Проблеми ідентифікації лідерства в сучасній науці державного управління

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми ідентифікації лідерства в сучасній науці державного управління

Іоффе Михайло Володимирович, доктор філософії

за спеціальністю психологія, приватний підприємець

Анотація

В статті розкрито проблеми ідентифікації лідерства в сучасній науці державного управління, яке дозволяє гарантувати реалізацію завдань, що постають перед державною службою, зважаючи на введення реформ, утворення адміністративної культури, оптимізацію управлінських процесів, зростання ступеня людського капіталу. З'ясовано, що в наукових джерела існують поняття «керівництво» та «лідерство», однак, визначено, що вони є нетотожними. Встановлено, що феномен лідерства пов'язаний з розвитком людських ресурсів, лідерськими компетенціями управлінців, системою публічного управління, бо лідерство - основа нової управлінської теорії нинішнього етапу суспільного розвитку держави. Наведено головні відмінності між поняттями «лідерство» і «керівництво» та визначено, що на противагу лідеру, керівника призначають, через це йому делеговане офіційне право заохочувати й наказувати, він несе відповідальність за стан справ у групі та організації. Саме через це керівництво, на противагу лідерству, - на офіційному рівні регламентований соціально організований процес.

Наведено загальні тенденції розвитку майбутніх лідерів із врахуванням зарубіжного досвіду, що вказують на те, що основна частина інструментів формування новітніх лідерів функціонує в на загальнодержавному й регіональному рівнях. Визначено напрями покращення новітніх підходів до лідерства на державній службі, зокрема освітній (визначається процедурами, котрі націлені на зміну форм навчання у рамках використання новітніх підходів до лідерства на державній службі задля підготовки її до практичної управлінської діяльності); індивідуальний (передбачає існування особистості й гарантує персональність його готовності до змін, а також ресурси впливу); групову взаємодію (повинна основуватися на здійсненому аналізі поведінки лідерів у рамках реалізації своїх управлінських обов'язків і підтримки ділових відносин у державній службі); організаційну (передбачає відповідне перезавантаження діяльності державної служби, що націлена на активність їх у формуючу діяльність стосовно покращення якості державного управління).

Ключові слова: лідерство, керівництво, державне управління, державна служба, напрями покращення лідерства на державній службі.

Ioffe Mykhailo Volodymyrovych Doctor of Philosophy in psychology, private entrepreneur, Kyiv

PROBLEMS OF PSYCHOLOGICAL AND PEDAGOGICAL SUPPORT OF HIGHER EDUCATION STUDENTS DURING THE PERIOD OF MARTIAL STATUS

Abstract

The article reveals the problems of identifying leadership in the modern science of public administration, which allows to guarantee the implementation of the tasks facing the public service, taking into account the implementation of reforms, the formation of an administrative culture, the optimization of management processes, and the growth of the level of human capital. It was found that in scientific sources the meaning of the concepts of "management" and "leadership", however, it was determined that they are not identical. It has been established that the phenomenon of leadership is related to the development of human resources, leadership competencies of managers, the system of public administration, because leadership is the basis of the new management theory of the current stage of social development of the state. The main differences between the concepts of "leadership" and "management" are given and it is determined that, in contrast to a leader, a manager is appointed, because of this he is delegated the official right to encourage and order, he is responsible for the state of affairs in the group and organization. It is because of this management, as opposed to leadership, that a socially organized process is regulated at the official level.

The general trends in the development of future leaders are presented, taking into account foreign experience, which indicate that the main part of the tools for the formation of new leaders functions at the national and regional levels. The directions for improving new approaches to leadership in the civil service, in particular the educational one, have been determined (determining the procedures aimed at changing the form of education within the framework of using the latest approaches to leadership in the civil service to prepare it for practical managerial activities); individual (presupposes a personality and guarantees the personality of his readiness for change, as well as resources of influence); group interaction (must be based on a valid analysis of the behavior of leaders in the framework of the implementation of their management duties and support of business relations in the public service); organizational (presupposes an appropriate restart of civil service activities aimed at their activity in shaping activities to improve the quality of public administration).

