Універсальні принципи і цінності біомедичної етики: аспекти взаємозв’язку з біоюриспруденцією

Размещено на http://www.allbest.ru/

Універсальні принципи і цінності біомедичної етики: аспекти взаємозв'язку з біоюриспруденцією

Тетяна Юріївна Тарасевич, кандидат юридичних наук, доцент

Резюме

У статті проаналізовано принципи, що регулюють використання нових біотехнологій у життєдіяльності людини. Відзначаються тенденції розвитку цих принципів, серед яких - розширення системи принципів біоюриспруденції, вплив на їх формування принципів біоетики; активне використання їх у судовій практиці. Наразі під егідою Ради Європи розроблено комплекс міжнародно-правових і рекомендаційних актів, що регулюють сферу біоетики, а також пов'язаних з нею питань. Конвенція Ов'єдо є єдиним міжнародним юридично обов'язковим документом про захист прав людини у біомедичній галузі. З огляду на європейську систему захисту прав людини у Конвенції закріплені такі ключові принципи, які стосуються права людини у сфері біомедицини: пріоритет людини, вільна та поінформована згода, захист права на повагу до приватного життя та право на інформацію. Зазначені положення корелюють з основною метою договору - гарантувати права та основні свободи кожного, зокрема недоторканність, а також забезпечувати захист гідності та індивідуальної цілісності людини у зв'язку із застосуванням досягнень біології та медицини. Відповідно до Конвенції Ов'єдо держави-члени зобов'язані захищати гідність і недоторканність кожної людини без будь-якої дискримінації. Особливу роль у сфері біоетики покликані відіграти міжнародно-правові договори та акти Ради Європи, які стимулюють держави до розробки відповідного внутрішньодержавного законодавства та інших правових заходів щодо захисту прав людини.

Ключові слова: права людини, соматичні права, принципи права, біоетика, біоюриспруденція, біоправо, біотехнології, біомедицина.

Summary

Universal principles and values of biomedical ethics: aspects of relationship with biojurisprudence

Tetiana Tarasevych

The article analyzes the principles governing the use of new biotechnologies in human life. The development trends of these principles are noted, including the expansion of the system of principles of biojurisprudence, the influence on their formation of the principles of bioethics; active use of them in judicial practice. Currently, under the auspices of the Council of Europe, a set of international legal and advisory acts regulating the field of bioethics, as well asrelated issues, has been developed. The Oviedo Convention is the only international legally binding document on the protection of human rights in the biomedical field. Based on the European system of human rights protection, the following key principles related to human rights in the field of biomedicine are enshrined in the Convention: the priority of the person, free and informed consent, protection of the right to respect for private life and the right to information.

The specified provisions correlate with the main purpose of the agreement - to guarantee the rights and basic freedoms of everyone, in particular, inviolability, as well as to ensure the protection of human dignity and individual integrity in connection with the application of the achievements of biology and medicine. According to the Oviedo Convention, member states are obliged to protect the dignity and integrity of every person without any discrimination. International legal treaties and acts of the Council of Europe, which stimulate states to develop appropriate domestic legislation and other legal measures for the protection of human rights, are supposed to play a special role in the field of bioethics.

Key words: human rights, somatic rights, legal principles, bioethics, biojurisprudence, biolaw, biotechnology, biomedicine.

Постановка проблеми

Вимоги практичної медицини та біології, з одного боку, і соціально-гуманістичні очікування суспільства - з другого, щоразу зумовлюють потребу в розгляді універсальних етичних принципів, на основі яких виробляються конкретні моральні норми поведінки лікаря і медика-дослідника в умовах розвитку генної інженерії та біотехнологій і які мають слугувати підґрунтям системи забезпечення здоров'я населення. У зв'язку з цим згадаємо слова фундатора біоетики американського біолога В. Р. Поттера, який вважав, що біоетика покликана стати містком між двома культурами - природничо-науковою і гуманітарною, об'єднати людські цінності та знання про біологічні факти¹.

Основу правового регулювання відносин у сфері біомедицини (так звана біоюриспруденція, біоправо) формують принципи права, що забезпечують єдність правових і етико-соціальних регуляторів у біотехноло- гіях. Міжнародна громадськість і науково-медичне співтовариство ведуть постійну роботу в цьому напрямі. Достатньо згадати етичні принципи біомедичних досліджень Нюрнберзького кодексу 1947 р.², Гельсінської декларації 1964 р.³, Конвенції Ради Європи про права людини та біомедицину (Конвенція Ов'єдо) 1997 р.⁴ та ін. Так, до прикладу, Гельсінська декларація серед основних містить такі принципи біоетики, як принцип автономії особистості, інформованої згоди і конфіденційності.

У медичному науковому співтоваристві розробляються й обговорюються також принципи біоетики, які можна було б визнати універсальними⁵. Як такі називають передусім повагу автономії особистості (її права на самовизначення) і прагнення до забезпечення блага пацієнта, що ґрунтується на фундаментальних демократичних конституційних цінностях, серед яких - принципи свободи, гідності, солідарності, поваги автономії особистості, справедливості, орієнтації на благо (роби добро). Тривалий час пріоритет у галузі розробки принципів біоетики належав США. Основні етичні принципи Європейської біоетики і біоправа⁶, розроблені в рамках дослідницького проєкту Єврокомісії, - так звані «принципи Кемпа» (П. Кемп - координатор й автор концептуальних ідей) - як основоположні охоплюють автономію, гідність, цілісність і вразливість людської особистості. При цьому пріоритет моральних принципів і цінностей, що становлять основу так званого принципалістського підходу, визначає відмінність подальших шляхів розвитку біоетики в Європі й Америці.

На нашу думку, особливістю вітчизняної біоюриспруденції є інтегративний підхід, що вимагає об'єднання в діяльності лікаря і дослідника всіх підходів. Розглянемо насамперед універсальні принципи, норми і цінності біомедичної етики, відповідні духовним традиціям європейських культур і велінням часу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Теоретичні, конституційно-правові та біомедичні проблеми соматичних прав людини розглядали у своїх працях О. Барабаш, В. Завальнюк, М. Лаврик, Т. Тарахонич, С. Стеценко, І. Сенюта, Я. Триньова та ін. Важливий внесок у розвиток біоюриспруденції зробили такі вітчизняні вчені, як В. Вовк, М. Громовчук, К. Ксьонзик, М. Маринів, Т. Міхайліна, Ю. Турянський, Р. Хажинський та ін. Попри високу затребуваність у дослідженнях соматичних прав людини, сьогодні привертають увагу авторів проблеми принципів їх закріплення в чинному законодавстві та міжнародних актах з огляду на відсутність чіткого правового регулювання.

Мета статті - розкрити сучасні теоретико-правові підходи до розуміння принципів біомедицини крізь призму закріплення соматичних прав людини в чинному законодавстві та міжнародних нормативно-правових актах задля їх універсального тлумачення.

Викладення основного матеріалу

Метою існування принципів права є формування правового ідеалу в найзагальніших, фундаментальних положеннях, зокрема і в Конституції. Крім того, основні засади мають особливе теоретичне, правотворче, правозастосовне значення, що можуть виконувати функції права. Адже принципи права є нормативною формою вираження конституційних цінностей: принцип безперешкодного здійснення прав людини, принцип свободи, рівність учасників правовідносин. Принципи, поруч із нормами, є складовим елементом чинного права⁷. І всі норми права мають відповідати конституційним принципам.

Принципи права - це одна із форм права, це засоби правового регулювання суспільних відносин, так би мовити, «дорожня карта» для правотворчих органів у процесі конкретизації ними принципів права та вироблення норм права. По суті, принципи права і норми права - різні регулятори суспільних відносин. Принципи права є первинним елементом системи права, які можуть застосовуватись безпосередньо⁸.

У будь-якій сучасній демократичній державі принципи права є одним із центральних елементів у системі правового регулювання, що визначає правові основи суспільства та держави⁹.

Важливо те, що принципи біоюриспруденції тісно пов'язані з принципами біоетики. Зокрема, у Європі такі етичні принципи, як повага до гідності, автономії, цілісності та вразливості особистості, захист генетичної недоторканності людини стали важливими цінностями для європейської біоетики та біоправа¹⁰. В Україні нові конституційні засади, закріплені в Конституції України, а саме забезпечення здоров'я громадян, збереження традиційних сімейних цінностей, охорони навколишнього середовища, доступності соціального середовища для інвалідів, національно-культурної ідентичності, соціальної солідарності, пріоритету інтересів дітей і молоді та низка інших, є важливими елементами біоюриспруденції, що формується.

Важливою тенденцією розвитку системи і змісту принципів біоюриспруденції є їх активне застосування та тлумачення в практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Серед актуальних справ можна навести приклади правового захисту суб'єктів біоюриспруденції на основі застосування принципів поваги до гідності, автономії особистості, захисту генетичної недоторканності людини та інших пов'язаних з ними принципів біоюриспруденції. Так, під час розгляду справи «Ельберте проти Латвійської Республіки» (про порушення ст. 3 і ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку з вилученням судово-медичними експертами тканин з тіла померлого чоловіка без згоди заявниці) ЄСПЛ вважав за потрібне враховувати Керівні принципи ВООЗ щодо трансплантації людських клітин, тканин та органів (схвалено на 63-й Сесії ВООЗ 21.05.2010, Резолюція WHA63.22). ЄСПЛ встановив порушення ст. 8 Конвенції, оскільки як близька родичка заявниця мала право висловити згоду або відмову на вилучення тканин померлого чоловіка¹¹.

У постанові від 27.08.2015 у справі «Паррілло (Parrillo) проти Італії» (скарга № 46470/11) щодо порушення ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку із встановленою в державі забороною на передачу ембріонів для проведення наукових досліджень ЄСПЛ зазначив, що «ембріони містять генетичний матеріал заявниці і, відповідно, є складовою її генетичного матеріалу та біологічної ідентичності». Суд дійшов висновку, що можливість заявниці приймати свідоме й обдумане рішення щодо долі своїх ембріонів зачіпає глибоко особисті аспекти її приватного життя і, отже, має стосунок до її права на самовизначення¹².

У сучасний період затребуваність принципів біоюриспруденції та біоетики об'єктивно виправдана низкою причин. По-перше, немає однозначної відповіді на запитання, чи будуть досягнення сучасної біотехно- логії сприяти поліпшенню життя людини, чи можуть призвести до її загибелі. По-друге, реалізація інновацій біотехнології здебільшого стосується багатогранної, постійно розширюваної і такої, що не піддається вичерпному визначенню сфери приватного життя. Адже, як зазначають С. Стеценко, В. Стеценко та І. Сенюта, поряд з очевидною медичною користю репродуктивних технологій виявились проблеми морально-етичного і правового обґрунтування їх проведення¹³. Саме тому, на переконання Т. Попович, беззаперечним є те, що визнання нових прав людини, розширення уже наявного переліку - одна з тенденцій трансформаційного процесу правового статусу особи, що продиктована вимогами і потребами сьогодення. Однак мало лише визнати ці права, важливо створити й забезпечити ефективні та дієві механізми їх реалізації¹⁴.

Біоправа людини як інститут біоюриспруденції є водночас частиною інституту прав і свобод людини¹⁵. У структурі біоюриспруденції цей інститут ніби відповідає принципам (образно кажучи, за аналогією з архітектонікою інститутів у конституціях, де перші розділи визначають насамперед загальні принципи права (основи конституційного ладу) та права людини).

Біоправа людини, будучи складним, комплексним і багатовимірним явищем, що постійно розвивається, органічно вплетені в соціальну діяльність людей. Вони мають універсальний характер, формально виражені в багатьох міжнародних та внутрішньодержавних правових актах.

Отож принципи мають властивість «вагомості» або «важливості», тимчасом як усі норми права обов'язкові рівною мірою.

У науковій публікації «Принципи біомедичної етики» дослідники Т. Бочамп і Дж. Чілдресс сформулювали чотири основні принципи біоетичної етики: 1) принцип поваги автономії, який передбачає повагу до особистості й захист людей з недостатньою автономією; 2) принцип незаподіяння шкоди, який полягає в тому, що медичний працівник не може шкодити пацієнтові; 3) принцип допомоги і сприяння спонукає медичного працівника діяти в інтересах добробуту пацієнта, проявляти милосердя і благодіяння; 4) принцип справедливості контролює справедливий розподіл і соціальних благ, і соціальних навантажень¹⁶.

Загалом, на думку Б. Островської, біоетичні принципи визначають межі допустимого втручання у природу людини, а також встановлюють заборону чи обмеження будь-якої діяльності, яка може становити загрозу життю, здоров'ю та гідності людини. На переконання вченої, усі біоетичні принципи перебувають у тісній взаємодії, оскільки спрямовані на захист життя, здоров'я та гідності людини. До основних біоетичних принципів, на її думку, належать: принцип заборони дискримінації (недискримінації), добровільної інформованої згоди особи (на проведення наукових досліджень і медичних втручань) і конфіденційності, заборони фінансової вигоди щодо використання тіла людини, його частин, переваги користі над шкодою, пріоритету людини, особистої автономії, цілісності особи тощо¹⁷.

Очевидно, що перше місце у списку біоетичних принципів посідає принцип автономії особистості. Що стосується інших принципів, то вони виступають у різному «наборі» й іноді несуть різний зміст, що відображає специфіку регіональних підходів до прав людини, національних традицій і цінностей.

Автономія особистості - принцип біомедичної етики, заснований на єдності прав лікаря і пацієнта, що передбачає їхній взаємний діалог, за якого право вибору і відповідальність не зосереджуються цілком у руках лікаря, а розподіляються між ним і пацієнтом. Згідно із цим принципом прийняття надійного в етичному сенсі медичного рішення ґрунтоване на взаємній повазі лікаря і хворого та їхній активній спільній участі в цьому процесі, що вимагає компетентності, інформованості пацієнта і добровільності ухвалення рішення¹⁸. Етичною основою принципу автономії особистості слугує визнання її незалежності і права на самовизначення. Тож повага до автономії стосується насамперед особистості, яка має можливість і право розпоряджатися своїм життям і здоров'ям, аж до свідомої відмови від лікування, навіть якщо це рішення коштуватиме їй життя. Принцип автономії особистості тісно пов'язаний з іншим основоположним принципом біоетики - інформованою згодою.

Інформована згода - принцип біомедичної етики, що вимагає дотримання права пацієнта знати всю правду про стан свого здоров'я, про наявні способи лікування його захворювання і ризик, пов'язаний з кожним із них. В автономній моделі взаємин цей принцип - не жест доброї волі або бажання лікаря, це його обов'язок. Інформована згода - це комунікативний діалог лікаря і пацієнта, що передбачає дотримання низки етичних і процесуальних норм: облік психічного стану, рівня культури, національних і релігійних особливостей пацієнта, тактовність лікаря або дослідника, його моральні якості, здатність забезпечити розуміння інформації пацієнтом. Правильне інформування про стан здоров'я і його прогноз дає пацієнтові можливість самостійно і гідно розпорядитися своїм правом на життя, забезпечуючи йому свободу добровільного вибору.

Добровільність - ще один принцип біомедичної етики, пов'язаний з автономією пацієнта. Це повага свободи волевиявлення особистості, що передбачає самостійне прийняття ним рішення або згоди на медичні маніпуляції чи дослідження за умови поінформованості і відсутності зовнішнього примусу - не тільки фізичного або морального тиску, а й будь-якої залежності.

Принципи автономії особистості, інформованої згоди, добровільності - це принципи «суб'єкт-суб'єкт- ного» порядку, що передбачають рівність і незалежність партнерів, активну роль пацієнта і його право на самовизначення в процесі лікування або обстеження¹⁹. Але з огляду на розвиток медицини і залучення до біомедичних досліджень і маніпуляцій щораз більшої кількості людей особливу роль починають відігравати принципи, умовно кажучи, «пасивного» штибу, що передбачають екзистенційну турботу суспільства і медиків - лікарів і дослідників про дотримання етичних вимог щодо пацієнтів, які потрапляють у залежність від них. Особливу роль у зв'язку із цим відіграють принципи цілісності і вразливості, висунуті європейськими біоетиками. Ці принципи безпосередньо пов'язані з повагою гідності особистості і заторкують як фізичну, так і психічну сторони життєдіяльності індивіда²⁰.

Як наголошує О. Пастернак, система цінностей і ставлення до них визначає рівень суспільного розвитку на основі активізації антропологічного чинника. Втручання людини у природу та у власне буття призвело не тільки до науково-технічного прогресу, а й до зміни аксіологічної парадигми та моделі сприйняття приватності особи, цілісності її як тілесної і духовної істоти²¹.

З огляду на це цілісність як принцип - це те, що забезпечує тотожність особистості самій собі, її самоідентифікацію, і тому не повинно піддаватися маніпуляціям або руйнуванню. Цілісність пов'язана зі «життєвою історією» індивіда, яка створюється пам'яттю про найважливіші події власного життя й інтерпретацією життєвого досвіду. Інакше кажучи, це унікальність, індивідуальність і неповторність особистості. На жаль, деякі медичні втручання, які мають благу мету відновити здоров'я людини, поліпшити його стан, часто бувають пов'язані з порушенням цілісності. Потреба захищати психофізичну цілісність людини, мінімізувати її порушення вимагають розробки етичних і правових норм, що стосуються, зокрема, генетичних маніпуляцій і втручань у генетичну структуру індивіда, проблеми використання частин людського тіла - органів, тканин тощо.

Уразливість як принцип біоетики варто розуміти у двох сенсах. По-перше, як характеристику будь-якої живої істоти (не обов'язково людської), кожного окремого життя, за своєю природою кінцевим і тендітним. У цьому сенсі вразливість як загальна характеристика життя може мати ширше значення, ніж суто біоетичне. Вона може стати сполучною ланкою між соціально і морально відчуженими в суспільстві людьми, об'єднавши їх у пошуках подолання власної вразливості. Певною мірою весь прогрес у галузі медицини та біології можна розглядати як боротьбу із вразливістю людини, спричинену прагненням мінімізувати або «відсунути» її. При цьому вразливість (зокрема смертність) оптимістично розцінюється як якась обставина, яка може і повинна бути подолана. Правда, тут є небезпека позбавити людину досвіду болю і страждань, які дуже значущі в нашому сприйнятті дійсності. Друге розуміння вразливості - більш вузьке - стосується окремих верств населення (бідних, дітей, ув'язнених, людей з інвалідністю та ін.). У цьому сенсі цей принцип стає основою турботи, відповідальності, емпатії щодо іншого, більш слабкого і залежного. Для своєї реалізації він вимагає дотримання ще одного принципу біоетики - принципу справедливості.

Справедливість, у рамках гуманістичної біоетичної парадигми, - це принцип, що передбачає реалізацію соціальної програми, відповідно до якої забезпечується рівний доступ всіх верств і груп населення до суспільних благ, зокрема отримання біомедичних послуг, доступність фармакологічних засобів, необхідних для підтримки здоров'я, захист під час проведення біомедичних досліджень найбільш вразливих верств населення. Відповідно до принципу справедливості користь для пацієнта завжди має перевищувати науковий або суспільний інтерес.

Останнім часом дедалі більш обговорюваним у біоетиці стає принцип обережності, покликаний регулювати ухвалення рішень і ведення дослідницької та клінічної діяльності, коли наслідки її не є визначені і викликають побоювання через непередбачуваність або несприятливий розвиток ситуації. Цей принцип ґрунтується на почутті відповідальності тих, хто ухвалює рішення, робить прогнози і виконує діяльність в умовах ризиків (біомедичних, генетичних тощо), щоб уникнути або зменшити морально неприйнятну шкоду. Під останньою розуміють шкоду, що загрожує життю або здоров'ю людей; є серйозною і практично непоправною; завдається без належної уваги до прав тих, кому заподіюється.

біомедичний етика соматичний право

Висновки

Узагальнюючи, зазначимо, що створення системи принципів, які регулюють суспільні відносини, пов'язані з використанням нових біотехнологій у життєдіяльності людини, можна вважати передумовою створення нової галузі права - біоправа. Оскільки принципи як регулятори суспільних відносин взаємопов'язані між собою та взаємодоповнюють один одного, а також з огляду на те, що кожен принцип має розглядатися в контексті інших принципів, вважаємо, що в цілому сформувалася універсальна модель регулювання суспільних відносин, пов'язаних із використанням нових біотехнологій у життєдіяльності людини.

Однак, враховуючи, що нові біотехнології дають змогу вирішувати важливі питання, зокрема пов'язані з досягненням високого рівня здоров'я, не варто недооцінювати можливі ризики. Тож вважаємо, що саме інтегративний підхід має бути покладено в основу регулювання відносин, що виникають у сфері реалізації досягнень біотехнології в життєдіяльності людини, а подальший розвиток системи принципів біоправа має здійснюватися на основі поєднання принципів права та принципів біоетики, їх діалектичної взаємодії, основою якої є аксіологічний аспект. Функціональна спрямованість аналізованих принципів полягає в забезпеченні балансу приватних і публічних інтересів, а також у оперативному регулюванні нових зумовлених інтенсивним розвитком біотехнологій суспільних відносин. Подальший розвиток системи принципів біоюриспруденції і соматичних прав людини має здійснюватися на основі їх взаємодії з принципами та нормами біоетики, що забезпечують аксіологічний і превентивний аспекти біозахисту. Основне призначення біоправа на сучасному етапі вбачаємо в забезпеченні біобезпеки людини та навколишнього природного середовища в умовах впровадження сучасних біотехнологій.

Література

1. Поттер В.Р. Биоэтика - мост в будущее: пер. с англ. Киев: Карпенко, 2002. 216 с.

2. The Nuremberg Code. 1947.

3. WMA Declaration of Helsinki - Ethical Principles for Medical Research Involving Human Subjects.

4. Convention for the Protection of Human Rights and Dignity of the Human Being with regard to the Application of Biology and Medicine: Convention on Human Rights and Biomedicine, No. 164 (Oviedo, 4.IV.1997).

5. Vasak K. Human Rights: A Thirty-Year Struggle: the Sustained Efforts to give Force of law to the Universal Declaration of Human Rights. The UNESCO Courier: a window open on the world. Paris, November 1977. P 28-29.

6. Basic ethical principles in european bioethics and biolaw / ed.: J. D. Reindtorff, P. Kemp. Vol. I: Autonomy, dignity, integrity and vulnerability. 428 p.; Vol. II: Partners' research. 372 p. Barselona, 2000.

7. Рабінович П. М. Принципи права. Юридична енциклопедія: в 6 т. / за ред. Ю. С. Шемшученка (голова ред. кол.) та ін. Київ: Укр. енцикл. ім. М. П. Бажана, 1998-2004. Т 5. 2003.

8. Зайчук О.В. Принципи права в контексті розвитку загальної теорії держави і права. Альманах права. 2012. Вип. 3. С. 22-28.

9. Грищук О. Принципи права: філософсько-правовий вимір. Вісник Львівського університету. Сер. юридична. 2015. Вип. 61. С. 16-23.

10. Beauchamp T.L., Childress J.F. Principles of biomed ical ethics. New York, Oxford: Oxford University Press, 1994. 546 р.

11. Case of Elberte v. Latvia (Application no. 61243/08), ECHR 13 January 2015.

12. Case of Parrillo v. Italy (Application no. 46470/11) ECHR 27 August 2015.

13. Стеценко С.Г., Стеценко В.Я., Сенюта І.Я. Медичне право України / за заг. ред. С. Г. Стеценка. Київ: Всеукр. асоц. видавців «Правова єдність», 2008. 507 с.

14. Попович Т., Шаварин А. Сутнісне наповнення четвертого покоління прав людини. Підприємництво, господарство і право. 2019. № 12. С. 266-271.

15. Речицький В.В. Права людини в Україні: критичний погляд на досягнуте. Право України. 2015. № 10. C. 79-86.

16. Денова Л.Д. Принципи біоетики в лікуванні та реабілітації пацієнтів з хронічною хворобою нирок. Нирки: журнал. 2022. Т 11, № 4.

17. Островська Б. Біоетичні принципи як утвердження в міжнародному праві нового рівня захисту прав людини. Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ. 2018. № 2. С. 38-54.

18. Rendtorff J.D. Basic ethical principles in European bioethics and biolaw: autonomy, dignity, integrity and vul nerability - towards a foundation of bioethics and biolaw. Medicine, health care and philosophy. 2002. № 5. P. 235-244.

19. Dworkin Gerald. The Theory and Practice of Autonomy. Cambridge University Press, 1988. 173 р.

20. Запорожан В.М., Аряєв М.Л. Біоетика та біобезпека: підручник. Київ: Здоров'я, 2013. 456 с.

21. Пастернак О.О. Універсальні принципи біоетики як антрополого-правові орієнтири правосуддя. Науковий вісник Львівського державного університету. 2017. № 3.

Размещено на Allbest.ru