Суспільно-політична обстановка в Криму на початку російської агресії в 2014 році

Размещено на http://www.allbest.ru/

Суспільно-політична обстановка в Криму на початку російської агресії в 2014 році

Олег Ананьїн

Abstract

SOCIO-POLITICAL SITUATION IN THE CRIMEA AT THE BEGINNING OF RUSSIAN AGGRESSION IN 2014

Oleh Ananin

The article analyzes the socio-political situation in Crimea in 2014 at the beginning of the Russian armed aggression. The relevance of the research topic is due to the need to study the methods of hybrid warfare used by the Russian aggressor against Ukraine. At present, there is no doubt in modern Ukrainian society that the seizure of Crimea was another aggressive act of the Russian Federation on the way to unleashing an insidious war aimed at eliminating Ukrainian statehood. In early 2014, Russian special services organized illegal anti-Ukrainian protests in Crimea, supported by local collaborators. Pro-Russian sections of the Ukrainian local population, with the support of the Russian military and special services, seized administrative buildings of local authorities, blocked Ukrainian military units and obstructed the work of law enforcement agencies. The leading role in those destabilizing actions belonged to Russian curators, and local collaborators did not deny their secondary role. With the assistance of the Russian special services, local collaborators managed to hold an illegal so-called «referendum» on the separation of Crimea from Ukraine, which was a political method to legalize actions to destroy Ukrainian statehood in the territory of the Autonomous Republic of Crimea. All of the above took place in the context of a complete loss of control over the socio-political situation by local authorities and law enforcement agencies and complicated involvement of Ukrainian military forces. Despite Ukraine's efforts to stabilize the situation through political means, the Russian Federation did not take appropriate measures and continued to act as a destabilizing factor in Crimea. The subsequent events of 2014 demonstrated that the annexation of the Autonomous Republic of Crimea led to an escalation of social tension in the southeastern regions of Ukraine, which subsequently led to an open armed conflict in Donbas.

Keywords: Autonomous Republic of Crimea, Russian-Ukrainian war, armed aggression, hybrid war, annexation, occupation, socio-political situation.

Анотація

Суспільно-політична обстановка в Криму на початку російської агресії в 2014 році

У статті здійснено аналіз суспільно-політичної обстановки, що склалася в Криму у 2014 році на початку збройної агресії РФ. Актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю вивчення методів гібридної війни, які застосовував проти України російський агресор. Наразі в сучасному українському суспільстві вже не викликає ніяких сумнівів, що захоплення Криму було черговим агресивним актом РФ на шляху розв'язання підступної війни з метою ліквідації української державності. На початку 2014 року в Криму російськими спецслужбами було організовано незаконні антиукраїнські протестні акції, які підтримали місцеві колаборанти. Проросійські налаштовані верстви українського місцевого населення, за підтримки російських військових та спецслужб, захоплювали адміністративні будівлі органів місцевої влади, блокували українські військові частини та перешкоджали роботі правоохоронних органів. Провідна роль у тих дестабілізуючих діях належала російським кураторам, а місцеві колаборанти не заперечували своєї другорядної ролі. За сприянням російських спецслужб місцевим колаборантам вдалося провести незаконний, так званий, «референдум» про відокремлення Криму від України, що було політичним методом з легалізації дій із знищення української державності на території Автономної Республіки Крим. Все зазначене відбувалося в умовах повної втрати контролю над суспільно-політичною ситуацією з боку місцевої влади, правоохоронних органів та ускладнення залучення до дій військових формувань України. Незважаючи на зусилля України щодо стабілізації ситуації політичним шляхом РФ не вживала відповідних заходів та продовжувала виступати дестабілізуючим чинником на території Криму. Наступні події всього 2014 року продемонстрували, що анексія частини території України Автономної Республіки Крим призвела до ескалації соціальної напруги у південно-східних областях України, яка, згодом, призвела до відкритого збройного протистояння на Донбасі.

Ключові слова: Автономна Республіка Крим, російсько-українська війна, збройна агресія, гібридна війна, анексія, окупація, суспільно-політична обстановка.

