Посвідчення права власності на нерухоме майно: порівняльно-правовий аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра цивільно-правових дисциплін

Національна академія внутрішніх справ

Посвідчення права власності на нерухоме майно: порівняльно-правовий аспект

Ракул Оксана Володимирівна

доктор юридичних наук, професор

Анотація

В статті розглянуто загальні положення вітчизняного цивільного законодавства щодо нотаріального посвідчення правочинів, предметом яких є нерухоме майно, а також проаналізовано аналогічні позиції законодавства окремих країн Європейського Союзу. Автором визначено ряд проблем, які мають місце у нотаріальній діяльності при здійсненні державної реєстрації правочинів щодо нерухомого майна. Серед них: перевантаженість нотаріусів через необхідність поєднувати дві посади, що призводить до ризиків порушення вимог законодавства; непередбачуване відключення реєстрів; відсутність достатнього регулювання порядку внесення змін до державного реєстру речових прав, пов'язаних з захистом майнових прав щодо об'єктів, які залишились на тимчасово окупованих територіях; формалістичний підхід до регулювання держаної реєстрації, що призводить до підвищення значних грошових та часових витрат громадян; різні вимоги для державних реєстраторів. Метою статті є вивчення порядку та особливостей нотаріального посвідчення правочинів щодо нерухомого майна за законодавством України та законодавством деяких зарубіжних країн - членів Європейського Союзу та визначення напрямків реформування системи українського нотаріату відповідно до стандартів Євросоюзу шляхом поєднання публічно-правових та приватноправових засад нотаріальної діяльності. Наголошено, сучасний український нотаріат - є інститутом громадянського суспільства, який виконує роль посередника між громадянами та державою і забезпечує дотримання верховенства права, в тому числі у цивільних відносинах як ключового права правової, демократичної, незалежної та суверенної України.

Обґрунтовано, що нотаріальне посвідчення різного роду правочинів насамперед у сфері цивільного правової регламентації суспільних відносин, є фундаментальним інструментом індивідуального регулювання та зустрічається у всіх формах цивільного обороту. Визначено, що державна реєстрація права на нерухоме майно, видача свідоцтва про право, самі по собі не породжує, не надає особі, яка звернулась за реєстрацією права без достатньої правової підстави, набути права власності.

Ключові слова: правочин, умови дійсності правочину, нерухоме майно, форма договору; нотаріальне посвідчення, посвідчувальний напис нотаріуса.

Rakul Oksana Volodymyrivna Doctor of legal sciences, professor of the Department of Civil Law Disciplines, National Academy of Internal Affairs, Kyiv

CERTIFICATE OF PROPERTY RIGHT FOR REAL ESTATE: COMPARATIVE LEGAL ASPECT

Abstract

The article examines the general provisions of domestic civil legislation regarding the notarization of deeds, the subject of which is real estate, and also analyzes similar positions of the legislation of individual countries of the European Union. The author identifies a number of problems that occur in notarial activity during the state registration of transactions related to real estate. Among them: overloading of notaries due to the need to combine two positions, which leads to risks of violation of legislative requirements; unexpected disconnection of registers; lack of sufficient regulation of the procedure for making changes to the state register of property rights related to the protection of property rights in relation to objects that remained in the temporarily occupied territories; a formalistic approach to the regulation of state registration, which leads to an increase in significant monetary and time costs of citizens; different requirements for state registrars.

The purpose of the article is to study the procedure and features of notarization of real estate deeds under the legislation of Ukraine and the legislation of some foreign countries - members of the European Union and to determine the directions of reforming the Ukrainian notary system in accordance with the standards of the European Union by combining public and private law principles of notarial activity.

It is emphasized that the modern Ukrainian notary is an institution of civil society that acts as a mediator between citizens and the state and ensures compliance with the rule of law, including in civil relations as a key right of a legal, democratic, independent and sovereign Ukraine.

It is substantiated that notarization of various types of transactions, primarily in the field of civil legal regulation of social relations, is a fundamental tool of individual regulation and occurs in all forms of civil turnover. It was determined that the state registration of the right to immovable property, the issuance of a certificate of the right, in itself does not give rise to, does not give the person who applied for the registration of the right without a sufficient legal basis, to acquire the right of ownership.

