний прапор України, Державний герб України і Державний гімн України [161]. Державний прапор України - це стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Державний герб України складається із великого та малого Державних Гербів України. Великий Державний герб України встановлюється з урахуванням малого Державного герба України та герба Війська Запорізького, а головним елементом його є Знак Княжої Держави Володимира Великого, що і є малим Державним Гербом України. Безперечно, ці державні символи є основою утворення як системи військової символіки, так і інших підсистем символіки суспільного життя країни.

Конституція України декларує, що Державним Гімном України є Національний гімн України на музику Михайла Вербицького зі словами першого куплету та приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Офіційно його музичну редакцію ухвалила Верховна Рада України 5 січня 1992 року, слова Гімну затверджено Законом України «Про Державний Гімн України» 6 березня 2003 року. Перша строфа гімну, згідно з пропозицією Президента України Леоніда Кучми, звучить як «Ще не вмерла України і слава, і воля».

Цей закон підтримали 334 народних депутати з 433, що зареєструвалися для голосування - тобто не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, як того потребує Конституція України. Відповідно до норми статті 20 Конституції України Державний Гімн України на музику Михайла Вербицького отримав слова, затверджені законом.

Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюється законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Відсутність такого закону стосовно Державного Прапора України та Державного герба України свідчить, що процес розробки зовнішніх атрибутів держави ще не завершений.

Аналізуючи умови утвердження Державного Прапора України, слід від - значити тенденцію наслідування історичних традицій державотворення та використання символіки. Визначальними у розвитку української символіки були події, пов'язані з національно -визвольним рухом на західноукраїнських землях під час революції 1848 - 1849 рр. в Австрійській імперії. Створена у травні 1848 року у Львові перша українська громадсько -політична організація - Головна Руська Рада - ініціювала прийняти за національну символіку галицьких українців традиційний синьо -жовтий прапор і герб - жовтий (золотий) лев на синьому полі, що спинається на скелю, і закликала український народ до створення загонів національної гвардії - «народної стражі» [78, с. 1 - 2].

Відомий дослідник геральдики А. Гречило відзначає, що у період національно-визвольної боротьби українського народу ХШІ - XVII ст. активно розвивалося прапорництво та емблематика, базовані на народному образотворчому і декоративному мистецтві. Досягнення цього періоду мали значний вплив і на пізніше формування національної символіки - і в часи Української Народної Республіки початку ХХ століття, і при становленні незалежної України наприкінці цього ж століття [80, с. 51].

У період Центральної Ради мало місце використання як жовто -блакитних, так і блакитно -жовтих прапорів. Переважали жовто-блакитні. У часи Української Держави гетьмана П. Скоропадського відбулася зміна порядку кольорів на блакитно-жовтий [79, с. 10 - 11], а у роки Директорії та ЗУНР використовувалися «за інерцією» блакитно -жовті чи синьо -жовті прапори. Взагалі поширенню національних прапорів в Україні «значно сприяло, - вважає А. Гречило - візуально-асоціативне сприйняття прапора та його тлумачення, як «блакитне небо і жовтий лан пшениці» [79, с. 10 - 11]. Хоча сучасний прапор України визначений чинним законодавством як «синьо-жовтий».

Знавець української символіки М. Битинський ґрунтовно й розлого описує розвиток прапорництва в Україні з прадавніх часів до середньовіччя та козацтва і від козацтва до Визвольних змагань початку ХХ століття. Зокрема, він стверджує, що синьо -жовті або жовто -блакитні прапори виникають у козацьку епоху і отримують своє державницьке визнання в період Центральної Ради та Гетьманату П. Скоропадського [20, ч. 109, с. 13]. Червоний колір притаманний війську і символізує запеклість збройної боротьби та пам'ять про загиблих побратимів, його широко вживали у часи Київської Русі, а також ко - заки. В армії Української Народної Республіки таке полотнище мали 3-тя Залізна і 6-та Стрілецька дивізії. М. Битинський у своїй статті розглядає прапор війська не тільки як засіб означення місця керівника чи роду зброї, а і як символ непереможності. П. Тарнавецький поділяє думку про важливість цього символу для ведення боротьби за незалежність [430, с. 47].

