ОУН у національно-патріотичному вихованні молоді 1944-1953 років: правовий досвід та уроки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Навчально-наукового юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника

ОУН у національно-патріотичному вихованні молоді 1944-53 рр.: правовий досвід та уроки

Сворак Степан Дмитрович, доктор юридичних наук, доктор історичних наук, професор, професор кафедри теорії та історії держави і права

Анотація

Мета. Метою дослідження є визначення впливу історико-правових чинників на розвиток правової ідеології українців ХІХ ст. Основний акцент здійснено на характеристиці ключових напрямків правової ідеології, що розвивалися, а також визначено рівень їх практичної реалізації в суспільно-правових умовах ХІХ -- початку ХХ ст. Одним із завдань дослідження було встановлення важливості впливу історицизмів на процес становлення і розвитку правової ідеології, що важливо й в умовах сьогодення, адже повномасштабне вторгнення росії. Є одним із ключових факторів, які обумовлюють потребу відмови саме від радянських ідеологічних стереотипів, в тому числі й правових. Методика. Методологічну основу дослідження склав комплекс загальнонаукових, спеціальнонаукових і філософських методів, а також принципи історизму. Результати. У працях українських вчених прослідковується п'ять підходів. Для першого, філософсько-правового, властиве повне співставлення правової ідеології та національної ідеології. Другий напрям є винятково історико-правовий. У межах третього напрямку пропонують розглядати правову ідеологію як елемент правової політики держави, зокрема сфера забезпечення прав людини. Популярною є також думка, що ідеї правової ідеології є ціннісними орієнтирами, які активно впливають на правомірну поведінку людини і на процес правотворення. Як наслідок, правову ідеологію можна вважати елементом правої культури чи навіть правової ментальності. При цьому, в межах останньої, саме правова ідеологія, є найбільш динамічною категорією, адже залежить від громадської думки, групової та індивідуальної правосвідомості. Встановлено, що саме історичні умови мають визначальний вплив на процес становлення правової ідеології, оскільки не тільки накладають на неї специфіку епохи, суспільні настрої, загальний рівень розвитку культури, духовності, а й перетворюють конкретну правову ідеологію на елемент культури, який вкорінюється у правосвідомості населення, стає складовою його правової ментальності. Саме в ХІХ ст. сформувалися три основні типи правової ідеології українців: ліберальний, християнсько-консервативний та соціалістичний (соціал-демократичний).

Наукова новизна. Охарактеризовано внутрішні та зовнішні історицизми, які в ХІХ ст. сприяли розвитку трьох типів правової ідеології - ліберального, консервативного і соціалістичного. Практична значимість. Результати дослідження можуть бути використані у подальших історико-правових дослідженнях, підготовці наукових проектів ,спецкурсів, в процесі реалізації державної та регіональної політики патріотичного виховання молоді.

Ключові слова: ОУН, правова традиція, патріотичне виховання, національно-визвольна боротьба, національна держава.

Abstract

Stepan Svorak

doctor of legal sciences, doctor of historical sciences, Professor, Professor of Department of Theory and History of State and Law of Educational Scientific Law Institute of the Precarpathian National University named after Vasyl Stefanyk

OUN IN THE NATIONAL PATRIOTIC EDUCATION OF YOUTH IN 1944-53: LEGAL EXPERIENCE AND LESSONS

Purpose. The purpose of the study is to determine the influence of historical and legal factors on the development of the legal ideology of Ukrainians in the 19th century. The main emphasis is placed on the characteristics of the key directions of legal ideology that were developing, and the level of their practical implementation in the socio-legal conditions of the 19th - early 20th centuries is also determined. One of the tasks of the study was to establish the importance of the influence of historicisms on the process of formation and development of legal ideology, which is also important in today's conditions, because of the full-scale invasion of Russia. It is one of the key factors that determine the need to abandon Soviet ideological stereotypes, including legal ones. Methods. The methodological basis of the research was a complex of general scientific, special scientific and philosophical methods, as well as the principles of historicism. Results. Five approaches are followed in the works of Ukrainian scientists. The first, philosophical-legal, is characterized by a complete juxtaposition of legal ideology and national ideology. The second direction is exclusively historical and legal. Within the limits of the third direction, it is proposed to consider legal ideology as an element of the legal policy of the state, in particular, the sphere of ensuring human rights. There is also a popular opinion that the ideas of legal ideology are value orientations that actively influence the lawful behavior of a person and the process of law-making. ^s a result, legal ideology can be considered an element of legal culture or even legal mentality. At the same time, within the latter, legal ideology is the most dynamic category, because it depends on public opinion, group and individual legal awareness. It was established that historical conditions have a decisive influence on the process of formation of legal ideology, as they not only impose on it the specifics of the era, social attitudes, the general level of cultural development, spirituality, but also turn a specific legal ideology into an element of culture that takes root in the legal consciousness of the population, becomes a component of his legal mentality. It was in the 19th century. three main types of legal ideology of Ukrainians were formed: liberal, Christian-conservative and socialist (social- democratic). Originality. The internal and external historicisms that in the 19th century are characterized. contributed to the development of three types of legal ideology -- liberal, conservative and socialist. Practical significance. The results of the study can be used in further historical and legal studies, preparation of scientific projects, special courses, in the process of implementation of the state and regional policy of patriotic education of youth.

Key words: OUN, legal tradition, patriotic education, national liberation struggle, national state.

Постановка проблеми

Актуальність проблеми патріотичного виховання молоді у перше повоєнне десятиліття ХХ століття полягає в тому, що сьогодні у час нової визвольної війни української нації уже у ХХІ столітті необхідно сформулювати нову сучасну стратегію патріотичного виховання молоді, на основі аналізу європейського досвіду роботи закладів освіти та позашкільних виховних установ, розробити новітню тактику виховання, сформувати загально державне та загально національне бачення цього процесу з урахуванням місцевих та регіональних особливостей, звичаїв та традицій.

Тому вивчення, аналіз та узагальнення колосального досвіду роботи з молоддю Організації Українських Націоналістів протягом 30-50 х років ХХ століття без сумніву варте уваги політологів, педагогів, юристів та істориків.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Інтерес до вивчення історико- правового минулого й спадщини ОУН набув популярності впродовж останніх років і видається перспективним на майбутнє.

Методологічною основою нашого дослідження стали праці таких українських вчених, як В.Кубійовича, І.Лисяка-Рудницького, Л.Шанковського та ін. правовий ідеологія історицизм

Основу дослідження склали неопубліковані матеріали Центрального державного архіву громадських об'єднань України, а саме фонд №1 «Центральний комітет Комуністичної партії України (ЦК КПУ) (1918-1991)» у якому містяться справи про боротьбу органів радянського тоталітаризму з представниками українського націоналістичного підпілля.

Постановка завдання

Метою статті є вивчення ключових підходів ОУН в національно-патріотичному вихованні, а також визначення історико-правових перспектив їх застосування і апробації в наш час.

Виклад основного матеріалу дослідження

Сьогодні у час повномасштабної війни з росією як ніколи актуальним стає досвід та уроки які винесли українці із національно-визвольної війни у західноукраїнських землях другої половини 40-х - початку 50-х рр. ХХ століття. Проблема загострюється ще й тому, що російська окупаційна влада на тимчасово окупованих територіях України оперативно насаджує «російський світ» і проросійську систему освіти. Протистояння нації російській освіті та виховній машині ще у перші післявоєнні роки розробила і успішно апробувала у західноукраїнських землях Організація Українських Націоналістів.

Адже не дивлячись на те, що молодіжні націоналістичні організації в освітніх закладах та й сама ОУН на середину 1950 року в Україні практично припинили свою діяльність, їхня боротьба, політична та ідеологічна праця не минули безслідно. З початком так званої «відлиги» та активізацією суспільного життя в республіці національно свідома частина інтелігенції втягується в активний спротив політиці КПРС. Виступи дисидентів i960 років були насправді продовженням національно-визвольної боротьби ОУН-УПА. Виховане на героїчних прикладах цієї боротьби нове покоління шістдесятників, будучи приреченим на поразку, все ж захитало підвалини радянської імперії, стало ще однією віхою в історії боротьби українського народу за державну незалежність.

Для досягнення повної Перемоги над окупантом сьогодні, виховання патріотизму, формування свідомого українця, стало ключовим завданням всіх державних та громадських структур України, надійним гарантом нашої національної безпеки у майбутньому.

Із просуванням Червоної армії в роки Другої світової війни на західноукраїнські землі тут розпочинається відновлення (Східна Галичина, Західна Волинь, Північна Буковина і Бесарабія) та встановлення (Закарпаття) радянської влади, а, отже, і радянської системи освіти. Кілька чинників соціально-економічного, політичного і духового характеру, що обумовлювались геополітичним становищем та історичним минулим, визначали суттєву відмінність цього процесу відновлення-встановлення радянської влади в західноукраїнському і в східноукраїнському регіонах.

Ще до повернення на західноукраїнські землі більшовики мали певні відомості про український революційно-визвольний рух від своїх резидентів, «парашутистів» та партизанів. Вони знали, напевно, що цей національно-визвольний рух має підтримку широких народних мас, а українська самостійницька ідея - глибоке історичне коріння. Провідні ідеологи КП(б)У розуміли, що замовчати цю боротьбу не вдасться, що треба буде погодитися з фактом її існування і що в той же час необхідно буде вибрати відповідні засоби для її розгрому та повного припинення з метою збереження єдності імперії.

Вони розробили навіть «українську» модифікацію радянського патріотизму, в якому для українця вітчизна - це СРСР, а Україна - тільки «рідний край». Це висловлювалось, на думку професора В. Кубійовича, приблизно так: «Для українця любов до своєї вітчизни - це любов до СРСР, і любов до України, до рідного народу, до його історії, до його мови, любов до надбань матеріальної і духової культури українського народу, до «братнього» російського народу і всіх народів СРСР» [3, с. 699].

Проте дуже скоро представники партійних організацій та органів державного управління в західних областях України зрозуміли, що, користуючись широко підтримкою мас, патріотичний рух має необмежений вплив на господарське життя і культуру краю. Тому журнал «Більшовик» ще в 1944 році в передовій статті наголошував: «Без цілковитого й остаточного викриття українсько-німецьких націоналістів та ліквідації їх впливів неможлива відбудова народного господарства і відновлення культури» [2, с. 713]-

Революційно-визвольні ідеали на Західній Україні у повоєнний період не були витвором однієї людини чи групи людей, як це старалася подати українська радянська історична наука. Боротьба за них стала продовженням попередніх визвольних змагань нації за свої природні права. Форми та методи цієї боротьби були продиктовані історичними прорахунками і помилками, а стратегія і тактика боротьби зумовлена, з одного боку, оперативною обстановкою, а з іншого - тактикою ворога. На передньому фронті національно-визвольних змагань стояла українська національно свідома молодь.

Це був чинник, що постійно хвилював і тривожив і партійну верхівку, і органи внутрішніх справ та безпеки західного регіону УРСР. За даними, що надходили на ім'я Л. М. Каґановича до Києва про підсумки боротьби з «українсько -німецькими націоналістами», зокрема наголошувалось: «Втрати українсько-німецьких націоналістів і їх банд за період боротьби з ними в кілька разів перевищують кількість членів ОУН (підкреслено авт.) і бандитів, що знаходились на обліку. Це ще раз показує те, що українсько -німецькі націоналісти мають певне середовище, за рахунок якого вони поповнюють свої ряди». Тому партія, змінюючи тактику боротьби, поставила завдання: «увага повинна бути спрямована не тільки на знищення озброєних банд, але і на знищення умов, що породжують ці банди» [5, спр. 62, арк. 34].

Одним з найголовніших стратегічних завдань в закладах освіти партія вважала розширення мережі комсомольських осередків, залучення до комсомолу місцевої молоді.

Однак, всі намагання партійних органів прискорити ріст комсомольських організацій, в першу чергу в загальноосвітніх школах та вузах, були марними. Так, темп росту комсомольських організацій в освітніх закладах західного регіону УРСР у 1946 році в порівнянні з 1945 роком був значно нижчий, а в окремих областях приросту або не було зовсім, або він був незначним [5, спр. 62, арк. 37-38]. Разом з тим в учнівські середовища широко проникали націоналістичні ідеї та погляди, в школах формувалися молодіжні організації патріотичного спрямування.

Перебуваючи у відрядженні з 15.IV. по 27.IV. 1946 р. в Тернопільській області та ознайомившись зі станом справ на місці, інспектор Відділу західних, Ізмаїльської і Закарпатської областей ЦК КП(б)У М. Яковлев наголошував: «Заслуговує на увагу і той факт, що внаслідок слабкої політико-виховної роботи серед населення багато молоді втягувалось в антирадянські оунівські організації». Наприклад: в селі Заболотівка Чортківського району під час його перебування було заарештовано 7 учасників оунівського підпілля шкільного віку [5, спр. 192, арк. 10]. Організація складалась виключно з молоді. В с. Буданові 24.IV. 1946 р. заарештовано 4 члени ОУН, 1929 року народження [5, спр. 192, арк. 11].

Тому вже з початку 1947 року органи НКВД, виконуючи рішення ЦК КП(б)У від 4.Х. 1946 р., спрямоване на посилення боротьби з ОУН, організували ретельну перевірку освітніх установ, підприємств і транспорту з метою виявлення ворожих елементів.

У результаті проведеної роботи в навчальних закладах Львова за 2 місяці виявлено 14 учасників ОУН з числа викладачів та студентів, а за 5 місяців 1947 року у Львівській області за участь в ОУН заарештовано 45 чоловік молоді шкільного віку [5, спр. 175, арк. 1]. Лише в одному педучилищі № 2 м. Львова, де навчалося 214 учнів, в тому числі 174 місцевих, з яких на оперативному обліку знаходились і активно «розроблялись» районним відділенням МҐБ як учасники ОУН 11 чоловік. Серед них студенти - А. Грева, О. Коваль, О. Мороз, котрі особливо активно проводили антирадянську діяльність, а в минулому - були членами націоналістичної молодіжної організації «Курінь Молодець» Окружного проводу ОУН м. Сокаль. Студентка С. Муха, наприклад, була керівником юнаків під псевдонімом «Рибак». Вона виховувала молодь в національному дусі і збирала продукти харчування для УПА. Її співкурсниця Ю. Поперека підтримувала зв'язок з керівником Обласного проводу ОУН під псевдонімом «Черемха». В училищі неодноразово зафіксовувались випадки появи, особливо перед виборами до Верховної Ради УССР, листівок націоналістичного змісту [5, спр. 175, арк. 10].

Весь період національно-визвольної війни патріотичних сил проти нових колонізаторів проходив під гаслом поширення революційних ідей. Боротьба УПА була завжди боротьбою і в ідейно-політичній площині, адже умови московсько-більшовицької окупації були такі, що якби не було збройного підпілля та виховників молоді з членів ОУН, то за 5-10 років ідея самостійності України була б практично викорінена і в західних областях України, а покоління, що започаткувало і вело її, було б винищене фізично. Молодь виростала б в умовах офіційної ворожості до ідеї державності України і не змогла б ніколи поповнити ряди борців за самостійну Україну. На це, власне, і була спрямована вся виховна і навчальна робота в школах та позашкільних установах. Місце виховників ОУН одразу ж займали більшовицькі агітатори, вчителі -комсомольці та комуністи, створювалися клуби, де організовувались «виховні заходи», запроваджувалось святкування нових «революційних дат», поклоніння комуністичним вождям тощо.

Тому боротьба збройного підпілля за молодь велася всіма можливими засобами, серед яких провідними були живе і друковане слово, наочні приклади і геройська постава бійців, чітка організаційна робота. Вона не дозволяла окупантові закріпитися на українській землі і почуватися безконтрольним її господарем.

Всебічний аналіз документів з історії національно-визвольної боротьби і зокрема ідейно-політичної діяльності ОУН в справі виховання та підготовки молоді ще раз доводить, що на цій ділянці роботи підпілля досягло значних успіхів. Досить виразним показником цих успіхів була підпільна література ОУН -УПА, котра допомагала націоналістам пропагувати і поширювати ідеї серед молоді та інтелігенції [6]. Підпільники не шкодували ні засобів, ані сил для видання та поширення серед молоді ряду періодичних видань. В 1947 році було започатковано видання журналів ОУН для молоді: «На чатах» (для старшого шкільного віку) і «На зміну» (для молодших школярів). Крім того, УПА видавала також свій журнал для молоді під назвою «За Волю України». Один з керівників ОУН «606», оцінюючи появу та поширення серед учнів і молоді оунівського журналу «Юні друзі» (№ 1), видрукуваного на машинці, в своїй директиві, захопленій Золотопотікським РВ МҐБ Тернопільської області при «ліквідації» підпільника за псевдом «Старий» пише, що поява журналу для молоді - справа дуже бажана, «це один із способів добратися в молодіжне середовище, прекрасний спосіб виховувати і вести молоде покоління у бажаному нам напрямку» [5, спр. 5039, арк. 193].

Культурно-освітня і видавнича діяльність Організації Українських Націоналістів в умовах військових дій та підпілля стала яскравим підтвердженням слів О. Ольжича про те, що «український націоналізм творитиме культуру героїчної доби - культуру націоналістичну, що значить українську культуру - найглибше й найбільш українську» [1, с. 3].

Крім видання підпільної літератури, призначеної для молоді, ОУН у перші повоєнні роки організувала та провела ряд спеціальних акцій, серед яких можна виділити акцію проти набору української молоді до шкіл ФЗУ, акцію проти участи української молоді в піонерських та комсомольських організаціях, акцію проти вживання російської мови тощо. Всі акції супроводжувались відповідними листівками, брошурами, виступами та бесідами членів ОУН.

Найширшою за своїми масштабами та найрезультативнішою була все ж шкільна акція. Суть цього заходу полягала в активному втручанні підпілля в життя українських шкіл та його нагляду за шкільництвом. Підтримуючи та заохочуючи молодь у її прагненні до освіти, члени ОУН робили багато застережень вчителям щодо змісту навчання, суті шкільних предметів та програм. Ідеї націоналістів стосовно змісту освіти в українських школах були викладені у т. зв. методичному посібнику, що мав назву «Слово до вчителів, братів із східних областей України» і був видрукуваний на восьми сторінках [2, с. 802] «Слово», звернене до вчителів, направлених у західноукраїнські землі зі сходу, давало змогу розібратися з метою та шляхами боротьби ОУН, одночасно зрозуміти завдання, що ставилися Організацією перед українською школою, її педагогічними колективами.

Поряд з виховними заходами підпільники активізували й організаційно-політичну діяльність. В результаті правильно продуманої та організованої роботи членів ОУН у Львівському державному університеті імені Івана Франка, Львівському педагогічному та вчительських інститутах, в ряді загальноосвітніх шкіл західних областей УРСР в перше повоєнне п'ятиріччя були утворені добре законспіровані осередки Організації Українських Націоналістів [5, спр. 5039, арк. 233].

Шкільні та вузівські підпільні націоналістичні організації поряд з активною пропагандою державницької ідеології вживали активні контрзаходи щодо утворення в закладах освіти прокомуністичних дитячих та юнацьких організацій - комсомольської та піонерської в першу чергу.

Дуже часто в західних областях України органи народної освіти та райкоми ЛКСМУ застосовували різні обманні шляхи залучення шкільної молоді до комсомолу, підміняюч и агітаційну роботу насильною вербовкою молоді до комсомолу. За вказівкою Залозецького райкому комсомолу Тернопільської області директор Гай-Ростоцької СШ В. Микитюк на уроці української мови, нібито в навчальних цілях дав завдання учням написати автобіографії, заяви і заповнити анкети вступника в комсомол. Ці документи він передав до райкому комсомолу, а виїзне бюро розглянуло їх і роздало всім учням комсомольські квитки. Проте, учні під впливом членів ОУН залишили квитки у класі і перестали відвідувати школу. Старший піонервожатий Рудемарської середньої школи Чернівецької області закрив групу учнів у класі і заявив, що не випустить їх додому, поки вони не запишуться в комсомол [5, спр. 1868, арк. 12]. Командування військовою частиною 48490 переслало до райкому комсомолу лист учениці Тлумацької СШ Станиславівської області С. Сем'янчук, написаного братові у військову частину. В ньому повідомлялося, що група учнів виключена зі школи за небажання вступати в комсомол [5, спр. 1868, арк. 13] і таких фактів тисячі.

Надзвичайно мляво проходив прийом в комсомол і у вищих навчальних закладах Західної України. Незважаючи на ті заходи, що їх вживали приймальні комісії при наборі абітурієнтів, та ті важелі, котрими користувалися партійні й комсомольські організації в ході навчання, в 1949/50 навчальному році у Львівському державному університеті імені Івана Франка із Жовквівського району Львівщини, наприклад, навчалося 8 студентів, серед яких не було жодного комсомольця. Всього ж у державному університеті протягом 1949 року в комсомольську організацію вузу з 800 студентів з місцевого населення було прийнято лише 18 [5, спр. 2228, арк. 27].

Аналіз статистичних даних лише за матеріалами комсомольських організацій педагогічного інституту та університету Львова свідчить про те, що «комсомолізація» місцевих студентів буксувала навіть наприкінці 40 років. За даними ж матеріалів «особливих тек» ЦК ЛКСМУ, більше 40% комсомольських організацій західних областей України на 1952 рік залишались мало чисельними [5, спр. 72, арк. 42].

Незаперечним доказом продовження визвольного руху з початку 50 років є постанова Політбюро ЦК КП(б)У від 24 квітня 1952 року «Про посилення боротьби для остаточної ліквідації залишків банд в західних областях УРСР», де в 13 пункті було записано: «Враховуючи те, що оунівське підпілля робить ставку на молодь і, перш за все, на учнів 77 старших класів і студентів, зобов'язати обкоми, райкоми, міськкоми партії та комсомол вжити рішучих заходів до покращання роботи комсомольських і піонерських організацій в школах, посилення ідейно-виховної роботи серед учнів шкіл, студентів технікумів та вузів» [5, спр. 72, арк. 52]. Пункт 15 приписував «покращити виховну роботу серед вчителів, зміцнити кадрами обласні і районні відділи народної освіти» [5, спр. 72, арк. 53].

Тому з початку 50 років Організація Українських Націоналістів змінює тактику роботи, стимулюючи частину національно свідомої молоді до вступу в шкільний комсомол для підривної роботи зсередини.

Показовою в цьому плані є діяльність націоналістичної організації в Золотниківській середній школі Тернопільської області, членами якої була значна частина комсомольців школи, що змусило Золотниківський райком КП(б)У провести пленум, на якому було обговорено питання про навчально-виховну роботу в школах району, а Політбюро ЦК КП(б)У 4 квітня 1951 року навіть прийняло постанову «Про надзвичайний стан навчально - виховної роботи в Золотниківській СШ Тернопільської області». Проте це був не поодинокий випадок, на який так серйозно відреаґували партійні органи, а лише один з типових в Західній Україні і поширених в школах сходу УССР, про що свідчать матеріали, підписані міністром державної безпеки УРСР М. Ковальчуком під грифом «цілком таємно».

Ще в квітні 1951 року органами МҐБ Волинської області були викриті і заарештовані члени активної антирадянської націоналістичної молодіжної організації в с. Лукові (райцентрі) Волинської області, що називалася «МОН» (Молодіжна Організація Націоналістів). Всі учасники цієї організації були учнями старших класів Луківської СШ, а організатором виступав В. Мелещук, член ВЛКСМ. Учні читали антирадянську літературу, розповсюджували листівки, вивісили національний прапор над будинком райвиконкому. З метою конспірації члени «МОН» вступали в комсомол, і, перебуваючи в його рядах, спрямовували свою діяльність на розвал комсомольської організації [5, спр. 805, арк. 41].

Так, заарештований В. Піонтковський на допиті сказав: «Я робив все, щоб скомпрометувати комсомол і розвалити роботу. Комсомол був ширмою, за якою приховувалась наша організація» [5, спр. 805, арк. 43].

Організація була добре законспірована і протягом тривалого часу мала «деякий вплив на частину учнів школи» [5, спр. 1131, арк. 156]. Хвилював же комсомольські та партійні органи навіть не сам факт діяльності організації, а швидше те, що про існування антирадянської організації в школі знало багато учнів, проте жоден з них не заявив у відповідні органи.

Цього ж року в Острозькому районі Рівненської області була виявлена молодіжна антирадянська націоналістична організація під назвою «Організація вільних козаків», створена В. Пантюшком ще восени 1946 року. Ця націоналістична організація мала свою програму і ставила завданням, за протоколом допитів в МҐБ, створення на території УССР «нової держави буржуазного типу» [5, спр. 1143, арк. 2].

З метою пропаганди виготовлялись і поширювались антирадянські листівки, здійснювались збройні терористичні акти над радянськими працівниками. Антирадянська націоналістична організація у своєму складі нараховувала більше 40 чоловік членів і співчуваючих, з яких заарештовано у квітні 1951 року - 19, в тому числі 8 членів ЛКСМУ [5, спр. 1143, арк. 3].

Комсомольцем був і сам В. Пантюшко. Райком комсомолу висунув та утвердив його секретарем комсомольської організації села Михайлівці, і навіть після арешту В. Пантюшка секретар Острозького райкому ЛКСМУ М. Синіков дав йому позитивну характеристику [5, спр. 1143, арк. 5].

За весь 1950 рік органами МҐБ Станиславівщини було репресовано 1416 молодих людей, а лише за 1 півріччя 1951 року в Станиславівській (нині Івано -Франківська) області було засуджено 960 чоловік молоді комсомольського віку, в тому числі 67 членів ВЛКСМ [5, спр. 803, арк. 158].

Проте західні області України не були в цьому плані виключенням. Молодіжні підпільні організації створювалися в багатьох школах України, про що у своїй довідці завідуючому відділом партійних, профспілкових та комсомольських органів ЦК КП(б)У К. Москальцю повідомляв 20.ХІ. 1951 року секретар ЦК ЛКСМУ Л. Шендрик.

В червні 1951 року органами МҐБ в Сердюківській семирічній школі Ротмістровського району Київської області була викрита дитяча організація, що об'єднувала в своїх рядах 20 учнів школи; організація мала свій прапор та членські квитки [5, спр. 1131, арк. 145].

За час з 1 липня 1951 року по 20 квітня 1952 року органами МҐБ УССР в результаті проведених агентурних заходів було викрито 42 молодіжні націоналістичні групи загальною кількістю 182 учасників. З них в західних областях - 35 груп і 155 членів, у східних областях - відповідно 7 і 27 учасників. Віковий склад заарештованих розподілявся так: діти до 17 років - 11, молодь від 17 до 20 - 88, від 21 до 25 - 64, старших від 25 років - 19 чоловік [5, спр. 2, арк. 94]. 3 них студенти вузів складали 19 чоловіків, учні технікумів і середніх шкіл - 29, учні початкових шкіл - 9 [5, спр. 2, арк. 95]. 49 учасників цих організацій до арешту були членами ВЛКСМ, деякі працювали на керівній комсомольській роботі звільненими комсоргами, групоргами, піонервожатими тощо [5, спр. 2, арк. 96].

Проте терор, арешти, залякування і політичний тиск, що чинився радянськими каральними органами на заклади освіти, не могли припинити пропагандистської роботи ОУН серед молоді. Листівки, гасла, заклики націоналістичного характеру постійно з'являлися в школах та вищих навчальних закладах УССР, розгортаючи новий наступ проти «ворожих проявів». 14 березня 1953 року бюро Львівського обкому компартії приймає постанову «Про факти появи листівок в СШ № 28 м. Львова». В ній, зокрема, відзначено, що в «результаті притуплення пильності і відсутність нещадної боротьби з недобитими залишками українських буржуазних націоналістів, в ряді навчальних закладів м. Львова за останній час мали місце розкидання листівок, антирадянські висловлювання і ін.» [5, спр. 55, арк. 9]. В переліку навчальних закладів значилося ряд середніх шкіл, училищ і навіть Львівський державний університет імені Івана Франка.

Активна діяльність молодіжних організацій, Проводу ОУН в школах і педагогічних навчальних закладах в 2 пол. 40 - початку 50 років, поширення листівок, та і саме проживання в умовах західноукраїнського регіону накладало відбиток як на учнів, так і на майбутніх учителів - вихідців зі сходу України.

Багато хто з них вникали, вдумувалися в ті гасла та ідеї, що їх проповідували товариші по партії, вчитувалися в листівки, котрі знаходили в вузах та гуртожитках, ставали, якщо не прихильниками ОУН, то все ж пасивними в комсомольській та ідейно -виховній роботі, яку насаджувала партія і комсомол.

Висновки

Незважаючи на те, що молодіжні націоналістичні організації в освітніх закладах, та і сама ОУН, на середину 1950 року в Україні практично припинили свою діяльність, їхня боротьба, політична та ідеологічна праця не минули безслідно. З початком так званої «відлиги» та активізацією суспільного життя в республіці національно свідома частина інтелігенції втягується в активний спротив політиці КПРС. Сам факт «появи опозиційного руху в Україні, - стверджує І. Лисяк-Рудницький - здавався майже чудом» [4, с. 79]. Виступи дисидентів 60 років були насправді продовженням національно -визвольної боротьби ОУН-УПА. Виховане на героїчних прикладах цієї боротьби нове покоління 79 шістдесятників, будучи приреченим на поразку, все ж захитало підвалини радянської імперії, стало ще однією віхою в історії боротьби українського народу за державну незалежність.

Для досягнення повної Перемоги над окупантом сьогодні, виховання патріотизму, формування свідомого українця, стало ключовим завданням всіх державних та громадських структур України, надійним гарантом нашої національної безпеки у майбутньому.

Список використаних джерел

1. Золоті слова Ольжича. Розбудова держави, ч. 2, літо, 1954, 40 с.

2. Історія Українського Війська. Вінніпег (Канада). 1953, 832 с.

3. Кубійович В. Наукові праці. Париж-Львів, 1996. Т.1, 800 с.

4. Лисяк-Рудницький І. Нариси історії нової України. Львів, 1991, 103 с.

5. Центральний Державний Архів Громадських об'єднань України, ф. 1, оп. 75, 23, 6, 16, 24, 17; спр. 62, 192, 175, 5039, 1868, 2228, 72, 805, 1131, 1143, 803, 55.

6. Шанковський Л. УПА та її підпільна література. Філядельфія: «Америка», 1952. 19 с.

References

1. Zoloti slova Olzhycha[Golden words of Olzhych] (1954). Rozbudova derzhavy, 2. (in Ukrainian)

2. Istoriia Ukrainskoho Viiska [History of the Ukrainian Army] (1953). Vinnipeh (Kanada). (in Ukrainian)

3. Kubiiovych, V. (1996). Naukovi pratsi [Scientific works]. (Vol.1). Paryzh-Lviv. (in Ukrainian)

4. Lysiak-Rudnytskyi, I. (1991). Narysy istorii novoi Ukrainy [Essays on the history of the new Ukraine]. Lviv. (in Ukrainian)

5. Tsentralnyi Derzhavnyi Arkhiv Hromadskykh obiednan Ukrainy [Central State Archive of Public Associations of Ukraine]. F. 1, Op. 75, 23, 6, 16, 24, 17. Spr. 62, 192, 175, 5039, 1868, 2228, 72, 805, 1131, 1143, 803, 55. (in Ukrainian)

6. Shankovskyi, L. (1952). UPA ta yii pidpilna literature [UPA and its underground literature]. Filiadelfiia: «Ameryka». (in Ukrainian)

Размещено на Allbest.ru