Нормативно-правове регулювання контррозвідувального забезпечення Національної гвардії України

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Нормативно-правове регулювання контррозвідувального забезпечення Національної гвардії України

Чайка Є.С.

Анотація

В умовах активної агресії з боку Росії, загроз безпеці на світовому рівні, зокрема в контексті гібридної війни, ефективна робота системи контррозвідувального забезпечення стає надзвичайно важливою для збереження національної безпеки та суверенітету країни. Мета статті - дослідження нормативно-правового регулювання контррозвідувального забезпечення Національної гвардії України, проблем його функціонування та удосконалення. Дослідження ґрунтується на актуальних наукових працях і нормативних актах, що стосуються контррозвідувальної діяльності суб'єктів контррозвідувальної діяльності, які можуть проводити контррозвідувальні заходи щодо Національної гвардії України. Для обробки та аналізу джерел були використані такі методи: критичний аналіз, контент-аналіз, квалітативний аналіз, юридичний аналіз, доктринальний аналіз, логіко-юридичний аналіз. У результатах встановлено, що Національна гвардія України - це військова структура, що має функції захисту прав і свобод громадян та входить до складу Міністерства внутрішніх справ. Основна мета її діяльності полягає у захисті життя та інтересів громадян, суспільства і держави від протиправних дій. Крім того, Національна гвардія забезпечує громадський порядок і безпеку, співпрацює з правоохоронними органами в питаннях державної безпеки та захисту державного кордону, боротьбі з тероризмом і ліквідації незаконних воєнізованих угруповань. НГУ, згідно з законодавством, бере участь у захисті важливих державних об'єктів, протидіє промисловому або військовому шпигунству і допомагає у захисті цих об'єктів від спроб ворога отримати інформацію про них. Під час російського вторгнення військовослужбовці НГУ були задіяні до проведення заходів з контррдиверсійної боротьби. Водночас така діяльність не завжди була ефективною так як при виконанні вказаних заходів на військовослужбовців НГУ покладались виключно на себе та набуті ними навички. Оперативно-технічне та оперативне супроводження силами НГУ не було передбачено, оскільки зазначене військове формування з правоохоронними функціями не є суб'єктом оперативно-розшукової та контррозвідувальної діяльності. Зазначене супроводження здійснювалось, виключно, в рамках взаємодії із суб'єктами КРД та ОРД - підрозділами СБУ, ДПСУ, Національної поліції тощо, борючись з диверсійними групами з боку Росії, і можуть виконувати цю функцію не лише в реальному, а й у віртуальному середовищі.

На даний час законодавцем визначено, що контррозвідувальне забезпечення підрозділів НГУ покладено на Службу безпеки України. Водночас, під час залучення підрозділів НГУ до охорони державного кордону контррозвідувальні заходи можуть проводити підрозділи розвідки і внутрішньої та власної безпеки Державної прикордонної служби України, діяльність яких координується Службою безпеки України. Основними завданнями контррозвідувальної діяльності є збір, аналіз і використання інформації про розвідувальну, терористичну та іншу діяльність, спрямовану на шкоду державній безпеці України, та протидія такій діяльності з боку спецслужб іноземних держав і організацій. У висновках, на основі юридичного дослідження, виокремлено рекомендації щодо розвитку контррозвідувальної діяльності в Україні, можливої участі Національної гвардії України у цій сфері, ускладнень в законодавчому регулюванні, принципів цієї діяльності та вдосконалення законодавства у цій царині.

Ключові слова: Служба безпеки України, правоохоронна система, слідчі дії, Закони України, російська агресія, регулювання.

