Зміст статусу приватного виконавця як суб’єкта публічно-управлінських правовідносин в Україні: постановка проблеми

Content of the status of private executors as participants of public-managerial legal relations in Ukraine: statement of the problem

It has been established that the introduction of the institution of private enforcement agents is one of the key aspects of the reform of the law enforcement and judicial system in Ukraine. It is emphasized that the functioning of the combined system of enforcement proceedings and the functioning of the institution of private executors is aimed, first of all, at ensuring the effectiveness of the mechanism for the implementation and protection of human rights and freedoms, in particular, in terms of the effectiveness of the judicial form of ensuring subjective public and subjective private rights of the individual. It is noted that with the introduction of the institution of private executors, the issue of establishing their administrative and legal status becomes relevant. It is concluded that at the legislative level the particularly important importance of private performers in the system of protecting individual rights and freedoms is established, which is argued by the presence of increased requirements for candidates for such activities. It is emphasized that the existence of self-government bodies possessed by the system of private executors in Ukraine, namely the Association of Private Enforcers with the corresponding structural units, the Qualification Commission is an argument for intensifying the processes of separating the institution of private executors from public authorities and requires further intensification of the implementation of the internal control mechanism for compliance professional ethics and advanced training, such as the existing practice of obtaining a certificate of the right to practice law, implemented within the activities of the National Bar Association of Ukraine and the qualification and disciplinary commissions of the legal profession.

Key words: protection of individual rights and freedoms, control, independence, private executor, public - administrative legal relations, status.

Основна частина

Постановка проблеми. Запровадження інституту приватних виконавців безумовно належить до одних із ключових аспектів реформи правозахисної системи в Україні. Функціонування змішаної системи здійснення виконавчого провадження та функціонування інституту приватних виконавців спрямовується передусім на забезпечення ефективності механізму здійснення та захисту прав і свобод людини, зокрема, у частині дієвості судової форми забезпечення суб'єктивних публічних та суб'єктивних приватних прав особи. Варто зазначити, що із запровадженням інституту приватних виконавців питання встановлення їх адміністративно-правового статусу набуває актуальності, але не може бути охарактеризовано як досліджено комплексно та всебічно, що обумовлює актуальність здійснення подальших наукових пошуків, спрямованих на оптимізацію діяльності таких суб'єктів як учасників публічнихправовідносин.

Питання встановлення змісту та специфіки реалізації статусу приватних виконавців досліджувались у наукових працях таких вчених, як Л.Ю. Сайко, В.В. Ляшенко (Сайко, Ляшенко, 2015: 75-78), А.В. Солонар (Солонар, 2016: 58-64), М.В. Міхєєв (Міхєєв, 2019), Є.Д. Когу - тич (Когутич, 2019), Л.О. Крупнова (Крупнова, 2017: 114-119) та ін. Однак встановлення змісту статусу приватних виконавців як учасників публічно-управлінських правовідносин на рівні окремого дослідження не було здійснено, але є актуальним і затребуваним для потреб практики та захисту прав особи у її взаємодії із органами державної влади та місцевого самоврядування.

Мета статті полягає у встановленні змісту статусу приватного виконавця як суб'єкта публічних правовідносин в Україні.

Виклад основного матеріалу. Безумовно для судової та правозахисної системи України запровадження інституту приватних виконавців стало нормативною новелою, ефективність якої втім в межах наукової дискусії залишається спірною. Спрямування наукових пошуків із встановлення змісту статусу приватних виконавців як учасників публічних правовідносин в Україні пов'язується як із встановленням позитивних та негативних характеристик такого правового інституту, так і з встановленням сутності та юридичної природи таких суб'єктів.

Запровадження інституту приватних виконавців має позитивне значення, як зазначається у низці публікацій, що пов'язується із оптиміза - цією інституту надання адміністративних послуг та якісним здійсненням адміністративних процедур забезпечення виконання судових рішень (Сайко, Ляшенко, 2015: 77-78). А.В. Солонар обґрунтовує, що приватні виконавці мають унікальний статус у системі реалізації та захисту суб'єктивних публічних та приватних прав осіб (Солонар, 2016: 63-64).