Доктор В. Трембіцький разом із дослідником А. Вовком порушує питання визначення кольорів українського національного та державного прапора [444, с. 41], що продиктовано потребою усталення барв через вживання різних відтінків жовтої - від «цитринової до сильної жовтої або блідо -помаранчевої» та синьої - від «дуже блідого відтінку до темного чи глибокого». Вони відзначають, що над проблемами визначення і усталення кольорів історичних прапорів України працювали в минулому дослідники української символіки доктор Р. Климкевич і професор В. Січинський.

Хоча своїм завданням В. Трембіцький і А. Вовк ставлять надати «специфікації для українського прапора, вживаючи а) кодових визначень системи Універсального Назовництва Кольорів, б) даючи приклади зразками комерційних кольорів», з чим вони успішно впоралися, проте їхнє дослідження також цікаве поданою інформацією про історію використання синьо -жовтих кольорів у прапорництві.

Відомо, що ці кольори вживалися ще за часів Київської Русі. У Києві знаменом був золотий тризуб Ярослава Мудрого на тлі синього квадратового полотнища. Можна припустити, що такі зображення могли бути й на щитах його війська. У Галицько-Волинському князівстві побутувало зображення золотого лева на блакитному полі щита. Офіційно ці барви стали державними з 18 січня 1918 року від дня встановлення законом Української Народної Республіки державного прапора.

Отже, утвердження як Державного Прапора України стягу із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів є закономірним явищем, що має історичне підґрунття і символізує процес державного утвердження української нації.

Нову сторінку української геральдики відкрила ухвалена 19 лютого 1992 р. Верxовною Радою України постанова «Про Державний Герб України», якою затверджено тризуб як малий герб України і головний елемент великого герба [342]. Ця ухвала найвищого законодавчого органу засвідчила не тільки тяглість та історичну вагу геральдичної і мистецької традицій, але також реалізоване в гострій політичній боротьбі прагнення національно -державницьких сил забезпечити правову й політичну спадкоємність різних форм української державності.

Основи ідейної конструкції герба держави заклала ст. 20 Конституції України 1996 року. Вона визначила обов'язковими складовими майбутнього великого Державного герба малий Державний герб України (як його головний елемент) і герб Війська Запорізького.

Використання малого та великого гербів у державній символіці стосується періоду Української революції та Визвольних змагань 1917 - 1921 років. Ухвалений Центральною Радою 22 березня 1918 р. закон створив правовий прецедент використання великого і малого державних гербів в Україні [102, с. 104; 441; 537, с. 44 - 45]. Обидва герби мало різнилися композиційно. З самого початку вони стали об'єктом аргументованої критики В. Модзалевського і Г. Нарбута. Ці авторитетні знавці геральдики висловили слушний закид авторові - відомому мистцеві професорові В. Кричевському, що він, малюючи герб, робив це тільки як художник, «не звертаючи ніякої уваги на вимоги геральдики і навіть цілком незнайомий з нею» [246]. державний символ прапор герб

Не був досконалим і сам березневий закон 1918 року, зокрема в його тексті не дано опису гербів, не зазначено їхніх розмірів тощо. На це вказав у праці «Історичні та правові основи українського державного герба» професор В. Трембіцький. Прагнучи заповнити наявні в законі прогалини, автор сформулював приписи технічного оформлення українського державного герба і радив, як це узвичаєно у світовій практиці, з пошаною і «повною точністю» відтворювати державні символи [442, с. 131 - 133].

В. Трембіцький також висловив ідею повернення хреста до Тризуба на верху середнього зуба, «як це було на тризубі в монеті князя Володимира Вели - кого» [446, с. 27]. Дослідник зазначає, що «справа хрестика в тризубі як у державному знамені у гербі була дискутована дуже поважно» у березні 1918 року, коли остаточно оформлювався герб Української Народної Республіки. Він підкреслює, що на той час «це була складна проблема, бо в гербі мала бути вміщена вся історичність всієї України за всі її століття. Хрест був темою також, бо в ньому виражується вся символіка християнства нації та держави. З хрестом була зв'язана вся наша культура, а через неї наша пов'язаність із европейським світом. Із хрестом чи через нього прийшло поєднання народу русинів із європейськими християнськими націями й політично. Із християнством прийшло до народження в Русі її «золотого віку» - культурного, цивілізаційного, а при цьому й політичного росту русинів, творців Руської Землі - держави, яка стала рівною з рівними европейськими державами та династіями».

