Документи як процесуальні джерела доказів у кримінальному судочинстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Документи як процесуальні джерела доказів у кримінальному судочинстві

Тимчишин Андрій Михайлович

доктор юридичних наук, доцент, завідувач кафедри права та гуманітарних дисциплін, Івано-Франківська філія Університету «Україна»

Тимчишин Дмитро Михайлович

кандидат юридичних наук, доцент кафедри права та гуманітарних дисциплін Івано-Франківської філії Університету «Україна», старший слідчий відділу розслідування особливо важливих злочинів, СУ ГУНП в Івано-Франківській області

Анотація

У статті розглянуті проблемні питання стосовно розробки теоретичних положень, що розкривають поняття і значення документів як джерел доказів у кримінальному судочинстві, їх використання в ході доказування у кримінальних провадженнях. Під документом у кримінальному судочинстві розуміється матеріально фіксовані об'єкти, які спеціально призначені для збереження відомостей про факти, у зв'язку з цим є принципова можливість заміни їх такими ж документами. У кримінальному судочинстві під ними слід розуміти матеріальний носій, що безпосередньо зафіксований в письмовій формі, відображає відомості про події й факти, що мають значення, складений у межах компетенції особою, підприємством, установою, організацією, отриманий у встановленому порядку органами розслідування або судом і залучений до матеріалів кримінального провадження.

У зв'язку з достатнім обсягом документів, які використовуються в кримінальному судочинстві виникає необхідність їх наукової класифікації. Здійснена класифікація автором документів як джерел доказів в кримінальному процесі має важливе значення, оскільки сприятиме систематизації накопичених знань, забезпечуватиме правильне використання понять і термінів, усуватиме двозначність і неточність, допомагатиме глибше зрозуміти кримінальну процесуальну сутність документів, систематизувати їх й тим самим оперувати в процесі доказування у кримінальному провадженню. документ доказ кримінальне судочинство

Наголошено, що документи, як джерела доказів, можуть містити відомості, зафіксовані як у письмовому, так і в іншому вигляді, до них можуть належати матеріали фото- і кінозйомки, аудіо- і відеозапису та інші носії інформації, отримані, витребувані або подані в порядку визначеному кримінально-процесуальним законом.

Ключові слова: документ, джерело доказів, доказування, кримінальне судочинство, кримінальне провадження.

Abstract

DOCUMENTS AS PROCEDURAL SOURCES OF EVIDENCE IN CRIMINAL PROCEDURE

Tymchyshyn Andriy Mykhailovych Doctor of Juridical Sciences, Associate Professor, Head of the Department of Law and Humanities, Ivano-Frankivsk Branch of University «Ukraine»

Tymchyshyn Dmytro Mykhailovych Candidate of Legal Sciences, Associate Professor of the Department of Law and Humanities at the Ivano- Frankivsk Branch of University «Ukraine», Senior Investigator at the Department of Investigation of Particularly Serious Crimes, Main Directorate of the National Police in Ivano-Frankivsk Region

The article addresses problematic issues regarding the development of theoretical provisions that disclose the concept and significance of documents as evidence sources in criminal procedure, their use in the course of proving in criminal proceedings. A document in criminal procedure is understood as materially fixed objects specifically designed to preserve information about facts, hence there is a fundamental possibility of replacing them with similar documents. In criminal procedure, they should be understood as a material carrier directly fixed in written form, reflecting information about events and facts of significance, drawn up within the competence of a person, enterprise, institution, organization, obtained in the established procedure by investigative authorities or court, and involved in the materials of criminal proceedings.

Due to the sufficient volume of documents used in criminal procedure, there is a need for their scientific classification. The author's classification of documents as sources of evidence in criminal proceedings is of great importance, as it contributes to the systematization of accumulated knowledge, ensures the correct use of concepts and terms, eliminates ambiguity and inaccuracy, helps to better understand the criminal procedural essence of documents, systematize them, and thereby operate in the process of proving in criminal proceedings.

It is emphasized that documents, as sources of evidence, may contain information recorded both in written and other forms. They may include materials

of photo and video shooting, audio and video recordings, and other information carriers obtained, requested, or submitted in the manner determined by criminal procedural law.

Keywords: document, source of evidence, proving, criminal procedure, criminal proceedings.

Постановка проблеми

Проведення законотворчої роботи, спрямованої на удосконалення кримінально-процесуального законодавства в напрямку його демократизації й приведення у відповідність до Конституції України стало вагомим внеском у здійснення судово-правової реформи.

Охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, швидке і повне розкриття кримінальних правопорушень, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний, неможливо без кримінально-процесуального доказування, яке є обов'язковою умовою досягнення істини у кримінальному проваджені.

Діяльність правоохоронних органів з розслідування та вирішення кримінальних проваджень пов'язана зі збиранням, перевіркою та оцінкою доказів і їх процесуальних джерел, значну частину серед яких займають документи. Кримінальний процесуальний закон визнає їх повноцінними джерелами доказів, що підлягають разом з іншими джерелами, перевірці, оцінці і використанню в процесі доказування на загальних підставах.

Ефективність розробки проблем доказового права багато в чому обумовлена відповідним зрозумінням таких його категорій, як джерело доказів, судові докази, процесуальна форма, кримінально-процесуальне доказування та ін., сутність і нормативний зміст яких в теорії залишаються суперечливими. Незважаючи на досить значний обсяг досліджень, низка теоретичних і правових положень, що стосуються проблем поняття «інших документів» як джерел доказів у кримінальному судочинстві, є також дискусійною.

Аналіз публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми. Проблемам використання документів, як процесуальних джерел доказів у кримінальному судочинстві приділялась належна увага в роботах таких вітчизняних науковців, як: П. Є Антонюк, О. В. Баулін, М. В. Гуцалюк, І. М. Єфіменко, А. П. Запотоцький, К. М. Ковальов, Є. І. Лисаченко, А. В. Ратнова, О. С. Старенький, І. О. Сухачова та інші. Водночас, серед вчених і практиків немає єдиної думки про загальне поняття документів як процесуальних джерел доказів в контексті чинного кримінального процесуального законодавства. Тому, з урахуванням кримінального процесуального законодавства і практики доказування в кримінальних провадженнях, більш детального теоретичного осмислення потребують розгляду проблеми документів як процесуальних джерел доказів у кримінальному судочинстві.

Мета - надати комплексну характеристику використання окремих документів, як процесуальних джерел доказів у кримінальному процесі.

Виклад основного матеріалу

Загальновизнано, що найпоширенішим засобом посвідчення будь-яких фактів, явищ або дій є документи. З цією метою вони використовуються в науці і техніці, праві і управлінні, виробництві і ремеслі, тобто практично в усіх галузях знань. Відповідно, в термін «документ» вкладається різний зміст, який, зрештою, залежить від специфіки і завдань конкретної сфери застосування. Кримінальний процес також наділяє документи власним, відмінним від інших галузей знань, змістом. Але для того, щоб дослідити особливості документів в кримінальному судочинстві, перш за все необхідно дати загальну характеристику документів в науці та праві, розкрити їх поняття, зміст та характерні ознаки.

Перш за все, варто зазначити, що поняття «документ» в українській мові прийшло на зміну такому терміну, як «письмовий акт», який вперше з'явився ще в Київській Русі і використовувався для посвідчення певних подій, дій, обставин чи фактів. Досліджуючи історію становлення та розвитку документа, як процесуального джерела доказів, можна сказати, що протягом всієї історії існування поняття «документ» тлумачилося найрізноманітнішим чином, в його зміст вкладалися все нові й нові значення. Однак, у загальному, поняттю «документ» надавалося переважно юридичний сенс [1, с. 96].

Поступово словом «документ» стали іменувати всі «важливі ділові папери» і, врешті-решт, воно набуло ще два значення: побутове (будь-яке посвідчення особи) і публіцистичне (історичний документ). Це свідчило про те, що даний термін вийшов за рамки області права і став розповсюджуватися на інші сфери людської діяльності, оскільки формування державних інститутів управління і розвиток економічних відносин приводили до зростання чисельності і видів документів.

Що стосується основних етапів розвитку документів в кримінальному процесі України, то слід зазначити, що такий розвиток органічно пов'язаний з розвитком документів в загальній теорії права і пов'язаний, переважно, з їх використанням в доказовій діяльності. В той же час необхідно констатувати, що самостійним джерелом доказів документи стали досить пізно. Таке положення властиве більшості країн світу, у тому числі й Україні [2, с. 233].

Дослідження проблемних питань джерел доказів із відповідним рівнем їхнього теоретичного обґрунтування відбувалося у кожній історичній формі побудови кримінального процесу. Проте наукове дослідження джерел доказів, з'ясування їхньої природи і місця в кримінальному судочинстві почалися порівняно пізно. Так, наприклад, теоретичне обґрунтування і законодавче закріплення висновку експерта з'явилися лише в XIX столітті, хоча в кримінальному судочинстві знання спеціалістів використовувалися з незапам'ятних часів. Така ж ситуація простежується і при дослідженні документів як джерел доказів в кримінальному процесі.