У 2014 році територія Криму стала першим об'єктом збройної аґресії проти України, де РФ застосувала методи, так званої, гібридної війни. Тому правомірно стверджувати, що актуальність заявленої теми обумовлена необхідністю вивчення методів такої війни. Як відомо, більшість з них полягали в поєднаному використанні політичного тиску, дезінформації, інформаційно-психологічних операцій, етнічних протиріч тощо на тлі ускладнення загальної суспільно-політичної ситуації в країні. Таким чином у сучасних історичних дослідженнях аналіз суспільно-політичної обстановки, що склалася на території Автономної Республіки Крим на початку 2014 року, необхідний для формування чіткого розуміння природи російської гібридної війни, аналізу її еволюції та узагальнення історичного досвіду протидії подібним загрозам.

З-посеред досліджень історії суспільно-політичних питань під час російсько-української війни загалом можна виокремити праці з досить широкого кола знань, зокрема таких вчених, як В. Борисенко, П. Гай-Нижник, В. Головко, Є. Горюнова, Я. Дзісяк, О. Любовець, М. Мамчак, В. Смолій (Борисенко 2022; П. Гай-Нижник 2018; Головко 2015; Горюнова 2021; Дзісяк 2015; Любовець 2023; Мамчак 2019; Смолій 2018) та інших. Але не можна стверджувати, що мета щодо визначення суспільно-політичних процесів вже досягнута, особливо у контексті досліджень такого багатогранного суспільного явища як війна.

Мета статті - проаналізувати суспільно-політичну обстановку в Криму на початку російської збройної агресії у 2014 році.

Досліджуючи історію міждержавних відносин між Україною та РФ з приводу статусу Криму варто робити особливий акцент на тому факті, що півострів ще за довго до подій 2014 року був об'єктом особливої уваги росіян. Після розпаду Радянського Союзу політичне керівництво РФ завжди розглядало Крим у якості «своєї» території в етнічному, політичному та військовому аспектах. Як зазначає сучасна історикиня О. Любовець: «...російські спроби «забрати Крим в України» здійснювалися практично протягом усього часу української незалежності. В міждержавних російсько-українських відносинах так зване «кримське питання» постало вже у перші місяці незалежного існування колишніх радянських республік» (Любовець 2023, с. 140).

Наразі в сучасному українському суспільстві вже не викликає ніяких сумнівів, що захоплення Криму було черговим агресивним кроком Росії на шляху розв'язання підступної війни з метою ліквідації української державності. Безпосередній свідок тих подій український активіст М. Мамчак узагальнював ситуацію в Криму в лютому - березні 2014 р. наступним чином: «Російська агресія в Криму продемонструвала світу початок реалізації в Україні сценарію проведення нового типу сучасної війни... Зараз стали застосовувати метод, коли в окремих містах і регіонах бажаної агресору території при попередній тривалій його таємній військовій і закамуфльованій під свободу слова і демократію, при інформаційно-фінансовій підтримці формують громадські протестні організації, тимчасові збройні коаліції сепаратистів, котрі захоплюють органи місцевої влади, оголошують свою «незалежність» (Мамчак 2019, с. 390). Сучасний український історик В. Головко у своєму дослідженні подій 2014 року звертав увагу на те, що провідна роль в дестабілізації суспільно-політичної ситуації в Криму належала російським спецслужбам, а місцеві колаборанти не заперечували своєї другорядної ролі у тих подіях. їхнім основним завданням було організація антиукраїнських протестних заходів. Але варто визнати, до таких незаконних акцій під російськими прапорами залучалася і певна частина місцевого українського населення. При цьому, варто визнати, що цей прикрий факт був наслідком про- рахунків у суспільній політиці попередніх років державної влади України щодо Криму (Головко 2015, с. 182-184). Але, зрозуміло, що така ситуація потребувала спеціально підготовленого соціального підґрунтя та не могла розвиватися сама по собі, без керуючого впливу із зовні.

