Право на публічну службу у площині сучасних викликів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Право на публічну службу у площині сучасних викликів

Гаран (Стукаленко) Ольга Володимирівна доктор юридичних наук, професор, професор кафедри адміністративного та господарського права, Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, м. Одеса

Анотація

Стаття присвячена дослідженню окремих питань розуміння права на публічну службу у контексті сьогодення. Особливу увагу приділяється аналізу сутності цього права, розкриваючи його значення та вплив на захист прав, свобод і інтересів публічних службовців. Зазначено, що потреба у ретельному розумінні правового інституту публічного адміністрування постійно зростає, оскільки його вплив на функціонування суспільства та держави в цілому є значимим, а забезпечення ефективного захисту прав публічних службовців є невід'ємною складовою стабільності та розвитку суспільства. Доведено, що сучасне наповнення змісту права на публічну службу є важливим кроком в формуванні інтегрованого правового простору, який визначає формат функціонування публічного управління. Визначено, що в сучасних умовах, в національному науково-правовому просторі можливо виокремити три основні докритнальні підходи до розуміння публічної служби: 1) « широкий підхід»; 2) « вузький підхід»; 3) «розширений підхід». право публічний службовець

Автор звертає увагу, що право на публічну службу це складне правове явище, яке має три достатньо крупних блока:а) право прийняття на публічну службу; б) право проходження публічної служби; в) право звільнення з посад публічної служби. Доведено, що вивчення права на звільнення з посади публічної служби виявляється ключовим аспектом аналізу даної правової сфери. Зазначено, що ця складова відображає важливий механізм регулювання відносин у сфері публічної служби. Зроблений висновок, що постійні звернення осіб до адміністративного суду у зв'язку з питаннями незаконного їх звільнення з посади публічної служби свідчать про серйозні недоліки у системі права. Ці недоліки можуть бути пов'язані з недостатньою чіткістю нормативно-правових актів, відсутністю чіткої процедури припинення публічної служби, або недостатнім контролем за дотриманням прав та процедур у цій сфері. Такий стан справ свідчить про необхідність подальшого вдосконалення правового регулювання в цій області, а також звернення уваги на практичні аспекти реалізації цих норм. Тільки таким чином можна буде забезпечити ефективний захист прав публічних службовців та підвищити рівень довіри до системи публічної служби в цілому.

Ключові слова: право на публічну службу, професійна компетентність, захист особи, публічна служба, звільнення з посади, незаконне звільнення, адміністративні суди, міжнародний досвід.

Haran (Stukalenko) Olha Volodymyrivna Doctor of Juridical Sciences, Professor the Department of Administrative and Commercial Law, Odesa I. I. Mechnikov National University, Odesa

THE RIGHT TO PUBLIC SERVICE IN THE AREA OF MODERN CHALLENGES

Abstract. The article is devoted to the study of certain issues of understanding the right to public service in the context of today. Particular attention is paid to the analysis of the essence of this right, revealing its meaning and impact on the protection of the rights, freedoms and interests of public servants. It is noted that the need for a thorough understanding of the legal institution of public administration is constantly growing, since its influence on the functioning of society and the state as a whole is significant, and ensuring the effective protection of the rights of public servants is an integral component of the stability and development of society.It has been proven that the modern filling of the content of the right to public service is an important step in the formation of an integrated legal space that determines the format of the functioning of public administration. It was determined that in modern conditions, in the national scientific and legal space, it is possible to single out three main critical approaches to understanding public service: 1) "broad approach"; 2) "narrow approach"; 3) "extended approach".The author draws attention to the fact that the right to public service is a complex legal phenomenon that has three fairly large blocks: a) the right to be accepted for public service; b) the right to perform public service; c) the right to be dismissed from public service positions. It has been proven that the study of the right to dismissal from a public service position is a key aspect of the analysis of this legal field. It is noted that this component reflects an important mechanism for regulating relations in the field of public service.It was concluded that the constant appeals of persons to the administrative court in connection with the issues of their illegal dismissal from public service positions indicate serious deficiencies in the legal system. These shortcomings may be related to the insufficient clarity of legal acts, the absence of a clear procedure for the termination of public service, or

insufficient control over the observance of rights and procedures in this area. This state of affairs indicates the need for further improvement of legal regulation in this area, as well as paying attention to the practical aspects of the implementation of these norms. Only in this way will it be possible to ensure effective protection of the rights of public servants and increase the level of trust in the public service system as a whole.