Keywords: leadership, management, public administration, public service, directions for improving leadership in the public service.

Вступ

Постановка проблеми. Впорядкований розвиток суспільних відносин визначає існування регулюючого впливу, основуючись на багаторівневій системі публічного управління. Ефективна система публічного управління вважається головною конкурентною перевагою держави, підґрунтям стабільного розвитку та умовою демократичного управління, що базується на засадах верховенства закону, проте ефективність її функціонування значним чином залежить від професійних змог, існування належних компетенцій та навичок керівників в органах публічної влади різних рівнів. Позитивні зміни, котрі необхідні різним напрямкам публічного управління, не можуть відбуватися без інноваційного розуміння, компетентності й відповідальності, які має втілювати в нинішній діяльності лідер-управлінець. Через лідерські якості можна гарантувати реалізацію завдань, що постають перед державною службою, зважаючи на введення реформ, утворення адміністративної культури, оптимізацію управлінських процесів, зростання ступеня людського капіталу. Як не прикро, але діюча нормативна основа не підтримує розвиток лідерства на державній службі, прослідковується невідповідність налагодження функціонування системи публічного управління виявам лідерських якостей в органах влади. Наведене визначає приведення нинішніх вимог управлінської системи органів публічної влади в сфері розвитку лідерства у відповідність до вимог, що дадуть змогу результативно досягати значущих соціально-економічних цілей держави й соціуму.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дану проблематику досліджували такі науковці як Л. Андерсен, В. Андріяш, Є. Барань, Л. Бізо, Дж. Блондел, О. Євтушенко, І. Ібрагімова, О. Кікоть, Л. Колесник, С. Оспіна, Т. Підлісна, П. Хаітов, К. Якобсен та інші. Таким чином, є велика кількість досліджень, котрі намагаються трактувати суть явища лідерства, а також його природу. Згадані дослідження стали відігравати особливу роль, коли було розпочато цілеспрямовану підготовку професійних керівників, котрим бажано отримувати власну функціональність з метою гарантування відповідної ефективності керівної діяльності на базі утворення тих або інших необхідних якостей.

Метою статті є розкриття проблеми ідентифікації лідерства в сучасній науці державного управління.

Виклад основного матеріалу

В Україні на фоні кардинального здійснення реформ в державному управлінні значну роль надають проблемі організаційного розвитку державної служби, її наближенню до європейських стандартів, насамперед в аспекті набуття чинності нового Закону України «Про державну службу». Значущий нюанс розв'язання цієї проблеми - ефективність управлінської діяльності, оскільки від її дієвості залежить функціональна здатність організації. Через це для втілення цього завдання потрібні державні службовці, котрі мають здатність формувати оптимальні з погляду суб'єкта й об'єкта управлінської діяльності міжособистісні взаємозв'язки, які мають значний рівень відповідальності стосовно якості втілення соціальної функції державного управління. Лідерством є нова якість управління людськими ресурсами. Розвиток стабільної спроможності до лідерства - одна з потрібних передумов для розвитку професійної державної служби.

У процесі реалізації завдань, встановлених у системі публічного управління, досягнення цільових орієнтирів передбачає наявність не лише виконавців із необхідними компетенціями, а й ефективних лідерів- управлінців. Багато актуальних досліджень продемонстрували, що лідерство може підвищити як індивідуальні, так і організаційні показники діяльності органів публічної влади [1].

Зарубіжний досвід доводить, що впровадження напрямів розвитку державної служби, які забезпечують конкурентоспроможність публічної служби, привабливість управлінської діяльності, дозволяє створити можливість для формування лідерських якостей фахівців у системі публічного управління. С. Оспіна зазначає, що дослідження управління в державному секторі продовжує надавати багато можливостей іншим секторам, оскільки державні управлінці зіштовхуються з одними з найактуальніших викликів суспільства та значними проблемами, які не мають простих відповідей [2].