Відповідно до ст. 99 Кримінального процесуального кодексу (КПК) України документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження [3].

Розглядаючи характеристику документа як джерела доказів, можна сказати, що кримінально-процесуальне законодавство України поняття доказу пов'язує саме з поняттям фактичних даних, які являють собою основу для одержання доказів. Спробуємо дослідити значення слова «фактичний». Автори тлумачного словника української мови визначають термін «фактичний», як такий, що відповідає об'єктивній дійсності і є матеріалом для певних висновків, а термін «дані», як відомості, що необхідні для якого-небудь висновку, рішення [4].

Проаналізувавши словосполучення «фактичні дані» з точки зору його смислового значення, то можна дійти висновку, що доказами є відомості, які відповідають фактам, тобто відображають дійсне становище чого-небудь. При цьому більшість процесуалістів вважає, що фактичні дані стають доказами, якщо вони зафіксовані з дотриманням вимог кримінально-процесуального законодавства та за умови можливості з їх допомогою встановити обставини злочину.

Таким чином, можна прийти до висновку, що кримінально-процесуальний закон ототожнює докази з достовірними відомостями, оскільки тільки достовірні відомості можуть відповідати фактам і відображати дійсне становище чого-небудь. Але деякі науковці не погоджуються з цим, вказуючи, що такий підхід може викликати низку заперечень не лише в теорії, але й на практиці доказування у кримінальних провадженнях.

Можна погодитись з такими аргументами, оскільки в КПК України зазначено, що ніякі докази не мають наперед встановленої сили. Ця вимога закону передбачає необхідність всебічної оцінки доказів з метою встановлення їх необхідних якостей, в тому числі і достовірності. Але оцінка достовірності відомостей, щодо яких фактично існує презумпція того, що вони правильно відображають об'єктивну реальність втрачає будь-який сенс [5, с. 76-77].

Як справедливо зауважує Є. І. Лисаченко., факти мають свою специфіку, яка полягає в тому, що вони є не тільки конкретним фрагментом об' єктивної реальності, але й саме з цими фактами закон пов'язує виникнення, зміну та припинення кримінально-правових, кримінально-процесуальних відносин у різних стадіях кримінального процесу, тобто факти покликані розкривати зміст нормативних приписів [6, с. 115-116]. Оскільки факти - це події, явища дійсності, які не можна «приєднати до кримінального провадження», то при доказуванні в кримінальному провадженні слідчий, прокурор і суддя оперують відомостями про ці події та явища дійсності. Навіть при безпосередньому сприйнятті слідчим або суддями фактів і обставин у ході провадження слідчих і судових дій, вони в кінцевому підсумку оперують як доказами не цими фактами, а лише відомостями про них, зафіксованими в установленому законом порядку в протоколах слідчих дій і судового засідання. Таким чином для доказування в кримінальних провадженнях не менш важливим ніж розуміння доказів, є з'ясування сутності їх джерел.

Перш за все зазначимо, що в українській мові під джерелом розуміється те, що дає початок чому-небудь, звідки щось виходить [4]. Проаналізувавши процесуальну літературу, можна прийти до висновку, що джерела доказів це процесуальна форма, в якій виступає інформація про обставини, які мають значення для правильного вирішення кримінального провадження. До них відносяться показання свідка, показання потерпілого, показання підозрюваного обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій та інші документи, перелічені в КПК України [3].

Процесуальними джерелами доказів є об'єкти матеріального світу, що містить у вигляді матеріальних або ідеальних слідів відомості про злочин та інші пов'язані з ним обставини, які підлягають доказуванню, котрі виявляють, закріплюють і досліджують суб'єкти кримінально-процесуального доказування у встановленому законом порядку з пізнавальною метою для прийняття законного рішення по кримінальному провадженню.

Стосовно характеристики джерел доказів, з впевненістю можна сказати, що вони існують незалежно від волі й свідомості суб'єктів доказування, як об'єкти матеріального світу, а також в силу своїх властивостей вони відображають у вигляді матеріальних або ідеальних слідів подію злочину й інші обставини, які з ним пов'язані.

Найчастіше джерело доказів, незалежно від того, чи розпочаті заходи щодо виявлення, закріплення і зберігання відомостей про злочин та інші обставини, які він містить, як правило, продовжує своє існування як об'єкт матеріального світу [7, с. 142].