Keywords: right to public service, professional competence, personal protection, public service, dismissal from office, illegal dismissal, administrative courts, international experience.

Постановка проблеми

З метою забезпечення успішної реалізації широкомасштабних реформ у різних сферах державної політики надзвичайно важливою стає належна система публічного управління, яка б забезпечувала ефективність і прозорість процесів. Напрацювання та впровадження компетентної, ефективної системи управління вимагає наявності високої професійної компетентності.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», «професійна компетентність - здатність особи у межах визначених за посадою повноважень застосовувати спеціальні знання, уміння та навички, виявляти відповідні моральні та ділові якості для належного виконання встановлених обов'язків, навчання, професійного та особистісного розвитку[ 1].

Цей ключовий аспект - професійна компетентність є одним із основним підґрунтям реформ і має забезпечувати виконання державних функцій на якісному рівні. Формування професійної сучасної публічної служби є фундаментом для успішного функціонування країни та розвитку її потенціалу.

В. Костюк звертає увагу на таку позицію, згідно до якої, « Новітня концепція реформування публічної служби пов'язана із дієвістю, ефективністю та доступністю права громадян на державну службу та службу в органах місцевого самоврядування» [2, с. 18].

Також особливо цікавим є дослідження сутності права на публічну службу. Зацікавленість у такому аналізі виправдана через те, що науковою спільнотою досі досить мало приділялося уваги праву на публічну службу в контексті сучасних викликів. Проте вплив цього права на захист прав, свобод і інтересів публічних службовців складно переоцінити, а з часом цей вплив тільки зростатиме. Тому дослідження цієї теми є важливим для подальшого розвитку наукового розуміння та практичного застосування правових норм у сфері публічної служби.

Безперечно, публічна служба включає дві великі складові: державну службу та службу в органах місцевого самоврядування. І кожному із цих напрямків публічної служби в 2023 році притаманна ознака зменшення кількості службовців державної служби та служби в органах місцевого самоврядування. Наприклад, «Упродовж 2023 року зберігалася тенденція відтоку кадрів з української державної служби. Про це свідчить аналіз кількісного складу державної служби за четвертий квартал 2023-го. Фактична кількість працюючих державних службовців наразі складає 159 904 особи. Упродовж 2023 року їх стало менше на 5 518 осіб, зокрема в четвертому кварталі - на 1 671 особу. Відповідно щокварталу збільшувалася кількість вакантних посад. Наразі таких 39 102. Це на 1 038 посади більше у порівнянні з третім кварталом 2023-го»[3 ].

На динаміку зменшення кількості публічних службовців та одночасним збільшенням кількості вакантних місць впливає звільнення з посади публічних службовців. Безперечно, одним із чинників, в наслідок якого зменшується чисельність публічних службовців - незаконне їх звільнення з посад публічної служби. В цьому аспекті, доречним є звернення уваги Л.В. Кивало на такому проблемному моменті, а саме, « Факти постійних звернень осіб до адміністративного суду з питань незаконного їх звільнення з посад публічної служби, свідчать про те, що це питання, будучи предметом трудового права, майже не досліджувалось в межах науки адміністративного права і процесу [4, с. 26 ].

Актуалізується зазначена тематикаі у зв'язку з російською військовою агресією на території України, так як регулювання окремих процесів та процедур на державній службі було змінено [5].

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Українські дослідники, такі як В. Авер'янов, Ю. Битяка, Л. Біла-Тіунова, І. Бухтіярова, В.Галунько, В. Гладкий, Д. Голосніченко, П. Діхтієвський, С. Дубенко, В. Колпаков, О. Кузьменко, М. Куйбіда, В. Малиновський, Р. Мельник, О.Миколенко, 0.Парфенюк, Є. Соболь, В. Сокуренко, Н. Панова, В.Тимощук, Ю.Тодика, 1.Хомишин, М. Цуркан, Х. Ярмакі, О Ярошенко та інші вже внесли важливий вклад у вивчення певних аспектів публічної служби, хоча існують ще значні перспективи для подальших досліджень.

