Довіра як ресурс державного управління у сфері охорони здоров’я

Размещено на http://www.allbest.ru/

Довіра як ресурс державного управління у сфері охорони здоров'я

Гуськов Богдан Валерійович аспірант кафедри місцевого самоврядування та розвитку територій, Національний університет “Одеська політехніка», Інститут публічної служби та адміністрування

Анотація

Довіра має значення. Це здається настільки очевидним, що рідко висловлюється прямо, замість цього створюються основні неявні припущення, необхідні для людської взаємодії. Але насправді довіра має важливе значення для співпраці, координації та ефективності на всіх рівнях людської взаємодії: на індивідуальному рівні (від людини до людини), на рівні групи чи спільноти, на рівні організації та на рівні інститутів. Природа довіри -- її визначення та вимірювання, а також питання про те, як вона впливає на людські взаємодії та змінює їх -- розглядаються в багатьох наукових дисциплінах, включаючи психологію, економіку, антропологію, соціобіологію, історію та менеджмент. Вивчення довіри та її ролі в системах охорони здоров'я є відносно новим. Системи охорони здоров'я утворюють складну та динамічну мережу людських взаємодій, де наявність або відсутність довірчих стосунків має вирішальне значення для благополуччя людини. Здоров'я та благополуччя (і, навпаки, хвороба) - це сфери, де довіра особливо важлива через унікальну вразливість і нерівну динаміку влади, наявну, коли люди прагнуть задовольнити свої потреби в охороні здоров'я. Все більше визнається, що довіра відіграє центральну роль у системах охорони здоров'я на рівні громади, де залучення громадськості має вирішальне значення для сприяння сфери охороні здоров'я на рівні держави.

У статті розглянуто деякі ключові теоретичні питання про довіру і зроблено спробу продемонструвати їх актуальність для розуміння та дослідження систем охорони здоров'я. Спираючись як на концептуальну літературу, так і на результати емпіричних досліджень, які були проведені в Україні за останні часи, у статті представлено аргументи щодо ролі довіри у ключових відносинах у системі охорони здоров'я. Спочатку обговорюються теоретичні перспективи питань управлінських пріоритетів держави у сфері охорони здоров'я, потім розглянуто що таке довіра, чому вона важлива для систем охорони здоров'я, на чому вона ґрунтується та які небезпеки пов'язані з довірою. Загальне значення довіри для цих питань полягає в тому, що коли люди говорять про свій досвід роботи в системі охорони здоров'я, вони часто думають про довіру.

Метою цієї статті є ініціювати дискусію про теоретичні перспективи в галузі довіри та охорони здоров'я, а також пов'язані з нею дослідницькі потреби. Хоча довіра важлива в будь-якому контексті, роль довірливих стосунків в системах охорони здоров'я поки що мало досліджена. Загальне занепокоєння тим, як працює система охорони здоров'я в Україні і як її зміцнити, щоб вона могла надавати якісну і шанобливу медичну допомогу обумовили дослідницькі потреби автора, які полягають у вивченні різних форм взаємодії між громадянами та системою охорони здоров'я, а також інституційні зміни, необхідні для підтримання довірливої поведінки в системі охорони здоров'я

Ключові слова: довіра, державне управління, охорона здоров'я

Abstract

Trust as a resource of public administration in the field of health care

Guskov Bogdan Valeriiovych PhD student of the Department of Local Self-Government and Territorial Development, National University "Odesa Polytechnic", Institute of Public Service and Management, Odesa Polytechnic National University

Trust matters. This seems so obvious that it is rarely expressed directly, instead creating the basic implicit assumptions necessary for human interaction. But in fact, trust is essential for cooperation, coordination, and effectiveness at all levels of human interaction: at the individual (person-to-person) level, at the group or community level, at the organizational level, and at the institutional level. The nature of trust - its definition and measurement, as well as how it influences and changes human interactions - is addressed in many scientific disciplines, including psychology, economics, anthropology, sociobiology, history, and management. The study of trust and its role in health care systems is relatively new. Healthcare systems form a complex and dynamic network of human interactions where the presence or absence of trust is crucial for human well-being. Health and well-being (and, conversely, illness) are areas where trust is particularly important because of the unique vulnerabilities and unequal power dynamics present when people seek to meet their health needs. It is increasingly recognized that trust plays a central role in community-based health systems, where public engagement is crucial to promoting public health.

