Людина і громадянське суспільство як об’єкти правового регулювання держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України

Людина і громадянське суспільство як об'єкти правового регулювання держави

Ситюк Владислав Вадимович,

аспірант відділу теорії держави і права

Анотація

У статті розглянуто роль держави в сучасному суспільстві, її вплив на життя громадян. Визначено взаємозв'язок між посиленням ролі держави у суспільстві та рівнем добробуту її громадян. З'ясовано роль громадянського суспільства для підтримання та розвитку демократії в державі.

Ключові слова: людина, держави; громадянське суспільство; правове регулювання; правові норми; правова держава.

Основна частина

Життя, здоров'я, безпека та добробут людини залежить від держави, а точніше - від злагодженої роботи її механізму, рівня присутності держави в житті людини в різних сферах суспільних відносин.

Ще в античні часи відомий давньогрецький філософ Платон у праці «Республіка» (держава) зазначив, що держава виникає для задоволення основних потреб людини. Тобто основна мета функціонування держави - поліпшити умови життя людини в певному суспільстві [1].

В умовах сучасного розвитку суспільних відносин все більше посилюється роль держави в житті людини, що не завжди, на жаль, супроводжується позитивними змінами в рівні її добробуту та умовах життя.

Все це відбувається через те, що іноді держава перебирає на себе багато прав щодо організації життя людини. Так, наприклад, держава, закріплюючи певну кількість прав і свобод людини, часто ускладнює механізм їх реалізації, тим самим позбавляючи людину можливості ефективно реалізувати власні права та свободи. Надмірно зарегульоване життя людини, зокрема в економічній, політичній та соціальній сферах, породжує виникнення в людини відчуття відсутності свободи і як наслідок - прояв у неї прагнення до порушення встановлених державою обмежень, що надалі призводить до збільшення рівня правопорушень, зокрема корупційних. Держава в очах людини перетворюється на своєрідного Левіафана, що, мов «людожер», з'їдає всі її надії та сподівання на поліпшення умов свого життя.

Наслідком цих процесів є те, що не людина використовує потенціал держави у власних інтересах, спрямованих на задоволення власних потреб, що корелює з інтересами громадянського суспільства та їх загальними цінностями, а держава починає використовувати людину, застосовуючи для цього інструменти правового регулювання.

У такій ситуації задля уникнення зловживання державою своїми повноваженнями щодо життя людини необхідним є наявність міцного громадянського суспільства, яке зможе ефективно протистояти таким зловживанням.

Варто зазначити, що громадянське суспільство мусить мати вирішальний вплив на умови правового регулювання в державі, яке за своєю природою має відповідати реальним потребам громадянського суспільства, оскільки громадянське суспільство та держава є невіддільними складниками демократичного соціуму та не можуть функціонувати одне без одного, і як «їнь-ян» мають взаємодіяти та доповнювати одне одного [2].

Так громадянське суспільство за допомогою низки своїх інститутів повинно мати можливість здійснювати вплив на правове регулювання з боку держави, імплементуючи наявні в певних сферах суспільства правила, норми та уявлення про розвиток навколишнього світу в обов'язкові правила поведінки, що має відбуватися під час взаємодії громадянського суспільства з державою. Саме інститути громадянського суспільства покликані обмежити з боку держави порушення прав і свобод людини, зокрема її природних прав [3].

Наприклад, у період середньовіччя правове регулювання відбувалося з урахуванням звичаїв певного народу, яке держава втілювала в норми права, змінюючи їх відповідно до вимог часу та державного устрою. Зокрема, на підставі звичаїв, які існували в суспільстві, виникла «Руська правда» Ярослава Мудрого та його синів, «Салічна Правда» у салічних франків, «Бургунська Правда» тощо [4].

На наш погляд, людина через інститути громадянського суспільства повинна мати змогу брати активну участь у формуванні норм права, встановлюючи тим самим червоні лінії у відносинах між людиною та державою, за які державі заборонено поширювати свій вплив.

Науковці вважають, що держава взаємодіє з громадянським суспільством шляхом встановлення зобов'язань, заборон та дозволів, які тісно пов'язані між собою і є інструментами, за допомогою яких держава здійснює правове регулювання в суспільстві. Воно підпорядковує людину праву, що в кінцевому результаті матиме на меті зробити громадянське суспільство правовим.

Зобов'язання як один з елементів правового регулювання зобов'язує індивіда до вчинення певних дій, регламентованих правом. Тобто одна сторона - людина - зобов'язана вчиняти певні дії, а інша - наприклад держава - має право вимагати їх вчинення та у випадку їх невиконання наділена правом застосування різних видів примусу.

Заборони є одним з елементів правового регулювання, які покликані утримати громадянина від вчинення певних дій. Заборони відображені в нормах права та містять чіткі межі своєї дії. За своєю юридичною природою заборони мають діяти разом з дозволами, що даватиме змогу визначити межі дозволів.

Дозволи за своєю правовою природою покликані надавати можливість громадянину вчиняти певні дії, спрямовані на задоволення власних потреб та інтересів. Є загальна формула, яку підтримують багато вчених - теоретиків права, а саме: «громадянину дозволено все, крім того, що заборонено законом».

Під час здійснення правового регулювання держава має враховувати історію становлення громадянського суспільства, його цінностей та дотримуватись природних прав людини, які доволі часто є об'єктом порушення з боку держави.

У цьому випадку тут буде доречно згадати слова відомого французького філософа епохи просвітництва Жан-Жака Руссо, який зазначив, що людина народжується вільною, проте скрізь вона в кайданах, а той, хто вважає себе паном щодо інших, є насправді навіть більшим рабом, аніж вони [5].

Повертаючись до проблематики правового регулювання, варто зазначити, що зазвичай громадяни постійно відчувають присутність держави у власному житті, що відбивається у низці норм права, які інколи невиправдано обмежують їх права та доволі часто, на жаль, дають відчути себе «рабом держави», яка нівелює їх потреби та цінності.

Прикладом цьому слугує звуження державою обсягу природних прав громадян, які людина отримує від природи з моменту свого народження. Проблемою також є встановлення державою певних нормах права, які надмірно зарегульовують життя людини та громадянського суспільства загалом. Це властиво для економічної, політичної, духовної та інших соціальних сфер життя, з якими громадяни взаємодіють щодня. Такий стан речей в результаті призводить до іншого негативного соціального явища - підвищення рівня злочинності в державі, зокрема корупції.

На наш думку, природа людини сформована за принципом третього закону Ньютона - «дія дорівнює протидії», що свідчить про те, що з чим більшою кількістю обмежень у своєму житті стикатиметься людина, тим більше вона намагатиметься знайти шляхів обходу цих обмежень і нерідко використовуватиме при цьому неправові способи, підриваючи тим самим засади законності в діяльності держави. Це також шкодитиме державному суверенітету та міцності громадянського суспільства, яке за своєю суттю має бути підґрунтям правової держави.

У контексті знаходження ефективних для громадянина меж правового регулювання з боку держави, основним її завданням має бути досягнення синергії між нею та громадянським суспільством.

Синергія між державою та громадянським суспільством можлива лише в тому випадку, коли держава не намагається надмірно втручатися в життя громадянського суспільства. Вона має надавати останньому право самостійно в певних сферах суспільного життя, використовуючи властиві йому звичаї, традиції, норми моралі тощо, встановлювати власні правила поведінки шляхом вчинення відповідних дій. Подібна спрямованість активності громадянського суспільства з урахуванням власної ідентичності, історії розвитку, усталеної традиційної поведінки сприятиме дотриманню природного балансу між ним та державою, закріпленому на конституційному рівні.

Проблема правового регулювання в умовах громадянського суспільства найактуальніша на сьогодні, так як доволі часто людина - окремий громадянин - як зазначалось, інколи відчуває себе «рабом держави», оскільки держава, встановлюючи межі правового регулювання, надмірно втручається в життя громадян і тим самим обмежує їх свободу.

Виходом із цієї ситуації є врахування державою традицій громадянського суспільства, що відіграє неостанню роль у формуванні його ідентичності загалом. Ідентичність, як набір певних виразних рис національного менталітету, може бути відображена в конституції, законах та інших нормативних актах, на підставі яких, наприклад, вирішують, як треба викладати історію країни в школах, чи яка мова буде офіційною тощо. Окрім того, слід зауважити, що національна ідентичність поширюється й на цінності та сферу культури. Вона складається з історії, яку люди розповідають про себе, а саме: звідки вони прийшли, які свята святкують, що зберігається в їх історичній пам'яті, що потрібно людині задля того, щоб стати справжнім членом суспільства [6].

Розуміння державою цих складових елементів дасть їй можливість ефективно вибудовувати межі правого регулювання, які корелюватимуть з ідентичністю певного суспільства та, як наслідок, будуть взаємно доповнювати та зміцнювати одне одного, породжуючи гармонію їх співіснування.

Така синергія між державою та людиною створить умови для реалізації потенцій громадянського суспільства, здатного відчувати комфорт у взаємовідносинах з державою, що зробить людинущасливою, а державу ще більш міцною як у політичному, так і геополітичному плані, оскільки їх тісна співпраця зміцнюватиме одне одного.

Список використаних джерел

держава суспільство демократія громадянський

[1] Plato. (2007). The Republic. Penguin.

[2] Денисюк М.В. (2017). Взаємодія держави та інститутів громадянського суспільства. Київ: Атіка.

[3] Норт Дуглас, Волліс Джон, Вайнгест Баррі. (2017). Насильство та суспільні порядки. Київ.

[4] Ефимов Е.Н. (1916). Элементарные понятия о государстве и праве. М.

[5] Руссо Жан-Жак. (2018). Вибранні трактати. Харків: Фоліо, 2018.

[6] Фукуяма Френсіс. (2020). Ідентичність. Київ.

Размещено на Allbest.ru