Великий і малий герби 1918 р. стали першим втіленням ідеї дуалізму українського державного герба, яка згодом набула свого розвитку. Так, наприкінці 30-х рр. XX ст. відомий український геральдист M. Битинський на замовлення Уряду УНР в екзилі розробив проект державних відзнак України, серед них великого, середнього і малого державних гербів. Лейтмотивом цієї праці - справжнього шедевра українського геральдичного мистецтва - стала соборність українських земель. Проекти M. Битинського здобули суспільне визнання й прихильність. Вони є визначною пам'яткою української геральдичної культури та політичної історії і, очевидно, надихнули на утвердження в Конституція України 1996 р. норми про великий і малий герб.

Питання впровадження державного герба викликало гостру дискусію як через ідейні розбіжності та політичні уподобання, так і відмінні наукові погляди. Щодо символу тризуба та його значення на шпальтах газет і журналів в Україні точилися полеміка. Важливою є публікація О. Пастернака, у якій автор намагається подати оригінальне трактування походження тризуба та його змісту. Він висловлює думку, що для українського населення тризуб має потрійне значення: символ державної влади, герб державний або знак національний і знак релігійний [323, с. 5]. Одначе його аргументи, на думку Б. Якимовича [540, с. 5], слід розглядати лише як одну із версій, що розтлумачує походження і значення тризуба. Хоча й він сам вважає, що впродовж віків у тризубі органічно поєднувалися язичницькі і християнські символи, і цей останній став не тільки ознакою князівської адміністрації, а почав нести в собі державне, національне і релігійне навантаження.

Ретельно проаналізували історію дослідження тризуба з початку ХІХ ст. до початку ХХІ ст. вчені О. Бєлов та Г. Шаповалов з Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України [16]. Вони довели походження малого Державного герба України від поєднання двох прадавніх язичницьких і християнських символів - хреста та якоря.

На виконання постанови Верховної Ради України «Про державні символи України» від 3 вересня 1996 р. і постанови Кабінету Міністрів України від 2 листопада 1996 р. «Про проведення конкурсу на кращий ескіз великого Державного герба України і кращий текст Державного Гімну України» спеціально створена Державна комісія з підготовки та проведення конкурсу на кращий ескіз великого Державного герба України 11 червня 1997 р. схвалила проект, підготовлений авторським колективом у складі М. Дмитрієнко, О. Івахненка, В. Мітченка та Ю. Савчука [102, с. 105].

Як основні елементи головного символу країни обрано ті, що відображають історичний шлях нашої державності й водночас відповідають канонам світової геральдики та правовим нормам. Для означення державності Української Народної Республіки було обрано тризуб, Української Держави - зображення козака з мушкетом, а Західноукраїнської Народної Республіки - лева [538, с. 44 - 45].

Найавторитетніші вчені, серед них академік M. Грушевський, віддавали козакові з мушкетом першість поміж iсторичниx державниx гербїв [373, с. 17 - 18]. Пріоритетність цього символу визнали й Г. Нарбут та В. Mодзалевський [102, с. 106]. Часом появи геральдичного образу козака з мушкетом історики сxильнi вважати 1576 р., коли польський король Стефан Баторій разом з іншими клейнодами надав запорізькому гетьманові «на печаті герб - рицар з самопалом і на голові ковпак перекривлений» [216, с. 26]. На печатках двадцяти гетьманів упродовж 1595 - 1764 рр. вирізьблювали образ козака з мушкетом. Він фігурує на печатках Генеральної військової канцелярії (1735-1767 рр.), інших вищих урядових установ Гетьманщини. За Гетьманщини козак з мушкетом остаточно утверджується як державний герб, набуває ознак загальнонаціонального символу. У справочинстві Гетьманщини він іменується «гербом Нації», «гербом Малоросійським», «Національним» [357, с. 217 - 218; 356, с. 18].