Keywords: deed, terms of validity of deed, real estate, form of contract; notarial certificate, certification inscription of a notary public.

Вступ

Постановка проблеми. Соціально-економічні реформи, які здійснюються задля покращення усіх сторін життєдіяльності українського суспільства та з метою входження України в європейський простір в якості повноцінного партнера, закономірно призвели до підвищення ролі органів державної влади, автономних інститутів громадянського суспільства, яким держава делегує реалізацію частини своїх повноважень щодо захисту прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб, запобігання правопорушенням, в тому числі і у сфері цивільного обороту.

Основний Закон нашої держави гарантує кожному громадянину право на одержання правової допомоги (ст. 59) [1], реалізація якого забезпечується різними правовими інститутами, важливе місце серед яких, небезпідставно, відведено - нотаріату.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про нотаріат», на органи нотаріату покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, вчиняти інші передбачені законодавством нотаріальні дії з метою надання їм юридичної вірогідності [2]. Без перебільшення можна стверджувати, що ефективна правова регламентація нотаріальної діяльності - є одним зі складників забезпечення стійкості та стабільності розвитку суспільства в цілому.

Найбільш поширеною нотаріальною дією є - посвідчення правочину, який в загальній теорії права визначається як дія, що призводить до виникнення, зміни чи припинення суб'єктивних цивільних прав та обов'язків. Як справедливо наголошує В. М. Пастернак, нотаріальному посвідченню правочину надається велике значення, тому таке посвідчення повинно відбуватися у суворо окреслених межах і здійснюватися лише особами, спеціально уповноваженими на це законом [3, с. 216]. Отже, нотаріуси, з одного боку, є незалежними представниками держави, що наділені спеціальними повноваженнями на вчинення нотаріальних дій, з іншого боку - вони несуть особисту відповідальність за вчинення цих дій. Однак, при цьому ключового значення набуває і те, що для будь-якого нотаріуса інтереси особи і держави у сфері цивільно-правового обігу є однаково важливими.

Метою статті є вивчення порядку та особливостей нотаріального посвідчення правочинів щодо нерухомого майна за законодавством України та законодавством деяких зарубіжних країн - членів Європейського Союзу та визначення напрямків реформування системи українського нотаріату відповідно до міжнародних стандартів шляхом поєднання публічно-правових та приватноправових засад нотаріальної діяльності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Важливість дотримання вимоги законодавства щодо нотаріального посвідчення правочинів, предметом яких є нерухоме майно, зумовили неабиякий інтерес науковців до проведення відповідних доктринальних досліджень. Особливого значення для дослідження цивільно-правового регулювання відносин, пов'язаних із нотаріальним посвідченням правочинів мають праці сучасних українських цивілістів. Це наукові дослідження В.В. Баранкової, Ю.П. Битяка, М.С. Долинської, М.М. Дякович, В.В. Комарова, Є.О. Легезу, В.М. Марченко, С.Я. Фурси, Є.О. Харитонова, І.В. Спасибо-Фатєєвої та б. ін. Тим не менш немає підстав стверджувати, що всі проблеми, які представляють науковий і практичний інтерес, досліджені повною мірою, оскільки і нині ведуться дискусії щодо ряду проблемних питань нотаріального посвідчення правочинів, де предметом є нерухоме майно.

Виклад основного матеріалу

Одним із об'єктів цивільно-правових відносин є - нерухоме майно. Відповідно до ст. 181 Цивільного кодексу України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації [4].

В цивілістичній доктрині нерухоме майно прийнято поділяти на три групи. До першої групи відносять - земельні ділянки, які законодавець виділив як самостійний і основний вид нерухомості. Другу групу нерухомості становлять об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення, які також умовно можна поділити на два види, а саме: об'єкти природної нерухомості (водні об'єкти, ліси, багаторічні насадження, які не залежать або не завжди залежать від результатів людської діяльності) та об'єкти, створені в результаті людської діяльності (будівлі, споруди, єдиний майновий комплекс підприємств та об'єкти незавершеного будівництва). До третьої групи входять рухомі об'єкти, на які законом поширюється правовий режим нерухомого майна [5, с. 28-29].

