Приватні виконавці в Україні та зарубіжних країнах. Вимоги та повноваження

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Кафедра судоустрою та прокурорської діяльності

Приватні виконавці в Україні та зарубіжних країнах. Вимоги та повноваження

Іванцова А.В., к.ю.н., доцент

м. Харків, Україна

Анотація

Стаття присвячена висвітленню достатньо нового інституту приватного виконання судових рішень в Україні та наведений перелік аналогічних органів в таких країнах як: Франція, Нідерланди, Болгарія, Грузія, Канада та Казахстан. Щодо України, то в статті наведений перелік вимог, що висуваються до осіб, які мають намір стати приватними виконавцями, окреслено порядок проходження навчання та складання кваліфікаційного іспиту, здійснення контролю за діяльністю та притягнення до відповідальності тощо. Також зазначаються статистичні дані щодо роботи приватних виконавців в порівнянні з роботою державних виконавців України. Щодо інших зазначених зарубіжних країн, то в кожній країні висуваються свої вимоги, які хоча і схожі в загальному сенсі, але відрізняються за своїм значенням. Так, наприклад, у Грузії інститут приватного виконання, в порівнянні з Україною, також було введено на допомогу державній виконавчій службі, яка була перезавантажена справами.

Проте приватні виконавці працюють у комфортніших умовах, ніж державні, оскільки у них є право обирати справи, якими вони займатимуться, а у державного виконавця такої можливості немає. Але в нашій країні такого права немає, всі справи які підзвітні державним і приватним виконавцям, прямо передбачені законом. Тобто ні державний, ні приватний виконавець не може відмовитися від ведення виробництва у разі вступу відповідної заяви. Така змішана система примусового виконання і в Грузії і в Україні залишається під контролем держави, адже саме вона регулює допуск до професії та контроль за приватними виконавцями.

Ключові слова: інститут приватного виконання, приватний виконавець, права та обов'язки виконавця, примусове виконання судових рішень, державні виконавці, зарубіжний досвід.

Створення інституту приватного виконавця в Україні пов'язано з прийняттям 2 червня 2016 року Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» [1] та нової редакції Закону України «Про виконавче провадження» [2] в яких i було передбачено запровадження інституту приватного виконавця.

Зазначеними законами передбачаються вимоги, які пред'являються до осіб, що мають намір стати приватними виконавцями, а саме, окреслено порядок проходження навчання та складання кваліфікаційного іспиту, визначено права та обов'язки приватного виконавця, функціонування органів самоврядування приватних виконавців, питання виплати винагороди приватним виконавцям, здійснення контролю за діяльністю приватного виконавця та притягнення до відповідальності тощо.

Для приватних виконавців встановлені певні обмеження як для доступу до професії, так i під час здійснення ними професійної діяльності з примусового виконання судових рішень.

Так, приватний виконавець не може займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової та творчої діяльності, діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), інструкторської та суддівської практики зі спорту та роботи в органах Асоціації приватних виконавців України) або підприємницькою діяльністю під час здійснення своєї діяльності.

Загальний строк проходження навчання та стажування приватного виконавця не може перевищувати трьох місяців. Після проходження навчання та стажування приватному виконавцю видається свідоцтво, яке діє один рік.

Міністерство юстиції України на підставі відповідного рішення Кваліфікаційної комісії видає посвідчення приватного виконавця особі, яка успішно склала кваліфікаційний іспит.

Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження», на підставі таких виконавчих документів:

1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;

2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;

3) виконавчих написів нотаріусів;

4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;

5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди;

6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами;

8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України;

9) рішень (постанов) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень [2].

Приватні виконавці мають право здійснювати примусове виконання усіх рішень, окрім рішень: про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною; за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування; за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону; за якими стягувачами є держава, державні органи; адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини; які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності; про виселення та вселення фізичних осіб; за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена; про конфіскацію майна; рішень, за якими боржником є уповноважений суб'єкт управління або господарське товариство в оборонно-промисловому комплексі, визначені ч.1 статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», та рішень, які передбачають вчинення дій щодо їх майна. [2, ч.2 ст.5].

Контроль за діяльністю приватного виконавця здійснюється Міністерством юстиції України шляхом проведення планових і позапланових перевірок у порядку, встановленому Міністерством юстиції України. А також Рада приватних виконавців України має право за зверненням учасника виконавчого провадження або за власною ініціативою здійснити перевірку діяльності приватного виконавця.

Приватний виконавець за свої рішення, дії чи бездіяльність та завдану третім особам шкоду несе цивільно-правову, адміністративну, дисциплінарну відповідальність та у порядку і обсягах встановлених Законом - кримінальну відповідальність [1, ст. 37].

Розглянемо досвід інституту приватного виконання рішень суду в різних країнах світу. Почнемо з Франції.

У Франції правила примусового виконання судових рішень існують з початку XIX століття. Приватні виконавці стягують близько 10 млрд євро на рік. З них загальний дохід усіх приватних виконавців складає приблизно 1,3 млрд євро [3, с. 74].

Особливістю функціонування судових приставів (приватних виконавців) Франції було те, що вони виконували як рішення і накази колегіальних судів і судових слідчих, так і мирових (дільничих) суддів, а також поліцейських суддів [4].

Окрім основного завдання - примусове виконання судових рішень, на судових приставів покладалися обов'язки по виконанню доручень голови суду, а також підтримання порядку у судовому засіданні. До функцій судових приставів належало: арешт та опис рухомого майна боржника, оцінка майна, його зберігання, продаж тощо.

У Франції судові пристави виконували рішення як на основі документів, здійснюваних у нотаріальному порядку, так і на основі рішень суду. При отриманні документів, які мають виконавчу силу, судовий пристав мав переконатися, що вже настав час платежу боргу і що визначена сума платежу достатня для цього [3, с. 89].

Основною ознакою, характерною судовим приставам у Франції - об'єднання елементів незалежної практикуючої особи та державного службовця. Так, судовим приставом може бути особа, яка має юридичну освіту, успішно пройшло дворічне стажування в конторі судового виконавця та склала державний кваліфікаційний іспит. Стажування складається із практичної професійної роботи та вивчення теоретичних дисциплін. Наказом міністра юстиції Франції присвоюється звання примусового виконавця, яке видається після отримання висновку прокуратури відповідного територіального округу і Палати примусових виконавців департаменту. Приватний виконавець має право вручати повістки, виконувати судові рішення від імені держави, застосовуючи одночасно державний примус. Також надавати юридичні консультації, складати проекти документів, протоколи, що мають статус доказів тощо. Діяльність судового виконавця має публічно-правовий характер, тому він зобов'язаний проводити виконавчі дії щодо всіх наявних заяв [3, с. 121-122].

Аналогічну систему виконання судових рішень перейняли інші країни. Зокрема, Нідерланди та Люксембург - де судовим виконавцям також характерне об'єднання ознак незалежної практикуючої особи та державного службовця. Працюють такі особи за ліцензією. Регіональні або Національні палати здійснюють управління цією системою, вони діють як органи самоврядування. приватний виконавчий провадження україна євросоюз

Цікавим є те, що в Нідерландах приватні виконавці обов'язково повинні мати бізнес-план, в якому вказуються відшкодування витрат та потенційні клієнти. Всі виконавці об'єднані в єдиному органі, який сприяє поліпшенню діяльності у цій сфері, підвищенню кваліфікації судових виконавців та здійснює нагляд за їхньою діяльністю - це «Королівська організація професійних судових виконавців», [3, с. 182].

У Болгарії діє змішана система виконання судових актів, де приватний судовий виконавець є особою, на яку державою покладено примусове виконання приватних майнових вимог. Водночас закон допускає, що держава може покласти на приватних судових виконавців виконання на користь держави. Більшість виконавчих документів перебувають у приватних виконавців. Цьому сприяє надане широке коло повноважень і встановлена доступна плата (збір) за їхні послуги, що стимулює приватного виконавця працювати ефективніше [5].

Варто відзначити, що у Болгарії «Палата приватних виконавців» має право визначати ставки за здійснення тих чи інших дій виконавців та приймати нормативно-правові акти. Як зазначають експерти, після введення у 2006 р. інституту приватних виконавців, вдалося не лише знизити навантаження на державних виконавців, але й збільшити кількість стягнутих коштів, що значно поліпшило показники ефективності діяльності.

У Болгарії оплата приватних та державних виконавців - однакова, але державна служба працює не зовсім ефективно, тому кредитори змушені звертатися до приватних виконавців [5].

У Грузії державна виконавча служба була також перезавантажена справами, і державою було створено інститут приватного виконання, який прийшов їм на допомогу. При цьому була проведена реорганізація виконавчої служби, а саме - держава створила робочі умови, ввела систему підготовки та оцінювання виконавців на основі об'єктивних показників. Право обирати між двома інститутами належить стягувачу. Проте приватні виконавці працюють у приємніших умовах, ніж державні, оскільки у них є право обирати справи, якими вони займатимуться, а у державного виконавця такої можливості немає [5].

Щодо Канади, то в ній не існує централізованої системи виконавчого провадження на федеральному рівні. Як наслідок, регулювання порядку виконання судових рішень проводиться на рівні окремих провінцій. Примусове виконання здійснюється шерифами, які перебувають на державній службі, та приватними судовими виконавцями або спеціалізованими фірмами, які надають на комерційній основі послуги у сфері правозастосування в цивільних справах.

Науковці зазначають, що за останні роки в Канаді спостерігається тенденція передачі повноважень від державних відомств приватним агентствам, саме у сфері цивільного виконавчого провадження [5].

Цікавою країною є Казахстан. Тут лише біля десяти років успішно працює інститут приватних виконавців. Наразі також діє змішана система виконання рішень, що призвело до позитивних зрушень, до яких можна віднести:

- подолання конкуренції шляхом збільшення вимог до кваліфікації судових виконавців; перехід до приватних виконавців більшості виконавчих

- документів; збільшення більше ніж у 2 рази показників виконаних проваджень.

Але, водночас, тут присутні й негативні моменти, а саме: нерівномірний розподіл виконавців, належним чином не працюють норми законів. Так, наприклад, приватні виконавці не можуть притягнути боржників до адміністративної відповідальності. Згідно із законодавством, поліція зобов'язана забезпечувати охорону та конвоювання осіб, що містяться в спецустановах органів внутрішніх справ та сприяти судовим виконавцям у примусовому виконанні виконавчих документів. Однак на практиці приватний виконавець змушений сам встановлювати місцезнаходження боржника, затримувати його, доставляти до суду та за власні кошти конвоювати до місця адміністративного арешту.

Крім того, негативним фактором є те, що у приватних виконавців немає доступу до всіх інформаційних баз, що негативно позначається на якості їхньої роботи. Також недосконалість системи приватного виконання судових рішень нерідко сприяє рейдерським атакам [5].

Висновки

Підсумовуючи, можемо зазначити, що в Україні, як і в деяких зарубіжних країнах, дуже схожа система приватного виконання судових рішень. Наша держава, запозичивши аналог цього інституту, зробила правильний крок вперед. Адже примусове виконання судових рішень з боку приватних виконавців дає позитивні результати. Як приклад, можна навести статистичні дані. Так, відповідно до офіційних даних Міністерства юстиції України показники успішності виконання рішень судів та інших органів за 2020 рік зросла у порівнянні з попереднім періодом і ця тенденція продовжується і у 2021 році.

Із загальної кількості виконавчих проваджень (5 158 141), що перебували на примусовому виконанні у 2020 році завершено, тобто відпрацьовано та закрито відповідно до закону:

- органами Державної Виконавчої Служби: 2 765 217 виконавчих проваджень (57% від проваджень, що перебували на виконанні), з яких 1 492 617 виконавчих проваджень фактично виконано, що складає 53% від завершених (31% від проваджень, що перебували на виконанні);

- приватними виконавцями: 52 431 виконавчих проваджень (17% від проваджень, що перебували на виконанні), з яких 24 083 виконавчих проваджень фактично виконано, що складає 45% від завершених (8% від проваджень, що перебували на виконанні). Стягнуто середньо у 2020 році на одного: приватного виконавця: 16 536 098 гривні; державного виконавця: 4 347 099 гривень. Враховуючи, що на 2020 рік фактична кількість державних виконавців складала 4411 осіб, а приватних виконавців 259 осіб, ефективність роботи приватних виконавців виявляється вищою у 3,8 рази! [6].

Список використаних джерел

1. Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»

2. Закон України «Про виконавче провадження»

3. Селезнев В.А. Исполнительное производство в зарубежных странах: организационно-правовой аспект. Журнал зарубежного законодательства и сравнительного правоведения. 2010. №4 (23). 220 с.

4. Мальцева Є.В. Порівняльний аналіз систем виконавчого провадження в Україні та зарубіжних державах. Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия «Юридические науки». Т. 26 (65). 2013. №1. С. 44-48.

5. Тетяна Пашковська «Юридична газета»

6. Статистика успішності виконання судових рішень за 2018-2020 роки.

Размещено на Allbest.Ru