Annotation

In the conditions of active aggression by Russia, security threats at the global level, in particular in the context of hybrid warfare, the effective operation of the counterintelligence support system becomes extremely important for the preservation of national security and the sovereignty of the country. The purpose of the article is to study the regulatory and legal regulation of the counterintelligence support of the National Guard of Ukraine, the problems of its functioning and improvement. The study is based on current scientific works and normative acts related to the counterintelligence activities of the security services of the National Guard of Ukraine and the State Border Service of Ukraine. The following methods were used to process and analyze the sources: critical analysis, content analysis, qualitative analysis, legal analysis, doctrinal analysis, logical-legal analysis. The results established that the National Guard of Ukraine is a military structure that has the functions of protecting the rights and freedoms of citizens and is part of the Ministry of Internal Affairs. The main purpose of its activity is to protect the lives and interests of citizens, society and the state from illegal actions. In addition, the National Guard ensures public order and security, cooperates with law enforcement agencies in matters of state security and protection of the state border, the fight against terrorism and the elimination of illegal paramilitary groups. The activities of the National Guard of Ukraine may include counterintelligence measures that require effective legislative support for the functioning of national security. NSU, according to the legislation, participates in the protection of important state facilities, opposes industrial or military espionage and helps protect these facilities from enemy attempts to obtain information about them. During the Russian invasion, NSU employees acted as counterintelligence, fighting subversive groups from the Russian side, and can perform this function not only in a real, but also in a virtual environment. The main tasks of counterintelligence activities are the collection, analysis and use of information about intelligence, terrorist and other activities aimed at harming the state security of Ukraine, and countering such activities by the special services of foreign countries and organizations. The conclusions, based on legal research, highlight recommendations for the development of counterintelligence activities in Ukraine, the participation of the National Guard of Ukraine in this area, complications in legislative regulation, the principles of this activity, and the improvement of legislation in this area.

Keywords: Security Service of Ukraine, law enforcement system, investigative actions, Laws of Ukraine, Russian aggression, regulation.

Вступ

У сучасних умовах російської агресії, глобальних загроз безпеці, зокрема в контексті гібридної війни, ефективне функціонування системи контррозвідувального забезпечення стає надзвичайно важливим для збереження національної безпеки та суверенітету країни. Україна, зазнаючи прямих російських атак і неперервного гібридного тиску, зосереджує значні зусилля на забезпеченні ефективного функціонування своїх військових та правоохоронних структур. У цьому контексті однією з ключових інституцій, що відповідає за контррозвідувальне забезпечення, є Служба безпеки України (СБУ).

Нормативно-правове регулювання діяльності Служби безпеки України з контррозвідувального забезпечення визначається комплексом законодавчих актів, положень та внутрішніх нормативно-правових актів, спрямованих на забезпечення високої ефективності та професійності у цій сфері. Дослідження цієї проблематики є актуальним і важливим як для наукової спільноти, так і для практичних зусиль у вдосконаленні контррозвідувальної діяльності Служби безпеки України щодо Національної гвардії України з метою забезпечення національної безпеки та відповідності міжнародним стандартам. Нормативно-правове регулювання контррозвідувального забезпечення Національної гвардії України містить низку законів, розпоряджень і стандартів, які визначають повноваження та процедури діяльності підрозділів Служби безпеки України у сфері контррозвідувальних заходів. Ці нормативно-правові акти регламентують взаємодію Служби безпеки України з іншими правоохоронними та військовими органами, а також встановлюють механізми контролю за виконанням завдань контррозвідувальної діяльності.

Зокрема, важливими аспектами є визначення прав і обов'язків персоналу, використання спеціальних технічних засобів для збору інформації, процедури реагування на можливі загрози з боку внутрішніх та зовнішніх ворогів. Регулювання також охоплює етичні й правові аспекти діяльності контррозвідувальних структур, забезпечуючи дотримання прав людини та міжнародних стандартів у проведенні контррозвідувальних заходів.

Розуміння та аналіз нормативно-правового базису контррозвідувального забезпечення Національної гвардії України є ключовим для вдосконалення цієї сфери діяльності та забезпечення ефективного функціонування системи національної безпеки в умовах сучасних викликів і загроз.

Пропонованій тематиці присвячено окремі дослідницькі праці. Ю. Найдьон, Р. Фролов дослідили актуальні питання формування стратегії контррозвідувальної діяльності України [1]. О. Пелюх розглянув теоретико-правове обґрунтування основоположних засад контррозвідувальної діяльності Служби безпеки України [2; 3]. М. Романов проаналізував контррозвідувальний режим в Україні та його функції в умовах військової агресії російської федерації [4]. С. Албул дослідив правові засади контррозвідувальної діяльності в Україні [5]. Н. Варенья розглянула підхід до правової оцінки підривної діяльності проти України [6]. І. Зозуля простежив правове забезпечення діяльності органів системи МВС України під час воєнного стану [7]. Т. Лисько вивчав компетенцію правоохоронних органів під час дії правового режиму воєнного стану [8].