Деякі науковці пропонують в основу кваліфікації майна нерухомим, віднести наступні критерії: природне походження; неможливість переміщення такого майна без їхнього знецінення чи зміни призначення; реєстрація прав на таке майно; індивідуальна визначеність [6, с. 368]. Інші фахівці пропонують відносити об'єкти до нерухомих, шляхом наявності у них таких ознак, як: стаціонарність (постійний зв'язок із землею) - об'єкти не можуть існувати окремо від земельної ділянки, а їх переміщення у просторі допускається тільки шляхом знищення чи зміни цільового призначення та нанесення шкоди, що перетворює його на не придатний для подальшого використання; матеріальність (об'єкт має вартісне та натурально-речове вираження); довговічність (тривалі строки використання) [7, с. 101-102].

В цілому ж, характеризуючи приналежність речей/майна до категорії «нерухомості», слід виділити і таку особливість - як обов'язковість нотаріального посвідчення правочинів, предметом яких виступає саме нерухоме майно.

Варто наголосити, що нині, навіть в умовах воєнного стану, в Україні, найбільша кількість правочинів, що укладаються суб'єктами цивільного обороту, стосується нерухомого майна та майна, на яке законом поширено правовий режим нерухомості. Цивільно-правові правочини (договори), предметом яких виступає нерухоме майно та обов'язковість їх нотаріального посвідчення може бути визначена законом або домовленістю сторін (ст. 209 ЦК України). В числі таких слід назвати: договір купівлі-продажу; договір міни; договір дарування; договір довічного утримання; договір застави (договір іпотеки); шлюбний договір; договір про передачу дитині нерухомого майна у власність; спадковий договір; договір управління майном та б. ін.

Укладення таких правочинів без їх нотаріального посвідчення призводить до їх нікчемності, тобто недійсності в силу закону (ч. 1 ст. 219 та ч. 1 ст. 220 ЦК України), що не вимагає оспорювання їх дійсності у судовому порядку (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

У контексті наведеного уявляється слушною і позиція В. В. Комарова, який зауважує, що для законності будь-якого укладеного договору необхідне обов'язкове дотримання декількох передумов: не повинні викликати сумнівів дійсність підписів сторін договору, їхня дієздатність, час і місце укладення договору; умови правочинів, що укладаються, не повинні суперечити вимогам закону; мають бути забезпечені свобода волевиявлення при правочинах і відповідність сформульованих у договорі положень дійсним намірам сторін, чим охороняються права і інтереси та гарантується незалежність навіть більш економічно слабкої сторони [8, с. 39].

На наше переконання, все це досягається шляхом вчинення певних дій - нотаріального посвідчення правочинів, договорів та ін.

Що стосується європейських країн, то подібна до української система нотаріального посвідчення правочинів щодо нерухомо мого майна, діє у Франції та в Польщі. Засвідчення нотаріусом вважається превентивним заходом захисту прав осіб та надання правочинам юридичної сили. Хоча існують і певні відмінності. Так, у Польщі діє реєстраційний порядок оформлення прав на нерухоме майно, і провадження у справах реєстрації нерухомого майна здійснюється місцевими судами. Тобто, особливістю посвідчення такого виду правочинів є те, що нотаріус засвідчує не сам правочин, а підписи сторін і зобов'язаний у семиденний строк з дня здійснення акту відправити до суду за місцем знаходження нерухомого майна виписку з реєстрової нотаріальної книги для внесення судовим реєстратором запису в поземельну книгу [9]. У Франції, основною інформаційною ланкою виступає не нерухоме майно, а правонабувач такого майна. Для реєстрації речових прав на нерухоме майно, ведуться «реєстрові книги», які є відкритими і мають назву «Іпотечні книги». До слова, у Франції у кожному окрузі існує особливе бюро, де здійснюються та централізуються усі формальності та дії, спрямовані на реєстрацію нерухомого майна [10, с. 68].

