Надання цифрових публічних послуг консульськими установами України: концептуально-теоретичні аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара

Надання цифрових публічних послуг консульськими установами України: концептуально - теоретичні аспекти

Віктор Михайлович Щербак

Кандидат політичних наук, доцент, доцент кафедри міжнародних відносин

м. Дніпро

В умовах поступу інформаційного суспільства відбувається стрімкий розвиток інформаційно - комунікаційни хтехнологій (ІКТ). Вони охоплюють усі сфери діяльності держави, зокрема і сферу зовнішніх зносин. Зовнішні зносини -- це врегульована діяльність держави на узгодженій, загальнодемократичній основі у сфері офіційних зв'язків і відносин, яка встановлювана й підтримувана всією системою органів зовнішніх зносин кожної держави для досягнення їхніх зовнішньополітичних завдань мирними засобами, передбаченимиміжнародним правом [11].

Елементами системи органів управління закордонними справами є МЗС України, його центральний апарат, представництва МЗС на території України та закордонні дипломатичні установи України, а саме дипломатичні представництва, постійні представництва при міжнародних організаціях та консульські установи [44].

Консульська установа (лат. consulo - радитися, піклуватися) - закордонний орган зовнішніх зносин постійного характеру, що здійснює свою діяльність у межах певної території країни перебування (консульського округу), відповідно до домовленостей між державами [43].

Консульські установи України (генеральні консульства, консульства, консульські агенства, консульські відділи дипломатичних представництв України) виконують низку функцій: захищають за кордоном права та інтереси України, юридичних осіб і громадян України, сприяють розвитку дружніх відносин України з іншими державами, розширенню економічних, торгівельних, науково - технічних, гуманітарних, культурних, спортивних зв'язків і туризму, а також сприяють вихідцям з України та їх нащадкам у підтриманні контактів з Україною[30].

Зовнішньою формою вияву реалізації консульських функцій є надання громадянам та юридичним особам консульських послуг.

У Новому тлумачному словнику української мови послуга розуміється як дія, вчинок, що дає користь, допомогу іншому; добрість, прислуга, чемність, служба [c. 827; 22]. На думку О.А. Малікіної, послуга - це діяльність підприємств, організацій та окремих осіб, виконувана для задоволення чиїх-небудь потреб. Під послугою розуміється вид корисної діяльності, яка не створює матеріальних цінностей або самостійного виду продукту, а результат цієї діяльності споживається в процесі її здійснення [с. 57; 19].

Термін «послуги» закріплено в Законі України «Про адміністративні послуги», де адміністративна послуга - це результат здійснення владних повноважень суб'єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або здійснення обов'язків такої особи відповідно до закону [27]. Проте, Т.О. Коломоєць, зазначає, що доцільніше використовувати термін «публічні послуги», а не «адміністративні послуги». На її думку, публічні послуги - це послуги, що надаються фізичним та юридичним особам державними органами щодо реалізації прав, свобод та законних інтересів у публічній сфері [с.179; 14].

Сучасні інноваційні країни надають публічні послуги громадянам на засадах сервісності. Розуміння сутності інституту сервісу базується на етимологічному значенні слова «сервіс» (від англ. servis) - обслуговування [5]. юридичний електронний уряд консульський

Широке впровадження принципу сервісності в діяльність консульських установ провідних держав світу пов'язане із розбудовою в цих країнах моделі електронного уряду - «е - governant» на національному рівні, а також можливостями комунікації, що надають інформаційно - комунікаційні технології в глобальному інформаційному просторі.

Термін «електронний уряд» є дослівним перекладом поширеного в науковій літературі англомовного терміна «е - government», і походить від слова «government», що з'явилося ще в Середньовіччі (XII-XV ст.) [65]. Воно трактувалося як: прояв найбільш значущої форми влади над спільнотою; синонім форми правління чи Конституції; індивід або група індивідів, які наділені владою або певною її частиною [64]. Поняття «government», як вважає І.Є. Погрібняк, можна визначити як уряд, заснований на спрямуванні, горизонтальній взаємодії, співробітництві між бізнесом, громадянами та представниками, які управляють ним, внаслідок переданого мандата довіри, при цьому громадяни і бізнес беруть безпосередню участь у прийнятті загальнозначущих рішень у житті суспільства в цілому. «Е - government» можна визначити як спосіб організації державної влади за допомогою систем локальних інформаційних Інтернет - мереж, і сегментів глобальної інформаційної мережі, що забезпечує функціонування певних служб в режимі реального часу і робить максимально простим і доступним щоденне спілкування громадянина з офіційними установами [26]. Українські дослідники М. Демкова та І. Коліушко зазначають, що електронний уряд - це нова форма спілкування з державою та інноваційний спосіб організації державної влади за допомогою інформаційно - комунікаційних технологій та сегментів глобальної інформаційної мережі, яка забезпечує функціонування органів влади в режимі реального часу та робить максимально простим та доступним щоденне спілкування громадян з офіційними установами. Дослідники вважають, що така форма спілкування призведе до більш фективного й менш витратного адміністрування, а також до кардинальних змін у взаємовідносинах громадян та влади [с. 138-139; 6]. Одне з найбільш повних і розгорнутих визначень поняття «електронного уряду» належить О. Баранову, який стверджує: електронний уряд - це уряд, в якому вся сукупність як внутрішніх, так і зовнішніх зв'язків і процесів підтримується й забезпечується відповідними інформаційно - комп'ютерними технологіями. Іншими словами, необхідною умовою переходу до електронного уряду є широка інформатизація всіх процесів у звичайній діяльності міністерств, відомств, місцевих органів виконавчої влади, причому як внутрішніх, так і зовнішніх [1].