Переходячи до більш детального розгляду документів саме як джерел доказів у кримінальному судочинстві, перш за все потрібно зазначити, що до нинішнього часу в переліку доказів кримінального процесу України сформувалися основні їх джерела, однак природа деяких з них досліджена недостатньо.

На думку І. О. Сухачова, документи як джерела доказів у кримінальному процесі - це спеціально виготовлені поза рамками кримінального судочинства посадовими особами і громадянами, що не є суб'єктами кримінально- процесуальної діяльності, предмети матеріального світу, які зберегли сліди цілеспрямованої діяльності та призначені для фіксації і передачі інформації з метою використання її в кримінальному судочинстві, або в інших сферах людської діяльності [8, с. 134].

О.С. Старенький стверджує, що документ як джерела доказів в кримінальному процесі - це матеріальний об'єкт, що безпосередньо в зафіксованій формі відображає відомості про події й факти, що мають кримінально-процесуальне значення, викладені власними силами або шляхом застосування технічних засобів за допомогою знаків, які дозволяють однозначно відтворювати у вигляді зображень чи усної промови, передавати й тлумачити людську думку, складений у межах компетенції особою, підприємством, установою, організацією, отриманий у встановленому порядку органами розслідування або судом і залучений до матеріалів кримінального провадження [9, с. 59-60].

Одними з перших в теорії доказів точку зору про систему ознак такого джерела доказу як документ, обґрунтували А. Є Антонюк та М. В. Гуцулюк, вказуючи, що доказове значення мають документи, які володіють сукупністю наступних ознак: 1) документ повинен містити відомості, носій яких відомий і які можуть бути перевірені; 2) отримана інформація повинна бути засвідчена і викладена особами в межах їх посадової компетенції або фактичної обізнаності; 3) дотримання встановленого законом порядку залучення документів до матеріалів кримінального провадження; 4) закріплені в документі відомості повинні мати значення для кримінального провадження. Відсутність в документі хоча б однієї із вказаних ознак, на їх думку, позбавляє документів доказового значення, оскільки створює неспростовний сумнів в достовірності даних які в них закріплені, або свідчить про їх неналежність до кримінального провадження [10, с. 39].

Аналізуючи дослідження науковців з цього питання, можна виділити наступні ознаки «документів» як джерел доказів в кримінальному судочинстві: головне призначення документів - збереження відомостей про факти, при цьому закріплюючи фактичну інформацію про істотні обставини кримінального провадження; документи закріплюють відомості про носія та які можуть бути перевірені; інформація в документах повинна бути належним чином засвідчена і викладена особами в межах їх компетенції або фактичної обізнаності; містять реквізити або дані про осіб, які складають документи; зміст документів повинен носити посвідчувальний або описовий характер; документи повинні містити визначену форму та зміст, які відповідно відіграють головну та допоміжну роль; документи повинні бути виконані на

матеріальному носії із забезпеченням передання змісту; дані носять загальнодоступний характер, окрім тих, які містять охоронювану законом таємницю; документи повинні бути витребувані (ст. 93 КПК України) та залучені до кримінального провадження з додержанням встановленого кримінальним процесуальним законом порядку.

Майже всі науковці притримуються думки, що документи є джерелами доказів, якщо обставини і факти, засвідчені або викладені установами, підприємствами, організаціями, посадовими особами і громадянами, мають значення для кримінального провадження. При цьому документи - це матеріально фіксовані об'єкти, які спеціально призначені для збереження відомостей про факти, у зв'язку з цим є принципова можливість заміни їх такими ж документами [11, с. 76-79].

По-друге, документ може бути визнаний джерелом доказів, якщо він складений компетентними підприємствами, установами і організаціями, посадовими особами або громадянами. При цьому не можуть визнаватися джерелами доказів документи, які виходять від некомпетентного органу, або документи складені не уповноваженою особою чи особою, яка перевищила свої повноваження. Крім того, вимога компетентності передбачає визначеність органу чи особи, від якої вони виходять, тобто письмовий акт анонімного характеру, ніким не підписаний, не може визнаватися документом - джерелом доказів. В документі також повинне бути вказане конкретне джерело відомостей про факти з тим, щоб при необхідності його можна було перевірити процесуальними засобами. Проте існує думка, що поряд з документами, які володіють всіма реквізитами, встановленими відповідними нормативно-правовими актами для конкретного різновиду документів можуть використовуватися і документи, складені з порушенням таких вимог. Вирішальне значення в таких випадках має змістовна сторона документа - наявність в ньому інформації про факти і обставини, які мають значення для кримінального провадження [12, с. 115-117].