Подібна реєстраційна форма оформлення прав на нерухоме майно діє і в іншій країні ЄС - Чехії, де так би мовити головним «банком» даних про будь-яку нерухомість є кадастр, в якому зафіксовано вид нерухомості, місце її знаходження, геометричні та інші параметри, відомості про власника (співвласників) тощо. Таким чином, реєстрація нерухомого майна здійснюється місцевими органами кадастру, які входять до загального управління геодезії та картографії. При цьому право власності і інші майнові права на нерухомість реєструються лише у формі внесення запису, накладення обмеження чи обтяження на речове право.

Публічність та відкритість оформлення прав на нерухоме майно притаманна і такій країні як Іспанія. Зокрема, тут, як і в попередньо згаданих країнах діє реєстраційна система - реєстр ведеться в спеціальних книгах, форма яких визначається Міністерством юстиції, ведення якого покладається на особливих державних службовців - реєстраторів. Усі незареєстровані права на нерухоме майно - недійсні. В цій державі дотримуються загального правила; вірним і законним є те, що занесено в реєстр.

Італія і Швейцарія теж належать до тих країн, де переважає реєстраційна система права власності на нерухомість. Запис у реєстрі нерухомості є доказом дійсності правочину, добросовісності прав володільця, а також обставиною, яка визначає правовий статус цього майна.

У Болгарії реєстрація нерухомого майна здійснюється нотаріусом, який відповідно до законодавства зобов'язаний здійснити реєстрацію незалежно від наявності заяви заінтересованої особи. Запис здійснюється у реєстрових книгах і носить відкритий характер.

Німеччина так само належить до категорії країн, в яких діє реєстраційна система посвідчення правочинів з нерухомим майном. Зокрема, реєстрація в поземельній книзі можлива на підставі заяви однієї із сторін правочину (у цьому випадку другу сторону представляє нотаріус) або спільної заяви. До заяви додається нотаріально посвідчений дозвіл на проведення реєстрації від особи, чиї права зачіпає реєстрація, а також додаткова заява від правовідчужувача і правоотримувача про передачу права власності. Окрім перерахованих документів, при передачі земельної ділянки вимагається надання оригінальної довідки фінансової служби, яка підтверджує сплату податку за придбання земельної ділянки і посвідчення територіальної громади про невикористання права переважного придбання [11, с. 183]. Щодо особливостей вчинення нотаріальних дій пов'язаних з нерухомістю, то вони полягають у наступному: після підписання договір купівлі-продажу нотаріус надсилає листа державному реєстратору про резервування відповідного об'єкта нерухомості, для того щоб уникнути подальшого перепродажу об'єкта нерухомості; після того як державний реєстратор підтвердив інформацію про відсутність зауважень що об'єкту договору, покупець здійснює оплату; покупець може оплатити кошти або на рахунок продавця або на довірчий рахунок нотаріуса; якщо наявна іпотеки нотаріус надсилає два рахунки покупцю - для оплати залишків по іпотеці банку та для сплати на рахунок продавця решти суми за договором; покупець може відчужувати об'єкт вже після укладення договору; однією з особливих умов договору купівлі-продажу нерухомості є інформація, про те що саме з рухомого майна продається з будинком (кухня, меблі, побутова техніка; територіальна громада також має право купівлі нерухомості; проект договору купівлі-продажу надсилається сторонам за 2 тижні, загалом весь процес реєстрації триває близько місяця).

Як бачимо в більшості країн Європейського союзу діє реєстраційна система, яка спрямована на досягнення єдиних (спільних) стандартів у сфері посвідчення правочинів щодо нерухомого майна.

Розглядаючи питання щодо особливостей посвідчення правочинів, предметом яких є нерухоме майно, варто зауважити, що в більшості зарубіжних країн, посвідчення таких правочинів віднесено до адміністративних процедур (послуг). Але з нашої точки зору, навіть за наявності деяких елементів адміністративних відносин, вони не втрачають приватно-правової регламентації, адже будь-яка дія щодо нерухомого майна, за своєю сутністю (правовою природою) є правочином, виявом реалізації суб'єктивного цивільного права чи обов'язку суб'єкта і правочин є виключно інститутом цивільного права.