Всесвітня доповідь ООН «Розкриття людського потенціалу для підвищення ефективності державного сектору» підкреслює, що здатність органів публічної влади домогтися від своїх працівників результативності в роботі задля інтересів держави залежить від мотивації, порядності та лідерських якостей службовців зазначених установ [3].

Керівництво пронизує всю систему управління будь-якою організацією, в тому числі й в публічному управлінні. Отже керівництво - це офіційно регламентований розумовий процес, що приводить підлеглих до виконання ними запропонованих їм офіційних доручень й завдань. Лідерство ж, навпаки, є процесом впливу однієї особи на іншу людину, або на групу, через внесення певних змін в їх поведінці. В сучасних умовах демократизації й децентралізації державної влади лідерство-керівництво розглядається як вищий рівень публічного управління. Проблема актуальна тому, що керівники (менеджери) в процесі керівництва підлеглими частіше покладаються на посадову владу, в той час як лідерство виникає на основі соціальної взаємодії, коли підлеглі стають послідовниками. Коли в організації формуються відносини не «керівник - підлеглий», а «лідер - послідовники». Отже поняття «лідерство» і «керівництво» не тотожні, тому що лідерство - це процес, за допомогою якого одна особа здатна впливати на іншу спрямовуючи її зусилля на досягнення поставлених цілей в процесі управління, а керівництво - це по суті чітко структуровані формальні управлінські відносин. Тобто керівник (менеджер) застосовує примус, а лідер - спонукання. Саме тому головне завдання керівника в організації стати в ній лідером, що вміє передати своє бачення проблем працівникам, мотивувати їх для рішення поставлених завдань. Отже, вивчення керівництва й лідерства, їх місця в системі публічного управління нині в умовах демократичних реформ в Україні набуває пріоритетного значення [4].

Концепція розвитку лідерства є теоретичним конструктом, що містить стратегію, основні напрями, завдання та цілі вдосконалення діяльності персоналу державної служби, що дозволяють підвищити ефективність роботи інституту держави, за рахунок опосередкованого впливу лідерства на результативність організаційного управління. Лідерство може розглядатися як інтегрований в структуру державного управління елемент. Цей аспект підкреслює важливість лідерства стосовно до сучасних тенденцій в державному управлінні. Ці напрямки розвитку державного управління в руслі соціально орієнтованого менеджменту створюють передумови для розробки концептуальних основ розвитку лідерства в контексті його інституційної належності. Розробка концепції розвитку лідерства також об'єктивно зумовлена тим, що відбувається поєднання цілей і пріоритетів роз-витку внутрішньо організаційних взаємодій, пов'язаних з побудовою відносин за принципом ділового партнерства всередині системи державної служби і зовнішньо організаційних, які характеризують зміну ставлення до держави з боку громадян, виражену в трансформації взаємного позиціонування суб'єкта і об'єкта діяльності, що визначається демократичними принципами організації громадського управління. Концепція розвитку лідерства на державній службі повинна представляти собою систему взаємоузгоджених дій, метою яких є не тільки організаційне вдосконалення, а й, перш за все, оптимізація ролі держави, яка не тільки має надавати допомогу в реалізації інтересів населення, але й активно брати участь у формуванні громадянського суспільства [5].

З точки зору публічного управління проблеми керівництва й лідерства пов'язані з владою - можливістю й здатністю певного суб'єкта (індивіда, колективу, організації) підпорядковувати собі волю і поведінку іншого суб'єкта у своїх власних інтересах чи інтересах інших осіб [6]. Так, Ж. Блондель визначав лідерство, як здатність однієї особи, що знаходиться «на вершині», змушувати інших робити те, що вони не робили б або, в кінцевому рахунку, могли б не робити взагалі. В той же час, він наголошував «зрозуміло, лідерством є не всякий рід влади. Лідерством є влада, здійснювана «зверху вниз» [7].