Класифікація документів, як і будь-який інший вид наукової класифікації, завжди є в певному розумінні умовною і відносною, тому що неможливо охопити все різноманіття життя. Документи як процесуальні джерела доказів різні по своєму походженню, мають різну структуру і неоднакові функції в процесі доказування. Охопити всі ці ознаки однією системою класифікації просто неможливо. Тому класифікація інших проводиться по декількох підставах і представляє собою розгалужену систему. Крім того, класифікація інших документів допомагає правильно організувати процес їх збирання, перевірки і оцінки, правильно визначити шляхи використання таких доказів, їхню значимість для доведення тих чи інших обставин, що входять до предмета доказування. [11, с. 86-87].

Про складність класифікації документів як джерел доказів досить влучно зазначив А. П. Запотоцький, що документи в кримінальному процесі можуть бути класифіковані на: письмові і неписьмові, офіційні і приватні, процесуальні і непроцесуальні, фінансові і нефінансові, внутрішні і зовнішні, розпорядчі і виконавчі, контрольні і первинні, вільні і разові, накопичувальні, інформаційні, довгострокового і короткострокового зберігання тощо. Одні і ті ж документи можуть відноситися до різних класифікаційних груп [11, с. 123-124].

Аналізуючи підходи різних науковців до класифікації документів в кримінальному процесі можна виокремити таку класифікацію документів як джерел доказів у кримінальному судочинстві: за характером зв'язку з обставиною, що підлягає доказуванню згідно КПК, документи діляться на прямі й непрямі; з точки зору змістовного відношення до головного факту діляться на обвинувальні виправдувальні, такі що підтверджують або такі що спростовують висунуту версію; стосовно джерела одержання діляться на первинні (першоджерела) й похідні; за способом закріплення інформації діляться на письмові (буквені, цифрові), графічні, технічні, отримані за допомогою інших технічних пристроїв; за строком зберігання на короткострокові й довгострокові; за характером їх надходження на офіційні й неофіційні; за кримінально-процесуальною формою документи можуть бути поділені на процесуальні та непроцесуальні документи; за призначенням поділяють на такі, що засвідчують певний факт і такі що його описують; залежно від категорії доступу до них - загально доступні, з обмеженим доступом; за способом отримання - отримані в ході слідчих дій; складені самим органом - суб'єктом кримінально-процесуального судочинства, витребувані, надані учасниками кримінального процесу або іншими особами.

- стосовно моменту порушення кримінального провадження на такі, що виникли до порушення провадження та такі, що виникли після порушення кримінального провадження.

Висновки

Більшість науковців поняттю «документ» надавали переважно юридичний сенс. Але з появою нових видів комунікаційних засобів і способів закріплення соціально значущої інформації, розвитком комп'ютерних та інформаційних технологій відбулася докорінна трансформація класичного розуміння поняття «документ». На сьогодні, документи - це матеріально фіксовані об'єкти, які спеціально призначені для збереження відомостей про факти, у зв'язку з цим є принципова можливість заміни їх такими ж документами. У кримінальному судочинстві під ними слід розуміти матеріальний носій, що безпосередньо зафіксований в письмовій формі, відображає відомості про події й факти, що мають значення, складений у межах компетенції особою, підприємством, установою, організацією, отриманий у встановленому порядку органами розслідування або судом і залучений до матеріалів кримінального провадження.

Критерієм для класифікації документів як джерел доказів у кримінальному процесі може слугувати спосіб фіксації відомостей про факти (письмові і неписьмові, офіційні і приватні, процесуальні і непроцесуальні, фінансові і нефінансові, внутрішні і зовнішні, розпорядчі і виконавчі, контрольні і первинні, вільні і разові, накопичувальні, інформаційні, довгострокового і короткострокового зберігання тощо). Доцільність такої класифікації очевидна, позаяк вичерпує майже всі можливі види документів, що дозволяє слідчому або суду не пропустити з виду жоден з них. Крім того, вона необхідна при вирішенні питання про методи дослідження поданих в певному вигляді документів і виявлення його виконавців.

Література:

1. Ковальов К. М. Визначення давності виготовлення документа: історичний аспект і сучасні тенденції. Криміналістичний вісник. 2021. № 1 (35). С. 19-37.