Світова практика виділяє два види реєстрації речових прав на нерухоме майно: актову та титульну [8, с.]. Актова система реєстрації речових прав на нерухоме майно запроваджена, переважно, в Сполучених Штатах Америки та сусідньою з нею - Канаді, і полягає у тому, що у правочинах із нерухомістю держава бере на себе функцію виключно реєстрації факту здійснення правочину, тобто держава не перевіряє законність набуття відчужувачем права власності на нерухоме майно, а тільки фіксує факт правочину з ним.

Титульна система притаманна більшості країн Європейського Союзу - Франція, Німеччина, Польща, Італія та ін. До країн, які мають титульну систему реєстрації речових прав на нерухоме майно належить і Україна.

Переконані, що до переваг титульної системи можна віднести такі елементи як укладення правочину у формі та в порядку, встановленому законом; перевірка державою законності правочину; покладення на державу відповідальності за будь-яке порушення прав власника.

Висновки

нотаріальне посвідчення нерухоме майно

В Україні, як і в більшості країн впроваджена та діє класична модель нотаріату, яка в юриспруденції отримала назву «латинської». Нині 91 країна обрала саме цю модель, і такий вибір, в першу чергу пов'язаний з тим, що завдяки її використанню вирішуються ключові задачі: захист прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави, інших суб'єктів права; дотримання законності у нотаріальній діяльності; сприяння стабільності та ефективності цивільно-правових відносин.

Нотаріальна діяльність базується на поєднанні публічно-правових засад: регулювання нотаріальної діяльності здійснюється державою; нотаріус діє від імені держави, здійснюючи свої функції на підставі санкціонованих державою повноважень, відповідно до закону та не може безпідставно відмовити у вчиненні нотаріальних дій та приватноправових засад: нотаріус не є державним службовцем, посадовою особою місцевого самоврядування, хоча і надає державні послуги, провадить свою діяльність незалежно, самостійно обираючи сферу своєї компетенції.

Сучасний український нотаріат - є інститутом громадянського суспільства, який виконує роль посередника між громадянами та державою і забезпечує дотримання верховенства права, в тому числі у цивільних відносинах як ключового права правової, демократичної, незалежної та суверенної України.

Аналіз галузевого законодавства та доктрини, дозволяє нам дійти висновку, що в Україні та у більшості країн Європейського Союзу запроваджена і діє реєстраційна система оформлення прав при укладенні правочинів, предметом яких є нерухоме майно.

Попри деяку схожість національний та зарубіжний правові порядки в окресленій сфері, мають певну розбіжність. У Польщі провадження у справах реєстрації нерухомого майна здійснюється в два етапи: на першому - нотаріус вчиняє відповідну дію, сутність якої зводиться до посвідчення справжності підписів сторін і надсилає до суду за місцем знаходження нерухомого виписку; на другому - на підставі надісланої нотаріусом виписки з реєстрової нотаріальної книги для внесення судовим реєстратором запису в поземельну книгу. Нагадаємо, що в Україні нотаріальні дії щодо нерухомого майна, як правило, здійснюються за місцем його знаходження. В Чехії функції державного реєстратора нерухомого майна здійснюють місцеві органи, які входять до управління геодезії та картографії. Такий же порядок реєстрації нерухомості притаманний Іспанії, Італії, Франції, Швейцарії. На відміну від вказаних країн, в Німеччині участь нотаріуса є більш відчутною, оскільки на здійснення реєстрації правочинів щодо нерухомого майна вимагається нотаріально посвідчений дозвіл на проведення реєстрації, чого до речі в нашій країні - не передбачено.

Література

1. Конституція України (станом на 01.01.2024). Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. С. 141.

2. Про Нотаріат. Закон України від 02.03.1993 № 3426-ХІІ (в ред. 09.06.2023). Відомості Верховної Ради України. 1993. № 39.Ст. 383.

3. Пастернак В. М. Форма правочину - невід'ємна частина його дійсності. Часопис Київського університету права. 2013. № 2. С. 215-218.

4. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року № 435- IV (в ред. від 05.10.2023). Відомості Верховної Ради України. 2003. № 40-44. Ст. 356.

5. Грущинська Н. Характеристика нерухомого майна як об'єкта цивільного права. Підприємство, господарство і право. 2020. № 2. С. 23-30.

6. Романів В.Я. Поняття «нерухомого майна» за цивільним законодавством України. Держава і право. 2012. Вип. 55. С. 364-369.