Інший символ у державному гербі - Лев - є одним із традиційних і най - давніших українських символів. Спочатку лев з'являється на печатках галицьких князів, згодом цей династичний знак стає територіально -династичним. Цілком ймовірно, що символ лева ще вживався Романом Мстиславовичем, котрий 1199 р. об'єднав Галицьке і Волинське князівства [83, с. 31]. Правдоподібно, що традиція використання цього символу зародилася після отримання Данилом Романовичем королівського титулу у 1253 р. [83, с. 36]. В період найбільшого розквіту Галицько-Волинської держави знак лева набуває значення державного герба і відтоді таке його сприйняття лишається не - змінним. Лев є не тільки символом Галицько-Волинської держави, що успадкувала державницьку традицію від Київської Русі, а й носієм геральдичної ознаки для західних земель України.

Разом із тим, питання виникнення та вживання лева як знаку княжого герба, а згодом держави та західних земель вивчене недостатньо. У наукових дослідженнях знаходимо зокрема інформацію про використання лева у першій половині XIV ст. як династичного, княжого символу волинським князем Любартом (Дмитрієм у православному віросповіданні). На своїх монетах динаріях Любарт зображав свій герб - крокуючого лева - та герб Волинської землі - хрест [447, с. 53]. Відомо, що до Волинської землі як при князях роду Романовичів, так і при литовських князях входили землі Галичини, Холмщини, Белза, Володимира і Луцька. Іпатіївський літопис Волинським князем називає князя Лева, що правив у Галичині. Такі міста як Львів, Перемишль, Галич, Самбір у руських літописах іменуються Волинськими [447, с. 6].

Історик Ю. Мицик, досліджуючи прапори і герби української козацької держави в перший рік після її відродження, подає відомості про зображення лева на козацьких прапорах. Йдеться про похід на Білорусь і Литву козаків під проводом полковника Іллі Голоти, його поразку та загибель під Загалем у ніч проти 17 червня 1649 р. Після поразки повстанців ворогові дісталися три пра - пори, котрі, як вважає Ю. Мицик, вірогідно належали кожній окремій повстанській тисячі. Прапор, переданий Богданом Хмельницьким козакам, під яким бився до останнього подиху І. Голота, був адамашковий, тобто з шовку цінного ґатунку. На ньому було зображено орла, який в одній лапі тримає меча. Другий прапор - червоного кольору і містив зображення лева та білий хрест [244, с. 5].

У Синьожупанній та Сірожупанній дивізіях, військовій частині січових стрільців Є. Коновальця на відзнаках зображено лева, поверненого за геральдичними правилами праворуч, що спинається на скелю [185, с. 10].

Отже, у великому Державному Гербі України роль щитотримача виконує лев, що здіймається на гору. У той же час на Волині існувала традиція використання крокуючого лева як княжого герба Великого князя Любарта. Можна припустити, що спорідненість земель та княжих родів могла призвести до розвитку застосування лева як династичного знака, і згодом для Галичини почали використовувати не крокуючого лева, а лева, що спинається на гору, зважаючи на географічну близькість Карпатських гір [145, с. 726]. Використання зображення лева здійснювалося й у козацьку добу та у період національного відродження на початку ХХ століття.

Тризуб, за задумом авторів проекту великого Державного герба України M. Дмитрїєнко, О. Iваxненка, В. Miтченка і Ю. Савчука, вказує на першовитоки нашої державності - Київську Русь - вершину розквіту першої держави на українських землях. Він - виключно згадка про величне минуле й ознака най - вищого достоїнства великого герба, символ суверенітету та вікових державних традицій. У цьому сенсі становить інтерес матеріал А. Портнова про походження Тризуба, який є головною складовою державної, а також військової символіки України [340, с. 8].

Дослідження процесу опрацювання великого Державного Герба підтерджує думку про те, що він має стати символом новітньої української держави, який фокусує в собі головні етапи її становлення й багатовікового розвитку і втілює провідну національну ідею - соборності українських земель, їхньої багатовікової державної традиції і демократичного, республіканського державного ладу.

В результаті дослідження процесу утвердження Державного герба України також встановлено, що його правовий статус ще не закріплений окремим законом України, як того вимагає Конституція України. Можна припустити, що проблема законодавчої невирішеності правового статусу великого Державного герба лежить не у політичній площині, а скоріше у самій ідеї «дуалізму» - наявності малого та великого герба За словами екс-Президента України Леоніда Кравчука, час на запровадження великого герба вже пройшов і слід відмовитися від цього та залишити малий герб як єдиний Державний герб України.

Размещено на Allbest.ru