Сучасні історики, з приводу ситуації в Криму в 2014 році звертали увагу на той факт, що на скоординованість дій місцевих колаборантів та російських спецслужб вказувало те, що ще наприкінці лютого місяця в Севастополі та Сімферополі відбулися багатотисячні мітинги, які зімітували масове невдоволення кримчан українською державною владою (Смолій, Якубова 2018). У свою чергу військові фахівці звертали увагу на те, що протягом наступних декількох днів відбулося послідовне захоплення озброєними особами, одягнених у військову форму без знаків розрізнення, державних установ, будівель місцевих ЗМІ та органів зв'язку, об'єктів транспортної інфраструктури у таких важливих суспільно-політичних центрах Криму як міста Сімферополь, Севастополь та Керч. Кораблі Чорноморського флоту РФ заблокували українські військово-морські бази, а спецпідрозділи разом з незаконними парамілітарними формуваннями блокували українські військові частини (Воєнні аспекти протидії «гібридній» агресії 2020, с. 24). Одночасно з цим з боку РФ спостерігалося проведення поблизу українського державного кордону демонстраційних акцій із залученням військової техніки. Свідок тих подій у Криму український журналіст Т Березовець писав: «Паралельно з подіями в Криму Росія запустила сценарій дестабілізації Сходу України, який відвертав увагу від подальшої анексії Криму. Здійснення цього стало очевидним після надмірного зосередження російської військової техніки біля східних областей України в ніч із 3 на 4 березня» (Березовець 2015, с. 211).

16 березня відбувся фейковий «референдум» про «незалежність» Криму, якому ніяк не завадили місцеві органи державної влади Автономної Республіки Крим та правоохоронні органи. Українська державна влада визнала незаконними такі дії та заявила РФ рішучій протест. Щодо реакції західного суспільства, то виходячи із аналізу публікацій європейських та американських ЗМІ, які виходили протягом березня 2014 року більшість провідних країн Європейського Союзу разом із США були на боці України та рішуче засудили агресивні дії РФ (П. Гай-Нижник 2018, с. 227-229).

Варто згадати про те, що за кілька днів до фейкового «референдуму» відбулося послідовне відключення мовлення каналів українського телебачення на території Криму. Замість нього на території півострова розпочали мовлення тільки російські телеканали. Напередодні незаконного референдуму, росіяни та місцеві колаборанти робили все можливе аби зменшити ймовірність розповсюдження об'єктивної інформації про суспільно-політичну ситуацію в Криму. Операція з відключенням українського телебачення та його заміною на російське тривала, навіть, і після проведення незаконного референдуму (Березовець 2015, с. 277).

Така специфічна послідовність тих подій слугувала черговим доказом того, що вони не були випадковими або спонтанними протестними проявами місцевої спільноти у відповідь на нібито антиросійський Майдан у Києві.

Згідно вже усталеної думки українських істориків, операція із захоплення кримського півострова розпочалася 20 лютого 2014 року, коли були зафіксовані перші випадки порушення озброєними підрозділами РФ, всупереч міжнародно-правовим зобов'язанням, порядку перетину державного кордону України у Керченській протоці (Воєнні аспекти протидії «гібридній» агресії 2020, с. 24).

Згідно аналітичних документів Державної прикордонної служби України (далі - Держпри- кордонслужба), із загостренням суспільно-політичної ситуації в Криму у період з кінця лютого та протягом березня активізувалися спроби блокування прикордонних підрозділів, перешкоджання виконанню прикордонниками контрольних процедур. При цьому місцеві колаборанти проводили агітацію з керівництвом підрозділів охорони кордону та з персоналом щодо їхнього переходу на бік Рф. Через значний відсоток укомплектованості підрозділів військовослужбовцями за контрактом з числа місцевих мешканців колаборанти вдавалися до залякування та шантажу прикордонників, а також чинили психологічний тиск через членів їх сімей та родичів (Біла книга 2014, с. 9). Упродовж першої половини березня 2014 року військові підрозділи РФ блокували адміністративну будівлю Азово-Чорноморського регіонального управління Держ- прикордонслужби, штабів Сімферопольського прикордонного загону, Севастопольського й Керченського загонів Морської охорони, відділу прикордонної служби «Керч», пункту пропуску через державний кордон «Крим». Крім того, блокувалися відділи прикордонної служби «Чорноморське», «Євпаторія», «Севастополь», «Ялта», «Феодосія», «Щолкіно», «Алушта», «Сімферополь» (Аналітичне зведення 2014, с. 11.). Завданням цих заходів було виведення з ладу системи охорони українського кордону в Криму з метою організації каналів безперешкодного постачання зброї, засобів терору, людських ресурсів тощо для забезпечення проведення антиукраїнських протестних заходів по всій його території.