7. Костенко В.А., Забродіна О.В. Земельна ділянка як об'єкт нерухомості за законодавством України та Німеччини, її примусове відчуження. Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2018. Вип. 53. Т. 1. С. 101-104.

8. Комаров В. В., Баранкова В. В. Нотаріат в Україні: підручник. Харків: Право, 2011. 384 с.

9. Belniak S. Rozwoj rynku nieruchomosci w Polsce na tle krajow wysoko rozwini^tych. Krakow: Wydawnictwo Akademii Ekonomicznej w Krakowie, 2021. 204 s.

10. Тамаря Я. Зарубіжний досвід державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Національний юридичний журнал: теорія і практика. Грудень. 2016. С. 66-69.

11. Мартинюк Н.М. Зарубіжний досвід надання публічних послуг у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Право. 2020. № 3. С.180-185.

References

1. Konstytutsiya Ukrayiny vid 28 cherven 1996 roku № 254к/96 [Constitution of Ukraine]. (n.d.). https://zakon.rada.gov.uaЛaws/show/254к/96-вр#Text [in Ukrainian].

2. Pro Notariyat. Zakon Ukrayiny vid 02.03.1993 № 3426-KhII [On Notary Public]. (n.d.). https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3425-12#Text [in Ukrainian].

3. Pasternak V. M. (2013). Forma pravochynu - nevid'yemna chastyna yoho diysnosti [The Form of Legal Transaction - an Inseparable Part of Its Reality]. Chasopys Kyivs'koho universytetu prava - Journal of Kyiv University Law, 2, 215-218 [in Ukrainian].

4. Tsyvilnyi kodeks Ukrainy: Zakon Ukrainy vid 16 sichnia 2003 roku № 435-IV. [The Civil Code of Ukraine: Law of Ukraine]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text [in Ukrainian].

5. Hruschyns'ka N. (2020). Kharakterystyka nerukhomoho mayna yak ob'yekta tsyvil'noho prava [Characteristics of Real Estate as an Object of Civil Law]. Pidpryyemstvo, hospodarstvo i parvo - Enterprise, Economy, and Law, 2, 23-30 [in Ukrainian].

6. Romaniy V.Ya. (2012). Ponattya «nerukhomoho mayna» za tsyvil'nym zakono- davstvom Ukrayiny [The Concept of "Real Estate" According to Civil Legislation of Ukraine]. Derzhava i parvo - State and Law, 55, 364-369 [in Ukrainian].

7. Kostenko V.A., Zabrodina O.V. (2018). Zemel'na dilianka yak ob'yekt nerukhomosti za zakonodavstvom Ukrayiny ta Nimechchyny, yiyi prymusove vidchuzhennya [Land Plot as an Object of Real Estate According to the Legislation of Ukraine and Germany, Its Compulsory Alienation]. Naukovyy visnyk Uzhhorodskoho natsional'noho universytetu - Scientific Bulletin of Uzhhorod National University, 53, 101-104 [in Ukrainian].

8. Komarov V. V., Barankova V. V. (2011). Notariyat v Ukrayini [Notary in Ukraine]. Pidruchnyk - a textbook: Pravo, 384 s. [in Ukrainian].

9. Belniak S. Rozwoj rynku nieruchomosci w Polsce na tle krajow wysoko rozwini^tych. Krakow: Wydawnictwo Akademii Ekonomicznej w Krakowie, 2021. 204 s.

10. Tamarya Ya. (2016). Zarubizhnyy dosvid derzhavnoyi reyestratsiyi rechovykh prav na nerukhome mayno [Foreign Experience in State Registration of Property Rights on Real Estate]. Natsional'nyy yurydychnyy zhurnal: teoriya i praktyka - National Legal Journal: Theory and Practice, 12, 66-69.

11. Martinyuk N.M. (2020). Zarubizhnyy dosvid nadannya publichnykh posluh u sferi derzhavnoyi reyestratsiyi rechovykh prav na nerukhome mayno [Foreign Experience in Providing Public Services in the Field of State Registration of Property Rights on Real Estate]. Pravo - Law, 3, 180-185.

Размещено на Allbest.ru