Стратегічні напрями вдосконалення адміністративно-правового регулювання діяльності правоохоронних органів як суб’єктів формування та реалізації державної політики у сфері національної безпеки і оборони

Размещено на http://www.allbest.ru/

Білоцерківський національний аграрний університет

Стратегічні напрями вдосконалення адміністративно-правового регулювання діяльності правоохоронних органів як суб'єктів формування та реалізації державної політики у сфері національної безпеки і оборони

Віталій Володимирович Макарчук

д.ю.н., доцент

Анотація

У статті проаналізовано стратегічні напрями вдосконалення адміністративно-правового регулювання діяльності правоохоронних органів як суб 'єктів формування та реалізації державної політики у сфері національної безпеки і оборони. Узагальнено, що правоохоронним органам має бути забезпеченою здатність чинити ефективний вплив на різні аспекти безпеки країни з позиції функціональної єдності, що дасть їм змогу стратегічно та функціонально вирішувати питання національної безпеки і оборони України. Запропоновано авторську варіацію вдосконалення адміністративно-правового регулювання діяльності правоохоронних органів як суб'єктів формування та реалізації державної політики у сфері національної безпеки і оборони з акцентуацією на необхідності утворення спеціалізованого державного суб 'єкта - Центру координації та взаємодії правоохоронної діяльності при Раді національної безпеки і оборони України.

Ключові слова: національна безпека, правоохоронні органи, державна політика, Рада національної безпеки і оборони України

Abstract

Vitalii MAKARCHUK

Doctor of Legal Sciences, Associate Professor, Bila Tserkva National Agrarian University

STRATEGIC DIRECTIONS FOR IMPROVING THE ADMINISTRATIVE AND LEGAL REGULATION OF THE ACTIVITIES OF LAW ENFORCEMENT AGENCIES AS SUBJECTS OF THE FORMATION AND IMPLEMENTATION OF STATE POLICY IN THE FIELD OF NATIONAL SECURITY AND DEFENSE

Introduction. Law enforcement agencies as subjects of formation and implementation of state policy in the field of national security and defense must have an appropriate organizational and legal framework for carrying out their activities. This involves two separate important directions of optimization of the current process of administrative and legal regulation of their activities, which is collectively objectified by the need to review scientific and normative discourses regarding the place and role of law enforcement agencies in the mechanism of ensuring national security of Ukraine.

The purpose of the paper is to analyze the strategic directions of improving the administrative and legal regulation of the activities of law enforcement agencies as subjects of the formation and implementation of state policy in the field of national security and defense.

Results. Since law enforcement agencies in the researched area are generally divided into those that are independent or structural within the representative body - the Ministry of Internal Affairs of Ukraine, we believe that the formation of a separate independent authority in the proposed context is generally inappropriate, as well as the granting of such powers to already existing ones.

Conclusions. Law enforcement agencies should be provided with the ability to effectively influence various aspects of the country's security from the position of functional unity, which will allow them to strategically and functionally solve issues of national security and defense of Ukraine. We have proposed an author's variation of improving the administrative and legal regulation of the activities of law enforcement agencies as subjects of the formation and implementation of state policy in the field of national security and defense with emphasis on the need to create a specialized state entity - the Center for Coordination and Interaction of Law Enforcement Activities under the National Security and Defense Council of Ukraine, which will represent the institute of law enforcement activities in Ukraine.

Keywords: national security, law enforcement agencies, state policy, National Security and Defense Council of Ukraine

Вступ

Правоохоронні органи як суб'єкти формування та реалізації державної політики у сфері національної безпеки і оборони повинні мати належне організаційно- правове поле для здійснення своєї діяльності. Це передбачає два окремих важливих напрями оптимізації нині- нього процесу адміністративно-правового регулювання їхньої діяльності, що сукупно об'єктивується необхідністю перегляду наукового та нормативного дискурсів стосовно місця і ролі правоохоронних органів в механізмі забезпечення національної безпеки України.

Орієнтуючись на здобутки зарубіжного вченого Д. Коннері [1], підтримуємо позицію необхідності диференціації між «стратегічними» напрямами діяльності правоохоронних органів у сфері національної безпеки і оборони та «функціональними». Окремі стратегічні напрями вдосконалення адміністративно-правового регулювання діяльності правоохоронних органів аналізувалися в роботах І. Коросташова [2], В. Гірич [3], К. Ки- сильова [4] та ін. Необхідно з'ясувати не скільки розбіжності у зазначених напрямах, а скільки те, що їх пов'язує. Відповідно найкращий спосіб визначити, чи ми говоримо про «стратегічний» напрям діяльності правоохоронних органів у сфері національної безпеки та оборони чи про «функціональний» - це розглядати їхню діяльність через призму аналізу мети такої діяльності.

МЕТА статті - проаналізувати стратегічні напрями вдосконалення адміністративно-правового регулювання діяльності правоохоронних органів як суб'єктів формування та реалізації державної політики у сфері національної безпеки і оборони. Вдосконалити адміністративно-правове регулювання діяльності правоохоронних органів як суб'єктів формування та реалізації державної політики у сфері національної безпеки і оборони через утворення спеціалізованого державного суб'єкта.

Матеріали та методи

Інформаційною базою для написання статті стали наукові праці, законодавство, а також результати спеціальних тематичних досліджень. Для досягнення мети роботи застосовано методи критичного та порівняльного аналізу, систематизації та групування.

Результати

Стратегічна правоохоронна діяльність включає просування та захист національних інтересів як всередині країни, так і за кордоном. Вона може включати: міжнародні або транснаціональні правоохоронні операції в рамках загальноурядових місій; міжнародне правоохоронне співробітництво та розбудову потенціалу; внутрішньої та зовнішньої боротьби з тероризмом і протидії політично мотивованому насильству; протидію організованій злочинності; проведення захисних заходів з охорони поважних гостей та представників міжнародних інституцій; протидію контрабанді людей; охорону громадського порядку та надання допомоги під час громадських заворушень і катастроф й захист критичної інфраструктури. Тобто діяльність правоохоронних органів як суб'єктів формування та реалізації державної політики у сфері національної безпеки і оборони можна вважати стратегічною діяльність, яка вимагає адміністративно-правового регулювання шляхом створення стратегічних програм їхньої діяльності у визначеній сфері. адміністративний правоохоронний безпека оборона

Загалом для правоохоронних органів наявність стратегічного плану діяльності є ключем до забезпечення безпеки та добробуту громад, адже дає змогу об'єднати всю команду навколо спільної місії та бачення, встановити чіткі цілі та завдання для підвищення продуктивності та підзвітності, розробити стратегії та дії для вирішення нагальних проблем і викликів [5].

Ми переконані, що створення і прийняття стратегічних планів діяльності правоохоронних органів у сфері національної безпеки і оборони сприятиме подальшому розвитку стратегічного мислення стосовно повного спектру питань безпеки та інструментів, доступних для просування національних інтересів України. Адже нинішній економічний клімат України та перебування у тривалому збройному конфлікті посилює необхідність об'єднання зусиль та ресурсів задля отримання максимальної результативності в найбільш скорочені терміни.

Для цього потрібно:

визначити місію та бачення правоохоронного органу в механізмі забезпечення національної безпеки України;

оцінити поточний стан справ у цьому напрямі (правові можливості, реальне виконання поставлених завдань, можливі шляхи покращення діяльності тощо);

сформувати стратегічні цілі та пріоритети розвитку, що надалі мають бути конкретизовані конкретними завданнями та заходами впровадження;

визначити строки виконання запланованих дій, а також уповноваженого суб'єкта, що буде відстежувати прогрес та контролювати етапи реалізації необхідних заходів;

створити механізм оцінювання ефективності реалізації стратегічного плану та процедуру його перегляду у разі виявлення прорахунків у плануванні його основних положень чи неможливості їхньої реалізації з об'єктивних причин.

Також у розробленні такого плану необхідно врахувати питання міжнародної та міжюрисдикційної співпраці, де має бути підкреслено важливість тісної співпраці та консультацій між державними, територіальними правоохоронними органами. Отже, означене вимагатиме чіткого мислення про те, як найкраще використовувати правоохоронні органи в майбутньому й об'єктивує більш повне розуміння внеску правоохоронних органів у формування та реалізацію державної політики у сфері національної безпеки і оборони.

Правоохоронні органи як суб'єкти формування державної політики у сфері національної безпеки і оборони лише опосередковано можна вбачати такими. Здебільшого їхня основна функціональна спрямованість обмежується реалізаційним аспектом, а важливість їхнього впливу на процедуру формування державної політики є законодавчо та практично недооціненою. Попри розуміння результату їхньої діяльності як важливого для стратегічного та тактичного прийняття важливих рішень, думка означених суб'єктів здебільшого залишається непредставленою. Адже вбачається, що вони фокусуються на реалізації вже ухвалених рішень і не займають центрального місця у процесі формування стратегічних курсів та політичних рішень.

З одного боку, такий підхід є правильним. Система може вбачатись функціональною лише за розподілу ролі кожного з її елементів, що закріплені за такими сферами відповідальності. Однак, з іншого боку, така система має бути пронизана взаємозв'язками необхідного рівня, щоб сукупно виконувати свою задачу.

Зокрема, критична ситуація склалася у національному законодавстві стосовно органів публічної влади, які виконують функції держави у різних сферах суспільного життя та мають різний статус і різний обсяг повноважень, стосовно котрих найчастіше застосовується термін «правоохоронний орган». Крім того, у національному законодавстві поряд з терміном «правоохоронні органи» також застосовуються й інші терміни, такі як: «органи правопорядку» (ч. 2 ст. 131-1 Конституції України в редакції 2016 р. [6]; Указ Президента України «Про Комплексний стратегічний план реформування органів правопорядку як частини сектору безпеки і оборони України на 2023-2027 роки» [7]); «державні органи спеціального призначення з правоохоронними функціями» (п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про національну безпеку України» [8], ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Службу безпеки України» [9]); «правоохоронний орган спеціального призначення» (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» [10]), «військове формування з правоохоронними функціями» (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Національну гвардію України» [11]). Нагадаємо, що зміст вищевказаних термінів (за деякими винятками) в законодавстві поки що не визначено. Крім того, немає критеріїв, за якими ті чи інші органи має бути віднесено до тієї чи іншої групи, а також чітких критеріїв про віднесення певних органів публічної влади до правоохоронних [2, с. 48].

Відсутність чітких і однозначних юридичних дефініцій базових понять породжує, генерує подальші недоліки, зокрема у законодавчому визначенні сфер компетенції органів сектору безпеки, а відтак - і у практичній організації діяльності системи забезпечення національної безпеки [3]. Крім того, відсутність нормативно-правових актів, важливих для планування, а також інші недоліки та прогалини у державній політиці призвели до того, що національна політика України тривалий час реалізовувалась без урахування потенційних загроз.

На наше переконання, попри те що правоохоронні органи цілком логічно відповідають за свій «сектор» правоохоронної функції, відсутність єдиного центру координації їхньої діяльності у сфері забезпечення національної безпеки і оборони України є недопустимою. Зокрема, означене є причиною наявності низки досі не- вирішених питань результативності здійснення такої діяльності загалом (наприклад, неефективний розподіл ресурсного забезпечення, зокрема їхня відсутність стосовно безпекових ініціатив, неналежне врахування соціальних аспектів у прийнятті рішень (правоохоронні органи якнайкраще розуміють соціальну динаміку через взаємодію з громадою) тощо).

Досвід правоохоронних органів, накопичений у процесі щоденної діяльності, є унікальним та більш інформативним порівняно із сухими показниками і статистичними даними, а їхня експертна думка, сформована у ході розслідування правопорушень, збирання розвідувальної інформації, а також у взаємодії з громадою та іншими державними структурами, - є надзвичайно цінною для аналізу та планування державної політики у сфері національної безпеки і оборони.

Отже, ми обгрунтовуємо необхідність створення інс- титуційного утворення, що представлятиме інститут правоохоронної діяльності в Україні як централізовану єдність різнорідних суб'єктів, що виконують правоохоронні функції у закріпленій за ними сфері відповідальності, однак разом репрезентують керівну ланку правоохоронної системи країни, яку покликано забезпечити взаємодію та координацію діяльності правоохоронних органів у забезпеченні національної безпеки України. З- поміж іншого це забезпечить уникнення системних помилок у вирішенні проблем у сфері національної безпеки і оборони, а також наділить таких суб'єктів повноцінним правом голосу у механізмі прийняття державних рішень.

Оскільки правоохоронні органи у досліджуваній сфері загалом розподіляються на таких, що є самостійними (Служба безпеки України, Національне антико- рупційне бюро України тощо) або структурними у межах представницького органу - Міністерства внутрішніх справ України (Національна поліція України, Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Державна прикордонна служба України тощо), вважаємо, що формування окремо самостійного органу влади у запропонованому контексті є недоцільним загалом як і власне наділення такими повноваженнями вже наявних. Більш виправданим буде створення при Раді національної безпеки і оборони України (РНБОУ) робочого органу, наділеного такими функціями.

Загалом стосовно можливості реалізації зазначеного уточнимо, що для вирішення проблем міжгалузевого характеру, забезпечення науково-аналітичного та прогнозного супроводження діяльності Ради національної безпеки і оборони України за її рішенням, можуть утворюватися міжвідомчі комісії, робочі та консультативні органи [4, с. 100].

Тому для прогнозного супроводження діяльності РНБОУ (стосовно забезпечення розвитку правоохоронної діяльності у сфері забезпечення національної безпеки, а також надання можливості правоохоронним органам як централізованій єдності мати політичну суб'єктність) доцільним є створення Центру координації та взаємодії правоохоронної діяльності як її робочого органу, що відповідатиме за демократично керовану, підзвітну, компетентну, дієву та результативну систему правоохоронних органів як частини сектору безпеки і оборони України [7].

У своїй діяльності Центр має керуватися Конституцією та законами України, актами Президента України, актами Кабінету Міністрів України, розпоряджень- нями Секретаря РНБОУ, іншими актами законодавства України, а також спеціалізованим Положенням, що визначатиме правові та організаційні основи його функціонування.

На нашу думку, основними завданнями Центру мають бути:

забезпечення аналітичного та прогнозного супроводження діяльності РНБОУ стосовно здійснення взаємодії та координації діяльності правоохоронних органів з питань національної безпеки;

вивчення, аналіз, комплексне оцінювання і прогнозування результативності діяльності правоохоронних органів у всіх секторах безпеки, видання відповідних інформаційно-аналітичних документів, експертних висновків та рекомендацій;

підготовка для розгляду РНБОУ пропозицій стосовно:

Комплексного стратегічного плану діяльності правоохоронних органів у сфері національної безпеки і оборони;

Комплексного стратегічного плану реформування діяльності правоохоронних органів у сфері національної безпеки і оборони;

інформаційного супроводження діяльності правоохоронних органів з питань національної безпеки;

розгляд проєктів рішень (планів) правоохоронних органів стосовно стратегічного планування їхньої діяльності у сфері національної безпеки і оборони;

моніторинг стану виконання визначених Президентом України та РНБОУ завдань з питань національної безпеки правоохоронними органами.

Центр для виконання покладених на нього завдань повинен мати право в установленому порядку:

одержувати від правоохоронних органів, підприємств, установ та організацій необхідну інформацію;

залучати для розгляду питань, що належать до компетенції Центру, зацікавлених суб'єктів, зокрема представників державних засобів масової інформації, незалежних експертів, науковців тощо;

утворювати в разі потреби постійні або тимчасові експертні та робочі групи;

організовувати проведення круглих столів, семінарів, нарад з питань, що належать до компетенції Центру.

Центр має утворюватись у складі керівника, секретаря та інших членів Центру, які працюють на громадських засадах. На нашу думку, до його складу мають входити в установленому порядку по одному з представників Міністра внутрішніх справ України, Міністра оборони України, Служби безпеки України, Національної гвардії України, Національної поліції України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної прикордонної служби України, Державної міграційної служби України, Генеральної прокуратури, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, Бюро економічної безпеки України, Військової служби правопорядку в Збройних силах України, Управління державної охорони України, органів охорони державного кордону, Національного інституту стратегічних досліджень, освітньої діяльності, які готують спеціалістів у сфері забезпечення національної безпеки і оборони, суб'єктів господарювання, що здійснюють технічне в технологічне забезпечення національної безпеки і оборони, інших зацікавлених суб'єктів. Персональний склад Центру має затверджуватись секретарем Ради національної безпеки і оборони України за поданням керівника Центру.

Висновки

Отже, узагальнити наведене можна так: правоохоронним органам має бути забезпеченою здатність чинити ефективний вплив на різні аспекти безпеки країни з позиції функціональної єдності, що дасть їм змогу стратегічно та функціонально вирішувати питання національної безпеки і оборони України. Також створення і прийняття стратегічних планів діяльності правоохоронних органів у сфері національної безпеки і оборони сприятиме подальшому розвитку стратегічного мислення стосовно повного спектра питань безпеки та інструментів, доступних для просування національних інтересів України.

Нами запропоновано авторську варіацію вдосконалення адміністративно-правового регулювання діяльності правоохоронних органів як суб'єктів формування та реалізації державної політики у сфері національної безпеки і оборони з акцентуацією на необхідності утворення спеціалізованого державного суб'єкта - Центру координації та взаємодії правоохоронної діяльності при Раді національної безпеки і оборони України, що представлятиме інститут правоохоронної діяльності в Україні як централізовану єдність різнорідних суб'єктів, що виконують правоохоронні функції у закріпленій за ними сфері відповідальності, однак разом репрезентують керівну ланку правоохоронної системи країни, яку покликано забезпечити взаємодію та координацію діяльності правоохоронних органів у забезпеченні національної безпеки України.

Список використаних джерел

1. Connery David. Essential and underappreciated. The contribution of law enforcement to national Security. Special Report. TheиAustralian Strategic Policy Institute Limited, 2014.

2. Коросташова І.М. Судові та правоохоронні органи України (питання класифікації). Правова позиція. 2021. № 3 (32). С. 47-52.

3. Гірич В.М. До проблеми визначення базових понять у контексті реформування правоохоронних органів: Аналітична записка. Національний інститут стратегічних досліджень. 2013.

4. Кисильова К. Організаційно правова основа діяльності Ради національної безпеки і оборони України: Правоохоронна функція держави: теоретико-методологічні та історико-правові проблеми: тези доп. круглого столу (Харків, 27.10.2017 р.). Харків, 2017. С. 97-100.

5. Law Enforcement and Building Integrity. Geneva Centre for Security Sector Governance, 2023.

6. Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя): Закон України від 02.06.2016 р. № 1401-VIII.

7. Про Комплексний стратегічний план реформування органів правопорядку як частини сектору безпеки і оборони України на 2023-2027 рр. Указ Президента України від 11.05.2023 р. № 273/2023.

8. Про національну безпеку України: Закон України від 21.06.2018 р. № 2469-VIII: станом на 31 берез. 2023 р.

9. Про Службу безпеки України: Закон України від 25.03.1992 р. № 2229-XII: станом на 2 серп. 2023 р.

10. Про Державну прикордонну службу України: Закон України від 03.04.2003 р. № 661-IV: станом на 3 серп. 2023 р.

11. Про Національну гвардію України: Закон України від 13.03.2014 р. № 876-VII: станом на 16 груд. 2023 р.

12. Про Комплексний стратегічний план реформування органів правопорядку як частини сектору безпеки і оборони України на 2023-2027 роки: Указ Президента України від 11.05.2023 р. № 273/2023.

References

1. Connery D. Essential and underappreciated. The contribution of law enforcement to national Security. Special Report. The Australian Strategic Policy Institute Limited, 2014.

2. Korostashova I. M. Judicial and law enforcement agencies of Ukraine (issues of classification). Legal position. 2021. № 3 (32). pp. 47-52. (in Ukrainian).

3. Hirych V.M. To the problem of defining basic concepts in the context of law enforcement reform. Analytical note. National Institute of Strategic Studies. 2013.

4. Kysylova K. The organizational and legal basis of the National Security and Defense Council of Ukraine. Law enforcement function of the state: theoretical-methodological and historical-legal problems (Kharkiv, 27.10.2017). Kharkiv, 2017. pp. 97-100. (in Ukrainian).

5. Law Enforcement and Building Integrity. Geneva Centre for Security Sector Governance, 2023.

6. On amendments to the Constitution of Ukraine (regarding justice): Law of Ukraine dated June 2, 2016 № 1401-VIII.

7. On the Comprehensive Strategic Plan for the Reform of Law and Order Bodies as a Part of the Security and Defense Sector of Ukraine for 2023-2027: Decree of the President of Ukraine dated May 11, 2023 № 273/2023.

8. On the national security of Ukraine: Law of Ukraine dated June 21, 2018 № 2469-VIII: as of March 31. 2023

9. On the Security Service of Ukraine: Law of Ukraine dated March 25, 1992 № 2229-XII: as of August 2 2023

10. On the State Border Service of Ukraine: Law of Ukraine dated 04/03/2003 № 661-IV: as of August 3 2023

11. About the National Guard of Ukraine: Law of Ukraine dated March 13, 2014 № 876-VII: as of December 16 2023

12. On the Comprehensive Strategic Plan for the Reform of Law and Order Bodies as a Part of the Security and Defense Sector of Ukraine for 2023-2027: Decree of the President of Ukraine dated May 11, 2023 № 273/2023.

Размещено на Allbest.ru