Електронні засоби доказування в цивільному судочинстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Електронні засоби доказування в цивільному судочинстві

Сівіцька Ганна, здобувач вищої освіти IVкурсу спеціальності «Право» науковий керівник канд. юрид. наук Руденко О.А.

Поняття електронних доказів закріплене в статті 100 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), що включає вичерпний перелік видів електронних доказів та джерел їх збереження, та відповідно до якої «електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет)» [1].

Досліджуючи сутність електронних засобів доказування, потрібно розглянути низку особливостей, які відрізняють електронні докази від інших засобів доказування в цивільному судочинстві.

По-перше, електронні докази не мають матеріальної форми, на відміну від інших судових доказів. По суті електронний доказ це комп'ютерний код, який створюється, передається, зберігається та копіюється за допомогою технічних пристроїв та існує лише на технічних носіях. Дана особливість відрізняє електронний доказ від речових та письмових доказів, які можуть існувати лише у матеріальній формі.

По-друге, електронні докази побудовані інакше, ніж матеріальні докази. До структури електронного доказу належать такі елементи, як: двійкові дані; пристрій на якому зберігаються двійкові дані та програмне забезпечення, яке сприймає та зчитує двійкові дані. Для їх дослідження необхідно використовувати програмні та технічні засоби. Можуть виникнути ситуації, коли суду потрібна допомога спеціаліста, який має навички роботи з відповідним обладнанням та програмним забезпеченням.

По-третє, електронні докази зафіксовані на технічному носії інформації. Дана ознака має подвійний характер. Так, наявність технічного носія інформації передбачає нерозривний зв'язок електронної інформації та фізичного носія, на якому вона міститься, оскільки, будь - яка інформація зберігається на спеціальних засобах пам'яті. Утім, з іншої сторони не існує нерозривного зв'язку електронної інформації з конкретним фізичним носієм. Адже, електронна інформація може бути скопійована та записана з одного технічного засобу на інший, що призводить до втрати зв'язку з попереднім носієм. електронний засіб доказування цивільне судочинство

По-четверте, електронний доказ містить метадані, які відсутні в інших засобах доказування. За допомогою метаданих можна встановити авторство документа, оригінальність, їх відправлення і отримання конкретною особою. Це цифрова інформація електронного доказу, яка не відображається на комп'ютері при зчитування тексту, звуко - чи відеозапису.

По-п'яте, електронні докази не мають електронних копій, оскільки така електронна копія за наявними ознаками буде тотожна оригіналу. Варто зауважити, що паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом і, навпаки, електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом [2].

По-шосте, електронні докази можна передавати за допомогою каналів зв'язку, використовувати одночасно кількома особами, а також зберігати цифрові дані на серверах по всьому світу. Останнє може створювати складнощі щодо встановлення власника електронного доказу, забезпечення його конфіденційності та визначення судової юрисдикції. Наприклад, існуюча можливість створення та реєстрації веб-сайту в будь-якій країні світу може ускладнити процес встановлення власника сайту та, відповідно, особи, відповідальної за розміщення інформації на даному сайті, перевірку автентичності цієї інформації, а отже й використання її в процесі судового доказування. Утім це, все ж, є можливим. Використання інформації з Facebook, Instagram та інших соціальних мережах у процесі збору судових доказів є більш складним, особливо коли сторони заперечують, що вони оприлюднили відповідну інформацію [3, с. 24-25].

У п. 2 ст. 100 ЦПК України закріплено, що «електронні докази мають бути подані в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, який еквівалентний власноручному підпису». Відповідно до ст. 101 ЦПК України «оригінали або копії електронних доказів зберігаються у суді в матеріалах справи. За клопотанням особи, яка надала суду оригінал електронного доказу на матеріальному носії, суд повертає такий матеріальний носій, на якому міститься оригінал доказу, цій особі після дослідження вказаного електронного доказу, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи, або після набрання судовим рішенням законної сили. У матеріалах справи залишається засвідчена суддею копія електронного доказу або витяг з нього» [1].

Однак, в національному законодавстві немає положень, на підставі яких можна було б точно визначити, що є оригіналом, а що копією електронного доказу. Внаслідок чого виникають дискусії щодо неоднозначності прецедентного права та використання електронних доказів у цивільному судочинстві. Порядок засвідчення електронних копій та паперових копій законом не передбачено.

Як стверджує В.С. Петренко, копії таких електронних доказів як відео-, звукозаписи, цифрове зображення ідентичні оригіналу. Тому бажано зробити такі електронні копії еквівалентними оригіналам. А бо ж, щоб гарантувати право учасників судового процесу подавати електронні докази, законодавцям слід врахувати особливості окремих видів електронних доказів та якнайшвидше врегулювати процедури засвідчення автентичності цифрових та паперових копій електронних доказів, зокрема електронного цифрового підпису. Вищевказані проблеми набувають особливої актуальності у зв'язку з розробкою та прийдешнім впровадженням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, яка, окрім інших покладених на неї функцій, має забезпечувати зберігання та можливість безперешкодного користування усіма доказами, що надаються суду учасниками процесу в електронному вигляді або трансформуються судом із паперового в електронний формат [4, с. 115].

Окрім проблеми прийняття судом електронного доказу та визначення його оригіналу, також виникають проблеми з відтворенням, зокрема через відсутність належного технічного або програмного забезпечення.

Ще однією проблемою щодо використання електронних доказів у цивільному судочинстві є їх забезпечення. ЦПК України передбачає, що «суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, може забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що доказ може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим» [1]. У разі відсутності у сторони побоювань у збереження електронних доказів можливо надати в суд роздруківку документів з подальшим оглядом судом безпосередньо сайту або поштової програми. Однак суд може відмовити стороні в такому огляді, так як він не володіє спеціальними знаннями, а електронний «оригінал» може бути навмисно змінений для надання суду. Для мінімізації ризиків сторони, як правило, звертаються за забезпеченням доказів. При цьому у них є вибір звернутися або до нотаріуса, або до суду.

З метою усунення досліджуваних проблем слід внести доповнення до чинного ЦПК України, а саме:

— додати ст. 100-1 з назвою «Оригінал електронного доказу»;

— додати ст. 100-2 з назвою «Електронна копія електронного доказу»;

— додати ст. 116-1 з назвою «Підстави та порядок забезпечення електронних доказів»;

— додати ст. 237-1 з назвою «Відтворення електронного доказу».

Отже, електронні засоби доказування істотно відрізняються від інших доказів, передбачених чинним ЦПК України. Так, вони не мають матеріальної форми; можуть бути зафіксовані лише на технічному носії інформації; містять метадані, за допомогою яких можна встановити авторство електронного документа та його оригінальність; не передбачають можливість створення електронних копій; зумовлюють необхідність використання програмних та технічних засобів для дослідження електронного доказу;

нестандартний та специфічний спосіб створення інформації, внаслідок чого можна вносити зміни та правки без втрати змісту.

Слід сказати, що необхідною умовою прийняття судом будь-якого електронного доказу є спосіб його фіксації, оскільки від нього залежить чи буде даний доказ допустимим та належним. Звичайна роздруківка інформації, розміщеної в соціальних мережах, є недостатньою для використання в якості доказу під час розгляду цивільної справи. Закон вимагає посвідчувати копію електронного доказу належним чином, але законодавчий порядок посвідчення паперових копій електронних доказів відсутній, а електронної копії взагалі не може існувати. Тобто, роздруківка вебсторінки або скріншот не можуть бути належними та достатніми для подання такого засобу доказування до суду, що підтверджує і судова практика.

На сьогодні існує багато проблемних питань, які пов'язані із використанням електронних доказів в цивільному процесі, але, незважаючи на складнощі, поступово формується судова практика щодо юридичної сили електронних документів, підписаних електронним підписом.

Список використаних джерел:

1. Цивільний процесуальний кодекс України: Закон України від 18.03.2004 № 1618 -IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text (дата звернення: 28.05.23)

2. Павлова Ю.С. Електронний документ як джерело доказів у цивільному процесі: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Одеса, 2019. 257 с. URL: http://hdl.handle.net/11300/11724

3. Чвакін С.А. Електронний доказ як засіб доказування в цивільному судочинстві. Прикарпатський юридичний вісник. 2019. Випуск 1 (26). Т 2. С. 22-26. URL: http://www.pjv. nuoua.od.ua/v1-2_2019/2019_1 -2.pdf#page=22

4. Петренко В.С Електронні докази як елемент інформаційних технологій у цивільному судочинстві. Молодий вчений. 2018. № 1 (53). С. 111-115. URL: https://molodyivchenyi.ua/index.php/journal/article/view/5251/5150

Размещено на Allbest.ru