Автори проекту «Реформа управління персоналом на державній службі в Україні» розвиток лідерства розглядають передумовою визнання і підтримки державної служби як конкурентоспроможного, привабливого місця праці, здатного привернути та утримати найкращі кадри, кваліфікованих працівників (workplace of choice). Така концепція зумовлює і основні підходи до управління людьми на державній службі, які мають сприяти забезпеченню успіху та впевненого майбутнього для державної служби. Державна служба є зацікавленою, аби на ній працювали справжні лідери, віданні своїй справі служінню громадськості, спроможні відповідати викликам часу та працювати у складних динамічних умовах [8].

Зрозуміло, що лідерство виникає й формується у процесі спільної діяльності людей, тому що є результатом внутрішньо-групової взаємодії між членами групи (між лідером і групою), спрямованої на досягнення загально-групових цілей. Така взаємодія здійснюється через вертикальний і горизонтальний розподіл функцій і ролей, через управлінські структури, як правило, ієрархічні, що здійснюють управління. Виходячи з цього відмінності між лідерством і керівництвом (менеджментом), лідером і керівником виявляються в особливостях ролей та функцій, які ними виконуються в процесі управління. Отже, якщо керівник протистоїть групі підлеглих, виступає як зовнішня сила, то лідер перетворює колектив у єдину команду, «впливає на членів групи заради досягнення цілей групи або організації», пропонуючи кожному працівнику приймати участь у прийнятті управлінських рішень. Саме тому в української науці поняття «лідерство» й «керівництво» не тотожні, хоча в американській науці поняття «керівництво» і «лідерство» позначаються одним поняттям «leadersMp» [9].

Природа лідерства як такого досить складна й не піддається однозначній інтерпретації. Важливе місце в розумінні природи феномена лідерства займає психологічна інтерпретація лідерства, в основі якої лежить концепція психоаналізу Зигмунда Фрейда, який вважав, що в основі лідерства є саме пригнічене лібідо. У процесі сублімації пригнічене лібідо проявляється в людині в прагненні до створення і, в тому числі, до лідерства. У багатьох людей володіння керівними позиціями виконує суб'єктивно-компенсаторні функції, дає можливість подавляти або переборювати різноманітні комплекси, почуття неповноцінності тощо. Треба зауважити, що послідовники Фрейда трактують лібідо більш широко - як психічну енергію взагалі [10].

Ми вважаємо, феномен лідерства пов'язаний з розвитком людських ресурсів, лідерськими компетенціями управлінців, системою публічного управління, бо лідерство - основа нової управлінської теорії нинішнього етапу суспільного розвитку держави. Лідерство - якісно новий рівень управління, суть та своєрідність котрого є відповідними потребам та викликам суспільних перетворень на сучасному етапі. Через лідерство можливо покращити результативність системи публічного управління. Лідерство дає змогу керівнику-лідеру чинити вплив на підлеглих і скеровувати, мотивувати їхні зусилля на відповідні активні дії, добиватися результатів в оптимальний строк та з оптимальним ефектом. Лідером (англ. leader - провідник, ведучий) є авторитетний член групи (краще керівник), котрий спонтанно посідає лідерську позицію через відкриту або приховану згоду членів групи, які визнають його право бут відповідальним за рішення, що мають відношення до їхніх інтересів. Лідерство основується на здатності особи чинити вплив на людей, доносити до них власне бачення їх можливостей та скеровувати їхню діяльність на те, щоб досягти результатів.

У табл. 1 наведемо головні відмінності між поняттями «лідерство» та «керівництво». Отже, можна дійти висновку, що на противагу лідеру, керівника призначають, через це йому делеговане офіційне право заохочувати й наказувати, він несе відповідальність за стан справ у групі та організації. Саме через це керівництво, на противагу лідерству, - на офіційному рівні регламентований соціально організований процес. В публічному управлінні спільним для лідерства та керівництва вважається змога і здатність чинити вплив на поведінку людей чи на обставини через різні засоби, а саме авторитет, примус, традиції й інші інструменти та ін.