Голова Державної прикордонної служби України М. Литвин у своїх спогадах зазначав, що фактично акт російської збройної агресії в Криму отримав явний прояв 6 березня 2014 року, коли вночі відбувся напад невідомих озброєних осіб на прикордонний підрозділ в Масандрі (Ялта) та пункт пропуску «Крим», що у Керчі (Литвин 2019, с. 208). М. Литвин так описував ті події: «100 озброєних спецпризначенців напали на пункт пропуску «Крим» у Керчі, захопили його й забезпечили разом з цивільними особами, вивантаження з парому 6 вантажних автомобілів із двома сотнями людей у військовій формі без розпізнавальних знаків. Районні відділи СБУ та МВС і прокуратура міста Керч знову проявили бездіяльність. Згодом з'ясувалося, що більшість співробітників цих структур уже перейшли на бік агресора. Батальйон ЗСУ дислокований у Керчі, також нічим не допоміг» (Литвин 2019, с. 208).

Деякі українські прикордонники також залишили свої спогади про обстановку в Криму. За їх свідченнями: «28 лютого близько тридцяти озброєних осіб у формі без розпізнавальних знаків на чотирьох автомобілях прибули до місця дислокації Севастопольського загону Морської охорони і здійснили спробу блокування цього підрозділу. Прикордонники ідентифікували їх як військовослужбовців 810-ї бригади морської піхоти ЧФ РФ. Російські вояки оточили український загін морської охорони» (З чистого листа 2017, с. 40). Збройне захоплення прикордонної військової частини відбувся 3 березня. За спогадами одного із офіцерів-моряків це відбувалося так: «3 березня 2014 року близько 01:30 до КПП Севастопольського загону Морської охорони під'їхали два військові вантажні автомобілі «КАМАЗ», невідомі озброєні особи (з автоматами, кулеметами, снайперськими гвинтівками) почали силовий захват військової частини, проникли на територію, вибили вхідні двері до управління загону та в службові приміщення... Ми були озброєні лише спеціальними засобами (гумовими кийками та газовими балончиками) у жодного з нас не було стрілецької зброї. Після того як нас захопили, провели особистий обшук. Згодом озброєні люди в масках розбили нас по групах в окремих приміщеннях. Потім по одному відводили до актового залу, де невідома особа в цивільному пропонувала написати рапорт про згоду служити владі АР Крим, на що я особисто відмовився. Після цього всім незгодним «запропонували» залишити територію частини» (З чистого листа 2017, с. 42).

8 березня було зафіксовано перший збройний напад невідомих озброєних осіб на цивільних українських громадян - членів сімей українських прикордонників. Перший такий випадок стався у м. Щолкіно, що на Керченському півострові. Взагалі у східному Криму суспільна ситуація була найважча, адже різного роду «російські козаки» та російські спецслужби після захоплених поромної переправи у Керчі безперешкодно потрапляли в першу чергу саме на Керченський півострів. Отже, за повідомленнями прес-служби Держприкордонслужби: «Озброєні російські спецпризначинці увірвались до прикордонного підрозділу вночі... нападники увірвались і до квартир, де проживають сім'ї прикордонників. Погрожуючи зброєю, вони наказали всім зібрати речі та залишити територію відділу. На даний час підрозділ захоплений російськими військовими» (Російські військові штурмом захопили відділ «Щолкіно» 2014).

Щодо реакції місцевого кримського населення на озброєних російських військових, то за свідченнями дружини одного з моряків-прикордоників, який служив в Севастополі, воно виглядало наступним чином: «В перший день, коли вони прибули, то просто стояли біля конкретних об'єктів, понаїхало багато журналістів телебачення. До речі, в своїх сюжетах вони закривали номери машин, нібито було невідомо, хто ж це такий прибув. Потім приходили матері та дружини тих хлопців, що на українських кораблях служили в Балаклаві. Вони кричали росіянам: дякуємо, що ви приїхали нас врятувати. Обіймались і фотографувались з російськими військовими. Прикро було це спостерігати» (З чистого листа. 2017, с. 42).