Загалом у сучасній науковій літературі виділяються три підходи до розуміння феномену електронного уряду: перший підхід розглядає його як трансформацію надання адміністративних послуг із використанням інформаційно-комунікаційних технологій; другий підхід вбачає в ньому високотехнологічну організацію, функціонування якої забезпечується сучасними засобами інформаційно - комунікаційних технологій; третій підхід розглядає електронний уряд як нову модель управління, адекватну мережевій економіці та інформаційному суспільству [с. 67; 13].

В нормативно-правових документах ООН і Світового банку вказується, що е-govemment має на меті використання Інтернету для доставки урядової інформації та послуг громадянам та іншим зацікавленим сторонам у країні. E-govemment дозволяє службам уряду стати більш ефективними і доступними громадянам. Воно має на увазі трансформацію внутрішніх і зовнішніх процесів публічної влади на основі використання можливостей Інтернету, інформаційних і телекомунікаційних технологій. Метою цієї трансформації є оптимізація послуг, що надаються, підвищення рівня участі суспільства у питаннях державного управління та вдосконалення організації роботи органів публічної влади [ 8].

Фахівцями з Європейської комісії електронний уряд визначається як застосування інформаційно-комунікаційних технологій в державному управлінні у поєднанні з організаційними змінами і новими навиками державних службовців з метою підвищення якості державних послуг і демократичних процесів, зміцнення підтримки політики держави [13]. Організація економічного співробітництва та розвитку визначає e - government як використання інформативних та комунікаційних технологій, зокрема Інтернету, як інструменту для досягнення кращого уряду [13].

Формою функціонування електронного уряду в глобальному інформаційному просторі міжнародних відносин є електрона дипломатія.

На думку Ф. Хансона, електронна дипломатія - це можливість використання Інтернету та інших інформаційно - комунікаційних технологій задля досягнення та лобіювання овнішньополітичних цілей та інтересів держави, а одними із її пріоритетних напрямів є консульська підтримка та реагування у надзвичайних ситуаціях [57].

Уряд США визначає «Е - дипломатію» як «дію в прагненні досягнення дипломатичних цілей через використання Інтернету, соціальних мереж та комунікаційних технологій в цілому» [55]. При цьому, сьогодні дипломатію, що включає в себе елементи інтернет - активності з використанням електронних девайсів, називають декількома іменами: цифрова дипломатія; електронна дипломатія; е - дипломатія; дипломатія соціальних мереж; Twitter - дипломатія; дипломатія Web 2.0.[4]. Застосування того чи іншого терміну є переважним в залежності від країни його вживання [20]. Термінологічним полем віртуальної дипломатії є: мережева дипломатія (США); цифрова дипломатія (ФРН, Франція); кібердипломатія (Канада); електронна дипломатія (Великобританія) [45].

У звязку з цим серед вітчизняних дослідників поширеною є думка, відповідно до якої, разом із поняттям «електронна дипломатія» можливо вживати такі його синоніми: «Internet diplomacy», «e Diplomacy», «digital media diplomacy», «social media diplomacy», «Twitter diplomacy» чи «Twiplomacy», «public diplomacy Web 2.0», «cyber paradiplomacy» ..., адже кожне з них має майже ідентичне значення [9].

Вважаємо, ці дефініції не можна розглядати як синоніми, адже наукова термінологія не може не враховувати традицій країни і норм її мови. Тому, є передумови вважати, що в українській мові можливості надання консульськими установами публічних послуг на основі використання сучасних інформаційно-комунікаційних е-технологій найбільш адекватно виражаються термінами «електронна дипломатія» та «цифрова дипломатія». Ці терміни є однаковими за своїм об'ємом, але з точки зору дескриптивного методу формування наукових термінів відображають різні властивості діяльності консульських установ з надання публічних послуг, що зумовлені різними технічними можливостями використовуваних ними інформаційно-комунікаційних технологій.

Структура електронної дипломатії як напрям функціонування електронного уряду, а саме в глобальному інформаційному просторі міжнародних відносин, складається з трьох компонентів: технічної сторони (інтернет, стільниковий зв'язок, супутниковий зв'язок, географічні інформаційні системи); внутрішньої урядової інфраструктури, аналог корпоративної мережі; зовнішньої інформаційної інфраструктури, яка взаємодіє з громадянами та юридичними особами [26].

