Захист майнових прав подружжя при здійсненні ним прав на корпоративний пай як об'єкт права спільної сумісної власності

Ponomarenko O. Protection of property rights of spouses in the exercise of their rights to a corporate share as an object of the right of joint property

The article analyses the legal nature of a share in the authorized capital of a business entity (corporate share) as an object of civil rights. It identifies practical ways to protect the property rights of spouses to a corporate share in cases where it is an object of joint ownership. As a result of the study, the author came to the following conclusions. 1. A share in the authorized capital of a business entity (a corporate share is an object of civil rights that are free in civil turnover, and therefore, it can be both an object of rights in rem and a subject of obligatory rights. Suppose one of the spouses contributes to the charter capital of a business company at the expense of the marital property. In that case, the corporate share belongs to the spouses on the right of joint ownership. 2. The choice of an adequate remedy will depend on the object of the legal relationship in which the corporate share is involved. If the right to a share is violated, unrecognized, or disputed within the framework of a legal relationship, then the appropriate remedies will be in rem. If the right to a corporate share is violated in a legal relationship of obligation, it can be protected using legal methods of obligation. 3. The substantive methods of protecting the rights to a corporate share as an object of the right of marital property include a claim for recognition of the right to a corporate share, a claim for division of a corporate share, vindication, and adverse claims. 4. Obligatory remedies for the protection of rights to a corporate share as an object of marital property include a claim for recognition of a transaction based on which rights to a share in the charter capital were transferred to a third party as invalid if it was made without the consent of the other spouse. However, the court may only satisfy such a claim if the counterparty to the transaction is in bad faith. In other cases, the spouse whose share was alienated without the consent of the other spouse is entitled to compensation of half the value of the corporate share from the other spouse. 5. In case a spouse who is not a member of a business entity receives compensation instead of dividing the share in kind, the market value of the corporate share determines the amount of compensation.

Keywords: marital property right, corporate share, share in the authorised capital of a business entity, remedies, property division agreement, property rights, rights in rem, obligatory rights, authorised capital, corporate rights.

Постановка проблеми у загальному вигляді. Верховний Суд у своїх правових позиціях неодноразово зазначав, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто такий, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненими цими діяннями наслідкам [1; 2; 3; 4]. Таким чином, для визначення ефективного способу захисту першорядного значення набуває дослідження сутності права, яке підлягає захисту. На характер досліджуваного права чималий вплив має специфіка його об'єкта. У науці та судовій практиці тривалий час було дискусійним питання про те, що ж є об'єктом правовідносин, які виникають у зв'язку із внесенням вкладу до статутного капіталу господарського товариства. Від відповіді на це питання безпосередньо залежить визначення як сутності прав суб'єктів цих правовідносин, так і вибір способів захисту. Особливу актуальність пошук відповіді на ці питання має для правовідносин, що виникають у зв'язку із внесенням одним із подружжя внеску до формування статутного капіталу господарського товариства за рахунок спільного майна. Це дасть змогу визначити ті способи захисту, які є ефективними для захисту майнових прав того з подружжя, який не є учасником господарського товариства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Пошуком відповіді на це питання в Україні займалися такі вчені як В. І. Борисова, В.А. Васильєва, А.Н. Вінтоняк, О.Р. Кібенко, Ю.М. Жорнокуй, І. В. Жилінкова, І. В. Спасибо-Фатєєва, Л.В. Смітюх та інші. Однак, незважаючи на грунтовні дослідження цих питань, проблема пошуку ефективних способів захисту прав подружжя у правовідносинах, які виникають у зв'язку із внесенням вкладу до статутного капіталу господарського товариства за рахунок спільного майна подружжя, до цього часу є невирішеною.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою цієї статті є пошук ефективних засобів захисту майнових прав подружжя у правовідносинах, що виникають у зв'язку із внесенням вкладу до статутного капіталу господарського товариства за рахунок спільного майна подружжя.

Виклад основного матеріалу дослідження. Аналіз наукової літератури з цієї проблеми дає підстави констатувати, що в доктрині корпоративного та сімейного права висловлювалися різні точки зору щодо розуміння об'єкта правовідносин, що виникають у зв'язку із внесенням вкладу до статутного капіталу господарського товариства. Слід також зазначити, що залежно від домінування в той чи інший період певного підходу в доктрині, змінювалася і практика Верховного суду з цього питання.

Так, А.Н. Вінтоняк, В.А. Васильєва, В. І. Борисова вважають, що в результаті внесення вкладу до статутного капіталу господарського товариства в учасника виникають корпоративні права, які належать особисто учаснику господарського товариства та не можуть бути об'єктом права власності (зокрема й права спільної сумісної власності). Так, В. І. Борисова зазначає, що при створенні підприємницького товариства відбувається трансформація права приватної власності на певне майно в корпоративні права останніх [5, с. 26]. А.Н. Вінтоняк підкреслює, що на сьогодні склалася така ситуація, коли, по-перше, у результаті передачі в статутний капітал юридичної особи корпоративного типу майна, що перебуває в подружжя на праві спільної сумісної власності, подружжя так би мовити "втрачає" таке майно; по-друге, набути корпоративне право може тільки один з подружжя, оскільки корпоративні права є суб'єктивними правами учасників господарських товариств. Вони фігурують у корпоративних правовідносинах, які виникають між учасником і господарським товариством [6, с. 410].

Відповідно до цієї точки зору, якщо для того з подружжя, який є учасником юридичної особи, право власності трансформується у корпоративне право, то для того з подружжя, який не є учасником юридичної особи, таке право трансформується у право вимоги до іншого з подружжя за зобов'язальними відносинами, що склалися між ними. Тому належними та ефективними способами захисту, за думкою прихильників цієї позиції, будуть саме зобов'язально-правові способи захисту. Таким чином, при поділі спільної сумісної власності другий з подружжя може вимагати лише компенсації тієї частини майна, яка була ним передана до статутного капіталу. Речово-правові способи захисту у таких спорах можливо застосувати лише у разі припинення корпоративних відносин, після зворотної трансформації вже корпоративного права в право власності. Так, майно, отримане від продажу частки, майно, отримане в разі виходу з товариства чи в разі його ліквідації, входитиме до спільного майна, яке на вимогу одного з подружжя підлягатиме поділу [6, с. 415-416].

Слід зазначити, що ця точка зору знайшла своє відображення і в практиці Верховного Суду. Так, у постановах Верховного Суду неодноразово вказувалося на те, що якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов'язальне право). Однак засоби захисту прав того з подружжя, який не є учасником господарського товариства, визначалися Верховним судом по-різному. Можна зазначити наступні варіанти засобів захисту, які Верховний Суд вважав ефективними для захисту прав другого з подружжя в таких спорах:

1) право вимагати виплати половини вартості внесеного майна (а не право власності на саме майно) в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства [7], або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства [8];

2) право вимагати виплати йому певних сум у разі поділу майна між подружжям [9];

3) право вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства [10].

Таким чином, у тих випадках, коли Верховний Суд визначав, що об'єктом правовідносин, які виникають у зв'язку із внесенням вкладу до статутного капіталу господарського товариства за рахунок спільного майна подружжя, є корпоративні права, то як ефективні способи захисту вказував на вимоги зобов'язально-правового характеру в різних варіантах.

Окремо слід відзначити позицію І.В. Жилінкової, яка хоча й дійшла висновку про неможливість виникнення права спільної сумісної власності на частку в статутному капіталі, проте зазначала, що об'єктом правовідносин, які виникають у зв'язку із внесенням одним із подружжя вкладу до статутного капіталу за рахунок спільного майна, є частка в статутному капіталі, а не корпоративні права. І.В. Жилінкова писала, що в аспекті діяльності господарських товариств, учасники яких мають подружній статус, особливий інтерес представляє питання: чи є частка у статутному капіталі товариства спільним майном подружжя? І давала відповідь: очевидно, що вирішення цього питання має проводитися тільки за законом. Проте сьогодні (станом на 2008 рік - О. П.), за відсутності відповідних норм в СК України, доводиться виходити з загального розуміння норм сімейного та корпоративного права [11, с. 200]. На той час І.В. Жилінкова дійшла до висновку, що немає підстав визнавати частку у статутному (складеному) капіталі товариства спільним майном подружжя.

Заслугою І.В. Жилінкової є те, що вона велику увагу у своєму дослідженні цих правовідносин приділила способам захисту прав того з подружжя, який не є учасником господарського товариства. Вона наголошувала, що факт внесення до статутного (складеного) капіталу спільного подружнього майна має все ж таки враховуватися. Учена запропонувала певні правила.

По-перше, при поділі майна необхідно враховувати не лише наявне майно подружжя, а й те майно, яке перебуває у "прихованому" стані (до якого відноситься частка у статутному капіталі господарського товариства - О. П.)

По-друге, хоча другий з подружжя не має прав щодо цієї частки, оскільки він не є учасником товариства, вартість цієї частки має бути включена до вартості спільного майна подружжя, яке підлягає поділу.

По-третє, з урахуванням вартості цієї частки має здійснюватися поділ подружнього майна.

По-четверте, якщо є можливість, при поділі майна подружжя інтереси другого з них мають задовольнятися за рахунок іншого майна (не частки в майні товариства).

По-п'яте, у разі відсутності або недостатності іншого майна, другий з подружжя стає кредитором учасника товариства і може звертатися з відповідними вимогами до товариства. Зокрема, він може вимагати від ТОВ виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства або виділу відповідної частини майна для звернення з нього стягнення [11, с. 203].

Таким чином, І.В. Жилінкова частку в статутному капіталі господарського товариства визнавала об'єктом права власності того з подружжя, який є учасником господарського товариства, але не об'єктом права спільної сумісної власності. У зв'язку з цим вона вважала, що саме зобов'язальноправові способи є ефективними для захисту прав у такій категорії справ.

Новатором наступної наукової позиції стосовно того, що ж є об'єктом правовідносин, які виникають у зв'язку із вкладом до статутного капіталу господарського товариства, слід визнати І.В. Спасибо-Фатєєву, яка запропонувала чітко розмежовувати "корпоративні права" та "частку в статутному капіталі" як самостійні об'єкти цивільних прав. І.В. Спасибо-Фатєєва зазначає, що специфіка об'єкта корпоративних правовідносин обумовлюється тим, що їх учасники мають два види прав - "право на акції/ частку" та "права з акції/частки". Набуваючи акції/частку, особа стає учасником, а відтак набуває права, що надаються акціями/часткою. Тому цю формулу подвійних ("два в одному") прав слід розуміти так: об'єктом правовідносин власності та обороту (договірних, спадкових) є акції/ частки, а об'єктом корпоративних правовідносин є корпоративні права. Водночас корпоративні ж права та обов'язки є й змістом корпоративних правовідносин [12, с. 17]. Цю позицію поділяють також учені Ю.М. Жорнокуй [13], В.А. Смітюх [14], О.Є. Кухарєв [15] та інші.

Варто зазначити, що Верховний Суд в останніх правових позиціях також грунтується саме на цьому науковому напрямі та визнає об'єктом права спільної сумісної власності частку в статутному капіталі господарського товариства. Так, у постанові ВС від за 29 червня 2021 року за справою № 916/2813/18 зазначено, що за змістом статті 60 СК України право спільної сумісної власності на майно виникає у обох із подружжя одночасно. При цьому наявність у ЄДР відомостей про належність частки у статутному капіталі юридичної особи лише одному з подружжя не позбавляє іншого з подружжя доводити наявність права спільної сумісної власності на частку [16].

Частка у статутному капіталі господарського товариства згідно з цією точкою зору належить до категорії оборотоздатних об'єктів цивільних прав і за своєю правовою природою є майновим правом. Таким чином, вона може бути об'єктом як речових прав (права власності), так і предметом зобов'язальних прав (договору купівлі-продажу, міни, дарування, поділу тощо). Залежно від того, об'єктом яких правовідносин є частка у статутному капіталі, визначатимуться і способи захисту. У зв'язку з цим необхідно чітко розділяти речові (відносини статики) та зобов'язальні правовідносини (відносини динаміки), об'єктом яких виступає корпоративний пай як об'єкт права спільної сумісної власності. Якщо порушення, невизнання чи оспорювання прав подружжя відбувається в межах речових правовідносин, то ефективними будуть речово-правові способи захисту. Якщо ж порушення прав подружжя відбувається у правовідносинах щодо передання прав на корпоративний пай третій особі, в таких випадках необхідно використовувати зобов'язальноправові способи захисту.

Речово-правові способи захисту прав на корпоративний пай.

1. Позов про визнання права. У правовідносинах між подружжям цей спосіб захисту застосовується в тих випадках, коли один із подружжя оскаржує правовий режим корпоративного паю. У цих спорах необхідно виходити з презумпції права спільної сумісної власності на майно, яке було нажите під час шлюбу. Так, Верховний суд у рішенні від 18 травня 2023 року за справою № 344/5528/22 зазначив, що статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує [17]. Тому якщо корпоративний пай придбано під час шлюбу, то він презюмується об'єктом права спільної сумісної власності. Отже, у сімейно-правових спорах вимогу про визнання права на корпоративний пай як спосіб захисту зазвичай використовує той з подружжя, який є учасником господарського товариства з метою вилучити частку з-під дії цієї презумпції.

2. Позов про поділ майна, до складу якого входить корпоративний пай. Слід зазначити, що це найпоширеніший спосіб захисту в цій категорії справ. І найголовніше питання, яке виникає під час поділу майна подружжя, до складу якого входить корпоративний пай, полягає в тому, чи підлягає сам корпоративний пай поділу? Відповідь на це питання залежить від того, чи є частка в статутному капіталі подільним або неподільним майном. Прямої відповіді на це питання в законодавстві немає. У законодавстві можна знайти лише опосередковане підтвердження того, що корпоративний пай за своєю природою належить до подільних об'єктів. Про це свідчить ст. 21 Закону "Про товариства з обмеженою відповідальністю", згідно з якою учасник товариства має право відчужити в тому числі і частину частки у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам. Таким чином, якщо законодавством передбачено право учасника на відчуження частини частки, то корпоративний пай може бути і поділений у разі поділу спільного майна подружжя. Однак при поділі корпоративного паю слід враховувати такі моменти:

по-перше, право на поділ частки у статутному капіталі може бути обмежене Статутом господарського товариства. Такі обмеження мають враховуватися судом;

по-друге, відповідно до ч. 4 ст. 71 СК присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку допускається лише за його згодою. Тож за загальним правилом частка підлягає поділу в натурі, однак той із подружжя, який не є учасником господарського товариства, має право вимагати замість поділу частки грошової компенсації або компенсації за рахунок передачі йому іншого майна еквівалентної вартості.

Вбачається, що такий підхід законодавця щодо поділу корпоративного паю не можна назвати позитивним. Він не враховує того, що корпоративний пай нерозривно пов'язаний з корпоративними правами, і поділ корпоративного паю матиме безпосередній вплив на права та інтереси господарського товариства і його учасників, оскільки поділ частки потягне за собою зміну у складі учасників господарського товариства. Тому в законі доцільно закріпити загальне правило про неподільність частки у статутному капіталі господарського товариства, внаслідок чого під час поділу спільного майна подружжя вона передаватиметься тому з подружжя, який є учасником господарського товариства. Інший з подружжя матиме право на отримання або іншого майна еквівалентної вартості, або грошової компенсації половини вартості корпоративного паю. Таким чином, буде дотримано баланс інтересів усіх осіб, права та інтереси яких можуть бути порушені таким поділом.

2. Віндикаційний та негаторний позови є класичними способами захисту речових прав. Однак застосування таких способів захисту щодо захисту речових прав на корпоративний пай вимагає дискусії. Так, О.Р. Кібенко вважає, що частка у статутному капіталі товариства не є індивідуально-визначеним майном, річчю. Тому фізично її витребувати неможливо. У певних випадках таке витребування взагалі не буде можливим - наприклад, якщо склад учасників і статутний капітал товариства суттєво змінився. У такому разі ефективним способом захисту може бути саме відшкодування збитків, а не витребування частки [18, с. 77]. Варто зазначити, що О.Р. Кібенко не заперечує самої можливості застосування віндикаційного позову як способу захисту прав на корпоративний пай, а пише лише про те, що в деяких спорах цей спосіб захисту є неефективним. Це підтверджується і практикою Верховного Суду. Так, у Постанові від 31 серпня 2022 року за справою № 924/700/21, Верховний Суд зазначив, що позов про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі ТОВ / ТДВ є належними способами захисту [19].

Таким чином, віндикаційний і негаторний позови також можуть бути використані для захисту права власності на корпоративний пай за наявності правових підстав.

Зобов'язально-правові способи захисту при неправомірному розпорядженні корпоративним паєм. Серед зобов'язально-правових способів велике значення при захисті майнових прав подружжя має позов про визнання правочину недійсним. Такий спосіб захисту часто використовується в суді. Це зумовлено тим, що корпоративний пай оформляється на ім'я того з подружжя, який є учасником господарського товариства, тому актуальним є питання щодо того, а чи потрібно отримувати згоду другого з подружжя під час відчуження подружжям - учасником господарського товариства корпоративного паю.

Необхідно мати на увазі, що коли частка у статутному капіталі належить подружжю на праві спільної сумісної власності, правочини щодо розпорядження нею мають вчинятися відповідно до правил ст. 65 СК.

По-перше, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

По-друге, для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. А згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, також має бути нотаріально засвідчена.

У разі розпорядження часткою без згоди другого з подружжя останній має право звернутися до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним. Слід зазначити, що згідно з правовою позицією Верховного Суду від 29 червня 2021 року за справою N 916/ 2813/18 відповідно до аналізу п. 6 ст. 3 ЦК України, ст. 369 ЦК та ст. 65 СК в їх взаємозв'язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно. Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише тоді, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя [20].

У разі відсутності недобросовісності контрагента за правочином як ефективний спосіб захисту той з подружжя, без згоди якого було вчинено правочин, має право лише на компенсацію половини вартості корпоративного паю.

Слід також мати на увазі, що коли подружжя реалізує своє право на одержання компенсації в розмірі половини вартості частки у статутному капіталі як спосіб захисту, вартість такої частки визначається не за номінальною, а за ринковою ціною.

Висновки та перспективи подальших досліджень

Усе вищесказане дає змогу зробити такі висновки:

1. Частка у статутному капіталі господарського товариства (корпоративний пай є об'єктом цивільних прав, вільних у цивільному обороті, а тому він може бути як об'єктом речових прав, так і предметом зобов'язальних прав. У разі внесення одним із подружжя вкладу до статутного капіталу господарського товариства за рахунок спільного майна подружжя корпоративний пай належить подружжю на праві спільної сумісної власності.

2. Залежно від того, об'єктом яких правовідносин є корпоративний пай, буде залежати і вибір ефективного способу захисту. Якщо право на пай порушене, невизнане, оспорено в межах речових правовідносин, належними будуть речово-правові способи. Якщо ж право на корпоративний пай порушено в зобов'язальних правовідносинах, воно може захищатися за допомогою зобов'язально-правових способів.

3. До речово-правових способів захисту прав на корпоративний пай як об'єкт права спільної сумісної власності подружжя відносяться позов про визнання права на корпоративний пай, позов про поділ корпоративного паю, а також віндикаційний і негаторний позови.

4. До зобов'язально-правових способів захисту прав на корпоративний пай як об'єкт права спільної сумісної власності подружжя відноситься, зокрема, позов про визнання недійсним правочину, на підставі якого передано права на частку в статутному капіталі третій особі без згоди іншого з подружжя. Однак задоволення такої вимоги судом можливе тільки у разі недобросовісності контрагента за правочином. У решті випадків той з подружжя, без згоди якого було відчужено частку, має право на компенсацію половини вартості корпоративного паю від іншого з подружжя.

5. У разі отримання подружжям, яке не є учасником господарського товариства, компенсації замість поділу частки в натурі розмір компенсації визначається за ринковою вартістю корпоративного паю.

Література