Певна група вчених досліджували проблеми використання позитивного зарубіжного регулювання публічної служби та пропозиції для України, до таких наукловців можливо віднести Н. Алюшину, П. Комірчого, І. Коліушко, B.Тимощука, А. М. Школика, А.О.Чаркіну та інших, які зробили важливий внесок у вивчення цієї проблематики.

Окремі питання реалізації права на державної служби в умовах воєнного стану висвітлено у працях Л. Алюшина та І. Хомишина, а Н. Корнута. Р. Негара вивчали організацію дистанційої роботи публічних службовців.

C.Селіванов актуалізував питання кадрового резерву на державній службі. Попри наявності великої кількості напрацювань в зазначеній темі, питання розуміння права на публічну службу потребує подальших наукових розробок, враховуючи зтрімки зміни у суспільстві, законодавстві та інші чинники.

Метою статті є розкриття сучасного бачення права на публічну службу для формування новітньої концепції реалізації цього в Україні та створення наукового підґрунтя для функціонування ефективної системи забезпечення захисту права на публічну службу у всіх його проявах.

Виклад основного матеріалу

У сучасних умовах, публічна служба визнається не лише обов'язковою складовою будь-якої цивілізованої країни, але і невід'ємною частиною її розвитку. Це не просто функція держави, а важлива сфера її діяльності, що забезпечує стабільність, розвиток та раціональне використання ресурсів країни, але уникаючи етатизаційного втручання.

Безумовно, усвідомлена сучасного наповнення змісту права на публічну службу є важливим кроком в формуванні інтегрованого правового простору, який визначає формат функціонування публічного управління.

У вітчизняній науці існують різні підходи щодо розуміння цього поняття.

Як зазначає Н. Янюк, «у світі немає жодної універсальної моделі, яку можна було б використати під час формування національного інституту публічної служби [ 6 ].

Вивчення досвіду зарубіжних країн, передусім членів Європейського Союзу, має велике значення для визначення основних принципів публічної служби в Україні та формування відповідної законодавчої бази. У цих країнах загальним правилом є визначення службовця публічним, яке ґрунтується на публічно-правовому зв'язку такої особи з державою. Цей зв'язок виникає на підставі юридичного факту, відмінного від приватно-правового трудового договору, і має адміністративно-правовий характер. Такий підхід дозволяє забезпечити ефективну регуляцію взаємовідносин між державою та службовцями, зокрема встановлюючи особливі правові обов'язки та відповідальність перед громадянами і суспільством в цілому. Реалізація подібного підходу в Україні має потенціал сприяти підвищенню рівня професіоналізму та довіри до публічних інститутів.

На основі аналізу наукової літератури висловлюється теза про те, що в сучасному світі важливість публічної служби як складової демократичного суспільства надається все більшого значення. Публічна служба виступає не лише інструментом забезпечення функціонування держави, але і гарантом реалізації прав і інтересів громадян. Її ефективність та довіра до неї залежать від якості кадрового забезпечення, впровадження сучасних методів управління та забезпечення відповідності принципам прозорості, відкритості та відповідальності. Таким чином, розвиток публічної служби визначається не лише внутрішніми потребами держави, але й вимогами суспільства та міжнародних стандартів у сфері публічної служби. Потрібно враховувати, що сучасне суспільство постійно змінюється, технології розвиваються, а вимоги до державних інститутів і службовців посилюються. Тому, щоб забезпечити ефективне функціонування публічної служби, необхідно систематично переглядати і удосконалювати законодавство, враховуючи сучасні соціально- економічні, політичні та технологічні реалії. Це допоможе забезпечити відповідність діяльності державних органів вимогам суспільства, збільшити довіру до державних інститутів та забезпечити ефективне виконання їхніх функцій у службі громадянам. Важливою складовою публічної служби є право на публічну службу.