Ці наукові роботи зосереджуються на різних аспектах контррозвідувальної діяльності в Україні, зокрема на ролі інформаційного простору, правовому обґрунтуванні основних принципів та правовому забезпеченні цієї сфери. Вони аналізують функції та призначення контррозвідувального режиму в умовах військової агресії, а також розглядають правові засади і компетенцію правоохоронних органів під час дії правового режиму воєнного стану. Роботи також висвітлюють перспективи та виклики, що стоять перед органами безпеки й правоохоронними органами в контексті сучасних геополітичних умов.

Водночас залучення Служби безпеки України до виконання контррозвідувальних завдань Національної гвардії України потребуватиме додаткового висвітлення, оскільки юридичне забезпечення та нормативно-правове регулювання вказаного питання у теперішньому вигляді не забезпечує очікуваного позитивного ефекту.

Відповідно, метою статті є дослідження нормативно-правового регулювання контррозвідувального забезпечення Національної гвардії України, проблем його функціонування та удосконалення.

Завдання статті:

- проаналізувати особливості нормативно-правової бази функціонування НГУ, зокрема у сфері реалізації контррозвідувальної діяльності;

- дослідити проблеми нормативно-правового регулювання проведення контррозвідувальних дій СБУ щодо НГУ на тлі російського вторгнення.

Матеріали та методи

Дослідження базується на актуальних наукових працях і нормативних актах, що стосуються організації та здійснення Службою безпеки України контррозвідувальної діяльності щодо із Національною гвардією України. Основними матеріалами для проведення дослідження є закони, які відіграють ключову роль в регулюванні сфери національної безпеки та оборони України. Зокрема, акцент зроблено на нормативно-правових актах, що визначають основні принципи, завдання національної безпеки та контррозвідки або регулюють організацію, функції та повноваження Національної гвардії України (рис.).

Рис. Закони України, що регулюють роботу Служби безпеки України з контррозвідувальної діяльності Національної гвардії України. Джерело: узагальнено автором на основі [9-13]

Окремі підстави для здійснення контррозвідувальних заходів передбачені ст.30 Конституції України (мовиться про законодавчо обґрунтовані способи проникнення до житла). Основним для дослідження є Закон України «Про службу безпеки України» [14]. Відповідно до нього, систему СБУ складають Центральне управління Служби безпеки України, підпорядковані йому регіональні органи, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби безпеки України [14].

Окремі положення щодо осіб, які здійснюють контрозвідувальну діяльність, огляд та затримання підозрюваних, боротьбу зі злочинністю, контррозвідку проти терористів та терористичних організацій, звернення громадян, вміщені у Законах України: «Про запобігання корупції» [15], «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» [16], «Про боротьбу з тероризмом» [17], «Про звернення громадян» [18], «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної інформації» [19], «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» [20]. Інші норми контрозвідувальної, слідчої діяльності регулюються нормами Кримінального кодексу України (статті по 216 КПК - підслідність) [21], Кримінального процесуального кодексу України [22]. Також важливими є Укази Президента України: від 27.12.2005 №1860/2005 «Питання служби безпеки України» [23], №256/2001 «Про впорядкування виготовлення, придбання та застосування технічних засобів для зняття інформації з каналів зв'язку» [24], 1556/2005 «Про додержання прав людини під час проведення оперативно-технічних заходів» [25]. Проаналізовано Постанову кабінету Міністрів України: від 19.10.2016 №736 «Про затвердження Типової інструкції про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію» [26]. Актуальною законодавчою основною щодо впровадження слідчих дій є Розпорядження Кабінету Міністрів України від 18.04.2023 №328-р «Про затвердження плану заходів з реалізації Стратегії забезпечення державної безпеки» [27] і Наказ СБУ від 12.08.2005 №440 «Звід відомостей що становлять державну таємницю» [28].

Отже, ці нормативно-правові акти визначають основні принципи, завдання національної безпеки та контррозвідувальної діяльності або регулюють організацію, функції та повноваження Служби безпеки України під час контррозвідувального забезпечення Національної гвардії України. Ці документи виступають фундаментальними установчими елементами системи безпеки та контррозвідувального забезпечення країни. Зокрема, вони формалізують ключові напрямки діяльності Служби безпеки під час організації та здійснення контррозвідувального забезпечення Національної гвардії України, визначаючи її роль у забезпеченні національної безпеки. Важливим аспектом є встановлення принципів взаємодії з іншими силовими відомствами та органами влади для досягнення спільних цілей забезпечення стабільності та безпеки. Паралельно із цим, національні правові норми можуть деталізувати механізми взаємодії у випадку кризових ситуацій або загроз національній безпеці, а також надавати особливості контррозвідувальних заходів і використання спеціальних засобів відповідно до вимог законодавства. Ці акти не лише визначають рамки діяльності Служби безпеки України, а й надають їй необхідний правовий статус для ефективного виконання завдань національної безпеки та контррозвідувального забезпечення Національної гвардії України в сучасних умовах. Отже, вони становлять важливий юридичний фундамент, на якому ґрунтується це дослідження.