This article reviews some key theoretical issues about trust and attempts to demonstrate their relevance for understanding and researching health systems. Drawing on both the conceptual literature and recent empirical research conducted in Ukraine, the article presents arguments about the role of trust in key relationships in the health care system. It first discusses the theoretical perspectives on the state's management priorities in the health care sector, then examines what trust is, why it is important for health care systems, what it is based on, and what dangers are associated with trust. The general relevance of trust to these questions is that when people talk about their experiences in the health care system, they often think about trust.

The purpose of this article is to initiate a discussion about theoretical perspectives on trust and health care, as well as related research needs. While trust is important in any context, the role of trust in healthcare systems has been little explored. The general concern about how the health care system in Ukraine works and how to strengthen it so that it can provide quality and respectful health care has led to the author's research needs, which are to study the different forms of interaction between citizens and the health care system, as well as the institutional changes needed to support trusting behavior in the health care system.

Keywords: trust, public administration, health care

Постановка проблеми

Довіра в сфері охорони здоров'я є ключовим ресурсом, який значно впливає на ефективність державного управління та реалізацію медичної політики. Роль довіри особливо посилюється в умовах реформування галузі, коли зміни системи здоров'я часто викликають занепокоєння та скепсис серед населення. Важливість довіри обумовлена здатністю забезпечити громадську підтримку реформ, сприяти відкритості та взаємодії між пацієнтами та медичними працівниками, а також знижувати бар'єри для доступу до якісної медичної допомоги. У сфері охорони здоров'я України існує низка викликів, пов'язаних із забезпеченням довіри між усіма зацікавленими сторонами: державними органами управління, медичними працівниками та пацієнтами.

З одного боку, державне регулювання має забезпечити розробку та впровадження ефективних механізмів управління, які спрямовані на підвищення якості та доступності медичної допомоги. З іншого боку, необхідно забезпечити прозорість рішень і дій, що реалізуються в галузі, та створити умови для активного залучення громадян до обговорення та оцінки медичної політики. В Україні сформована єдина система управління, яка являє собою сукупність державних органів управління охороною здоров'я, органів управління охороною здоров'я суб'єктів України, органів місцевого самоврядування, підвідомчих їм організацій, а також представників приватної медичної практики та приватної фармацевтичної діяльності, що функціонують з метою збереження і зміцнення здоров'я громадян [1-4].

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Здоров'я української нації має бути пріоритетом для будь-якого управлінського апарату, і ця теза не потребує особливого обґрунтування. Натомість інституційно-правові механізми забезпечення належного стану охорони здоров'я в Україні характеризуються казуїстичними тенденціями невідповідності існуючого стану здоров'я населення тій моделі системи охорони здоров'я, яку намагаються впровадити в останні роки [5].

Питання державної політики у сфері охорони здоров'я досліджували такі провідні українські вчені, як: Криничко Л.Р. (охорона здоров'я як об'єкт державного управління), Ю.В. Бережна (об'єктивна необхідність державного регулювання розвитку сфери охорони здоров'я в Україні), Л.В. Курносенко (феномен довіри в сфері охорони здоров'я), І.В. Комарова (бюджетне фінансування охорони здоров'я громадян України як складової людського капіталу), І.В. Рожкова (децентралізація управління у сфері охорони здоров'я на місцевому рівні), та інші.

Довіра, з її визначенням, яке намагаються застосувати різні дисципліни, починаючи від психології та закінчуючи публічним управлінням, є надзвичайно складною конструкцією. Довіра сприймається як важлива риса будь-яких відносин як на мікро-, так і на макрорівні. Концепція довіри набула особливого значення в секторах публічних послуг, які зосереджені виключно на взаємовідносинах, таких як охорона здоров'я.

У соціальних науках довіра розуміється як нескінченний процес [6] і основа соціальних взаємодій, цінний ресурс для систем, організацій і міжособистісних стосунків [7]. У «Довірі та надійності» політолог Рассел Гардін звертається до стандартних теорій довіри та формулює власну нову та переконливу ідею: те, що ми називаємо довірою, найкраще можна описати як «інкапсульований інтерес» [8]. Путман [9] вважає, що довіра є елементом соціального капіталу, який відноситься до особливостей соціальної організації, таких як довіра, норми та мережі, які можуть підвищити ефективність суспільства шляхом сприяння скоординованим діям. В економіці довіра сприймається як «неформальна норма», яка зменшує витрати на операції, які контролюють укладення контрактів, виконання формальних угод і вирішення суперечок. Згідно з поведінковим підходом, який переважає в психології, довіра зазвичай означає «позитивне сприйняття дій особи або організації» [10]. Зазвичай це описується як готовність покладатися на партнера, якому ви довіряєте. Довіра дозволяє нам вірити, що інші поводитимуться так, як від них очікують, чи то одноразово, чи то в ряді ситуацій. Хоча довіру можна розвинути через реальний досвід, вона часто суб'єктивна і базується як на інтерпретації, так і на фактах.

Будь-якій дискусії про довіру заважає широкий спектр доступних класифікацій цього аспекту відносин. Вичерпні огляди цих класифікацій були підготовлені OECD [12]. Отже, що стосується довіри до медичних працівників, виділяють дві тісно пов'язані концепції: загальна довіра людей до лікарів у цілому, з одного боку; та міжособистісна довіра, виявлена у стосунках із конкретним лікарем, з іншого [11]. Теоретично, загальна довіра пацієнтів до лікарів сприяє виникненню міжособистісної довіри до нещодавно знайомого лікаря та збереженню цієї довіри в міру розвитку взаємодії [13]. На основі соціальних теорій Гідденса та Лумана було показано, що ці два типи довіри залучені у взаємодію, яка нагадує складну спіраль [14]. Дослідження показали, що загальна довіра до лікарів корелює з довірою до конкретного лікаря, таким чином заохочуючи задоволення від отриманої допомоги, кращу прихильність до лікування і задоволення медичних потреб [11]. Крім того, міжособистісна довіра може сприяти тому, що пацієнти запровадять і підтримують режим самообслуговування, а також дотримуватимуться лікування [11].

Було також емпірично доведено, що вищий рівень довіри до медичних працівників має позитивний вплив на результати пацієнтів, наприклад, у таких сферах, як контроль глікемії чи артеріального тиску, що може призвести до зниження витрат на охорону здоров'я. У свою чергу, недовіра пацієнтів призводить до того, що вони сприймають небажану поведінку та ставлення, що призводить до низької задоволеності отриманою допомогою і зниження ступеня взаємодії з системою охорони здоров 'я [11]. Пацієнтам, які не дотримуються медичних порад і не дотримуються їх, у майбутньому може знадобитися додаткове лікування, що призводить до ескалації медичних витрат на макромасштабі. Таким чином, недовіра може потенційно збільшити медичні витрати та призвести до неефективного розподілу ресурсів.

У літературі також представлено аналіз поняття громадської довіри. Ця форма довіри - це форма довіри, яку особа чи група осіб надають системі чи суспільному інституту, наприклад системі охорони здоров'я [15]. Подібно до загальної довіри до медичних працівників, громадська довіра до системи охорони здоров'я та міжособистісна довіра індивіда можуть взаємно підтримувати. Громадська довіра може визначати, як пацієнти розвивають свою взаємодію з постачальниками медичних послуг, тоді як досвід, який вони отримують від контактів з медичними закладами та їхніми представниками, може, у свою чергу, вплинути на громадську довіру. Таким чином, громадська довіра може бути пов'язана з тим, як пацієнти та широка громадськість сприймають систему охорони здоров'я та її здатність надавати послуги та, зрештою, досягати своїх цілей. Більше того, це може забезпечити вагомий показник рівня підтримки системи охорони здоров'я в цілому. Громадська довіра, яку також називають соціальною довірою, формує міжособистісну довіру. На нього може вплинути не лише минулий досвід конкретного пацієнта чи його загальна соціальна довіра до державних установ, але й досвід інших людей і засоби масової інформації.

У той час як міжособистісна довіра широко вивчалася, соціальна довіра до системи охорони здоров'я, особливо в країнах з перехідною економікою, привернула значно менше наукової уваги. Існуюча література представляє висновки щодо предикторів довіри до систем охорони здоров'я, передумов довіри пацієнтів до медичного страхування, загальної довіри до медичної професії, фідуціарної довіри до лікарів та її результатів. У нашому дослідженні ми збираємося заповнити цю прогалину.

Мета статті - є теоретичне обґрунтування ролі довіри в сфері охорони здоров'я та розроблення практичних рекомендацій щодо підвищення її ефективності.

Виклад основного матеріалу

Сутність державного управління у сфері охорони здоров'я можна визначити на основі поєднання загальної теорії адміністративного права та специфіки сфери охорони здоров'я як виконавчої діяльності, що регулюється законами та іншими нормативно-правовими актами. щодо захисту та забезпечення належного стану всього фізичного, психічного та соціального благополуччя шляхом прийняття адміністративних рішень та надання встановлених законом послуг у сфері охорони здоров'я. В Україні правове забезпечення охорони здоров'я передбачено ст. 49 Конституції України і виражається через такі повноваження: право на охорону здоров'я, право на медичну допомогу, право на медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Що стосується медичного обслуговування, то держава створює умови для ефективного та доступного медичного обслуговування для всіх громадян. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безкоштовно.

Уповноважені суб'єкти (органи державного управління, органи місцевого самоврядування, бізнес-структури, громадські організації) використовують відповідні методи та засоби публічного управління для забезпечення розвитку вітчизняної сфери охорони здоров'я за пріоритетними напрямами. При цьому органи державної влади здебільшого використовують засоби адміністративного впливу..

Довіра людей до свого лікаря та, загалом, до постачальника є життєво важливою для процесу лікування. Це може змінити ставлення та поведінку пацієнта, що може призвести до кращого рівня лікування. Довіра може активувати ефект плацебо, збільшити прийняття медичних пропозицій і дотримання рекомендацій щодо лікування, зменшити ризик недостатнього використання ліків у відповідь на тиск витрат, а також покращити мотивацію шукати допомоги та використовувати профілактичну допомогу. Крім того, довіра покращує спілкування між лікарями та пацієнтами, а також сприйняття ефективності, самооцінки стану здоров'я, добробуту та якості життя. Зміна ставлення та поведінки, пов'язані з довірою пацієнтів, також позитивно впливає на постачальників медичних послуг. Довіра до постачальника може зменшити кількість конфліктів між пацієнтами та медичним персоналом, зменшити ймовірність скарг на медичну недбалість, знизити трансакційні витрати (наприклад, витрати, які можуть зменшити занепокоєння пацієнта за допомогою додаткових діагностичних тестів і лікаря). консультація), а також підвищити мотивацію рекомендувати постачальника медичних послуг іншим.

Хоча існує багата база знань про фактори, що впливають на довіру до охорони здоров'я, бракує кількісних досліджень того, які фактори впливають на довіру. Розуміння факторів може мати значні наслідки, наприклад, візит до лікаря, медична професія загалом, лікарні та платник. Ключовий момент, який необхідно взяти до уваги: чи можна впливати на рівень довіри або навіть керувати ним незалежно від реальної ефективності охорони здоров'я?

Довіру можна розглядати як міжособистісну (наприклад, довіра до лікаря), так і як інституціональну (довіра до закладів охорони здоров'я). Штомпка П. [15] розглядає міжособистісну та інституціональну довіру як зовнішні межі безперервності, в межах яких потрапляють кілька соціальних категорій довіри. Однак межі між цими категоріями можуть бути розмитими, оскільки довіра до систем охорони здоров'я знаходиться на дальньому кінці інституційної довіри або довіри на системному рівні, яка не помічає екзистенціальної безпеки. Отже, рівень довіри пацієнтів або громадськості загалом є важливим, оскільки «очікування довіри впливає на рішення» [14]. Таким чином, науковці підкреслюють, що на довіру до охорони здоров'я впливають передусім досвід пацієнтів, широка громадськість та ЗМІ [16].

Науковці відрізняють загальну довіру до лікарів від довіри до систем охорони здоров'я. Вони використовують багаторівневий аналіз даних про країни та окремих осіб, щоб дослідити відмінності, які виникають між різними рівнями довіри та соціальні/контекстуальні фактори, які впливають на рівень довіри.

Проаналізуємо зв'язок між довірою до лікарів і довірою до систем охорони здоров'я. Загальну довіру до лікарів не слід вивчати незалежно від загальної довіри до системи охорони здоров'я. Проте про ефект довіри до системи охорони здоров'я та довіри до лікарів загалом відомо мало. Ще менше відомо про соціально-контекстуальні фактори, які формують ці форми довіри. Загальна довіра до лікарів - це довіра суспільства до медичної професії. Це залежить не лише від міжособистісної взаємодії з конкретними лікарями, а й від висвітлення в засобах масової інформації та поточного публічного дискурсу про медичну професію. Загальна довіра до системи охорони здоров'я, з іншого боку, -- це довіра суспільства до сталості системи охорони здоров'я та наявності якісної медичної допомоги, яка не покладається виключно на досвід роботи окремих осіб з постачальниками медичних послуг та установами. Загалом очікується, що довіра до системи охорони здоров'я буде пов'язана з більшою довірою до лікарів, оскільки медичну професію можна розглядати як частину системи охорони здоров'я. Хоча в багатьох дослідженнях концептуалізували та вивчали взаємодію між інституційною та міжособистісною довірою в системі охорони здоров'я, менше уваги приділяється тому, як інституційна довіра на різних рівнях (наприклад, система охорони здоров'я та лікарі) пов'язані між собою.

Моніторинг громадської думки, що регулярно проводиться ГО “Український інститут соціальних досліджень імені Олександра Яременка”, ГО “Центр “Соціальний моніторинг” спільно з відділом моніторингових досліджень соціально-економічних трансформацій ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАН України” дозволяє відслідкувати динаміку рівня довіри населення країни до різних державних інституцій [17]. Розглянемо динаміку рівня (балансу) довіри до Міністерства охорони здоров'я України та лікарів в умовах пандемії COVID-19. Поширення пандемії актуалізовало низку питань, пов'язаних із сферою охорони здоровя та довіри до відповідних інституцій. Із середини 2020 р. спостерігається доволі стала картина протилежного ставлення до Міністерства охорони здоров'я України та лікарів, що виявляється у розриві між показниками низької інституціональної довіри до МОЗ та високим рівнем більш персаналізованої довіри до лікарів. Зазначимо наявність зв'язку у коливаннях обох показників з періодами карантинних обмежень, які спричиняють “просідання” рівня довіри міністерству та одночасне зростання довіри лікарям (див. рис. 1). Таким чином, Гіпотеза яка передбачає, що загалом респондент, який довіряє системі охорони здоров'я, з більшою ймовірністю довіряє лікарям загалом не підтвердилася.

Рис. 1. Динаміка рівня (балансу) довіри до Міністерства охорони здоров'я України та лікарів у 2020-2021 рр., %: [17]

Увага до соціального, політичного та економічного контекстів, у які включена система охорони здоров'я, може пролити світло на обставини, в яких пов'язані довіра до системи охорони здоров'я та загальна довіра до лікарів. Позитивний зв'язок між державними системами охорони здоров'я та загальною довірою до лікарів посилюватиметься, коли люди також довірятимуть системі охорони здоров'я.

За даними дослідження «Індекс здоров'я. Україна», спостерігається значне підвищення рівня недовіри населення до медичних працівників у 2020 році [18]. Окремо варто зазначити, що частка відмов від медичної допомоги становила 17,5%, не зазнавши змін у порівнянні з 2017 (11,2%) та 2018 (10,0%) роками. Рівень задоволеності послугами лікарень досяг 52%, проте цей показник виявився дуже різним у різних регіонах країни, коливаючись від 23 до 73%. Така ситуація робить медичну реформу в Україні предметом особливого аналізу з боку науковців, які вивчають ефективність впроваджених змін. Відзначимо, що медична реформа в Україні була запущена у 2018 році, а її активна реалізація почалась із 2020 року. До 2019 року опитування показували, що більшість опитаних виступали проти реформ, що проводяться урядом (42,1% не підтримали зовсім, 25,0% скоріше не підтримали), тоді як 32,9% респондентів висловили підтримку реформуванню охорони здоров'я.

Ринок охорони здоров'я в Україні характеризується дезорганізованістю, однією з причин якої є відсутність довіри до державних та приватних медичних установ. Цей аспект можна розглядати як ключовий фактор недовіри. Більшість громадян, а саме 87%, за даними дослідження «Індекс здоров'я. Україна», вибирають лікарів на основі рекомендацій знайомих. Існує думка, що приватні клініки виставляють високі рахунки за свої послуги, тоді як державні лікарні можуть переконувати в відсутності захворювань. Також деякі пацієнти вважають, що в державних медичних установах можна отримати лише обмежений обсяг безкоштовних медичних послуг. Іншим чинником, що сприяє недовірі, є недостатнє інформування пацієнтів про послуги, які надають державні медичні установи, кваліфікацію спеціалістів, а також процедури та етапи отримання медичної допомоги.

Іноді пацієнти стикаються з труднощами у захисті своїх прав через незнання нових правил та переліку послуг, які вони мають право отримати згідно з Конституцією України. Громадяни ще не повністю розуміють особливості реформування системи охорони здоров'я, включаючи можливість змінити сімейного лікаря в будь-який час. Непрозорість системи направлень, а також значні фінансові та організаційні бар'єри обмежують доступ до якісних медичних послуг, що призводить до самолікування або відмови від лікування, що негативно впливає на загальний стан здоров'я населення. Третім значним фактором недовіри є недоступність медичної допомоги. Лише 14% 2018 українців вважають, що якість медичної допомоги, яку надають сімейні лікарі, покращилася у 2018-2019 роках. Пацієнти часто ігнорують рекомендації лікарів і сумніваються в можливості одужання, а також стикаються з труднощами при покупці необхідних медикаментів. Тому дуже важливо досліджувати причини низького рівня довіри до медичних працівників та системи охорони здоров'я в цілому.

Для оцінки актуальних тенденцій у дослідженні довіри до системи охорони здоров'я, українські наукові центри проводять загальнонаціональні опитування. Одним із прикладів таких досліджень є опитування, проведені Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та соціологічною службою Центру Разумкова з 2019 по 2021 рік [19]. За результатами цих досліджень, протягом двох років з моменту першого опитування у 2019 році проблеми, з якими стикаються українці в системі охорони здоров'я, майже не зазнали змін. Незмінною залишилася частка опитаних (16%), які не помітили жодних покращень у медичному обслуговуванні. Однак, з літа 2020 року до 2021 року близько чверті громадян відзначили: недостатню кваліфікацію медичних працівників під час лікування (29%); необхідність сплати за аналізи чи діагностику (26%); ускладнення процесу запису до лікаря та отримання медичних довідок (23%) та погіршення доступності та якості невідкладної допомоги (22%). За результатами досліджень, проведених у 2021 році, спостерігається парадокс: з одного боку, 17% респондентів відзначили полегшення у процесі отримання довідок та запису до лікарів порівняно з 12% у 2020 році. З іншого боку, 23% опитаних скаржилися на ускладнення цих процесів, тоді як у попередні роки ця частка була меншою: 19% у 2020 році та 17% у 2019 році. Протягом трьох років спостережень не змінилась думка українців щодо зростання цін на ліки, про що стабільно заявляють не менше 40% опитаних, а також про погіршення ситуації з наданням невідкладної допомоги, на що постійно вказують 20% респондентів. Моніторинг громадської думки за 2019-2021 роки демонструє погіршення оцінок громадянами низки ключових аспектів у системі охорони здоров'я. Серед них [19]:

• Збільшення відсотка згадок про відсутність кваліфікованої медичної допомоги під час хвороби з 25% до 29%;

• Зростання скарг на необхідність сплати за аналізи чи діагностику з 19% до 26%, при цьому частка тих, хто отримував ці послуги безкоштовно, залишилася майже незмінною: 14% у 2019 році та 15% у 2021 році.

У 2021 році майже 9% опитаних зазначили, що за звичайний прийом у лікаря або лікування їм довелося заплатити більше, ніж раніше. Тоді як лише 2% заявили про зменшення неформальних виплат, а 3% про їх відсутність.

Третина опитаних (33%) визнали, що їм доводилося доплачувати за прийом у лікаря, медичну процедуру (укол, перев'язка тощо) чи діагностику (рентген, УЗД тощо), в той час як 35% не робили цього, а 29% українців не зверталися за такими медичними послугами. Порівняно з попередніми роками дослідження, частка тих, хто додатково сплачував за певні медичні послуги, не змінилася. Водночас частка тих, хто не вносив додаткову плату за лікування, зросла (у 2020 році частка становила 23%, а у 2021 році - 35%). Порівняно з 2019 роком спостерігається тенденція до зменшення кількості тих, хто не вважає за потрібне додатково доплачувати лікарям - їхня частка у 2021 році зменшилась більш ніж на 11% проти 2019 року. Кількість тих, хто підтримує думку про додаткову подяку лікарям, також зменшується, і за три роки частка таких людей знизилася на 6%. З 2020 року частка тих, хто не витрачає додаткових коштів на лікування, зменшилась удвічі і становить 6%.

З урахуванням цих спостережень, а також загальної тенденції до збільшення кількості відповідей на кожне задане питання, можна відзначити, що українці стали частіше звертатися за медичною допомогою. Це може бути пов'язано з поширенням COVID-19, оскільки протягом року майже 20% громадян перехворіли на цей вірус, що спонукало їх частіше купувати ліки та звертатися за медичними послугами.

У липні 2023 року Фонд "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва разом з Київським міжнародним інститутом соціології знов провели дослідження [20], в ході якого було поставлено респондентам три питання, аналогічні тим, що задавалися в період з 2019 по 2021 роки, та які стосувалися реформування охорони здоров'я. Згідно з результатами, українці вважають корупцію в системі охорони здоров'я найбільшою існуючою проблемою, на це вказали 60% опитаних. Другим за значущістю питанням, на яке вказали 54% респондентів, стала необхідність зниження вартості медикаментів. Респонденти також наголосили на наступних аспектах:

• Потреба у оснащенні лікарень та поліклінік необхідним обладнанням для лікування і діагностики була вказана 52% опитаних;

• Відповідальність лікарів за здоров'я пацієнтів та результати лікування підкреслили 51% респондентів;

• Встановлення прозорих і доступних цін на медичні послуги у лікарнях вимагали 48% опитаних;

• Забезпечення належного лікування та реабілітації для поранених ветеранів вважають важливим 46% респондентів.

Окремо, майже третина опитаних висловила бажання вирішити такі проблеми в охороні здоров'я, як:

• Припинення збору "добровільних" внесків у лікарнях, поліклініках і пологових будинках - це питання підняли 36%;

• Збільшення кількості кваліфікованих лікарів-терапевтів та сімейних лікарів - вказали 35%;

• Підвищення контролю за якістю медичної освіти - наголосили 34%;

• Збільшення заробітної плати лікарям та медичному персоналу - вважають важливим 30%.

Додатково, за результатами дослідження, в Україні спостерігається зростання кількості громадян, які вважають за потрібне "віддячувати" лікарям грошима для отримання якісної медичної допомоги. Такої думки дотримуються 26% опитаних, тоді як у 2021 році таких було лише 17% [20].

довіра охорона здоров'я лікар

Висновки

Довіра у сфері охорони здоров'я відіграє фундаментальну роль для ефективного державного управління та успішної реалізації медичної політики в Україні. Значення довіри зростає у контексті реформ, що може спонукати до занепокоєння та скепсису серед населення. Довіра сприяє громадській підтримці реформ, відкритості взаємодій між пацієнтами та медичними працівниками, а також зменшенню бар'єрів доступу до якісної медичної допомоги. Втім, в Україні існують численні виклики для підтримки довіри між державними органами, медичними працівниками та пацієнтами, включаючи необхідність забезпечення прозорості рішень та активного залучення громадян до обговорення медичної політики. Результати досліджень показують, що українці визначають корупцію, високу вартість ліків, недостатнє оснащення медичних закладів, відсутність прозорості цін на медичні послуги та недостатню відповідальність лікарів як основні проблеми у сфері охорони здоров'я.

Ці виклики вимагають негайних дій для підвищення довіри та ефективності медичної системи. Зокрема, зазначається потреба у збільшенні кількості кваліфікованих лікарів, підвищенні контролю за якістю медичної освіти та заробітної плати медперсоналу. Окрім того, спостерігається зростання тенденції серед населення "віддячувати" лікарям грошима за якісну медичну допомогу, що свідчить про зниження інституційної довіри та недоліки в системі охорони здоров'я. Важливо, щоб зусилля уряду та медичної спільноти були спрямовані на відновлення довіри шляхом покращення якості медичних послуг, забезпечення доступності та прозорості медичної допомоги для всіх громадян.

Література

1. Закон України «Про захист прав пацієнтів» від 01.02.2020-№ 33-0r.440

2. Постанова КМУ “Деякі питання електронної системи охорони здоров'я від 25 квітня 2018р. -№ 411 - Київ

3. Наказ «Про затвердження Порядку ведення Реєстру пацієнтів в електронній системі охорони здоров'я» від 30.11.2020 - № 2755 - Київ

4. Розпорядження «Про схвалення Концепції розвитку електронної охорони здоров'я» від 28 грудня 2020 р. - № 1671 - Київ

5. Попченко Т.П. Державна політика щодо реформування системи охорони здоров'я як шлях до збереження та зміцнення здоров'я населення / Т.П. Попченко // Держава та регіони. (Серія "Державне управління") - 2011 - № 1. С. 252-255

6. Braithwaite V, Levi M. Trust and governance. (1998). New York: Russell Sage Foundation

7. Parsons T. The Social System (1991). London: Routledge.

8. Hardin R. (2002). Front Matter. In Trust and Trustworthiness (pp. i-viii). Russell Sage Foundation.

9. Putnam R.D., Robert D. Bowling Alone: America's Declining Social Capital. (1995) J. Democr, 6:65-78.

10. Blendon R.J., Benson J.M., Hero J.O. Public trust in physicians: US medicine in international perspective. (2014) N Engl J Med., 371(17): 1570-1572.

11. Krot K., Rudawska I. How Public Trust in Health Care Can Shape Patient Overconsumption in Health Systems? The Missing Links. Int J Environ Res Public Health. 2021 Apr 7;18(8):3860.

12. Organisation for Economic Co-Operation and Development. Trust and Public Policy: How Better Governance Can Help Rebuild Public Trust. (2017) OECD Public Governance Reviews, OECD Publishing; Paris, France.

13. Lewicki R.J., McAllister D.J., Bies R.J. Trust and distrust: New relationships and realities (1998). Acad. Manag. ;23:438-458.

14. Luhmann, N. Trust and Power (2017) London: Wiley

15. Sztompka P. Trust: a sociological theory (1999). Cambridge

16. Lewandowski R., Goncharuk A.G., Cirella G.T. Restoring patient trust in healthcare: medical information impact case study in Poland. (2021). BMC Health Serv Res 21, 865

17. Моніторинг громадської думки. ГО “Український інститут соціальних досліджень імені Олександра Яременка (2021)

18. Індекс здоров'я. Україна 2020.

19. Як змінилася думка українців про охорону здоров'я за президентства Володимира Зеленського, 2019-2021

20. Непрозорість у системі охорони здоров'я (2023)

References

1. Zakon Ukrayini «Pro zahistpravpaciyentiv» (2020) (2020) [The Law of Ukraine "On Protection of Patients' Rights"] [in Ukrainian]

2. Postanova KMU «Deyaki pitannya elektronnoyi sistemi ohoroni zdorov'ya» (2018) [CMU Resolution "Some Issues of the Electronic Healthcare System"] Kiyiv [in Ukrainian]

3. Nakaz «Pro zatverdzhennya Poryadku vedennya Reyestru paciyentiv v elektronnij sistemi ohoroni zdorov'ya» (2020) [Order "On Approval of the Procedure for Maintaining the Patient Register in the Electronic Healthcare System"] Kiyiv [in Ukrainian]

4. Rozporyadzhennya «Pro shvalennya Koncepciyi rozvitku elektronnoyi ohoroni zdorov'ya» (2020) [Order "On Approval of the Concept of eHealth Development"] Kiyiv [in Ukrainian]

5. Popchenko T.P. (2011) Derzhavna politika shodo reformuvannya sistemi ohoroni zdorov'ya yak shlyah do zberezhennya ta zmicnennya zdorov'ya naselennya [State policy on reforming the health care system as a way to preserve and promote public health] Derzhava ta regioni. (Seriya "Derzhavne upravlinnya). № 1. S. 252-255 [in Ukrainian]

6. Braithwaite V., Levi M. Trust and governance. (1998) New York: Russell Sage Foundation

7. Parsons T. The Social System (1991). London: Routledge.

8. Hardin, R. (2002). Front Matter. In Trust and Trustworthiness (pp. i-VIII). Russell Sage Foundation.

9. Putnam R.D., Robert D. Bowling Alone: America's Declining Social Capital (1995). J. Democr, 6:65-78.

10. Blendon RJ, Benson JM, Hero JO. Public trust in physicians: US medicine in international perspective (2014). N Engl J Med, 371(17): 1570-1572.

11. Krot K, Rudawska I. How Public Trust in Health Care Can Shape Patient Overconsumption in Health Systems? (2021) The Missing Links. Int J Environ Res Public Health, 18(8):3860.

12. Organisation for Economic Co-Operation and Development. Trust and Public Policy: How Better Governance Can Help Rebuild Public Trust. (2017) OECD Public Governance Reviews, OECD Publishing; Paris, France.

13. Lewicki R.J., McAllister D.J., Bies R.J. Trust and distrust: New relationships and realities (2017). Acad. Manag. Rev., 23:438-458.

14. Luhmann N. Trust and Power (2017) London: Wiley

15. Sztompka P. Trust: a sociological theory (1999). Cambridge

16. Lewandowski R., Goncharuk A.G., Cirella G.T. Restoring patient trust in healthcare: medical information impact case study in Poland. (2021). BMC Health Serv Res 21, 865

17. Monitoringgromadskoyi dumki. GO “Ukrayinskij institut socialnih doslidzhen imeni Oleksandra Yaremenka (2021) [Public opinion monitoring] [in Ukrainian]

18. Indeks zdorov'ya. Ukrayina (2020) [Health Index. Ukraine] [in Ukrainian]

19. Yak zminilasya dumka ukrayincivpro ohoronu zdorov 'ya zaprezidentstva Volodimira Zelenskogo, 2019-2021 (2021) [in Ukrainian]

20. Neprozorist u sistemi ohoroni zdorov'ya (2023) [Opacity in the health care system] [in Ukrainian]

Размещено на Allbest.ru