2. Ратнова А. В. Електронний документ та його місце у системі доказів у кримінальному провадженні. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. 2018. Вип. 3. С. 231-241.

3. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04.2012 № 4651-VI URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17

4. Великий тлумачний словник української мови / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. Київ, Ірпінь : Перун, 2005. 1440 с.

5. Баулін О. Поняття доказів у кримінальному процесі. Вісник Національної академії прокуратури України. 2017. № 1. С. 75-81.

6. Лисаченко Є. І. Тимчасовий доступ до речей і документів як засіб кримінального процесуального доказування: дис... докт. філос. : 081 - Право. Київ : Нац. акад. внутр. справ, 2021. 210 с.

7. Єфіменко І. М. Процесуальні особливості тимчасового доступу до речей і документів. Актуальні проблеми криміналістики та судової експертології : матеріали міжвідом. наук.-практ. конф. (Київ, 22 листоп. 2018 р.). Київ : Нац. акад. внутр. справ, 2018. С. 140-143.

8. Сухачова І. О. Застосування прокурором тимчасового доступу до речей і документів при реалізації функції обвинувачення. Правовий часопис Донбасу. 2021. № 1 (74). С. 133-142.

9. Старенький О. С. Витребування документів як засіб отримання доказів захисником у кримінальному провадженні : проблеми визначення процесуальної форми. Вісник кримінального судочинства. 2017. № 3. С. 58-68.

10. Антонюк П. Є., Гуцалюк М. В. Щодо сутності електронної (цифрової) інформації як джерела доказів у кримінальному провадженні. Криміналістичний вісник. 2021. № 1 (33). С. 37-49.

11. Запотоцький А. П. Документи як процесуальні джерела доказів у кримінальному судочинстві : дис. канд. юрид. наук: 12.00.09. Київ, 2008. 225 с.

12. Ратнова А. В. Кримінальні процесуальні та криміналістичні основи використання електронних документів у доказуванні : дис. канд. юрид. наук: 081 - Право. Львів: Львів. держ. ун-т внутр. справ, 2021. 248 с.

References:

1. Kovalev K. M. Determining the date of production of a document: historical aspect and modern trends. Forensic Herald. 2021. No. 1 (35). P. 19-37.

2. Ratnova A. V. Criminal procedural and forensic bases of the use of electronic documents in evidence: diss... candidate. law Sciences: 081 - Law. Lviv: Lviv. state University of Internal Affairs cases, 2021. 248 p.

3. Ratnova A. V. Electronic document and its place in the system of evidence in criminal proceedings. Scientific Bulletin of the Lviv State University of Internal Affairs. Legal series. 2018. Issue 3. P. 231-241.

4. Criminal Procedure Code of Ukraine: Law of Ukraine dated April 13, 2012 No. 4651-VI URL: https ://zakon.rada .gov.ua/l aws/ show/4651-17

5. Large explanatory dictionary of the Ukrainian language / comp. and heads ed. V. T. Busel. Kyiv, Irpin: Perun, 2005. 1440 p.

6. Baulin O. The concept of evidence in the criminal process. Bulletin of the National Academy of the Prosecutor's Office of Ukraine. 2017. No. 1. P. 75-81.

7. Lysachenko E. I. Temporary access to things and documents as a means of criminal procedural evidence: diss... doc. Philos. : 081 - Law. Kyiv: National. Acad. internal cases, 2021. 210 p.

8. Efimenko I.M. Procedural features of temporary access to things and documents. Actual problems of criminology and forensic expertise: interdisciplinary materials. science and practice conf. (Kyiv, November 22, 2018). Kyiv: National. Acad. internal of affairs, 2018. P. 140-143.

9. Sukhacheva I.O. Application by the prosecutor of temporary access to things and documents in the implementation of the prosecution function. Legal journal of Donbass. 2021. No. 1 (74). P. 133-142.

10. Starenky O. S. Requesting documents as a means of obtaining evidence by the defense attorney in criminal proceedings: problems of determining the procedural form. Herald of criminal justice. 2017. No. 3. P. 58-68.

11. Antonyuk P.E., Gutsalyuk M.V. Regarding the essence of electronic (digital) information as a source of evidence in criminal proceedings. Forensic Herald. 2021. No. 1 (33). P. 37-49.

12. Zapotocki A. P. Documents as procedural sources of evidence in criminal proceedings: Dissertation... Cand. law Sciences: 12.00.09. Kyiv, 2008. 225 p.

Размещено на Allbest.ru