Для обробки та аналізу джерел використовувалися наступні методи: критичний аналіз, контент-аналіз законодавчої бази України та наукової літератури, квалітативний аналіз. Критичний аналіз дав змогу оглянути наукові статті та публікації з метою визначення актуальності, об'єктивності та наукового інтересу. Контент-аналіз застосовано для систематизації та класифікації інформації за допомогою ключових понять і тематичних категорій, що дозволило виявити основні тенденції в науковій літературі та нормативних актах. Квалітативний аналіз використовувався для дослідження текстового матеріалу.

Додатково для реалізації мети дослідження було застосовано метод юридичного аналізу - дослідження нормативно-правових актів, законів, постанов, розпоряджень та інших документів, що регулюють контррозвідувальне забезпечення національною службою безпеки Національної гвардії України. Метою його застосування є виявлення основних принципів, положень та вимог, що стосуються цієї сфери діяльності. Проведено також доктринальний аналіз - вивчення наукових праць, дисертацій, монографій та інших джерел, що містять теоретичні аспекти нормативно-правового регулювання контррозвідувального забезпечення. Його призначення - вироблення узагальнень та систематизація існуючих теоретичних підходів до цієї проблеми. Логіко- юридичний аналіз дав змогу визначити логіку правового регулювання контррозвідувального забезпечення Службою безпеки України, виявлення логічних зв'язків та протиріч у нормативно-правових актах і рішеннях органів управління Національної гвардії України.

Застосовані методи дозволяють отримати глибоке розуміння та аналіз нормативно-правового регулювання контррозвідувального забезпечення Національної гвардії України з різних точок зору.

Результати

У сучасних умовах міжнародної ситуації виникають постійні загрози безпеці для багатьох країн, включно з Україною. Контррозвідувальні заходи стають однією з найважливіших функцій правоохоронних органів, такого як Служба безпеки України (СБУ). У цій ситуації інформаційна та військова сфери відіграють ключову роль в царині контррозвідки, вимагаючи адаптації та сучасних підходів для ефективного протистояння сучасним загрозам і викликам. правовий контррозвідувальний національний гвардія україна

Сучасний етап розвитку України як держави характеризується складною політичною та економічною ситуацією. Нові виклики, обумовлені особливостями соціально-економічного та політичного становища сучасного світу, впливають на характер і особливості безпекового середовища, в якому Україні необхідно розбудовувати інноваційну систему громадянських, суспільних і міжнародних відносин.

З метою стабільного та належного розвитку держави, протидії міжнародним і внутрішнім загрозам безпеці України, боротьби зі шпигунською і терористичною діяльністю, необхідно проводити контррозвідувальні заходи, як на території України, так і за її межами.

Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, включеним до системи Міністерства внутрішніх справ України. Головною метою її діяльності є захист і охорона життя, прав, свобод та законних інтересів громадян, суспільства й держави від злочинних та інших протиправних посягань, а також забезпечення громадського порядку та безпеки [8, с. 121]. Національна гвардія України взаємодіє з правоохоронними органами з питань державної безпеки та захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності та ліквідації незаконних воєнізованих формувань та організацій.

Згідно із законодавством, Національна гвардія України виконує завдання з оборони, захисту суверенітету, державної незалежності та національних інтересів країни. Вона бере участь у захисті важливих державних об'єктів і може протидіяти спробам промислового або військового шпигунства. Під час російсько-української війни співробітники Національної гвардії України активно діяли як контррозвідники, борючись з диверсійними групами з боку Росії.