Таблиця 1

Відмінності понять «лідерство» і «керівництво»

Джерело: [11]

лідерство державне управління

Ми наголошуємо, що в Україні на тлі децентралізації державної влади лідерство визначають як феномен обов'язковий характерний офіційному керівництву. Через це на тлі децентралізації влади керівник має стати лідером, який вміє заохочувати персонал на виконання завдань, які визначені органам публічної влади. Керівник-лідер мусить володіти вмінням з'ясовувати таланти працівників, вирішувати конфлікти в колективі, формуючи комфортне середовище праці. Лідерство розглядають як компонент професійної компетентності державного службовця та посадової особи місцевого самоврядування, воно має велике значення в демократичних трансформаціях у країні.

Незважаючи на різноманітність стратегій і підходів, прийнятих у різних країнах, можна виділити такі загальні тенденції розвитку майбутніх лідерів на основі досвіду різних країн:

1. Визначення профілю компетенцій майбутніх лідерів (компетенції, необхідні для майбутніх лідерів, можуть відрізнятися від тих, які мають сьогоднішні лідери з урахуванням їх відповідальності, функцій і ролі. Важливим є визначення форми публічного сектору в майбутньому та проблеми, які необхідно вирішувати для виявлення та розвитку відповідних лідерів для майбутнього середовища).

2. Виявлення та відбір потенційних лідерів (виявлення та відбір потенційних майбутніх лідерів включає в себе вибір майбутніх лідерів ззовні або розвиток їх у публічному секторі. Якщо держава приділяє більше уваги першому методу, то слід також розглянути питання набору кращих кандидатів для конкуренції з іншими секторами).

3. Заохочення наставництва та навчання (для підготовки потенційних лідерів в одних країнах створюють спеціалізований інститут розвитку лідерства. Інші країни передбачають основний підхід до лідерства у чинних навчальних програмах і створюють нові навчальні курси для керівників).

4. Постійний розвиток лідерства (оскільки розвиток майбутніх лідерів займає багато часу, дуже важливо підтримувати сталий розвиток лідерства на основі розроблення комплексної програми з погляду необхідного для розвитку майбутніх лідерів публічного управління. Це включає час для розвитку лідерів і встановлення зв'язку між стимулюванням і виконавською дисципліною) [12].

На сучасному етапі для держав актуальною вважається необхідність формування демократичного лідера в системі публічного управління, який має здатність позитивно розв'язувати термінові проблеми й гарантувати розвиток держави в перспективі. Потреба суттєвого поліпшення якісних особливостей управлінської й політичної діяльності лідерів, вибір найбільш дієвих засобів формування сучасних лідерів в органах публічної влади наразі вважається по-особливому важливими. Саме від названих суб'єктів залежить гарантування результативності, законності, авторитету, соціальної сили влади й ефективність загальнодержавних управлінських рішень. Формування лідерства в органах публічної влади базується на відповідних принципах складно утворених систем, а лідер постає і втілює свій потенціал тільки в суспільній сфері. Світова практика вказує на те, що основна частина інструментів формування новітніх лідерів функціонує в на загальнодержавному й регіональному рівнях. Політична сфера ціленаправлено займається підготовкою політичних лідерів, застосовуючи різноманітні підходи щодо відбору, що в результаті передбачає позитивні ефекти.

Ефективні інструменти формування політичного лідера в органах публічної влади передбачають постійне вдосконалення системи публічного управління на основі підвищення організації системи; формування груп компетенцій для керівників, що передбачають дотримання цінностей та етики; зв'язок посадового рівня, профілю компетенції посади з елементами системи державної служби; проведення навчально-практичних заходів; систему підвищення кваліфікації державних службовців різних рівнів; наявність дієвих механізмів вертикальної соціальної мобільності. Лідерство у системі публічного управління є процесом організації управління соціальними групами для сприяння досягненню загальних цілей, оптимізації термінів та ефективності на основі рушійної сили авторитету керівника-лідера. Діяльність керівника зосереджується на виконанні завдання підлеглими, діяльність лідера корегує відносини у групі. Керівнику-лідеру необхідне поєднання якостей лідера (неформальний авторитет, інтелектуальний рівень, здатність до прийняття ризикових рішень, наполегливість, уміння прогнозування, бажання досягати успіху, комунікативні навички тощо) та керівника (формальний авторитет, здібності до аналізу, професійні знання, бажання навчатися). Владні позиції керівника мають посилюватися за рахунок отримання визнання своїх підлеглих лідером, виходячи з особистих якостей [13].