Звичайно, здійснити об'єктивну оцінку ефективності діяльності приватних виконавців як учасників публічно-управлінських відносин є можливим після спливу певного необхідного часу правозастосування. Встановлення змісту статусу таких суб'єктів має виходити із розуміння змісту категорії «приватний». Зокрема, А. Волков та Є. Желтухін зазначають, що наявність характеристики приватно-правового «забарвлення» діяльності таких суб'єктів, означає відсутність у реалізації наданих їм повноваженьвтручання держави та її органів (Волков, Желтухін, 2015).

Але при цьому, як зазначає Л. Крупнова, фактично в сучасних умовах національної правової системи є неможливим здійснити виконання судового рішення у публічно-управлінській сфері без взаємодії із органами державної влади та місцевого самоврядування. Отже, як зазначає Л. Крупнова, більш коректним був б поділ системи примусового виконання на бюджетних та небюджетних виконавців, адже власне поділ виконавців на приватних та державних має за критерій передусім джерело фінансування такої діяльності Л.О. Крупнова (Крупнова, 2017: 114-119). Вченою робиться висновок про те, що використання терміна «приватний виконавець» спрямовується на певне відмежування такого інституту від низько ефективної системи державних виконавців, що тривалий час існувала як монополія в правовій системі України, але при цьому її результативність характеризувалась вкрай негативно.

Крім того доволі спірним є законодавчий підхід, встановлений відповідно до змісту статей 16-17 Закону Україні від 2 червня 2016 року №1403-VIN «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів» щодо встановлення обсягу компетенції Міністерства юстиції України у функціонуванні системи приватних виконавців (Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів). Фактично такий підхід робить інститут приватних виконавців інститутом, що контролюється державою, і не дозволяє говорити про його самостійність та незалежність повною мірою, попри те, що фінансування його діяльності здійснюється не за рахунок публічних фінансових ресурсів (зокрема, коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів).

У низці публікацій висловлено поодинокі думки про доцільність відновлення інституту приватних виконавців при судах (Кройтор, 2021: 26-29).

У якості підтримки збереження контролю за діяльністю приватних виконавців за Міністерством юстиції України та його територіальними управліннями висловлено у наукових працях Л. Крупновою (Крупнова, 2017: 114-119), що вченою аргументується як встановлення статусу останнього як «головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань банкрутства, у сфері нотаріату, організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації обтяжень рухомого майна, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, реєстрації статуту територіальної громади м. Києва, реєстрації статутів Національної академії наук та національних галузевих академій наук, у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, з питань утримання військовополонених, у сфері правової освіти населення; забезпечує формування державної політики у сфері архівної справи і діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації; забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції» (Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України, 2014).

В цілому необхідно зазначити, що реалізація вимоги статусу приватного виконавця вимагає запровадження відокремленого розуміння його місця в системі захисту прав і свобод особи, що має полягати не лише у відсутності фінансування такої діяльності за рахунок коштів Державного бюджету України, але і відмови від інституту підпорядкування органам державної влади, зокрема, Міністерству юстиції України.

Реалізація статусу приватного виконавця в Україні пов'язується із застосуванням до нього цілої низки правообмежувальних заходів, що спрямовується передусім на забезпечення ефективності його діяльності. Так, згідно із Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів» від 2 червня 2016 року №1403-VIIIвстановлено, що приватним виконавцем не може бути особа: по-перше, особа, яка не досягла 25 років, не здобула вищу юридичну освіту не нижче, ніж другий освітній рівень (магістр), не володіє державною мовою, не має стажу роботи у галузі права після отримання відповідного диплома впродовж мінімум двох років та не склала кваліфікаційний іспит; по-друге, якщо визнана судом обмеженою у цивільній дієздатності або недієздатною; по-третє, яка має не зняту або не погашену в установленому законом порядку судимість; по-четверте, яка вчинила корупційне правопорушення або порушення, пов'язане з корупцією, протягом трьох років з дня вчинення; по-п'яте, у якої анульоване внаслідок порушення вимог законодавства свідоцтво про право на зайняття нотаріальною чи адвокатською діяльністю або діяльність арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), впродовж трьох років з дня прийняття відповідного рішення; по-шосте, звільнена з посади судді, прокурора, працівника правоохоронного органу, з державної служби або служби в органах місцевого самоврядування у зв'язку з притягненням до дисциплінарної відповідальності впродовж трьох років з дня звільнення.

Крім того до приватних виконавців встановлюється обмеження щодо здійснення сумісництва їх діяльності із іншими видами оплачуваної чи підприємницької діяльності, окрім «викладацької, наукової і творчої діяльності, діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), інструкторської та суддівської практики із спорту та роботи в органах Асоціації приватних виконавців України» (ч. 3 ст. 18 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів» від 2 червня 2016 року №1403-VIN).

Висновок. Таким чином, законодавець підкреслює особливо важливе значення приватнихвиконавців у системі захисту прав і свободи особи, формулюючи підвищений перелік вимог до кандидатів на здійснення такої діяльності, але при цьому залишає функцію контролю та звітності за результати її реалізації за органами державної влади, що негативно впливає на ефективність забезпечення гарантій незалежності їх діяльності. Існування органів самоврядування, якими володіють приватні виконавці в Україні, а саме Асоціації приватних виконавців з відповідними структурними одиницями, дозволяє зробити припущення про доцільність запровадження відокремленого самостійного механізму внутрішнього контролю за дотримання професійної етики та підвищенням кваліфікації, на зразок існуючої практики діяльності із здобуттям свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю, що реалізується в межах діяльності Національної асоціації адвокатів Україні та кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури. Подібний підхід в межах функціонування системи приватних виконавців дозволить гарантувати незалежність реалізації їх статусу, що підвищить ефективність їх діяльності.

Література

1. Сайко Л.Ю. Правові аспекти запровадження інституту приватних виконавців в Україні. Молодий вчений. 2015. №5 (20). С. 75-78. 65.

2. Солонар А.В. До питання запровадження інституту приватних виконавців в Україні. Юридичний науковий електронний журнал. 2016. №1. С. 58-64.

3. Міхєєв М.В. Адміністративно-правове регулювання діяльності державних і приватних виконавців в Україні: автореф. дис… к.ю.н. 12.00.07. К., 2019. 23 с.

4. Когутич Є. Д. Адміністративно-правове забезпечення здійснення контролю за діяльністю приватних виконавців в Україні. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право». Науково-дослідний інститут публічного права, Київ, 2019. 213 с.

5. Крупнова Л. Правовий статус приватних виконавців у системі виконавчого провадження. Науковий часопис Національної академії прокуратури України.2017. №4. С. 114-119

6. Волков А., Желтухін Є. Статус виконавця має бути єдиним, без поділу на державного чи приватного. Юридична газета. 2015. №13. URL: https://yur-gazeta.com/interview/status-vikonavcya-mae-buti-ed - inim-bez-podilu-na-derzhavnogo-chi-privatnogo.html

7. Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів: Закон України від 2 червня 2016 року №1403-VIII. URL: https://zakon.rada.gov. Ua/laws/show/1403-19#Text

8. Кройтор В.А. Виконання судових рішень: встановлення нових дороговказів. Інститут приватних виконавців: актуальні проблеми і практики: матеріали круглого столу, присвяченого сучасним питанням діяльності приватних виконавців в Україні (м. Харків, 15 червня 2021 р.) / за заг. ред. проф. К.В. Гусарова. Харків: ТОВ «Оберіг», 2021. С. 26-29.

9. Верба-Сидор О.Б., Воробель У.Б. Інститут приватних виконавців в Україні: пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. 2016. №1. С. 86-94.

10. Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України: Постанова Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 р. №228. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/228-2014-п#Text