На сьогодні, коли вже минув деякий період часу, що дає змогу переосмислити події 2014 року, то така поведінка людей стає цілком зрозумілою. Тому що, на сьогодні, вже не викликає сумнівів той потужний руйнівний інформаційно-пропагандистський вплив РФ, під яким перебували місцеві українські громадяни. Як відомо основними тезами російської пропаганди в Криму були про утиски російськомовного населення. Через що відбувалося явне збільшення групи проросійськи налаштованих місцевих мешканців. Свою проросійську орієнтацію вони пояснювали невдоволенням українською владою, бо, на їх розсуд, вона не була спроможною забезпечити їм бажану стабільність, зокрема, як при Радянському Союзі. Як зазначає сучасна історикиня В. Борисенко, серед таких громадян спостерігалася найбільша частка людей, в яких відсутня чітка ідеологічна позиція (Борисенко 2022, с. 11). Саме на такому твердженні наголошує сучасний дослідник Я. Дзісяк, зазначаючи, що: «...всі роки незалежності України кримчани були не проросійськими, а прорадянськими. Соціальна пасивність і «радянська ностальгія» є плюсами для Москви. Головна роль, яку належить грати Криму у московській грі, як видно з облудних промов Путіна і його «титулованих академіків» - символічна. Півострів відтепер служить для Москви головним доказом того, що вона - імперія, що можна забути про міжнародне право і вчинити як завгодно. Анексія Криму це такий собі політичний радянський біхевіоризм, це спроба Кремля бути схожим поведінкою на Радянський Союз (Дзісяк 2015, с. 34). Але, іноді в російської пропаганди бувають і зворотні результати. До річниці анексії Криму проросійська газета «Крымская правда» (Сімферополь), яка в усі роки незалежності України демонструвала крайню українофобію, опитала своїх читачів, як би вони проголосували на референдумі про статус Криму, якщо б він відбувся сьогодні. Результати виявилися неочікуваними: б0% висловилися за розширення повноважень Криму в складі України; 20% не пішли б на референдум; 12% бажали, щоб Крим і далі перебував у складі рФ. Але, дуже скоро газета спростувала це повідомлення, мовляв, трапилась помилка. Але згадаймо торішні дані громадської палати з прав людини при представництві Росії, які теж дуже швидко вилучили із сайту. Згідно них у референдумі брали участь не більше 30% кримчан, з яких лише половина проголосувала за приєднання до Росії. Знаковим було те, що ці дані майже збіглися з результатами спостережень за референдумом кримськотатарського Меджлісу (Дзісяк 2015, с. 34). протестний акція колаборант влада

Інша сучасна історикиня Є. Горюнова також визначала громадянську ідентичність кримчан, як достатньо розмиту. Згідно ряду соціологічних досліджень, у 2011 році Україну як Батьківщину сприймало - 79% кримчан. Принаймні так визначалися переважна більшість кримчан-росі- ян за етнічною ознакою - 67%. Кількість прихильників ідеї приєднання до РФ у 2011 році підтримували лише тільки 37%. Скоріш за все саме такий стан справ змусив РФ у 2014 р. використати політико-військовий сценарій для окупації українського Криму (Горюнова 2021, с. 23-24).

Отже, виходячи із спогадів свідків подій та сучасних досліджень можливо стверджувати, що суспільно-політична обстановка, яка склалася в Криму на початку російської збройної агресії у 2014 році характеризувалася розвитком таких основних подій:

захоплення підрозділами збройних сил РФ та місцевими колаборантами адміністративних будівель органів державної влади Автономної Республіки Крим, блокування військових об'єктів, перешкоджання діяльності правоохоронних органів;

блокування підрозділами збройних сил РФ, важливих об'єктів критичної інфраструктури, телерадіокомпаній тощо;

нарощування РФ присутності кораблів Чорноморського флоту у територіальному морі України, збільшення чисельності військового контингенту, демонстраційні силових дії;

інформаційна блокада Автономної Республіки Крим, шляхом виведення з ладу інформаційно-телекомунікаційних мереж, відключення каналів українських телерадіокомпаній та активна антиукраїнська пропагандистська діяльність російських ЗМІ;

проведення місцевими колаборантами незаконних протестних акцій, спеціально підготовлених за сприянням російських спецслужб;

порушення збройними силами РФ, усупереч міжнародно-правовим зобов'язанням, порядку перетину державного кордону України через Керченську протоку;

організація проведення 16 березня 2014 року спецслужбами РФ та місцевими колаборантами незаконного «референдуму» щодо статусу Автономної Республіки Крим, з послідуючою його анексією.

