Строковість позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю: проблеми теорії та практики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Строковість позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю: проблеми теорії та практики

Попович Олена Василівна,

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри міжнародної та кримінальної юстиції Чернівецького навчально-наукового юридичного інституту Національного університету «Одеська юридична академія»

Томаш Леонід Васильович,

кандидат юридичних наук,директор Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН

Мета. Мета роботи полягає у з'ясуванні кримінально-правових проблем, пов'язаних із визначенням строків позбавлення права як спеціального виду покарання. Для досягнення означеної мети була застосована відповідна методика, зокрема використано філософські, загальнонаукові та спеціально- наукові методи. Результати. Встановлення строків позбавлення права в абсолютно-визначених розмірах суперечить загальним засадам призначення покарання, усуває повноваження суду щодо призначення оптимального покарання, а також негативно впливає і на механізм кримінально-правового регулювання. Наукова новизна. Позбавлення права є ефективною формою запобігання та боротьби із злочинністю, оскільки передбачає узгодження відповідних каральних властивостей із особистісними характеристиками винної особи. Практичне значення. З метою посилення кримінально-правового впливу позбавлення права строковість слід встановлювати у відносно-визначених розмірах із обов'язковим визначенням як максимальної так і мінімальної межі.

Olena Popovych

Phd, associate professor, associate professorof the Department of International and Criminal Justice Chernivtsi educational and scientific Institute of Law of the National University ««Odesa Law Academy»

Leonid Tomash

Phd, ehef of Bukovyna state agricultural experimental station of Institute of agriculture of Carpathian region of National academy of agrarian sciences of Ukraine

DURATION OF DEPRIVATION OF THE RIGHT TO HOLD CERTAIN POSITIONS OR ENGAGE IN CERTAIN ACTIVITIES: THEORY AND PRACTICE PROBLEMS

Purpose. The objective of the study is to clarify the criminal law issues related to the determination of the terms of deprivation of the right to hold certain positions or engage in certain activities as a special type of punishment.

To achieve this objective, an appropriate methodology was applied, in particular, philosophical, general scientific and special scientific methods were used. For example, the dialectical method was used to identify the essential features of deprivation of the right to hold certain positions or engage in certain activities; the historical and legal ones - when studying the problem of determining the optimal terms of deprivation of the right to hold certain positions or engage in certain activities in the national criminal law doctrine; the comparative legal method - to clarify the specifics of the relationship between deprivation of a right and restriction of a right; typological one - to reveal the peculiarities of criminal law differentiation of terms of deprivation of the right to hold certain positions or engage in certain activities; systemic and structural methods were used to study the deprivation of the right to hold certain positions or engage in certain activities in the system of criminal punishment; formal and dogmatic ones - when analyzing the provisions of current criminal legislation of Ukraine establishing deprivation of the right to hold certain positions or engage in certain activities as a type of punishment.

Results. Establishing the periods of deprivation of the right to hold certain positions or engage in certain activities in absolutely certain amounts contradicts the general principles of sentencing, eliminates the court's authority to impose an optimal punishment, and also negatively affects the mechanism of criminal law regulation. Scientific novelty. Deprivation of the right to hold certain positions or engage in certain activities is an effective form of preventing and combating crime, as it provides for the harmonization of the relevant punitive properties with the personal characteristics of the perpetrator. Practical importance. In order to enhance the criminal legal impact of deprivation of the right to hold certain positions or engage in certain activities, the duration should be set in relatively defined amounts with the mandatory definition of both the maximum and minimum limits.

Key words: punishment, criminal liability, deprivation of rights, term, restriction of rights, criminal law impact, sentencing, penalty.

Постановка проблеми

право обіймати певні посади покарання

Домінуючим заходом кримінально-правового впливу є кримінальна відповідальність, основою та основним засобом (елементом) реалізації якої є кримінальне покарання. У свою чергу, застосування оптимального покарання до особи, яка визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення в доктрині кримінального права належить до числа чи не найбільш дискусійних, тоді як пошук найбільш дієвих та доцільних заходів, які здатні захистити суспільство від кримінальних правопорушень, відновити соціальний баланс, а також трансформувати особистість має давню історію. Слід зазначити, що спроби осмислення покарання як правової категорії здійснювались на різних галузевих рівнях, в тому числі фахівцями кримінально -правової науки.

Досягнутий у кримінально-правовій доктрині рівень наукового пізнання покарання як заходу який повинен не лише карати, але і реабілітувати, відродити, реінтегрувати особу став однією із запорук розвитку інтересу до спеціальних покарань, які корелюють із суб'єктивними характеристиками винного. Як слушно зазначає Ю.В. Баулін «подібно до того, як збільшується число спеціальних складів і суб'єктів злочинів, так і у сфері покарань набувають поширення спеціальні види покарань» [1, с. 12]. У такому ключі суб'єкт кримінально правопорушення і покарання розглядаються як взаємозалежні і взаємообумовлені явища об'єктивної дійсності, а завданням сучасної науки кримінального права на думку М.В. В'юника є формулювання єдиного підходу до розуміння сутності кожного спеціального покарання та особливостей його застосування [2, с. 8].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженням проблеми позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю займались такі вітчизняні вчені, як М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, І.Г. Богатирьов, М.В. В'юник, О.П. Горох, Ш.Б. Давлатов, Т.А. Денисова, Р.М. Гура, Ю.А. Пономаренко, В.В. Сташис, В.І. Тютюгін, В.М. Трубников, Ю.В. Шинкарьов, Д.С. Шиян та інші. Водночас, реформування кримінального законодавства вносить свої корективи у ступінь наукової розробки означеної проблеми, а тому обумовлює необхідність застосування нових гносеологічних підходів.

Постановка завдання. Мета статті полягає у з'ясуванні особливостей строковості позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як спеціального виду покарання з формулюванням пропозицій щодо їх кримінально- правового регламентування.

Виклад основного матеріалу дослідження

У найбільш загальному розумінні, спеціальні покарання - заходи примуси, які можуть бути застосовані від імені держави за вироком суду лише до певного кола осіб, які визнаються винними у вчинені кримінального правопорушення, і полягають у передбаченому кримінальним законом обмеженні прав і свобод особи [2, с. 8]. Досить ефективною формою запобігання, адекватним знаряддям боротьби зі злочинністю є таке спеціальне покарання як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (далі - позбавлення права), оскільки передбачає узгодження його каральних властивостей із особистісними характеристиками винної особи. З огляду на це, невипадково, в юридичній літературі звертається увага на необхідність його більш широкого застосування на практиці [3, с. 17]. Принагідно зазначимо, що судова статистика свідчить про розширення сфери застосування позбавлення права як виду покарання. Так, наприклад, у 2019 році позбавлення права як основне покарання було призначено 1 раз, як додаткове покарання - 1371 раз за різні види кримінальних правопорушень; у 2020 році, як основне покарання позбавлення права не було призначено жодного разу, як додаткове - 1253 рази; у 2021 році, позбавлення права як основне покарання - 2 рази; як додаткове покарання - 1397 раз; у 2022 році, позбавлення права як основне покарання - 150 разів; як додаткове - 1136 раз [4].

До переваг застосування позбавлення права як виду покарання можна віднести: істотний психологічний вплив на засуджену особу; профілактика рецидиву кримінальних правопорушень; у випадку призначення позбавлення права як основного покарання уникнення можливості зловживання звільненням від відбування покарання з випробовуванням.

Сутність позбавлення права полягає у припиненні на визначений судом строк права перебування на посадах в державних органах та їх апараті, в органах місцевого самоврядування або на посадах підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, якщо надані за посадою повноваження використовувала особа для вчинення кримінального правопорушення. Відповідно, позбавлення права призначається особам, які обіймають як оплачувані, так і не оплачувані посади; як постійно, так і тимчасово; як штатно так і позаштатно; як виборно, так і призначувано; як керівні,так і некерівні посади на будь-яких підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від їх форми власності [3, с. 57].

Науковий аналіз ст. 55 КК України дозволяє констатувати, що позбавлення права як спеціальне покарання, призначається лише за наявності сукупності таких умов: 1) винна особа у встановленому законом порядку займалася певною діяльністю або обіймала певну посаду; 2) сутнісно вчинене кримінальне правопорушення пов'язане безпосередньо із тією діяльністю, яку здійснювала винна особа або тією посадою, яку особа обіймала ; 3) особа винного та інші обставини справи свідчать про неможливість збереження за винною особою права на здійснення визначеного виду діяльності або обіймання певних посад.

Відповідно до Проєкту КК України, позбавлення права не розглядається як вид покарання та взагалі виведений із системи покарань. Ст. 3.6.3. Проєкту КК України передбачає обмеження права як обмежувальний засіб безпеки за вчинений злочин, який може бути застосований як у поєднанні із покаранням, так і замість нього. Серед різновидів обмеження права передбачено не лише обмеження права обіймати певні посади або здійснювати певні види діяльності, а також обмеження права брати участь у конкурсі на посади в органи державної влади чи органи місцевого самоврядування; обмеження права брати участь у виборах або референдумі; обмеження права використання транспортних засобів, механізмів чи обладнання, використання або зберігання боєприпасів, зброї чи небезпечних предметів, обмеження права утримання диких звірів, службових собак чи собак бійцівських порід, або здійснення іншої діяльності, що створює підвищену небезпеку для особи, яка її здійснює, чи інших осіб; обмеження права перебування на території України іноземцю або особі без громадянства, яка постійно не проживає в Україні; обмеження права здійснення професійної діяльності, яка передбачає безпосереднє та регулярне спілкування з дітьми [5].

З метою обґрунтування використання юридичної конструкції «обмеження права» застосовується підхід відповідно до якого, обмеження права володіє не каральним, а запобіжним потенціалом та відрізняється від його позбавлення, оскільки «забирати» і «встановлювати межі, умови» хоча близькі поняття, але відмінні за ступенем, інтенсивністю та за вживанням у пеналогічному арсеналі [6, с. 100].

У наукових колах проблеми визначення оптимальних строків позбавлення права не втрачають своєї актуальності вже протягом сторіччя. Свого часу І. Фойницький наполягав на строковому характері правообмежень на строк від 1 до 10 років, в залежності від ступеня вини особи [7]. На необхідності підвищення максимального строку покарання у виді позбавлення права наголошується також у роботах М.В. В'юника, М.В. Кокшової, Є.С. Крилова, В.П. Малкова, Є.В. Мар'їна Ю.А. Пономаренка, Ф.Р. Сундурова, Д.С. Шияна та інших науковців. Так, наприклад, С.Ф. Мілюковим запропоноване підвищення строків позбавлення права до 10 років за умисні злочини. Необхідність диференціації строків позбавлення права визначена В.П. Малковим. Зокрема, вчений вважає за доцільне передбачити: 1) за злочини невеликої та середньої тяжкості від 1 року до 10 років; 2) за тяжкі та особливо тяжкі злочини - від 10 до 20 років, у виключних випадках за наявності особливо обтяжуючих обставинах - довічно [7].

У Проєкті КК України строки застосування обмеження права як обмежувального засобу диференційовані залежно від тяжкості вчиненого кримінального правопорушення: 1) за проступок - від 6 місяців до 2 років; 2) за злочин 1-4 ступенів тяжкості - від 2 до 5 років; з) за злочин 5-9 ступенів тяжкості - від 5 до 15 років [5].

Заслуговує на увагу підхід, який поширений серед юристів-практиків, відповідно до якого для даного виду покарання обрання конкретного строку є прерогативою суддівського розсуду із врахуванням посади, яку особа обіймає та специфіки вчиненого кримінального правопорушення, його тяжкості та розміру заподіяної шкоди [7].

Останні зміни до ст. 55 КК України в частині посилення карального потенціалу позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як виду покарання передбачають, що воно призначається:

1) як додаткове покарання: а) на строк п'ять років у справах, передбачених Законом України від 16.09.2014 р. № 1682-VII «Про очищення влади» та за вчинення кримінальних правопорушень проти виборчих прав і свобод громадянина, передбачених ст.ст. 157-160 КК України; б) позбавлення права керувати транспортними засобами на строк до десяти років;

2) як основне, і як додаткове покарання за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. 111-1, 111-2 КК України, на строк від десяти до п'ятнадцяти років [8].

Отже, як зауважує Тютюгін В.І., строк цього покарання у першому та другому випадках визначається в абсолютно визначеному розмірі, а в третьому - відсутній мінімальний строк, на який може бути призначено це покарання [9, с. 204].

З огляду на зазначене, очевидним є висновок, що законодавець взагалі усуває дискреційні повноваження суду запроваджуючи таку модель, відповідно до якої позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як вид покарання, може бути призначено судом на чітко визначений термін.

У науковій кримінально-правовій літературі неодноразово підкреслювалась невиправна вада алгебраїчних концепцій процесу призначення покарання. Так, неможливість формалізації процесу призначення покарання зумовлена неможливістю закріплення у формулах всього різноманіття життєвих обставин, які впливають на призначення покарання, їх поєднання, доповнення, взаємовиключення тощо [10]. Як слушно зауважує Ю.Ю. Лемішко формалізований процес призначення покарання може мати місце лише тоді, коли встановлені в законі правила в кожному конкретному випадку доволі жорстко визначають обрання виду й розміру покарання за вчинений злочин. За таких умов процесуальна робота судді щодо призначення покарання зводилася б лише до реєстрування сукупності юридично-значущих даних, на підставі яких, за певним алгоритмом він мав би вивести розмір покарання [11, с. 43].

Визначення позбавлення права як виду покарання у конкретному розмірі виключає як таку можливість врахування унікального прояву тяжкості конкретного діяння, наприклад у межах одного і того ж ступеня тяжкості кримінального правопорушення. У зв'язку із цим, використання абсолютно визначеного розміру або строку покарання не є характерним та традиційним для кримінального закону України. Доречним є твердження Ю.А. Пономаренка, що усі покарання в санкціях (за очевидним винятком довічного ув'язнення) мають бути встановлені у відносно визначених розмірах із визначенням як максимального, так і мінімального строку (розміру), розрив між якими є прямопропорційним ступеню тяжкості кримінального правопорушення: чим більш тяжчим є кримінальне правопорушення (тяжкий або особливо тяжкий злочин), тим більш широкий в санкціях має бути встановлений розрив між мінімальним і максимальним розмірами покарання і відповідно навпаки, чим менш тяжким є ступінь тяжкості кримінального правопорушення тим меншим має бути і розрив між мінімальним та максимальним покараннями у санкції за нього [12, с. 561].

Установивши межі позбавлення права як виду покарання у Загальній частині КК України, законодавець не узгодив їх із санкціями статей Особливої частини КК України, тим самим порушивши принцип внутрішньої системності кримінального закону. Так, санкцією ч. 1 ст. 365-2 КК України «Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги», передбачене додаткове покарання у виді позбавлення права на строк до десяти років, ч. 4 ст. 220-1 КК України «Порушення порядку ведення бази даних про вкладників або порядку формування звітності» законодавець визначає не передбачене системою покарань основне покарання «обмеження права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю» на строк до десяти років.

Сучасний підхід до реформування кримінального законодавства вимагає раціоналізації останнього на засадах людиноорієнтованості. У зв'язку із цим наявність строкового покарання визначеного в абсолютних величинах розглядається як прояв волюнтаризму, оскільки є своєрідним обмеженням прав і свобод особи, зокрема права на захист, одним з елементів якого є можливість оскарження призначеного покарання у зв'язку із його невідповідністю тяжкості кримінального правопорушення або особі винного. У справі «Бакланов проти росії» (рішення від 09 червня 2005 року) та в справі «Фрізен проти росії» (рішення від 24 березня 2005 року) ЄСПЛ зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було 295 свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи» [13].

Встановлення абсолютно визначеного покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю не відповідає меті покарання, визначеній у статті 50 КК України, відповідно до змісту якої покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Висновки

Таким чином, посилення кримінально-правового впливу позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю шляхом конкретизації строку даного покарання в абсолютно-визначених розмірах не тільки суперечить загальним засадам призначення покарання, усуває повноваження суду щодо призначення оптимального покарання, а в цілому, негативно впливає і на механізм кримінально-правового регулювання. Вважаємо, що для будь-якого виду покарання строки повинні бути глибоко доктринально обґрунтуваними, бути виваженими, послідовними, справедливими, розумними та інтуїтивно зрозумілими. У зв'язку із цим, вважаємо, що для позбавлення права найдоцільніше встановлювати відновно -визначені строки, а для суду залишити право визначення конкретного строку, вивчивши усі обставини справи, особу обвинуваченого, інші обставини, що можуть мати вплив на призначення покарання.

Список використаних джерел

1. Баулін Ю.В. Кримінальна відповідальність та покарання в рішеннях Конституційного Суду України: тези виступу до круглого столу, присвяч. 80-річчю з дня народж. проф. С.С. Яценка (23 груд. 2016 р.). Юридичний вісник України. 2017. 24 лют. - 2 берез. (№8). С. 12-13.

2. В'юник М.В. Щодо актуальності наукових досліджень сутності спеціальних видів покарань. 10 років чинності Кримінального кодексу України: проблеми застосування, удосконалення та подальшої гармонізації із законодавством європейських країн: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. молодих вчених, 13-14 жовт. 2011 р. / редкол.: В. Я. Тацій (голов. ред.) та ін. Харків, 2011. С. 8.

3. Шиян Д.С. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як вид кримінального покарання: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. Дніпропетровськ, 2008. 270 с.

4. Аналітичні таблиці щодо стану здійснення правосуддя за 2019-2022 рік. Судова влада України: URL: https://court.gov.ua/inshe/sudova_statystyka/ (дата звернення: 08.06.2023)

5. Проєкт КК України станом на 23.05.2023 року.

https://newcriminalcode.org.ua/upload/ media/2023/05/22/kontrolnyj -tekst-proektu-kk-22- 05-2023.pdf (дата звернення: 08.06.2023).

6. Басалюк Н.В. Система покарань у кримінальному праві та законодавстві України: дис. ... доктора філософії. Одеса, 2023. 233 с.

7. В'юник М.М. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною

діяльністю: оптимізація строку покарання. URL: http://www.lex-

line.com.ua/?go=full_article&id=2259 (дата звернення 5.04.2023).

8. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року № 2341 -III. Відомості

Верховної Ради України. 2001. № 25. Ст. 131.

9. Тютюгін В.І. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як вид покарання. Вісник Асоціації кримінального права України. 2022. № 1(17). С. 184-212.

10. Бражник А.А. Абсолютно-визначені покарання за злочини проти статевої свободи

та статевої недоторканості. Tendances scientifiques de la recherche fondamentale et appliquee: de papiers scientifiques «АОГОЕ» avec des materiaux de la conference scientifique et pratique internationale (Vol. 2), 30 octobre, 2020. Strasbourg, Republique frangaise:

Plateforme scientifique europeenne. P. 81-84. URL: https://cutt.ly/K7x4e1W (дата звернення 5.04.2023).

11. Лемішко Ю.Ю. Способи обмеження суддівського розсуду при призначенні покарання. Судова та слідча практика в Україні. 2017. № 5. С. 42-48.

12. Пономаренко Ю.А. Загальна теорія визначення караності кримінальних

правопорушень: монографія. Харків: Право, 2020. 720 с.

13. Справедливість для шахрая. Закон і бізнес. 2020. № 19 (1473). URL:

https://cutt.ly/57x89PJ (дата звернення 5.04.2023).

References

1. Baulin, Yu.V. (2017). Kryminalna vidpovidalnist ta pokarannia v rishenniakh Konstytutsiinoho Sudu Ukrainy [Criminal responsibility and punishment in decisions of the Constitutional Court of Ukraine]. Yurydychnyi visnyk Ukrainy, 8, 12-13. (in Ukrainian).

2. Viunyk, M.V. (2011). Shchodo aktualnosti naukovykh doslidzhen sutnosti spetsialnykh vydiv pokaran [Regarding the relevance of scientific research into the essence of special types of punishments]. 10 rokiv chynnosti Kryminalnoho kodeksu Ukrainy: problemy zastosuvannia, udoskonalennia ta podalshoi harmonizatsii iz zakonodavstvom yevropeiskykh krain. Kharkiv (p. 8). (in Ukrainian).

3. Shyian, D.S. (2008). Deprivation of the right to hold certain positions or engage in certain activities as a type of criminal punishment: PhD diss. Dnipropetrovsk. (in Ukrainian).

4. Analytical tables regarding the state of administration of justice for 2019-2022.: Avaliable at: https://court.gov.ua/inshe/sudova_statystyka (in Ukrainian).

5. Draft Criminal Code of Ukraine as of May 23, 2023. Avaliable at:

https://newcriminalcode.org.ua/upload/media/2023/05/22/kontrolnyj-tekst-proektu-kk-22- 05-2023.pdf (in Ukrainian).

6. Basaliuk, N.V. (2022). The system of punishments in the criminal law and legislation of Ukraine: PhD diss. Dnipropetrovsk. (in Ukrainian).

7. Viunyk, M.M. (2017). Pozbavlennia prava obiimaty pevni posady abo zaimatysia pevnoiu diialnistiu: optymizatsiia stroku pokarannia [Deprivation of the right to hold certain positions or engage in certain activities: optimizing the term of punishment]. Avaliable at: http://www.lex- line.com.ua/?go=full_article&id=2259 (in Ukrainian).

8. Criminal Code of Ukraine. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy . № 25 (2001). (in Ukrainian).

9. Tiutiuhin, V.I. (2022) Pozbavlennia prava obiimaty pevni posady abo zaimatysia pevnoiu diialnistiu yak vyd pokarannia [Deprivation of the right to hold certain positions or engage in certain activities as a form of punishment]. Visnyk Asotsiatsii kryminalnoho prava Ukrainy, 1(17), 184212. (in Ukrainian).

10. Brazhnyk, A.A. (2022) Absoliutno-vyznacheni pokarannia za zlochyny proty statevoi svobody ta statevoi nedotorkanosti [Absolutely defined punishments for crimes against sexual freedom and sexual integrity]. Avaliable at: https://cutt.ly/K7x4e1W (in Ukrainian).

11. Lemishko, Yu.Iu. (2022). Sposoby obmezhennia suddivskoho rozsudu pry pryznachenni pokarannia [Ways of limiting the judge's discretion when imposing punishment]. Sudova ta slidcha praktyka v Ukraini, 5, 42-48. (in Ukrainian).

12. Ponomarenko, Yu.A. (2020). Zahalna teoriia vyznachennia karanosti kryminalnykh pravoporushen [The general theory of determining the punishment of criminal offenses]. Kharkiv: Pravo (in Ukrainian).

13. Spravedlyvist dlia shakhraia [Justice for a cheater]. Zakon i biznes, 19 (1473). Avaliable at: https://cutt.ly/57x89PJ (in Ukrainian).

Размещено на Allbest.ru