Електронна дипломатія як і електронний уряд в цілому, реалізується на базі таких принципів: прозорості і підзвітності; орієнтації на громадян, або клієнт - орієнтованість; зручності і простоти використання; бізнес - трансформації; ефективності; безпеки; масштабності рішень; звітності; максимальної готовності до дії [26].

За такого підходу єлєктронш дипломатія є частиною більш широкого явища - e - governance (електронного урядування).

Відповідно до Концепції розвитку електронного урядування в Україні, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України № 649- р від 20.09.2017 р., е-урядування - форма організації державного управління, яка сприяє підвищенню ефективності, відкритості та прозорості діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з використанням інформаційно - телекомунікаційни хтехнологій для формування нового типу держави, орієнтованої на задоволення потреб громадян [31].

Виходячи з цього, існує декілька секторів взаємодії консульської установи із оточуючим середовищем в межах електронного урядування: між консульською установою та органами державної влади, органами місцевого самоврядування, державними установами власної країни та інших країн (G2G); між консульською установою і бізнесом власної країни та інших країн (G2B); між консульською установою і громадянами власної країни та інших країн (G2C); між консульськими установами та консульськими посадовими особами та іншими її працівниками (G2E). Слід зазначити, що така взаємодія відбувається в електронній формі, яка передбачає автоматизацію інтеракцій в цих секторах.

Сектор взаємодії G2B (уряд - бізнес) -. це онлайн взаємодія між консульською установою і суб'єктами підприємництва власної країни та інших країн для підтримки і розвитку бізнесу. Взаємодія у секторі G2B здійснюється в напрямах інформаційного забезпечення, підтримки підприємництва та створення умов для розвитку електронної комерції. Підтримка, що надається багатьом ініціативам у секторі G2B, обумовлена їхнім економічним потенціалом. Сектор G2B вимагає підвищеної уваги завдяки зростаючій міжнародній економічній конкуренції [37].

Сектор взаємодії G2G (уряд - уряд) - сектор електронної взаємодії між консульською установою та органами державної влади, органами місцевого самоврядування, державними установами власної країни та інших країн. Сектор G2G включає організацію роботи електронного документообігу між суб'єктами здійснення владних повноважень та обмін даними між владними електронними реєстрами за принципами уніфікації, взаємозамінності та сумісності (т. зв. принципи інтероперабельності). Сектор G2G дозволяє поліпшити взаємодію шляхом створення захищеного простору інформаційних ресурсів і документообігу між консульською установою та органами державної влади, органами місцевого самоврядування, державними установами власної країни та інших країн; поліпшити планування та контроль; сформувати більш ефективну взаємодію і співробітництво з державними органами зарубіжних країн і міжнародними неурядовими організаціями; значно зменшити рівень бюрократії і рівень корупції [38].

Сектор взаємодії G2C (уряд - громадяни) - сектор електронної взаємодії між консульською установою і громадянами власної країни та інших країн, метою якої є скорочення часу на здійснення процедури надання консульськими установами консульських послуг, а також спрощення цих процесів за допомогою Інтернету. Зацікавленість до ініціатив у секторі G2C зумовлена: 1) потребами громадян, особливо тих, хто звик використовувати електронні операції в інших сферах життя; 2) дефіцитом часу, адже скорочується час, що витрачається на очікування послуги через бюрократизм [38]. Основні напрями роботи сектора G2C це : орієнтація на громадянина як на споживача консульських електронних послуг; безпосереднє надання консульських електронних послуг громадянам; забезпечення прозорості при наданні громадянам цих послуг.

Діяльність, що спрямована на реалізацію цих напрямів, передбачає: інформування громадян про діяльність консульської установи; надання консульських електронних послуг, консультацій онлайн; залучення громадян до прийняття рішень консульськими установами; громадський контроль за діяльністю консульських установ. Розвиток сектора G2C дозволяє перейти на якісно новий рівень спілкування консульських установ та громадян, покращити обслуговування останніх в сфері задоволення потреб в консульських послугах і, як наслідок, перейти до нових форм спілкування з державою (зокрема - електронної демократії). У секторі G2C громадянам надаються такі можливості: створити інтерфейс спілкування громадянина з консульською установою; скоротити час звернення за послугами і час надання послуг. Громадяни можуть заходити на відповідні портали консульських установ і заповнювати форми, записуватися на прийом, отримувати консультації, подавати заявки на отримання пільг, здійснювати пошук роботи за кордоном через консульські установи, оформляти персональні документи (паспорт, водійські права), свідоцтва (про народження, шлюб, смерть), подавати заяви на вступ у вищі навчальні заклади, інформувати про зміну місця проживання тощо, звертатися за юридичним захистом. Громадянам не потрібно носити довідки з одного відомства в інше - достатньо он - лайн звернення, під час якого весь подальший обмін документами і інформацією відбувається у визначені терміни безпосередньо між органами влади; фізичні і юридичні особи можуть отримувати повнішу інформацію про закони, правила, державну політику і послуги. Спрощується доступ до різноманітних нормативно - правових актів. Електронний уряд реалізує концепцію прозорого уряду, забезпечує вільний доступ до об'єктивної і достовірної інформації про діяльність консульських установ та прийняті ними рішення; надає можливість братии активну участь у суспільно - політичному житті країни [36].