Наступні події всього 2014 року продемонстрували, що анексія та послідуюча окупація території України Автономної Республіки Крим призвела до ескалації соціальної напруги у південно-східних областях України, яка, згодом, призвела до відкритого збройного протистояння на Донбасі. Так антиукраїнські злочинні дії російського державного керівництва продемонстрували передчасність утвердження зовнішньополітичного курсу України на укріплення та розвиток добросусідських відносин з РФ.

Перспективами подальших розвідок у даному напрямі доцільно визначити - вивчення суспільно-політичної обстановки на українському Донбасі та аналіз бойових дій протягом літа 2014 року.

Список джерел та літератури

1. АНАЛІТИЧНЕ ЗВЕДЕННЯ про обстановку на державному кордоні та результати оперативно-службової діяльності Державної прикордонної служби України, 2014, Адміністрація ДПСУ. Київ.

2. БЕРЕЗОВЕЦЬ, Т., 2015, Анексія: острів Крим: хроніки «гібридної війни». Брайт Букс. Київ.

3. БІЛА КНИГА-2014, 2014, Адміністрація ДПСУ. ТОВ «Дорадо-Друк». Київ.

4. БОРИСЕНКО, В., 2022, Дискусійні проблеми національної ідентичності під час російсько-української війні у ХХІ столітті. Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. Випуск 68. Київ.

5. ВОЄННІ АСПЕКТИ протидії «гібридній» агресії: досвід України: монографія / за ред. А. М. Сиротенко, 2020, Київ. НУОУ

6. ГАЙ-НИЖНИК, П., КРАСНОДЕМСЬКА, І., ФІГУРНИЙ, Ю., ЧИРКОВ, О. та ін., керівн. проект., упорядн. і наук. ред. П. ГАЙ-НИЖНИК, 2018, Російська агресія проти України: правда і вигадки, причини і наслідки. Київ. «МП Леся».

7. ГОЛОВКО, В., 2015, Україна в умовах антитерористичної операції та російської збройної аґресії (2014 р.). Український історичний журнал. № 3 (522).

8. ГОРЮНОВА, Є. О., 2021, Трансформація кримської ідентичності в умовах російської окупації півострова. Politicus.

9. ДЗІСЯК, Я., 2015, До питання приналежності Криму: ретроспектива і сьогодення. Анексія Автономної Республіки Крим і Війна на Донбасі. 2014-2015 рр.: зб. наук. праць за матер. Всеукр. наук. військ.-істор. конф., 23 верес. Київ. НВІМУ.

10. З ЧИСТОГО ЛИСТА, 2017, Кордон. № 5.

11. ЛИТВИН, М., 2019, Лінія розмежування. Київ. Гамазин.

12. ЛЮБОВЕЦЬ, О., 2023, Перша спроба анексії Криму у 1990-х роках як прояв імперських амбіцій Російської Федерації. Соборність України: історія та сучасність: зб. наук. праць. Матеріали Всеукр. наук. конф. 19 січ. Київ. ІПіЕнД ім. І. Ф. Кураса НАН України.

13. МАМЧАК, М., 2019, 2014. Анексія Криму. Анатомія «гібридної» війни. Севастополь.

14. РОСІЙСЬКІ ВІЙСЬКОВІ штурмом захопили відділ «Щолкіно» та вигнали сім'ї прикордонників на вулицю, 2014. Електронний ресурс].

15. СМОЛІЙ, В., ЯКУБОВА, Л., 2018, Історичний контекст формування проекту «русский мир» та практика його реалізації в Криму й на Донбасі. Аналітична записка. НАН України. Інститут історії України. Київ.

References

1. ANALITYCHNE ZVEDENNIA pro obstanovku na derzhavnomu kordoni ta rezultaty operatyvno-sluzhbovoi diialnosti Derzhavnoi prykordonnoi sluzhby Ukrainy [Analytical Summary of the situation at the state border and the results of operational and service activities of the State Border Service of Ukraine], 2014, DPSU administration. Kyiv. [In Ukrainian].