В сучасних умовах, в національному науково-правовому просторі можливо виокремити три основні докритнальні підходи до розуміння публічної служби: 1) « широкий підхід»; 2) « вузький підхід»; 3) «розширений підхід».

В. Я. Малиновський на підставі аналізу наукової літератури висловлює тезу, що «Прихильники широкого трактування публічної служби розуміють її як державну, муніципальну службу та службу в недержавних організаціях (громадських організаціях, політичних партіях та навіть приватних підприємствах)» [7, с. 45].

Другий концептуальний підхід - « вузький підхід», визначає службу в органах місцевого самоврядування і лише в апаратах органів усіх гілок влади, що охоплюється поняттям державної служби без судової і законодавчої діяльності [ 8 , с. 272].

На думку В.Я. Малиновського, «цей підхід обмежує коло посад, які відносяться до публічної служби, найперше, політичних, а також діяльність суддів і прокурорів [7, с. 45 ].

Цікавим є підхід законодавства. В частині 1 ст. 19 Закону України» Про державну службу»[ 9] закріплено, що право на державну службу обмежується лище зазначенням вимог до неї: повнолітні громадяни України, які вільно володіють державною мовою та яким присвоєно ступінь вищої освіти не нижче.

Серед різноманітних підходів до визначення публічної служби, найбільш логічним є третій підхід, який відносить до публічної служби всі види служби в державних органах та органах місцевого самоврядування, а також інших установах, що здійснюють функції держави або місцевого самоврядування. Цей підхід дозволяє врахувати широкий спектр діяльності, яка спрямована на задоволення потреб громадян і забезпечення функціонування держави чи місцевого самоврядування, включаючи адміністративну, соціальну, економічну та інші сфери діяльності. Такий підхід сприяє узгодженню та систематизації різноманітних аспектів публічної служби, що є важливим для розробки ефективної стратегії управління та політики в цій сфері.

П.17 ч. 1 ст. 4 КАСУ «публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування»^].

Тобто, законодавець дотримується розширеного підходу розуміння публічної служби.

В той же час, положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачають, що у період дії воєнного стану особи призначаються на посади в органах місцевого самоврядування сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов'язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад.

В. Костюк, досліджуючи питання щодо сучасних концепцій права на публічну службу у контексті сьогодення, визначає, що «Основними особливостями права на публічну службу є наступні: це системне, конституційне право; випливає із змісту права на працю; системно пов'язано із правом на державну службу та службу в органах місцевого самоврядування; правомочними є громадяни України; передбачає зайняття особою посад у публічно-правових інститутах влади; передбачає спеціальну процедуру реалізації, гарантування та правової охорони; зумовлює виникнення, зміну, припиненняслужбово-трудових правовідносин; передбачає набуття правомочною особою правосуб'єктності публічного службовця; характеризується спеціальною процедурою припинення; підлягає державному нагляду та громадському контролю [2, с. 23].

Право на публічну службу це складне правове явище, яке має три достатньо крупних блока: право прийняття на публічну службу; право проходження публічної служби; право звільнення з посад публічної служби.

Потрібно звернути увагу, що ефективність публічного управління обумовлена не лише правовим регулюванням, а й наявністю висококваліфікованих кадрів. Враховуючи положення Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», під час реалізації громадянами права на державну службу не допускається будь-які форми дискримінація, визначені законодавством [11] .

В кронтексті Рекомендациї Rec. (2001)10, «процедури прийому на публічну службу повинні ґрунтуватися на об'єктивних і недискримінаційних критеріїв, та прийняття потрібно здійснюватися після необхідної перевірки кандидатур. Крім того, потрібно застосовувати політику найму чоловіків та жінок, яке представляють різні верстви суспільства ..., так як кінцевою метою є такий склад, ... який віддзеркалює то суспільство, на службі якого вони знаходяться ...» [12, с. 37].

На трансформацію меж права на публічну службу впливають європейські стандарти публічного адміністрування. Ці стандарти, по-перше, визначають вектор трансформації публічної служби; по-друге, можливості використання позитивного досвіду. Так, враховуючи міжнародний досвід не виключено, що в подальшому в Україні будуть інтегровані положення деяких країн: Греції, Польщі, Чехії та інших, стосовно того, що право на публічну службу буде включати таку підставу, як виконання положення проходження служби к збройних силах.

Наприклад, відповідно до ст. 5 Кодексу цивільних службовців Греції не можуть бути призначені цивільними службовцями особи, які; не виконали свого обов'язку проходження військової служби або не були належним чино звільнені з військової служби; які були визнані такими, що відмовляться від проходження військової служби через політичні чи релігійно-етичні переконання, та які не пройшли, відповідно до спеціальних правових положень встановлений строк служби к збройних силах без носіння зброї або альтернативної цивільної соціальної служби [ 13].

Подібний імператив передбачено і для осіб при вступі на службу в Чехії (п. «е» ч. 1 ст. 17 Закону Чехії « Про службу державних службовців у адміністративних установах і про винагороду державних службовців та інших працівників адміністративних установ (про службу)» від 26.04.2002 р.) [13, с. 269-388], Польщі (п. 6 ст. 28) [13].

Дане положення, враховуючи міжнародний досвід, щодо права на публічну службу в Україні може мати підставу - проходження служби к збройних силах, може буде цікавим для впровадження в національний простір.

В той же час, В.В. Гладких висловлює позицію, згідно до якої «некритична, а іноді - відверто безглузда зміна законодавства, що обумовлює критичне збільшення кількості норм законодавства, спричиняє невизначеність соціального життя та його юридичних наслідків, знецінює принцип законності, загрожує пануванню права тощо». Саме тому провокування «інфляції законодавства», на думку вчених, «може використовуватись також як ефективна зброя для деструкції держав шляхом привнесення хаосу в соціальне життя громадян, зниження довіри до інститутів влади та поваги до закону» [ 14, с. 5-10].

І. Ю. Хомишин звертає увагу на тому факті, що «Українське законодавство здебільшого сформоване в частині діяльності органів публічної влади в умовах війни, проте реалізація повноважень органів державної влади, органів місцевого самоврядування знаходиться, як ніколи під прицільним спостереженням громадськості, адже запит суспільства на прозорість, відкритість та підзвітність цих органів в умовах війни посилився » [15, с. 312].

На підставі аналізу діючого законодавства, стало очевидним, що період воєнного стану в Україні створив низку проблем, пов'язаних з функціонуванням органів публічної влади та розкрив недоліки у системі комплектування та організації діяльності цих органів. На жаль, спрощені умови призначень на посади державної служби призвели до порушення основних принципів цієї системи, а саме - стабільності та професіоналізму.

Отже, виникла потреба в реформуванні державної служби, зокрема, у створенні кадрового резерву. Ця ситуація загострює проблему і обумовлює потребу у перегляді існуючих підходів до відбору та підготовки кадрів, гарантування ростання їх професіоналізму у роботі, тим самим забезпечивши ефективне функціонування органів влади в умовах викликів сучасності. Наприклад, « практика віддаленої роботи стала частиною організації роботи на державній службі і сприяє активному застосуванню засобів телекомунікаційного зв'язку, що стали невід'ємною складовою частиною щоденної роботи» [ 16, с. 11-16 ].

Як вже було зазначено, що важливою складовою права на публічну службу є право на звільнення з посад публічної служб. На підставі аналізу наукової літератири, можливо виокремити коло проблемних питань, які пов'язані з припиненням публічної служби. Так, постійні звернення осіб до адміністративного суду у зв'язку з питаннями незаконного їх звільнення з посад публічної служби є свідченням про недоліки у системі права. Ці конкретні звернення, хоча і відносяться до сфери трудового права, практично не привертали увагу наукового співтовариства, зосередженого на адміністративному праві та процесу. Це свідчить про необхідність більш глибокого вивчення цього питання та розширення діапазону наукових досліджень у сфері адміністративного права, щоб забезпечити ефективну захист прав громадян у контексті їхніх службових відносин.

Наприклад, Л. В. Кивало наголошує, що « Публічний службовець може оскаржити рішення про його звільнення в судовому порядку, якщо вважає таке рішення незаконним. У зв'язку з цим, виникає потреба визначення у науці адміністративного права критеріїв розмежування «законного» і «незаконного» рішень про звільнення службовця з займаної посади публічної служби. Якщо законність рішення про звільнення публічного службовця забезпечується положеннями національного законодавства про публічну службу, то «незаконність» такого рішення виводиться інтелектуальним шляхом на підставі аналізу положень законодавства» 4, с. 26].

У реальному житті іноді виникають ситуації, коли публічний службовець не відповідає вимогам, проявляючи недостатню компетентність або недобросовісність. У таких випадках, вирішенням може стати їхнє звільнення. В Україні законодавство встановлює чіткі критерії для таких випадків та процедури для їх реалізації, спираючись на об'єктивні докази невідповідності посадовця вимогам. Це важливий етап для забезпечення ефективності управління державними структурами. Однак важливо розуміти, що процес очищення влади повинен ґрунтуватися не лише на правових механізмах, але й на принципах справедливості та об'єктивності. Прийняття таких важливих рішень повинно бути відвертою, але не емоційною діяльністю, з урахуванням не лише норм, але й цінностей правової держави.

Так, адміністративно-правові спори щодо незаконного звільнення з публічної служби, як і інші спору, які стосуються реалізації права на публічну службу, вирішуються на рівні адміністративного судочинства із урахуванням положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Висновки

На підставі аналізу наукової літератури стає очевидним, що у сучасному світі значення публічної служби як основної складової демократичного суспільства зростає. Публічна служба виступа не лише інструментом функціонування держави, а є гарантією реалізації прав і інтересів громадян. Її ефективність і рівень довіри залежать від якості кадрового забезпечення, впровадження сучасних методів управління та дотримання принципів прозорості, відкритості та відповідальності. Розвиток публічної служби визначається не лише внутрішніми потребами держави, а і вимогами суспільства та міжнародних стандартів у цій сфері. Необхідно враховувати постійні зміни в суспільстві, розвиток технологій та посилення вимог до державних інститутів і службовців.

З метою забезпечення реалізації права на публічну службу необхідно систематично переглядати наукові доктрини та удосконалювати законодавство, враховуючи сучасні соціально-економічні, політичні та технологічні реалії. Це допоможе забезпечити відповідність діяльності державних органів вимогам суспільства, підвищити довіру до державних інститутів та забезпечити ефективне виконання їхніх функцій.

Література:

1.Про службу в органах місцевого самоврядування: Закон України від 02.05.2023 № 3077-IX. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/3077-20#Text (дата звернення 02.04.2024).

2.Костюк В. Концепція права на публічну службу у контексті сьогодення: науково- практичний аспект. Публічне право, 2018, №2(30). С. 18-27. URL: https://www.publichne- pravo.com.ua/files/30/2.pdf (дата звернення 02.04.2024).

3.Торік кількість державних службовців в Україні скоротилася більше, аніж на

5.5тисяч осіб. URL:https://nads.gov.ua/news/torik-kilkist-derzhavnykh-sluzhbovtsiv-v-ukraini- skorotylasia-bilshe-anizh-na-55-tysiach-osib#:~:text=%D0%A4%... (дата звернення 02.04.2024).

4.Кивало Л.В. Незаконне звільнення з публічної служби як підстава звернення до адміністративного суду. Правова держава, 2022. № 47'2022. С. 21-28. URL: http://pd.onu.edu.ua/ article/view/265280/261841 (дата звернення 02.04.2024).

5.Роз'яснення від 10 червня 2022 р. № 154 р/з щодо моніторингу виконання державними службовцями завдань і ключових показників результативності, ефективності та якості службової діяльності в умовах воєнного стану URL: https://nads.gov.ua/npas/ shchodo-monitoringu-vikonannya-derzhavnimi-sluzhbovcyami-zavdan-i-klyuchovih-pokaznikiv- rezultativnosti-efektivnosti-ta-yakosti-sluzhbovoyi-diyalnosti-v-umovah-voyennogo-stanu (дата звернення 02.04.2024).

6.Янюк Н. Актуальні проблеми формування публічної служби в Україні. Вісник Львівського університету. Серія: Юридична. 2010. Вип. 51. С. 162-167. (дата звернення 02.04.2024).

8.Малиновський В. Я. Публічна служба в Україні: підручник. Київ: Видавничий дім «Кондор», 2018. 312 с.

9.Рунова Н. Публічна служба в Україні: проблеми дефініції. Публічне право. 2012. № 3 (7)., 272 с.

10.Про державну службу : Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII. URL: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/889-19#Text (дата звернення 02.04.2024).

11.Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV https: // zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text (дата звернення 02.04.2024).

12.Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні: Закон України від 06.09.2012 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5207-17 (дата звернення 02.04.2024).

13.Європейський кодекс поліцейської етики: Рекомендація Rec. (2001)10, ухвалена Комітетом міністрів Ради Європи 19 вер. 2001 р. URL: https://rm.coe.int/0900001680928736 (дата звернення 02.04.2024).

14.Публічна служба. Зарубіжний досвід та пропозиції для України /за заг.ред. Тимощука В. П, А. М. Школика. К.: Конус-Ю, 2007. 735 с. URL: http://www.pdu-journal. kpu.zp.ua/archive/1_2017/44.pdf (дата звернення 02.04.2024).

15.Гладкий В. В. Мінливість і занепад законодавства: постановка питання. Актуальні проблеми реформування сучасного законодавства : матеріали ІІІ Міжнар. наук.- практ. конф. (Харків, 14-15 верес. 2017 р.). Харків : Молод. вчен., 2017. С. 5-10.

16.Хомишин І. Ю. Публічна служба в умовах війни. Аналітично-порівняльне правознавство, 2023. № 3 (2023): С. 308-312. URL: https://app-journal.in.ua/wp-content/ uploads/2023/07/58.pdf (дата звернення 02.04.2024).

17.Алюшина Н.О. Розвиток інституту державної служби в умовах карантину та воєнного стану. Ефективність державного управління, 2023. № 70/71. С. 11-16.

References:

1.Zakon Ukrainy Pro sluzhbu v orhanakh mistsevoho samovriaduvannia» vid 02.05. 2023 № 3077-IX [Law of Ukraine «Оп service in local self-government bodies» from February 2, 2023, №. 3077-IX]. Retrieved from https: //zakon.rada.gov.ua/laws/show/3077-20#Text [in Ukrainian].

2.Kostiuk, V. (2018). Kontseptsiia prava na publichnu sluzhbu u konteksti sohodennia: naukovo-praktychnyi aspekt [ The concept of the right to public service in the context of today: scientific and practical aspect ]. Publichne pravo -- Public law, 2(30). 18-27. Retrieved from https://www.publichne-pravo.com.ua/files/30/2.pdf [in Ukrainian].

3.Torik kilkist derzhavnykh sluzhbovtsiv v Ukraini skorotylasia bilshe, anizh na

5.5tysiach osib (2024).[ Last year, the number of civil servants in Ukraine decreased by more than

5.5thousand people]. Retrieved from https://nads.gov.ua/news/torik-kilkist-derzhavnykh-sluzhbovtsiv- v-ukraini-skorotylasia-bilshe-anizh-na-55-tysiach-osib#:~:text=%D0%A4%... [in Ukrainian].

4.Kyvalo, L.V. (2022). Nezakonne zvilnennia z publichnoi sluzhby yak pidstava zvernennia do administratyvnoho sudu. [Illegal dismissal from public service as a ground for appeal to the administrative court]. Pravova derzhava -- Constitutional state, 47'2022. 21-28. Retrieved from http://pd.onu.edu.ua/article/view/265280/261841 [in Ukrainian].

5.Roziasnennia vid 10 chervnia 2022 r. № 154 r/z shchodo monitorynhu vykonannia derzhavnymy sluzhbovtsiamy zavdan i kliuchovykh pokaznykiv rezultatyvnosti, efektyvnosti ta yakosti sluzhbovoi diialnosti v umovakh voiennoho stanu. (2022). [Clarification of June 10, 2022 No. 154 r/z regarding the monitoring of the performance of tasks by civil servants and key indicators of the effectiveness, efficiency and quality of service activities under martial law]. Retrieved from https: //nads.gov.ua/npas/shchodo-monitoringu-vikonannya-derzhavnimi-sluzhbovcyami- zavdan-i-klyuchovih-pokaznikiv-rezultativnosti-efektivnosti-ta-yakosti-sluzhbovoyi-diyalnosti- v-umovah-voyennogo-stanu [in Ukrainian].

7.Ianiuk, N. (2010). Aktualni problemy formuvannia publichnoi sluzhby v Ukraini [Actual problems of public service formation in Ukraine ]. Visnyk Lvivskoho universytetu - Bulletin of Lviv University. Seriia: Yurydychna, 51. 162-167. [in Ukrainian].

8.Malynovskyi, V. Ya.( 2018). Publichna sluzhba v Ukraini [Public service in Ukraine]. Kyiv: Vydavnychyi dim «Kondor» [in Ukrainian].

9.Runova, N. (2012). Publichna sluzhba v Ukraini: problemy definitsii [Public service in Ukraine: problems of definition ]. Publichnepravo -- Public law. 2012, 3 (7). 272 [in Ukrainian].

10.Zakon Ukrainy Pro derzhavnu sluzhbu vid 10 hrudnia 2015 № 889-VIII [Law of Ukraine On Civil Service of December 10, 2015 № 889-VIII]. Retrieved from https:// zakon. rada.gov.ua/laws/show/889-19#Text [in Ukrainian].

11.Kodeks administratyvnoho sudochynstva Ukrainy vid 06 lypnia 2005 № 2747-IV [Code of Administrative Procedure of Ukraine dated July 6, 2005 No. 2747-IV]. Retrieved from https: //zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text [in Ukrainian].

12.Zakon Ukrainy Pro zasady zapobihannia ta protydii dyskryminatsii v Ukraini: vid 06 veresnia 2012 r. [Law of Ukraine On Principles of Prevention and Counteraction of Discrimination in Ukraine: dated September 6, 2012]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5207-17 [in Ukrainian].

13.Yevropeiskyi kodeks politseiskoi etyky: Rekomendatsiia Rec. (2001)10, ukhvalena Komitetom ministriv Rady Yevropy 19 veresnia 2001 r.( 2001). [European Code of Police Ethics: Recommendation Rec. (2001)10, adopted by the Committee of Ministers of the Council of Europe on September 19, 2001 ]. Retrieved from https://rm.coe.int/0900001680928736 [in Ukrainian].

14.Tymoshchuk, V. P. & Shkolyk A. M. (Ed.). (2007). Publichna sluzhba. Zarubizhnyi dosvid tapropozytsii dlia Ukrainy [Public service. Foreign experience and proposals for Ukraine], K.: Konus-Yu. Retrieved from http://www.pdu-journal.kpu.zp.ua/archive/1_2017/44.pdf [in Ukrainian].

15.Hladkyi, V. V. Minlyvist i zanepad zakonodavstva: postanovka pytannia. [The volatility and decline of legislation: posing the question ]. Aktualni problemy reformuvannia suchasnoho zakonodavstva -- Actual problems of reforming modern legislation: materialy III Mizhnar. nauk.-prakt. konf. (Kharkiv, 14--15 veres. 2017 r.). Kharkiv : Molod. vchen.(pp. 5--10) [in Ukrainian].

16.Khomyshyn, I. Yu. (2023). Publichna sluzhba v umovakh viiny. [Public service in wartime]. Analitychno-porivnialne pravoznavstvo -- Analytical and comparative jurisprudence, 3. 308-312. Retrieved from https: //app-journal.in.ua/wp-content/uploads/2023/07/58.pdf [in Ukrainian].

17.Aliushyna, N.O. (2023). Rozvytok instytutu derzhavnoi sluzhby v umovakh karantynu ta voiennoho stanu. [The development of the civil service institute under conditions of quarantine and martial law.] Efektyvnist derzhavnoho upravlinnia -- Efficiency of public administration, 70/71, 11--16 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru