Адміністративно-правовий статус слідчого і дізнавача: порівняльний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний авіаційний університет

Адміністративно-правовий статус слідчого і дізнавача: порівняльний аналіз

Анотація

У статті проаналізовано адміністративно-правовий статус слідчого та дізнавача в сучасних умовах українського правового простору. Визначено, що призначення дізнавача для проведення досудового розслідування здійснюється керівниками правоохоронних органів, враховуючи його кваліфікацію, досвід і специфіку конкретного провадження. Зазначено, що існують недоліки у законодавстві, зокрема, неоднозначність щодо прав та обов'язків дізнавачів.

Для вирішення цих питань запропоновано розробити новий Закон «Про органи досудового розслідування», який повинен визначити організаційні аспекти діяльності слідчих і дізнавачів. Також підтримано ідею ухвалення спеціального Закону «Про правоохоронні органи України», який надасть чітке тлумачення суті та узгоджений перелік правоохоронних органів.

Ключові слова: адміністративно-правовий статус, органи досудового розслідування, правовий статус дізнавача, правовий статус слідчого, удосконалення кримінального процесу.

Abstract

Sergiy Zinchenko. Administrative-legal status of investigator and inquirer: comparative analysis.

This article conducts a comprehensive analysis of the administrative-legal status of investigators and inquirers in Ukraine, with a focus on their roles, responsibilities, and the legal framework governing their activities. The study highlights the importance of appointing investigators and inquirers based on qualifications, experience, and the specific nature of each case, ensuring that these professionals possess the necessary knowledge and skills to carry out their duties in accordance with the law.

To address these issues, the article proposes the creation of a new law in Ukraine titled «On Pre-Trial Investigative Bodies», which would define the organizational specifics, competencies, and other aspects of the work of investigators and inquirers. This step aims to improve the pre-trial investigation process and provide the necessary clarity in the actions of these professionals.

Additionally, the article supports the idea of adopting a special Law «On Law Enforcement Agencies in Ukraine» to provide a clear interpretation of the essence and a unified list of law enforcement agencies. This law should also include provisions regulating the administrative-legal status of investigative units and ensure state guarantees for their implementation. Special attention should be given to the possibility of positioning specific investigative units based on jurisdictional aspects and their functional specificity.

Key words: administrative and legal status, bodies of pretrial investigation, legal status of the inquirer, legal status of the investigator, improvement of the criminal process.

Основна частина

Постановка проблеми. У сучасному правовому дискурсі особливості правового статусу слідчого і дізнавача виявляються ключовими для усвідомлення їхньої значущості та ролі в правоохоронній системі. Адміністративно-правовий статус представників правоохоронних органів становить основний каркас, що визначає їхні повноваження, обов'язки, права та обмеження, регулюючи процес здійснення правоохоронної діяльності. Однак для досягнення вищого рівня ефективності та прозорості у роботі слідчих і дізнавачів необхідно не лише ретельно проаналізувати вже існуючий законодавчий масив, а й розглянути можливість удосконалення регулювання у цій сфері. Тому особливо важливим стає проведення порівняльного аналізу адміністративно-правового статусу слідчого і дізнавача, спрямованого на виявлення спільних і відмінних аспектів їхнього правового положення в системі правового регулювання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналізу адміністративно-правового статусу органів досудового розслідування присвятили свої роботи різні дослідники, серед яких: О. Бандурка, А. Нікуліна, А. Куліш, Б. Деревянко, В. Гончаренко, О. Банчук, К. Пєтрухін, О. Косиця, В. Борисов, В. Назаров, Ю. Битяк, В. Зеленецький, В. Пахомов, В. Рум'янцев, А. Солдатенко, І. Щербина та ін. Проте наявні особливості й проблеми, пов'язані з реалізацією адміністративно-правового статусу службових осіб слідчих органів та органів дізнання, потребують подальшого вивчення та вирішення.

Формулювання мети статті. Мета статті полягає у ретельному аналізі адміністративно-правового статусу слідчого та дізнавача в Україні, виявленні проблемних аспектів і формуванні пропозицій щодо удосконалення законодавства для забезпечення більш ефективного та прозорого проведення досудових розслідувань.

Викладення основного матеріалу. У сучасному юридичному дискурсі поняття правового статусу визначається дослідниками як ключовий фактор, що впливає на правове положення фізичних та юридичних осіб у рамках конкретної суспільної системи¹. На нашу думку, така концепція розкриває суттєвий факт: правовий статус не обмежується юридичним описом стану особи, а являє собою активний механізм, що регулює та координує взаємодію суб'єктів у суспільних відносинах.

Варто погодитись з позицією Р. Савчук, згідно з якою адміністративно-правовий статус правоохоронних органів визначає їхню компетенцію, права, обов'язки та відповідальність за дії в межах компетенції. Такі органи виконують різноманітні функції, включаючи виконавчо-розпорядчі, дозвільно-реєстраційні, контрольні та беруть участь в адміністративних правовідносинах регулятивного та охоронного характеру².

Слідчий виступає учасником кримінального процесу та службовою особою правоохоронного органу. Його роль і повноваження визначаються Кримінальним кодексом України та Кримінальним процесуальним кодексом України³, а також Законом України «Про Національну поліцію»⁴ і включають досудове розслідування кримінальних правопорушень. Такий суб'єкт може належати до різних правоохоронних структур (Національна поліція України, органи безпеки, Державне бюро розслідувань тощо).

Законодавством закріплено процедури призначення та особливості робочого процесу слідчих у рамках конкретного кримінального процесу. Визначення слідчого для кожного провадження є внутрішньою компетенцією керівника відповідного органу досудового розслідування, що забезпечує децентралізований підхід до управління розслідуванням. У складних випадках може утворюватися група слідчих зі старшим слідчим для здійснення керівництва.

Повноваження слідчого охоплюють такі функції:

- розпочати досудове розслідування;

- проводити слідчі та негласні дії;

- доручати їх проведення спеціалізованим підрозділам;

- звертатися до слідчого судді за погодженням з прокурором;

- повідомляти особу про підозру;

- складати обвинувальний акт і клопотання про заходи медичного або виховного характеру;

- приймати процесуальні рішення, включаючи закриття провадження;

- здійснювати інші повноваження, передбачені законом⁵.

Щодо обов'язків слідчого можна зробити висновок, що вони охоплюють: дотримання норм правового регулювання під час проведення розслідування; забезпечення повного та об'єктивного вивчення обставин справи; захист прав та інтересів всіх учасників кримінального провадження; збереження конфіденційності інформації; уникнення поведінки, що може викликати сумніви у нейтральності й можливість відмовитися від участі в справі відповідно до встановлених умов.

Стаття 216 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) та Інструкція з організації діяльності слідчих підрозділів Національної поліції України визначають принципи та обов'язки слідчих під час досудового розслідування кримінальних правопорушень⁶. Слідчий повинен виконувати доручення та вказівки прокурора, що відображає важливу роль співпраці між ними. Невиконання вказівок може призвести до настання юридичної відповідальності. Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 285⁸ Кодексу України про адміністративні правопорушення невиконання посадовою особою законних вимог прокурора може призвести до накладення адміністративного штрафу від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян⁷. Інструкція визначає завдання слідчих, зокрема, розгляд заяв про кримінальні правопорушення та проведення досудового розслідування. Ці нормативні акти стандартизують і регулюють роботу слідчих органів у розслідуванні кримінальних правопорушень та захисті прав учасників процесу.

Закон України «Про Національну поліцію» передбачає різні види відповідальності для поліцейських залежно від їхніх дій. Зокрема, законодавець включає кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну й дисциплінарну відповідальність, з урахуванням бойового імунітету. Дисциплінарна відповідальність і заохочення для поліцейських регулюються Дисциплінарним статутом Національної поліції України⁸.

Важливо чітко визначити ролі та обов'язки слідчого та дізнавача в правоохоронній системі. Аналіз їхнього адміністративно-правового статусу допоможе у визначенні функцій даних суб'єктів у досудовому розслідуванні та забезпечить координацію дій для досягнення мети справедливості.

Дізнавач є службовою особою різних правоохоронних органів, від Національної поліції до Національного антикорупційного бюро України. Він має повноваження проводити досудове розслідування кримінальних проступків у рамках Кримінального процесуального кодексу України⁹. Дізнавач, як і слідчий, несе відповідальність за законність і своєчасність процесу.

Щодо нормативної бази, діяльність дізнавача ґрунтується на тих самих нормативно-правових актах, що й діяльність слідчого. Однак для дізнавача існують також спеціалізовані нормативні акти, до яких належить наказ МВС України від 20.05.2020 №405 «Про затвердження Положення про організацію діяльності підрозділів дізнання органів Національної поліції України»¹⁰. Цей документ встановлює структуру органів і функціональні обов'язки, сприяючи ефективній роботі та координації на різних рівнях правоохоронних органів.

Чинний КПК України містить такі повноваження дізнавача: проводити дізнання та здійснювати необхідні дії, включаючи обшуки, опитування, вилучення доказів, звертатися до слідчого судді для отримання дозволу на заходи забезпечення кримінального провадження. Дізнавач також повинен повідомляти особу про підозру та може приймати процесуальні рішення в рамках законодавства, включаючи закриття провадження. Дізнавач може ініціювати дізнання, дотримуючись встановлених КПК України підстав. Він може здійснювати огляд місця події, проводити обшуки осіб, затриманих за підозрою у кримінальних проступках, опитувати осіб, вилучати предмети, які є безпосереднім предметом кримінального проступку або виявлені під час затримання. Дізнавач також може проводити слідчі (розшукові) та негласні слідчі (розшукові) дії за умови їх передбачення КПК. Він також може делегувати проведення таких дій оперативним підрозділам¹¹.

Відмінність між повноваженнями дізнавача і слідчого полягає у регулюванні питань застосування запобіжних заходів. Перший має право застосовувати лише певні запобіжні заходи, такі як затримання, особисте зобов'язання та особиста порука. Проте він не може вдаватися до таких запобіжних заходів, як домашній арешт, застава або тримання під вартою під час дізнання.

Призначення дізнавача для проведення досудового розслідування визначається керівниками відповідних правоохоронних органів з урахуванням кваліфікації, досвіду роботи та специфіки правопорушення. Процедура призначення гарантує, що даний суб'єкт має відповідні знання та навички для виконання своїх обов'язків і діє відповідно до закону.

У процесі дослідження проблеми варто згадати про окремі законодавчі прогалини. По-перше, спостерігається недостатня чіткість у встановленні правового статусу органів дізнання, а також відсутність чіткого регулювання їхніх повноважень і ролі в кримінальному процесі. Зокрема, дізнавачі часто стикаються з невизначеністю в розмежуванні своїх прав та обов'язків, особливо щодо суб'єктів, що виконують оператив - но-розшукову діяльність. По-друге, існує неоднозначність у визначенні компетенції дізнавача щодо звернення до слідчого судді з клопотаннями про проведення різних процесуальних дій, таких як обшук, привід, накладення арешту на майно та інші¹².

Для вирішення зазначених питань пропонуємо прийняти новий Закон України «Про органи досудового розслідування». На нашу думку, такий закон дасть змогу чітко визначити організаційні особливості, компетенції та інші аспекти діяльності досліджуваних суб'єктів, що в свою чергу сприятиме удосконаленню процесу досудового розслідування.

Додатково, підтримуємо концепцію М. Калатури та вважаємо за доцільне ухвалення спеціального Закону «Про правоохоронні органи України». У цьому акті слід передбачити однозначне тлумачення сутності та узгоджений перелік правоохоронних органів держави з метою визначення чіткої системи органів та уточнення їхньої компетенції. Більше того, цей закон повинен містити положення, що регулюють адміністративно - правовий статус слідчих підрозділів і забезпечувати державні гарантії його виконання. Окремий акцент слід зробити на можливості позиціювання окремих видів слідчих підрозділів залежно від юрисдикційних аспектів, специфіки їхньої діяльності та виконуваних ними функцій¹³.

Висновки. У результаті аналізу адміністративно-правового статусу слідчого та дізнавача в Україні виявлено деякі розбіжності у їхніх повноваженнях, зокрема щодо застосування запобіжних заходів. Слідчий має визначені обов'язки та можливість приймати процесуальні рішення, тоді як дізнавач не може самостійно призначати запобіжні заходи більш серйозного характеру, такі як домашній арешт чи тримання під вартою. На сьогодні простежуються значущі недоліки в законодавчому регулюванні адміністративно-правового статусу службових осіб правоохоронних органів. Спостерігається неоднозначність у визначенні компетенції дізнавача, особливо щодо звернення до слідчого судді з клопотаннями про проведення різних процесуальних дій. Також відсутні чіткі система організації дізнання та визначення його ролі в кримінальному процесі. Враховуючи такі аспекти, можна зробити висновок, що важливе завдання для подальшого удосконалення правоохоронної системи України полягає в розробці та ухваленні спеціальних законодавчих актів, що чітко визначатимуть повноваження та відповідальність дізнавача і слідчого, а також забезпечать їхню взаємодію та відповідність закону під час проведення досудового розслідування.

Література

дізнавач досудовий розслідування адміністративний

1 Теорія держави та права: навч. посіб. / Є.В. Білозьоров та ін.; ред.: С.Д. Гусарєв, О.Д. Тихомиров. Київ: НАВС, Освіта України, 2017. 320 с. С. 202.

2 Савчук Р. Поняття та структура адміністративно-правового статусу правоохоронних органів України. Право та державне управління. 2022. №3. С. 81-86.

3 Кримінальний процесуальний кодекс України: Кодекс України від 13.04.2012 р. №4651-VI: станом на 24 серп. 2023 р. URL: https://zakon.rada.gov. Ua/laws/show/4651-17#Text (дата звернення: 26.09.2023).

4 Про Національну поліцію: Закон України від 02.07.2015 р. №580-VIII: станом на 2 серп. 2023 р. URL: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/580-19#Text (дата звернення: 26.09.2023).

5 Кримінальний процесуальний кодекс України…

6 Про організацію діяльності слідчих підрозділів Національної поліції України: Наказ М-ва внутр. справ України від 06.07.2017 р. №570: станом на 17 лип. 2020 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0918-17#Text (дата звернення: 27.09.2023).

7 Кодекс України про адміністративні правопорушення: Кодекс України від 07.12.1984 р. №8073-X: станом на 20 серп. 2023 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text (дата звернення: 02.10.2023).

8 Про Національну поліцію.

9 Кримінальний процесуальний кодекс України.

10 Про затвердження Положення про організацію діяльності підрозділів дізнання органів Національної поліції України: Наказ М-ва внутр. справ України від 20.05.2020 р. №405. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0491-20#Text (дата звернення: 27.09.2023).

11 Кримінальний процесуальний кодекс України.

12 Зінченко О. Особливості адміністративно-правового статусу органів дізнання в Україні. Актуальні питання у сучасній науці. 2023. №3 (9). С. 310-318.

13 Калатур М. Сутність і напрями вдосконалення адміністративно-правового статусу слідчих органів в Україні. Підприємництво, господарство і право. 2019. №3. С. 148-152.

Размещено на Allbest.ru