Сектор взаємодії G2E (уряд - державні службовці) - сектор взаємодії між консульськими установами та консульськими посадовими особами, іншими їх працівниками. Це - онлайн - взаємодія за допомогою миттєвих засобів зв'язку між консульськими установами та їхспівробітниками. Крім того, взаємодія в секторі G2E є ефективним засобом для забезпечення електронного навчання для співробітників, їх ефективної комунікації та обміну знаннями між ними. Взаємодія в секторі G2E також надає співробітникам можливість доступу до інформації стосовно політики компенсацій та грошових виплат, навчання чи підвищення професійної кваліфікації тощо. До сектора G2E також входить використання та оволодіння консульськими посадовими особами програмними засобами для зберіганняі нформації щодо персоналу та документації працівників. Напрями у секторі G2E: е - платіжна відомість; е-навчання; е-реєстри; системи управління справами консульської установи; системи управління персоналом [40].

Сектор взаємодії C2G (громадяни - уряд) - сектор взаємодії між громадянами та консульськими установами. Це онлайн взаємодія, пов'язана як із ініціативами громадян у сфері взаємин із консульськими установами, так і навпаки. До дій у цій сфері належать: форми та інформація, що вимагаються консульськими установами для надання окремих адміністративних послуг; послуги, якими користуютьсягромадяни в умовах надзвичайних ситуацій (пожежна служба, швидка медична допомога, допомога при крадіжках та інших злочинах); пропозиції та рекомендації стосовно відкритості та оптимізації процессу управлінської діяльності та участь громадян у процесі прийняття рішень. Взаємодія в секторі C2G створює ефективний комунікаційний канал між консульськими установами та громадянами, що робить можливою участь громадян у розробці стратегій розвитку, у прийнятті управлінських та політичних рішень. Це створює потенціал для стимулювання встановлення нових партнерських відносин між консульськими установами та громадянами. Через цей канал уряд може краще зрозуміти, чого хочуть громадяни у сфері якості послуг і досягнення ефективного рівня управлінських дій [40].

Сектор взаємодії G4C (уряд для громадян) - сектор взаємодії між консульськими установами та громадянами. Ця електронна взаємодія між консульськими установами та громадянами здійснюється на основі принципу «уряд існує для того, щоб служити своїм громадянам». Під ініціативами в секторі G4C розуміються ініціативи, що призначені полегшувати взаємодію громадян із консульськими установами, але ініціаторами цих ініціатив є безпосередньо самі консульські установи. Концепція «уряд, орієнтований на громадян» є баченням, заснованим на усвідомленні різних шляхів спілкування із державними інституціями, зокрема і консульськими установами [36].

Виведення консульських послуг у онлайн режим та їхня інтеграція заощаджують час/гроші і допомагають взяти до уваги багатоманітні потреби різних категорійг ромадян, а саме: громадян, які очікують відповіді на звернення; громадян, які очікують отримання доступних, якісних консульських послуг, а також громадян, які беруть участь у демократичних процессах управління [36].

В 2014 році Рада ОЕСР рекомендувала урядам держав здійснити кроки щодо переходу від «електронного урядування» до «цифрового уряду»: перехід від використання технологій для підтримки процесів в органах влади до використання технологій для формування результатів публічного управління. В зазначених умовах стає можливим формування повноцінної системи, яка складається з органів публічного управління, бізнес-структур, громадян і організацій, в якій цифровий уряд постає в якості об'єднавчої ланки і забезпечує взаємодію між вказаними елементами [69].

В аналітичній доповіді Європейської комісії 2019 р. «Дослідження трансформації цифрового уряду в ЄС» зазначається, що концепціяе - Governance являє собою перший етап цифровізації управління. Для того, щоб відокремити цей перший етап, пов'язаний в основному з наданням держпослуг в електронній формі, від наступних, більш складних етапів, використовується новий термін - «цифровий уряд», що пов'язано з розвитком більш ефективних моделей публічного управління - за допомогою цифрових технологій. Тобто, «електроний уряд» розглядається як перший крок на шляху до «цифрового уряду»[59].

Ряд дослідників дають авторське визначення цифрового уряду. Так, Г. Давид Гарсон розглядає цифровий уряд достатньо вузько, і розуміє його як цифровізацію державних послуг, використання цифрових технологій на всіх рівнях управління в державному секторі для підвищення його ефективності [61].

Фахівці компанії «Гартнер» дають широке визначення поняттю «цифровий уряд» і стверджують: «цифровий уряд» діє таким чином, щоб використати переваги цифрових даних при оптимізації, трансформації і створенні державних послуг» [56].

Дослідниця А. Кларк в своєму дослідженні цифрового уряду надає йому визначення через перерахування таких особливостей як: єдиний «платформений» підхід до організації роботи уряду і взаємодії з громадянським суспільством; гнучка мережева структура управління, що орієнтована на громадян: пріоритетна увага до розвитку інновацій у всіх сферах виробництва і суспільного життя; використання хмарних технологій, великих данних (BigDата) і Інтернету речей [52]. Також вона виділяє декілька ключових тенденцій в роботі такого уряду. Перша особливість - перехід від централізованого прийняття рішень зверху - вниз («водоспад») до гнучкого розвитку, що орієнтований на користувача; друга тенденція - «платформений підхід» до організації роботи уряду. Це означає формування єдиної інформаційної інфраструктури для спільної роботи всіх служб і структур уряду і його взаємодії з громадянським суспільством. Платформений підхід сприяє залученню громадськості в процесс прийняття управлінських рішень; третя тенденція - орієнтація на стимулювання інноваційної діяльності в усіх сферах суспільного життя [52].

Отже, модель цифрового уряду постає як новий спосіб організації і розвитку державної служби, зокрема і служби особливого характеру, яка пов'язана із реалізацією зовнішньої політики України, захистом національнихі нтересів України у сфері міжнародних відносин, а також прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном - дипломатичної служби. В цьому розрізі можливо говорити про складову цифрового уряду - цифрову дипломатію.

Сьогодні в науковій літературі відсутнє загальновизнане розуміння терміну «цифрова дипломатія», що зумовлює його дослідження в різних вимірах.

В політологічному аспекті цифрова дипломатія в загальних рисах - це використання інформаційно-комунікаційних технологій задля

досягнення поставлених зовнішньополітичних цілей, серед яких - захист інтересів, суверенітету та цілісності держави, формування та підтримка їі міджу як сучасної, надійної країни-партнера [4].

Цифрова дипломатія в широкому розумінні - це використання можливостей мережі Інтернет та інформаційно-комунікаційних технологій для вирішення дипломатичних завдань. Основними інструментами здійснення цифрової дипломатії є соціальні мережі. Їх потенціалом є те, що власники акаунтів одночасно стають постачальниками, споживачами та розповсюджувачами інформації [23]. Цифрова дипломатія у вузькому сенсі - це механізм впливу на закордонну аудиторію через розміщення радіо і телепередач в мережі, поширення літератури в цифровому форматі, моніторинг дискусій у блогах та соціальних мережах, створення сторінок членів уряду в соціальних мережах та розсилка інформації на мобільні телефонии [10].

Існують й інші визначення, зокрема Т.М. Краснопольська та І.М. Милосердна вважають, що цифрова дипломатія є формою нової публічної дипломатії, яка використовує Інтернет, нові інформаційні та комунікаційні технології і соціальні мережі як засіб для зміцнення дипломатичних відносин. До основних інструментів цифрової дипломатії відносяться: створення та робота веб-сайтів міністерств закордонних справ, посольств (консульств) та міжнародних організацій; соціальні мережі - поширення каналів онлайн комунікації (Telegram); соціальні мережі Twitter, Facebook, Instagram, You Tube - забезпечують платформу для відкритого спілкування та стають найпотужнішим інструментом комунікації [16].

З точки зору публічного управління досліджує цифрову дипломатію Д.Ю. Мостова і зазначає, що цифрова дипломатія - це один із рівнів публічної дипломатії, що водночас її доповнює і не може розглядатися розпорошено. За умови умілого застосування її можливостей це сприяє посиленню роботи на міжнародному рівні [20]. При цьому дослідниця спирається на розуміння родового поняття - публічна дипломатія, а саме публічна дипломатія 2.0, яке тлумачиться вченими як зосередження на використанні Інтернету та соціальних мереж [с. 133; 41]; новий підхіду рамках публічної дипломатії, що передбачає використання соціальних мереж, блогів, ігрових мобільних додатків у реалізації зовнішньополітичних завдань [63]. Цифрова дипломатія як ресурс політичного відомства здійснює публічну дипломатію (забезпечує встановлення контактів з он - лайн аудиторією). Цифрова дипломатія допомагає транслювати офіційну позицію держави, здійснювати управління інформацією, знаннями та досвідом, виконувати консульську діяльність, проводити тренінги диппредставників [18].

Отже, не зважаючи на різне бачення представниками різних галузей гуманітарної науки змісту цифрової дипломатії, вони одностайні в думці - її інструменти, а саме - Інтернет, цифрові платформи, соціальні мережі, блоги, відеохостинги підвищують оперативність у прийнятті рішень, сприяють встановленню контактів, зменшують фінансові витрати на утримання традиційної дипломатичної інституції, підвищують рівень безпеки працівників дипломатичного представництва, розширюють географію дипломатичної присутності при мінімальних витратах та ін.

Одною із провідних цифрових технологій, що використовується для підтримки ключової функції консульської установи - надання консульських послуг є цифрові платформи.

Зазвичай, цифрові платформи розглядаються в наукових першоджерелах як технічний феномен, де платформа являє собою розширену кодову базу, екосистема якої включає в себе інші додаткові модулі, які доповнюють цю кодову базу [49]. Наголошуючи на компонентах, Е. Казан, Ч. Тан та Е. Лім визначають цифрову платформу як приватну або відкриту, модульну, шарувато - технологічну архітектуру, яка підтримує ефективний розвиток інноваційних похідних продуктів та послуг, що органічно вбудовані в бізнес чи соціальний контекст [65].

