Право на життя: цивільно-правові аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Право на життя: цивільно-правові аспекти

Процьків Наталія Миколаївна

кандидат юридичних наук, доцент

Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, Україна

Онофрейчук Олександра Сергіївна

студентка 2 курсу, юридичного факультету

Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, Україна

Право людини на життя є основним правом, найважливішою цінністю людської цивілізації, яка визнана і закріплена в конституціях багатьох країн. Процес вивчення глибин цього унікального явища актуальний як в теорії, так і на практиці. Право на життя є абсолютним, природним та невід'ємним правом кожної особи. Тому актуальність та незаперечність регламентації такого права зумовлена насамперед цінністю життя кожної окремої людини, саме тому будь- яка правова держава і світова спільнота загалом визнає за необхідність не лише його закріплення, а й належне виконання.

Безумовно, що в системі прав людини праву на життя відводиться особливе місце - воно є першоосновою, адже без його реалізації неможливе здійснення всіх інших прав. До того ж право на життя як підґрунтя правового статусу людини повинно розглядатися і як соціальна цінність, що об'єднує весь комплекс прав людини. право конституція життя

Слід зазначити, що ст. 3 Конституції України [1] визнає життя людини однією з найвищих соціальних цінностей Української держави, що є свідченням правильної суспільної оцінки особистих невід'ємних прав людини та спрямованості суспільного розвитку на загальні права людини та свободи [2]. Тому цілком логічним і послідовним є проголошення в ст. 27 Конституції України право людини на її найбільшу цінність - на життя.

Зміст права людини на життя, передбачений Конституцією України, розширено та конкретизовано ст. 281 ЦК України [3]. Однак положення цієї статті не містять визначення права на життя, залишають ряд можливостей його власнику та не стосуються меж права на життя, зокрема тимчасових [4, с. 3].

Для визначення змісту права на життя та перспектив його правового регулювання, зокрема у сфері цивільних відносин, як особистого немайнового права фізичної особи приватного права, необхідно: по-перше, визначити часові межі життя, по-друге, з'ясувати зміст кожної складової. Цими складовими є: 1) право фізичної особи на невід'ємність її життя (заборона свавільного та безпідставного позбавлення життя); 2) заборона задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя (евтаназії); 3) право на самопожертву;

4) право фізичної особи захищати своє життя та здоров'я, а також життя та здоров'я іншої фізичної особи від протиправних посягань будь-якими засобами, не забороненими законом; 5) право на участь у медичних, наукових та інших дослідах; 6) право на стерилізацію; 7) право на штучне переривання вагітності - ст. 281 ЦК України; 8) право на штучне запліднення та перенесення зародка в організм жінки - ст. 281 ЦК України; ст. 123 Сімейного кодексу України [5]; 9) право на голодування; 10) право на материнство - ст. 49 Сімейного кодексу України; 11) право на батьківство - ст. 50 Сімейного кодексу України; 12) право на застосування методів генетичної інженерії; 13) право на зміну (корекцію) статі [1].

Українське законодавство визнає право на життя кожної дитини з моменту визначення її як живої дитини за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров'я. У свою чергу, кінець життя людини закон визнає його біологічну смерть - смерть мозку людини, тобто необоротну втрату всіх його функцій. Проте історія розвитку поглядів на народження і смерть, а також унікальні життєві події дозволяють відстоювати умовність цих кордонів людського життя [6]. Дедалі частіше з'являються твердження, що початком життя людини є не її народження, а зачаття. У зв'язку з цим А. Соловйов не погоджується з поширеною в юридичній літературі думкою про те, що критерії початку та кінця життя людини слід закріпити на рівні закону [4, с. 8]. Підтримуючи цю тезу, слід зауважити, що людська свідомість є основним критерієм людського життя. В даному випадку йдеться про свідомість незалежно від будь-яких її якісних критеріїв.

До речі, Т. Лісніча зазначає, що основним та таким, без якого не мають сенсу всі інші права, блага та інтереси (як матеріальні, так і нематеріальні), є особисте нематеріальне благо "життя" та право на нього; право на життя виникає у людини від моменту народження, і від цього моменту право на недоторканність життя стає елементом права на життя, оскільки за змістом є вужчим, ніж останнє. Також пропонує визначити право дитини на недоторканність життя до моменту народження, а також обмежити штучне переривання вагітності, якщо вона не перевищує 12 тижнів, умовою наявності соціальних або медичних показань [7, с. 9].

В юридичній літературі зазначається, що при визначенні змісту права людини на життя слід виходити з таких положень: 1) право на життя є самостійним суб'єктивним правом людини, наділеним своїм специфічним змістом; 2) можливості, які складають зміст права людини на життя, повинні розглядатись не абстрактно, а лише у зв'язку з конкретним суб'єктом - носієм цього права; 3) наявність безпосереднього зв'язку між можливостями, які складають зміст права на життя, з життям людини [4, с. 8].

Право людини на життя є одним з найважливіших прав людини, якому притаманний свій специфічний зміст та яке посідає важливе місце в системі прав людини. В той же час, право людини на життя тісно пов'язане з іншими правами людини та є невід'ємним елементом системи прав людини. Ураховуючи викладене, зазначимо, що "право на життя" є багатоаспектним поняттям, яке в умовах постійного розвитку суспільства має властивість коригуватися, однак залишатиметься першоосновою для людини.

Список використаних джерел

1. [1] Конституція України від 28 червня 1996 року (зі змінами і допов.). Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.

2. [2] Мікуліна М.М. Право на життя як складова приватності фізичної особи. Часопис Національного університету "Острозька академія". Сер. : Право. 2013. № 1. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Choasp_2013_1_25.pdf.

3. [3] Цивільний кодекс України від 16 квітня 2003 року (зі змінами і допов.). Відомості Верховної Ради України. 2003. № 40. Ст. 356.

4. [4] Соловйов А.В. Право людини на життя: цивільно-правові аспекти: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 "Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право" / А.В. Соловйов. Львів, 2004. 19 с.

5. [5] Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року (зі змінами і допов.). Відомості Верховної Ради України. 2002. № 21. Ст. 135.

6. [6] Юркевич Ю.М., Дутко А.О. та ін. Особисті немайнові права особи: навч. посібник / за ред. А.О. Дутко. Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2021.444 с.

7. Лісніча Т.В. Захист особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (право на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканність) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня к.ю.н. : спец. 12.00.03 "Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право" / Т.В. Лісніча. Харків, 2007. 20 с.

Размещено на Allbest.ru