Лідерство як складова управління задовольняє потреби всіх напрямків в управлінській діяльності - це визначається його поліспрямованістю відносно екзогенної і ендогенної діяльності органів влади. Емпіричним підтвердженням цієї тези можуть служити характеристики, що визначають типи лідерства. Незважаючи на їх різноспрямованість, типи лідерства на державній службі об'єднує висока концентрація на системі міжособистісних відносин, що дозволяє організаціям, що здійснюють свою діяльність, виходячи з цільових настанов (у системі «людина-людина»), за допомогою регулювання внутрішніх зв'язків бути ефективними в своїй зовнішній діяльності [14].

Сучасне лідерство у публічному управлінні - демократичне лідерство, що містить демократичну поведінку лідерів та допомагає демократизації соціуму в цілому. Лідерство є чинником стабільності, сполучення інтересів різних категорій громадян. Лідери стають ініціаторами перетворень і вважаються вагомими суб'єктами вдалого втілення адміністративної реформи, розробляючи стратегію, окреслюючи способи її втілення. Розвиток парадигм лідерства в публічному управлінні вважається головним в покращенні управлінської здатності соціуму, від рішення котрого буде залежати стабільний розвиток держави. Розгляд питань лідерства в системі публічного управління повинен зважати на теоретичні, інституційні, психологічні, ціннісні, історичні й інші чинники.

В методологічному аспекті підходи до формування знань, умінь та навичок в майбутніх лідерів у публічному управлінні повинні основуватися на демократичних принципах і навчальних методиках, котрі будуть формувати громадянські та управлінські компетенції, а саме спроможність розв'язувати комплексні проблеми в професійній та інноваційній сфері зі змогою формування нових знань або практики; спроможність встановлювати й вирішувати соціально важливі системні проблеми в головних секторах діяльності, що потребують формування нових знань та інноваційних технологій. Різні аспекти, що мають зв'язок із лідерством в публічному управлінні, можливо розвивати на базі необхідної інституційної сфери, яка визначає конкретні правові основи функціонування державної служби; гарантує становлення громадянського суспільства й ефективний діалог влади й суспільства; покращує захист основних прав та інтересів особи на базі справедливої судової влади; гарантує значний ступінь антикорупційної діяльності; здійснює заходи стосовно зростання престижності державної служби і вводить систему матеріального заохочення службовців; формує моделі освітньої та наукової діяльності, що має зв'язок із набуттям знань та компетенцій спеціалістів публічного управління й досліджень проблематики розвитку лідерства в публічному управлінні.

Головні пропозиції покращення новітніх підходів до лідерства на державній службі повинні передбачати наступні напрями:

1. Освітню, що визначається процедурами, котрі націлені на зміну форм навчання у рамках використання новітніх підходів до лідерства на державній службі задля підготовки її до практичної управлінської діяльності;

2. Індивідуальну, що передбачає існування особистості й гарантує персональність його готовності до змін, а також ресурси впливу;

3. Групова взаємодія повинна основуватися на здійсненому аналізі поведінки лідерів у рамках реалізації своїх управлінських обов'язків і підтримки ділових відносин у державній службі;

4. Організаційна передбачає відповідне перезавантаження діяльності державної служби, що націлена на активність їх у формуючу діяльність стосовно покращення якості державного управління.

Отже, можливо стверджувати, що переважаючим критерієм відображення сутності явища лідера вважається прагнення до влади.

Висновки

Таким чином, лідерство є явищем, що спричинене системою неформальних, неофіційних відносин між людьми. Природно воно постає у будь-якій групі на основі впливу особистісного авторитету лідера на відносини й поведінку інших людей. Лідерство на державній службі є малодослідженим явищем, що потребує комплексного міждисциплінарного пролонгованого розгляду. Лідерство керівника державної служби встановлюється новітньою ознакою організаційної культури публічного управління. Явище лідерства зводиться до того, що роль лідера з'являється стихійним чином, вона не визначена в штатному розкладі державного органу. Часто керівник державної служби призначається на свою посаду та займає її, незважаючи на те, сприймають або не сприймають його підлеглі відповідним цій ролі. Здійснюючи порівняння феноменів лідерства й керівництва в розрізі класичного менеджменту та лідерства, на основі дослідження можливо говорити про те, що лідерство включає вміння вести персонал за собою до спільної мети, спонукати працівників, щоб вони самі мали бажання роботи те, що потрібно. Іншими словами, лідер формує сприятливе соціальне середовище для комфортного перебування колег, а також водночас їхньої ефективної діяльності.

Література

1. Jacobsen C.B., Andersen L.B. Is Leadership in the Eye of the Beholder? A Study of Intended and Perceived Leadership Practices and Organizational Performance. Public Administration Review. 2015. № 75 (6). Р. 829-841.

2. Ospina S.M. Collective Leadership and Context in Public Administration: Bridging Public Leadership Research and Leadership Studies. Public Administration Review. 2017. № 77 (2). Р. 275-287.

3. Unlocking the Human Potential for Public Sector Performance. URL: http://unpan1.un.org/ intradoc/groups/public/documents/UN/UNPAN021616.pdf.

4. Євтушенко О.Н. Лідерство і керівництво: сутність понять, їх місце й роль в системі публічного управління України. Наукові праці Чорноморського державного університету імені Петра Могили комплексу "Києво-Могилянська академія". 2017. Вип. 293. С. 96-102.

5. Хаітов П.О. Концептуальні засади розвитку лідерства на державній службі. Аспекти публічного управління. 2016. № 6-7. С. 49-56.

6. Євтушенко О.Н., Андріяш В.І. Державне управління: навчальний посібник. Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2013. 268 с.

7. Blondel J. Political Leadership: Towaras General Analysis. L., 1987. 256 р.

8. Бізо Л., Ібрагімова І., Кікоть О., Барань Є. та ін. Розвиток лідерства. К.: Проект «Реформа управління персоналом на державній службі в Україні», 2012. 400 с.

9. Євтушенко О.Н. Лідерство і керівництво: сутність понять, їх місце й роль в системі публічного управління України. Наукові праці Чорноморського державного університету імені Петра Могили комплексу "Києво-Могилянська академія". 2017. Вип. 293. С. 96-102.

10. Колесник Л.Л. Сучасні підходи до розвитку лідерства на державній службі. Економіка, управління та адміністрування. 2019. № (3(89). С. 174-177.

11. Євтушенко О.Н. Лідерство і керівництво: сутність понять, їх місце й роль в системі публічного управління України. Наукові праці Чорноморського державного університету імені Петра Могили комплексу "Києво-Могилянська академія". 2017. Вип. 293. С. 96-102.

12. Підлісна Т.В. Сучасні підходи до розвитку лідерства в органах публічної влади. Право та державне управління. 2021. № 2. С. 158-164.

13. Колесник Л.Л. Сучасні підходи до розвитку лідерства на державній службі. Економіка, управління та адміністрування. 2019. № 3 (89). С. 174-177.

14. Хаітов П.О. Концептуальні засади розвитку лідерства на державній службі. Аспекти публічного управління. 2016. № 6-7. С. 49-56.

References

1. Jacobsen, C.B., & Andersen, L.B. (2015). Is Leadership in the Eye of the Beholder? A Study of Intended and Perceived Leadership Practices and Organizational Performance. Public Administration Review, 75 (6), 829-841 [in English].

2. Ospina, S.M. Collective Leadership and Context in Public Administration: Bridging Public Leadership Research and Leadership Studies. Public Administration Review. 2017. № 77 (2). Р. 275-287 [in English].

3. Unlocking the Human Potential for Public Sector Performance. Retrieved from http:// unpan1.un.org/intradoc/groups/public/documents/UN/UNPAN021616.pdf [in English].

4. Yevtushenko, O.N. (2017). Liderstvo i kerivnytstvo: sutnist poniat, yikh mistse y rol v systemi publichnoho upravlinnia Ukrainy [Leadership and management: the essence of concepts, their place and role in the system of public administration of Ukraine]. Naukovi pratsi Chornomorskoho derzhavnoho universytetu imeni PetraMohyly kompleksu "Kyievo-Mohylianska akademiia" - Scientific works of the Black Sea State University named after Petro Mohyla, the Kyiv-Mohyla Academy, 293, 96-102 [in Ukrainian].

5. Khaitov, P.O. (2016). Kontseptualni zasady rozvytku liderstva na derzhavnii sluzhbi [iConceptual principles of leadership development in public service]. Aspekty publichnoho upravlinnia - Aspects of public administration, 6-7, 49-56 [in Ukrainian].

6. Yevtushenko, O.N., & Andriiash, V.I. (2013). Derzhavne upravlinnia [Public administration]. Mykolaiv: Vyd-vo ChDU im. Petra Mohyly [in Ukrainian].

7. Blondel, J. (1987). Political Leadership: Towaras General Analysis. L. [in Ukrainian].

8. Bizo, L., Ibrahimova, I., Kikot, O., & Baran, Ye. (2012). Rozvytok liderstva [Leadership development]. K.: Proekt «Reforma upravlinnia personalom na derzhavnii sluzhbi v Ukraini» [in Ukrainian].

9. Yevtushenko, O.N. (2017). Liderstvo i kerivnytstvo: sutnist poniat, yikh mistse y rol v systemi publichnoho upravlinnia Ukrainy [Leadership and management: the essence of concepts, their place and role in the system of public administration of Ukraine]. Naukovi pratsi Chornomorskoho derzhavnoho universytetu imeni Petra Mohyly kompleksu "Kyievo-Mohylianska akademiia" - Scientific works of the Black Sea State University named after Petro Mohyla, the Kyiv-Mohyla Academy

10. Kolesnyk, L.L. (2019). Suchasni pidkhody do rozvytku liderstva na derzhavnii sluzhbi [Modern approaches to the development of leadership in the civil service]. Ekonomika, upravlinnia ta administruvannia - Economy, management and administration, (3(89), 174-177 [in Ukrainian].

11. Yevtushenko, O.N. (2017). Liderstvo i kerivnytstvo: sutnist poniat, yikh mistse y rol v systemi publichnoho upravlinnia Ukrainy [Leadership and management: the essence of concepts, their place and role in the system of public administration of Ukraine]. Naukovi pratsi Chornomorskoho derzhavnoho universytetu imeni Petra Mohyly kompleksu "Kyievo-Mohylianska akademiia" - Scientific works of the Black Sea State University named after Petro Mohyla, the Kyiv-Mohyla Academy, 293, 96-102 [in Ukrainian].

12. Pidlisna, T.V. (2021). Suchasni pidkhody do rozvytku liderstva v orhanakh publichnoi vlady [Modern approaches to the development of leadership in public authorities]. Pravo ta derzhavne upravlinnia - Law and public administration, 2, 158-164 [in Ukrainian].

13. Kolesnyk, L.L. (2019). Suchasni pidkhody do rozvytku liderstva na derzhavnii sluzhbi [Modern approaches to the development of leadership in the civil service]. Ekonomika, upravlinnia ta administruvannia - Economy, management and administration, (3(89), 174-177 [in Ukrainian].

14. Khaitov, P.O. (2016). Kontseptualni zasady rozvytku liderstva na derzhavnii sluzhbi [Modern approaches to the development of leadership in the civil service]. Aspekty publichnoho upravlinnia - Economy, management and administration, 6-7, 49-56 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru