Основні аспекти матеріальної відповідальності працівника за трудовим правом та майнової за цивільно-правовим законодавством

Кметь Т. О.

студентка II курсу бакалаврату Навчально-наукового інституту права, психології та інноваційної освіти Національний університет “Львівська Політехніка”

У цій статті розглядаються основні аспекти правового статусу працівника, відмінності між матеріальною відповідальністю за трудовим правом та відповідальністю за цивільним законодавством України . Також досліджується правова база та основні принципи, що регулюють відповідальність за обидва види відповідальності, що дозволяє визначити співвідношення між ними в сучасному правовому контексті. Завдяки ретельному аналізу чинного законодавства та судової практики висвітлюються такі ключові аспекти, як обсяг відповідальності, процедури визначення порушень, санкції та наявність засобів судового захисту, які регулюють обов'язки та права працівників по відношенню до роботодавців і третіх осіб. У багатьох випадках роботодавець може використовувати цивільно-правову відповідальність працівника у межах цивільного законодавства, а не за трудовим договором. Тому важливо встановити основні критерії, що відрізняють ці два схожі види відповідальності. Відповідальність за трудовим правом ґрунтується на особливостях трудових відносин, а саме система юридичної майнової відповідальності на суб'єктивних та особистих конструкціях. Працівник повинен нести повну матеріальну відповідальність за матеріальну шкоду, заподіяну фактичному роботодавцю. Таким чином відмінність між цими двома схожими правовими системами тепер має не тільки теоретичний характер ,але й практичний.

Ключові слова: працівник, матеріальна відповідальність, трудове законодавство, цивільно-правова відповідальність.

This article examines the main aspects of the employee's legal status, the differences between material responsibility under labor law and responsibility under the civil legislation of Ukraine. The legal framework and basic principles governing liability for both types of liability are also examined, which allows determining the relationship between them in the modern legal context. Through careful analysis of current legislation and case law, key aspects such as the scope of liability, procedures for determining violations, sanctions and the availability of legal remedies are highlighted, which regulate the duties and rights of employees in relation to employers and third parties. In many cases, the employer can use the civil liability of the employee within the limits of civil law, and not under the employment contract. Therefore, it is important to establish the main criteria that distinguish these two similar types of responsibility. Liability under labor law is based on the peculiarities of labor relations, namely the system of legal property liability - on subjective and personal constructions. The employee must bear full financial responsibility for the material damage caused to the actual employer. Thus, the difference between these two similar legal systems now has not only a theoretical character, but also a practical one.

Keywords: employee, material responsibility, labor law, civil liability.

Фактичне виникнення юридичної відповідальності у трудовому праві відбулося ще у другій половині XIX століття. Саме тоді трудове право виокремилося з цивільного і стало розвиватися як самостійна правова галузь. Юридична відповідальність пройшла багато етапів розвитку, в різні історичні періоди творення України, проте звернемо увагу на розмежування трудової відповідальності від цивільно-правової вже за часів незалежності. Після проголошення незалежності України розвиток трудового законодавства тривав новим шляхом соціально-економічного розвитку української держави і суспільства, однак, у багатьох основних аспектах залишалося радянським. У частині трудової відповідальності це проявляється у відсутності чіткого визначення основних понять (дисциплінарна та матеріальна відповідальність),а також відсутність у трудовому законодавстві чіткого та змістовного регулювання відповідальності роботодавців та механізму компенсації негуманної шкоди.

Матеріальній відповідальності у трудовому праві притаманні певні риси, які роблять її схожою з майновою відповідальністю громадян за нормами цивільного права, що інколи стає причиною для маніпулювання роботодавцем нормами трудового та цивільного права при прийнятті працівників на роботу трудового договору на цивільно-правові договори, адже загальновідомо, що в основі тієї чи іншої відповідальності лежить обов'язок по відшкодуванню шкоди.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про охорону праці», працівником вважають особу, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).Трудова відповідальність як вид юридичної відповідальності полягає в обов'язку працівника або власника (уповноваженого ним органу), як однієї сторони трудового договору, відшкодувати іншій стороні в установленому законом розмірі та порядку шкоду, заподіяну протиправним невиконанням або неналежним виконанням трудових обов'язків.

Матеріальна відповідальність має всі ознаки юридичної відповідальності. Наприклад, матеріальна відповідальність характеризується державним примусом, тобто примусом до дотримання норм права. У різних галузях ця ознака проявляється по-різному. Цивільний кодекс та Кодекс законів про працю передбачають можливість добровільного виконання зобов'язань (добровільне відшкодування шкоди). У будь-якому випадку, примус з боку держави можливий відповідно до певних процесуальних норм.

Нормативно-правовий ґрунт матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин базується на Конституції України та Кодексі законів про працю України та є одним із правових засобів нормального функціонування виробничого процесу, забезпечення порядку праці, досягнення сторонами зумовленого результату діяльності підприємства, установи чи організації незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності. В цей час, коли майнова відповідальність у цивільному праві регулюється Конституцією України, Цивільним кодексом та Законом України «Про судоустрій та статус суддів» [1, ст. 83].

У Трудовому кодексі України детально прописано тільки матеріальну відповідальність працівників, тоді як відповідальність роботодавців розсіяна по всьому Трудовому кодексу України та не виділена в окрему главу. Цивільний кодекс України досить докладно розглядає питання майнової відповідальності.

Одним з елементів, що відрізняють відповідальність за відшкодування шкоди від майнової відповідальності, має бути те, що суб'єктами майнової відповідальності у трудовому праві є лише працівники та роботодавці. Тобто сторони трудового договору, є суб'єктами майнової відповідальності. Відповідно до статті 132 Кодексу законів про працю України, матеріальна відповідальність у трудовому праві настає для працівника, у випадку якщо майнова шкода була спричинена роботодавцеві у зв'язку із виконанням ним своїх обов'язків за трудовим договором. Особа, яка не перебуває з роботодавцем у трудових правовідносинах або завдала йому майнову шкоду не у зв'язку з виконанням трудових правовідносин за нормами трудового права суб'єктом матеріальної відповідальності бути не може,а відповідає за нормами цивільного права на підставі ст.ст 2, 15, 22, 1166 Цивільного кодексу України.

Більшість учених стверджують, що регулювання матеріальної відповідальності в трудовому праві має спеціальний характер, але не змінює її цивільно-правової природи, яка визначається договірним характером матеріальної відповідальності в трудовому праві. Матеріальна відповідальність робітників і службовців належить до договірної відповідальності в цивільному праві, оскільки виникає із зобов'язань працівника за трудовим договором. Дійсно, якщо працівник завдає шкоди підприємству в межах трудових відносин (а не під час виконання своїх трудових обов'язків), то відповідальність виникає за цивільним, а не трудовим правом, і в цій ситуації немає порушення умов трудового договору, тому відповідальність виникає на підставі цивільно-правових відносин.

Тому в українському трудовому праві доцільно розрізняти майнову відповідальність, оскільки вона має особистий характер (ч. 2 ст. 130 КЗпП України). Виходячи зі змісту частини 2 статті 130 Кодексу законів про працю України умови матеріальної відповідальності працівника мають такі особливості:

Наприклад, неповнолітній працівник, який заподіяв шкоду, несе таку саму особисту відповідальність, як і повнолітній. Це положення ґрунтується на особистому обов'язку працівника виконувати свою роботу, який закріплено в ст. 30 Кодексу законів про працю України [3].

Згідно з Цивільним кодексом, за майно неповнолітніх до 15 років відповідають батьки або опікуни, а з 15 до 18 років - сам неповнолітній (якщо він не має офіційного джерела доходу або майна, відповідальність несе законний представник). За нормами цивільного права майнова відповідальність передбачає можливість не лише особистого виконання зобов'язань, але також і можливості залучення третіх осіб. Також норми цивільного права передбачають можливість заміни сторони боржника в зобов'язаннях шляхом механізму цесії і спадкового правонаступництва. У трудовому праві матеріальна відповідальність обмежується особистою відповідальністю. У цивільних правовідносинах при заподіянні шкоди іншій особі діє загальний принцип повного відшкодування. Цивільний кодекс також передбачає відносини щодо відшкодування шкоди, заподіяної невиконанням або неналежним виконанням цивільно-правових зобов'язань за договором. Трудові правопорушення є підставою для настання відповідальності за їх відшкодування. Матеріальній відповідальності працівників у трудовому праві притаманний компенсаційний характер, оскільки вона спрямована на реалізацію можливості відшкодування роботодавцем шкоди, заподіяної працівниками школи [4, с. 297].

Різниця між майновою і матеріальною відповідальністю полягає в принципах, що визначають обсяг відповідальності за заподіяну шкоду. У будь-якому разі цивільно-правова відповідальність настає в повному обсязі заподіяної шкоди, включно з втраченим заробітком і неотриманням очікуваних благ. Згідно з Трудовим кодексом відшкодуванню підлягає тільки пряма дійсна шкода: згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29 грудня 1992 року "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам та організаціям", під прямою дійсною шкодою розуміють втрату, зіпсуття чи зменшення вартості майна, відновлення підприємством до первісного стану майна чи інших цінностей, необхідність нести витрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або на придбання майна, що належить підприємству.

Важливою складовою розмежування матеріальної відповідальності за трудовим правом від майнової за цивільним законодавством є терміни та порядок відшкодування завданої шкоди. Кодекс законів про працю передбачає особливий порядок відшкодування майнової шкоди, заподіяної працівниками. Він спрощує захист майнових інтересів роботодавця і водночас захищає матеріальні інтереси працівника. У межах середньомісячного заробітку працівника роботодавець має право видати наказ або розпорядження про стягнення шкоди із заробітної плати працівника протягом певного періоду часу. Стягнення шкоди, заподіяної працівником роботодавцю повинне відбуватись у визначений строк, який охоплює не більше двох тижнів з часу, коли стало відомо про заподіяння шкоди.

Також у певних випадках роботодавець має право звернутися до суду з позовом на підставі загального строку позовної давності. Стаття 233 Кодексу законів про працю України передбачає строк в один рік з дня, коли роботодавцю стало відомо про шкоду. Після закінчення цього строку працівник звільняється від таких обов'язків відшкодувати шкоду. Згідно з Цивільним кодексом (стаття 257 Цивільного кодексу України), позовна давність для відшкодування шкоди у відносинах за участю громадян становить три роки.

Висновки. Отже, якщо проаналізувати вищесказане, можна зробити висновки, що Кодекс законів про працю та Цивільний кодекс по-різному підходять до визначення та застосування матеріальної відповідальності.

За Кодексом законів про працю матеріальна відповідальність передбачає можливість стягнення з працівника збитків, завданих роботодавцю у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням ним трудових обов'язків. Трудове законодавство зазвичай передбачає спеціальні норми, що регулюють порядок визначення та обчислення розміру збитків, а також обмежує розмір компенсації, яка може бути стягнута з працівника.

Згідно з Цивільним кодексом, відповідальність охоплює ширше коло ситуацій, включаючи договірні відносини, шкоду, заподіяну порушенням майнових прав та обов'язків, а також комерційні операції. Цивільний кодекс необхідний для визначення відповідальності та розміру збитків, що підлягають стягненню з відповідача.

Висновки

Таким чином, відмінності між матеріальною відповідальністю у трудовому та цивільному праві ґрунтуються на відмінностях у підходах до визначення її обсягу, порядку стягнення шкоди та умов, за яких така відповідальність настає. З огляду на ці відмінності, при вирішенні спорів про матеріальну відповідальність важливо враховувати відповідні положення трудового та цивільного права.

Однак незважаючи на дослідження питань юридичної відповідальності у трудовому праві та майнової відповідальності у цивільному праві її актуальність не тільки не втрачена, але й стала більш серйозною. І донині питання застосування положень про матеріальну відповідальність у трудовому праві та положень про матеріальну відповідальність у Цивільному кодексі залишається дискусійним.

Список використаних джерел

Размещено на Allbest.ru