На думку дослідників, діяльність цифрової платформи забезпечується успішним розвитком таких її складових (шарів, з англ. layers):

пристрій (devicelayer) - програмований засіб, що зберігає та обробляє дані, виконує цифрові інструкції. Більшість цифрових платформ використовують смартфони, планшети чи персональні комп'ютери на операційних системах Android, i OS та Windows як засоби взаємодії користувачів з платформою;

система (systemlayer) - програмна складова платформи, яка виконує програми та здійснює контроль над цифровими пристроями;

мережа (networklayer) - цифровий або фізичний канал для посередництва та транспортування даних міжв узлами платформи. Обробка та розрахунки на платформах здійснюються в Інтернеті;

сервіс та обслуговування (servicelayer) - програмне забезпечення, яке відповідає за генерування, зберігання та поширення аудіо-, візуального, текстового та графічного вмісту, що є основною цінністю платформи;

зміст (contentlayer) - цінність, яку платформа надає споживачеві [64].

Цифрові платформи активно проникають в нецифрову сферу, суспільні відносини і опосередковують відносини між суб'єктами суспільного життя. Тому, доцільно їх розглядати з точки зору організаційного підходу.

В організаційному аспекті, цифровими платформами називають «бізнес-моделі, що мають технологію, яка створює цінність за рахунок сприяння обміну та взаємодії та побудована на спільній та сумісно взаємодіючій інфраструктурі, що підживлюється даними та характеризується взаємодією багатьох зацікавлених сторін» [с. 5; 56]. Платформи об'єднують людей, процеси, політику та мережеві технології, щоб забезпечити обмін цінностями в межах екосистеми. Вони створюють можливості для зацікавлених сторін співпрацювати та здійснювати операції в глобальному масштабі [35].

В такому сенсі цифрові платформи поєднують постачальників і споживачів інформації та послуг, організовують мережі взаємодії, і таким чином постають як інструмент надання цифрових публічних послуг, зокрема інструмент наданняцифрових публічних послуг консульськими установами.

Д. Паккала та Дж. Спохрер зазначають, що цифрові послуги - це послуги, що виконуються «технічною (цифровою) системою, в основі якої інформація, обчислювальна техніка, зв'язок та автоматизація, що загалом створює бажаний результат для клієнта» [70]. На думку, К. Вільямс, С. Чаттержи та М. Россі, відмінною рисою цифрової послуги є спосіб її надання у формі «цифрової транзакції» в інтернеті, що містить інформацію, програмні модулі чи цифрові товари [73]. Аналогічно, Ф. Стефан наголошує, що цифрові послуги передбачають «електронну доставку інформації, включаючи дані та вміст на різних платформах та пристроях, таких як Інтернет або смартфон» [71].

Функціонування цифрових платформ не обмежене кордонами, не засноване на територіальному принципі, вони можуть працювати будь - де. Фізичне розташування сервірів та программного обладнання, необхідне для роботи цифрової платформи, не має значення для цифрового суспільства, оскільки завдяки мережі Інтернет вона може працювати у будь якому місці [16].

Державні (публічні) цифрові платформи ... засновуються державою в особі її державних органів. Функціонування такої платформиви значається нормативно-правовим актом держави відповідного рівня, в якому встановлюються порядок діяльності та управління, визначаються учасники платформи, мета і завдання. Управління цифровою платформою здійснює уповноважений державний орган (оператор платформи [16].

На думку А.Ю. Семеноги, усі цифрові платформи зосереджуються на виконанні таких функцій: залучення користувачів (на відміну від лінійної бізнес-моделі користувачі починають використовувати платформу, якщо вона генерує для них цінність, водночас цінність залежить від внеску користувачів платформи); сприяння взаємодії (платформам потрібно постійно покращувати алгоритм своєї діяльності, додаючи нові функції та технічні можливості для спрощення процессу створення та обміну цінністю); знаходження збігів (успіх платформи залежить від її здатності зводити найбільш придатних користувачів, для чого використовуються алгоритми аналізу даних про вподобання та звички споживачів, їх бажання та фінансові можливості) [35].

Цифрові платформи, на думку М. Янссена і Е. Естевези, - це механізм реалізації концепції бережливого уряду (leangovemment), що спрямований на отримання високих результатів за менших витрат ресурсів [62].

Важливою якістю платформ є те, що вони еволюціонують в екосистемі, в якій гетерогенні компоненти, постійно пристосовуються до невпинних змін. Особливістю платформ є те, що їх дизайн орієнтований на принципово широкий спектр надання послуг. Платформи зростають синхронно з потребами їх користувачів (і кількісно, і якісно). При цьому їх компоненти залишаються повністю сумісними - і стосовно горизонтальних зв'язків, і стосовно вертикальних зв'язків [42].

Використання цифрових платформ консульськими установами як і будь-якими іншими державними органами, спирається на «комунікаційну базу» - відкриті дані.

Відкриті дані (англ. Open data) - представляють собою дані, які можуть бути вільно використані, розповсюджені та комбіновані будь-ким, будь-де, з будь-якою метою [60]. З цього приводу Т. О'Райлі і К. Маламуд зазначають, використання технології цифрових платформ неможливе без дотримання принципів відкритих даних: доступності, повноти, первинного характеру, високої оперативності надання, машинозчитуваного формату, не дискримінаційного характеру, не запатентованого формату, а також поширення даних на умовах відкритої ліцензії [68].

Реалізація цих принципів забезпечує підвищення прозорості роботи консульських установ, поліпшує якість надання ними цифрових публічних послуг, стимулює впровадження інновацій в процес їх надання. Необхідно наголосити, що відкриті дані сприяють більш широкій практиці надання послуг за допомогою веб-додатків: отримуючи доступ до архівів даних, всі зацікавлені особи можуть використовувати необроблені інформаційні масиви в якості ресурсу для створення нових наборів даних і розробки мобільних і веб-додатків, зокрема, веб-додатків «mash-ups».

В цьому контексті консульські установи постають як сукупність відкритих інформаційних платформ, які можна оперативно налаштовувати під конкретні цілі та завдання. Так, творець моделі уряду як платформи Т. О'Рейлі [68] посилається на успішний досвід створення DCMobileApps - сайту мобільних додатків в сфері міського управління, розробленого технологічним підрозділом уряду міста Вашингтон [67].

Складовим елементом сервісно- орієнтованої діяльності консульських установ на основі використання технології цифрових платформ є також великі дані як сукупність інформаційних масивів різного ступеня статистичної обробки та структурованості, а також методів їх обробки, які дають можливість підвищити ефективність управлінських рішень на різних рівнях в політико-адміністративному, корпоративному і громадському секторах [50].

Цінність створення великих даних полягає в комбінуванні традиційних відкритих даних консульських установ із геопросторовими даними, такими як супутникові дані в реальному часі, GPS - дані від операторів стільникового зв'язку, дані про економічні транзакції, дані

Інтернет-браузерів і додатків, включаючи соціальні мережі, які відстежують географію користувачів. За допомогою аналізу великих даних, зібраних за допомогою мобільних телефонів і смартфонів, можливо складати електронні профілі особи [54], визначити місце знаходження особи в конкретний час.

Сьогодні одною із найбільш затребуваних послуг в консульській діяльності є оформлення іноземцям та особам без громадянства віз на в'їзд на територію країни; поставлення на облік громадян країни, які перебувають або проживають постійно на території консульського округу.

Використання концепції цифрової візи успішно апробоване вже в низці країн світу. Успішним прикладом в цій сфері є система eTA - Electronic Travel Autorisation, яка використовується в Австралії, Канаді та США [46].

eTA - це збережений в електронному вигляді дозвіл на в'їзд в Австралію для поїздок на короткий термін або бізнес-візитів. Він заміняє візову наліпку та марку у паспорті та звільняє подорожуючих від необхідності відвідувати посольство або консульство Австралії [47]. Віза eTA має свій підклас віз під номером 601 (далі - subclass). Слід зазначити, що дія електронної авторизації візи поширюється на громадян країн зі спрощеним візовим режимом. Це країни - члени Європейського Союзу, Велика Британія, США, Канада, Японія, Гонконг, Бруней, Малайзія, Сінгапур, Тайвань та Швейцарія. Показово, що для громадян держав - членів ЄС можна подати також ще один тип візи - eVisitorvisa (subclass 651). Для цього необхідно зареєструвати спеціальний аккаунт ImmiAccount та за допомогою додатка у смартфоні продемонструвати офіцеру прикордонного контролю погоджену електронну візу [48].

До заявки на отримання електронної візи додаютьсян аступний перелік документів: копії сторінок паспорту з біометричними даними; інформація, яка підтверджує причини візиту до Австралії; контактні дані осіб, що зустрічатимуть або супроводжуватимуть на території Австралії у випадку візиту до друзів чи родичів або бізнес-візиту, а також докази підтвердження платоспроможності та працевлаштування. Крім того, необхідно заповнити спеціальну форму №1554, яка додається онлайн на сайті Департаменту внутрішніх справ Австралії [57]. Відповідно до річної статистики уряду Австралії за 2021 р. вищезазначені туристичні типи візи були подані 66950 громадянами, з них 43114 - eVisitor та 23836 - eTA [72].

Перспективи розвитку надання консульськими установами України цифрових публічних послуг, зокрема e-віз, є досить широкими. Це забезпечить максимально прозорі та прості умови для відвідування країни, оскільки візити до посольства чи консульства з метою отримання візи та візовий процесс загально складає перше враження про країну; дозволить оптимізувати бюрократичні процеси та привабити іноземних туристів до відвідування країни; зберігатиме дані заявників, доступ до якої матимуть працівники дипломатичних та консульських установ, уповноважені особи розгляду візового клопотання; забезпечить доступність та інклюзивність адміністративної послуги, забезпечивши переклад візових вимог та сторінки подачі візового клопотання онлайн-сайту МЗС України мовою заявника, а також адаптацію для людей із зоровими та слуховими вадами; знизить візовийзбір для оформлення електронної візи; розширить перелік країн, із якими необхідно запровадити сервіс електронних віз [46].

В Україні вже зроблені певні кроки щодо впровадження e-віз. Оформлення електронної візи здійснюється уповноваженою особою консульської служби МЗС України за допомогою онлайн - засобів Інтернету та візової інформаційно - телекомунікаційної системи (далі - візова система). Візова система представляє собою спеціальний комплекс, що містить інформацію про заявників на візу, візову історію, відображення стану про приймання, попередній розгляд та передачу візових клопотань іноземців та осіб без громадянства. Міністерство закордонних справ виступає адміністратором і розпорядником цієї системи [28].

Клопотання про оформлення електронної візи подається іноземцем дистанційно на веб-порталі МЗС Українизасобами візової системи. Воно складається з декількох етапів: реєстрація на веб-порталі МЗС України; заповнення візової анкети, завантаження фотокартки а також необхідних документів до подачі клопотання в п.2 - 8 розділу 2 Вимог до оформлення віз в електронному вигляді [29]; сплата консульського збору у безготівковій формі через веб-сайт МЗС України. За оформлення одноразової візи сплачується збір 20 доларів США, за дворазову - 30 доларів США. У випадку терміновості сплата здійснюється у подвійному розмірі [46].

Далі уповноважена особа розглядає подане клопотання протягом трьох робочих днів або протягом строку, що не перевищує один робочий день у разі термінового оформлення. Під час розгляду представник департаменту звіряє надані відомості, аналізує надану інформацію у базі даних осіб, яким не дозволяється в'їзд на територію України або обмежене право виїзду з України, перевіряє наявність підтверджуючого платіжного документу про сплату консульського збору і визначає строк дії е - візи. У результаті уповноважена особа ухвалює рішення про оформлення візи або відмову в її оформленні. У разі позитивного рішення електронна віза надсилається уповноваженою особою іноземцю на вказану ним на веб- порталі МЗС електронну пошту. Сама електронна віза представляє собою документ, в якому зазначено її номер, QR-код, строк дії візи, прізвище та ім'я особи, дата народження, громадянство, стать, номер паспорту, кількість в'їздів та категорія візи [46]. При цьому, дослідники Яковюк І.В., Цвелих М.П. зазначають, що для реалізації візових послуг слід звернути увагу на те, що для реалізації цих послуг мережа Інтернет виступає як спеціальна платформа для подання, розгляду, а в окремих випадках і надання готового документу, що надає право на в'їзд до країни. Це може бути спеціальний урядовий веб-сайт, який призначений для обробки заявок іноземців на отримання візи або спеціальний веб-застосунок для міграційних питань [46].

На сьогодні з метою обліку громадян України, які тимчасово перебувають за межами України через державний портал Дія надається послуга - взяття на тимчасовий консульський облік (індифікатор послуги - 01765). Для взяття на тимчасовий консульський облік громадяни України подають до закордонної дипломатичної установи України за місцем проживання заяву та необхідні документи 32].

Отже, консульські установи сучасних інноваційних країн надають публічні послуги своїм громадянам та особам без громадянства на засадах сервісності, що обумовлено розбудовою на національному рівні в цих країнах моделі електронного уряду - «е-goverment», а також можливостями комунікації, що надають сучасні цифрові технології. Одною із провідних цифрових технологій, що може використовуватися в підтримці ключової функції консульської установи - наданні публічних послуг є цифрові платформи. Вони являють собою техніко-організаційну технологію, яка дозволяє створювати можливості для зацікавлених сторін співпрацювати та здійснювати операції в глобальному масштабі; вони поєднують постачальників і споживачів інформації та послуг, організовують мережі взаємодії, і таким чином постають як інструмент надання громадянам цифрових публічних послуг.

На сьогодні цифрові платформи як інструмент надання цифрових публічних послуг вже використовується в діяльності консульських установ низки англо-саксонських країн, в першу чергу США, Канади та Автралії. Ними вже апробовано надання цифрових віз. В Україні також зроблені певні кроки щодо цифровізації публічних послуг, які надаються консульськими установами. Так, проводиться робота із впровадження надання е-віз; через державний портал Дія вже надається така послуга як взяття на тимчасовий консульський облік громадян України, які перебувають за її межами. Проте, цифровізацією ще не охоплено такі види публічних послуг як паспортне обслуговування громадян України, які постійно проживають за її межами; послуги, які пов'язані із наданням, виходом та втратою громадянства України; послуги із надання правової та організаційної допомоги громадянам України, які потрапили у надзвичайні ситуації, а також ряд інших. Повсюдне впровадження цифрових платформ в процесс надання публічних послуг, які надаються консульськими установами, дозволить зменшити фінансові витрати на утримання останніх, дозволить розширити географію дипломатичної присутності при мінімальних витратах.

Размещено на Allbest.ru