2. BEREZOVETS, T., 2015, Aneksiia: ostriv Krym: khroniky «hibrydnoi viiny» [Annexation: Crimea: Chronicles of the «Hybrid War»]. Brait Buks. Kyiv. [In Ukrainian].

3. BORYSENKO, V., 2022, Dyskusiini problemy natsionalnoi identychnosti pid chas rosiisko-ukrainskoi viini u ХХІ stolitti [Discussion issues of national identity during the Russian-Ukrainian war in the ХХІ century]. Ethnic history of of European nations: Collection of scientific works. Issue 68. Kyiv. [In Ukrainian].

4. DZISIAK, Ya., 2015, Do pytannia prynalezhnosti Krymu: retrospektyva i siohodennia [On the Question of Crimea's Belonging: Retrospective and Present]. Annexation of the Autonomous Republic of Crimea and the War in Donbas. 2014-2015: coll. materials V Ukrainian of science military history conference, Sept 23. Kyiv. NMHMU. [In Ukrainian].

5. GOLOVKO, V., 2015, Ukraina v umovakh antyterorystychnoi operatsii ta rosiiskoi zbroinoi agresii (2014 r.) [Ukraine in the conditions of the anti-terrorist operation and Russian armed aggression (2014)]. Ukrainian Historical Journal. № 3 (522). [In Ukrainian].

6. HAI-NYZHNYK, P., KRASNODEMSKA, I., FIGURNYI, Y., CHIRKOV, O. and others, Project manager, compiler and scientific editor P. HAI-NIZHNYK, 2018, Rosiiska ahresiia proty Ukrainy: pravda i vyhadky, prychyny i naslidky [Russian aggression against Ukraine: truth and fiction, causes and consequences]. Kyiv. «MP Lesia». [In Ukrainian].

7. HORIUNOVA, Ye. O., 2021, Transformatsiia krymskoi identychnosti v umovakh rosiiskoi okupatsii pivostrova [Transformation of Crimean identity under the Russian occupation of the peninsula]. Politicus. [In Ukrainian]. LIUBOVETS, O., 2023, Persha sproba aneksii Krymu u 1990-kh rokakh yak proiav imperskykh ambitsii Rosiiskoi Federatsii [The first attempt to annex Crimea in the 1990s as a manifestation of the Russian Federation's imperial ambitions]. Unity of Ukraine: history and modernity: a coll. of scientific papers. Materials of the All- Ukrainian scientific conference. Jan. 19. Kyiv. I.F. Kuras Institute of History and Political Science of the National Academy of Sciences of Ukraine. [In Ukrainian].

8. LYTVYN, M., 2019, Liniia rozmezhuvannia [Line of demarcation]. Kyiv. Hamazin. [In Ukrainian].

9. MAMCHAK, M., 2019, 2014. Aneksiia Krymu. Anatomiia «hibrydnoi» viiny [Annexation of Crimea. Anatomy of a «hybrid» war]. Sevastopol. [In Ukrainian].

10. ROSIISKI VIISKOVI shturmom zakhopyly viddil «Shcholkino» ta vyhnaly simi prykordonnykiv na vulytsiu [Russian troops stormed the Shcholkino department and kicked the families of border guards out into the street]. [Online].

11. SMOLII, V., YAKUBOVA ,L., 2018, Istorychnyi kontekst formuvannia proektu «russkyi mir» ta praktyka yoho realizatsii v Krymu y na Donbasi [The historical context of the formation of the Russian World project and the practice of its implementation in Crimea and Donbas]. Analytical note. National Academy of Sciences of Ukraine. Institute of History of Ukraine. Kyiv. [In Ukrainian].

12. VOIENNI ASPEKTY protydii «hibrydnii» ahresii: dosvid Ukrainy [Military aspects of countering «hybrid» aggression: the experience of Ukraine]: monograph. Syrotenko, A. M. (Ed), 2020, Kyiv. NUOU. [In Ukrainian]. WHITE BOOK-2014 [Bila knyha-2014], 2014, DPSU administration. «Dorado-Druk» LLC. Kyiv. [In Ukrainian]. Z CHYSTOHO LYSTA [FROM THE GROUND UP], 2017, The border. № 5. [In Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru