Поняття і види кримінальних покарань за військові злочини в Україні у період Центральної Ради

Pavlo Eder, Doctor of Law, judge of the Shevchenkiv District Court of Lviv, teacher of the Department of Management of Daily Activities of Troops and Rear Support National Academy of Ground Forces named after Hetman Pyotr Sagaidachny, Doctoral student of the Department of State History, Law and Political and Legal Studies Ivan Franko National University of Lviv

Вступ

Постановка проблеми. У сучасних одним з найважливіших завдань, що стоять перед наукою кримінального права України, є вдосконалення системи кримінальних покарань, приведення її у відповідність до європейських стандартів. Важливо, що система кримінальних покарань в Україні повинна бути ефективною, відображати національний правовий досвід, враховувати позитивний досвід високорозвинутих держав світу, адже вона дає можливість робити висновки про рівень розвитку Української держави, її державну політику, про забезпечення прав людини і громадянина, про законність і правопорядок в суспільстві.

Сьогодні значний науковий інтерес викликає ґрунтовне й комплексне історико-правове дослідження поняття і види кримінальних покарань в Україні за військові злочини у період Центральної Ради. Історико-правові аспекти характеристики поняття і видів кримінальних покарань в Україні за Центральної Ради має, безперечно, пізнавальне, історико-теоретичне та практичне значення. Дослідження в історико-правовому контексті дає змогу, насамперед, заповнити прогалини в історико-юридичному знанні про еволюцію кримінальних покарань за військові злочини і на цій основі досягти головної мети - створення неупередженої об'єктивної концепції розвитку військової юстиції в сучасній Україні.

Формулювання мети статті. Метою статті є історико-правовий аналіз поняття і види кримінальних покарань в Україні за військові злочини у період Центральної Ради.

Викладення основного матеріалу дослідження

У процесі відновлення національної державності Центральна Рада прагнула протидіяти злочинній діяльності. Криміногенна ситуація в Україні залишалася складною. Особливо зростала кількість вчинення військових злочинів.

Адже, понад 90% розглянутих справ до початку Української революції торкалися:

1) самовільного полишення військової частини (втеча);

2) неявка на службу у визначений час;

3) порушення порядку і правил несення караульної служби;

4) недостойна поведінка відносно старших по військовому званню, а також посадових осіб, котрі виконували спеціальні обов'язки військової служби;

5) втрата і свідоме пошкодження військового майна. Звісно, революційні події в Україні внесли свої корективи у структуру злочинів (наприклад, зріс розгляд справ по статті дезертирство), проте зазначені вище тенденції зберігалися й надалі.

Часто траплялися порушення підлеглості (субординації). За неповагу до офіцера військовослужбовця могли відправити на гауптвахту (від 1 до 3 місяців), ув'язнити (від 1 до 2 місяців). Якщо непослух було проявлено відносно офіцера, котрий виконував у той час певні обов'язки, то термін покарання зростав удвічі. За образу офіцера/начальника словесно, письмово чи через непристойні дії, винуватець підлягав розжалуванню у рядові, або виключення зі служби, або ув'язнення, або утриманню під вартою (ст. 97). Якщо ж начальник виконував покладені на нього функції, то покарання зростало. У випадку завдання удару офіцеру/начальнику, підняттям на нього руки чи зброї з метою завдати удару, або вчинення будь якої іншої насильницької дії, винуватця могли позбавити усіх прав, заслати на каторжні роботи (максимально до 12 років). Аналогічно, як і в попередніх випадках, покарання зростало у випадку виконання офіцером службових обов'язків. До того ж, якщо такий злочин було вчинено у воєнний час, то винуватця могли взагалі розстріляти (ст. 98). У всіх випадках, для яких не було встановлено законодавчих винятків чи особливих правил, відносно військовослужбовців, які підлягали покаранню за вчинені правопорушення/проступки, застосовувалися загальні постанови, діючі у цивільному законодавстві. Якщо у здійсненні злочину, який не стосувався військової служби, разом із цивільними особами звинувачували військовослужбовців, то справа передавалася у цивільний суд. Проте, якщо до злочину, який стосувався військової служби і порушення дисципліни, разом із військовослужбовцями були причетні цивільні особи, то таку справу мав розглядати військовий суд.

Законодавство передбачало три види покарань за військові злочини: 1) позбавлення всіх прав і смертна кара; 2) позбавлення всіх прав і заслання на каторжні роботи; 3) позбавлення всіх прав і заслання на поселення в Сибір (з проголошенням УНР відповідне покарання стало не актуальним). Додатково, передбачалася можливість ув'язнення у фортеці (в'язниці). За незначні порушення законодавство передбачало такі покарання, як зауваження, догана, короткочасний арешт тощо.

Тогочасне чинне законодавство містило таке поняття, як «виправні покарання» для офіцерів і цивільних чиновників військових відомств. З-поміж них, фіксуємо такі покарання, як відсторонення від служби, звільнення зі служби з втратою всіх прав і привілеїв, заслання в інші (як правило) віддалені губернії, позбавлення чинів, тимчасове ув'язнення з позбавленням окремих прав, розжалування у рядові, утримання на гауптвахті з обмеженням прав або ж без будь-якого обмеження у правах (ст. 5 «Військово-кримінального статуту»). Для нижчих чинів «виправні покарання» також включали грошові стягнення (ст. 6, п. IV).

Окрім, «кримінальних» і «виправних» покарань імперське законодавство містило поняття «церковне покаяння», накладене священнослужителями (у документі «духовним начальством»). Поруч із таки «церковним покаянням» застосувалися конфіскація всіх чи частини речей засудженого, заборона жити в столиці чи інших великих містах, встановлення особливого нагляду або навіть вислання закордон. Засуджені до вислання на каторжну роботу церковному покаянню не піддавалися.

Кримінальні покарання передбачали смертну кару у формі розстрілу або повішання, каторжні роботи або заслання в Сибір (рідше Кавказ).

Смертну кару головно застосували за рішенням суду у воєнний час. Передбачалося, що смертна кара через повішання поєднується з «ганебним позбавленням військової честі». Тоді як смертна кара за рішенням суду могла поєднуватися, а могла і не поєднуватися з «ганебним позбавленням військової честі». Цей «обряд» визначався військово-судовим статутом (ст. 11).

Каторжні роботи, залежно від міри вини, включали: 1) роботи в рудниках без визначеного терміну (у нашому випадку, по суті, пожиттєво); 2) роботи в рудниках від 15 до 20 років; 3) роботи в рудниках від 12 до 15 років; 4) роботи у фортецях від 10 до 12 років; 5) роботи у фортецях від 8 до 10 років; 6) роботи на заводах від 6 до 8 років; 7) роботи на заводах від 4 до 6 років (ст. 14). військовий кримінальний право україна рада

Нарешті, заслання у Сибір також залежало від міри доведеної провини й передбачало: 1) заслання на поселення у віддалені райони Сибіру; 2) заслання на поселення у менш віддалені райони Сибіру. Заслання на Кавказ застосовувалося рідше, переважно для виправних робіт і за рішенням суду. У випадку заслання як покарання суд на свій розсуд міг також прийняти рішення про «ганебне позбавлення всіх прав стану» (ст. 15, 17).

У роки Першої світової війни до думки генерала Алєксєя Брусилова засилати тих, хто добровільно здався у полон і їхні сім'ї у віддалені місця імперії (Сибір), поставилися в керівництві російської імперії з цікавістю. Проте реалізувати таке можна було лише після війни, єдине, таке погроза слугувала «лякаючим фактором» для тих, хто потенційно міг виношувати думку про добровільну здачу в полон супротивнику. Зауважимо, що Брусилов у свій час погрожував українцям, але під їхнім тиском вимушено погодився на творення українського полку, але лише на основі добровольців¹.

«Військово-кримінальний статут» передбачав для військовослужбовців і «виправні покарання». До них, зокрема, належала висилка у сибірські та інші губернії на різний термін із забороню в'їзду на територію інших губерній (ст. 20). Другим видом «виправних покарань» було ув'язнення у фортеці (в'язниці) на різні терміни, встановлені судом. Таке покарання супроводжувалося частковим обмеженням прав і службових привілеїв, обмеженням права на отримання орденів й інших відзнак, встановлених за зразкове відбуття служби. У рамках «виправних покарань» ув'язнення було можливим і в тюрмах цивільного відомства (від двох місяців до одного року). Військовослужбовці приговорювалися на основі загальних кримінальних законів до ув'язнення в тюрмах загального типу лише за умови, що їх необхідно було обов'язково усунути від військової служби (в інших випадках передбачалася гауптвахта) (ст. 31). Утримання на гауптвахті відбувалося з обмеженням в деяких правах військовослужбовця: від 4 до 6 місяців і від 3 до 4 місяців; без обмеження прав - від 1 до 3 місяців. Розмір грошових стягнень визначався в кожному випадку індивідуально (ст. 35). Засуджений до виключення зі служби позбавлявся звань і чинів, орденів й інших відзнак, крім медалей за участь у війнах (за рішенням суду це все могло бути збереженим). Якщо ж людину позбавили чинів, вона втрачала можливість вступати на державну службу, брати участь у виборах й обиратися. Однак, лютнева революція, а відтак й Українська революція 1917 р. нівелювали вищезгадані положення, зробивши їх неактуальними і недієвими.

Революція 1917 р. практично не вплинула на покарання у формі розжалування в рядові. Таке покарання могло включати позбавлення всіх орденів і відзнак, крім медалей за участь у війнах. Аналогічно працювало покарання з відсторонення від служби. Яке не передбачало позбавлення чинів, орденів і відзнак. Що характерно, за рішенням суду, відсторонення від служби могло бути застосовуваним і до осіб, котрі перебували у відставці. Для нижчих чинів існувало покарання у формі переведення в дисциплінарні батальйони чи роти (мінімально - шість місяців; максимально - три роки). Таке покарання тягнуло за собою обмеження у правах. Обмеження у правах стосувалося і тих, кого ув'язнили в одиночній тюрмі. Покарання могли бути пом'якшені або взагалі скасовані, наприклад, у випадку давності. В російській імперії помилування і прощення винуватців не залежало від суду, а було прерогативою монарха (до лютневої революції).

Дисциплінарний статут, затверджений в російській імперії у 1879 р., передбачав несудові покарання за незначні проступки, які мало право здійснювати військове керівництво. Що характерно, часто саме військове керівництво могло визначити, що є злочином, а що проступком. Утім, якщо хтось один із співучасників злодіяння був підданий суду, то й інші повинні були бути наказані за рішенням суду (ст. 11 Дисциплінарного статуту). Варто відзначити, що злочин, скоєний у співучасті трактували у той час більш суспільно небезпечним, ніж злочин, скоєний однією особоюЧуваков О. Кримінальне право в Україні. Автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Одеський національний університет ім. I. I. Мечникова. Спеціальність: 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. Харків, 2003. С. 11.. На рядових солдатів поширювались такі дисциплінарні покарання, як: заборона відлучатися з казарми на певний час; призначення на додаткові роботи на термін вісім нарядів; простий арешт не більше, ніж на місяць; строгий арешт на термін не більше двадцяти діб; посилений арешт на термін не більше восьми діб (ст. 13). У кавалерії, замість арешту, солдатів могли покарати пересуванням пішки в повній амуніції. З метою забезпечення порядку у війську офіцери могли заборонити рядовим виходити з подвір'я казарми упродовж доби; послати у наряд терміном на одну добу.

На офіцерів і цивільних чиновників військових відомств могли накладати такі дисциплінарні покарання: письмові або словесні зауваження; зауваження і догани, озвучені на зібранні офіцерів; зауваження і догани у наказовій формі; позачергові наряди; домашній арешт і гауптвахта на термін до одного місяця; усунення з посади чи командуванням підрозділом. За умови недієвості зауважень і доган, як правило, використовували звільнення у дисциплінарному порядку. Старший за чином офіцер не мав права карати у дисциплінарному порядку молодших офіцерів, які йому не підлягали безпосередньо (ст. 59).

У період, на який припадає Українська революція, фіксуємо чимало повідомлень про правопорушення з боку солдатів тоді ще російської імперської армії. Восени 1917 р. Центральній раді довелося відповідати на запит В. Рудницького про «погроми, убивства та грабежі, які тепер часто робляться дикими юрбами солдатів, і яких заходів думає Генеральний секретаріат вжити для того, щоб цей безлад припинити». Згаданий представник громадськості наголошував: «Годі уже засипати край відозвами та іншими бумажками! Треба взятися за справжнє діло, бо інакше всі здобутки нашої культури загинуть від диких вандалів, котрі насувають з фронту»№162 [Матеріали засідання Малої Ради]. Українська Центральна рада: Документи і матеріали. У 2 т. Т. 1: 4 березня - 9 грудня 1917р. Упорядн.: В. Ф. Верстюк (керівник). Інститут історії України. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України. Київ: Наукова думка, 1996. С. 456.. У відповідь Центральна Рада схилялася до посилення загонів «Вільного козацтва» - тогочасної міліції, а от мова про посилення дисципліни в рядах армії не велася.

Восени 1917 р. у Чигирині було ухвалено Статут «Вільного козацтва України», в якому було зазначено, що «під час війни «Вільне козацтво» бореться з дезертирством, при демобілізації вживає всіх заходів, щоб не був порушений порядок та спокій населення, охраняє громадян та добро мешканців від знищення їх і грабування»№200 [Статут «Вільного козацтва України»]. Українська Центральна рада: Документи і матеріали. У 2 т. Т. 1: 4 березня - 9 грудня 1917р. Упорядн.: В. Ф. Верстюк (керівник). Інститут історії України. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України. Київ: Наукова думка, 1996. С. 435.. Для охорони громадського порядку товариство отримало право створювати кінні і піші козацькі загони («муштрові сотні») за територіальним принципом і традиціями українського козацтваЦДАВО, ф. 1115, оп. 1, спр. 52 (Статут Українського Вільного Козацтва, 14.03.1917 - 27.11.1917), арк. 1-3. (27 арк.).. Перший загін «Вільного козацтва» виник на Київщині. За допомогу в охороні громадського порядку учасники «Вільного козацтва» зарплати не отримували. Керівним органом виступала Генеральна рада з 12-ти осіб на чолі з генералом П. Скоропадським. Спершу «Вільне козацтво» підпорядковувалося Генеральному секретарству внутрішніх справ, а від 18 грудня 1917 р. - Генеральному секретарству військових справ.

Після більшовицького перевороту восени 1917 р. і достатньо хаотичного руху частин колишнього імперського війська, фактів правопорушень на території Україні побільшало. Заклики Української Центральної Ради на зразок негайно припинити «напад один на одного», не працювали. Осіб, котрі вчиняли правопорушення керівництво Центральної Ради закликало притягати до відповідальності відповідно до законодавства. Аби хоч трохи покращити суспільну ситуацію, Центральна Рада ухвалила «Закон про амністію», де окреме місце відводилося амністуванню військовослужбовцівКудлай О. Законотворча діяльність народного міністерства судових справ Української Центральної Ради. Київ: Інститут історії України НАН України, 2002. С. 27.. У Законі, зокрема, йшлося: «всіх служащих в війську, котрі нині, по відбутті кари, числяться в статті штрафованих, перевести в стать бездоганно служащих... Всім засудженим на відання в дисциплінарні батальйони або на замкнення в військових і військово-морських тюрмах числити в строк дійсної служби той час, який вони перебували під сторожою задля виконання судових про них вироків»№215 [Закон Центральної Ради про амністію]. Українська Центральна рада: Документи і матеріали. У 2 т. Т. 1: 4 березня - 9 грудня 1917р. Упорядн.: В. Ф. Верстюк (керівник). Інститут історії України. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України. Київ: Наукова думка, 1996. С. 463..

Резюме

Поняття і види кримінальних покарань за військові злочини в Україні у період Центральної Ради

Едер П. Т.

У статті проаналізовано поняття і види кримінальних покарань в Україні за військові злочини у період Центральної Ради. Встановлено, що у процесі відновлення національної державності Центральна Рада прагнула протидіяти злочинній діяльності. Криміногенна ситуація в Україні залишалася складною. Особливо зростала кількість вчинення військових злочинів. Законодавство передбачало три види покарань за військові злочини: 1) позбавлення всіх прав і смертна кара; 2) позбавлення всіх прав і заслання на каторжні роботи; 3) позбавлення всіх прав і заслання на поселення в Сибір (з проголошенням УНР відповідне покарання стало не актуальним). Додатково, передбачалася можливість ув'язнення у фортеці (в'язниці). За незначні порушення законодавство передбачало такі покарання, як зауваження, догана, короткочасний арешт тощо.

Зазначено, що тогочасне чинне законодавство містило таке поняття, як «виправні покарання» для офіцерів і цивільних чиновників військових відомств. З-поміж них, фіксуємо такі покарання, як відсторонення від служби, звільнення зі служби з втратою всіх прав і привілеїв, заслання в інші (як правило) віддалені губернії, позбавлення чинів, тимчасове ув'язнення з позбавленням окремих прав, розжалування у рядові, утримання на гауптвахті з обмеженням прав або ж без будь-якого обмеження у правах (ст. 5 «Військово-кримінального статуту»). Для нижчих чинів «виправні покарання» також включали грошові стягнення (ст. 6, п. IV).

Показано, що «кримінальних» і «виправних» покарань тогочасне законодавство містило поняття «церковне покаяння», накладене священнослужителями (у документі «духовним начальством»). Поруч із таки «церковним покаянням» застосувалися конфіскація всіх чи частини речей засудженого, заборона жити в столиці чи інших великих містах, встановлення особливого нагляду або навіть вислання закордон. Засуджені до вислання на каторжну роботу церковному покаянню не піддавалися.

Наголошено, що на початкову етапі Української революції розвиток інституту покарання у галузі військового кримінального права за Центральної Ради відбувався з урахуванням нових соціально-економічних і політичних відносин та був спрямований в бік лібералізації кримінальних покарань. Українська Центральна Рада проголошувала принципи законності, визнання особистих та політичних прав людини, проголошення свобод, недоторканності й непорушності приватної власності. розслідування військових злочинів відбувалося відповідно до чинного російського законодавства. Центральна Рада пішла шляхом пом'якшення покарань для військових, які вчинили незначені правопорушення за умови доведення ними, що зазначені дії вони вчинили з політичних мотивів.

Ключові слова: військові злочини, кримінальні покарання, держава, Центральна Рада, Україна.

Summary

The concept and types of criminal punishments for war crimes in Ukraine during the period of the Central Rada

Pavlo Eder

The article analyzes the concept and types of criminal punishments in Ukraine for war crimes during the period of the Central Rada. It was established that in the process of restoring national statehood, the Central Rada sought to counteract criminal activity. The criminogenic situation in Ukraine remained difficult. The number of war crimes was especially increasing. The legislation provided for three types of punishments for war crimes: 1) deprivation of all rights and the death penalty; 2) deprivation of all rights and exile to hard labor; 3) deprivation of all rights and exile to a settlement in Siberia (with the proclamation of the UNR, the corresponding punishment became irrelevant). In addition, the possibility of imprisonment in a fortress (prison) was foreseen. For minor violations, the legislation provided for such punishments as remarks, reprimand, short-term arrest, etc.

It is noted that the legislation in force at the time contained such a concept as “corrective punishments” for officers and civilian officials of military departments. Among them, we record such punishments as suspension from service, dismissal from service with the loss of all rights and privileges, exile to other (usually) remote provinces, deprivation of rank, temporary imprisonment with deprivation of certain rights, dismissal from the ranks, detention at the guardhouse with or without any restriction of rights (Article 5 of the “Military Criminal Statute”). For lower ranks, “corrective punishments” also included monetary fines (Article 6, Clause IV).

It is shown that the “criminal” and “corrective” punishments in the legislation of the time contained the concept of “church repentance” imposed by clergymen (in the document by “spiritual superiors”). Along with the so-called “church repentance”, the confiscation of all or part of the convict's belongings, the ban on living in the capital or other large cities, the establishment of special supervision or even deportation were applied. Those sentenced to deportation to hard labor did not submit to church repentance.

It is emphasized that at the initial stage of the Ukrainian revolution, the development of the institution of punishment in the field of military criminal law under the Central Rada took place taking into account new socio-economic and political relations and was directed towards the liberalization of criminal punishments. The Ukrainian Central Rada proclaimed the principles of legality, recognition of personal and political human rights, declaration of freedoms, inviolability and inviolability of private property. the investigation of war crimes took place in accordance with the current Russian legislation. The Central Rada took the path of mitigating punishments for military personnel who committed minor offenses on the condition that they prove that the said actions were carried out for political reasons.

Key words: war crimes, criminal punishment, state, Central Council, Ukraine.

Размещено на Allbest.ru