Проблеми понятійно-термінологічного апарату процедури ініціювання проведення судової експертизи у кримінальному провадженні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький державний університет внутрішніх справ, науково-дослідна лабораторія публічної безпеки громад факультету № 2

Проблеми понятійно-термінологічного апарату процедури ініціювання проведення судової експертизи у кримінальному провадженні

Артем Володимирович Коваленко, кандидат юридичних наук, доцент, (старший науковий співробітник)

Анотація

Статтю присвячено формулюванню понятійно-термінологічного апарату про- цедури ініціювання судового експертного дослідження у кримінальному провадженні. Проаналізовано положення чинного кримінального процесуального законодавства щодо процедур ініціювання судових експертиз. З'ясовано, що указані процедури мають як мінімум дев'ять різних законодавчо закріплених назв, що суперечить вимогам прин- ципу правової визначеності та може призвести до плутанини на практиці. Детально розглянуто зміст понять «проведення експертизи», «призначення експертизи» та «замовлення експертизи», вказано на некоректність деяких інших термінів. Запропо- новано привести положення Кримінального процесуального кодексу України щодо іні- ціювання проведення судових експертиз до єдиної системи понять, а положення інших нормативно-правових актів - у відповідність до цього Кодексу.

Ключові слова: кримінальне провадження, судова експертиза, слідча (роз- шукова) дія, проведення експертизи, призначення експертизи, замовлення ек- спертизи.

Abstract

Kovalenko A. V. Problems of the conceptual and terminological apparatus of the procedure for initiating forensic examination in criminal proceedings

The article is devoted to the formulation of a stable conceptual and terminological appa- ratus of the procedure for initiating a forensic examination in criminal proceedings. The pro- visions of the current criminal procedural legislation regarding the procedures for initiating forensic examinations have been analyzed. It has been found that the specified procedures have at least nine different legally established names, which contradicts the requirements of the principle of legal certainty and may lead to confusion in practice.

The artocle argues that the term “conducting an expertise” should refer exclusively to a forensic examination within the meaning of Art. 1 of the Law of Ukraine “On Forensic Ex- pertise” and does not include the activity of the subjects of evidence regarding the initiation of such an examination or evaluation of the conclusion based on its results. The content of the wordings “appointment of expertise” and “order of expertise” has been considered in detail. It is emphasized that the first of them should be applied to the cases of initiation of the exami- nation by the prosecution, the investigating judge and the court, while the second - to the procedures of initiation of the forensic examination by other entities on a contractual basis. The incorrectness of the wordings “engagement of an expert”, “assignment (for) conducting an examination” is indicated due to the traditional use of the words “engage” and “assign” in criminal proceedings in a different context. It is proposed to bring the provisions of the Criminal Procedure Code of Ukraine on the initiation of forensic examinations into a single system of concepts, and to bring other legal acts into compliance with the specified Code.

Key words: criminal proceedings, forensic examination, investigative (research) action, conducting an expertise, appointment of expertise, order of expertise.

Постановка проблеми

З ухваленням у 2012 році нового Кримінального процесуального ко- дексу України (далі - КПК України) було істотно оновлено процедуру ініціювання проведення судових експертиз у кримінальному прова- дженні. Так, було внесено зміни до порядку призначення експертиз стороною обвинувачення та судом, унормовано порядок ініціювання судових експертних досліджень стороною захисту і потерпілим, уве- дено нового суб'єкта, уповноваженого призначати судові експер- тизи, - слідчого суддю. Чинне кримінальне процесуальне законодав- ство містить низку спеціальних понять і термінів, пов'язаних із процедурою ініціювання судових експертиз. Проте аналіз норматив- ної бази засвідчив, що існує суттєва термінологічна невідповідність між деякими положеннями КПК України та інших нормативно-пра- вових актів, які регламентують указані відносини. Використання рі- зних термінів для позначення одних і тих самих процедур прямо су- перечить вимогам принципу правової визначеності, знижує якість правового регулювання та може призвести до плутанини на прак- тиці. Тому існує потреба в науково-теоретичному опрацюванні про- блем понятійно-термінологічного апарату процедури ініціювання проведення судової експертизи у кримінальному провадженні.

Стан дослідження проблеми

Від моменту набрання чинності КПК України 2012 року оновлені процедури ініціювання судових експертиз у кримінальному прова- дженні регулярно привертали увагу вітчизняних науковців. Зокрема, Е. Б. Сімакова-Єфремян [1], А. М. Тимчишин [2], М. Г. Щербаковський [3] та ін. підготували монографічні праці із сучасних проблем судової експертології; В. В. Бажанюк [4], І. В. Гора [5], В. А. Журавель, В. О. Коновалова та Г. К. Авдєєєва [6], І. В. Гловюк та О. О. Торбас [7], В. В. Коваленко [8], І. В. Пиріг [9], Ю. В. Циганюк, О. В. Кравчук та С. А. Крушинський [10] розглянули окремі процесуальні аспекти призначення судових експертиз у кримінальному провадженні. Во- дночас проблеми понятійно-термінологічного апарату процедур іні- ціювання судових експертиз у кримінальному провадженні поки не були вирішені ані на доктринальному, ані на законодавчому рівнях, що зумовлює актуальність нашого дослідження.

Мета і завдання дослідження

Метою статті є формулювання сталого понятійно-термінологіч- ного апарату процедури ініціювання проведення cудової експертизи у кримінальному провадженні. Для її досягнення необхідно виконати такі завдання: проаналізувати положення чинного кримінального процесуального законодавства та виокремити терміни, які стосу- ються процедур ініціювання судової експертизи; з'ясувати значення, співвідношення та контекст використання таких термінів; визна- чити формулювання, які за своєю семантикою та контекстом вико- ристання відповідають процедурам ініціювання судової експертизи різними учасниками кримінального провадження; окреслити перс- пективи подальшого наукового розроблення цієї проблематики.

Наукова новизна дослідження

На підставі аналізу положень чинного кримінального процесуаль- ного законодавства, словникових і доктринальних джерел запропоно- вано основи понятійно-термінологічного апарату процедури ініцію- вання проведення cудової експертизи у кримінальному провадженні. Результатами дослідження закладено підвалини для формулювання конкретних пропозицій щодо внесення змін до окремих положень кримінального процесуального законодавства з метою унормування понятійно-термінологічного апарату процедури ініціювання прове- дення судових експертиз.

Виклад основного матеріалу

Аналіз положень чинного кримінального процесуального законо- давства засвідчив, що процедура ініціювання судової експертизи має низку різних назв. Серед них можливо виокремити такі: «прове- дення експертизи» (ст. 242, ч. 1 ст. 244, статті 245, 332 КПК України1);

«залучення експерта» (ч. 6 ст. 69, частини 1, 8 ст. 101, ч. 1 ст. 242,

ст. 243, пункти 1, 2 ч. 1, частини 2, 8, 9 ст. 244, ч. 1 ст. 509 КПК України); «забезпечення проведення експертизи» (ч. 2 ст. 242 КПК України); «доручення провести експертизу» (частини 1, 5, 7 ст. 69, ч. 1 ст. 242, п. 4 ч. 2, частини 6, 7 ст. 244 КПК України); «призначення судової експертизи» (ч. 7 ст. 69, ч. 1 ст. 245, ч. 3 ст. 358 КПК Украї- ни, п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судову експертизу»2, наказ Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року № 53/53); «при- значення судового експерта» (п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про су- дову експертизу»); «отримання висновку експерта» (частини 2, 3 ст. 93 КПК України); «одержання висновку експерта» (п. 10 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»4); «замов- лення експертизи» (статті 6, 7-1, 9, 14, 15 Закону України «Про судову експертизу»). Для прикладу, тільки у ч. 1 ст. 244 КПК України форму- лювання «проведення експертизи» використовується двічі, а форму- лювання «залучення експерта» - п'ять разів; у п. 4 ч. 2 цієї ж статті указано, що конкретний експерт «залучається», а експертній установі «доручається» проведення експертизи, водночас відповідно до ч. 6 слідчий суддя «доручає» проведення експертизи і конкретному експертові, і експертам чи експертній установі. Видається, що через свої семантичні відмінності наведені вище терміни (формулювання) не можуть розглядатися як синонімічні та взаємозамінні. кримінальний процесуальний судовий експертиза

За своєю суттю всі процедури ініціювання судової експертизи зво- дяться до одного загального алгоритму дій: уповноважений суб'єкт до- ходить переконання про потребу проведення судової експертизи, оби- рає її вид та експерта (експертів, експертну установу), який її проведе, готує відповідні матеріали (об'єкти, питання), складає передбачений законом процесуальний документ і передає його разом із матеріалами відповідному експертові (експертам, експертній установі). Експерт (експерти, експертна установа) на підставі згаданого процесуального документа здійснює судово-експертне дослідження, викладає у висно- вку вмотивовані відповіді на поставлені перед ним питання та пере- дає його суб'єкту, який ініціював проведення експертизи. Наявність як мінімум дев'яти різних назв однієї процедури у чинному законо- давстві свідчить про низьку якість аналізованих норм і значно ускла- днює їх застосування на практиці. Тому вважаємо за потрібне про- аналізувати зміст і значення основних використаних у законодавстві формулювань та спробувати вирішити цю проблему.

Термін «проведення експертизи», очевидно, має стосуватися саме дослідження, яке проводиться судовим експертом, та не включати в себе передбачену кримінальним процесуальним законодавством ді- яльність суб'єктів доказування щодо ініціювання здійснення такого дослідження чи оцінювання висновку за його результатами. Заува- жимо, що в низці процесуальних норм (частини 1, 3, 4, 5 ст. 69, ч. 1 ст. 101, ст. 509 КПК України, п. 7 ч. 1 ст. 4, статті 5, 6, 7-1 та інші положення Закону України «Про судову експертизу») використано термін «проведення судової експертизи» конкретно в контексті здій- снюваного експертом дослідження, а не процедури його ініціювання. Це можливо прослідкувати на прикладі ч. 1 ст. 509 КПК України, яка встановлює, що слідчий, дізнавач, прокурор зобов'язані залучити ек- сперта (експертів) для проведення психіатричної експертизи. Із цього формулювання випливає, що судову експертизу проводять не слідчий, дізнавач чи прокурор, а залучений ними експерт.

Тому ми погоджуємося з І. В. Пирогом, який вважає, що експер- тне дослідження, яке проводиться судовим експертом, не варто ото- тожнювати зі слідчою (розшуковою) дією, передбаченою стат- тями 242-243 КПК України [9, c. 59]. Згадана слідча (розшукова) дія проводиться уповноваженими суб'єктами сторони обвинувачення (слідчим, дізнавачем або прокурором) і полягає в підготовці матеріа- лів, складанні та направленні суб'єктові судово-експертної діяльності відповідної вмотивованої постанови. У свою чергу, судовий експерт не є суб'єктом, уповноваженим на проведення слідчих (розшукових) дій у розумінні ст. 223 КПК України, та не діє в інтересах сторони об- винувачення у кримінальному провадженні. Як вірно зауважує О. В. Ряшко, «експертна діяльність виходить за межі кримінального судочинства, є самостійною та регулюється спеціальними нормати- вними актами. Вирішення питання про спосіб проведення експер- тизи входить у спеціальну компетенцію експерта» [11, с. 545]. Указа- ний суб'єкт, діючи самостійно та без втручання з боку сторони обвинувачення, проводить судову експертизу, в межах якої дослі- джує матеріальні об'єкти, що були йому надані, та з використанням власних спеціальних знань і навичок отримує від них певні відомості відповідно до поставлених питань. За результатами проведеного дослі- дження експерт складає висновок і направляє його ініціатору прове- дення експертизи. Саме цей висновок надалі може використовуватися у доказуванні, проте судовий експерт не має жодного впливу на те, чи буде він використаний та яким чином. Крім того, судово-експертне дослідження може бути проведене у межах інших форм судочинства: адміністративного, цивільного та господарського, тоді як слідчі (роз- шукові) дії є унікальним для кримінального провадження способом збирання та перевірки доказів.

Таким чином, ініціювання судової експертизи стороною обвину- вачення та її проведення судовим експертом є двома різними фор- мами процесуальної діяльності. Наголосимо, що, виходячи з аналогі- чних міркувань, доцільно також розмежовувати проведення судової експертизи судовим експертом і процесуальні рішення слідчого судді та суду, а також дії сторони захисту чи потерпілого щодо ініціювання експертного дослідження.

З огляду на викладене під проведенням судової експертизи доці- льно розуміти процес судово-експертного дослідження, передбаче- ний ст. 1 Закону України «Про судову експертизу». Цей термін не включає в себе процесуальних дій та рішень уповноважених суб'єк- тів доказування щодо ініціювання проведення експертизи.

Що ж до інших наведених вище формулювань, то всі вони так чи інакше стосуються саме процедури ініціювання здійснення експерт- ного дослідження. Серед них одним із найбільш розповсюджених і традиційних є «призначення судової експертизи». Зауважимо, що наведений термін несе додаткове смислове навантаження та вказує на імперативний характер відносин щодо ініціювання проведення експертизи. Так, Великий тлумачний словник української мови ви- значає слово «призначати» як «визначати, встановлювати кому-не- будь щось; покладати обов'язок виконати що-небудь, присуджувати щось кому-небудь» [12, с. 1116]. Через це формулювання «призна- чення експертизи» може бути застосовним тільки до процесуальної діяльності суб'єктів владних повноважень у кримінальному прова- дженні - сторони обвинувачення, слідчого судді та суду.

На користь цього підходу також свідчить зміст ч. 1 ст. 7-1 Закону України «Про судову експертизу», де визначено, що підставою про- ведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, а якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб - відповідний договір1. При цьому рішення сторони обвинувачення, слідчого судді та суду відповідно до ст. 110 КПК України є процесуальними й обов'язковими до виконання. Від- носини між ініціатором проведення експертизи та суб'єктом її вико- нання в цьому випадку є імперативними, суб'єкт судово-експертної діяльності може відмовитися від виконання такого рішення тільки на підставі ч. 4 ст. 69 КПК України та несе кримінальну відповідаль- ність за відмову від виконання такого обов'язку без поважних при- чин (ст. 385 Кримінального кодексу України). Отже, формулювання «призначення судової експертизи» семантично відповідає змісту опи- саної процедури та має застосовуватися до випадків ініціювання проведення експертизи стороною обвинувачення (як слідча (розшу- кова) дія з такою назвою), а також слідчим суддею чи судом (як су- дова процесуальна дія).

У свою чергу, правові відносини щодо ініціювання проведення судової експертизи іншими суб'єктами на договірних засадах мають ознаки диспозитивного методу правового регулювання. Так, прове- дення судових експертиз є платною послугою, яка надається на до- говірних засадах судово-експертними установами Міністерства вну- трішніх справ2 та Міністерства юстиції3. Інструкція про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експерт- них установах, установлює, що такі особи проводять експертні дос- лідження на договірних засадах, але не уточнює порядок укладення таких договорів1. Інструкція про призначення та проведення судо- вих експертиз та експертних досліджень в системі Служби безпеки України не містить прямої вказівки на проведення судових експер- тиз на договірних засадах2, проте архівна версія сайту Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експер- тиз Служби безпеки України містить зразок договору про надання послуг із проведення судової експертизи3. Указана послуга передба- чена Єдиним закупівельним словником за кодом ДК 021:2015 - № 71319000-7 «Експертні послуги»4.

Вітчизняні науковці слушно зазначають, що описані платні послуги надаються суб'єктами судово-експертної діяльності на умовах публічної оферти, яку має акцептувати (прийняти) замовник судової експертизи. Формою такого правочину може бути як договір у його класичному ро- зумінні, так і письмова заява замовника, платіжний документ тощо. Водночас, незалежно від форми правочину, договірними є суттєві умови надання послуг із проведення судових експертиз: вид, склад- ність, вартість тощо [10, с. 32]. Між ініціатором проведення судової експертизи та суб'єктом судово-експертної діяльності фактично укла- дається договір «про надання послуг (з проведення експертного дослі- дження)» в розумінні ст. 901 ЦК України5, який, попри певну специ- фіку правового регулювання, все ж не має імперативної складової. Через це формулювання «призначення експертизи» за своєю семанти- кою не має застосовуватися до процедури ініціювання судово-експерт- ного дослідження на договірних засадах стороною захисту, потерпілим чи представником юридичної особи, щодо якої здійснюється кримі- нальне провадження.

Водночас, на нашу думку, найбільш адекватним у цьому кон- тексті є використане в Законі України «Про судову експертизу» слово «замовлення», адже в українській мові воно традиційно застосову- ється до категорії «послуги» та за своїм значенням відповідає змісту описаних відносин (замовляти - доручати кому-небудь виготовити, виконати, підготувати або доставити що-небудь у певний, наперед визначений строк [12, с. 406]). Тому процедуру ініціювання прове- дення судової експертизи на договірних засадах стороною захисту, потерпілим чи представником юридичної особи, щодо якої здійсню- ється кримінальне провадження, доцільно називати «замовлення (по- слуги з проведення) судової експертизи».

Формулювання «залучення експерта» видається нам некоректним із таких міркувань. У чинному кримінальному процесуальному зако- нодавстві термін «залучення» використовується щодо додаткових уча- сників конкретних процесуальних дій (спеціаліст, перекладач, поня- тий) та осіб, які приступають до системної участі у кримінальному провадженні після його початку (захисник, законний представник, потерпілий). На нашу думку, судового експерта не можна віднести до жодної з наведених категорій. Указаний суб'єкт не є системним (пос- тійним) учасником кримінального провадження та бере участь лише у двох видах процесуальних дій. Перший із них - процедури ініцію- вання проведення судової експертизи. З огляду на те, що ми розмежу- вали призначення та проведення експертизи, вважаємо, що експерт не бере участі у процесуальних складових ініціювання експертизи та лише виступає адресатом рішення суб'єкта доказування про потребу у проведенні експертизи. Навіть якщо атестований судовий експерт надає уповноваженій особі консультації щодо підготовки матеріалів для експертизи, він виступає у процесуальному статусі спеціаліста. У другому різновиді процесуальних дій, судовому допиті, експерт бере участь як його обов'язковий учасник та аналогічно з обвинуваченим, потерпілим і свідком викликається для його проведення (ст. 356 КПК України). Тому ми пропонуємо відмовитися від використання форму- лювання «залучення судового експерта» у вітчизняному криміналь- ному процесуальному законодавстві.

Термін «доручення (на) проведення експертизи» також є неточ- ним, адже жоден із можливих ініціаторів проведення експертизи не закріплює відповідне рішення документом (актом), який назива- ється дорученням. Так, сторона обвинувачення призначає експер- тизу вмотивованою постановою (хоча це прямо і не передбачено КПК України), слідчий суддя, суд - ухвалою, сторона захисту, потерпілий - шляхом укладення відповідного договору. Водночас доручення як окремий процесуальний документ передбачене КПК України як фо- рма надання прокурором вказівок слідчому чи дізнавачу (п. 4 ч. 2 ст. 36 КПК України), форма надання прокурором, слідчим та дізна- вачем вказівок оперативним співробітникам (ст. 41 КПК України), форма звернення до органів надання безоплатної вторинної право- вої допомоги для призначення адвоката для здійснення захисту за призначенням (ст. 49 КПК України) тощо.

Варто зауважити, що КПК України достатньо послідовно (п. 4 ч. 2 ст. 244, ст. 332) використовує формулювання «доручати проведення експертизи» саме щодо процесуальних дій суду та слідчого судді сто- совно ініціювання її проведення. Проте дослідження відповідних ухвал судів першої інстанції та слідчих суддів показало, що їх резолю- тивні частини переважно починаються зі слів «призначити у криміна- льному провадженні … експертизу». При цьому слово «доручити» вико- ристовується суддями далі по тексту ухвали в контексті визначення конкретного суб'єкта експертної діяльності, який має провести експе- ртизу: «Проведення експертизи доручити експерту/експертам …»1. Во- дночас з урахуванням того, що доручення є окремим та достатньо роз- повсюдженим процесуальним документом, з метою уникнення плутанини пропонуємо не використовувати це слово щодо проце- дури ініціювання проведення судової експертизи.

Нарешті, формулювання «отримання висновку експерта» викорис- товується законодавцем тільки у ст. 93 КПК України як один зі спосо- бів збирання доказів сторонами провадження. Вважаємо його вико- ристання у ч. 3 ст. 93 КПК України в контексті способів збирання доказів стороною захисту, потерпілими та представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, виправданим, адже ука- зана норма називає групи способів збирання доказів та не розкриває їх зміст. Конкретні процесуальні можливості перелічених суб'єктів або більш детально описані далі за текстом КПК України (отримання тимчасового доступу до речей та документів, ініціювання прове- дення процесуальних дій стороною обвинувачення, замовлення екс- пертизи тощо), або взагалі не регламентовані законом (отримання копій документів тощо). За таких умов слово «отримання» узагальнює групу процедур, яка включає в себе замовлення судової експертизи. Водночас у ч. 2 ст. 93 КПК України використання формулювання «отримання висновку експерта» є небажаним, адже процесуальним способом формування такого процесуального джерела доказів для сторони обвинувачення є слідча (розшукова) дія «призначення судо- вої експертизи». Таким чином, призначення судової експертизи зга- дується в цій нормі двічі: як «отримання висновку експерта» та як одна зі слідчих (розшукових) дій.

Використання інших, менш розповсюджених термінів, що позна- чають процедури ініціювання проведення судової експертизи, у різ- них нормативно-правових актах ми вважаємо недоцільним. Нато- мість відповідні положення КПК України мають бути приведені до єдиної системи понять, а інші нормативно-правові акти - у відпові- дність до Кодексу. Крім того, варто зауважити, що положення За- кону України «Про судову експертизу» мають також узгоджуватися з відповідними нормами адміністративного, цивільного та господар- ського законодавства.

Висновки

Чинне кримінальне процесуальне законодавство містить низку розрізнених та невзаємоузгоджених спеціальних понять і термінів, пов'язаних із процедурою ініціювання судових експертиз. У різних нормах описана процедура іменується як «проведення експертизи», «залучення експерта», «забезпечення проведення експертизи», «дору- чення провести експертизу», «призначення судової експертизи», «призначення судового експерта», «отримання висновку експерта», «одержання висновку експерта», «замовлення експертизи» тощо. На- явність як мінімум дев'яти різних назв однієї процедури у чинному законодавстві не відповідає принципу правової визначеності та може призвести до плутанини.

Термін «проведення експертизи» має стосуватися виключно су- дово-експертного дослідження в розумінні ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» та не включати в себе передбачену кримінальним процесуальним законодавством діяльність суб'єктів доказування щодо ініціювання проведення такого дослідження чи оцінювання висновку за його результатами. Термін «призначення судової експе- ртизи» вказує на імперативний характер відносин щодо ініціювання її проведення та має застосовуватися до випадків ініціювання про- ведення експертизи стороною обвинувачення (як слідча (розшукова) дія з такою назвою), а також слідчим суддею чи судом (як судова процесуальна дія). Водночас процедуру ініціювання проведення су- дової експертизи іншими суб'єктами на договірних засадах доцільно називати «замовлення (послуги з проведення) судової експертизи». Формулювання «залучення експерта» та «доручення (на) проведення судової експертизи» є некоректними, адже слова «залучення» й «до- ручення» традиційно використовуються у кримінальному процесуа- льному законодавстві в інших контекстах. Наголосимо, що поло- ження КПК України щодо процедур ініціювання проведення судових експертиз мають бути приведені до єдиної системи понять, а інші нормативно-правові акти - у відповідність до указаного Кодексу.

З урахуванням викладеного вважаємо, що перспективи подаль- ших досліджень у цій сфері пов'язані з формулюванням конкретних пропозицій щодо внесення змін до окремих положень кримінального процесуального законодавства з метою унормування понятійно-тер- мінологічного апарату процедури ініціювання проведення судових експертиз.

Список бібліографічних посилань

1. Сімакова-Єфремян Е. Б. Комплексні судово-експертні дослідження: теорія та практика : моног- рафія. Харків : Право, 2016. 456 с.

2. Тимчишин А. М. Спеціальні знання у кримінальному процесі України : монографія. Одеса : Юридика, 2023. 362 с.

3. Щербаковський М. Г. Проведення та використання судових екс- пертиз у кримінальному провадженні : монографія. Харків : В деле, 2015. 560 с.

4. Бажанюк В. В. Про змагальність сторін в проведенні су- дової експертизи. Правовий часопис Донбасу. 2022. № 1 (78). С. 139-145.

5. Проблеми використання спеціальних знань у кримінальному судочинс- тві України. Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ. 2013. № 1. С. 209-214

6. Zhuravel V. A., Konovalova V. E., Avde- yeva G. K. Reliability evaluation of a forensic expert's opinion: World prac- tices and Ukrainian realities. Journal of the National Academy of Legal Sci- ences of Ukraine. 2021. Vol. 28, Iss. 2. Pp. 252-261.

7. Гловюк І., Торбас О. Но- вий порядок залучення експерта за кримінальним процесуальним коде- ксом України: здобутки та прорахунки. Вісник Національної академії прокуратури України. 2018. № 2 (54). С. 97-108.

8. Kovalenko V. Some problems of appointment of expertise by the defense in Criminal Justice of Ukraine. Visegrad Journal on Human Rights. 2023. No. 1. Pp. 107-112.

9. Пиріг І. В. Щодо пи- тання віднесення судової експертизи до слідчих (розшукових) дій. Кри- міналістика і судова експертиза. 2019. Вип. 64. С. 58-68.

10. Циганюк Ю. В., Кравчук О. В., Крушинський С. А. Процесуальний порядок залучення експерта сторо- ною захисту у кримінальному провадженні. Криміналістичний вісник. 2014. № 2 (22). С. 28-36.

11. Ряшко О. В. Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру: призначення психіатричної експертизи та особливості предмета доказування // Mod- ern achievements of EU countries and Ukraine in the area of law. Part 1 : monograph / ed. by T. Borowiak, A. Wrobel, T. O. Kolomoiets. Riga : Baltija Publishing, 2020. Pp. 534-547.

12. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / голов. ред. В. Т. Бусел. Київ ; Ірпінь : Перун, 2005. 1728 с.

Размещено на Allbest.ru