У разі введення воєнного стану, Національна гвардія України готується до виконання завдань в умовах дії правового режиму воєнного стану, входить до складу сил оборони та виконує завдання відповідно до законодавства [7, с. 87]. Основні функції Національної гвардії України охоплюють [11]:

1) захист територіальної цілісності й конституційного устрою України, запобігання спроб зміни кордонів із використанням насильницького способу;

2) охорону порядку та дотримання безпеки громадян, захист охорони життя, прав, свобод, здоров'я і законних прав;

3) реалізацію заходів щодо дотримання громадської безпеки, захист порядку під час проведення масових акцій (таких як збори, мітинги, походи, демонстрації тощо), що можуть створювати небезпеку для життя чи здоров'я;

4) забезпечення охорони органів державної влади, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, участь у здійсненні заходів державної охорони органів державної влади та посадових осіб;

5) охорону ядерних сховищ, де перебувають радіоактивні відходи або інші джерела іонізуючого випромінювання (ідеться про державну власність), інших важливих державних об'єктів, що визначені у переліку Кабінету Міністрів України;

6) охорону вантажів особливого призначення, переліки яких визначаються Кабінетом Міністрів України;

7) забезпечення охорони посольств, консульських установ іноземних держав різного рівня, інших представництв, що мають міжнародні організації в межах України;

8) охорону важливих баз матеріально-технічного забезпечення у структурах МВС України, охорону й оборону інших військових об'єктів, таких як бази (заклади, установи) Національної гвардії України;

9) участь у проведенні заходів, які пов'язані із припиненням збройних конфліктів або інших провокативних дій на державному кордоні, чи також виконання окремих заходів для недопущення масових переходів державного кордону із територій суміжних держав;

10) участь в організації та проведенні спеціальних операцій задля знешкодження озброєних злочинців, для протидії диверсійно-розвідувальним групам агресора (противника), припинення діяльності воєнізованих або збройних формувань (груп), робота яких не передбачена чинним українським законодавством, протидія організації груп і злочинних організацій у межах України, а також робота у заходах, які пов'язані із припиненням терористичної діяльності.

Контррозвідувальний захист зазвичай здійснюється у відкритому суспільстві і має певну ступінь гласності. Основним способом здійснення контррозвідувального захисту є проведення оперативно-розшукових заходів, перелік яких визначений законом України «Про оперативно-розшукову діяльність». Ці заходи спрямовані на захист життя, здоров'я, прав і свобод людини та громадянина, державного суверенітету, конституційного ладу й територіальної цілісності держави України від злочинних посягань.

Відповідно до частини 2 статті 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» [13], Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» [12], органи, підрозділи та співробітники контррозвідувальних структур (в українських реаліях ідеться насамперед про Службу безпеки України) мають право здійснювати різні заходи, включно з:

- оперативно-розшуковими заходами з використанням оперативних та оперативно-технічних засобів;

- проведенням контррозвідувальних операцій і відповідних оперативних та оперативно-технічних заходів для виявлення й припинення загроз державній безпеці, а також запобігання таким загрозам;

- виявленням, фіксацією та документуванням розвідувальних, терористичних та інших протиправних дій, що становлять загрозу державній безпеці;

- використанням зашифрованих документів для захисту особистості та належності співробітників, приміщень і транспортних засобів;

- збиранням і вивченням документів і відомостей про діяльність підприємств, установ, організацій, а також про осіб з метою запобігання розвідувальним, терористичним та іншим протиправним діям.

Науковці стверджують, що складно охарактеризувати певні заходи, які варто вважати такими, що їх використовують контррозвідники, за винятком безпосередніх контррозвідувальних дій [6, с. 137]. Досліджуючи правові засади контррозвідувальної діяльності в Україні, варто підкреслити, що у проектах насамперед пропонується на законодавчому рівні визначити окремі терміни [2, с. 80].

Їх додавання до законодавчого кола вжитку дасть змогу більш повно зрозуміти норми законодавства. Наприклад, ризик державної безпеки можна охарактеризувати як кількісну чи/і якісну міру небезпеки, що полягає у визначенні ймовірності реалізації загроз для державної безпеки та появі внаслідок цього негативних виявів. Тож, управління ризиками державної безпеки можна визначити як прийняття й забезпечення здійснення рішень на управлінському рівні із характеристики, оцінювання, моніторингу та контролю за ризиками, що виникають для державної безпеки.

Контррозвідувальна операція - це організована форма діяльності контррозвідувальників, яка полягає у здійсненні узгоджених та взаємопов'язаних заходів, які поєднані спільними метою, періодом і територіальною прив'язкою.

Контррозвідувальний режим - це організована сукупність контррозвідувальних, розвідувальних, режимних і адміністративно-правових заходів, які мають на меті забезпечити державну безпеку та захистити національні інтереси України від посягань зовнішніх і внутрішніх ворогів.

Спеціальна інформаційна операція - це окремий контррозвідувальний захід, що має на меті попередити або припинити загрозу в інформаційній і кіберінформаційній сферах України.

До основних завдань контррозвідувальної діяльності належить отримання, аналіз та використання інформації, яка містить ознаки розвідувальної, терористичної та іншої діяльності спецслужб іноземних держав, а також організацій та осіб, що може загрожувати державній безпеці України [13]. Крім того, вона передбачає протидію цим загрозам, а також розроблення і впровадження заходів для запобігання, усунення та нейтралізації загроз інтересам держави, суспільства, а також правам громадян.

Згідно із законодавством, Служба безпеки України є спеціально уповноваженим органом у сфері контррозвідувальної діяльності, а централізоване керівництво цією сферою покладено на Центральне управління Служби безпеки України [9]. Також розвідувальні заходи щодо охорони державного кордону України та посадових осіб, які підлягають державній охороні, можуть проводити розвідувальні органи України, підрозділи забезпечення внутрішньої та власної безпеки Державної прикордонної служби України, яким законами України надано право на оперативно-розшукову та розвідувальну діяльність.

Окрім того, важливим аспектом контррозвідувальної діяльності є постійне вдосконалення методів і засобів протидії новим викликам та загрозам, зокрема у сфері кібербезпеки [1]. Забезпечення ефективного функціонування контррозвідувальної системи вимагає також підтримки відповідного законодавчого базису, який би враховував сучасні виклики і стандарти безпеки.

Наголос на підвищенні професіоналізму та компетентності працівників, а також на розвитку співпраці з іншими національними й міжнародними структурами, є ключовими для успішного здійснення контррозвідувальних заходів. Важливо також підтримувати високий рівень технічної оснащеності та інформаційної підтримки для забезпечення оперативності й ефективності дій у сфері контррозвідки [3].

До завдань контррозвідувальної діяльності також входить виявлення та припинення спроб впливу на громадську думку та політичні процеси в країні з метою дестабілізації ситуації та порушення конституційного ладу. Такий аспект діяльності стає все більш актуальним у зв'язку з розширенням можливостей інформаційної війни та гібридних загроз.

Згідно зі статтею Закону України «Про Службу безпеки України», Служба безпеки України є спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності [14]. Це означає, що СБУ має повноваження здійснювати контррозвідувальні заходи для захисту державного кордону та забезпечення національної безпеки. Крім того, вказана стаття передбачає, що контррозвідувальні заходи можуть проводити й інші органи, зокрема розвідувальні органи та підрозділи забезпечення внутрішньої та власної безпеки Державної прикордонної служби України (Держприкордонслужба). Це означає, що Держприкордонслужба може здійснювати контррозвідувальні заходи для захисту державного кордону. Здійснюючи контррозвідувальні заходи, Служба безпеки України спирається на власний досвід та спеціальну підготовку своїх співробітників, а також на використання сучасних технологій та методів роботи.

Оскільки НГУ має функцію охорони державного кордону, на неї також поширюється вказана норма. Таким чином, контррозвідувальне забезпечення НГУ здійснюється Службою безпеки України. Це означає, що СБУ може залучати окремі підрозділи або військовослужбовців НГУ як допоміжний засіб для проведення заходів, спрямованих на забезпечення державної безпеки. Функціонування НГУ, таким чином потребуватиме внесення змін до законодавчої бази [26; 27; 28], щоби привести юридичну основу у відповідність із викликами сучасності.

Дослідники водночас виокремлюють проблеми нормативно-правового регулювання контррозвідувального забезпечення Національної гвардії України на тлі російсько-української війни (табл.).

Принципи контррозвідувальної діяльності розділяються на загальні та спеціальні. Загальні принципи, або загально-правові, становлять основні засади функціонування та роботи органів державної влади, національних військових формувань таких як Національна гвардія України, тощо. До них належать принцип законності, дотримання прав і свобод людини й громадянина, принцип взаємодії та інші. Спеціальні принципи характеризуються поєднанням гласних і негласних методів та заходів, конфіденційністю, конспірацією, наступальністю, об'єктивністю істини, цілеспрямованістю, доцільністю тощо. Деякі науковці визначають їх як інституційні або галузеві, що є характерним лише для окремих спеціально уповноважених органів державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності.

Таблиця

Проблеми нормативно-правового регулювання проведення контррозвідувальних дій НГУ на тлі російського вторгнення